День найкращий для твого кохання,
день, коли здивуєш ти мене,
не забуду, бо щодня бажання є –
бажання є!

День любові, не зійди ніколи
з теплих рук і пожаданих вуст.
Повсякденності, яка навколо,
не боюсь!

Приспів:

День любові –
поцілунок троянд.
Будьмо в змові
тільки вдвох,
щоб здолати все
в цей день любові…

Поцілунок троянд!
Ми у змові
тільки вдвох,
щоб здолати все!..

Не звертай уваги на стороннє
і минулим більше не хворій.
Ця любов – вершина великодніх мрій,
наших мрій!

Хай душа твоя пречиста буде –
я вином проллюсь в її кришталь.
Пий мене, коханий, хай забуду теж
я свій минулий жаль.

Приспів.

Достигають осінню троянди.
– Де любов? – спитаю я тебе.
Серце рветься в дикі мандри –
знову в любов, у будь-який день!!!

Приспів.

– Ми йшли так довго
по пустелі в обман.

– Ти бачиш світло?
– Ні, це просто туман,
а сніг так швидко замітає сліди.

– Куди ж іти нам?
– А ходімо туди…

– В Україну, де Великодня зима.
– Я серед друзів часто мрію сама.
– Ти не винна, бо Святий Миколай
під Рік Новий всіх запрошує в рай.

– Хай минуле рік старий прибере.
– Ти не винна – пригадала старе.
– А натомість хай розмріється шлях,
на якому сплять тополі в снігах…

– Білий вітер світлу путь простелив
ясно-сніжну, і мій сум підловив.
– По наметах літні сни тихо сплять.
– Я надворі буду Рік цей справлять.

– Нам кохання переповнює спів.
– А бажання – що хотів – поготів...
– У сніжинку знову перетворюсь
і тобою, любий мій, захоплюсь…

Не даремно Рік Новий настає.
Не даремно. Все, що є, – так і є.
Я з тобою на верхівці злеття
упокою проминуле життя.

З року – в рік, знову з Роком Новим
крізь надію з кожним словом живим.
Я вдячний Богу за щедроти земні,
які ще Рік подарує мені!!!

27 листопада 2010 р., Київ

Над віхолою – час,
над часом – часом віхола.
Змія сповзла повз нас –
повзла й морозом дихала.

Твоя рука така
холодна і невпевнена.
Розлука, мов ріка,
мов снігом ніч пере́рвана.

Приспів:
Не переймайся дотиком зими.
Зими.
Я зрозуміла – стали ми
іншими.
Інші ми!

Чому так мало слів?
Чому мовчання – золото?
Ти та́кож зрозумів:
нас надвоє розколото.

Розхристано серця
на дві порожні камери!
Невже дійшли кінця
твої хороші наміри?

Приспів.

Серединка:
На дні розлук –
уся моя любов,
на дні розлук.
Питає знов:
навіщо ти пішов
до інших рук,..
інших рук!

Приспів.

Де літо
гойдає бірюзові віти,
де з неба
в безодню падають зірки,
засну я,
немов ледь-ледь помітний вітер,
у вербах
навколо райської ріки.

Там тихо,
самотнім бути там не тяжко.
Там квіти,
які для іншої зірву.
Там зранку
мене розбудить райська пташка.
Там спокій,
що біля тебе не живу.

Приспів 1: Я біля тебе. Я біля тебе –
не живу.
Я біля тебе, біля тебе
не живу!
Не живу.

Волосся,
в якому я заплутав крила,
та й очі,
в яких я по́ночі літав,
та й тіло,
яким ти інших полонила,
просити
і повертати перестав.

Приспів 2: Я біля тебе. Я біля тебе –
перестав.
Я біля тебе, біля тебе
перестав!
Перестав…

Не знаю,
чому так гину за тобою.
Не знаю,
чому одну тебе любив.
Ти впала,
мов рання зірка, Бог з тобою, –
бо й Бога
я біля тебе загубив.

Приспів 3: Я біля тебе. Я біля тебе –
загубив!
Я біля тебе, я біля тебе
загубив,
загубив…

Де літо
гойдає бірюзові віти,
де з неба
в безодню падають зірки,
засну я,
немов ледь-ледь помітний вітер,
у вербах
навколо райської ріки.

Там тихо,
самотнім бути там не тяжко.
Там квіти,
які для іншої зірву.
Там зранку
мене розбудить райська пташка.
Там спокій,
що біля тебе не живу.

Приспів 1.

Ти живеш на верховині,
де холодний вітер нині
у сумні трембіти дме.
З буків осінь відлітає,
а куди? – ніхто не знає.
Ти звикаєш до розлуки
і рубаєш сиві буки,
бо ніщо вже не пройме.

А у мене рветься голос!
А у горах сніг – по пояс.
Ще й попереду зима!
Не така твоя провина,
щоб урвалась половина,
щоб лишилась я сама!

Приспів:

Ясноокий мій соко́ле,
ти не зраджував ніколи,
і не зрадив би ніколи,
просто трапилась біда.

Сизокрилий мій голу́бе,
серце любе,
просто високо літав!
Як ти високо літав!

Мрія знову несе – між мелодій і слів.
Ні про що і про все ти мені розповів.
Між мелодій і слів – всюди наша любов.
Розказав – загубив, промовчавши – знайшов.
Промовчавши – знайшов.
Промовчавши – знайшов!

Приспів:
Хай знов і знов наше протистояння
призве любов, ніби спершу – востаннє.

Люблю – й боюсь, і не боюся.
По правді б’юсь, і не по правді б’юся.

За всю любов, за святе надкохання –
протистояння в нас. Протистояння!!!
Протистояння…

Ти тривожиш дощем таїну моїх мрій.
Я не скорена ще, але ти зрозумій:
що в раптових листах не чорнила, а кров –
бо в відпущених днях зволікаєш любов!
Зволікаєш любов…
Зволікаєш любов.

Приспів.

А любов скрізь-поскрізь хоче зустрічі знов,
мріє вмерти від сліз від промов до відмов...
Твоє рідне лице – уві сні ночі й дні.
Ні про що і про все глибині́й у мені.
Глибиній у мені!
Глибиній у мені!!!

Приспів.

Квітка за квіткою здіймається.
Обрій цвіте, роса зливається.
Квітка за квіткою – до осені.
Літо ще спить у гладіолусі.

Зрада пройшла грозою тихою.
Чуєш, як холодно я дихаю?
Мов каяття в твоєму голосі,
бджоли гудуть у гладіолусі.

Гладіолуси в осіннім саду
не скоро відцвітуть,
бо йду від тебе, йду.

Гладіолуси в осіннім саду
за вітром упадуть
у відчай і біду

Поки блукав я у розчуленні,
хто вас плекав, мої улюблені?
Руки чиї, як не коханої!?
Сльози чиї, як не жаданої!?

Мій гладіолусе, наляканий,
ти, як і я, дощем заплаканий…
Квітка багряна та й за квіткою
вишита в серці, та не ниткою!...

Гладіолуси в осіннім саду
не скоро відцвітуть,
бо йду від тебе, йду.

Гладіолуси в осіннім саду
за вітром упадуть
у відчай і біду!

11 лютого 1998 р., Київ

Найліпше – здогади облиш,
підстави для жури – даремні.
Гляди – сама себе провчиш
за всі фантазії буремні!

А раптом справдяться вони,
бо ти до них давно готова?
Хоч я й ні в чім не завинив –
мене ти звинуватиш знову?

Приспів:

Не поспішай знайти любов, не поспішай!
Вона вже поруч, навіть подумки з тобою.
Не поспішай, а залишись і почекай…
Я повернусь до тебе з піснею новою.

Не поспішай і долю більш не спокушай.
Кохання сховане мелодією в слові.
Не поспішай, не поспішай, не поспішай!
Інакше – ми не зрозуміємо любові.

Коли ти знову у журбі,
я переймаюся тобою –
і раджу плакати тобі,
й лікую, виключно, любов’ю.

Кохай сьогодні і тепер,
а завтра – буде те, що буде.
Перед тобою я завмер,
не поспішаючи нікуди!

Приспів.

Найгірші спогади облиш,
бо я їх та́кож полишаю.
Коли ти просто поруч спиш,
я спішно в сон той вирушаю…

Приспів.

9 серпня 2002 р., Богдани́

Час мине.
Ти пробачиш знов мене.
Я не винна, ти не винен –
тільки час...

Тут зима.
Тут ні слів, ні сліз нема.
Довго, довго скнієш –
гинеш враз кожен раз.
О, винен час!

Все згадай –
і хоча б надію дай
повернути все забуте –
все-все-все.

Все пробач –
і любов мою побач.
Поверни серце в груди,
щастя це, горе це.
О, щастя це!

Приспів:

Голубих очей океан.
Це душа твоя, твій обман.
Буду я тонути –
ти мені покажеш,
скільки маєш ска́рбів там.
Голубих очей океан!

Хто тобі
дав ці очі голубі?
Хай тепер сама не знаю,
що роблю.

Час летить,
я твоя маленька мить,
я в очах цих блукаю,
як в раю, як в раю.
О! я люблю.

Приспів.

Переспів:

Адже все не даремно –
покинув страх.
Хоч усюди так темно,
а в очах –
но́ве кохання!

Приспів.

3–4 червня 1996 р., Київ

Я заблукала у серпневому бажанні
під зорепадом по нічному дну.
Я запросила, любий мій, тебе востаннє
у передпокій до свойого сну.

Давно не чула я признань таких солодких
і в поцілунках довгих не була.
Невже я сплю на глибині ночей коротких,
а десь любов зорею пропливла?

Приспів:

Серпневі сни –
мого бажання цвіт.
Серпневі сни –
бездумний наш політ.

Ще сплять вони,
а я весь час люблю.
Серпневі сни,
продовжте ніч мою!

Я заблукала у серпневому бажанні
під зорепадом по нічному дну.
Ти зрозумій, коханий мій, моє прохання,
а я всі почуття твої збагну.

Приспів.

Я стану вірною, щоб завтра впасти з неба
у зорепаді до твоїх долонь.
Я стану вічною, якщо тобі це треба –
і сни серпнево допливуть аж до безсонь.

Приспів.

13 вересня 1999 р., Богдани́

Через океани
з рифів і лагун
їду по банани,
каву та тютюн.

Там, де гори й ріки,
сам не знаю де,
райська Коста-Ріка
українця жде.

На всесвітній карнавал!
Прямо з корабля – на бал!

Приспів:

Коста-Ріка, Коста-Ріка –
справжній рай для чоловіка!
Полум’яні сеньйорити
і блакитні кораблі.

Коста-Ріка, Коста-Ріка –
відшукаю бухту дику.
Вічне сонце, вічне літо,
як кохання на землі!

Огорнулась пристань
в сонця обідок.
Пальма золотиста
тягне в холодок.

Залишу́сь до ранку
зовсім без монет.
Там костеріканки
й стукіт кастаньєт!

Я до вас на карнавал!
Прямо з корабля – на бал!

Приспів.

7 грудня 1997 р., Київ

Прийди, в мій дім старий постукай,
спочинок дай душі.
Стає нестерпною розлука,
коли ідуть дощі.

Приспів:

Є тут у мене тобі сюрприз:
серце, що тоне в шаленому танці,
руки – назустріч і крок – на карниз.
Хай дощ цілує нам кінчики пальців.

Дощ цілує нам кінчики пальців,
дощ цілує нам кінчики пальців,
дощ цілує нам кінчики пальців,
дощ…

Вночі тут затишно і тепло,
тут ще живе любов.
Все, що, здавалося, померло,
назви коханням знов.

Приспів.

Нехай погасне мокре місто
в далекій суєті.
Хай серце молотом іскристим
проб’є по темноті.

Я був веселим – став монахом
твоїх сумних очей.
Твій поцілунок повен страху,
бо ти хотіла б ще.

Приспів.

1, 15 листопада 1995 р., Київ

Ми згоріли у полум’ї щастя свого.
Ми, коханням окрилені, йшли на вогонь.
Ми літали над містом, над часом, над снами.
А сьогодні немає нічого між нами…
…немає.

Ти для мене створив небеса золоті.
Ти навчив мене жити на цій висоті.
Твій самотній кораблик внизу пропливає,
бо віднині між нами нічого немає…
…не-ма-є.

Приспів:

Немає рук твоїх, холодних чи жагучих.
Немає вуст твоїх, грайливих чи беззвучних.
Нема тепла в морози злі.
Нема ні сонця, ні землі.
Є тільки сум і самота,
і ця смертельна висота…
і висота!

Була повною квітів, а зараз пуста
ця квартира, ця перша моя висота.
Я в минулому часі замкнуся надовго –
адже більше між нами немає нічого…
…нема-є.

Приспів.

8 серпня 1996 р., Київ

Пролітають вітри від весни до весни.
Віддає все сповна нам земля восени.
А ми вдвох після шлюбу ще декілька днів,
але ти вже замерзла, а я зголоднів.

Живемо, мов орли на високій горі.
Полювати йдемо на ранковій зорі.
І, промчавши по колу й ускочивши в дім,
на байдужість твою я таке відповім:

Приспів:

– Дорогою у зоряний рай
піду я сам собі, ти – собі.
Дорогою у зоряний рай
я гратиму на срібній трубі.

Мелодію обжитих небес
намрію я, а ти пригадай,
як ніс тебе твій зоряний пес
дорогою у зоряний рай.

Буду вірним тобі від весни до весни.
А як зрадиш хоч раз, – не пробачу вини.
Тільки дім свій замкну і тебе проведу
до найближчої зірки, з якої впаду...

Приспів.

11–12 січня 1998 р., Київ

Ти малював любов уві сні.
Ти цілував у вуста ясні.
Випий мої сльози – і лети.
Вітер – мій художник, а не ти.

Там,
уві сні,
коханим ти став мені.

Ти, мов огнем, мене обіймав –
ніч стала днем, ти коханим став.
Рано перший дотик, перший звук.
Ранок після тебе йде до рук.

Приспів 1:

Не сон мій прийшов.
Не сон, а любов.
Дозволь, мій коханий,
я засну в твоїх обіймах знов.

Любов уві сні.
Любов уві сні.
Мовчи, я благаю –
залишай себе у мені.

Кожен твій день – це свято моє.
Ясно одне – ти насправді є.
Ма́буть, тільки анґели і Бог
знають те, куди йдемо ми вдвох.

Приспів 1.

Зорі впали нам до ніг –
тихо спитаю: я́к ти зміг?
Кохай мене так, ніби це останній раз!
Сон відходить.
Бачиш,
сонце сходить, сонце сходить
для нас!

Приспів 2:

Не сон – а любов.
Не сон – а любов.
Тепер, мій коханий,
я засну в твоїх обіймах знов.

Любов уві сні.
Любов уві сні.
Мовчи, я благаю –
ти залишай себе,
ти залишай,
ти залишай себе у мені!

…Не залишай мене́ уві сні.
…уві сні.

9 лютого 1996 р., Київ

Ні! Ти скорись мені –
такий мій наказ!
Ні, наяву чи в сні –
любов не для нас!
Хай ти надієшся –
а я не стерплю
злість і поблажливість
твою.
________________________
Приспів:

Там, де ти –
море сліз,
а я сміюся і танцюю скрізь,
а я радію,
що від мене знов
пішла любов..,
така любов.
________________________

Тінь під вікном стоїть,
а що́ – у руці?
Знову у шибку
стукають камінці.
Ні, я не вийду,
я піду в інший бік,
зникну на день, на рік –
наві́к.

Приспів.

Жаль, що ніяк
не розмине́мося ми.
Вирвусь від тебе,
наче з клітки-тюрми.
А на честь того́ дня,
коли ти згас і померк,
друзям влаштую
феєрверк!

26 лютого 1997 р., Київ

Коли кордони розривали Україну,
єдиний розділяючи народ,
з громади за́вжди піднімалася людина
і рятувала від лихих негод.

За нею йшли вперед, їй вірили, бо знали,
що Україна в нас – на всіх одна,
що той, якого люди більшістю обрали,
встановить мир, і відійде війна!

Чи то у княжий час, за ге́тьманства чи панства,
чи то в роки імперій, орд чи рад –
з народу за́вжди справжній лицар піднімався,
щоб повернути незалежний лад.

Нерідко гинули в борні святі герої,
та нашу пам’ять не розбити вщент!
І на фундаменті історії старої
постав наш Український Президент!
_______________________________
Приспів:

Президент України –
наша гідність і слава!
Перше слово країни
і обличчя держави.

Хай лунатиме за́вжди
вільний голос людини!
Є апостолом правди –
Президент України!
_______________________________

Не раз останньою надію обирали,
коли планета гинула в диму.
Все ж, незалежність ми без воєн відстояли,
свободу всю довіривши йому.

Нас до майбутніх ер ведуть далекі гони
по українських вистиглих житах.
Йому вручив Господь ключі для охорони –
тризубий герб і синьо-жовтий стяг!

Бо доля нації робити і творити
історію сьогодні й повсякчас,
а Президент хай вознесе молитви
за нашу Україну і за нас!
_______________________________
Приспів.

12 вересня 1999 р., Богдани́