Життя мільйонами розпачливих розлук
здирає шкіру з внутрішніх поверхонь;
рве залишки душі безодня вічних втрат,
висмоктуючи вакуумно з тіла
кров, плазму, лімфу, здір – всю непотрібну плоть,
що – скільки б не було її – не втолить
нестерпної жаги непрощеного дня
і не поменшить горя ні на йоту.

…Круг крутить, скошує, закручує, хурчить;
шматує шию крапелька свинцева,
щоби звільнить тебе, щоб ти спочити ліг
між купами сміття – черговий «мінус»
на шахівниці у володаря світів
серед розкиданих зужитих лахів –
і терпнув, і малів, і віддавав тепло
пустому Всесвіту пустих ілюзій.

Вже згарище жахтіє рештками легень
потворних янголів і кровожерних
ненатлих звірів, що злітають руч-об-руч,
возносячи тебе у сонм забутих;
а ті, зосталі, крила з бруду підберуть,
пришпилять до лопаток, пики вмиють
і, слиняві, чимдуж полізуть до корит…

У маминім вікні погасне свічка.
20.02.14