В.Л. - Вельмишановна Елвіно. Перепрошую за подекуди не галантне моє мовчання в нашому листуванні. Просто час вирішив стиснутися до непристойних відрізків. Поки повернеш усе на свої місця...Сподіваюся, що у вас через це не зник інтерес до надсилання нам віршів. Цікаво, що тут, в наших майстернях, поетична першість чомусь належить Вам, жінкам. Можливо, це характерно і всій сучасній поезії? А, можливо, і не тільки Поезії. Майбутнє належить жінкам?

Е.Д. - "Майбутнє належить жінкам..." - з ваших слів видається, ніби-то чоловікам - ні. Уявляється така собі планета амазонок, і, невідомо де, невідомо які, істоти другого порядку з назвою чоловіки. Це негарно. Жінка перестає бути жінкою за відсутністю чоловіка. Отож, майбутнє належить людині?

В. Л. - Дякую за підтримку нас, мужів, але в даному випадку не можу з вами погодитися. Хоча, напевно, справжня жінка саме так і повинна відповідати на таку дещо провокацію... бо жінкам властива консервативність, як жадання знаходитися в більш-менш відомій, хоча і не надто приємній ситуації? Але із думки "Майбутнє належить жінкам" - зовсім не випливає, що у чоловіків майбутнє має бути відсутнім. Справа в акцентах. Тобто, - домінанті, в певному нахилі в розвитку ситуації.
Ви кажете - "істоти другого порядку з назвою чоловіки. Це негарно. Жінка перестає бути жінкою за відсутністю чоловіка..." В контексті нашої розмови це трохи дивно, бо чи може бути чоловік чоловіком за відсутності жінок? Думаю, що може. Та ось про що йдеться - жінку можна добряче зіпсувати, але вона не буде від народження і до могили гратися у війну, у політику, плювати на завали сміття всередині себе, що дуже часто трапляється із сильною статтю.
В чоловічій поведінці сьогодні ще сильний акцент тваринності. І світ у нас таки ще тваринний. Зауважте, - країни, де права жінок найвищі, є і найбільш цивілізованими. Але тут, все одно, якась степінь кращого, а не, хоча б, рівноправність. Можливо і тому, що витончений світ збудувати не просто.
Але вирішення сьогоднішньої системної цивілізаційної кризи полягає в існуванні Звільненої Жінки. Чи не так?

Е.Д. - Мабуть, жінці притаманне відчуття високого, прекрасного більше, ніж чоловікам; окрім того - з колись почутого - жінка більш чутлива до духовного світу, а отже, народження Звільненої Жінки є народженням прекрасного, високого, духовного? Хоча духовне, мабуть, тут є більше душевним, від слова душа, бо - з колись прочитаного - чоловікові все ж притаманна духовність - може й дещо жорстка, а жінці саме душевність. Тому розуміння духовного світу жінки в контексті можна прочитати як душевний. Погоджуюся, що жінка повинна бути вільною, але вона не повинна відчувати свою перевагу над усіма, навіть за її наявності, бо це може привести до егоцентризму, а він має властивість збільшуватись до необмежених розмірів. Подивіться на ідеал звільненої жінки Заходу, якій дозволено все, яка має все, і побачите, що це геть не відповідає образу прекрасного. Жінка не повинна бути слугою самої себе. Це може перетворити її на рабиню, в той час, як, слугуючи іншим, це не притаманно жінці. Хоча все залежить від культури, що століттями виношує власні закони про позицію жінки у суспільстві, від культури, що виховує Духовний Світ жінки.

В.Л. - Слухаючи вас, подумав, що Поезія усе ж вимагає мужності. Мужності втрачання власних кордонів? Чи не в цій готовності до втрачання пролягає основна відмінність між жіночою і чоловічою поезією?

Е.Д. - Відразу деякі думки відносно вами зазначених кордонів. Є поезія, що стосується тільки жінок. Є особисто чоловіча. Але є і така, яка не розрізняє людей за цими критерієм. Вона, можливо, вища за рівнем, як духовним, так і земним, людським: вище над власні почуття і бажання постають більш глобальні питання, що стосуються взагалі Людини. Може, так?

В.Л. - Тобто ви вважаєте, що в основному різниця не є вагомою і важливою. І можна нині говорити про Поезію Людини взагалі. Можливо це колись і станеться. Але нині, з середини людської спільноти, можна зауважити, що круг інтересів авторів жінок і авторів чоловіків - далеко не тотожний. Не однаковий саме окресленими індивідуальними кордонами "класових" чоловічих або жіночих інтересів. Можливо ця різниця відбиває ще існуючу нерівність між статями. Але, якщо висока Поезія вимагає окрім видимої щирості ще й мужності, мужності втрачання власних кордонів, задля постійного співставлення особистого з Божественними гармоніями за межами свого "Я", котре, виходить, повинно бути оголене, не захищене товстезними мурами самоідентифікації, то як же важко втрачати ці кордони жінці, яка з таким трудом їх здобула?
Виглядає парадоксально, як і висновок, що рух до кращої Поезії, водночас є і рухом розчинення, поступового втрачання індивідуальної, інтимної території?
Ось, керуючись, ідеями розмірів табу, інтимної території, непрозорості кордонів, я спробував написати щось від імені жінки, -

З якоїсь там подорожі Синбада. (Фрагмент)

1
Мої луги так соковиті.
Покої тихі і убрані.
Причаль човна в чарівні миті
мого світанку, стань на трави,
росою вкриті. Квіти ранні
тебе cпровадять до стежини.
Вона кружляє, правда, краще
йти навпростець, кущі ожини
розступляться, і мої пави
не закричать, їм, гордим, важче,
як і мені, прощання зріти, -
тоді кричать, а я співаю…
так сумно, сумно, наче діти,
що просять милостині всюди...
Ти ж не підеш від мене? Знаю,
наш ранок тишею дзвінкою
огорне поступ, крок за кроком,
у мармур сходів під тобою,
у подих брами, у тремтіння,
що дужим, радісним потоком,
палац наповнить нетерпінням, -
твоєю, милий мій, жагою,
моїм солодким павутинням.

Та будь уважніший - принади
відразу не зминай вагою -
чудовисько не спить ніколи.
Чудовиську не до покою, -
воно чатує...