Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Аннаві Розаннова (2003)




Огляди

  1. Стежина нашого життя
    Якось йшла я через ліс…
    Всюди терен у нім ріс…
    Я ішла все кроком швидшим.
    Він здававсь мені незвичним…
    Знов іду… Але крізь гори,
    Світла тут нема ніде.
    Чорні, темні коридори…
    Чую: хтось собі пряде…
    Я пришвидшила свій крок,
    І зайшла в якусь кімнатку.
    Тут зникав увесь морок,-
    Заховався хтось за гратку.
    Скромний, тихий… «Хто ж ти є?»-
    Запитатися хотілось.
    « Ей! Привіт! Ім’я твоє?»
    Та все раптом тут змінилось.
    «Совість я. Мене покинув
    "Чесний, добрий" чоловік.»
    І цей «хтось» тихенько схлипнув.
    І пропав тут він навік…
    Знов іду й не розумію:
    «Чом на березі крутім?»
    Але вірю, що зумію
    Я скоріш втекти звідсіль!
    Хоч кудись! Але набридло
    Йти вперед-і нікуди…
    Знов зустрілося огидне,
    Некрасиве, як завжди…
    Гордість, жадібність, зло бридке
    На шляху крутім стрічала.
    А добро минуло швидко,
    Наче тління… Я брехала!
    Хто б подумав, що життя-
    Безкінечная стежина.
    І немає вороття…
    Будь розумним! Ти ж-людина!



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  2. У протоці материнської любові
    Пурпурові хмари у душі пливли,
    Закривали червоні руїни любові…
    Пурпурові хмари тихенькі були
    У своїй золотавій обнові..
    Срібний кораблик поволі летів,
    Повертався він радо додому,-
    І образ твій вічний ніколи не тлів
    У серці моїм молодому.
    Смирно небо дивиться в очі
    Безкінечній незмінній красі…
    Я не бачила такої зроду такої
    Лиш, незрівняна, в тобі…
    Білий лист почорнів вже з роками…
    Карі очі… Волосся-пір’я горлиці сиве…
    Та найкращими завжди дарами
    Будуть мудрість й душа незрадлива.
    Дякую, ненечко люба, я нині,
    Що з твого кришталю-джерела,
    У протоці тій трепетно-синій
    Я науку цілющу пила…
    Ти не плач, не журися, рідненька,
    Хоч я й неслухняна, але
    Я люблю твоє небо синеньке
    І кораблик, що в ньому пливе...



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  3. Любов на крилах журавлів
    Минули дні – і все вже перетліло.
    Вертались воїни з війни додому.
    Та лиш вона повірить не хотіла,
    Що згас вогонь у серці молодому.
    Уже й не плакала… Лиш сумувала…
    Не вірила в людське добро…
    Калині-сестроньці сум свій віддавала
    Вночі, коли не чув ніхто.
    Всі воїни вернулися додому-
    Її лицар загинув на війні…
    І як повірити в любов їй знову?
    Як не втонути у пітьмі?
    Піднятись важко, мов окам’яніло,
    Все, що палало в ній давно.
    Лиш серце досі ще горіло,
    Коханням сповнене було.
    Не заздрила усім дівчатам,
    Які веселі тут були-
    Вона повірила в істот крилатих,
    Які колись їй так допомогли.
    Це ангели дівчину виручали,
    За косі світлі витягли з пітьми.
    Блакитноокій сміло показали
    Що душі воїнів-це журавлі…
    І он летить у небі ключ величний,
    Крикливо плаче, лине в вишині…
    І ось один з журавлик сміливий
    Присів біля дівчини на землі.
    Схилив він голову прощально
    І знову знявся в височінь.
    «Чому ти, доленько безжальна,
    Забрала його в мене? Він мій!»
    Тихенькі сльози полилися…
    Знялась дівчина також в височінь.
    Закоханих серця переплелися…
    І зник цей ключ удалині, мов тінь.



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --