Солнце взошло над двором, осветило столы.
Сидели
за ними
соседки.
Дружно о чём-то болтая,
точили
они
ножи.
Лезвия грозно сверкали,
и рыскали зайчики солнца волками по стенам и окнам домов.
Выглянул я из окна
с целью приветствия, тотчас узнали соседа они,
мне помахали ножами в ответ.
Я улыбнулся с опаской,
голову внутрь втянул
подобно тому, как улитка втянула бы глазки.

А в недрах претесных уютных квартир
кашу варили соседок мужья,
каждый из них молчалив.
Мягко, безвольно хлюпало варево каши,
пар прорезали лучи, освещая шкафы, и наклейки на них, жирные пятна.

Грубо сколоченный, в каждой квартире
приёмник вещал через кашель помех
бравурные марши и гимны,
звуки эстрады слащавой эфир забивали,
дикторы нам диктовали
новости старые.

Я, убаюканный шорохом листьев, мерцающих в кронах, был пробуждён
скрежетом чёрствым ножей.
Так продолжаться не может,
чувство
это
тревожное,
чувство угрозы,
что от соседок исходит…
Действовать надо.
Чтоб сбалансировать жесткое мягким,
раняще-острое чем-то округлым,
я выхожу,
раздаю им по ложке,
и за прямой
исчезаю
угол.

Я устал, я устал, я устал, я устал -
проговаривали уста.
Мы устали, устали, устали -
так уста за себя рассказали.

Мы сдаёмся, сдаёмся, сдаёмся -
Руки пальцами громко шептали.
Представляя собою я ёмкость,
Нечеловечески опустошало.

Прошепчи, чтобы сдохла зараза,
"Я устал" - два словечка (три раза).

2010

Роби щось! Роби щось! Роби щось відчутне!
Усяка зупинка стане останньою. -
Мені повідомив безокий кондуктор,
І витягнув шнур, і зник у тумані.

2010

Лампади ультравіолету,
Зайве коли мегаполісу
Блакитне луни.

У вітринах без постаменту
Манекени без голосу,
Але мають вони

Очі-молекули,
І рухи у них абсолютно прості.

Вони мерзнуть
Оточені знижками,
І я вмерзаю

У скляні грати ці,
Прикриваючись листками
Лотерей та акцій.

Коли навколо манекени
- це багато неживих м'ене.



2008

Степь сирота
Справа иссушит
Слева направо
Мокрые души.

Степь небоскрёб
Искусственно плоский
Сжался в испуге
Запаха конского.

Степь исхудала
В поисках хлеба
Плуг неожиданно
Свежестью неба.

2010СЕР27

Спешит рука, тянется
пальцев ногами,
из гранита жидкого
Ощущение лепит,
и, словно дороги нет,
но скорость – славная.
И светофорные
порваны сети.

Не надо - дрожать
над стоп-указателем!
Убрать - догмат,
И соблазн его нарушать.
Одним словом,
лицемерием не уподобляться
браконьерам-
-вегетарианцам.

Не преследуй мишени
Глупенько круглые,
Не тупи об их
Неподвижность око.
Раньше мишеней
- Звери с глазами-углями,
Нюхом охоться
на самых далёких.

За это, быть может,
осудит империя,
в колизее возницей-
-рабом запроторит.
Будешь по кругу
Клоун носиться в перьях,
Пока не найдешь
Таран - траекторию.

И когда неожиданно
цезарь заплачет,
коня загрызи
в колеснице,
впрягшись, галопом
схвати горящие
мира уздечки
зубами десницы.

2010ЛИП05

Вона шукає спокій в "друзях",
В пустих розмовах, у чужих казках,
І водночас таємним оком
Шукає долю по кутах,
І загляда, мов ненароком,
В кишені інших: може, вкрав?

Не хочу до раю,
не хочу до пекла,
Як помру - хочу бути
запеклим.

Я хочу мати крила у крові,
у крові демонів,
Мати меч
Всепросторовий,
Кулемет безперервний.

Абсолютний бронежилет,
І щоб ноги мої обросли турбінами,
Щоби хребет керував нервами
часу плином.

Хочу руками дантиста
Рвати пащеку Люциперову,
Я бажаю, щоби сьогодні
всі злодії
зробили перерву.

Я бажаю усе пронизувати, як сва і воля,
Врятувати хочу від кулі мужа,
Чабана вберегти від сонця дужого
У магнітному полі.

Аз бо янгол, тут залишений,
не чорний, не білий,
не сірий, не більший,
До раю не запрошений
І з пекла не вигнаний.

Я - нгол невидимий,
Що летить, прозорими крильми провалюючись
Крізь густину світлового моря,
Лаючись.

2010ЧЕР29

Апельсиновий сік
- Стандартний, для всіх.
Його соковита реклама
Увійшла у свідомість мою
Пластмасою спаму.

Ні, я не проти,
Я...навіть за,
Не лаю я те, що приємно.

Просто, коли почнеться гроза,
Вона вдарить в найбільш заземлене.

Світ розсувається завісою на вертепі,
Все, що було жорстоким, стане дотепним.
Я дещо пізнаю, і стану кращим я майстром,
Перетворюватиму вогонь на холодні айстри.

2010ЧЕР13

Снимите всенародно вы шляпы,
Повесьте скорбно на ветви,
На ноги наденьте черны пуанты,
Стопы потом проветрите.

Наклоните бровями головы,
Станцуйте медленно вокруг могилы,
Выискрите руками голыми
Вечный огонь, что иглами.

Трумфальную арку пышную,
Что с амурами, у входа постройте,
А внизу мелко-мелко напишете:
Вход воспрещен. До смерти ся бойте.

Пускай на могилке его истуканами
Торчат букетики опиатов, и кола, и ром,
Ведь он был со своим сознанием
Смелым экспериментатором.

R.I.P.,
2010ЧЕР05

І раптом: треба вірш прочитати французькою,
А ніхто, зараза, не написав переспів.
Так зробіть мене словником фр. крапка руським,
Щоб я не губився в тумані сугестій!

Втім, є проблема. Сартр: «Екзистенційна».
Від неї відвертаються обличчям здивованим.
Ця проблема – порожнечо-бетонно-стінна,
Стійка, хоч ти в неї — тілом вгодованим.

Отже, як, підкажіть, не-інваліду стрибнути
На беріг нової другої мови,
Якщо, хоч у довге життя узутий,
Жодного слова не знаєш старої?

Так, безмовний, на в’язниці повис я ґратах,
А підлоги нога не чує: пустка...дві пустки...
Втім, я вважаю, що лізти хоч мавпою варто,
Бо втомився я згорблено падати згустком.

2010ЧЕР06

Не роздивляйтеся нового танцю,
Від нього сліпнуть прожектори,
Що таке іскра - я Вам покажу, а вранці
Вас евакуюють атори із цього сектора.

Вже вірші ніхто не читає,
Пиши їх швидко, немов надсилаєш
Листа у країну вже-мертвих жанрів.

Кидай, кидай у безодню шухляди,
Нехай падає, нерішучо-як-хочо,
Вночі напівсонно згадуй приємно,

Як солодко жити по той бік ока,
Там де світла нема, де
Лише анонімність очного нерва.

Віддавай увесь, що виростив, чай,
Нехай напівсонно падає, заварюється,
Там де пустка, не бійся, не буде аварії,

Нехай, нехай буде легко,
Нехай ллється в підробку діжки
Справжня вода.

Роби, що мусиш,
нехай буде, як треба,
Падай рибою

Ротом її в океан,
І не бійся, що у зуби застрягне
Ледве-ледве меридіан.

2010ТРА26

Лише здається, що сам-один,
А насправді - навколо дихають речі,
Речі, в'язні 3х стін,
Ти - 4етверта стіна, бажаєш утечі.

Бо речі побуту грізно мовчать,
З їх виробниками я незнайомий,
Випадково чужих ціла 1000ча
У моїх маленьких хоромах.

Кожна річ володіє голосом,
Яскравим, але анонімним,
У тиші мене обступили колесом
Відтиски пальців застиглі.

Я у чреві гігантосьминога,
У всі боки протяглися хижі зв'язки,
Зв'язки з авторами речей невідомими,
З майстрами різних країн і років.

Зварений харків'янином чайник,
Кава - від зісмажених сонцем трудівників,
Мікросхеми - з плантацій of China,
Зліплені в три кривеньки руки.

"Повідбивати!" - кричу зпересердя,
Схаменусь: деякі з них уже не живі. Ні,
Єдине, що радує: і в моїх нових кедах
Є частка космічної речовини.

2010ТРА08

Один затято крокує конвеєром
А інший чекає натхнення момент.
До першого теж прийде істина,
Хоча другий краще розкладає намет.

04БЕР2010

Страх -
Довжина километрів
в еквіваленті почуттів.
Не горизонтальних кілометрів,
Привітних і пласких,
А вертикальних.
Прірвних і безжальних.
Страшнаовисоті…

14БЕР2010
14:21:53

В классе, покрашены стены,
Было солнечное затмение.
Было, и дети глаза закрыли,
Чтоб не видеть своего изумления.

Открыв глаза, пришлось открыть
Доверие к закрытой двери,
К шаткому полу, и учитель - полу-
-святой и полу-затмитель,
Зарытый зверь на острове Крит.

2010БЕР10

Нема почуттів,
Нема, що сказати,
Немає бажання їх знову шукати.

Дірява й потерта
Торбина дорожня
В мене тепера вже зовсім
Порожня.

Бо вітер розвіяв
Останнії крихти,
Та пізно за ними вже бігти...

Все інше моє
Вже давно розікрали
Трикляті іуди, за гроші продали.

Вже б краще продали
за гроші великі!
Куди там - за безцінь! погані шуліки...

Та все ж я тримаюсь,
Свій розум загострив.
Я - Континент, а не загублений острів.

Континент завеликий,
Не Вийде Продати Того Що Не Можна Руками Обняти.

Спраглий, голодний, до нитки обдертий,
Я йду по воді до свого Континенту.

Навіщо ж торбину стару я латаю?
Бо знаю:
Скарбів там багато,
Куди вирушаю.

2006ВЕСНА