ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.05
23:52
Пісок, пісок – пустеля –
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!
2026.10.05
22:38
поза вічним і тойбічним
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем
2026.10.05
16:17
Троє тезок, різних іпостасей
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.
2026.10.05
15:55
І світ спростувався, і зорі недобрі,
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…
Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…
Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля
2026.10.05
13:50
Випростались вечір і ворожка,
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
2026.10.05
12:19
Нехай же відкидають лизоблюди
Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх
Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх
2026.10.05
09:36
Спи, мій любий
хлопче буйночубий,
поки мовчить сирена
у небі смиреннім,
набирайся сил
для своїх вітрил!
Зрости одним махом,
хлопче буйночубий,
поки мовчить сирена
у небі смиреннім,
набирайся сил
для своїх вітрил!
Зрости одним махом,
2026.10.05
09:35
Я без щастя — безпорадна,
мов незряча сирота
на краєчку водоспаду,
за перилами моста,
за печальною нудьгою
та безсоннями думок,
де цнотливою любов'ю
огортає душу Бог.
мов незряча сирота
на краєчку водоспаду,
за перилами моста,
за печальною нудьгою
та безсоннями думок,
де цнотливою любов'ю
огортає душу Бог.
2026.10.05
09:23
Слава Богу грім гримить
і не гримлять ракети.
Шаную в громі кожну мить…
Всесвітній громе, де ти!?
Пролийся гасником-дощем
на війни-вогнища планети,
всі людські війни знищи вщент…
Всесвітній громе, де ти!?
і не гримлять ракети.
Шаную в громі кожну мить…
Всесвітній громе, де ти!?
Пролийся гасником-дощем
на війни-вогнища планети,
всі людські війни знищи вщент…
Всесвітній громе, де ти!?
2026.10.05
07:46
За зорями звіряюся вночі,
А вдень завжди за сонцем курс тримаю, -
В моїй душі палає дві свічі -
Любов до мами і любов до краю.
Вони горять, як предків заповіт,
Вони для мене - крила і коріння, -
З любов'ю тою я прямую в світ
Попереду нового поко
А вдень завжди за сонцем курс тримаю, -
В моїй душі палає дві свічі -
Любов до мами і любов до краю.
Вони горять, як предків заповіт,
Вони для мене - крила і коріння, -
З любов'ю тою я прямую в світ
Попереду нового поко
2026.10.05
06:21
Колиска ця вигойдує печаль
Щасливих сподівань короткі миті.
Ще ріки чисті, кров'ю не залиті
Ліси й поля. Ще світла синя даль.
Ще у траві є місце для суниць,
Іще довкола тихо, навіть гречно.
Ще бігти полем легко і безпечно,
І падати знічев'я горіл
Щасливих сподівань короткі миті.
Ще ріки чисті, кров'ю не залиті
Ліси й поля. Ще світла синя даль.
Ще у траві є місце для суниць,
Іще довкола тихо, навіть гречно.
Ще бігти полем легко і безпечно,
І падати знічев'я горіл
2026.10.04
23:02
вітрисько вщух
запала тиша
мов стороння дивна
поети люблять тишу
як-от звук
а ще негоду і свободу
в риму
бо приязне
запала тиша
мов стороння дивна
поети люблять тишу
як-от звук
а ще негоду і свободу
в риму
бо приязне
2026.10.04
21:27
Незбагненна таємниця,
ти і правда, й небилиця.
Сум у снах,
сміх в очах —
лиця, лиця, лиця, лиця.
Різнолика таємниця,
тут оса, а там — вже киця.
ти і правда, й небилиця.
Сум у снах,
сміх в очах —
лиця, лиця, лиця, лиця.
Різнолика таємниця,
тут оса, а там — вже киця.
2026.10.04
21:12
Заблукали в фіордах Норвегії
Футболісти варшавської «Легії».
Переплутали все
На шляху до Тромсе –
Тьмарить розум природа Норвегії.
У колишній Чехословаччині
Було все до кінця передбачено.
Футболісти варшавської «Легії».
Переплутали все
На шляху до Тромсе –
Тьмарить розум природа Норвегії.
У колишній Чехословаччині
Було все до кінця передбачено.
2026.10.04
18:40
Марно думкою здіймаю
Вогке кволої бджоли.
Незручні та незугарні
З матіоли постоли.
Сік нектару — незборимий
У відрі на дні добра.
Дно на око — невловиме,
Вогке кволої бджоли.
Незручні та незугарні
З матіоли постоли.
Сік нектару — незборимий
У відрі на дні добра.
Дно на око — невловиме,
2026.10.04
15:23
Як піднявся Хмель і крикнув, що пора настала,
Україна тої ж миті уся запалала.
І козаки, і селяни за зброю взялися.
Пани-ляхи з України в страху подалися.
Жовті, Корсунь і Пилявці наснаги додали.
Вже й литвини не стерпіли, зброю в руки взяли.
Покоза
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Україна тої ж миті уся запалала.
І козаки, і селяни за зброю взялися.
Пани-ляхи з України в страху подалися.
Жовті, Корсунь і Пилявці наснаги додали.
Вже й литвини не стерпіли, зброю в руки взяли.
Покоза
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Зелененька /
Вірші
Dislike
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Dislike
Постав собі смайлик,
рандомна дівчинко,
в літо хиренне, формальдегідне.
Цей серпень, як ламер,
і він біля тебе флудить.
А ти – понтова, лілова, мідна,
тобі тут нудно.
Заганяєшся макаронами, сленгом,
а між ними так мало нормальних слів,
і менші мати більшими
покалічені.
Ти ж не воюєш на передку,
просто погода не рулить –
і вечір ванільно-банальний
і сум вагінальний,
і вишні висять
еклектично приречено,
майже як губи твої,
перекривлені, спечені.
Зняті на вебку
зіниці потерті,
схожі до нетлі…
Совість лахає, петлями.
Збитий танчик – тобі айфончик,
пригадуєш?
У нього тепер
найліпша снаряга,
висить на плечі
ерпегешка –
усе відлито в граніті
із Коростишева.
Тихше про нього думай!
Світліше!
Плач за ним, плач,
хоч би трохи!
Там
літає шуліка вугільний
і сонце руде стереже.
І місяць над ним – як мітка.
Квіти гільзами пересічені,
квіти – не ти,
їм, як мамам і сестрам,
боляче.
Їм, як і дідові, й бабі, як татові
напівмертвому-п’яному,
з похоронкою в чорних руках,
п’ятий рік дико, рвотно пече…
Жиза в дизлайках –
це хейтерне літо,
рандомна дівчинко.
Хтось тобі пише в лс
і стирає –
вночі зависає меседжер.
Імба і левел,
крафтові зорі навколо,
а ти запускаєш челендж
за челенджем.
Літо штиняє
розтопленим оловом…
Але...
Чого я до тебе вчепилась
і майже
ненавиджу?
Питаю себе, кажу –
гуляй собі!
У тебе ачівка –
інста заселфлена.
А в нього –
земля на грудях,
душа дрейфує,
і тіні убитих найманців –
навхрест,
начетверо.
Ти ще наколядуєш
на все, що захочеш,
попід Варшавою чи за Москвою.
Бог із тобою!
А в нього, бувало,
до хліба нічого
й без хліба нікого…
Воду з калюжі
у спеку, по стужі…
Рвало бліндаж. І…
братка в могилі,
кориш за вітром,
батя в мішку прилетів
сімдесят шостим ілом,
разом
з іловайськими соняшниками...
А старлеї красиві
(по сажні косій у плечах),
замішані ґрунтом…
Їхні… очі… зміїні… сняться…
І досі грається ковила
нутрощами…
Трьохсоті лежали в УРАЛІ,
зеленим коридором їхали.
Не лишилось ні кісточки…
Ти щаслива,
малихо?
Десь у селі,
що далеко від міста,
по трасі Е 40,
Ріддер – Кале,
пересивлена жінка
досі чекає звістку…
2019
рандомна дівчинко,
в літо хиренне, формальдегідне.
Цей серпень, як ламер,
і він біля тебе флудить.
А ти – понтова, лілова, мідна,
тобі тут нудно.
Заганяєшся макаронами, сленгом,
а між ними так мало нормальних слів,
і менші мати більшими
покалічені.
Ти ж не воюєш на передку,
просто погода не рулить –
і вечір ванільно-банальний
і сум вагінальний,
і вишні висять
еклектично приречено,
майже як губи твої,
перекривлені, спечені.
Зняті на вебку
зіниці потерті,
схожі до нетлі…
Совість лахає, петлями.
Збитий танчик – тобі айфончик,
пригадуєш?
У нього тепер
найліпша снаряга,
висить на плечі
ерпегешка –
усе відлито в граніті
із Коростишева.
Тихше про нього думай!
Світліше!
Плач за ним, плач,
хоч би трохи!
Там
літає шуліка вугільний
і сонце руде стереже.
І місяць над ним – як мітка.
Квіти гільзами пересічені,
квіти – не ти,
їм, як мамам і сестрам,
боляче.
Їм, як і дідові, й бабі, як татові
напівмертвому-п’яному,
з похоронкою в чорних руках,
п’ятий рік дико, рвотно пече…
Жиза в дизлайках –
це хейтерне літо,
рандомна дівчинко.
Хтось тобі пише в лс
і стирає –
вночі зависає меседжер.
Імба і левел,
крафтові зорі навколо,
а ти запускаєш челендж
за челенджем.
Літо штиняє
розтопленим оловом…
Але...
Чого я до тебе вчепилась
і майже
ненавиджу?
Питаю себе, кажу –
гуляй собі!
У тебе ачівка –
інста заселфлена.
А в нього –
земля на грудях,
душа дрейфує,
і тіні убитих найманців –
навхрест,
начетверо.
Ти ще наколядуєш
на все, що захочеш,
попід Варшавою чи за Москвою.
Бог із тобою!
А в нього, бувало,
до хліба нічого
й без хліба нікого…
Воду з калюжі
у спеку, по стужі…
Рвало бліндаж. І…
братка в могилі,
кориш за вітром,
батя в мішку прилетів
сімдесят шостим ілом,
разом
з іловайськими соняшниками...
А старлеї красиві
(по сажні косій у плечах),
замішані ґрунтом…
Їхні… очі… зміїні… сняться…
І досі грається ковила
нутрощами…
Трьохсоті лежали в УРАЛІ,
зеленим коридором їхали.
Не лишилось ні кісточки…
Ти щаслива,
малихо?
Десь у селі,
що далеко від міста,
по трасі Е 40,
Ріддер – Кале,
пересивлена жінка
досі чекає звістку…
2019
2014, Іловайськ...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0888 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0888 seconds