Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Леся Романчук (1961)

Отримані вами коментарі| Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор Леся Романчук, [ 2009-01-28 21:33:49 ],
на сторінці поезії     "Як боляче…"   Романчук Леся

Шановний пане Вікторе, спасибі за ваші слова. Громадянська лірика тут поза конкурсом, це майже ганебно.
Кожна річ насправді є не тим, чим вона є, а тим, що про неї говорять. А поезії це стосується більше, ніж чогось іншого. "Вилизаність" формалістики - шлях порожнечі. Але чимало людей обирає саме цей - і нехай собі. Це питання таланту, дару Божого. Кожен отримав від Господа свій подарунок і гадає, що його дар - найблискучіший.
Колись дозріють до Соломонового - і це мине...
Колись дозріють, що вірші поділяються просто на справжні і несправжні, незалежно від тематики і стилістики.
Вікторе - це лише для Вас, не хочу ображати таку людину неувагою. Стомилася від дитячої істерики, не хочу більше ні читати, ні втирати соплі, ні міняти памперси недогеніям.
На зовсім неукраїнській "Стіхірі" мені теж значно комфортніше, там я знаходжу більше порозуміння серед тамтешніх євреїв та росіян, ніж серед "наших". Отам і друкую свою громадянську лірику. А тут - заклюють і засміють. Та ще й вчитимуть, як правильно мислити. Повірте, мені є де прикласти сили в реальній боротьбі у реальному світі, а намагатися вчити тих, хто все вже й сам знає - марно...
З глибокою повагою - щиро Ваша Леся Романчук.
Коментатор Леся Романчук, [ 2009-01-29 16:38:23 ],
на сторінці поезії     "Як боляче…"   Романчук Леся

Сашунь, ви симпатичні мені, і тому відповідаю.
По-перше, майже не пишу того, що називається високим словом "громадянська лірика". Здебільшого це - шматочки минулого, дуже особисті, на які я маю право, бо це - шматки життя.
По-друге, весь мій досвід розміщення таких віршів - прикрий. Неодмінно виповзе якась гадюка і почне вчити, з якою інтенсивністю мені слід любити Україну, враховуючи силу течій суч. літ процесу. Саме вчити, а не коментувати.
По-третє, міру ранимості не мені визначати і регулювати, бегемотової шкіри мені мама й тато не купили.
Четверте: заходите на сервер Стіхі.ру - і все вишикувано струнко. З коментарями всіх народів світу.
П'яте, Сашо, з жовтня я "сиджу по тюрмах" - спершу у Воркуті, тепер у Владімірському централі разом з моїми героями і Героїнями. Оскільки в процесі творення я фізично і психологічно "влажу у шкіру мого героя", уявіть, наскільки комфортно почуваюся, аби ще й брати участь у войнушках на ПМ. Сьогодні вранці мій "герой" убив Коновальця, в обід - Троцького, годину тому - Шухевича (уточнюю - Шухевич застрелився сам, хоч Судоплатов пише, що "убіт в пєрєстрєлкє"), а тепер самого посадили, от він і розповідає про свої "подвиги". Отакі веселі мої "жіночі" романи. Тому давайте про серйозне - завтра, хай трішки відійду, добре, Саш?
Коментатор Тетяна Роса, [ 2009-02-02 05:04:32 ],
на сторінці твору     "У мереживі мережі 2"   Романчук Леся

Цікаво. Я неодноразово думала над тими питаннями, які Ви тут порушуєте, пані Лесю. Але не очікувала, що вони для Вас аж так болючі. Мені здавалось, що все це більше хвилює таких, як я. Я бажала «построфно-порядково-поскладового препарування з наступним розглядом під мікроскопом», принаймні від редакторів, коли тільки потрапила до ПМ. Але не отримала. А потім почитала рецензії під чужими віршами і ба-агато чого зрозуміла. І про себе, і про інших, і про цей сайт. Я відчула вагу і значення «медалей» «мастифів». Я зрозуміла, що я не більше, як «безпородна шавка», принаймні в очах тих, для кого регалії - першооснова для розуміння краси. Нічого дивного, я з цим зустрічалась і раніше. У моєму житті був випадок, коли я написала пісню і показала одній людині. Ця людина сказала мені, що пісня так собі, для сільської місцевості зійде, але не варто перейматися, бо я ж не поет. Як же я була вражена, коли ця ж людина щиро плакала від захвату, коли побачила реакцію на цю ж пісню інших людей. Тож я почуваюсь на цьому сайті, як той «пекінес» що « сам собі чау-чау». І не тому, що я так хочу, а тому що мене на це змушують обставини. На що я нарікаю? На відсутність кваліфікованої критики. Святе місце пустим не буває. Немає критики кваліфікованої – отримуйте:
«А поруч — цуцик, сукине дитя,
Не знаючи ні мами, а ні тата,
У білий світ дзявкоче без пуття».
І немає у кого бідним «цуцикам» повчитись розуміти «породистість».Бо "мастифи" ж занадто розумні, щоб розтлумачувати їм що й по чому.Звичайно, критика часто сприймається болюче. Саме тому вона повинна бути кваліфікованою, що включає в себе обґрунтованість, виваженість, доброзичливість і повагу. Але критика повинна бути, бо інакше це – не ПОЕТИЧНІ МАЙСТЕРНІ. Мені здається, що саме з-за її відсутності виникає стільки образ і суперечок. Можливо, варто щось змінити у правилах. Можливо, треба заохочувати аналіз користувачами віршів один одного у розділі «критика і аналітика», принаймні тих, хто претендує на рівень R. Можливо, варто ще трохи посперечатись, визначитись з питаннями і винести їх на голосування.
Мені подобались Їжачі хроніки. Вони створювали враження, ніби у ПМ існує спільнота. Бо коли людина сама по собі, у неї може створюватись враження, ніби всі інші – проти неї. Реакція на коментарі показує, що таке буває не так уже й рідко. На жаль. За останній час ПМ щось втратили. Не знаю що, але це більше не ті ПОЕТИЧНІ МАЙСТЕРНІ, що були ще пів року тому.
Коментатор Леся Романчук, [ 2009-02-02 19:01:59 ],
на сторінці твору     "У мереживі мережі 2"   Романчук Леся

1   ...   53   54   55   56   57   58   59   60   61   ...   66