Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Світлана Козаченко (1967)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Смерть героя
    Життя мільйонами розпачливих розлук
    здирає шкіру з внутрішніх поверхонь;
  •   Лот за мільйон
    Криваво йшли. Ламаючи кістки.
    І рвали плоть... Мечем, ножем, зубами.
  •   И медленно угаснет день
    И медленно угаснет день.
    И канут в розовость заката
  •   Люди, вдягнені в залізо
    Люди, вдягнені в залізо,
    йдуть у ногу, йдуть рядами
  •   Десант
    Падаю в небо.
    Погас парашут.
  •   Знову
    І знову ти. Невже це знову ти?
    А я за рік забути встигла – і назавше...
  •   Я занавешу чёрным зеркала
    Я занавешу чёрным зеркала
    и, чёрные одежды надевая,
  •   Цветок
    Двор опустел. Суть вытекла из формы.
    Стих уходящих голосов поток.
  •   Полин
    Полин не можна просто так зривати...
    А він росте, і пахне, і бринить...
  •   PRO
    Як неньку-ластівку під руки узяли –
    здригнулася земля, схитнулись ковили
  •   Ентропія часу
    Хронотоп-топ-топ-тіп-тіп!
    Стрижень часу береже
  •   Ну куди б я йшла...
    Ну куди б я йшла,
    ну кому б несла
  •   Надкусив
    Надкусив – як пісковату грушу –
    її серце суконно-байдуже –
  •   ЩАСТЯ
    То щастя безмежне – побачити світ:
    і сонце, і хмари, і зблиски грози,
  •   Кричать і корчаться слова
    Кричать і корчаться слова,
    спливає дим надій і мрій,
  •   Не вір казкам...
    Не заглядай: в чужій душі так темно,
    що моторошно стане, і тоді
  •   Вночі приходила бабуся
    Вночі приходила бабуся.
    Сьогодні сніг – лапатий і м’який.
  •   Не треба слів легких...
    Не треба слів легких –
    слова повинні ранить,
  •   Нео
    Сріблястий дощ сріблястим морем
    танцює танець срібних мрій.
  •   Нищення
    Мої спогади пахнуть суницею,
    і сосною, і луками-травами...
  •   Як зацвіте рушник...
    Як зацвіте рушник барвінком-рутою –
    вінком хрещатим душу огорну:
  •   Йде світанок лагідний...
    Йде світанок лагідний. Пора!
    Розкривай обійми дню новому!
  •   Зима в селі
    Як затишно зимою у селі!
    Бабусин пес ховається у буду...
  •   Пироги з грибами
    У бабусиній хатині –
    дві кімнати, кухня й сіни,
  •   Моя мова
    Моя мова прозора.
    І свіжа, як вітер.
  •   Іній
    Білою пухнастою красою
    кожну гілочку облив мороз.
  •   В.С.
    Я викидаю чернетки.
    Рву дрібно-дрібно у тиші.
  •   В.В.
    Співав – як жив.
    Хрипів у світ надривно.
  •   На землю тихо падає туман
    На землю тихо падає туман,
    чорніють в сіре небо голі клени…
  •   Ескіз
    Сьогодні рано у місті – іній!
    Стоять невпізнані горобини.
  •   Чистий аркуш кохання
    Був чистий аркуш –
    ні крапки, ні коми,
  •   Зміни
    ...Настануть зміни у житті, що не роби:
    поллють дощі, листком пожовклим пурхне серце,
  •   Ентропія часу
    Хронотоп-топ-топ-тіп-тіп!
    Стрижень часу береже
  •   Не хочу
    Я больше не хочу твоею быть любовницей,
    И так легко желанью этому исполниться…
  •   Останні згустки
    Торкаюся сухих гарячих скронь –
    і пальці обпіка шпаркий вогонь.
  •   Про динозаврів та кінець усьому
    Колись жили на світі динозаври –
    зелені велетні болотяного раю.
  •   Співачка
    Ті оплески вдаряли. Як блюзнірство.
    А ти стояла – сльози на очах.
  •   ***
    Ген-ген біліє вишнями село.
    Цвітуть садки у золотім тумані.
  •   ***
    Безлисте віття знов до неба тягнуть
    старезні осокори край доріг.
  •   Іній
    Білою пухнастою красою
    кожну гілочку облив мороз.
  •   Боги не вічні. І нема безсмертя
    Боги не вічні. І нема безсмертя.
    Вони живі, лиш поки люди є.
  •   Зів’яли, розмилися тіні в траві
    Зів’яли, розмилися тіні в траві.
    На хмари пухляві лягли акварельно
  •   Розплата
    На морі широкому, морі гіркому, солоному
    достигло колосся, взяло самоцвіти з глибин.
  •   Розбите дзеркало-12
    Іду під гору. Давить щось на плечі...
    Сліпуче сонце сушить піт солоний.
  •   Розбите дзеркало-11
    Поет трудився, рук не покладавши,
    складав пісні чудовні та балади –
  •   Розбите дзеркало-10
    Розбите дзеркало у ката під ногами...
    Блискучі зламки всіяли підлогу –
  •   Гостя
    Листок до листка – кольоровий альбом –
    прийшла, принесла – і сидить на дивані.
  •   Розбите дзеркало-9
    А щоб не стало дзеркало кривим –
    його створить повинен справжній майстер...
  •   Розбите дзеркало-8
    В кімнаті сміху тішиться малеча,
    щосил регоче із химерних тіней,
  •   Київська нута
    Вже починають падати горіхи,
    ступає осінь м’яко по листках.
  •   Розбите дзеркало-7
    Крилаті мешти, меч, мале люстерко
    поклав у торбу й рушив у дорогу...
  •   Розбите дзеркало-6
    Сім літ нещасть тому пророчать дому,
    де дзеркало розбили ненароком,
  •   Розбите дзеркало-5
    Свічадоньку, скажи-но, що судилось,
    де бродить щастя, лиш моє, єдине:..
  •   Розбите дзеркало-4
    На дзеркалі завжди багато пилу
    і плями, як на гріх, мозолять око...
  •   РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО-3
    Колись дзеркала тіяли з металу...
    Терпляче срібло шліфували руки
  •   РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО-2
    Вдивляюсь пильно в люстра глибину...
    Що хочу вгледіть? Срібна амальгама
  •   РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО-1
    “Це б’ють дзеркала...”
    Валерій Герасимчук
  •   Снігурі
    Дали завдання в школі нам:
    Іменники знайти.
  •   Гриби
    Міцненькі хлоп’ята й кремезні діди!
    Ховайтесь, бо хтось поспішає сюди!
  •   Щука
    У маленької Світланки
    Очі – ніби вишні-шпанки:
  •   Стріха
    А колись на хатині бабусиній
    Не було черепиці, ні шиферу,
  •   Проліски
    Синьо. У лісі так синьо,
    Мов перекинувся світ
  •   В бабусинім саду достигли сливи...
    В бабусинім саду достигли сливи
    і літо бабине заплуталось в траві.
  •   Як було
    А нам здавалося: пройшло все чисто:
    його взяли і вивели за місто,
  •   Відверто
    Ну як би так сказати нелукаво,
    відверто-щиро-чесно-від-душі,

  • Огляди

    1. Смерть героя
      Життя мільйонами розпачливих розлук
      здирає шкіру з внутрішніх поверхонь;
      рве залишки душі безодня вічних втрат,
      висмоктуючи вакуумно з тіла
      кров, плазму, лімфу, здір – всю непотрібну плоть,
      що – скільки б не було її – не втолить
      нестерпної жаги непрощеного дня
      і не поменшить горя ні на йоту.

      …Круг крутить, скошує, закручує, хурчить;
      шматує шию крапелька свинцева,
      щоби звільнить тебе, щоб ти спочити ліг
      між купами сміття – черговий «мінус»
      на шахівниці у володаря світів
      серед розкиданих зужитих лахів –
      і терпнув, і малів, і віддавав тепло
      пустому Всесвіту пустих ілюзій.

      Вже згарище жахтіє рештками легень
      потворних янголів і кровожерних
      ненатлих звірів, що злітають руч-об-руч,
      возносячи тебе у сонм забутих;
      а ті, зосталі, крила з бруду підберуть,
      пришпилять до лопаток, пики вмиють
      і, слиняві, чимдуж полізуть до корит…

      У маминім вікні погасне свічка.
      20.02.14



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Лот за мільйон
      Криваво йшли. Ламаючи кістки.
      І рвали плоть... Мечем, ножем, зубами.
      Злипались вії. Лився гул низький –
      У вуха, в ніздрі – згустками-ковтками.

      Глитали ми. Життя чуже і тлін.
      Вбирали-всмоктували до краплини.
      Живились падлом.
      Спали на землі.
      Не йшли дощі – лизали мокру глину.

      Її викопували з глибини…
      Туди скидали засмерділі трупи –
      вже їсти не годилися вони…
      Із тіла не зчищали шкаралупи –

      старого поту, крові, гною, сліз…
      Старого болю, розпачу і люті…
      Хто йти не міг – той між камінням ліз.
      Ми йшли вперед. По істини забуті.

      Нас вів Ніхто. І стали ми ніким,
      в пісках пливучих втративши подобу –
      людську чи Божу?..

      Щастям золотим
      котило Сонце дня зім’яту пробу.

      Струміли води рвійної ріки.
      Дзуміли медом-травами левади.
      Тремтіли візерунчасті зірки
      у кроні лісу. Тіняві аркади

      здіймалися уступами гори,
      де на вершині озеро іскриться…

      Бруд.
      Лють.
      Пустеля.
      Кров.
      Повзи… Гори!
      «Сліпі в раю». Художник С.Провидця.

      2013



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. И медленно угаснет день
      И медленно угаснет день.
      И канут в розовость заката
      усталых губ твоих излом
      и складка меж бровей крылатых.

      И миг рождения звезды
      продлится, вечности касаясь.
      Сгустится мрак земли. Слова
      задребезжат, скрывая жалость.

      И вдруг бестрепетной рукой
      жестокий кто-то, равнодушный
      весь продырявит небосвод…
      И жгут лучи. И сердце сушат.

      Простой магический закон –
      как то, что утром встанет солнце:
      разрыв – уходит тот, кто прав.
      А жертва? Жертва – остается.

      2012



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Люди, вдягнені в залізо
      Люди, вдягнені в залізо,
      йдуть у ногу, йдуть рядами
      по розпеченім камінні
      нескінченної пустелі.

      Те залізо дуже тісно
      примоцоване до плоті –
      так давно і так надовго,
      що з тілами вже зрослося.

      Гуркіт, курява, мовчання –
      тільки грифи скрізь на скелях
      у німім чеканні смерті
      озирають неозорість.

      Ще ущелини чотири,
      а тоді – зустріне ворог,
      невідступний, прежорстокий –
      там, у засідці пантрує.

      Люди, вдягнені в каміння,
      всі, притиснуті до скелі,
      жадібно стискають зброю,
      дожидаючи розправи…

      Хто – кого в бою звитяжнім?
      Кам’яні серця замовкнуть
      чи залізні перестануть
      об залізні груди битись?

      Люди, вдягнені в залізо?
      Люди, вдягнені в каміння?

      Люди вдягнені в ненависть…
      Люди вдягнені в жорстокість…
      Люди вдягнені в байдужість…
      Люди вдягнені в мовчання…
      Люди вдягнені в самотність…


      2012



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Десант
      Падаю в небо.
      Погас парашут.
      Є дві хвилини до бою.
      Поки ще тягне старий антиграв,
      я перевірив набої.

      Зліва спалахує.
      Знизу – пісок.
      Що за планета?
      Не знаю.
      Щось там варнякав учора комбат…
      Як то?..
      «Моя хата скраю»!

      Швидко за камені.
      Мушка – приціл.
      Оптика часто підводить…
      В кого стріляти?
      Мішені нема!
      Навіть шляхів для відходу…

      Так, він у засідці! –
      Інфрашукач.
      Хтозна, чи враг теплокровний…
      Може, він жук чи амеби шматок?
      …Ввечері – знов макарони…

      Не роздасися
      (а що то повзе?)
      від польової дієти…
      Бластер гарячий.
      Ловлю дрижаки.
      Ох-х-х! У амеб є ракети!

      Щось припікає…
      Навіщо мені
      ці викрутаси зі смертю?
      За три копійки лежатиму тут
      ницьма, на клапті подертий…

      Я ж вам не кіт, що то дев’ять життів! –
      тільки два тіла в запасі…
      Й ті поганенькі – з розпродажу…
      Бах!
      Снайпер амеб’ячий… В-в-вася!..

      Несправедливо:
      всього дві руки.
      В нього ж хапалок штук вісім!
      В кожній пулялка якась…
      Тарарах!
      Нишкну, як хрущ на горісі…

      Нумо, десант!
      Чавлю драглі, ура!
      Котимо хвилю атаки.
      Сонце зелене скотилося з гір.
      Смерть холодцям-забіякам!

      День добігає простого кінця:
      амба роботі й амебам.
      Знов макарони!
      Верзе щось комбат…
      Що?
      «Нам чужого не треба!»…


      29.02-02.03.12



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Знову
      І знову ти. Невже це знову ти?
      А я за рік забути встигла – і назавше...
      Прозоро й незнайомо так мости
      тремтять, у синь весняної води упавши.
      За день чи два позеленілий світ –
      я не помітила, та хто мене питав би?
      І знов гран-прі – щорік той самий хіт,
      і знов аншлаг тієї самої вистави:
      травневі зорі, місяць, солов’ї,
      солодкий аромат... Квітками заметільно
      вкривається трава... І очі знов твої
      у душу цілять – ненароком, самостійно.
      Банальне щастя – чи буває так?
      Це тисячі разів і сказано, й прожито!..
      Дзвенить від захвату у полі кожний злак,
      бо сіє дощ весна через широке сито...
      Шалений ритм шаленої доби:
      магічно швидко все міняється – і знову
      мовчазним криком захлинається: люби! –
      на березі струмка віднайдена підкова...

      2006



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Я занавешу чёрным зеркала
      Я занавешу чёрным зеркала
      и, чёрные одежды надевая,
      холодным разумом отвергну силы зла
      и не приму добра. Я – никакая.
      Я не пытаюсь лицемерить, нет,
      для равнодушья не ищу причины.
      Пускай случатся миллионы бед –
      не шелохнусь, не дрогну, не покину
      своей тропы, указанной судьбой,
      не прекращу движенья по орбите…
      Я никогда уже не буду злой,
      и доброты во мне вы не ищите.
      Мне всё равно. Равно, как гладкий стол.
      Как море в штиль, тоскливый, безнадёжный.
      Всё пусто и никчёмно. Разум гол.
      И нет души. И чувства невозможны.
      Да, всё погасло, превратилось в прах.
      Нет ничего, достойного вниманья.
      Промозглый ветер в брошенных полях
      играет реквием на струнах покаянья.
      И не затронет суета сует
      бездушный истукан в моём обличье –
      мне всё равно. Тебя со мною нет.
      Всё остальное в мире – безразлично.


      1996




      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Цветок
      Двор опустел. Суть вытекла из формы.
      Стих уходящих голосов поток.
      А на асфальте, молча и покорно,
      лежать остался брошенный цветок.
      Шум праздничный умчался, затихая;
      свет, блеск, цветная мишура –
      исчезло всё. Реальность не такая,
      какой была сегодня и вчера.
      На краткий миг под знойным покрывалом
      на том цветке остановился взгляд –
      и всё вокруг иным и… тусклым стало.
      Я поняла, что нет пути назад.
      Как звёзды гаснут в глубине бездонной,
      как убегает влага сквозь песок –
      пропало что-то. Я осталась, словно
      твоей рукою брошенный цветок.


      1996



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    9. Полин
      Полин не можна просто так зривати...
      А він росте, і пахне, і бринить...
      А дощ іде: в берези мокрі шати,
      і листя жовте прилипа щомить...
      Не рви полин – скажи слова урочі,
      бо вхопить вітер зілля з рук твоїх...
      Ущухне дощ, сріблиться серед ночі
      полин-трава, що рвати її – гріх...
      А він пішов кудись – блука світами,
      зірвавши гілочку пахкого полину...
      А вітер на дротах виводить гами,
      та все повторює одну й одну...


      2007



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. PRO
      Як неньку-ластівку під руки узяли –
      здригнулася земля, схитнулись ковили
      і тирса срібна, хоч її давно й нема,
      зчорніла в пам’яті німих синів – німа.
      Крик болю рвався з серця, бивсь у вікна віч –
      в кишенях зрадники ховали підлість свіч:
      “Щоб запалити потім, як її не ста...” –
      хай навіть подумки замкнуться їм уста!
      І очі никали в багнюці між чобіт,
      щоб мертвих ницості живий не бачив світ...
      А діти?.. Хто мовчав, хто тяжко голосив,
      хто став на захист – вистачило сил!
      Та оборонців замала була чота –
      а більшість, як завжди, підібгує хвоста.
      Хтось ніби тільки починав точить ножі...
      А мати йшла. І стала на межі.
      Стоїть, розхристана, а очі – до зірок.
      І до хреста лишився крок.

      2004



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Ентропія часу

      Хронотоп-топ-топ-тіп-тіп!
      Стрижень часу береже
      кільця ер, епох і діб –
      наштрикнулися – і вже!

      Кожна мить – одна у трьох;
      те, що буде, – вже було:
      якщо кажеш: “Щоб ти здох!” –
      знай: уже здійснив ти зло.

      Світ іде у небуття,
      вичахає, вистига;
      вироста витрат стаття,
      легшою стає вага.

      Ентропія з ентропій:
      час не вічний, як не дмись!
      Відійти красиво вмій –
      не в безодню, а у вись.

      В шорах Всесвіту галоп
      переходить у алюр:
      у дірках весь хронотоп –
      C’est la vie a la nature.

      Fines de siecles один за одним
      переламують навпіл
      нескладним космічним кодом
      зрівноважений довкіл.

      Час скінченний? Ну й дурниця!
      Парадокс, абсурд і кич!
      Тільки ж Сальвадору сниться
      день покривлених облич.

      Циферблат тече і капа,
      і цьому не скажеш “стоп!”.
      Простягає Кронос лапу:
      хронотоп-топ-топ –
      і в лоб!

      2003



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Ну куди б я йшла...
      Ну куди б я йшла,
      ну кому б несла
      свою тугу, на камінь зболену,
      як найближчий ти,
      найдорожчий ти
      відмахнувсь-відвернувсь невдоволено?
      Ну кого спитать,
      де вербою стать –
      сушить вітром душу роздерту?
      Жити як самій
      в муці нелюдській
      і чиєї чекать мені смерті?
      Ну, прийди й скажи:
      “Не потрібна ти.
      Все минуло, як дим у полі”.
      Так не хочеш, ні…
      Брешеш ти мені?
      Чи й тобі вистачає
      болю?

      2003



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Надкусив
      Надкусив – як пісковату грушу –
      її серце суконно-байдуже –
      і вдавився... Подумала: “Мушу
      щось робити? Та вибач, мій друже...”.
      Він конав біля ніг її довго...
      Не дивилась – своє щось гадала.
      Його очі кричали – що з того?
      Їй би чути!.. а слухати – мало...
      Він помер, не лишилося й крику,
      не лишилось ні сліз, ні тремтіння...
      І долонька її невелика
      над могилою пурхнула тінню.

      2003



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. ЩАСТЯ
      То щастя безмежне – побачити світ:
      і сонце, і хмари, і зблиски грози,
      і краплі прозорі на кінчиках віт,
      і зелень – з лимонної до бірюзи...

      То щастя безмежне – почути цей світ:
      ранкові акорди птахів лісових,
      і скаргу берези на часу політ,
      і кроки дощу, хоч він щойно затих...

      То щастя безмежне – вдихнути цей світ:
      троянду, й бузок, і ставок, листом вкритий,
      весняного саду бентежливий цвіт...
      Побачить, почути, вдихнути – і жити!

      То щастя безмежне – відчути цей світ:
      тремтіння осики багряного листу,
      гіркаво-округле калини намисто...
      То щастя безмежне – любити цей світ.

      2009



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Кричать і корчаться слова
      Кричать і корчаться слова,
      спливає дим надій і мрій,
      і пам’ять вироста нова
      на зміну спаленій старій.
      Ти вже не той. Ти весь пропах
      солодким димом забуття.
      Ти був у спалених словах –
      тепер нема. Вони летять…
      Той лет повільний не спинить,
      не повернуть вчорашній день.
      Тягуче-гірко-щемна мить –
      це час для сліз чи для пісень?..
      Слова згоріли. Попіл зчах.
      І ти забувся. Чи забув?
      В губах, в очах і на плечах –
      якийсь безвірний злам чи зсув…
      Мій homo novus, де твій шлях
      після очищення вогнем?
      В яких дорогах і полях
      ти знайдеш найновішу з тем?
      Ідеш назустріч новизні,
      не липне пил до підошов…
      Але здається щось мені –
      ти втратив більше, ніж знайшов.

      2003



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Не вір казкам...
      Не заглядай: в чужій душі так темно,
      що моторошно стане, і тоді
      боятимешся ти людей даремно:
      обпікшись молоком – не віриш і воді…
      Не відкривай душі своєї перед кожним,
      не вір казкам про щирість і любов.
      Наївність – гріх, такою буть не можна –
      хай скаже той, хто це переборов.

      Будь хитра, зла, та зла – лише до себе.
      Недоторканна будь, а не вразлива, ні!
      Себе любить і гартувати треба –
      у крижаній воді і у вогні.

      2003



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Вночі приходила бабуся
      Вночі приходила бабуся.
      Сьогодні сніг – лапатий і м’який.
      Так віхолить, що берегів ріки
      розгледіть з мосту не беруся.
      А в рідному селі, далеко,
      заснули вщерть засипані хати,
      в теплі дрімають люди і коти,
      і в Африці не сплять лелеки.
      І їм додому – як би? де би?
      І їх за душу тягне і болить:
      на день, хоч на годинку, хоч на мить! –
      вдихнуть сосново-синє небо...

      ...Побачить річку, луг і хату,
      вколоти щоку хвоєю в дворі,
      дзвінке відро схопити на зорі
      і стежку снігову пром’яти.
      У весну вибігти сосною,
      беріз прозорість випити до дна
      і слухать, як бринить-співа луна
      струною щастя молодою...
      і йти, і дихати, й мовчати,
      і бачить сонце, і любить цей світ,
      і знов не рахувать дитячих літ,
      і пить бабусин чай із м’яти...

      2007



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Не треба слів легких...
      Не треба слів легких –
      слова повинні ранить,
      і бити наповал –
      зрізати на льоту.
      Щоб ниций геть зникав,
      а підлий притьма падав,
      щоб зрадник пізнавав
      відплати чистоту.
      Не тра’ красивих фраз:
      хай Правда не вродлива –
      не пить з лиця води,
      не заміж їй іти.
      Боїться правди хто?
      У кого в серці морок,
      хто зло несе у світ,
      хто з кривдою на ти.
      Не посміхайся Злу! –
      не корч із себе дурня!
      Не можна буть Добру
      беззубим і сліпим.
      Хай мало хто збагне,
      багато – зненавидять,
      та Істина й Душа –
      не вигадка й не дим.
      Шукайте чесних слів!
      Прозорих, доброносних –
      щоб їх боявся злий
      почуть чи прочитать.
      Найперше – не збреши,
      не зрадь і не злякайся,
      тоді настануть і –
      не вбий і не украдь.

      2003



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Нео
      Сріблястий дощ сріблястим морем
      танцює танець срібних мрій.
      Гірким‚ солодко-кислим горем
      задовольнятися не смій!
      Із сірих монотонних крапель
      звальсуй мелодію дзвінку‚
      відчуй солоні моря лапи
      в водорослинному вінку…
      Розвійся на широкім долі
      тонкими пасмами душі‚
      у повні пригорщі‚ доволі‚
      бери недбалість – і пиши!
      Думками зсотуй сині хвилі‚
      ідей розкидай чисту рінь‚
      змий сонцем хмари остожилі
      і першу зірку в небо кинь.

      Зірковим срібним хороводом
      підпережи небесний стан‚
      заглянь у чорно-синю воду
      і сумувати перестань.


      1999



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    20. Нищення
      Мої спогади пахнуть суницею,
      і сосною, і луками-травами...
      Я життю повертаю сторицею
      все, що брала в дитинстві ласкавому.
      Звуків-звуків! А барв розпросторених!..
      Хитра сойка на рідній шовковиці...
      А вогненного сходу історія!
      А бабусиних слів пересловиці?
      А полин, а чебрець, а “черемуха”,
      звіробій, материнка, повитиця...
      Трави й рух. Зблиск останнього лемеха
      в наших супісках здалека видиться...
      Стежка в лісі. Коріння, плазуючи,
      спотикає маленькі сандалії.
      Очі всьому в цім світі дивуються
      і шукають: а що там? а далі?..
      Жук з рогами, грибочки непрошені,
      хтось проповз, – ну, ходім, бо ще вернеться!

      Сипле осінь кленовою поштою –
      вічна літу і донька, й суперниця...
      Повертаюсь-вертаюся-таюся:
      край села у городі під соснами
      перед хатою каюся-каюся,
      по шишках йду колінами босими.
      Хата, стріха, криниця невипита...
      Груша, сливи, горіх... бур’янищення!
      Інший вимір? У кого б це випитать?
      Та нема в кого! Нищення? Нищення!

      2009



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    21. Як зацвіте рушник...
      Як зацвіте рушник барвінком-рутою –
      вінком хрещатим душу огорну:
      перед бідою-лихом, горем-скрутою
      у мене оберіг, як в давнину.
      Червоно-чорними нитками вишию
      любов і зраду, радість і печаль –
      правічний мир загусне в серці тишею,
      коса бабусина торкнеться до плеча…
      Пречистий Бористен води шаленої
      об Ненаситець піну розіб’є,
      пороги встануть з глибини зеленої,
      і скаже Русь: “Віддай мені моє!”
      І чорний біль, і Чорне море синєє,
      і зорі десь на дні прабатьківських криниць –
      все це вона заповіла тобі – дочці чи синові –
      любить і захищать вогнем блискучих криць.

      Де ж заповідане? Що зберегли у часі ми?
      Де тирси срібні? Чисті небеса?
      Де стріха, де гніздо під нею ластівки?
      В музеї?! А де ж правда і краса?..

      У минулому тисячолітті



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Йде світанок лагідний...
      Йде світанок лагідний. Пора!
      Розкривай обійми дню новому!
      На березах тріскає кора,
      птахи повертаються додому.

      Тане за горбом останній сніг,
      синім цвітом проліски – мов крик…
      Вод весняних життєдайний біг –
      мій кораблик вже у хвилях зник.

      Небо з небом – килимом квіток –
      розмовляє синіми словами.
      Чистий світ з невидимих ниток
      ніби зітканий дбайливими руками.
      Є у ньому зелень, синь і чернь,
      жовте сонце і прозоре щастя…
      Вільний світ, і як ти не жульвернь –
      нині він за мрію кращим здасться.

      2003



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Зима в селі
      Як затишно зимою у селі!
      Бабусин пес ховається у буду...
      Рум’яні всі – дорослі і малі:
      гуля мороз! А я гулять не буду.

      А я собі залишусь у теплі,
      візьму в печі горнятко з “соняхами”,
      забуду всі печалі, всі жалі,
      у кріслі сяду, обкладусь котами...

      Василь, Мурко – м’які, як подушки,
      солодко сплять мої дряпучі киці.
      Подивишся – не скажеш “хижаки”:
      під щоку лапка, хвіст, як у лисиці...

      Сидітиму й дивитимусь, як дим
      стовпом стоїть усюди над хатами,
      як сонце у віночку крижанім
      хоч світить, та не гріє промінцями.

      Як затишно зимою у селі!
      Тріщать у грубі галузки соснові,
      мороз квітки виписує на склі –
      і хочеться дивитись знову й знову.

      Настане вечір. Червоно навкруг.
      Казав дідусь, це значить – буде вітер.
      Уповні місяць, завмирає рух,
      а зорі чисті, ніби хтось їх витер...

      Казкова ніч. Хати – немов гриби,
      шапками снігу вкриті аж по вуха.
      Дзвенять у лісі сосни і дуби,
      а вітер спить. А місяць тишу слуха.

      2005



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Пироги з грибами
      У бабусиній хатині –
      дві кімнати, кухня й сіни,
      тепла грубка, стіл широкий,
      і... легенькі чути кроки.
      Це бабуся встала рано:
      будуть пироги рум’яні!
      Із картоплею з грибами
      пахне в хаті пирогами...
      ...Вчора ми ходили з татом
      у сосну гриби збирати.
      У хатинці з голочок
      заховавсь боровичок!
      Он сосна стоїть низенька –
      там маслят блискучих жменька.
      А із цими – справжнє горе:
      ну й красиві ж мухомори!
      Тільки їсти їх не можна –
      це у лісі знає кожний:
      білка, заєць і їжак,
      навіть муха і слимак.
      – Ці гриби – лиш для краси,
      їх до столу не неси!..
      Стежка-стежечка мала
      нас додому привела.
      Наша хата – майже в лісі,
      заблудився мох у стрісі...
      Сонечко вже за селом,
      пахне затишно димком.
      Борщ бабусин – смакота!
      покладу під бік кота,
      щоб тихенько муркотів...
      Будем ждати пирогів.

      2005



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Моя мова

      Моя мова прозора.
      І свіжа, як вітер.
      Не занудний сироко,
      а дзвінкий трамонтан.
      Вічна в ній непокора.
      А рабство хтось витер –
      ніби вирвали око,
      згеноцидили клан.
      Клан “рабів і підніжків”,
      окрадених дурнів,
      малоруських пройдисвітів
      з диких племен.
      Згеноцидили з лишком:
      на стінах тортурні
      засвітилися тисячі
      мілірентген.
      Моя мова – як вітер.
      На генному рівні
      в ній відвертість, і воля,
      і гідність, і честь.
      Між нашкрябаних літер
      на стінах катівні –
      слід присохлого болю,
      що йому міри несть...
      Моя мова співає –
      хоч смішно, хоч гірко.
      Кожне слово – як вибух,
      енергії міт.
      Їй обмежень немає –
      і викиньте мірку!
      І протріть свою шибу!
      І гляньте на світ!
      Моя мова говорить –
      і гордо, і владно.
      Не заткнуть мені рота,
      бо мова – моя!
      Я в розбурханім морі,
      на вилицях – садна,
      та я буду боротись,
      інакше – не я.
      Моя мова – це право.
      І це моя карма.
      Позавимірна доля
      народу мого.
      Моя мова – держава:
      не купиш задарма,
      хоч обшарпано-голі
      і Ясон, і “Арго”.
      Моя мова – руно?
      Чи проста сірячина?
      Хто без неї зачах?
      Хто боїться її?
      Все одно? Не одно?
      Чи ти звір, чи людина?
      Чи окрилений птах?..
      А в кожному слові
      моєї мови
      співають солов’ї.

      2007



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Іній
      Білою пухнастою красою
      кожну гілочку облив мороз.
      І стоїть зима такого крою,
      ніби це надовго і всерйоз.

      Де акація, береза, де осика?
      Ці кущі – ясмин чи бульденеж?
      Тихо йди: ні шелесту, ні крику,
      бо цю казку ніжну сполохнеш.

      Уночі рипучими стежками
      йшов дідусь у білій бороді,
      ніс драбину змерзлими руками,
      ставив під деревами, тоді

      піднімався на щабель найвищий
      і над галузками чаклував...
      Хмари з неба прихилялись ближче:
      нум, дивіться, не ловіте ґав!

      Щось із торби дістає дідисько,
      тихо так до гілочки несе...
      За кристаликом кристалик блиска...
      Дід будує... іній!.. От і все.

      Гілочки тонесенької липи
      крихтами коштовними покрив –
      і пішов (ногами рипу-рипу)
      до нових, іще дивніших див.

      А коли зажеврів крайчик неба,
      дід уже подався на спочин.
      Там у нього, вдома, все як треба:
      тепло, затишно, гуде камін...

      А у нас – краса і захват щирий:
      сонце й іній, блискітки і дзвін!
      Сміх і радість. І душа у мирі.
      Самоцвіти падають з ялин.

      2010



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. В.С.
      Я викидаю чернетки.
      Рву дрібно-дрібно у тиші.
      Падають рештки додолу.
      Холодно клаптикам віршів.

      Сію шматочки метафор –
      мишкам сіреньким поживок.
      Трохи гірчить цей епітет…
      Щось розпанахалось криво.

      Порох висить паперовий –
      сонячний кінематограф.
      Хай у куфаєчці зимно –
      ти загортаєшся в тогу…

      Рідні прикрасять меандри
      снігу лляну полотнину.
      Десь на колимськім морозі
      квилить осонцена днина…

      2012



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. В.В.
      Співав – як жив.
      Хрипів у світ надривно.
      Болів струною. Бив – так навідліг.
      Він був митець
      паризького закрою,
      а народився ж ніби у Москві…

      Летів-горів.
      Щодня – на повну силу.
      І душу – в кров. І серце – на розрив.
      …Ви щось казали
      про паризьку моду?..
      У клітці пташку?..
      Він співав. Як жив.


      2012

      В.Высоцкий

      МОЯ ЦЫГАНСКАЯ

      В сон мне - желтые огни,
      И хриплю во сне я:
      - Повремени, повремени,-
      Утро мудренее!
      Но и утром всё не так,
      Нет того веселья:
      Или куришь натощак,
      Или пьешь с похмелья.

      В кабаках - зеленый штоф,
      Белые салфетки.
      Рай для нищих и шутов,
      Мне ж - как птице в клетке!
      В церкви смрад и полумрак,
      Дьяки курят ладан.
      Нет! И в церкви все не так,
      Все не так, как надо.

      Я - на гору впопыхах,
      Чтоб чего не вышло.
      А на горе стоит ольха,
      А под горою вишня.
      Хоть бы склон увить плющом,
      Мне б и то отрада,
      Хоть бы что-нибудь еще...
      Все не так, как надо!

      Я тогда по полю, вдоль реки.
      Света - тьма, нет бога!
      А в чистом поле васильки,
      Дальняя дорога.
      Вдоль дороги - лес густой
      С Бабами-Ягами,
      А в конце дороги той -
      Плаха с топорами.

      Где-то кони пляшут в такт,
      Нехотя и плавно.
      Вдоль дороги все не так,
      А в конце - подавно.
      И ни церковь, ни кабак -
      Ничего не свято!
      Нет, ребята, все не так,
      Все не так, ребята!

      1968



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    29. На землю тихо падає туман
      На землю тихо падає туман,
      чорніють в сіре небо голі клени…
      Що більш тепер подобається вам:
      чи сірий колір, чи, мабуть, зелений?
      Та навіть осінь мріє про тепло,
      вона також зовсім не хоче мерзнуть –
      але все йде і йде, як завжди йшло:
      на жаль, як схочуть – ходять тільки ферзі.
      А ти не королева… Тобто зась
      шукать свій шлях і визначати напрям,
      якщо сидиш на троні – швидше злазь:
      це місце не твоє… А ось і крапля,
      остання крапля падає – і вщерть
      наповнилось. Наситилось. Не треба!
      Не треба крапель більше: далі – смерть,
      за нею – вибір: запитай у себе…
      За смертю… Не дійшовши до межі,
      спинитись хочу, упіймать краплину
      останню на кривавому ножі,
      та марно: гину, гину, гину, гину!..
      Невідворотність долі – от і все.
      Роковий збіг, непереборний фатум:
      за осінню – зима сніги несе,
      і не запишеш в календар вчорашню дату.
      А ти – пішак, іди, куди ведуть:
      гарматне м’ясо, і за тим – нічого.
      Монарх за тебе вибирає путь,
      і це колюча, непроста дорога…
      Невже і справді доля волоче
      нас потягом без вибору і права?
      Я хочу вийти! Відпустіть плече!
      Тут варіантів запасних коротка лава…

      2003



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Ескіз
      Сьогодні рано у місті – іній!
      Стоять невпізнані горобини.
      Просвічує сонце крізь пальчики абрикосів…

      Береза ламко звісила крила
      у шатах білопір’їнних – диво!
      Не скрипкою – арфою журно тонкоголосить…

      Вночі мережив хтось витинанку –
      Пухнасті клаптики сипав м’яко.
      Кристалики щастя ранкового виростали…

      Дим стеле стежечку візерунком.
      Покотить вітер сніжинки сухо
      і зааплодує дзвінкій чарівній виставі…



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Чистий аркуш кохання

      Був чистий аркуш –
      ні крапки, ні коми,
      та рух молекул
      не знає втоми:
      і я прийшла,
      і ти прийшов –
      порвали аркуш –
      наклали шов.
      Рубця не видно –
      хірург мастак!
      Чи так було?
      Та, певно, так...
      На аркуші крапку
      поставила я,
      а ти написав:
      “Кохана моя”.
      А хто – кохана,
      не сказав,
      і я закреслила –
      щоб знав, щоб знав!
      Я мрію малюю
      про щастя своє,
      а в тебе інший
      малюнок є.
      Не вистачить місця
      тут нам обом,
      і серце моє –
      колобком, колобком...
      Був чистий аркуш –
      ні крапки, ні коми, –
      тепер він чорний –
      ходімо додому.


      2007



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Зміни
      ...Настануть зміни у житті, що не роби:
      поллють дощі, листком пожовклим пурхне серце,
      запахнуть щастям відкриття нові гриби,
      і знов насупиться, і знов засяє обрій,
      і знов проклюнеться надія з-під снігів,
      і знов настануть зміни, – добрі чи недобрі,
      такі чи не такі, як ти собі хотів...
      Хтось тяжко так прокляв цей світ веселоокий,
      так по-китайськи щось сказав без зайвих дум,
      що все живем в епоху змін... І доки? Доки?
      Стабільний рух, стабільний гам, стабільний шум...
      Стабільні зміни! Парадокс із парадоксів.
      Нуртує, риє береги стрімка ріка –
      тече у вічність... без керма і лоцій...
      А де ж та пристань? І яка вона? Яка?



      2003



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Ентропія часу
      Хронотоп-топ-топ-тіп-тіп!
      Стрижень часу береже
      кільця ер, епох і діб –
      наштрикнулися – і вже!

      Кожна мить – одна у трьох;
      те, що буде, – вже було:
      якщо кажеш: “Щоб ти здох!” –
      знай: уже здійснив ти зло.

      Світ іде у небуття,
      вичахає, вистига;
      вироста витрат стаття,
      легшою стає вага.

      Ентропія з ентропій:
      час не вічний, як не дмись!
      Відійти красиво вмій –
      не в безодню, а у вись.

      В шорах Всесвіту галоп
      переходить у алюр:
      у дірках весь хронотоп –
      C’est la vie a la nature.

      Fines de siecles один за одним
      переламують навпіл
      нескладним космічним кодом
      зрівноважений довкіл.

      Час скінченний? Ну й дурниця!
      Парадокс, абсурд і кич!
      Тільки ж Сальвадору сниться
      день покривлених облич.

      Циферблат тече і капа,
      і цьому не скажеш “стоп!”.
      Простягає Кронос лапу:
      хронотоп-топ-топ –
      і в лоб!


      2003



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Не хочу
      Я больше не хочу твоею быть любовницей,
      И так легко желанью этому исполниться…
      Сказать: “Прощай. Мы больше не знакомы”…
      Тропинка одинокая – и дома.
      И больше никогда в глаза твои
      Не посмотрю. И взгляд мой не лови –
      Твоей любовницей быть больше не хочу.
      Ты говоришь, ты говоришь, а я молчу…
      Любовницей не буду, не зови –
      Дай имя новое, дай имя мне Любви.

      2001



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Останні згустки

      Торкаюся сухих гарячих скронь –
      і пальці обпіка шпаркий вогонь.
      Холодний вітер жару не збавля –
      а цельсій знову добіга нуля.

      Горить душа. Дотліло листя. День.
      Багаття. Попіл. Дим. Анітелень –
      безмовно корчиться у полум’ї, згаса
      сумління? доброта? любов? краса?

      Останні зблиски – іскорки в золі.
      Дрібненькі краплі на старім столі.
      Останній шурхіт слів. Останній крок.
      Останні згустки з наскрізних дірок…


      2010



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    2. Про динозаврів та кінець усьому

      Колись жили на світі динозаври –
      зелені велетні болотяного раю.
      Жили – й умерли, залишивши казку
      про злих драконів, що вогненно дишуть.

      Їм стало холодно у кліматі новому?
      Чи радіація дошкулила невдахам?
      Чи впав болід, з космічної дороги
      зірвавшись, певно, колесо зламавши?

      А може, розплодилися занадто,
      заполонивши океани й сушу,
      й не вистачило їжі бідолахам –
      то голод був! І винищив сердешних…

      А ще, можливо, стало динозаврам
      і сумно, й нецікаво на планеті,
      де тепло, мокро і подій ніяких
      не відбувалося нових мільйони років…

      Іду і думаю: чи й ми, як ті нещасні,
      пощезнемо, залишивши легенди?
      Причин достатньо. І часи підхожі
      (чи що там майя напророкували?).

      От тільки хто легенди ті розкаже,
      коли за нами – пустка нескінченна?
      Ми, люди, може, тут і не потрібні…
      Так після нас і тарганів не стане.

      2012



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Співачка
      Ті оплески вдаряли. Як блюзнірство.
      А ти стояла – сльози на очах.
      Гриміло серце. Рвалася аорта.
      І музика замовкла. Пломінь зчах.

      Ішла зі сцени. Падали букети.
      Дзвеніла тиша крижаним дощем.
      Знімала грим. Вгортала в хутро плечі.
      Гасила чаєм рук нервовий трем.

      А шибкою спадали зимні краплі,
      розкреслюючи блискітками ніч.
      Розмите світло кисло у калюжах.
      Ти все не йшла. Не поспішала пріч.

      Котили хвилі смуток-безнадію.
      Горнувся кошеням безсоння ляк.
      На клаптики подерла партитуру…
      Писала… Перекреслила. Не так…

      Дожить до завтра. Перетерпіть пустку.
      Вдихнути музику! По венах – нотний рій.
      Відчути мить.
                  Гармонію.
                        Нірвану.
      Визнання? Оплески? Букет? –
                              Це чий?..


      2011



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. ***

      Ген-ген біліє вишнями село.
      Цвітуть садки у золотім тумані.
      Там пелюстками, певно, замело
      усі стежинки росянисто-ранні.

      Ось підійду – й почую звук цебра:
      корівок пестять рученьки ласкаві.
      Молочний дух... На пашу вже пора –
      у лузі піднялись весняні трави.

      У крайньому дворі суха верба –
      гілки безлисті ще гніздо колишуть.
      Лелеки ж... не вернулися хіба?..
      Цвітуть сади. Розтав туман. І – тиша.

      Хрести на вікнах – сірі вже дошки.
      Півдаху знято на четвертій хаті.
      Кроти городи риють навпрошки.
      Стоять у лузі трави незім’яті.

      Високі трави. Та убравсь будяк.
      Сухий бур’ян ще вищий. І – усюди.
      Цвітуть сади, але не так, не так!
      Немає бджіл. І що – уже й не буде?..

      2010



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. ***
      Безлисте віття знов до неба тягнуть
      старезні осокори край доріг.
      Цьогоріч осінь тепла і ненагла.
      І ароматна, мов грибний пиріг.

      Як чисто й свіжо в лісі пахне глиця!
      А з кошика сміється боровик...
      Кора соснова м’яко золотиться.
      Ще сірий – заєць за кущами зник...

      І духмяніють вранці хризантеми,
      закутавшись туманом у садку.
      Напнула тітка Осінь хустку темну,
      та вишиту барвисто – ще й яку!

      І вже не тітка – молодява пані
      всміхнулась ясно гронами калин,
      вгорнула плечі заморозком раннім,
      з рук випустила журавлиний клин,

      тернову гілку з ягідьми зірвала –
      смакує терпко, пригоща пташок...
      Як осені мені щороку мало!
      Як гріє руку золотий листок...

      2010



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Іній
      Білою пухнастою красою
      кожну гілочку облив мороз.
      І стоїть зима такого крою,
      ніби це надовго і всерйоз.

      Де акація, береза, де осика?
      Ці кущі – ясмин чи бульденеж?
      Тихо йди: ні шелесту, ні крику,
      бо цю казку ніжну сполохнеш.

      Уночі рипучими стежками
      йшов дідусь у білій бороді,
      ніс драбину змерзлими руками,
      ставив під деревами, тоді

      піднімався на щабель найвищий
      і над галузками чаклував...
      Хмари з неба прихилялись ближче:
      нум, дивіться, не ловіте ґав!

      Щось із торби дістає дідисько,
      тихо так до гілочки несе...
      За кристаликом кристалик блиска...
      Дід будує... іній!.. От і все.

      Гілочки тонесенької липи
      крихтами коштовними покрив –
      і пішов (ногами рипу-рипу)
      до нових, іще дивніших див.

      А коли зажеврів крайчик неба,
      дід уже подався на спочин.
      Там у нього, вдома, все як треба:
      тепло, затишно, гуде камін...

      А у нас – краса і захват щирий:
      сонце й іній, блискітки і дзвін!
      Сміх і радість. І душа у мирі.
      Самоцвіти падають з ялин.

      2010



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Боги не вічні. І нема безсмертя
      Боги не вічні. І нема безсмертя.
      Вони живі, лиш поки люди є.
      Мов прохачі під церквою обдерті,
      пантрують усеможество своє.

      Такі самотні і такі байдужі –
      ідуть, зникають… Шелестить пісок.
      Навіщо їм оті молитви, душі?
      Доволі пережованих казок.

      Високе небо? – чистота сумнівна.
      Який завгодно – найясніший! – бог
      любить по-справжньому ніколи не зуміє.
      Бо щоб любити – треба… бути вдвох.

      Богам не пахне фіміам чи ладан.
      Величні храми, служби – не для них.
      Та кожен бог життя віддати ладен
      за дотик… поцілунок… ніжний вдих…

      2011



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Зів’яли, розмилися тіні в траві
      Зів’яли, розмилися тіні в траві.
      На хмари пухляві лягли акварельно
      червоні мазки напівстертого пензля…
      Прорізався холодно погляд зорі.

      Сріблиться дрібненька мозаїка хвиль.
      Дзвенять гостролезо листки очерету.
      Покрапують звільна вербові сережки…
      Гойдається маятник-човен пустий.

      Шерхоче у лузі торішній будяк.
      Свіжіють долоньки щавлю червонясті.
      Ясні небеса переповнені щастям…
      І не дотягтися до нього ніяк.

      2011



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Розплата
      На морі широкому, морі гіркому, солоному
      достигло колосся, взяло самоцвіти з глибин.
      Бамбуково
      стебла
      дзвенять золотими колонами.
      Здивовані рибки пронизують сонячний клин.

      Пора жнивувати.
      Виходжу з серпом рано-зоряно.
      До ниви моєї – ой лелечко! – світ неблизький.
      Хлюпочеться море –
      несіяне,
      зроду неоране –
      Шепоче-розказує засутінкові казки.

      …І виросла квітка. Червона, розкрила опівночі
      жар-серце своє –
      розцвіла на спокусу юрмі.
      Одна тільки ніч…
      А Купайло сміялося, їдучи
      верхівками сосен на чорно-сріблястім коні.

      Хто зірве її – заговорить звіриними мовами,
      побачить крізь землю усі таємничі скарби.
      Іди ж бо, іди! Все чекає тебе. Налаштовано.
      Ще крок – і настане.
      Зроби його швидше.
      Зроби!

      Та знай, що навіки душа перестане молитися,
      крізь товщу віків – лиш для тебе! – повстане страшна,
      загускла, як мед у труні стародавнього витязя,
      праістинна Магія… барви терпкого вина.

      Розправить крило – і закриє півнеба, півпростору.
      Розплющиться… гляне у вічі – наповнить ущерть.
      Відчуєш, як десь у тобі щось коріння випростує…
      Віднині ти раб. Не розірве кайданів і смерть.

      Чи жив, чи не жив…
      чи помер…
      чи безсмертний?
      Незнаємо.
      Всі трути на світі – без болю! – відчуєш на смак.
      Ти знатимеш все. І від того знання не сховаєшся.
      Те буде насправді. Але не тоді і не так.

      І змучені мізки відмовляться знати і мислити.
      Протерта до дір, переживши всі біди, душа
      злетіти не зможе. Лиш немічним променем висвітить
      дорогу пряму під зорею малого Ковша.

      І прийдеш до тями…
      Свистітиме серп понад хвилями.
      Колотиме ноги стерня. Сіль пекуча – до ран.
      Ти жатимеш хліб, що на морі під вітром не виляже.
      Гіркий і солоний.
      Отруйний.
      Як дикий дурман.

      Щоранку, замкнувши в глухій глибині темні порухи, –
      до праці тяжкої – без користі і без мети.
      Довіку – без думки,
      без слів,
      переповнений мороком…
      Розплата за диво. За прагнення в інші світи.

      2010



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Розбите дзеркало-12
      Іду під гору. Давить щось на плечі...
      Сліпуче сонце сушить піт солоний.
      Байдужий камінь знову ріже ноги.
      І мучить спрага. І зника свідомість...
      Уперто просуваюся без стежки,
      шукаю путь до хмарної вершини,
      чіпляючись – хоч нігтями! – за брили
      то ковзаючи на дрібненькій гальці...
      Несу тягар. Важкий і незручний він.
      Погано припасований до спини.
      Боюсь впустити й втратити навіки
      крихку цю ношу – дзеркало без рами.
      Несу на гору дзеркало. Поставлю
      його між камінь і тримати буду
      руками обома, щоб не розбилось.
      І ждатиму, коли у склі правдивім
      засяє цілий світ – мінливий, гарний,
      не здатний ні на підлість, ні на зраду...

      2008



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Розбите дзеркало-11
      Поет трудився, рук не покладавши,
      складав пісні чудовні та балади –
      нетлінні твори красного письменства...
      Ні раз не схибив словом ані ділом:
      співав хвалу могутньому владиці,
      його дружині, чадам, домочадцям –
      і за такі заслуги перед троном
      став Срібним Дзеркалом монаршої родини!
      ...Срібліють скроні вчителя старого,
      над зшитками дитячими схилившись, –
      він довго жив і дуже довго мучивсь –
      на каторзі, в далекому засланні –
      за гостре слово, надто вільну думку,
      за те, що не схилявсь, не славословив,
      що мав сміливість правду говорити –
      не любить правди й найдобріший владар...
      Дзеркала срібні – вічні, бо – з металу,
      а скло крихке, тендітне, легко б’ється –
      та цим і варте... Істинна великість –
      у чесності, оціненій в життя.

      2008



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Розбите дзеркало-10
      Розбите дзеркало у ката під ногами...
      Блискучі зламки всіяли підлогу –
      лежать, утихомирившись, заснувши,
      та все ж відображають світ-убивцю:
      розколотий, розтрощений на шмаття,
      силкується з’єднатись – і не в змозі,
      і падає, і знов тисячократно
      на скалки розлітається прощально...
      Зі світом лихоманить і людину,
      що пнем стовбичить, опустивши молот,
      й поволі усвідомлює реальність,
      що настає опісля, згодом, потім –
      коли вже зроблено й діяння не повернеш...
      Із тисяч пірамід, тонких, блискучих,
      мов лезо, гострих, з дзвоном що упали, –
      із кожної! – твої зринають очі.
      В них – розпач? здивування? страх? надія? –
      в них біль і... розуміння, що робити:
      збиратись на чекання – на сім років...

      2008









      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Гостя

      Листок до листка – кольоровий альбом –
      прийшла, принесла – і сидить на дивані.
      Муркиць на руках її ляже клубком,
      а я запитаю:
      – Ви хто, моя пані?
      В косі павутинка, на віях – дощі,
      то сині, то сірі замріяні очі...
      – Ви хто, моя пані? –
      сміється й мовчить.
      А в кутиках – сльози, а вечір – до ночі.
      За шафою сутінь, туман за вікном,
      опеньками пахнуть листки кольорові.
      А краплі об ринву – як той метроном:
      – Це осінь, це осінь... –
      мені чи котові?
      Це ти, моя сестро, мій спокій і сум?
      Це ти, моя тише у шурхоті зливи?
      Повільна і лагідна течія дум... –
      далеко-далеко весна галаслива.

      2006



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    14. Розбите дзеркало-9
      А щоб не стало дзеркало кривим –
      його створить повинен справжній майстер...
      У праці вивіряти кожний рух,
      дивитись пильно, щоб ніде не збитись,
      не поспішати, не смішити люд –
      і вийде люстро – мастаку на славу!
      Мистецтво – дзеркала посіяти зерно,
      зростити бережно, уникнувши негоди,
      позбувшись шкідників і бур’яну
      і вчасно поливаючи... Пагінце
      віддячить зодчому своєму устократ,
      коли несхибним світлом засіяє
      і світу істину провозвістить –
      свідоме о свою відповідальність.

      2008



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Розбите дзеркало-8
      В кімнаті сміху тішиться малеча,
      щосил регоче із химерних тіней,
      які мандрують зі стіни на стіну,
      дивуючи потворністю німою.
      – Тут я товстий – у рамі не вміщаюсь,
      а тут худий, як тичка на городі,
      то витягнуться вуха, мов ослячі,
      то сплюснеться вся голова – як смішно!
      ...Беззвучні міни корчить скло покірне –
      його таким зробили для забави,
      але хіба лише в кімнаті сміху
      трапляються криві дзеркала, мамо?..

      2008



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Київська нута
      Вже починають падати горіхи,
      ступає осінь м’яко по листках.
      Уже пливуть дими. Темніють мокрі стріхи
      в музеї на похнюплених хатках.

      По Голосієву барвисто ходить осінь…
      і я ходжу, а поруч – ходиш ти.
      Чому ж ми не зустрілися і досі?
      Чом цілий рік – як осінь самоти?

      Ти сам і сам. І я сама без тебе.
      Шукаєм щастя – знайдемо полин,
      Пожухлий, сірий, як осіннє небо…
      Ну, хто коли щасливим був один?

      Вмирає листя, а любов не смертна.
      Душа вмирає – а любов жива!
      “Хоч із собою треба буть відвертим…” –
      Відносить вітер згірчені слова.

      1999



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Розбите дзеркало-7

      Крилаті мешти, меч, мале люстерко
      поклав у торбу й рушив у дорогу...
      На те й герой – щоб звоювать потвору,
      щоб врятувать від скам’яніння душі.
      Бій був запеклий, і швидкий, і лютий:
      здіймали пил сандалії, та іскри
      викрешував з каміння меч Персея
      й метали ненависно хижі очі
      змієволосої нестерпної Горгони...
      Бракує сил героєві. Ще трохи –
      і гляне в прірву більм, а смерті досить
      одної миті, щоб звершить жадане...
      Та каменем постане не людина!
      Точніший рух меча скерує люстро –
      й востаннє змії над чолом зів’ються,
      посмертний чар даруючи страшидлу.
      Ти бачиш в дзеркалі – що в тебе за плечима...

      2008



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Розбите дзеркало-6
      Сім літ нещасть тому пророчать дому,
      де дзеркало розбили ненароком,
      а чи навмисне брязнули з розсердя...
      Сім літ нещасть до сьомого коліна –
      тому, хто в дзеркалі шукає зла причину,
      не хоче озирнутись і побачить:
      що люстро відобразило правдиво?..
      Сім поколінь твоїх прямих нащадків
      спокутувать твою провину будуть,
      бо ти – сліпець. Душі твоєї очі
      якась полуда вкрила, а чи більма
      на них з’явились, застуючи світло...
      Розбив ти скло з ненависті. Й не знаєш,
      що злість ота – проти самого себе,
      бо що ти бачиш в дзеркалі? –
      себе.

      2008



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Розбите дзеркало-5
      Свічадоньку, скажи-но, що судилось,
      де бродить щастя, лиш моє, єдине:..
      Свічу поставлю, запалю – не дихай!
      Пророче полум’я магічно відіб’ється –
      і скаже правду, долю подарує,
      щасливу й довгу провістить дорогу...
      У чарівних глибинах задзеркалля
      на білому коні мандрує лицар,
      високу вежу за мету він має,
      де я чекаю із вогнем заклятим...
      Мовчить латаття в дзеркалі озернім:
      загляне лицар в позазадзеркалля –
      і там горить моя свіча остання!
      Що суджено – довіку не об’їдеш...
      2008



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Розбите дзеркало-4
      На дзеркалі завжди багато пилу
      і плями, як на гріх, мозолять око...
      Щодня беру ганчірку – й за роботу:
      побіжно розпилю аерозоль –
      й за кілька ментів осяйна поверхня
      засліплює відбитим чистим світлом.
      Раніше ж мама жмáкала газети
      і люстро вимите до блиску натирала –
      тяжка була до істини дорога...
      Сьогодні швидко дзеркало ясніє,
      але чи правда нині більш досяжна? –
      Навчились й амальгаму вже дурить.
      2008



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО-3
      Колись дзеркала тіяли з металу...
      Терпляче срібло шліфували руки
      старого майстра: молодість-бо рвійна!
      Чи бронзи шмат ставав лискучим кругом,
      в якому вивіряла Клеопатра
      свою уроду й хитрощів науку.
      Тоді не кожен міг побачить світло,
      дароване очам гладеньким люстром:
      що істина – то привілей багатства,
      з часів прадавніх знає навіть раб.
      ...Гойднулася завіса півпрозора –
      рабиня йде, щоб витерти свічадо
      вельможної владарки. Порох стерла.
      Поглянула на свій ковзкий відбиток,
      свідома власної краси на ймення Юність, –
      і усміхнулась... Дзеркало не бреше:
      рабині чар затьмарює царицю.
      2008



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    22. РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО-2
      Вдивляюсь пильно в люстра глибину...
      Що хочу вгледіть? Срібна амальгама
      без пристрасті відсвітить все, що бачить:
      дрібненьку зморшку, сиву волосинку,
      очей зелено-сірих запитальність...
      Не хочу довірять крихкому склу!
      Я зовсім не така, сліпа площино!
      Та невблаганність дзеркало являє
      суворої реальності життя.
      Портретна яв зухвалого свічада
      мене дратує, змушує яритись,
      здіймає хвилю в темряві бездонній:
      хто видів правду – здатен на злочинство.
      2008



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    23. РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО-1


      “Це б’ють дзеркала...”
      Валерій Герасимчук

      Розбили дзеркало. Розбили...
      Не впало і не луснуло само.
      Не град летів і не метеорит.
      Не грався кіт (невмисно зачепив!)...
      Ударив молот, коротко і сильно, –
      повільно й довго падали шматки,
      блискучі скалки, дрібно потрощившись,
      тонкими конусами віяла спадали...
      І в кожному – відбились очі вбивці.
      2008



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Снігурі

      Дали завдання в школі нам:
      Іменники знайти.
      До слів, що є в підручнику,
      Враз добереш їх ти.

      Червонобоке – яблуко,
      А довговухий – кріль!
      Червоногруді... Хто ж би це?
      Дід каже: “Снігурі!”

      І дивиться здивовано
      На дідуся Максим:
      – Таких тварин не знаю я...
      – А ось я розповім.

      Не так давно, онученьку,
      Прегарні птахи ці
      Щороку гостювали в нас,
      Як теплі промінці.

      Узимку білий сніг лежить
      Чи хуртовина дме –
      Снігур червоно пломенить,
      Мов сонечко ясне.

      Немовби яблук на снігу
      Розкидає зима –
      То веселяться снігурі!
      А зараз їх нема...

      – Чому ж нема, дідусю, де
      Поділися вони?
      Чи відлетіли в теплий край
      На пошуки весни?

      Чи, може, повернутись їм
      Завадили вітри?..
      Я хочу бачить снігурів!!
      – Ось рік уже котрий

      Не повертаються птахи,
      Що радість всім несли.
      Мабуть, довкілля наше так
      “До ручки” довели,

      Що снігурам тут більш не жить... –
      Дідусь собі пішов,
      А внук дивився у вікно
      І думав знов і знов:

      “О, повертайтесь, снігурі,
      Я хочу бачить вас!..
      А хто за вами пропаде
      У цей похмурий час?

      Про кого розповідь сумну
      Я внуку поведу?
      Чи, може, й проліска ніде
      З малим вже не знайду?..”
      2005



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Гриби

      Міцненькі хлоп’ята й кремезні діди!
      Ховайтесь, бо хтось поспішає сюди!
      Накрий-но листочком свого капелюха,
      Тримай, як зайчисько, на маківці вуха!
      Брунатні, вишневі та білі шапки
      Зарийте мерщій у колючі голки!
      Нехай він проходить, нехай не помітить,
      Хай сонце йому просто в очі засвітить!
      Ми зовсім не хочем потрапити в борщ!
      Хай хмара насуне і випаде дощ,
      Нехай він намокне, нехай заблукає,
      Хай з лісу мандрує і нас не шукає!
      2005



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    26. Щука

      У маленької Світланки
      Очі – ніби вишні-шпанки:
      Ну й дідусь! Ну й чарівник! –
      Дивувати внучку звик.
      Щойно повернувся з річки,
      Трохи наловив плотвички,
      А з мішка – що за дива? –
      Щука вигляда жива!
      Дід Іван поставив ночви –
      В них покласти щуку хоче.
      Не виходить – от біда! –
      Хвіст назовні вигляда!
      Й голова не влазить теж...
      Щука ця не знає меж!
      Треба ж вирости такій –
      Не вміститись в ночвах їй.
      А Світланка в них щодня
      Бавиться, мов каченя:
      Сонечком вода нагріта –
      Скільки радості у літа!
      Ніжки випрямить дівча –
      Кіски лиш з води стирчать.
      Тут і плаває, й пірнає...
      Стій! А що це означає?
      Тягне дідуся за руку:
      – Значить, менша я за щуку?!
      2005



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Стріха

      А колись на хатині бабусиній
      Не було черепиці, ні шиферу,
      А солома сміялася радісно –
      Ніби золото – сонячним вихором!

      Як новенька, було, то виблискує;
      Постаріє, дощами пронизана, –
      Тьмяно-сірою хмаркою дихає,
      Горобців відганяючи списами.

      А під стріхою – ластівки весело
      Метушаться-турбуються дітками,
      Пісню, з теплого краю занесену,
      Так щебечуть, мов пісня та виткана.

      Тчуть-снують – мовби сонечка промені
      Хочуть в стріху вплести між соломою.
      А вночі, як поснуть вони, стомлені,
      Чують діти їх сни. Невагомою

      І прозорою ниткою вишиють
      Сни рожеві пташата під стріхою,
      І під осінь весну знову вимріють –
      Як додому повернуться з втіхою.

      Стріха в хати лежить – мов на пагоді...
      Як онуки почнуть щебетати,
      То бабуся всміхається лагідно:
      – Ластів’ята мої, ластів’ята!..
      2005



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    28. Проліски

      Синьо. У лісі так синьо,
      Мов перекинувся світ
      І впало додолу небо,
      Заплутавшись поміж віт.

      У лісі пахне весною,
      У лісі насправді весна!
      Вона простелила тут небо,
      пташками дзвенить вона.

      Холодно ще і голо
      Серед пустих верховіть,
      А десь під розстеленим небом
      Листя торішнє спить.

      Стрілка зелена гостра,
      Пронизливо-синій квіт –
      Як добре для проліска вийшло,
      Що перекинувся світ.

      Ну як би йому жилося
      Там, серед хмар, угорі,
      Якби ми прийшли до лісу
      О ранній весняній порі

      І не знайшли першоквітки
      На голій і сірій землі?..
      Ну, хто б подумав, що небо –
      То проліски сині малі?
      2005



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    29. В бабусинім саду достигли сливи...
      В бабусинім саду достигли сливи
      і літо бабине заплуталось в траві.
      Куди, лелеки, ви куди, куди ви?..
      Над Пслом туман і тіні, мов живі.

      Вгрузає в землю найрідніша хата,
      де перша внучка народилась – я.
      Із лісу вечір суне волохатий,
      сова летить – і мре душа моя.

      У дідуся в дворі темніють сосни,
      пісок, і хвоя, і пахкий полин...
      Для мене – Всесвіт в цьому мікрокосмі:
      шишки збирає правнук Ваш – мій син.

      Болить. І біль чомусь тонкий і світлий,
      а течія стрімка. А лотос де?
      Й вербі болить. Од болю гнуться віти
      і плаче листя, і пливе, й веде...

      На грядці бур’яни, і всюди пусто.
      Прокинусь рано, вийду по гриби...
      Я не знайду ніяк листка капусти –
      пече бабуся хліб... Якби, якби!..

      І знову вечір, і зоря червона,
      в сухих козельцях чмишуть їжаки...
      Це – мого серця заповідна зона,
      де чую дотик рідної руки.
      2006



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Як було
      А нам здавалося: пройшло все чисто:
      його взяли і вивели за місто,
      а там – всього лише дещиця крові,
      і ту розмили роси світанкові.
      Та все було інакше, о, інакше!
      Так, як тоді воно бувало завше...
      Були різки, і “кішка” з пазурами,
      і в муці нелюдській Мадонна – мама.
      Був хресний хід – найперший, невмолимий.
      Була весна. Мабуть, цвіли оливи...
      Вінок із терня впився в плоть жертовну...
      Чи може Бог уподобитись овну?
      Людина тягне, йде, то пада раптом,
      і шкіри висять скрізь криваві клапті.
      Нестерпна спрага, біль. Де межі болю?!
      Хутчій кінець, що дасть жадану волю...
      Та жертва вимагає крок за кроком
      для свідків змалювать панно широке.
      А фарби вибір, як завжди, скупий –
      червоне все, лиш вечір золотий.
      Той вечір, що настане після бурі,
      коли покинуть стражники похмурі
      пустельні схили пагорба святого,
      не стрівши по дорозі вже нікого.
      Десь був Петро, і прийде ще Хома,
      прощення Агасферу вже нема,
      у зашморгу – кому було найважче,
      минули розпач, біль... – і все це нащо?
      А ранок устає, й холодні роси
      омиють Божі руки й ноги босі.
      І сяйво прийде в світ і в людські душі,
      бо Він сказав: “Їх врятувати мушу”.
      Хто Він: чи Бог, чи, може, чоловік, –
      того ніхто не знатиме повік.
      Але Він був, і це Його офіра –
      вогонь добра, любові, щастя й миру.
      2003



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    31. Відверто
      Ну як би так сказати нелукаво,
      відверто-щиро-чесно-від-душі,
      не вводячи нікого у неславу, –
      навіщо люди шкрябають вірші?
      І я шкребу. Деру папір безбожно –
      натхнення!.. А таланту крихта є?
      Либонь, і без Пегаса якось можна:
      затюкали – утерсь – і за своє...
      Писати манія – хвороба вже й не віку –
      епохи цілої! – вчепилася, мов рак!
      Пече й свербить долоня права чоловіку –
      це вірний знак: не втриматись ніяк!
      І ми грамузляєм лексеми-фрази-тексти:
      до форми зміст, і форму – до зміста –
      і домодерні, й постмодерні (next-и!),
      забувши геть, що геній – простота.
      Що лиш один, мабуть, з кількох мільйонів
      народиться – воістину піїт! –
      із серцем чистим в Бога на долоні –
      і не шукатиме, чим здивувати світ.
      2000



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5