Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Галина Сливка (1972)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   ***
    Ти не одна, хоч нас лиш по одному,
    Ховала душу у жалях і втратах,
  •   ***
    Стопа за стопою в задумі чалапає доля.
    Крім серця між небом-землею у кого спитати?
  •   ***
    Час не лікує, лиш далі відносить -
    Серце ж до висі пришпилене міцно.
  •   ***
    А вам єлеєм чи пекельним болем
    Я озовуся у душі глибинах?
  •   ***
    В білій радості - темний смуток,
    В горі чорному - ясний блиск.
  •   ***
    Тепла у слові та жаріння в серці,
    Беззастережно розчинивши груди,
  •   А дощ іде
    А дощ іде, німий жебрак,
    Стежками-долами,
  •   ***
    Десь там вгорі Господь прорік ще рік...
    В очах-озерах знову світлом - зірка...
  •   ***
    Миші в хижі танцювали.
    Мишам хижі стало мало.
  •   ***
    Вона вірила в крила, бо ними плекала світанки,
    Їх теплом огортала дітей, чоловіка і долю,
  •   ***
    Гіркота зі спогадів - гострим каменем.
    Не звучать на сто ладів труби зламані.
  •   ***
    Летять сніги... О, як летять сніги
    На береги, що кригою обкуті.
  •   ***
    Камертони серця зазвучали щиро,
    Забриніли струни із душі у душу.
  •   ***
    Та адамашка, підбита вітром,
    Що землю й небо твої з'єднала,
  •   ***
    У осердях негоди і хуг,
    На розхрестях туги і завії
  •   ***
    Вітром гойдається вишня,
    В небо вростає гілля.
  •   ***
    По льодах розлук, на хиткі мости,
    По стежках думок тужних
  •   ***
    Зав'язала хустку так святочно.
    На плечах - коромисло з роками.
  •   ***
    Малювала тиша білий день снігами -
    У обіймах білих розливались межі.
  •   ***
    Сніжить добром зимовий вечір,
    Сріблиться вогниками раю.
  •   ***
    А ти стояв тоді? Ти там стояв,
    Мій ангеле, відкинувши забрало,
  •   ***
    Ти забула, напевно, що видихом міряють вдихи,
    Що нове наливають вино у порожній потир.
  •   ***
    По білім біло шила самота,
    Збіліле небо сипалось пухнасто
  •   ***
    В яблуневих вітах зачепилось літо.
    І тріпоче світом незмертвілий лист.
  •   ***
    Свята і грішна... Грішна і свята
    Моя із прощ, змережана стежками.
  •   ***
    Палають спалені мости,
    Пашіють ноги.
  •   ***
    Легкою, світлою печаллю
    В ріки твоєї на краю
  •   ***
    О, як болючо решето трясло...
    Гіркий корінчик - солодом найкращим.
  •   ***
    Співає долам стужею сурма,
    Розлук туга волочиться стежею.
  •   ***
    Півподихом, півдумкою, півсловом,
    Півкроком споловинивши сніги,
  •   ***
    Надихнути росу огорнути поснуле зело,
    Надихнути пташину розлити хоралами втіху -
  •   ***
    Така сівба... І в надиху десниця
    Так щедро сіє... В ріст береться збіжжя.

  • Огляди

    1. ***
      Ти не одна, хоч нас лиш по одному,
      Ховала душу у жалях і втратах,
      Крапки лічила, не шукала коми,
      Жадала тверді й виплітала ґрати.
      Ти не одна блукала попелищем.
      Уже в снігу вчорашнє, щоб заснуло.
      Вгорі вітрисько дивну пісню свище.
      Іди вперед і залиши минуле.
      Зимовий дощ так виполоскав межі,
      Що через них напнув ясну веселку.
      Тобі весна з народження належить.
      Вона зросте у кожнім закапелку
      Твоїх гостин, твоїх плекань надії,
      Що - як в дитинстві - гойдалка з горіха.
      Вона в тобі промінчиком з-під вії,
      Молитвою, промовленою стиха.
      Іди, іди... Не хвиля на зупинку.
      Попутний вітер ще напне вітрила.
      Встеляє небо білістю сходинки.
      Оті, яких іще ти не сходила.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. ***
      Стопа за стопою в задумі чалапає доля.
      Крім серця між небом-землею у кого спитати?
      Ногами намацує стежку засніженим полем,
      В собі на вагу й відповідність звіряючи дати.

      А сніг океанів очей посріблив узбережжя
      І човник тихенько гойдає-колише колядку,
      Злітають Йорданські краплини з кропила безмежжя,
      В польоті сплітають весь рух по спіралі з початком.

      Чалапає доля, витворює в Світлі потребу,
      Стопа за стопою по краплях, що виссю, як вежі,
      Вростають у небо, єднаючи Альфу й Омегу...
      Пречиста в Йордані змиває Христові одежі...



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. ***
      Час не лікує, лиш далі відносить -
      Серце ж до висі пришпилене міцно.
      Думи гудуть, мов сколошкані оси -
      Хвиля логічно пульсує у вічне.
      Голі дерева закутали плечі
      Неба обрусом в зірчастому колі.
      Котиться місяць, гойдаючи вечір
      Тихим осердям загуслого болю.
      Маківка муки у кожнім "осанна",
      Але й потоптаним бути несила.
      Падають зорі на стежку туманну,
      Наче вуглини на спалені крила.
      Чаша любові у пригорщах смутку
      Не опустіє, та втримати важко.
      Пера розп'яті в заквітчану хустку
      Запеленаю. Лети, моя пташко!



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    4. ***
      А вам єлеєм чи пекельним болем
      Я озовуся у душі глибинах?
      Доволі різні випали нам долі,
      Та брав Господь із однієї глини.

      Плекаю радість чи вражаю гордість...
      То що я вам? Осяяння? Омана?
      Я ошуканства не ношу у торбі,
      А дар знайти планиду безталанну.

      Вмирай уже, коли торкався згуби!
      НащО грімниць пора несамовита?
      Та не вмирає той, хто справді любить,
      Бо, перш, ніж вмерти, треба вміти жити.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. ***
      В білій радості - темний смуток,
      В горі чорному - ясний блиск.
      Із усього цього набуте
      Котить небом світила диск.
      Заскрипіли чумацькі мажі
      Під вагою рясних поклаж...
      Чи тобі хто напевне скаже,
      Чи то правда, чи то міраж,
      Що в молочно-туманній тиші
      Котить колесо у часи
      Спраглу волю від нас колишніх
      І співзвучності голоси?
      Чи тобі хто відкриє щиро,
      Скільки згоди прийме зима,
      Щоб життя одягти порфіру?
      (Бо погуба росте сама.)
      Хто тобі прояснить по суті
      Серед вирів життєвих рік,
      Що акорди твої почуті
      Дням твоїм прибавляють вік?
      Тропарями співає небо
      Путівцям, що лягли туди,
      Де зливаються "будь-" і "-небудь"
      І довіри ростуть сади.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. ***
      Тепла у слові та жаріння в серці,
      Беззастережно розчинивши груди,
      Воліла. Вітер увірвався впертий,
      Стрілу явивши стужею огуди.
      Невже цей дощ, оця зимова хвища,
      Вкраде усе, що для душі, як ліки?
      Я вже брела по цьому попелищу...
      Вже рвали рани спогади-шуліки...
      У середмісті сіра туга свище
      І сірий сум клубиться за трамваєм.
      Вітри, з яких розхресть ви знов? Навіщо?
      Я вас, холодних, в гості не чекаю.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. А дощ іде
      А дощ іде, німий жебрак,
      Стежками-долами,
      Змиває в торбу, що "не так",
      Струмками голими.
      Всі найважливіші слова
      Зберігши чистими,
      Покриє хуга снігова
      Як давню істину.
      Полинуть сумніви в тісні
      Обійми віхоли.
      Спімнуть загублені пісні,
      Як бути втіхою,
      Теплом душі проймуть яву,
      Сповиту стужами,
      Напнуть любові тятиву
      Для слова дужого.
      Хай дощ іде, німий жебрак,
      Стежками спілості,
      І вмовкнуть втомлені "не так"
      В полоні милості.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. ***
      Десь там вгорі Господь прорік ще рік...
      В очах-озерах знову світлом - зірка...
      Ідеш, пливеш, летиш... Позаду - вік,
      А спереду - запряжена четвірка...
      Гарцюють коні, їм немає меж...
      Безмежне щастя, в неосяжність влите!
      В твоїх долонях - віжки... Жде кортеж...
      І цього року непочатий звиток.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. ***
      Миші в хижі танцювали.
      Мишам хижі стало мало.
      Розгорнули сіроманці
      В баби в хижі справжні танці.
      - Еге-гей, - кричить бабуся, -
      Я вас, миші, не боюся.
      Ось додам коту охоти
      Завітати до босоти.
      Припасла я грудку сиру
      І подякувати щиро
      Я муркотику бажаю -
      В хижі хочу собі раю."
      Ох, здійнялася завія!
      Кіт полює! Вітер віє!
      Чи то сир, чи хуртовина
      Замітає всі шпарини!
      Пощезали миші з хижі -
      Сир смакують у Парижі.
      Ще у них багато сили:
      Он і місяця над'їли! )))



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. ***
      Вона вірила в крила, бо ними плекала світанки,
      Їх теплом огортала дітей, чоловіка і долю,
      В ніжність їх сповивала, мережачи яв-колисанку...
      Вона вірила в крила, у силу натхненної волі.

      Вона вірила в крила і в неба блакить незрадливу.
      Вона вірила в них, коли землю встеляли тумани.
      Зачіпаючи струни веселки, купалась у зливах
      І крилом затуляла щемливі в незгойності рани.

      Вона знала: в осерді цих крил наливається зерня,
      Дозріває, зростає, злотиться, ясніє дарами.
      Тихим помахом їх підіймалась над прірви і стерні
      І шукала, шукала, шукала відчинені брами.

      Вона вірила - є шлях новий у стокрилості світла -
      І трималась, трималась за ніжний ранковий промінчик,
      Проростала у небо, у нім сподіваннями квітла,
      І злітала увись, і цю вись дарувала всім іншим...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. ***
      Гіркота зі спогадів - гострим каменем.
      Не звучать на сто ладів труби зламані.
      Береги торкають хвиль стебелиною,
      Де пробився слізний біль самотиною.
      Плине доля річкою, небо - зорями.
      Відтінили стрічкою ниву зорану.
      А пороги пам'яті між потоками
      Зманюють дорогами неширокими,
      Зваблюють минулого обіцянками,
      Що серпанком росяно слались ранками...
      Скільки в плині пам'яті збуриш кроками,
      Не вернеш минувшини - вже уроками
      Гіркота зі спогадів, гострим каменем.
      Не звучать на сто ладів труби зламані.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    12. ***
      Летять сніги... О, як летять сніги
      На береги, що кригою обкуті.
      Завіями із Божої перги,
      Жаринами торкаються до суті,
      Що тремко так пульсує і щемить,
      В найменший день, на веселковім мості.
      Летять сніги. Їх лет - то мрії мить,
      Котра початком наповняє простір.
      Між берегів - народжена Любов.
      І сивий віл - теплом посеред тиші.
      Співає серце мовою основ
      І Богомати всенький світ колише.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    13. ***
      Камертони серця зазвучали щиро,
      Забриніли струни із душі у душу.
      У струмки джерельні простоти й довіри
      Зоряного срібла мрій твоїх натрушу.
      Пригорщами вповні черпатимеш щастя.
      Досхочу нап'єшся. Із долонь - смачніше.
      Із душі у душу радість, мов причастя,
      Найдорожчим статком переллєш. Чи віршем.
      Трепетом озветься дня твого стежина -
      Новизна вже мріє прорости натхненням.
      На долонях - благість. Нею ти - єдина.
      То якого треба ще тобі знамення?



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. ***
      Та адамашка, підбита вітром,
      Що землю й небо твої з'єднала,
      На шрамах серця сльозину витре,
      Сповиє світлом, де болі - жалом.
      Проб'ється зіллям і спозаранку
      Росою вкриє забуті мислі.
      Запахне щастям бузок на ганку,
      Дощем проллються бажання стислі
      Там, де снігами зима накрила,
      Пречисто-срібно, що снам молочно.
      Почута духом, розправить крила
      Надії птаха пренепорочна.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. ***
      У осердях негоди і хуг,
      На розхрестях туги і завії
      Щемом нив не засію під плуг.
      Хай приймається зерня надії.

      Що живе, те лишає ясу.
      Я її не ховаю між ребер:
      Звикла дневі віддати красу,
      Тіні ночі відклавши для себе.

      І шукаю смаку в гіркоті,
      Як дитя, вчуся наново кроків,
      А плече підставляють оті,
      Хто цінує життєві уроки.

      І запалений промінь щомить,
      Крізь тумани знемог і вагання,
      Амальгамою сили дзвенить,
      Коли стежки торкає світання.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    16. ***
      Вітром гойдається вишня,
      В небо вростає гілля.
      Вкутана в пам'ять колишню,
      Прийшле вітає здаля.
      Інеєм сріблені віти -
      Стежка в заобрію вись,
      Духом аби забриніти
      Мріям, що вшиті колись
      В зіткану хустки основу
      Із молитовних суцвіть.
      Ними дівча під Покрову*
      Крону і світ, що стоїть,
      Вкрило. І вишня всевишню
      Тихо колише яву,
      Мовби неспівану пісню,
      Світлу, жадану, живу.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    17. ***
      По льодах розлук, на хиткі мости,
      По стежках думок тужних
      Я до тебе йду, йдеш до мене ти.
      І пощо зими стужі?
      Зі світів перги залягли сніги,
      А зимі їх все мало...
      На кругах туги не знайшла снаги,
      Послизнулася, впала.
      Запалю вогонь у пітьмі бездонь,
      Підніму на вись звуку.
      Між нічних безсонь серцем не схолонь
      І подай мені руку.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. ***
      Зав'язала хустку так святочно.
      На плечах - коромисло з роками.
      Силуету лінії жіночні
      У свічаді неба, між зірками,
      Міряєш, немов звіряєш долю.
      А вона хлюпоче у відерцях.
      Ранок дневі вигаптував льолю,
      День у ночі топить своє серце.
      Закувала смутки у намисто,
      Одягла на шию баламути.
      Звівши погляд сяйвом променистим,
      Чи зумієш сонця не минути?



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    2. ***
      Малювала тиша білий день снігами -
      У обіймах білих розливались межі.
      Від тепла морозні відчинялись брами...
      Дивувалось диво... Чи то так належить?
      А у снах дерева, мов заснулі пензлі,
      Вибирали барви із того, що буде.
      У вітаннях гріли люди руки змерзлі
      І добром тепліли зимних буднів груди.
      Малювала тиша сірий сумнів біло.
      І синіло небо. І ясніли лиця.
      І черінь світання, сонцем зрожевіла,
      Розправляла крила, як до зльоту птиця.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. ***
      Сніжить добром зимовий вечір,
      Сріблиться вогниками раю.
      Не обіймеш мене за плечі...
      Про тебе пам'ять обіймаю...
      Те, чим стою, у чім опора,
      Живим вогнем - та по судинах.
      Мені теплом твоє учора,
      Твій усміх вітром в часоплинах.
      Любов, що ллється через тишу,
      Мережить яв до небокраю.
      В сніжинках білих світ колишу
      Й про тебе пам'ять обіймаю...



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. ***
      А ти стояв тоді? Ти там стояв,
      Мій ангеле, відкинувши забрало,
      Коли душа вбирала в себе яв,
      Коли вона від благості співала.
      А ти тримав мене? Тоді тримав,
      Як серце взято, а ребру - не в пору.
      Згорало небо в полум'ї заграв
      І світ мовчав, вдивляючись угору.
      Знайшла полегкість на твоїм крилі,
      Пером твоїм заповнюю пустоти.
      Іще кують небесні ковалі
      Мені шляхи. І додають охоти
      Поснулі древа, вмочені у синь,
      Бо їм ще весен мрії малювати
      В очах коханих, у піснях ґаздинь,
      В стежках, що простеляються до хати.
      Зі мною будь, тримай мене, молись
      За сонце дням, прологам, епілогам...
      Достиглий колос дивиться увись,
      В любові браму, де нема порога.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. ***
      Ти забула, напевно, що видихом міряють вдихи,
      Що нове наливають вино у порожній потир.
      Не багатство - причина розвою майбутньої віхи,
      А жага, а потреба - твій прагнучий Бога пустир.
      Всі набутки свої, наче одіж, знімаєш в розлуках.
      Все, що знаєш і маєш, і те, ким ти є, чи твоє?
      Просиляєш собою в любов нитку світла і звуку,
      І зшиваєш до дії розтовчене серце своє.
      Оживають ті клапті у барвах, лікуючи болі,
      Розчиняються сутінки світлом, що ллється згори.
      Просить вбогість твоя для пустель благодатної долі,
      А у відповідь лине тобі:"Говори, говори..."



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    6. ***
      По білім біло шила самота,
      Збіліле небо сипалось пухнасто
      На стежку, пам'ять, пройдені літа.
      Із райських древ врожаїлося щастям,
      Таким незвичним, дивним, мов світи,
      Яким вдалося вічність пролетіти.
      І падали світи, а чи сліди,
      Сніжинками... чи тайнами софітів...
      І дарували змріяне тепло
      В долонях, заколисаним зернятком.
      В пеленках білих грілося Добро
      Не самотою. Полум'ям початку.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    7. ***
      В яблуневих вітах зачепилось літо.
      І тріпоче світом незмертвілий лист.
      І снується пісня, і летить за вітром
      За межу, де світло колихає зміст,
      Де снуються трави, що тримають зводи,
      Що гойдають плеса у небесних снах.
      Затопили води всі осінні броди.
      Вже зимове мливо в часових млинах.
      Зачепилось літо. Ще снага не спита,
      Ще вирує витік, струменять чуття.
      В яблуневих вітах весняні орбіти
      І нові обіти для серцебиття.
      30.11.2019р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    8. ***
      Свята і грішна... Грішна і свята
      Моя із прощ, змережана стежками.
      То літній дощ чи осені сльота -
      Краплин рядки, що вперто точать камінь.
      Росте, росте між каменем лоза,
      Вітає Світло. Вербу не спинити...
      Живив її не усміх, а сльоза.
      Світили їй небес метеорити.
      Відчуй її в льодах нерозумінь.
      Збагни її, що лавою з-під ребер,
      Акордом світлим чистить-миє тлінь,
      Живе, сміється й молиться за тебе.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. ***
      Палають спалені мости,
      Пашіють ноги.
      Яснять зі сховків самоти
      Нові дороги.
      Скипає, стигне в жилах кров,
      А в серці - карбом.
      І знаки згублених підков
      Край шляху - скарбом.
      Калина стужу перейде -
      Не заніміє.
      Зростить пагіння молоде
      З вогню стихії.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": 5.63

    10. ***
      В.К.
      Легкою, світлою печаллю
      В ріки твоєї на краю
      Я ненав'язливо причалю
      І слів сердечних не втаю.

      Розсіє вранішні тумани
      Пташина тиха і дзвінка,
      Коли мені у поміч стане
      Твоя упевнена рука.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    11. ***
      О, як болючо решето трясло...
      Гіркий корінчик - солодом найкращим.
      Завмерла кров. І вимерле село.
      Жнива? Жнива... Та не животворящі.
      А між хатин - такий загуслий страх.
      І думка плазом - їсти... їсти... їсти...
      Розриті сховки в клунях і в ярах.
      Колючі очі нелюдів-чекістів.
      Біленька хата... На столі рушник
      Аж обпікає... Бо ані крихтини...
      Голодних душ глухий невчутий крик.
      Розталий сміх змордовано-дитинний.
      Без суду просівались в небуття
      Смертельним вітром, у застиглій тиші,
      Непережиті, згублені життя...
      Це нашу пам'ять свічечка колише.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    12. ***
      Співає долам стужею сурма,
      Розлук туга волочиться стежею.
      Маркітно їй. І спокою нема.
      Яку яву побачить за межею?

      І чеше вітер гребенями віть
      Пресиву біль* невичахлого зводу.
      Замерзлі пучки в трійцю в'яжуть мить
      Як вічний код незрадженого роду.

      І знаєш ти: тебе тепер нема.
      Спустілість форм... А де ж та вітрогонка,
      Котра собою сповнить вщерть, сама?
      В собі бо носить серце амазонки.

      А де надії ностальгійних плес?
      Де тиха радість виспілої ниви?
      Злетіли щирим зерном зі словес
      Під білі ковдри, на весняні зливи.

      біль* - білизна, білість.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    13. ***
      Півподихом, півдумкою, півсловом,
      Півкроком споловинивши сніги,
      Північ свою за полудень готова
      Віддати... Та немає півснаги...
      Півдолею півморя-океану
      Не надчерпнеш... То де ж тоді межа?
      Зціли мене, пташину безталанну.
      Поділена - сама собі чужа...
      Напівполон... Півсном на півдорозі...
      - Поглянь увись, здіймайся і лети!
      Бо світлу й вірі не страшні морози
      Й теплом услід - згораючі мости.
      Збирає день свої рясні ужинки
      І цілістю вінчаються світи.
      Кружляють з неба благістю сніжинки...
      Поглянь увись, здіймайся і лети!



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    14. ***
      Надихнути росу огорнути поснуле зело,
      Надихнути пташину розлити хоралами втіху -
      І пелюстям вбирається спрагле обнови стебло,
      І сердечні слова оживають дзвіночками сміху.

      Це дещиця лише - стрепенутися, жити на вдих,
      Хай на макове зерня додати для творива сили.
      Веселково заграють глибини очей голубих -
      Перевеслом з'єднає любові пломіння стокриле.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. ***
      Така сівба... І в надиху десниця
      Так щедро сіє... В ріст береться збіжжя.
      І ніч-тужба, що днем благословиться
      На висоту, із пам'яттю підніжжя...
      Мов світ отой - одне велике поле...
      Лелеки небом обмивають крила...
      І стиглі душі - зерном... Доле, доле...
      І тільки з тріщин проростає сила.
      Така сівба... І ніц у тім лихого...
      Асфальт здолає м'якістю стеблина.
      Сльоза мала - рятунок від сухого -
      На глибині народжує перлину.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 0