Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Олена Степаненко




Огляди

  1. Прижиттєве
    Я дожила до літа. Ну, майже.
    Як дожила - не питай,
    Ромашку чорну знайди і на ній зворожи.
    До тебе – щодня вмирання, так само як пішки в китай.
    Хочеш-не хочеш, а взуй постоли і рухайся по межі
    Здорового глузду, який чомусь мнеться у п’ятах,
    де мала би бути душа - і чомусь мовчить...
    Ти чуєш як б’ється, не переходячи берегів?
    Чуєш,
    як рве наплічник,
    вгризається у лопатки?
    Те серце яке ти шукав, про яке ти просив
    Мов голову Йвана Хрестителя,
    витанцьовуючи
    й відтинаючи...

    Це десяте й останнє по різні наскрізні світи
    це росою на спраглі повіки освячене літо –
    я уже дожила
    довмирала
    дійшла,
    і на десять залізних хлібин
    лише цей перший день
    має присмак гіркого мигдалю
    й солодкого формальдегіду
    Тож чого ти чекаєш?! –

    Веди через брід,
    зустрічай...



    Коментарі (2)
    Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --
    Самооцінка: 5

  2. Прижиттєве (Santa Georgia)
    Речі міняють пелюшки, стать і місце прописки
    Речі затягують паски,
    чистять чоботи
    топчуть обійстя
    Непереможні нічим і ніким, завжди недоречні –
    речі народжують і називають речі.

    Я питаю любий, у світі оцих речей –
    хто із нас нам нічий,
    а хто володар ночей
    хто кому з нас вина, хто серед нас вино –
    хліб,
    чи наріжний камінь,
    ножиці чи папір...

    Чорні гелікоптери. Небо стерлось до дір.

    ... і доки російські солдати виносять наше останнє
    Доки збивають прикладами сонце
    доки
    розкладають по ранцях
    роздерте зіжмакане –
    колись дороге – й невпізнанне,

    МИ з тобою - закладинка в літі
    між серпнем і серпнем
    ми неприпнуте руно
    позбавлені всього,
    сповнені лиш собою
    луна один одному,
    плюскіт весла за водою...

    Сховай виноград в патронташі,
    бо ж у мене нема набоїв.
    Але пальці зімкнулися наші
    і нехай хоч одна із речей
    цього світу скаже
    що любов
    не така
    досконала
    зброя.




    Коментарі (1)
    Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

  3. Сон Світезянки
    Вона ластовинна спочатку, а далі темна і тьмава
    Ось, знаю, проїде потяг – й вона за хвостом зімкнеться.
    Опустиш туди яку-небудь руку, для прикладу праву.
    А витягнеш – шуйцю, оту, що поближче до серця.

    Бо знаєш, вода рівнобіжно-примхлива у трьох своїх станах,
    Та радше не льоду-пари, а мабуть, Отця і Сина -
    І б’ють поїзди затонулі в серце моє хвостами
    Лоскоче повітря зябра, луска огорта коліна.



    Коментарі (6)
    Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

  1. Із циклу "Прижиттєве"
            Тоше Проескому
            хороший, їй-богу, був співак

    Де ти була, квітко-Йовано,
    коли він насилу доповз до твоїх
    вікон, по шию грузнучи у скривавленому асфальті
    і покликав тебе так
    розпачливо-пристрасно,
    ЙОВАНО!
    Що усі дзеркала сполотніли в твоєму домі
    і наче пелюстки зов’ялі
    скинули амальгаму.

    саме того дня Єрусалим був зруйнований
    саме тоді надвечір Карфаген зайняли китовраси
    і до Казані удерлися варвари
    а він усе кликав тебе, як він кликав
    тебе, Йовано,
    аж усі наречені світу обрізали свої коси
    щоби звити кубельце для його розпачу щоби
    омити його заплаканий голос
    своїми сльозами

    От тільки тебе не було
    Легковажна Йовано...

    А потойбіч Вардару діброва горіла,
    і тонкий місток із верби, і
    ув жодному решеті не стане достаньо місця,
    щоби її задмухати
    А він гукав тебе із такою напругою й силою,
    що вся кров у його легенях стужавіла в чорні вузлики
    у церквах заридала нафтою парсуна Миколи Другого
    і порвалися навпіл куліси в сільському клубі...

    А ти давала інтерв’ю для студентської стінгазети,
    розумнице-Йовано,
    ти їла булочку із корицею, у формі серця,
    ділячи її навпіл із негарним редактором,
    чи було тобі солодко,
    Йовано?
    а його вже майже засипало, зігріваючи,
    усе сухозлітне листя з-посейбіч Вардару
    і його голос осліплий був чутний
    лише охоронцеві-янголу
    якому теж
    було холодно...
    І коли ти вертала додому у цілковитій темряві,
    І спіткнулася об щось, що вже не було живим,
    І вже не могло тебе кликати і чекати,
    У твою долоню упало останнє з твоїх імен, сухе
    І пошерле, Йовано.

    А назавтра ти вже не змогла
    згадати, як тебе звали...



    Коментарі (1)
    Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.38