Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ірина Вовк (1973)
Народилася в Ялті, на побережжі Криму. Виросла і творчо змужніла у Львові. Люблю театр, музику, природу, світ літератури, історії та культури.


Інфо
* Народний рейтинг 4.943 / 5.55
* Рейтинг "Майстерень": 4.945 / 5.78
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.751
Переглядів сторінки автора: 15513
Дата реєстрації: 2017-06-10 14:56:14
Школа та стилі: Львівська школа поетичного бароко
У кого навчаюсь: Люблю Антонича, Стуса, Симоненка. З класики - незмінно (і не тільки поезію) Шевченка, Франка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської.
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2018.10.21 20:05
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Належу до когорти членів Національної спілки письменників України з 1994 року. Маю 20 книжок поезії і драматургії, сценарних замальовок і етнографічних досліджень.Як релігієзнавець-музейник досліджую пласт етноміфології зниклих цивілізацій Стародавнього Сходу та наших предків - східних слов'ян. Тому моя поезія насичена відголоссям давніх символів та речей.
Належу також до гурту Молодіжного Експериментального Театру Аматорів "МЕТА" (Львів). До знакових ролей зачислюю Мавку, Єльку з "Собору" О.Гончара, Дракона з однойменної вистави Юрка Винничука, Ладу з Купальських забав, Долю Стуса і Графиню Софію з Фредрів Шептицьку з власної камерної вистави "У прихистку Божої Ласки: Мати і Син".
Маю з чим іти до читачів - тому я в "Поетичних майстернях".

Найновіший твір
Ще одна Гальшка з роду Острозьких
…Спекотливого липневого дня 1614 року на Київському Подолі скоїлося лихо – за якусь годину люте полум’я охопило чи не всі будинки міщан, ремісничі майстерні та купецькі крамниці. За кілька днів на Подолі вигоріло все дощенту. Чорні від кіптяви й горя люди порпались у згарищах, намагаючись відшукати хоч щось зі свого добра. Та де там! Лихо було б іще важчим, коли б на допомогу не прийшли ті, кого вогонь обійшов стороною. Купець Булига, колишній запорозький курінний, пожертвував погорільцям дві тисячі золотих і двадцять пар волів із возами. Міщанин Ходик відрахував тисячу золотих і дав чимало лісу на будову нових домівок. Але найщедрішим був дар добре знаної всіма на Подолі Гальшки Гулевичівни-Лозки: вісім тисяч золотих. До того ж у своїх маєтках вона розселила двісті родин погорільців та наказала щодня годувати за власний рахунок п’ятдесят теслярів і каменярів, які працювали на відбудові Подолу. Але то було ще не все…Порадившись із своїм чоловіком, мозирським маршалком Стефаном Лозкою, вирішила Гальшка пожертвувати свою садибу з землями на Подолі для влаштування Богоявленського монастиря і школи при ньому. А ще виділила на цю благородну справу двадцять тисяч золотих…
Походила Гальшка зі знаменитого старовинного православного роду Гулевичів, а саме шляхтича Василя Гулевича із родинного дерева Острозьких, ймовірно, із села Затурців, що на Волині.. Шляхтанський рід Гулевичів був добре відомий вже на початку ХVІ століття: Гулевичі посідали друге місце серед можновладців Волинської землі, обіймали високі посади воєвод та підстарост, отож маєтки їхні були розкидані на Волині, Поділлі, Київщині. У сім'ї Василя Гулевича, який одружувався тричі, за одними даними, було п’ятеро дітей, а Єлизавета була серед них наймолодшою. Матір Гальшки — третя дружина Василя, Настася Патрикіївна. Її діда Федора Гулевича було обрано під іменем Феодосія владикою Луцьким. Він влаштував для своїх онуків школу на подвір'ї Луцького замку і найняв вчителювати вихованця Львівської братської школи Олеся Юрківського. Тут Єлизавета освоює основи право-славної віри, граматику рідної мови, грецьку та латинську мови. Згодом Василь Гулевич відправляє дітей на навчання до Острозької академії під опіку родича, старого князя Острозького. Наступні дитячі та юнацькі роки Галька провела в родинному гнізді – Острозі, де дістала найвищі основи виховання та освіти. Вона часто бувала в домі Смотрицьких – Герасим Смотрицький був першим ректором Острозької академії, а його син Мелетій Смотрицький – майбутній автор граматики слов’янської мови – вчився там. Власне, родинна гілка шляхтичів Гулевичів була безпосередньо причетна до створення в Острозі академії, адже старша їх родичка Гальшка (Елизавета) Іллівна Острозька надала фундацію «на шпиталь і академію Острозьку» ще в 1579 році. Наслідуючи свою родичку, на честь якої отримала своє ім’я, Гальшка (Єлизавета) Гулевичівна-Лозка почала брати активну участь у діяльності спочатку Луцького, а потім Київського братств. У 1594 році Гальшка (Єлизавета) Гулевичівна-Лозка вийшла заміж за Христофора Потія – сина берестейського каштеляна, потім Володимирського єпископа, митрополита Української Греко-Католицької Церкви Іпатія Потія. Овдовівши, Гальшка сама виховувала доньку Катерину, котру у 1615 році віддала заміж за православного оршанського хорунжого Миколу Млечка. 1606 року Гальшка вийшла заміж вдруге – за Стефана Лозку – представника заможного руського (українського) шляхетського роду Київщини, мозирського маршалка, відомого від початку XVI ст. Вони мали сина Михайла. 14 жовтня 1615 року Гальшка (Єлизавета) Гулевичівна-Лозка складає й підписує дарчу-«фундуш», 15 жовтня вносить її при поважних свідках до київських «гродських» (магістратських) книг, за чим вона набрала юридичної ваги. За тим «фундушем» Гальшка Гулевичівна відписала свою садибу із землями у Києві для заснування нового монастиря, шпиталю і школи для дітей шляхти і міщан. У дарчій вона зазначила: «Я, Гальшка Гулевичівна, дружина його милості пана Стефана Лозки, будучи здорова тілом і розумом, явно і добровільно усвідомлюю цим листом, що я, живучи постійно в давній святій православній вірі Східної Церкви, з любові й приязні до братів моїх – народу руського з давнього часу умислила Церкві Божій добро учинити…Правовірним і благочестивим християнам народу руського в повітах воєводств Київського, Волинського і Брацлавського, станам духовним і світським сіятельним княжатам, вельможним панам шляхті і всякого іншого звання і стану людям руським. Даю, дарую і записую і відказую, фундую добра мої власнії, дідичні права і вольності шляхетські маючи власний мій двір з землею, зі всім до того двору і землі правами, пожитками, різними належностями, нічого собі самій, ані нащадкам моїм не зоставляючи.»
…Йшли роки, і невблаганна старість з її хворобами непомітно підступила до князя Василя-Костянтина Острозького. Але серце раділо, що його «кохане дитя» – Академія – з кожним роком мужніло на силі. Друкарня Острозької академії видавала все нові і нові книги – серед них були «Буквар» та «Острозька Біблія» Івана Федорова-Федоровича. Недаремно король Стефан Баторій прилюдно назвав князя Костянтина «верховним охоронцем і захисником Православної церкви в Західній Русі». А ще… радувала князя Василя-Костянтина Острозького юна вродливиця, онука Анна-Алоїза – таке миле, розумне дитя! Тривожила лише одна мисль, що довкола їхнього сімейства забагато отців-єзуїтів. Ось спочатку – сини, а за ними і онука потягнулися до них. Чи, може, він помиляється?.. І справді, ще не встигла душа діда, князя Острозького, у 1608 році відлетіти до Бога, як онука Анна-Алоїза рішуче заявила, що тут, ув Острозькій академії, лише вона повноцінна спадкоємиця та господиня. І зробить усе, аби вигнати з покоїв академії дух православ’я! Минуло ще кілька років. Анна-Алоїза Острозька вийшла заміж за вельможного шляхтича Ходакевича. У молодят Ходакевичів, що поселились в Острозькому замку, все, що нагадувало просвітницькі діяння діда – князя Василя-Костянтина, викликало відразу…
…Тої особливої ночі на Острог поволі насувалася гроза. Задушлива темрява вповзала в покої замку. Лише кілька свічок окреслювало світлове коло біля конторки. У кріслі задумано сиділа Анна-Алоїза Ходакевич, з роду Острозьких. Збоку стояв духівник-єзуїт, смиренно прикриваючи повіками очі. За його підказкою власниця родинного замку складала заповіт-«тестамент» – у заповіті все, що було пов’язане в Острозі з освітою – шкільні будівлі, бурса, друкарня передавалися отцям-єзуїтам. У 1624 році в колишній православній академії відкрили єзуїтський коледж. Уже після смерті Анни-Алоїзи Острозької-Ходакевич, католицька церква, враховуючи особливі заслуги її на шляху до полонізації освіти волинського краю (що, зрозуміло, мало означати знищення справи діда, Василя-Костянтина Острозького – мецената і захисника православ’я), - оголосила Анну-Алоїзу святою… По цьому, пам’ять про Анну-Алоїзу Острозьку-Ходакевич губиться на перехрестях історії.
…Натомість Гальшка (Єлизавета) Гулевичівна-Лозка, ще одна Гальшка з роду Острозьких, одноліток Анни-Алоїзи (обидві народжені у 1575 році), стала меценаткою нової київської школи, а тодішній київський митрополит Ісайя Копинський став її організатором. Він упорядкував навчальний процес, дібрав учителів та учнів. З того часу за школою закріпилася назва «Братської», бо, окрім інших, опікувало нову школу Братство київських міщан і ремісників. Усі подальші роки, аж до своєї смерті, Галька (Єлизавета) Гулевичівна-Лозка щедрою рукою надавала школі чималі кошти. Останні роки її життя пройшли в Луцьку, де вона брала активну участь у діяльності місцевого Луцького братства, у церкві якого й похована. Отож, вона, як і її славна родичка Гальшка (Єлизавета) Іллівна Острозька, стала меценаткою доби Середньовіччя на Західній Русі. У 1632 році прийшов час Петра Могили – нового київського митрополита. У цьому році злилися в єдине дві школи: «Братська» і «Лаврська», започаткована Петром Могилою. Так виник Київський колегіум, який з часом, уже стараннями і коштом Івана Мазепи, переріс у Києво-Могилянську академію.

2017р.