В темноті ночі
Зорі сіяють
Доторкаюсь тихо
До серця
Що спить
Вірю, вони
Лише блага
Бажають
Щоб повірили
Ми в любов
Хоча б на цю
Одну мить

Підскажіть мені, зорі
Де я
Чому думки
На долоні
Як зернята
Насіння

Чому я боса
На роздоріжжі
І куди мені
Іти
Я відпустила справді
Те, що не в змозі
Більше понести

Тепер я легша
Тому я хочу полетіти
Вгору й геть
Від спогадів-людей
І людей
Не тих
Що захотіли
Ними стати

Скажіть мені, зорі
Що це за думки-насіння
І де мені
Долоні розкрити
Де їх садити
І що з них має
Прорости?

На берег вижиття
У втомі думок
Виплюнуло
Мене з ілюзій
З забуття
А в горлі ще комок
Старих ілюзій
Ковтаю і лежу
Жива, живу
І це найголовніше
Нехай солоне море
Хвилями мене
Колише
Понакриває
Хоч давні сльози
Солоні
На тілі приховає
Вся солoна, як сльоза
Вже не страшно
Все позаду
Можна видихниту
І надихнутись
Нового
Наново

(2022)

Побудь зі мною
Наодинці
Але зараз просто
Помовчи
Я хотіла твоїми
Насититись
Словами
Але зварили
Ми тотально
Щось
Неїстівне

Так давно
Ми разом
В космосі подій
Лиш там
Інакше порізну
Тілами
Ти так довго
Кормив мене
Словами

А я вірою
В нас двох
Їх заправляла

*

Де ми, і що ми?
Нехай Бог
Нам допоможе
Може, може
Вже допомагає

Не залишай мене
В цій вірі одну
Тут жребій
Заборонено кидати
Йду, як по порошному
Шляху
Реальності порох
Ніби з твоїх уст
Сп’янілих
Поцілунком мушу
Забирати

Світ - лабіринт
Протканий
Земними та духовними
Шляхами
І тут заборонено
Жребій кидати

Але саме ця дорога
Була завжди
Для двох
Одному її
Аж ніяк
Не пройти
Ніяк не здолати

Десь світиться монітор
Мого ноутбуку
Як нічний символ
Одинокого вікна
Я не можу заснути
Під твоїх голосних
Думок звуки
А своїх тихих
Думок – нема

Епічний світ
Квартирні коридори
Схови
На грані прірви
На краю
А там все вперемішку
Люди й коні
Стрільці, патрони
Цілі, рани
Внутрішні
Пожари
Навмисне безумовно
Без умов і на краю
Пейзажі міста
Без облич
З розбитими очима
Що все ось скінчиться
Вдаю