Володимир Ляшкевич (Далі В. Л. ) : Говорить перший український центр живого дослідження адюльтеру, так? З нашої веб-студії, що поза часом і простором, поза нормальною реальністю. І тому, як ми тут кружляємо довкола творчості, для початку деякі сентенції - в творчості не існує поняття добра і зла - після творчої дії - так! -, і вірність без адюльтеру, що зупа без солі, - не смакує. А, взагалі, будь яка свобода вимагає спроб і частих порушень табуйованих кордонів - себто нині я, особисто, не довіряючи колективному українському досвіду, утворюю свою територію, за кордони якої навряд чи поткнусь, але ця територія скандально переросла певні заборони з минулого? І що цікаво, ті, старі, рамки мене абсолютно не влаштовують. І результати життя хороші. Невже традиційне трактування моралі шкідливе там, де це загрожує життєвій насназі, якості індивідуального життєвого розвитку?
- Усі ті правила зведуть з ума.
Порушення їх - рецептурний вчинок -
єдиний вихід, щоби недарма,
як той казав, прожити свій відтинок.
Заради тих речей, яких нема...
Тут або жити, або не жити - ось в чому річ!...

Репліка від глядачів. Тарас - І з ким жити, теж!

Максим Бучацький (Далі М. Б.): Творчість, добро і зло. Геній і злодійство. Хочеться вірити, що твоя сентенція хибна. Творчість - то тільки "гуд", а все решта, зле - то - Хитрість. Я повернуся до цього потім, бо у житті якось зла багато, а от добра і творчості - не дуже. Тож важко підтвердити власну думку на досвіді.
Адюльтер. Радикальна думка - він абсолютно не потрібен. Яка там свобода, це просто адреналін (підстрелять чи ні за кордонами), а потім чоловіки біжать назад до дружин від жаху, який перед ними відкрився. Чоловіки, хіба можна у тілесному адюльтері знайти щось радикально інше? При цьому я роблю припущення про нерелевантність усіх інших можливих чинників: скажімо - криза віку, жінка-стерва, маленька зарплата, він феодал, вона - дружина феодала, а ти - васал тощо. У абсолютно еквівалентній ситуації адюльтер не потрібен. Я гадаю, що його взагалі винайшли жінки-невдахи для вирішення своїх проблем "гніздечка та затишку". Геть адюльтер! Хай живуть сімейні цінності! Індивідуальність, колективізм, творчість і табу - Єс! За цю ідею пана капітана я пішов би навіть голосувати за нього у парламент. Тільки тут треба так: не доходити до того, до чого дійшов Рембо, Маяковський, інші - не спитися, не змінити стать - не потрібно. Повинна бути мода на буржуазні порушення норм. Наприклад, тихенько прошепотіти: "ніггер". Цього для нас досить, бо головне у нашій спільноті - продовжити зростання ВВП та слідити, щоб москаль не сідав на Тузлу, як колорадський жук на бараболю.
А якщо серйозно, треба спробувати дійти до грані і повернутися назад.

В. Л.: Цікава думка, дійти до і повернутися назад. А куди, власне, повернутися - туди, де було тепло, але не дуже добре до дослідження, до адюльтеру? Але як зауважив один поет - "... - ми, вертаючись, знайдемо лиш руїни, -\\ погляд, звісно, дуже варварський, та вірний...". Утім, хочу в контексті вашого, Максиме, експромту узагальнити:
- Cкільки б мужчина не говорив про прекрасне - він завжди шукає це в жінках, загалом?
- Хто розумніший - в одній, конкретній, але вона у цьому випадку залишається невідкритою? неопрацьованою, як і він сам, так? А зовсім мудрі? - починають теж від жінок, але в порівнянні їх з Природою довкола нас, що дозволяє деякі елементи конструювання ситуації, себто деяке насильство і над жіночою сутністю.
Можливо в "кращому" випадку жінки мають справу з потенційно мудрими, які здійснять над ними спробу конструювання в цілях покращення гармонії довкола них, таких мудрих. Теоретично сила і якість життя в таких відкритих і доопрацьованих жінках зростатимуть? Впевнений, що серед жінок теж є достатньо Мудрих. В такому разі - така висока співпраця і є добро, яке, можливо, народилось і після адюльтеру?..

Та що за гуркіт ("там у лісі,// а то група Ей-Сі-Ді-Сі...")? Стоп, стоп... В нашу е-студію "вломилися" дві "фурії"!..

Оленка (зваблива блондинка): Ні фіга собі "вломилися", і не "фурії", а чарівні й привабливі завітали! Можна сказати - прикрасили вашу похоронну, нудну розмову.
Ліна (зваблива брюнетка): Ви хоч раз пробували це, про що тут говорите, - по-справжньому зайнятися коханням на стороні?!
В. Л.: ... Нас багато в чому можна звинувачувати, але в такому!! Та, чесно кажучи, я розгублений, можна про вас хоча б щось взнати? Ви заміжні? Так. Добре. Діти є? Ага, в одної? І, взагалі, тема адюльтеру вам близька?! По якій лінії - по чоловічій, чи по жіночій?
Оленка: Не вважайте нас невдахами, як тут дехто з вас сказонув!
Ліна : Я думаю, що всі рано, чи пізно звертаються до цієї теми. Питання в тому, як вони це реалізують...
В. Л. : Хвилинку, а давайте не будемо про мотиви, про причини - чоловіків просто цікавить швидка реалізація ( репліки: Оленка - "швидка допомога"! Ліна - "а чому не будемо про мотиви?!") свого накопленого лібідо, а що цікавить жінок?
Оленка : Уповільнення! Уповільнення швидкої реалізації. Чим швидше, чим сильніше йому хочеться, тим більше зусиль жінка прикладає, гальмуючи це все, насолоджуючись муками і стражданнями того, для кого вона є об'єктом пристрастей.
Ліна: Між тим, про мотиви - якщо це найголовніше, то чому не здійснити це відверто.............., не доводячи один одного! як у приказці - "краще дати - та радіти, ніж не дати і жаліти".
В. Л. : Ось справжня розмова, чому б не дати ковток спраглому!
Оленка : А хто ж казав - не давати?!
Ліна : Але ж не так все й просто. При цьому ж потрібно знімати існуючі бар'єри в одного, у другого, і для чого це робити? Якщо заради тільки подружньої зради, на короткий час, - то можна, а якщо йдеться не про короткі стосунки, то треба все ж таки почекати, уповільнитися?
Оленка : Справа в тому, що дуже часто процес завоювання чоловіком жінки і руйнує усі бар'єри. Навіть більше, якщо Він симпатизує їй і є тим самим Мудрим, то жінка сама невдовзі до нього прибіжить і буде відчувати безмежне кохання! Отже, чоловіки! усе у ваших руках! Працюйте, працюйте над собою!
Ліна : Але є і такий момент. Здійснити коротке кохання ніби і не важко, але що потім з цим робити? Як потім з цим жити? Я думаю, що не просто... , все одно зрада веде до страждання, хоча отримуєш ніби насолоду тілесну, а в духовному, моральному плані - тут нікуди не дітися від себе? І питання - хто більше страждає - той, хто зраджує, чи той кому зраджують? Чоловік і жінка - це в одному човні, й коли хтось його пробиває, обоє тонуть. Але кожен по-різному, по-різному вступаємо в цю воду, а ще й не можливо вступити в одну і ту ж воду, - отож, може човен у такі моменти замінювати на пліт? аби можна було хоча б і на одній колоді плинути до берега Надії.
Оленка : А мораль? і хто її придумує? Якщо нам тут дано життя, то чому би й не почерпнути все, що відкривається нам у ньому - відкинувши усі рамки обмежень розвитку. Рамки, які, між тим, винайшли самі ж люди, за власним розсудом? І чи не в кожного своя мораль в голові? А щодо страждань - то це питання вже філософське, адже деколи і страждання приносять насолоду...
В. Л.: О, нарешті, нарешті, о незрівнянні, і ви дійшли до того, про що ми так нудно тут розмовляли - суворі рамки традиційного розуміння моралі шкідливі, а доплинути хочеться! і ми їх відкидаємо, прямо зараз! Так? Раз і все!
Ліна : Ой, скільки там?! Ну добре, нам пора!!! До чоловіків! Зачекалися, певно, з букетом троянд під Оперним!...
Оленка: : Зачекалися?!.. Вдома, на дивані, з порожнім шлунком і відповідним виразом обличчя...
В. Л. : І пішли... Ось так взяли й пішли! До чоловіків з букетом троянд! Одним на всіх, та й дивани, думаю, схожі. Сподіваюся, вони ще прийдуть. Але, які жінки... Максиме, вам не здалося, що є суттєва різниця в поглядах Оленки і Ліни? Оленка, ніби практичніша, - говорить про корисне, а Ліна - про ситуацію в кінці дослідження. А ще цікаво - маючи таких прекрасних дружин, як Оленка, чи Ліна, ми (взагалі, чоловіки) є задоволені? Задовольняємось ними, чаклунками? Рамками моралі в стосунках з ними? А вони з нами?
Абсолютна правда, що ми задовольняємося, але й мріємо про порозуміння з життям взагалі - а це трохи більше? І саме тут виникають дивні наші кроки, що, ніби не руйнуючи вчорашнє, творять майбутнє (невже малюсінький дослідницький адюльтерчик може зруйнувати будову неймовірної краси і міцності?) - нехай навіть це, омріяне майбутнє, з нами стається й опісля смерті тут, так? Що в контексті високого мистецтва напевно виглядає, як доказові речі в планах на подальше життя, як твердження про відсутність в людині первородної, "відбіблійної" гріховності, і про присутність світла Творця, якою ми здатні ділитися з багатьма за час свого безкінечного життя? Ні? Все простіше?..