О безумці, переобтяжені мудрістю віків!
Саме зараз, коли на землі буяє весна,
Позачиняйте усі двері,
Позабивайте дошками усі вікна
І залишіться самі у пустих і мертвих кімнатах.
Тоді ви пізнаєте все:
Від найменшого атома до нескінченного Всесвіту,
Але, пізнавши все, ви не пізнаєте нічого,
Бо, не пізнавши ні життя, ні любові,
Ви не пізнаєте себе.
Світ кричить! Ви не чуєте.
Світ співає голосами пташок
І лине сонячним сяйвом.
Ви не чуєте і не відчуваєте.
Пізнавши все, ви залишаєтесь глухими, сліпими і німими.
І доки ви не скажете божественне слово – Любов,
Перед вами не відкриється брама всіх таємниць,
І доки ви, скеровані Любов’ю, не вийдете поза межі свої,
Ви ніколи не станете собою,
О мудрі самогубці!
Можливо, ви вважаєте,
Що світ і життя – це сон,
Але ви й справді спите
У своїх мертвих кімнатах,
Сховавшись від божественного світла.