Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Роман Скиба (1970)

Рубрики

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Вона, або Балада про перелесника
    Коли сумнів іще не виболів,
    Коли блиски зійшли з лиця,
  •   Двоє
    Йшов по воді, не тонув,
    тільки човгав підошвами.
  •   ***
    А ти й не бачиш — я стою за шторою.
    Мене нема уже четвертий день.
  •   ***
    Так буває інколи.
    Так буває.
  •   ***
    Я маленький — мені не пишеться.
    Ти велика — у тебе небо.
  •   Нотатки лисеняти Лесика (продовження)
    ПРО КРОЛИКА ПЕТРИКА
  •   Нотатки лисеняти Лесика (продовження)
    НАПЕРЕДОДНІ
  •   Нотатки лисеняти Лесика
    Моя передмовка
  •   Спортивний віршик
    Узялися дельфінята в морі
    М'ячика ганяти.
  •   Слоняча колискова
    Ніч. У буді спить Бровко.
    Завірюха в шибку диха…
  •   ДРУГИЙ ПОНУРИЙ ВІРШИК
    Плаче свинка у калюжі,
    Бо до неї всі байдужі.
  •   Балада про прокурений вагон (з О. Кочеткова)
    О, як це боляче, як дивно
    Гілкам, заплетеним грозою,
  •   ***
    Ми будем жити довго, мов печаль.
    А може трохи довше від печалі.
  •   ВЕРШНИЦІ
    В часи осінньої повні,
    В часи нічних деревотрусів
  •   ***
    Поверни мене, білий соколе,
    Я останній з Савур-гнізда.
  •   Собаче місто
    Вогкий четвер у Собачому місті.
    Небо вповні.
  •   * * *
    Він був останнім трубачем
    І охоронцем.
  •   * * *
    На ходу зіскочив зі сходинки,
    І тепер належиться мені
  •   Балада про чорного пса
    “Гой, Маріє, Марієчко,
    Я вже скоро прийду…"
  •   Nevicata для Джулії
    На снігопад уже
    Давно нема квитків.
  •   Лікувальний віршик
    Ще зі вчора їжачиха
    Застудилася і пчиха...
  •   Тривога
    В очереті їжачок
    Ловить рибу на гачок
  •   Про бобрів
    Всілись пізньої пори
    Біля озера бобри.
  •   Пам'ятний віршик
    Мав звичку давню дід Єнот -
    Все нотувати у блокнот.
  •   * * *
    Тьмяно проступить в небі тугім
    Кров королів крізь обрій.
  •   * * *
    Сонце стекло у шпарку.
    Темно, хоч в око стрель.
  •   * * *
    Цоки-цоки, білий сніг…
    Сутінь голубина.
  •   * * *
    А степ розораний
    Рудими зорями.
  •   * * *
    Розсувається час.
    Розсуваються пізні тумани.
  •   * * *
    Ти на мене чекай
    Відхололими сірими схилами.
  •   * * *
    Зачаклуйте мене.
    Зачаклуйте мене, ради Бога…
  •   * * *
    Блискавка світ розкреше.
    Трохи принишкне час.
  •   * * *
    А що не писав — вибачай, моя пташко.
    Мені було важко. Мені було важко.
  •   Церемонія очікування
    Вже сьома за десять.
    А рівно на сьому
  •   * * *
    Дороги були неміряні
    І вітер манив коня,
  •   * * *
    Заскриплять поїзди
    Із вокзалів заплаканих.
  •   НОСТАЛЬҐІЯ
    Ми давно не спускались в тишу
    Лоскотати лякливу мишу,
  •   * * *
    Ходить сніг по далеких містах,
    Ходить сніг по застиглім столітті.
  •   САГА (Із Андрія Вознесенського)
    Ти мене на світанку розбудиш,
    Проведеш і, звичайно, пробачиш.
  •   Із Марини Цвєтаєвої
    В старого дзеркала в очах,
    В тумані вічності,
  •   Василю Стусу
    Тоді ще називалися теплом
    Червонобокі сни в чиємусь літі.
  •   ПРО СЕБЕ
    Все було розмірене і просто.
    Скрип трамваю, сизі паркани…
  •   КАЗОЧКА
    Чийсь білий плащ розвіявся, як вічність.
    І два сторіччя вигнули вербу.
  •   * * *
    А в очах твоїх падав сніг…
    Падав сніг на догоду січневі.
  •   * * *
    Вікнам у щоки холодно.
    Страхом зоветься тьма.
  •   * * *
    Востаннє ця облізла електричка.
    Старенький ранок кашляє в перон.
  •   * * *
    Хай чекають снігу
    Сни мої кошлаті.
  •   * * *
    Коли у місті спека,
    а ти прийшов здалека,
  •   * * * (Л.П.)
    І прийдеш по першому морозі
    З вітряного виру нестрічань,
  •   Із серветкової лірики. Клапоть IІ
    А ми з тобою - нерозлийкава.
    Тому й барвумен до нас ласкава.
  •   Із серветкової лірики. Клапоть I
    Тут рай для пацючків - а ви їх боїтеся.
    Підземна (неземна) кав'ярня без вікна.
  •   Двадцять крапель Валерії
    Повісь у кімнаті її кароокий портрет.
    Провітри кімнату на тисячу років вперед.
  •   Алкоритмія
    Зарізав хліб.
    Тарілка – гріб.
  •   Скрекострофи
    Новин на хвості у сороки повно.
    Усюди була – не була в Парижі ще.
  •   АЛЬБА
    Забулькав чайник – Аврора згасла.
    Достиг сніданок – а Ви ще мертві.
  •   АПОКАЛІПСИС-2
    Розходяться води колами –
    Русалки виходять голими
  •   ГОНЧАР І СТАРІСТЬ
    А як відлетять лелеченьки,
    То вже і час уродин.
  •   Одіссея-2000
    Хто прокинеться першим,
               збагне, що вертатись - клопіт.

  • Огляди

    1. Вона, або Балада про перелесника
      Коли сумнів іще не виболів,
      Коли блиски зійшли з лиця,
      Клала руки на перса вибухлі
      І вмирала при місяцях.
      …Кожен вечір, як сонце гинуло,
      Ти вже знала — тебе нема.
      О дванадцятій з половиною
      Викликала його сама…
      Він являвся і ти лякалася.
      Зовсім юний, неначе ти.
      Мряка місячна розтікалася.
      — Відпусти мене. Відпусти…
      Не пускай, не пускай же, Місячку,
      Дай їй болю і темноти.
      Хай горище горить і міситься.
      Хай вищать в димарях чорти…
      Хай намиста, полотна й китиці
      Спадуть з тіла, як листя з віт.
      Хай святим вашим потом світиться
      Цей шалений північний світ…
      А на ранок — в устах полиново,
      А на ранок — в очах пітьма.
      О дванадцятій з половиною
      Викликала його сама…
      І не квітчана, і не вінчана
      Між своїх золочених мряк…
      Ти почула: “Рятуйся, дівчино”.
      Ти уперше спитала: “Як?"
      І навчили. Усе, як писано.
      І навчили. Про світло й тьму.
      Тільки киця зрадливо пирснула.
      Тільки пічка зайшлась в диму…
      Знову стелиш ряднину латану.
      Догоряє твоя свіча.
      Знову серце твоє калатає.
      Біла свита повзе з плеча.
      Чорне небо в очах стискається.
      — Відпусти мене. Відпусти.
      Ніч палає. Ніхто не кається.
      Лиш, як завше, вищать чорти…
      Знов намисто по грудях скапує.
      Знову скапує жовтий віск.
      Киця свічку загасить лапою,
      Сонні двері замкне на хвіст.
      Розметаєш волосся в темряву.
      В білій шиї завмре життя.
      І забризкає тьму простелену
      Юна кров чи собак виття..
      Небо зміниться. Небо спіниться,
      Наче кава на молоці.
      Чорним місяцем запроміниться
      Гострий гребінь в твоїй руці…
      Не чеши йому срібних кучерів…
      Не в’яжи його душу сном…
      Бачиш, в небі дві зірки змучені
      Вже тремтять за твоїм вікном.
      Він напився хмільної вічності.
      Він лежить біля ніг твоїх.
      Не розчісуй. Не треба, дівчино.
      Ну навіщо тобі цей гріх?
      …І загрюкали. — Двері вибили.
      Розкололася тінь вікна.
      Хтось пробив його серце вилами…
      Хтось березовий кіл загнав…
      Ти мовчала й кудись дивилася.
      Ти не чула, як стигне час.
      Тільки киця в клубочок звилася
      І здригалася раз-по-раз…
      Ще не знаєш, що в світі Божому

      Ти забудеш усе земне.
      І зустрічному перехожому
      Прошепочеш: “Візьми мене..,"
      Як не схоче — зав’єшся косами,
      Будеш плакати на вітри.
      Будеш полем ходити босою
      І дивитися догори…
      Будеш доброю, будеш впертою.
      Прошукаєш його весь вік.
      І знайдуть тебе в полі мертвою…
      На Великдень у чорний рік.

      "http://mnenie.forumotion.com/t793-topic"

      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Двоє
      Йшов по воді, не тонув,
      тільки човгав підошвами.
      Він би поплив, та не вмів, і тому ішов.
      Спека була, і човни розсихались дошками.
      Риби хвостами торкались його підошов.
      Спека була. Там буває вона і в березні.
      Важко за сонцем хвилинам тримати лік.
      І вурдалак, задихаючись, біг по березі.
      Біг і кричав, аби Ти озирнувся вбік.
      Тільки слідів на текучій воді не лишається.
      П’яні рибалки човнами загрузли в брід.
      Був там сліпий. Він казав, що йому ввижається
      Постать прозора, що йде по ріці на схід.
      Той, що не Ти, очманілий від криків півнячих,
      Бився на хвилях, та тіло не йшло під них.
      Жовк і хрипів, і вони угинались, пінячись.
      Він би догнав, але Ти вже за обрій зник.
      “Зле мені, Господи. Зле мені, зле мені, зле мені…
      Шерсть вигасає, і сльози мої руді.
      Я ж той останній із мудрого Твого племені,
      Хто, як і ти, не уміє тонути в воді…"

      "http://mnenie.forumotion.com/t793-topic"

      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. ***
      А ти й не бачиш — я стою за шторою.
      Мене нема уже четвертий день.
      А над твоєю свічечкою хворою
      Глухий годинник кашляє і йде.
      Ялинка наша мружиться до місяця.
      Літає в сні наш добрий древній кіт.
      У цій кімнаті Всесвіт не уміститься.
      Навряд чи в ній уміститься і світ.
      Згасають тіні. то твій Ангел дмухає.
      То замерзають Ельмові вогні.
      Іде годинник. сніг іде. ти слухаєш?
      Мене немає. холодно мені…

      ***
      Не зачиняйте вікнам світ.
      Хай дивляться в дощі.
      Хай небеса стікають з віт
      На ваші на плащі…
      Я — той, хто трохи змок і змерз.
      Це теж важлива роль.
      Зі мною згідний бурий пес —
      Противник парасоль.
      Завершать зорі свій політ
      На дні калюжних плес.
      Не зачиняйте вікнам світ.
      Там я і бурий пес.

      ***
      Віктору Цою,
      цитуючи Олександра Башлачова

      За вікнами дощ, за вікнами дощ.
      На вікнах пітьма і цвіль.
      Болить? — ну і що ж? Болить —
      ну і що ж?
      Який це, до чорта, біль?
      А світ, як колись. А світ, як колись…
      Святий до самих основ…
      Ну, що ти… Не плач. Лежи і дивись,
      Як горлом іде любов…


      "http://mnenie.forumotion.com/t793-topic"

      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. ***
      Так буває інколи.
      Так буває.
      В час, коли спалахують ясени.
      Біле місто з білками
      І трамваями
      Відлітає в Африку до весни.
      І летять церковиці
      І будинки…
      І летять проспекти, і сипле сніг.
      Наче казка мовиться
      З серединки,
      Наче ти всміхаєшся уві сні…
      …Обганяєм ластівок
      В сивих ластах.
      Нам нестача палива — не закон.
      Лиш би нам не впасти би,
      Лиш не впасти би.
      І не зіштовхнутися з літаком.

      ***

      Не зачиняйте вікнам світ.
      Хай дивляться в дощі.
      Хай небеса стікають з віт
      На ваші на плащі…
      Я — той, хто трохи змок і змерз.
      Це теж важлива роль.
      Зі мною згідний бурий пес —
      Противник парасоль.
      Завершать зорі свій політ
      На дні калюжних плес.
      Не зачиняйте вікнам світ.
      Там я і бурий пес.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    5. ***
      Я маленький — мені не пишеться.
      Ти велика — у тебе небо.
      Нас чекає собака Вишенька.
      Нам поплакати трішки треба.
      Стільки в ночах всього намішано.
      Слимачок наш ховає ріжки.
      Нам не страшно — нам просто місячно
      Нам поплакати треба трішки.
      ***
      Ти іще був ніжний, ніби котик,
      Ти іще був сильний, ніби кіт.
      Різко реагуючи на дотик,
      Ти мовчав на цілий білий світ.
      Хтось один лиш здогадався, хто ти,
      Хтось один сказав тобі: "Привіт”.
      От і все. А ти вже був не котик.
      От і все. А ти вже був не кіт…
      ***
      Я падав, і здригалася вода.
      Так легко спотикнутися об тишу,
      росла колись вербиця молода,
      Та, про котру я віршів не напишу.
      І бачив я — і плакати не міг, —
      Як у калюжі — небі Мезозою —
      Всі дев’ятнадцять осеней моїх
      Клубочаться останньою грозою.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Нотатки лисеняти Лесика (продовження)
      ПРО КРОЛИКА ПЕТРИКА

      Кролик Петрик любить квіти.
      Любить в затишку сидіти.
      Любить ліс і любить річку.
      Любить день і любить нічку.
      Любить їздити до міста.
      А найбільше любить їсти...

      УРОДИНИ

      У кролика, у Петрика, сьогодні день народження,
      Тому він заслуговує дбайливого обходження.
      З кролинкою-сестринкою гостей поважних скликали,
      Бо так належно Петрикам, коли стають великими.
      Отож кролинка бігає між кухнею й коміркою
      Із відрами і мискою, із чавунцем та міркою.
      Як гості повсідалися, морквинами захруськали,
      Кролинці задрімалося над пирогом капустяним.
      Маленька натомилася - вона для брата Петрика
      Вночі, як жаби кумкали, зв'язати встигла светрика...


      КВАНЦЕРТ

      На тихім озерці, де ряски рясні,
      Жабині народні лунають пісні.
      У хорі зеленому кожен хорист
      Ква-ква-ліфікацію має і хист.
      Тому і співають усяк на свій лад –
      Звучить одночасно стонадцять балад...
      Про жабку-царівну, Жабона-царя,
      Про славного Жабмена-богатиря;
      Про Жабине літо, що змінить весну,
      І, звісно, про ту ж таки ряску рясну.
      Про Бузька ж завжди, щоб не вийшло біди,
      Співають, у рота набравши води...




      ТРИВОГА

      В очереті їжачок
      Ловить рибку на гачок.
      Сом, ковтнувши власні вуса,
      В мул убгався і – мовчок.
      Пічкурі і окунці
      Подались на манівці.
      Щука хвіст собі кусає:
      – Ух, мені рибалки ці...
      Каже пліточці карась:
      – Їжакам у воду – зась!
      Ти його, мала, не бійся,
      Та з-під ряски не вилазь...
      Із криївки жаба – глип:
      – Дивний цей колючий тип!
      Як він досі не второпав,
      Що немає вдома риб?


      МУХЗИЧНИЙ ВІРШИК

      В розщепленій колоді
      Живе павук Мефодій,
      Що випавучив арфу
      Із павутин-мелодій.
      На ній Мефодій тренька –
      Струна його тоненька
      Усяку юну муху
      Пройма аж до серденька.
      У лісовім народі
      Павуча арфа в моді.
      Сезон іще триває –
      Не знехтуй при нагоді.
      Прочисть гарненько вуха,
      Умощуйся і слухай, –
      Лиш перед тим упевнись,
      Що зовсім ти – не муха...



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Нотатки лисеняти Лесика (продовження)
      НАПЕРЕДОДНІ

      У ставочку тісно хмарам,
      Аж не видно просині.
      Ось і осінь незабаром -
      Не лякайтесь осені...
      Небом пішки йдуть лелеки,
      Розминають крилонька:
      Теплий край такий далекий -
      Знадобиться силонька...
      Жаба-мати жабеняті
      Звістку втішну кумкає:
      „Відлетять бузьки цибаті -
      Нас ніхто не схрумкає!"


      УМКА ЗАМИСЛЕНИЙ

      Песик Умка кістку хрумка.
      В голові у нього думка.
      Думка світла. Майже мрія.
      Умка думку розуміє.
      Думка пахне товстим джмелем,
      Що гуде і небо меле.
      Думка довга, мов дорога,
      Наче клен старий, розлога,
      А на смак вона усяка.
      Не кажіть, що він кусяка:
      Думка в Умки повна змісту.
      Думку слід переповісти:
      Хай навколо ніч глибока,
      Умка наш не стулить ока,
      Дочекається до ранку,
      У щоку лизне Мар'янку -
      Скочить сонній на подушку
      І шепне їй „Гав!" на вушко.


      ВЧИНОК

      Котик між травички
      Винюхав сунички.
      Зовсім червоненькі,
      Та усі дрібненькі.

      Повагався трішки -
      Залишив для мишки.


      ПОНУРИЙ ВІРШИК

      Сумно зайчику одному,
      Сів на ґанку біля дому -
      Ні стрибати, ні лежати.
      Щось не видно ведмежати...
      Чи піти кудись у справі?
      Чи скупатися у ставі?
      Якби сонце закотилось -
      Вже б і спати захотілось...


      ДРУГИЙ ПОНУРИЙ ВІРШИК

      Плаче свинка у калюжі,
      Бо до неї всі байдужі.
      Кролик свинці дав морквинку,
      Та вона не тішить свинку.
      Двоє добрих мишеняток
      Їй відсипали зерняток.
      Плаче свинка - все намарно.
      Всюди сум і в небі хмарно.
      Їй корівка круторога
      Молока налила свого.
      Цапик Буць притяг із клуні
      Бурячків мішок для Хруні.
      Плаче свинка - сльози градом,
      І нема на те розради.
      Їй букетик би чи кошик
      Хоч ромашок, хоч волошок.
      Та чомусь ніхто на світі
      Не дарує свинкам квітів.



      ТАЄМНИЦЯ

      Мишка мишці розказала,
      Де лежить шматочок сала.
      Не дістати того сала,
      От тому і розказала.


      МИШЧИНЕ БЕЗСОННЯ

      Мишці Міці щось не спиться:
      Лиш засне - то котик сниться.
      Пане коте, вгомоніться:
      Краще киці вашій сніться!


      ПРО БОБРІВ

      Всілись пізньої пори
      Біля озера бобри.
      Розвели високу ватру
      З берестяної кори.
      Видно місяцю згори,
      Що бобрів аж цілих три.
      Як до них у тебе справа -
      То приходь і говори...


      НЕВИДИМКА

      Час біжить так швидко,
      Що його й не видко.
      Муляють зайчаті
      Заздрощі-завидки:
      "Заєць я нівроку -
      Не повільний кроком,
      Та й мене, прудкого,
      Всяк угледить оком...
      Діждуся суботи,
      Кину всі турботи:
      Йтимеш, Часе, тихше,
      То й побачу, хто ти..."


      МАРАФОН

      Понад зарості малини
      З гулом лине рій бджолиний,
      А на велико-сипеді
      Ведмежа втіка без кедів:
      "Їду з пасіки, з обіду -
      Вороги летять по сліду.
      Тричі в носа укусили -
      В мужніх лапах тануть сили...
      Зараз мусить статись чудо,
      Бо впаду і плакать буду..."




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Нотатки лисеняти Лесика
      Моя передмовка

      Ще, коли дерева були великими, а Я (нині дорослий) літав уві сні і ходив пішки не лише під стіл, а й до найближчого лісу, мені випало зазнайомитися з мудрим дідусем Лисом – тим самим, якому довелось стрінутись за часів своєї молодості маленькому принцові, і стати для нього одним-єдиним із мільйонів земних лисів. Він відкрив мені деякі таємниці, якими колись ділився зі своїм другом, наприклад, ту, що найголовнішого не побачиш очима, а також ту, що я відповідальний за всіх, кого приручив.
      Відтоді спливло багато років. Спочатку я часто навідував старенького, потім наші зустрічі ставали все випадковішими. Знаєте, коли ми виростаємо, то трохи іншаємо. Ну не те, щоб зовсім, але трохи... Про це я, здається, вже писав. Так-так, в одному дорослому вірші...

      Ми давно не спускались в тишу
      Лоскотати лякливу мишу,
      Ми давно не шукали в небі
      Місячати лункий ріжок.
      І услід за стареньким лисом
      Ми давно не ходили лісом,
      Прислухаючись час від часу
      До мовчазних його стежок.
      Того лиса я вчора бачив,
      Він, здається, нам все пробачив.
      Він, здається, нам все пробачив.
      Тільки час йому лапу спік.
      Він такий, як колись, затятий,
      Не хотів ні про що питати.
      Лиш просив завертати в гості,
      Хоч би раз на наш довгий вік.

      Нещодавно я відклав усі справи, бо відчув, що візит до Старого Лиса більше не можна відкладати: забувши його застороги, я втрачу хист бачити найголовніше, і тоді мені не вистачить слів, аби розповісти вам те, чого ви не можете розповісти мені...
      Дверцята Лисової нірки відчинив його онук – сонячне лисенятко з великими допитливими очима і вихристим неслухняним чубчиком.
      – Це Лесик – представив дідусь малого – він завжди гостює у мене влітку.
      Лесик трохи зніяковів, але подав лапку.
      – Він не вміє красти курей. Зате пише вірші. Щоправда, ніхто з людей наразі не здатен їх прочитати.
      – Чому? – здивувався я.
      – Ану, Лесику, покажи-но дядькові свій лапопис, – попросив дідусь. Лапопис, по-лисячи, – те саме, що у нас “рукопис”. До речі, у всіх лисів, тих, звісно, що володіють грамотою, дуже гарний почерк. Про це я дізнався, коли Лесик дістав з-під канапи нотатник і, почухавши чуба, невпевнено протягнув мені. Літери були чіткі, як у “Букварі”, от тільки зовсім незнайомі нам, людям.
      – Та-а-к... – зітхнув я, почуваючись цілком безпорадним. – Але невже з лисячої мови не існує перекладачів?
      У відповідь сум проступив у дідусевих очах.
      А Лесик опустив голову.
      – Маленький принц зараз далеко. – тихо сказав дідусь. – Він мусить дбати про своїх баранця і троянду... Тільки ти можеш навчитися нашої мови, тільки ти...
      Я зрозумів, що це саме Те, Задля Чого я і з’явився сюди. Саме те, що поверне мені Мене і я знову літатиму уві сні.
      Отож, любі читачі і читачки, я провів у Старенького Лиса все літо і так вільно оволодів лисячою писемністю, що узяв на себе сміливість перекласти увесь Лесиків лапопис, який і розгортаю до вашої уваги.


      ЗАЙЧИК І ДОЩИК

      Закрапав лиш дощик, а зайчик із хати.
      Дощинки-краплинки біжить рахувати.
      Ось перша, ось друга, ось п'ята, ось сьома...
      Чомусь не сидиться вухатому вдома.
      я збився з рахунку на першім десятку,
      Почав рахувати краплини спочатку.
      А перша та друга скотилися з вушка,
      Упали на землю і вийшла калюжка.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Спортивний віршик
      Узялися дельфінята в морі
      М'ячика ганяти.
      Між буйками їх ворота:
      звідсіля і он аж доти.
      Не минуло і хвилини -
      М'ячик точно в ціль полинув.

      Всі завмерли у напрузі...
      Воротар не схибив, друзі!
      А що ним була акула -
      То м'яча вона ковтнула.

      "http://abetka.ukrlife.org/skyba3.html"

      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Слоняча колискова
      Ніч. У буді спить Бровко.
      Завірюха в шибку диха…
      Ходить слон коло вікóн,
      А за ним слониха тихо.
      - Ой ти, слоню, - каже, - милий,
      Всі двори ми обходили…
      Затісні нам людські хати -
      Де ми будем ночувати?
      - Ми б навстоячки в савáні
      Подрімали, моя пані:
      Нам би в Африці, крім неба,
      Даху іншого не треба.
      Та в чужому краї цьому
      Все так дивно й незнайомо…
      Пада білий пух лапатий –
      Холодно надворі спати…
      - Любі слоню і слонихо,
      Я розраджу ваше лихо:
      Знайте, я зовусь Олеся,
      Ну, а ви мені снитеся.
      Лиш зі сну я рано встану -
      Повернетеся в савáну!

      "http://abetka.ukrlife.org/skyba2.htm"

      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. ДРУГИЙ ПОНУРИЙ ВІРШИК
      Плаче свинка у калюжі,
      Бо до неї всі байдужі.
      Кролик свинці дав морквинку,
      Та вона не тішить свинку.
      Двоє добрих мишеняток
      Їй відсипали зерняток.
      Плаче свинка - все намарно.
      Всюди сум і в небі хмарно.
      Їй корівка круторога
      Молока налила свого.
      Цапик Буць притяг із клуні
      Бурячків мішок для Хруні.
      Плаче свинка - сльози градом,
      І нема на те розради.
      Їй букетик би чи кошик
      Хоч ромашок, хоч волошок.
      Та чомусь ніхто на світі
      Не дарує свинкам квітів.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Балада про прокурений вагон (з О. Кочеткова)
      О, як це боляче, як дивно
      Гілкам, заплетеним грозою,
      О, як це боляче, як дивно
      Роздвоюватись від пили.
      І рана, що пече надривно,
      Проллється чистою сльозою,
      І рана, що пече надривно,
      Проллється полум’ям смоли.
      — Ми будем разом, — чуєш, милий?
      Душа і кров нерозділимі.
      Ми будем разом, — чуєш, милий?
      Любов і смерть завжди удвох.
      З тобою буде добра сила,
      І тіні трепетно-нєзримі, —
      З тобою буде добра сила.
      Яку колись нам дав сам Бог.
      — Коли ж мені укритись нічим?
      Коли там світ, немов могила?
      Коли ж мені укритись нічим
      Від холоду і темноти.
      — В нас буде зустріч. Тиха й вічна.
      Не забувай мене, мій милий.
      В нас буде зустріч тиха й вічна.
      Ми будем разом — я і ти.
      — А якщо я беззвісно кану,
      Як відблиск променя сумного?
      А якщо я беззвісно кану,
      Як цей зірчаний сивий дим?
      — За тебе я молитись стану.
      Щоб не забув шляху земного,
      За тебе я молитись стану,
      І ти повернешся живим.
      І у прокуренім вагоні
      Він став бездомним і смиренним,
      І у прокуренім вагоні
      Він напівплакав, напівспав,
      Коли над вирвищем бездонним
      Зігнувся поїзд диким креном,
      Коли над вирвищем бездонним
      Від рельс колеса відірвав.
      І нелюдська безмірна сила
      Людей втоптала у століття.
      І нелюдська безмірна сила
      Земне зметнула із землі.
      І ні душі не захистила
      Далека зустріч заповітна.
      І ні душі не захистила
      Рука, що кликала в імлі.
      З коханими не розлучайтесь,
      З коханими не розлучайтесь,
      З коханими не розлучайтесь.
      Всією кров’ю в них вростіть, —
      І кожен Раз навік прощайтесь,
      І кожен раз навік прощайтесь,
      І кожен раз навік прощайтесь,
      Коли лишаєте на мить.

      1998



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. ***
      Ми будем жити довго, мов печаль.
      А може трохи довше від печалі.
      Причаль, причаль, Телесику, причаль.
      Нас тільки двоє на твоїм причалі.
      А ще тут вітер — в спину і в лице,
      І ці піски, гримучі й непролазні,
      І це довговолосе деревце,
      Що вигнулось ознакою оази.
      Ми будем жити довго, мов печаль.
      А з нами: леви — прайдом,
      бджоли — роєм…
      Причаль, причаль, Телесику, причаль.
      Якби причалив — нас було би троє…

      1998



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    14. ВЕРШНИЦІ
      В часи осінньої повні,
      В часи нічних деревотрусів
      Ти звикнеш спати на коні,
      Бо сон безпечний тільки в русі.
      Тобі світитиме Амбер,
      Щоб фавн, чиї зіниці ярі,
      Народжену в Шато-Гаярі,
      Не переслідував тебе.
      Ти напинатимеш свій лук,
      Допоки ЗБОЛИТЬ засторога.
      І буде герб Єдинорога
      Служити символом розлук.
      І, може, десь на сьомім дні,
      В чиїйсь обителі пустельній,
      Незафіксований пастеллю,
      Твій образ зрине на стіні…

      1998



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. ***
      Поверни мене, білий соколе,
      Я останній з Савур-гнізда.
      Тут у небі годинник цокає.
      Там під крильми шумить вода.
      Тільки кігті твої смарагдові
      Зав’язали малому світ.
      Тільки лучник натхненно вгадує
      Ледь окреслений наш політ.
      І парує прозорим смородом
      З цих гримучих чужинських рік.
      І гроза стоїть над Княж-городом,
      І одежі змива з калік.
      А степи кишать вурдалаками.
      А стерня від чуми руда.
      Десь зозуля мене оплакує —
      Я останній з її гнізда.
      Над лавиною над кипучою,
      Переплетене золотим, —
      Зависає воно над кручею
      На довгавості павутин.
      В шкаралупах пульсують соки там
      В унісон твоїм небесам.
      …Не вертаються білі соколи,
      Я не вмію вертатись сам…

      1998



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Собаче місто
      Вогкий четвер у Собачому місті.
      Небо вповні.
      Ти дочекаєшся доброї вісті
      Аж навесні.
      Ходять по вулицях сеттери й доги –
      Протяг із морд.
      Блиском волосся твого нерудого
      Бавиться Норд.
      Гладь їх, не бійся, цей дощ високосний
      Теж на їх честь.
      Що з них лишилося – шкіра та кості,
      Очі та шерсть…
      В тебе ж лишився перстеник з рубіном,
      Схожим на ртуть.
      Перша почуєш, як площею Біма
      Гицлі ідуть…



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. * * *
      Він був останнім трубачем
      І охоронцем.
      Він ліг, простромлений мечем,
      Під білим сонцем.
      Із Аріманових печер,
      Із Ахерона
      Примчала й сіла на плече
      Сліпа ворона.
      А доторк лап її пече.
      Горить корона.
      – Ти станеш вірним трубачем
      Мого Барона.
      Зійшли кометяні хвости
      І впали прахом.
      Тобі ж прокинутись і йти
      На південь-захід.
      …І він проріс із підошов
      У мить содомну.
      Але служити не пішов –
      Пішов додому.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. * * *
      На ходу зіскочив зі сходинки,
      І тепер належиться мені
      Згадувати прізвища будинків
      І провулків прізвиська смішні.
      В цьому краї дійсні лиш трамваї,
      Ляж і вухом припади до рельс.
      Так, здається, часто помирають,
      Коли хочуть зупинити рейс.
      А тепер вставай, бо в тебе справи.
      Хто іде чи їде – всі праві.
      Тут з учора вже триває травень.
      Значить, скоро бути і траві.
      У провулку – рай котам і кішкам.
      У провулку – затишок і тінь.
      Тут в кав’ярні хилять по келішку
      Ті, у кого вічність на меті.
      Я туди зайду й замовлю воду.
      Стане в кнайпі тихо, хоч дурій…
      І гудок з труби водопроводу
      Сконстатує нездійсненність мрій.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Балада про чорного пса
      “Гой, Маріє, Марієчко,
      Я вже скоро прийду…"
      Покотилося пір’ячко
      По осіннім меду.
      Захрустіли під стопами
      Жовті душі гаїв.
      “Навіть дим над окопами
      Пахне тілом твоїм…"
      Виноградне сузір’ячко
      Опаде в лободу.
      “Ти не думай, Марієчко, —
      Як сказав, то прийду…"
      …І зачалась із просині
      Сива тінь кажана.
      Стала постіль пустелею,
      Заридала жона.
      Домовик її змучений
      Кинув хату мести.
      Розметав її кучері
      На зацвілі листи.
      …Жовті свічі засвічені.
      Тьма стійка, як вино.
      Вчуй між віщої ніченьки
      Легкий стук у вікно.
      “Гой, Маріє, Марієчко,
      Гой, Марієчко, Ма…"
      А на згаслім подвір’ячку
      Тільки пес та пітьма.
      Ясени посходилися,
      Місяченько зачах.
      Пес в лице її дивиться,
      В нього вогко в очах.
      “Ти змінилась, Марієчко,
      Я, напевно, також…"
      Покотилося пір’ячко —
      Тілом вітер і дрож.
      Дві зірчини скотилися.
      Аж у серці луна.
      Пес в лице її дивиться,
      І регоче вона.
      …Між хатами безокими
      Заблукаєш в дощах.
      Йтимуть роки за роками
      У собачих очах.
      Гой, Маріє, Марієчко,
      Розпливуться листи.
      І закотиться пір’ячко
      В захурдельні світи.
      Будуть свічі засвічені,
      І нікого ніде…
      Не тремти — це лиш ніченька.
      Як сказав — то прийде…


      "Смереки над Стіксом"

      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    20. Nevicata для Джулії
      Ю.Г.
      На снігопад уже
      Давно нема квитків.
      Та нині нам щастить,
      Тож, голови задерши,
      Принишклі стоїмо
      На шоу всіх віків,
      Що завше на Землі
      Виконується вперше.
      І, ділячи на два
      Замерзлий шоколад,
      Ти знаєш геть усе
      На завидки сократам:
      Що я — хороший і
      Що слово «снігопад»
      В італіях чудних
      Шепочуть «невіката»...
      А «неве» все летить —
      Солодка, мов кутя,
      І ввечері, коли
      Залишишся одна ти,
      Утвердишся в знанні
      Про нежить і життя —
      Бо ти ще замала,
      Аби чогось не знати.
      У сни твої з еллад
      Прийде юнак-Сократ —
      Патлатий, наче я,
      З очима мого ж типу
      «Італія — це що?
      А що це — снігопад?
      А як твоє ім’я? —
      Ти схожа на Ксантипу...

      жовтень 2003



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.55 | Рейтинг "Майстерень": 0

    21. Лікувальний віршик
      Ще зі вчора їжачиха
      Застудилася і пчиха...
      В їжачатка ніс гарячий,
      А до того ж - воно плаче...
      Пан Їжак пішов в аптеку,
      Купив ліків цілу теку:
      Аспірин, три скибки дині,
      Дзбан шовковиць темно-синіх,
      Дзбан малини, дзбан суничок
      І десяток грушок-дичок.
      Ще настою із шавлії
      Для їжакотерапії.
      Наколов дружині й сину
      По гірчичнику на спину.
      Вкутав їх у ковдри з вати,
      Взявся медом напувати.
      Випив чайничок узвару
      З їжачихою на пару.
      А синочок Їжачатко -
      Зовсім трішки: три горнятка.
      Був іще узвар з кропиви,
      Та його чомусь не пили...



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    22. Тривога
      В очереті їжачок
      Ловить рибу на гачок
      Сом, ковтнувши власні вуса,
      В мул убгався і - мовчок.
      Пічкурі і окунці
      Подались на манівці.
      Щука хвіст собі кусає:
      - Ух, мені рибалки ці...
      Каже пліточці карась:
      - Їжакам у воду - зась!
      Ти його, мала, не бійся,
      Та з-під ряски не вилазь...
      Із криївки жаба - глип:
      - Дивний цей колючий тип!
      Як він досі не второпав,
      Що немає вдома риб?



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Про бобрів
      Всілись пізньої пори
      Біля озера бобри.
      Розвели високу ватру
      З берестяної кори.
      Видно місяцю згори,
      Що бобрів аж цілих три.
      Як до них у тебе справа -
      То приходь і говори...

      Марафон
      Понад зарості малини
      З гулом лине рій бджолиний,
      А на велико-сипеді
      Ведмежа втіка без кедів:
      "Їду з пасіки з обіду -
      Вороги летять по сліду.
      Тричі в носа укусили -
      В мужніх лапах тануть сили...
      Зараз мусить статись чудо,
      Бо впаду і плакать буду..."



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.83 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    24. Пам'ятний віршик
      Мав звичку давню дід Єнот -
      Все нотувати у блокнот.
      "Без нього я - казав дідусь -
      Забув би навіть, як зовусь..."
      Підступний звір на ймення Тхір
      (злодюга рідкісний - повір!)
      Украв блокнота в дідуся,
      Проте не довго тішився...
      Бо цей невчений бузувір
      Не тямив, що таке папір.
      Блокнота зжер на самоті
      І вкляк від болю в животі...
      Лежав півліта сам не свій
      Він у лікарні лісовій.
      А дід Єнот із тих часів,
      Відколи Тхір блокнота з'їв,
      Одне-єдине лиш забув -
      що він забудькуватим був...



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    25. * * *
      Тьмяно проступить в небі тугім
      Кров королів крізь обрій.
      Бачите замок? Чуєте грім?
      Плескайте, люди добрі…
      Там на полотнах тисячі літ
      Дихають очі сірі…
      Блимають нетлі. Скапує лід.
      Буде і вам по вірі…
      Стихне у вухах дзенькіт рапір,
      Рипне петля на брамі.
      — Дайте цигарку, пане Шекспір.
      — Вибачте, ми у храмі…
      А ті смереки так бояться смерті.
      Такі туманні, звихрені такі.,.
      А їхні тіні вже вітрами стерті.
      А їхні душі все іще стрімкі.
      Десь там під небом, жовтим та далеким,
      Хребтом вогненним здиблюється гладь.
      Шумлять над Стіксом зрубані смереки.
      Стоять собі прозорі і шумлять

      "із ХВОРОБИ РОСТУ"

      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 0

    26. * * *
      Сонце стекло у шпарку.
      Темно, хоч в око стрель.
      Ходить по древнім парку
      Чокнутий менестрель.
      Рве золоті ранети.
      Топче нетлінний прах.
      Киньте йому монету,
      Срібну, як Божий Страх.
      Знову земля і небо
      Зшиті косим дощем.
      — Що тобі, хлопче, треба?
      Може, подати ще?
      Ставить кущам підніжки,
      Падає в чорну стинь.
      Вистав, бідаче, ріжки,
      Бороду відпусти.
      Тчуть павуки тенета
      На чотирьох вітрах.
      Тане в руці монета.
      Скапує Божий Страх…

      "із ХВОРОБИ РОСТУ"

      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    27. * * *
      Цоки-цоки, білий сніг…
      Сутінь голубина.
      Дайте вершнику нічліг.
      А коневі сіна.
      Кінь усім своїм гріхам
      Протиставить версти.
      — Хто ти, хлопче, князь чи ха:
      Доки маю везти?
      На долоні — далина.
      На червоній — сива,
      І така з криниць луна,
      Що іти несила.
      Кануть тіні ластів’ят
      В лона сірих відер
      Буде й вершнику —
      І коневі — вітер

      "із ХВОРОБИ РОСТУ"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    28. * * *
      А степ розораний
      Рудими зорями.
      Над лепрозорієм
      Гудуть вітри.
      Не будьте звірами.
      Не будьте хворими.
      Цілуйте камені
      Медвідь-гори.
      Вона кошлатиться
      На сивім заході.
      А ви у захваті,
      А ви в шалу.
      Повстали з праху ви.
      І стали птахами.
      І крильми змахує
      Ваш батько Лунь.
      Ковтайте темряву
      Вічми прозорими.
      Вдихайте порами,
      Як ворожбу.
      Не будьте звірами.
      Не будьте хворими.
      Бо там за горами
      Дружини ждуть…


      "із ХВОРОБИ РОСТУ"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    29. * * *
      Розсувається час.
      Розсуваються пізні тумани.
      Море. Бриз. І пісок,
      Що зсипається з білих долонь.
      Що світилам до вас?
      Все на світі триває і тане.
      І зліта волосок,
      І його досягає вогонь.
      Йде від моря дівча.
      Усміхається: “Янчику, де ти?"
      І ятриться прибій,
      І втонути сонцям не дає.
      Ось вам, люди, свіча.
      Хай зустрінуться два силуети.
      Хай з-під ваших з-під вій
      Занебесніє небо моє…
      Зорям важко самим,
      Адже зорі до болю осінні.
      Вже на диких вітрах
      Доіскрилось у ріках вино.
      Скоро згаснемо ми.
      І завихряться зоряні тіні…
      Хай повториться страх.
      Хай повториться все від основ.
      Білий світ — на шматки.
      Чорний Всесвіт — на білі комети,
      Ви ще трішки живі,
      Це було вже, було вже.
      Було…
      Хай спливуться віки.
      Хай зустрінуться два силуети.
      І пропащій сові
      Перед летом заниє крило…


      "із ХВОРОБИ РОСТУ"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    30. * * *
      Ти на мене чекай
      Відхололими сірими схилами.
      Ти на мене чекай.
      І не сивій від мокрих століть.
      Допалає ріка.
      І на ранок народиться сильною.
      І по наших щоках
      Сипоне її зоряний лід.
      І почнеться туман.
      І почнеться велике завершення.
      І затихне зима.
      І плесне жовтизною за край.
      Ще нічого нема.
      Хай усі називаються першими.
      Ще нічого нема.
      Ти чекай мене. Тільки чекай.

      "із ХВОРОБИ РОСТУ"

      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 5.75

    1. * * *
      Зачаклуйте мене.
      Зачаклуйте мене, ради Бога…
      Пахне тьмою свіча,
      Що колись обпекла мою суть.
      Ще десь є в моїх снах
      Три гори, водоспад і дорога,
      І отари смерек,
      Що по ночах ведмеді пасуть…
      Я, здається, там був.
      Я підходив до сивої прірви.
      Тільки очі відвів
      Від сліпої її глибини —
      Поковзнеться нога.
      Срібний кіготь сорочку розірве.
      Це так дивно, коли
      Ти усміхнений і без вини…


      "із ХВОРОБИ РОСТУ"

      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": 5.75

    2. * * *
      Блискавка світ розкреше.
      Трохи принишкне час.
      Свічка помре, і вперше
      Я не впізнаю вас.
      Тріснуть дроти з напруги,
      Стлумить шосе камаз.
      Зірка впаде, і вдруге
      Я не впізнаю вас.
      Вистигне на касеті
      Магнітофонний вальс.
      Північ проб’є, і втретє
      Я не впізнаю вас.
      Вулиць іскристі ріки
      Вигаснуть пульсу в такт.
      Світе ж ти мій великий…
      Як же це я отак?

      "із ХВОРОБИ РОСТУ"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    3. * * *
      А що не писав — вибачай, моя пташко.
      Мені було важко. Мені було важко.
      Вузькі коридори, приглушені кроки.
      Хвилини, мов тижні, і тижні, мов роки.
      Змарніли слова і злягли сподіванки.
      На склі пороками осіли світанки.
      Хотілося жити, хотілося вити.
      І ніч мою тисли бетонові плити.
      А ти ворожила на білу дорогу,
      Чи в доброму Львові не сталось нічого…


      "із ХВОРОБИ РОСТУ"

      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    4. Церемонія очікування
      Вже сьома за десять.
      А рівно на сьому
      До мене на чай хтось
      Повинен прийти.
      Когось я запрошував
      Сім років тому —
      Чи в тисячній справі,
      Чи так, без мети.
      А чи не тебе? —
      Що ночами і досі
      Пульсує у скронях
      Імення твоє...
      Вже сьома за п’ять —
      Он і чайник голосить,
      Плюється окропом
      І парою б’є.
      Секунди цокочуть —
      Я певен у тому,
      Що мій візитер
      Не запізниться — ні:
      Уже на підході...
      Уже біля дому...
      Чи той, кому винен,
      Чи той, хто мені...
      Хтось мусить прийти,
      Та дістала загадка:
      Надій нетривких
      На поталу не дам.
      Тарельцями вкрию
      Обидва горнятка.
      Чай — древній і мудрий —
      Хай думає сам...

      Жовтень 2003



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 6

    5. * * *
      Дороги були неміряні
      І вітер манив коня,
      Від білого твого імені
      До чорного мого дня.
      А я був маленьким вершником
      І бачив небесний знак.
      Що в білім степу не звершиться,
      Те звершиться в чорних снах.
      Якщо я світам намріявся,
      Хай кінь мою тінь везе
      Від білого твого Місяця
      До чорних моїх озер.
      Останнім вогнепоклонником
      Ввірвуся в легенди зим,
      І ти мене скинеш, конику,
      В долині розрив-сльози.


      "із ХВОРОБИ РОСТУ"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    6. * * *
      Заскриплять поїзди
      Із вокзалів заплаканих.
      З манускрипту небес
      Обірветься печать.
      Доки вітер жене
      Снігурів переляканих,
      Доти з білих сторіч
      Наші кедри мовчать.
      А дороги, дороги
      Скоряються дорого.
      Може, є десь котрась
      Без розлук, без розлук —
      Хай застигне на склі
      Вічний помах “До скорого”.
      І валізка порепана
      тихо випаде з рук.
      І на станції тій,
      Де колеса заклинює,
      Ти зійдеш крізь вікно
      На летючі кущі,
      Тихо станеш дощем
      І запахнеш калинами,
      І підеш звідтіля
      Так, як ходять дощі…


      "із ХВОРОБИ РОСТУ"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 0

    7. НОСТАЛЬҐІЯ
      Ми давно не спускались в тишу
      Лоскотати лякливу мишу,
      Ми давно не шукали в небі
      Місячати лункий ріжок.
      І услід за стареньким лисом
      Ми давно не ходили лісом,
      Прислухаючись час від часу
      До мовчазних його стежок.
      Того лиса я вчора бачив,
      Він, здається, нам все пробачив,
      Він, здається, нам все пробачив.
      Тільки час йому лапу спік…
      Він такий, як колись, затятий,
      Не хотів ні про що питати.
      Лиш просив завертати в гості,
      Хоч би раз на наш довгий вік



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    8. * * *
      Ходить сніг по далеких містах,
      Ходить сніг по застиглім столітті.
      Я — не страх, я не страх, я не страх,
      Я неструшений шурхіт у вітті.
      Нарожево зникають таксі,
      Начорняво ридають каштани.
      Ще не всі, ще не всі, ще не всі
      Відпекли недоспівані рани.
      Не потрібно ні слів, ні хвилин,
      Не потрібно ні блиску, ні ранку,
      Я один. Я один. Я — один,
      Хто спинився при вашому ґанку.
      Ходить сніг по дрімучій пітьмі.
      Ці маршрути уже заповітні.
      Ви самі, ви самі, ви самі
      Загубили мене в цьому світі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    9. САГА (Із Андрія Вознесенського)
      Ти мене на світанку розбудиш,
      Проведеш і, звичайно, пробачиш.
      Ти ніколи мене не забудеш,
      Ти ніколи мене не побачиш.
      Я тебе заслоню від застуди,
      Дрож по тілу — осяяння наче —
      Я ніколи тебе не забуду,
      Я ніколи тебе не побачу.
      Цю ріку із мурашками бруду,
      Ці споруди поважних призначень
      Я ніколи уже не забуду,
      Я ніколи уже не побачу.
      І сльозяться на вітрі пропащо
      Карі вишні у далеч незрячу.
      Повертатись — прикмета не з кращих,
      Я ніколи тебе не побачу.
      Раптом стане мізерним і тлінним
      Наше нерозуміння з тобою
      В порівнянні із нерозумінням
      Двох живих і пітьми неживої.
      Якщо знову на землю вернемось,
      За Гафізом. Щасливі на вдачу —
      Ми тоді все одно розминемось,
      Я ніколи тебе не побачу.
      Бухне в лиця повітрям гарячим
      Пара фраз, заперечивши чудо —
      Я ніколи тебе не побачу.
      Я ніколи тебе не забуду.




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Із Марини Цвєтаєвої
      В старого дзеркала в очах,
      В тумані вічності,
      Я хочу видивитись шлях,
      Що Вам провіщений.
      І бачу: щоглу корабля,
      У небо впечену,
      І сивий поїзд, і поля
      В жалобі вечора.
      Поля в росі, в росі, в росі,
      Над ними ворони.
      Благословляю вас на всі
      Чотири сторони.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    11. Василю Стусу
      Тоді ще називалися теплом
      Червонобокі сни в чиємусь літі.
      Усе це раз колись уже було.
      Усе це повторилося на світі.
      Лише хитнувся спокій від воріт,
      І стежка задихнулася ходою…
      І слухав світ, як стиглі ночі з віт
      Хтось пошепки зриває над водою…


      "Із ХВОРОБИ РОСТУ"

      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.38

    12. ПРО СЕБЕ
      Все було розмірене і просто.
      Скрип трамваю, сизі паркани…
      І в тіні каштанового зросту
      Не передбачалося весни.
      Він з’явився ночі на зачуду,
      Не торкнувшись хвіртки у дворі.
      І його, звичайно, за приблуду
      Дві сходини визнали старі…
      Постояв: “Невже не пізнаєте?"
      А в руці свіча, немов свіча…
      І, відкривши всі його прикмети,
      Сива куртка спала із плеча.
      Хтось до шпарки тиснувся цікаво.
      Хтось кректав у темряву липку:
      — Що у цього хлопця там за справа?
      — Добре, що хоч двері на замку.
      Довгий слід лишився заповітом…
      Дощ упав лицем на ясени,
      Раптом осягнувши, що над світом
      Не передбачалося весни.


      "Із ХВОРОБИ РОСТУ"

      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    13. КАЗОЧКА
      Чийсь білий плащ розвіявся, як вічність.
      І два сторіччя вигнули вербу.
      І заглянула горличка у вічі:
      — Ворли, ворли. Забув мене. Забув.
      А тут колись продзенькала карета…
      Чи я тут жив, чи, може, просто був?
      Волога пам’ять древньої планети
      Ворушиться в голубчинім зобу.
      І вигасає. Тільки щось далеке
      Тривожить душу тричі на добу.
      І шум дощу, немов голубчин клекіт.
      А я забув. Пробач мені. Забув.

      "Із ХВОРОБИ РОСТУ"

      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    14. * * *
      А в очах твоїх падав сніг…
      Падав сніг на догоду січневі.
      Я вкотре увійти не міг
      У свої вечори коричневі.
      Увіскритись би в блиск вітрин.
      Затінитись би в тьму смерекову…
      Може я і не той один,
      Що колись був знайомий декому.
      Сивий вітер любив мене,
      Добрі звірі по снах стрічалися.
      Ми не знали, що це мине.
      Ми забули, як це почалося.
      Налипає до босих ніг
      Свіжа паморозь, мов із терну вся.
      Не дивись мені вслід — то гріх.
      Це не правда, що я не вернуся.

      "Із ХВОРОБИ РОСТУ"

      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    15. * * *
      Вікнам у щоки холодно.
      Страхом зоветься тьма.
      Чом ми з тобою ходимо
      Там, де стежок нема?
      — Знаєте, нині вітряно.
      Вкрийтесь моїм плащем.
      Ясен не вдарить вітами,
      Небо не вб’є дощем.
      …Вишикувавшись клинами,
      Вікна рвонуться з рам.
      — Я вас веду, чи ви мене?
      — Хлопче, ти тільки сам.

      "Із ХВОРОБИ РОСТУ"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    16. * * *
      Востаннє ця облізла електричка.
      Старенький ранок кашляє в перон.
      Є в осені така невчасна звичка:
      Гасити небо розпачем ворон.
      А місто, що готується до свята,
      Покутує торішній перегній, —
      Є в осені властивість забувати
      Усіх, навік загублених у ній.
      І плаче хтось про листя під гітару,
      Щоб двоє в парку слухати зійшлись…
      Є в осені потреба мати пару,
      Щоб стати знов самотньою колись.
      Чиїхось правд осмислена суміжність
      Ні-ні та й розлипається в дощах…
      І зостається в осені лиш ніжність.
      А, може, просто вогкість на очах.

      "із"

      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    17. * * *
      Хай чекають снігу
      Сни мої кошлаті.
      Хай чекає снігу
      Ваш старенький світ.
      Котику сіренький,
      Не ходи по хаті…
      Котику сіренький,
      Буде все як слід.
      Ще не шле вам вітер
      Згублені конверти.
      Тільки ходить слідом
      Тінню за плечем.
      Може, справді є хтось,
      Стверджуючий вперто,
      Може, справді є хтось
      Впевнений іще…
      Що тоді, в хурдельний
      Вечір Миколаїв,
      У ліхтарнім блиску,
      В пінному льоду,
      Я не весь забувся
      І не все зоставив;
      Я близенько-близько,
      Я колись прийду.
      Теплі щоки вікон
      У пожовклій ваті,
      Незнайомий присмерк
      Так знайоме зблід.
      Котику сіренький,
      Не ходи по хаті:
      Котику сіренький,
      Буде все як слід.


      "ХВОРОБА РОСТУ"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    18. * * *
      Коли у місті спека,
      а ти прийшов здалека,
      і в голові у тебе
      лунає древній хіт -
      закинь на плечі теку,
      мини бібліотеку,
      зайди у храм ацтеків -
      підземний перехід.
      Нон-стоп у вічнім русі,
      поема Фірдоусі.
      У хриплому мінорі
      сп'яніє гітарист.
      І дві купюри русі
      потонуть в капелюсі,
      і він замре від світла
      твоїх безсмертних рис.
      Лишайся, якщо хочеш, -
      ти храм не опорочиш.
      У тебе сиві очі
      і паспорт на всі сто.
      В графі "родився" - прочерк.
      І ні синів, ні дочок.
      Не відбував покарань.
      І не водив авто.
      Сідай, бери сигару,
      і млій від перегару.
      І літо не останнє,
      І жити "харашо".
      Здамо під вечір тару
      і рушимо до бару.
      А ні - купи гітару
      і йди, куди ішов...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 0

    19. * * * (Л.П.)
      І прийдеш по першому морозі
      З вітряного виру нестрічань,
      Дівчинко з веснянками на осінь,
      Дівчинко з очима у печаль.
      Запітніють небом жовті квіти.
      І впадуть. Впадуть тобі до ніг…
      Дівчинко з веснянками на вітер,
      Дівчинко з очима в мокрий сніг..
      Захрустять сліди у мерзлій піні.
      І чиєсь задивиться вікно, —
      Як ступають поруч наші тіні,
      Що колись не стрінулись давно…



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    20. Із серветкової лірики. Клапоть IІ
      А ми з тобою - нерозлийкава.
      Тому й барвумен до нас ласкава.
      Тобі розчинну, мені в зернятках.
      І неодмінно - в одне горнятко...

      "ОДICCEЯ 2000. Збірка"

      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.83 | Рейтинг "Майстерень": 6

    21. Із серветкової лірики. Клапоть I
      Тут рай для пацючків - а ви їх боїтеся.
      Підземна (неземна) кав'ярня без вікна.
      Не істина, лишень смішна потворка Нессі
      плюскочеться на дні у келиху вина.
      А блики нетривкі, а тіні все густіші,
      за мене не платіть, бо Ви і так сумна,
      поети всіх віків мої писали вірші -
      я нині п'ю в кредит на їхні імена...

      "ОДICCEЯ 2000. Збірка"

      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.9 | Рейтинг "Майстерень": 6

    22. Двадцять крапель Валерії
      Повісь у кімнаті її кароокий портрет.
      Провітри кімнату на тисячу років вперед.
      Плиту запали від статичного струму долонь
      І чайник пузатий постав на зелений вогонь.
      Коли закипить, то вона неодмінно прийде.
      Не ангел, не відьма - бо ще не літала ніде.
      Волосся розпустить і лишиться в тебе на чай.
      Дай цукру до смаку, лише окомір не втрачай.
      Засмаж їй яєшню і бутер на брод намасти,
      намисли їй крила - почнуть похвилинно рости.
      Лиш сіль не просипли, вона так нагадує ртуть.
      Мітли не показуй - окрилені хат не метуть.
      Чудний, хто не чує. Та в чуда окремий закон.
      Натягне балетки, жбурне чобітки на балкон.
      Ледь ступить на килим, і руни його - мов трава -
      скуйовдяться й пирснуть тим вітром, що штори зрива.
      Обачний, хто бачить. Пробачиш йому, а тому
      прихилиш коліно, іскристу зав'яжеш тасьму.
      Завихриться танець, здіймуться туніки краї...
      Цей хвостик із бантом - вінець до бароко її...

      "ОДICCEЯ 2000. Збірка"

      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    23. Алкоритмія
      Зарізав хліб.
      Тарілка – гріб.
      Відзначив нині
      Дев”ять діб.
      Уже й ножа
      Взяла іржа –
      Усім запоям
      Є межа.

      "ОДICCEЯ 2000. Збірка"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    24. Скрекострофи
      Новин на хвості у сороки повно.
      Усюди була – не була в Парижі ще.
      На весну зайці поміняли вовну,
      Зайчихи – зайців, а відтак і прізвища.
      Париж, як і Рим – най їм vitae longa!
      Там скрізь: то коралик, то шмат калачика…
      Можливо, вони чимось схожі на Лондон,
      Якого, по правді, я теж не бачила.
      Зате я в Московії кашу варила.
      Кому не дала – то про це облишимо
      (Бо мала я в дзьобі усіх безкрилих,
      що повзають, скачуть і ходять пішими).
      Погляньте на мишу: кумедна – онде…
      До нірки й до смерті їй кроки лічені.
      Та вуж голодний згорнувся в рондо:
      Не здатний, роззява, прийняти рішення.
      Колись проголошу таку промову,
      Здобувши чесно почесну пенсію:
      Учіться літати! Життя умовне!
      (Ковтніть і сплюньте мою сентенцію).

      "ОДICCEЯ 2000. Збірка"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    25. АЛЬБА
      Забулькав чайник – Аврора згасла.
      Достиг сніданок – а Ви ще мертві.
      Канапка впала до неба маслом,
      Бо що канапці – закони Мерфі…
      На вибір кава і склянка соку.
      Собаки Ваші Вам лижуть скроні.
      Хто Вам художник – той вже високо.
      А ті, хто поруч – усі сторонні.
      Пульсують тіні. Прокиньтесь, пані!
      Ваш профіль глибшає на портреті.
      Ковтнули голос півні парканні,
      Забувши, зайві вони, чи треті.
      Не бійтесь, пані – Ваш ангел з Вами…
      Пролийте каву на жертву ранку…
      І, ледь торкнувши віконні рами,
      Зефірний трепет пройме фіранку

      "ОДICCEЯ 2000. Збірка"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    26. АПОКАЛІПСИС-2
      Розходяться води колами –
      Русалки виходять голими
      У світ, де законам полум”я
      Належить пріоритет.
      Он поліс в диму і містиці.
      Я точно знаю, що місто це
      Загасне , як сонце з місяцем
      Зустрінуться тет-а-тет.
      А древніх печер служителі
      Ступають полями житніми,
      Вдають, що святі, а жити їм
      Усього по три рази…
      Посвячені і причащені,
      Утомлені і пропащі ви –
      Розлито буття на чаші дві.
      Гойдають їх терези.
      І коні летять без вершників.
      Їх долі іще не звершені –
      Усі- хто не стали першими,
      Знайдуть собі ворогів.
      А тіні йдуть пілігримами:
      Зупиниш їх – стануть зримими…
      “О звідки ви, браття?” – “З Риму ми…” –
      “То з миром вам, дорогі…”

      "ОДICCEЯ 2000. Збірка"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.4 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    27. ГОНЧАР І СТАРІСТЬ
      А як відлетять лелеченьки,
      То вже і час уродин.
      Ти випестиш собі глечика,
      Котрий над усі – один.
      По вінця наллєш і дочиста
      Осушиш на честь рідні,
      І в білім шалу від почестей
      Розгатиш його в дрібні…
      І здвигнеш плечми похилими,
      Забувши своє ім”я,
      І друзки збереш по килимі:
      Вони – покута твоя.
      Посій їх тепер долиною,
      І мучся собі дурним:
      Що глечик зробити глиною –
      То важче, ніж глину ним…

      "ОДICCEЯ 2000. Збірка"

      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    28. Одіссея-2000
      Хто прокинеться першим,
                 збагне, що вертатись - клопіт.
      Бухне сонце піщане -
                  персти обпечуть боги.
      Скільки виросло скель тут,
                  відколи нема циклопів -
      А отари ще й досі
                  пасуться край їх могил...
      Піт визлочує руна –
                  в них душно овечим душам.
      Сходять кров’ю графіті
                  на стінах святих печер.
      То гора найстаріша
                  спокутує гріх пастуший –
      Сиза лава прокази
                  у венах її тече.
      А сюди ж не літатимуть
                  навіть поштові собаки…
      Мед змобільніє в сотах –
                  ну от і кінець зв’язку…
      Дев’ять грамів до неба
                  Один океан до Ітаки.
      Нам, тверезим від спеки,
                  ліпити її з піску.
      Нам вслухатись по ночах,
                  як риби померлі квилять,
      Як тайфунами марить
                  зіпсований наш приймач…
      Як у реві припливу,
                  на зовсім коротких хвилях,
      Крізь ефір проростає
                  сирен прибережний плач…
      Це життя виліковне,
                  як нежить від ворсу вовни.
      Пиймо вина джерельні,
                  змиваймо з облич іржу…
      Проминають ягнята –
                  лишаються тільки овни.
      Ми їх обрані стригти.
                  Бо й вічних колись стрижуть.

      "ОДICCEЯ 2000. Збірка"

      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 5.5