ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.08
11:14
Укотре бюся об залізобетонну стіну байдужості. Та не можна захаращувати Вибране пересічними і не завжди елементарно вичитаними текстами Олександра Сушка!
По-перше, Вибране - це обличчя порталу, який не варто перетворювати на міжсобойчик. А отже, це облич
2026.04.08
08:21
Якби не рвався навпростець
І оминав горби й баюри,
То був би вже давно кінець
Ходою зродженій зажурі.
Якби дослухався порад
Людей досвідчених і мудрих,
То не вертав би вік назад
Ні на зорі, ні пополудні.
І оминав горби й баюри,
То був би вже давно кінець
Ходою зродженій зажурі.
Якби дослухався порад
Людей досвідчених і мудрих,
То не вертав би вік назад
Ні на зорі, ні пополудні.
2026.04.08
06:03
Я не хочу рятувати світ,
Лізти на пекельну амбразуру.
Вже на аркуш ліг мій заповіт,
Він для більшості - макулатура.
Я не буду бігти навздогін
Тим, хто переміг і дні, і ночі.
Світ, неначе той невтомний млин,
Лізти на пекельну амбразуру.
Вже на аркуш ліг мій заповіт,
Він для більшості - макулатура.
Я не буду бігти навздогін
Тим, хто переміг і дні, і ночі.
Світ, неначе той невтомний млин,
2026.04.07
22:03
К-оли туман в ярах, як дим застиг,
В-она приходить босоніж по росах,
І-промені її вплелися в коси.
Т-римає Муза в пальцях вітру сміх.
Н-е кличе, а веде за небосхил.
Е-дем і тиша там такі незвичні,
В-она диктує рими фантастичні,
А кожен біль стає зе
В-она приходить босоніж по росах,
І-промені її вплелися в коси.
Т-римає Муза в пальцях вітру сміх.
Н-е кличе, а веде за небосхил.
Е-дем і тиша там такі незвичні,
В-она диктує рими фантастичні,
А кожен біль стає зе
2026.04.07
20:39
валандався усяко шлявся
та роззирався якомога
хто у вишиванці а хто у шапці
де благодать а де знемога
хто при колясці хто на лавці
а хто повзе через дорогу
щоб голубів іще зібрати
на крихти пиріжка з горохом
та роззирався якомога
хто у вишиванці а хто у шапці
де благодать а де знемога
хто при колясці хто на лавці
а хто повзе через дорогу
щоб голубів іще зібрати
на крихти пиріжка з горохом
2026.04.07
20:06
як апокаліпсис минеться
залізо стане золотим
однак ніде не цінуватись
на цій землі уже ніким
04.26
залізо стане золотим
однак ніде не цінуватись
на цій землі уже ніким
04.26
2026.04.07
19:48
Із дзеркала витікає смисл,
поступово, повільно, невблаганно.
Із дзеркала тече кров
воєн світу.
Свічадо показує язик
новітнім тенденціям і теоріям,
які порвав на шматки час.
Дзеркало стало відображувати
поступово, повільно, невблаганно.
Із дзеркала тече кров
воєн світу.
Свічадо показує язик
новітнім тенденціям і теоріям,
які порвав на шматки час.
Дзеркало стало відображувати
2026.04.07
18:59
І
Менестрелі є. Вони існують
в цьому світі як мандрівники,
може бути, що не одесную,
та ошую де-не-де кочують
обіруч Господньої руки.
Отже, поки є чим дорожити,
ідемо попутно до кінця
Менестрелі є. Вони існують
в цьому світі як мандрівники,
може бути, що не одесную,
та ошую де-не-де кочують
обіруч Господньої руки.
Отже, поки є чим дорожити,
ідемо попутно до кінця
2026.04.07
18:43
І тільки уява є швидша за світло,
і тільки уяві підкорений простір,
як кориться глина- в теплі розімліла-
рукам гончаря - на майстерскім помості.
Як діва паліє під поглядом любка,
під помахом пензля злітають заграви -
так никнуть парсеки - до нест
і тільки уяві підкорений простір,
як кориться глина- в теплі розімліла-
рукам гончаря - на майстерскім помості.
Як діва паліє під поглядом любка,
під помахом пензля злітають заграви -
так никнуть парсеки - до нест
2026.04.07
18:36
Я хочу знов відчути море за вікном,
Не десь…на вістрі узбережжя Криму,
І просто до води, де сонечко зійшло
Крізь сад черешні преспокійно линуть.
Всміхаючись, сховавши в окулярах блиск
Очей, та йти по теплій плитці вулиць.
За стільки років, що майн
Не десь…на вістрі узбережжя Криму,
І просто до води, де сонечко зійшло
Крізь сад черешні преспокійно линуть.
Всміхаючись, сховавши в окулярах блиск
Очей, та йти по теплій плитці вулиць.
За стільки років, що майн
2026.04.07
11:50
Маленька, немічная ліра,
Неначе блюдце, скалка, що з тобою,
І на ній зіграть печалі світу,
Голосом її кричать од болю.
Непримітний голос, неврочистий,
Ледве чутний, і чужий на попит,
Ну і що! Та був би тільки чистий.
Ну а решта – це не мій вже кло
Неначе блюдце, скалка, що з тобою,
І на ній зіграть печалі світу,
Голосом її кричать од болю.
Непримітний голос, неврочистий,
Ледве чутний, і чужий на попит,
Ну і що! Та був би тільки чистий.
Ну а решта – це не мій вже кло
2026.04.07
08:51
Коротка ніч і довгий день,
І угорі - блакить небесна, -
І море радісних пісень
Переповняє світ чудесний.
І я святкую навесні
Всього народження й зростання, -
І рвуться пута на мені,
Щоб розпочав пересування
І угорі - блакить небесна, -
І море радісних пісень
Переповняє світ чудесний.
І я святкую навесні
Всього народження й зростання, -
І рвуться пута на мені,
Щоб розпочав пересування
2026.04.06
19:03
не перевершити себе
до чого навіть намагатись
це усміхання де-не-де
не зовсім позначає радість
ту радість що усе підносить
і салютує бозна-чим
котрій ніколи не є досить
такий її бентежний чин
до чого навіть намагатись
це усміхання де-не-де
не зовсім позначає радість
ту радість що усе підносить
і салютує бозна-чим
котрій ніколи не є досить
такий її бентежний чин
2026.04.06
18:31
На улиці леви неспішні
Пси у жару, у сказі із піною
Звір, у серці міської кліті
Труп його матері
Гниє в літнім ґрунті
Із міста гайнув
На Південь курс, через кордон
Пси у жару, у сказі із піною
Звір, у серці міської кліті
Труп його матері
Гниє в літнім ґрунті
Із міста гайнув
На Південь курс, через кордон
2026.04.06
18:31
не торкаться долу
сонця не узріть
анічого тільки
біг біг біг
біжім
біжім
дім на пагорбі
сонця не узріть
анічого тільки
біг біг біг
біжім
біжім
дім на пагорбі
2026.04.06
17:06
Коли я повернусь, перший сніг долетить до землі,
А старенький таксист довезе із вокзалу додому.
Я згадаю, як мама казала слова непрості,
Як стрічала мене на порозі в халаті м’якому.
Коли я повернусь, місто буде холодним, чужим.
Наплюю, що ось так п
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А старенький таксист довезе із вокзалу додому.
Я згадаю, як мама казала слова непрості,
Як стрічала мене на порозі в халаті м’якому.
Коли я повернусь, місто буде холодним, чужим.
Наплюю, що ось так п
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Зелененька /
Вірші
Dislike
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Dislike
Постав собі смайлик,
рандомна дівчинко,
в літо хиренне, формальдегідне.
Цей серпень, як ламер,
і він біля тебе флудить.
А ти – понтова, лілова, мідна,
тобі тут нудно.
Заганяєшся макаронами, сленгом,
а між ними так мало нормальних слів,
і менші мати більшими
покалічені.
Ти ж не воюєш на передку,
просто погода не рулить –
і вечір ванільно-банальний
і сум вагінальний,
і вишні висять
еклектично приречено,
майже як губи твої,
перекривлені, спечені.
Зняті на вебку
зіниці потерті,
схожі до нетлі…
Совість лахає, петлями.
Збитий танчик – тобі айфончик,
пригадуєш?
У нього тепер
найліпша снаряга,
висить на плечі
ерпегешка –
усе відлито в граніті
із Коростишева.
Тихше про нього думай!
Світліше!
Плач за ним, плач,
хоч би трохи!
Там
літає шуліка вугільний
і сонце руде стереже.
І місяць над ним – як мітка.
Квіти гільзами пересічені,
квіти – не ти,
їм, як мамам і сестрам,
боляче.
Їм, як і дідові, й бабі, як татові
напівмертвому-п’яному,
з похоронкою в чорних руках,
п’ятий рік дико, рвотно пече…
Жиза в дизлайках –
це хейтерне літо,
рандомна дівчинко.
Хтось тобі пише в лс
і стирає –
вночі зависає меседжер.
Імба і левел,
крафтові зорі навколо,
а ти запускаєш челендж
за челенджем.
Літо штиняє
розтопленим оловом…
Але...
Чого я до тебе вчепилась
і майже
ненавиджу?
Питаю себе, кажу –
гуляй собі!
У тебе ачівка –
інста заселфлена.
А в нього –
земля на грудях,
душа дрейфує,
і тіні убитих найманців –
навхрест,
начетверо.
Ти ще наколядуєш
на все, що захочеш,
попід Варшавою чи за Москвою.
Бог із тобою!
А в нього, бувало,
до хліба нічого
й без хліба нікого…
Воду з калюжі
у спеку, по стужі…
Рвало бліндаж. І…
братка в могилі,
кориш за вітром,
батя в мішку прилетів
сімдесят шостим ілом,
разом
з іловайськими соняшниками...
А старлеї красиві
(по сажні косій у плечах),
замішані ґрунтом…
Їхні… очі… зміїні… сняться…
І досі грається ковила
нутрощами…
Трьохсоті лежали в УРАЛІ,
зеленим коридором їхали.
Не лишилось ні кісточки…
Ти щаслива,
малихо?
Десь у селі,
що далеко від міста,
по трасі Е 40,
Ріддер – Кале,
пересивлена жінка
досі чекає звістку…
2019
рандомна дівчинко,
в літо хиренне, формальдегідне.
Цей серпень, як ламер,
і він біля тебе флудить.
А ти – понтова, лілова, мідна,
тобі тут нудно.
Заганяєшся макаронами, сленгом,
а між ними так мало нормальних слів,
і менші мати більшими
покалічені.
Ти ж не воюєш на передку,
просто погода не рулить –
і вечір ванільно-банальний
і сум вагінальний,
і вишні висять
еклектично приречено,
майже як губи твої,
перекривлені, спечені.
Зняті на вебку
зіниці потерті,
схожі до нетлі…
Совість лахає, петлями.
Збитий танчик – тобі айфончик,
пригадуєш?
У нього тепер
найліпша снаряга,
висить на плечі
ерпегешка –
усе відлито в граніті
із Коростишева.
Тихше про нього думай!
Світліше!
Плач за ним, плач,
хоч би трохи!
Там
літає шуліка вугільний
і сонце руде стереже.
І місяць над ним – як мітка.
Квіти гільзами пересічені,
квіти – не ти,
їм, як мамам і сестрам,
боляче.
Їм, як і дідові, й бабі, як татові
напівмертвому-п’яному,
з похоронкою в чорних руках,
п’ятий рік дико, рвотно пече…
Жиза в дизлайках –
це хейтерне літо,
рандомна дівчинко.
Хтось тобі пише в лс
і стирає –
вночі зависає меседжер.
Імба і левел,
крафтові зорі навколо,
а ти запускаєш челендж
за челенджем.
Літо штиняє
розтопленим оловом…
Але...
Чого я до тебе вчепилась
і майже
ненавиджу?
Питаю себе, кажу –
гуляй собі!
У тебе ачівка –
інста заселфлена.
А в нього –
земля на грудях,
душа дрейфує,
і тіні убитих найманців –
навхрест,
начетверо.
Ти ще наколядуєш
на все, що захочеш,
попід Варшавою чи за Москвою.
Бог із тобою!
А в нього, бувало,
до хліба нічого
й без хліба нікого…
Воду з калюжі
у спеку, по стужі…
Рвало бліндаж. І…
братка в могилі,
кориш за вітром,
батя в мішку прилетів
сімдесят шостим ілом,
разом
з іловайськими соняшниками...
А старлеї красиві
(по сажні косій у плечах),
замішані ґрунтом…
Їхні… очі… зміїні… сняться…
І досі грається ковила
нутрощами…
Трьохсоті лежали в УРАЛІ,
зеленим коридором їхали.
Не лишилось ні кісточки…
Ти щаслива,
малихо?
Десь у селі,
що далеко від міста,
по трасі Е 40,
Ріддер – Кале,
пересивлена жінка
досі чекає звістку…
2019
2014, Іловайськ...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.3758 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.3758 seconds