Східна мелодія
Гори багрянцем кривавим спалахнули,
З промiнням сонця захiдним прощаючись, —
Так моє серце жалем загорiлося,
З милим, коханим моїм розлучаючись.
Геть понад морем, над хвилями синiми
В'ються, не спиняться чаєчки бiлi.
Де тебе мають шукати на безвiстi,
Милий мiй, думи мої бистрокрилiї?
В себе на вежi вогонь запaлила я,
Любий, твого ворiття дожидаючись,
Хай вiн просвiтить по морю дорiженьку,
Щоб не зблудив ти, з чужини вертаючись.
Свiте мiй! буду тебе дожидатися,
В чорну, смутну фереджiю* повитая,
I посаджу кипарисову гiлочку,
Буде щодня вона слiзьми политая.
А як повернешся, я покажу тобi
Той кипарис мiй в садочку квiтчастому,
Здiйметься вiн над всiма мiнаретами
В краї сьому, на мечетi багатому.
Ялта, 5. ХI. 1897
ФЕРЕДЖІЯ, ї, ж., заст. Фередже. Буду того вороття дожидатися, В чорну смутну фереджію повитая (Леся Українка, І, 1951, 152).
Том 10, стор. 577.
Фередже. Вид плаща, яким жінки-мусульманки, виходячи з дому, закутуються з голови до ніг, залишаючи відкритими тільки очі.
Коментарі (3)
Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --