Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ірина Зелененька
очі насправді – океани
тому я ніколи не потону
Тихий – вірю
Атлантичний – знаю


Інфо
* Народний рейтинг 5.230 / 5.52
* Рейтинг "Майстерень": 5.140 / 5.56
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.806
Переглядів сторінки автора: 58529
Дата реєстрації: 2010-01-12 16:35:48
Звідки: Вінниця-Львів
Школа та стилі: дисиденти
У кого навчаюсь: у Бога
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2019.08.29 22:39
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Авторка чотирьох книг лірики ("Я тим нічого не вигадую" (2000), "Уявіть собі музику" (2001), "Відкриття модрин" (2005), "Трохи поля на щастя"(2006)), першої в Україні літературознавчої монографії за творчістю поета-дисидента Тараса Мельничука, лавреата Шевченківської премії ("Чиї це ілюзії стенають плечима, якого народу?": Тарас Мельничук і літературний процес 60-90-х років ХХ століття в Україні" (2008)),
хрестоматії за творчістю подолян-двотисячників та двітисячідесятників "Інверсія серця: із покоління двотисячників" (2016), посібника-хрестоматії з вивчення поезії Поділля від Василя Стуса до сучасників "Подільські Божичі" (2019). Кандидатка філологічних наук, викладачка філологічних дисциплін у кількох вищах України, зокрема, на кафедрі літератури ФФЖ ВДПУ ім. М. Коцюбинського. Переможниця "Гранослова" (2001), лавреатка "Подільської пекторалі" (2009), премії ім. А. М'ястківського. У лавах НСПУ, в журі Всеукраїнської премії ім. М. Коцюбинського, в журі всеукраїнських літературних фестивалів та конкурсів ("Гранослов", "Підкова Пегаса", "Малахітовий носоріг", "Золота спадщина Поділля") та ін.

Найновіший твір
Dislike
Постав собі смайлик,
рандомна дівчинко,
в літо хиренне, формальдегідне.
Цей серпень, як ламер,
і він біля тебе флудить.
А ти – понтова, лілова, мідна,
тобі тут нудно.
Заганяєшся макаронами, сленгом,
а між ними так мало нормальних слів,
і менші мати більшими
покалічені.
Ти ж не воюєш на передку,
просто погода не рулить –
і вечір ванільно-банальний
і сум вагінальний,
і вишні висять
еклектично приречено,
майже як губи твої,
перекривлені, спечені.
Зняті на вебку
зіниці потерті,
схожі до нетлі…
Совість лахає, петлями.

Збитий танчик – тобі айфончик,
пригадуєш?
У нього тепер
найліпша снаряга,
висить на плечі
ерпегешка –
усе відлито в граніті
із Коростишева.
Тихше про нього думай!
Світліше!
Плач за ним, плач,
хоч би трохи!
Там
літає шуліка вугільний
і сонце руде стереже.
І місяць над ним – як мітка.
Квіти гільзами пересічені,
квіти – не ти,
їм, як мамам і сестрам,
боляче.
Їм, як і дідові, й бабі, як татові
напівмертвому-п’яному,
з похоронкою в чорних руках,
п’ятий рік дико, рвотно пече…

Жиза в дизлайках –
це хейтерне літо,
рандомна дівчинко.
Хтось тобі пише в лс
і стирає –
вночі зависає меседжер.
Імба і левел,
крафтові зорі навколо,
а ти запускаєш челендж
за челенджем.
Літо штиняє
розтопленим оловом…

Але...
Чого я до тебе вчепилась
і майже
ненавиджу?
Питаю себе, кажу –
гуляй собі!
У тебе ачівка –
інста заселфлена.
А в нього –
земля на грудях,
душа дрейфує,
і тіні убитих найманців –
навхрест,
начетверо.
Ти ще наколядуєш
на все, що захочеш,
попід Варшавою чи за Москвою.
Бог із тобою!
А в нього, бувало,
до хліба нічого
й без хліба нікого…
Воду з калюжі
у спеку, по стужі…
Рвало бліндаж. І…
братка в могилі,
кориш за вітром,
батя в мішку прилетів
сімдесят шостим ілом,
разом
з іловайськими соняшниками...
А старлеї красиві
(по сажні косій у плечах),
замішані ґрунтом…
Їхні… очі… зміїні… сняться…
І досі грається ковила
нутрощами…
Трьохсоті лежали в УРАЛІ,
зеленим коридором їхали.
Не лишилось ні кісточки…
Ти щаслива,
малихо?
Десь у селі,
що далеко від міста,
по трасі Е 40,
Ріддер – Кале,
пересивлена жінка
досі чекає звістку…


2019