Болить душа... І прагне вилить біль.
Та як? Може у декількох куплетах?
У прозі? У римованих строках?
Чи у щоденника болючих датах?

Чи, може, музикою можна заглушить?
Ввімкнути гучно й з нотами страждати.
Заритись в книгу і забуть на мить?
У витівки сюжету поринати.

Забуть на мить не важко, та чи ціль
Моя хіба у цьому полягала?
Й розлита на папері моя біль
Чомусь в душі зовсім не менша стала...

То що ж робити? Як же ж подолать?
Я руки опускаю, бо безсила...
Дам болю й далі серце поглинать.
Признаю, що мене вона скорила.

01.2018

По-тихенько зізнаюсь собі...
Я кохаю... Так! Люблю! Кохаю!
Та, чомусь, лякаюся в душі,
Чи мене кохаєш бо не знаю...

Вже четверта ранку, та не сплю.
Цілу ніч все думаю про тебе.
Своє серце я тобі дарю!
Але боязно... А тобі треба?

Боязно тому, що я в пітьмі.
Ти для мене більше світу значиш!
Бачу я тебе навіть у сні.
Ну а ти? Мене ти в мріях бачиш?

Думаю про тебе кожну мить!
Ну а ти хоч інколи згадаєш?
Хочеться, як вовк, на місяць вить
Від невпевненості... Ти мене кохаєш?...

06.2005