Ми - прах людський, І доля
Лишилась нам одна -
Нечутно
Або вголос
Ми знизу кричимо –
зоряямо ми чадно
У часі крижанім
нас не згадають завтра
Підем -і менша з тим

Втомившись від всього я кличу смерть свою
Як той жебрак, народжений в пустелі
Що геть зневірився у відчаю, в тривозі
А чиста Совість жебракує десь на розі
Пихата честь - у чоботах смердючих
Дівочність - грубо зганьблена ущент
І Право досконале - вбито в бруд,
А Сила неміччю подолана кульгавой,
Мистецтвом назване облудне казнащо,
І дурь клінічна - та над розумом панує,
А Істина проста обізвана клінічной глупотою
І в'язень без провин у збоченця висить на гілці
Утомлений усім я б зовсім геть пішов
Але ж помру - кохання лишу наодинці
2016

Чим милі друзі нам неложні?
Та тим, що поруч з ними не старію.
Відстать не можна, обігнать не можна,
Ніс в ніс іще летимо по high-way'ю.

І, друзі, несмак то у відчай нам впадати.
Засмучуємось - всім уже не двадцять,
Хоч вечорами важче засинати,
Зате уранці легше прокидатись.

Стрічаємось, на жаль, неприпустимо рідко,
А все ж один одного впізнаєм.
Хай нижче з кожним днем на косяку відмітка,
А дух і інтелект все вище з кожним днем.

З захопленням дивлюсь на наше покоління.
Плювать, що нас зігнув радикуліт!
І вже не так згинаються коліна.
Живем, аж доки що-небудь болить.

Роки не знають знижок хитрих:
Посивів той, в того блищить макітра.
Все компенсує провидіння –
М’якшають м’язи, а в нирках твердішає каміння.

Нехай пригоди нас давно не ваблять
На ланцюгу тримають і простата і артрит.
А проміж між нас і винятки бувають,
І дехто ще по світу торохтить.

Хоча у більшості є інші вмилування.
Що з того, що не звідаєм Непал?
Зате ми знаємось в метОдах лікування
І гострий інтерес до ліків не пропав.

Течуть роки, але життя ще длиться,
Складнішає, і радує весь час.
Ми знов зібралися, знайомі всі обличчя.
Якщо ще можна пить, тож вип'ємо за нас.

Хоч нам плювать на бронз багатопуддя,
Все ж пам'ятник собі відлили на віка.
І всім довічним пам'ятником буде
Безцінна висіяна вами ДНК.

Пахнуть проліски та суниці
Пахне кров
на зеленій травиці
Тягне димом
з покинутих згарищ
і усім, що собі ти примариш...
Пахнуть танки
горілим залізом
та крадіжкою
пахнуть валізи
пахнуть бідністю
вбогії шати
пахнуть смертю
полегліі солдати
Сонцем пахнуть безкраї степи
крізь які доведеться пройти

Серце моє
Палає!
Пси у ночі виють
Вештає рідним краєм
Звір невідомої масті
Поле зерна просить
Міцно зійде жито
Пахарі та плугатарі
Вдобрили землю добре
Вітер війни важкий
Здув з молока піну
Скинув солому з даху
Зніс ворогу башню
ще вона трохи котить
прямо на переплавку.
І настає ранок
Буде і вечір тихий
Жінки німі гарно
Ткуть ворогу тахріхім

Серце моє
Палає!
Пси у ночі виють
Вештає рідним краєм
Звір невідомої масті
Поле зерна просить
Міцно зійде жито
Пахарі та плугатарі
Вдобрили землю добре
Вітер війни важкий
Здув з молока піну
Скинув солому з даху
Зніс ворогу башню
ще вона трохи котить
прямо на переплавку.
І настає ранок
Буде і вечір тихий
Жінки німі гарно
Ткуть ворогу тахріхім

Спасибо товарищу Сталину
за наше счастливое детство
за то, что отца не убил,
что не дал под нарами место
За тихий ночной разговор
за шорох в далеком эфире
за кол израэль ла гала
за войс оф америка тоже
за то, что нас мама ждала
с обедом к приходу из школы
спасибо за воздух и свет
за то, что его уже нет
и мы на него не похожи
За ежика в темном саду
за дождик прохладный на коже

Поэт не делает карьеру
Он просто дышит, как трава
А мир шумит в зеленых нервах
Рождая мысли и слова
Почти упав под сильным ветром
Он распрямляется потом
Залечивает свой надлом
Стелясь, крепчает каждым летом
Не слыша гром над головой
Он возвращается к корням
Рискуя жизнью и судьбой
Отвергнув мелочи и хлам
Спокойно жертвует собой
В угоду ритмам и словам
                2019

Он просто дышит, как трава
А мир шумит в зеленых нервах
Рождая мысли и слова
Почти упав под сильным ветром
Он распрямляется потом
Залечивает свой надлом
Стелясь, крепчает каждым летом
Не слыша гром над головой
Он возвращается к корням
Рискуя жизнью и судьбой
Отвергнув мелочи и хлам
Спокойно жертвует собой
В угоду ритмам и словам

Случайно найденный рисунок
В ночи,
    в рокочущей Сети
Остановил меня внезапно
И от него не отойти…
Письмен умом косноязычным
Мне не прочесть, не различить
Мир равнодушно поэтичен
Как небо, холоден и чист.
Мы – это знаки, отраженья
в холодной, стынущей воде.
Любого ветра дуновенье -
И вот уж нет нас, нет нигде…
Чтоб сохраниться в мире долго
Замерзни и заледеней,
вонзись, души моей иголка,
Занозой в памяти друзей.

2004

Гуркотить.
Прокидаюсь спітнілий - мов відлуння Майдану
Рвуться файєри в небі, спалахує світло примарне
Колір крові,
Життя, що спливає на брук.
Комп вмикаю,
Пускаю Google Earth і поволі
На тлі оксамита-намета
- скрізь прострілений зорями -
Виринає блакитна перлина-планета.
Лине грім по тій сині…
Повінь рве по Тісині…

Мы ковыляем по судьбе,
Не замечая знаков свыше,
И незнакомые себе
Предназначения не слышим.
Прозренье, предзнаменованье
Доступны чуткому уму.
Внимая ночи,
    смерти,
        сну
В неведеньи черпаем знанье.
Познанье – не дорога к счастью.
Все ясновидцы погибают
У врат мечты осуществленья…
Но все века,
    на всех планетах
В иллюзии безмерной власти
Цари покорно исполняют
предначертания поэтов.

В переходе
Спасаясь от холода
С крыш, покрывшихся сизым льдом
Собрались бездомные голуби
Как в заброшенный гулкий дом
Здесь на стенах мерцают граффити
Горький плод безбашенных рук
Снег лежит грязно-серой накипью
И шагов одинокий стук.
Послетались
    сгрудились сгорбленно
Cжались в мерзлом бетонном жёлобе
И под крылья спрятали головы
Как обычно
       и делают
            голуби.

...однажды вечером
усталый и потухший
войду-вползу
в уснувший старый сад
свалюсь в траву
своей неловкой тушей
а надо мной висят
земные груди -
груши
а надо мною
перси -
персики висят
и я прильну
приникну к ним губами
не отрываясь
пью земное молоко
не чуя под спиной
колючий камень
а надо мною небо
высоко