Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Зоряна Інша (1988)
Шукаю слів, якими можу торкнутися безсловесного. І себе самої десь там в глибині, де ще душа недоторкнута, де слова ще не налилися буквами. Там, де я справжня і ще собі сама невідома.





Огляди

  1. Зірки рахувати з Тобою
    Зірки рахувати з Тобою не втомлюсь,
    І навіть якщо вкотре втрачу рахунок.
    Сузір'я зітхають в небесному домі...
    Так хочу це небо сховати в пакунок
    Щоби дарувати засмученим душам,
    Нехай би від зір набиралися блиску...
    Із ніччю у мене давно стара дружба,
    Бо в ній - так спокійно, і мрії так близько...
    Одне лиш не вийде: всі зорі зібрати
    У пригоршні повні і взяти з собою,
    Щоби, коли хмари сховають їх раптом,
    Ці зорі солодкі були під рукою...
    Для щастя достатньо любити це небо,
    Впустити у серце цю лагідність зір,
    Бо це - інші сонця, що сяють, бо треба...
    Я теж хочу сяяти, скільки є сил...
    23.07.17



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  2. Клаптик весни в горах
    Ось дні розквітають собі жовто-біло,
    і зелень вистрілює бура гора.
    Весна захопилась своїм добрим ділом.
    У душі весну теж впускати пора.
    * * *

    Гори сьогодні - ще сонні,
    латані сіро-зеленим.
    Небо у строгім фасоні
    сонце ховає від мене.
    Венами річок прошиті
    сплячі підніжжя тутешні.
    Вічність сховалась у миті, -
    в неї пірнаю до решти...
    Стукає поїзд у риму
    з чистим ранковим повітрям.
    Гори ховають незриме
    в вершинах, пригладжених вітром.
    * * *

    Сонце, як десять копійок,
    котиться понад горами.
    Гори чекати не вміють -
    сонце хапають руками.
    Вкрали вечірні години
    сонця коралову тишу.
    Зорі, як очі дитини,
    в небі казки нові пишуть.
    3.04.2016



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  3. Сину мій
    ˜ ˜ ˜ ˜ ˜ ˜
    Це цього меча болю мені обіцяв Симеон?
    А що ж тоді інші? Це все не мені, а так просто.
    Я б вирвала, Сину, ці цвяхи із Твоїх долонь!
    А меч в саме серце в’їдається різко і гостро.
    «Не може Він вмерти!...» - а що ж це тоді, як не смерть?
    Вмираю сьогодні і Я, дивлячись на ці муки…
    Достатньо вже болю! Спиніться, кати, буде вщерть!
    Лишіть Його ноги, хай будуть пробиті лиш руки!...
    Прибийте й мене… Скільки цвяхів у ваших кишенях?
    Достатньо на всіх? Бо дивитись на це – той же біль…
    Сину мій, скільки щастя приніс Ти для Мене,
    Стільки ж болю мені Ти завдав. Сину мій, Сину мій…

    Це були лиш думки.
    І ні слова Вона не сказала,
    Тільки серце цвяхами оці роздирали гадки.
    Вона з кожним ударом із Ним у мовчанні вмирала,
    І згадала, як пряла для цього хітону нитки.

    Гасне день на горі.
    Та не може Вона надивитись
    На це Сонце своє, що світило так ясно для всіх,
    А сьогодні погасло.
    Лишилась Йому помолитись –
    Померлому скаже усе, що почути не встиг.
    Так нелегко Їй біля мертвого Сина стояти,
    Рахувати краплинки, що котяться й котяться з ран, -
    Рідна кров тут тече, – з її серця. Вона ж, Його Мати,
    На Голгофі вмирає із Ним.

    Сину мій, Ти не Сам…
    (Ів. 19, 17-25)

    29.05.15



    Коментарі (4)
    Народний рейтинг: 4.5 | Рейтинг "Майстерень": 3.5

  4. Хтось вмирає тихо
    Хтось вмирає тихо, хтось – голосно,
    Хтось – від когось, а хтось – від класичної смерті.
    Бог все діє по своєму промислу,
    Хоч які б не були люди вперті.
    Хтось зі смертю в однім батальйоні
    Вже здружився, хоч ще відбирає
    Побратимів від неї. В долоні
    Братню кров по краплині збирає…
    Хтось від смерті втікає в окопи,
    Бо земля – дім не лиш для померлих.
    А смерть близько, вже майже навпроти
    Й заколисує кулями нерви.

    Тільки смерть мало знає народ мій,
    Він доведений майже до краю,
    Та на смерть і неволю не згодний,
    І ніхто вже його не зламає.
    Сильний дух мого люду не згине,
    Він із пісні й молитви черпає
    Свою силу й дає Україні
    Свою душу, міцну і безкраю.
    І брати мої, воїни світла,
    Що у ранах майбутнє будують,
    Щоб із ран цих Вкраїна розквітла.
    Вони знають, за кого воюють.
    Україна незламна і сильна, -
    Цю незламність в дітей своїх вклала...
    І я вдячна синам її вільним,
    Що Вкраїну мою врятували…
    20.11.2014



    Коментарі (5)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  5. Не помирай до дня своєї смерти
    Не помирай до дня своєї смерти,
    Не помирай, допоки ти живий.
    І не дозволь життя на порох стерти,
    Свою надію у собі не вбий.
    Ти ще живеш. Життя хай справжнім буде.
    Ти любиш ще. Життя любові дай.
    Навколо, мабуть, ходять мертві люди,
    А ти себе із ним не змішай.
    Не дай життю стопитись мокрим снігом,
    Не дай йому в калюжі розтектись.
    Не дай подерти, мов сторінки з книги,
    Не дай звітріти. Чуєш, зупинись!
    Життя чекає на щоденне диво,
    Щоби наповнити ним всі хвилини дня.
    Життя благає, щоб ти жив правдиво,
    І правду мовчанкою щоб не зупиняв.
    Торкнись життя, щоби зігріти руки,
    І притулись щокою, мов до скла.
    Не проживи його, мов згірклу муку.
    Ти можеш це, бо зброю ще не склав.
    Життя тремтить від радості, від болю,
    Від перемог – щоденних й вікових.
    Життя – це дар, а не осліпла доля.
    Ти проспівай у ньому кожен стих.
    Свого життя псалом впиши на аркуш,
    А Бог вкладе його в Новий Завіт,
    У Біблію життя. Приклей до неї марку
    І розішли Новину Добру в світ…
    27.02.15



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  1. Ріжуть серце до крові слова
    Поезія народжується, як перлина, -
    Ріжуть серце до крові слова.
    Я стаю через Слово людина,
    Монолог серця ллю у словах.
    Зупиня течію несміливісь,
    Слово губиться серед думок,
    В повноті передати правдивість, -
    Так непросто зробити цей крок.
    Щоб збагнула душа, що читає,
    Як глибоко торкнулась струни
    Ця весна, що тепер розквітає…
    Як словами весну пояснить?
    Як торкає душі світла тиша,
    Розсипаючи тут білий цвіт,
    Як неспокій кімнату залишив,
    З горизонту стираючи слід…
    Як розкажеш словами про вічність,
    Що вмістила у собі ця мить,
    Як покласти в рядки всю незвичність
    Задуми, що в серці бринить?
    Мало слів, а душі так багато,
    Не вмістив би її цілий світ.
    Що ще можна до цього додати?
    Слів нема. Залишився лиш цвіт…
    2012



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  2. Мільярди слів
    Мільярди слів цей світ вже написав,
    І я, мабуть, не скажу щось нове –
    Що серед всіх театрів та вистав
    Є хтось, що ще по-справжньому живе.
    Вже всі сказали досить мудрих фраз,
    Багато хто шукав свою мету,
    Та тільки одиниці за весь час
    В житті пізнали справжню простоту.
    Багато слів пояснювали суть
    Життя серед страждань та суєти.
    Та ті, хто не страждали, не збагнуть,
    Як по камінні гострому іти.
    Не скаже той, хто не любив сповна,
    Як злікувати серця гострий біль…
    Як плаче болем зірвана струна -
    Не знає той, хто не приклав зусиль,
    Щоб зрозуміти інших, не себе,
    Щоби відчути, як душа страждає…
    Так мало залишилося людей,
    Хто справді твою душу відчуває…
    Глухі серця. І погляди в нікуди –
    Така реальність є навколо нас.
    Так було, є, та шкода, що так буде.
    Не втратьмо тих, хто ще не втратив нас!..

    16.04.11



    Коментарі (2)
    Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25