Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Любов Бенедишин (1964)

Отримані коментарі | Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор Любов Бенедишин, [ 2017-03-20 14:14:29 ],
на сторінці твору     "***"  

Орисю, прислухайтесь, Вас ніхто не хоче образити.
А десять заповідей Осоки - до Біблії не мають жодного стосунку. Прочитайте цю статтю задля власно блага - творчого зростання.
Коментатор Любов Бенедишин, [ 2017-03-20 14:15:33 ],
на сторінці твору     "***"  

З такою позицією, дорога Орисю, Ви з не зрушите з місця.
Коментатор Любов Бенедишин, [ 2017-03-20 14:26:42 ],
на сторінці твору     "***"  

Все відкривається.
Ось.

Десять заповідей щирого графомана, або шлях у глухий кут
Осока Сергій, 01.08.2012 року



Так часто мені доводилося віч-на-віч зустрічатися з повним несприйняттям будь-якої критичної думки, так часто доводилося шукати слів для пояснення очевидних речей, так часто я дивувався приголомшливій здатності автора захищати своє творіння будь-якими можливими і неможливими, логічними і нелогічними засобами, і так мене це втомило, що захотілося сказати про це аргументовано і всерйоз. Настільки в мене це вийшло – судити вам. В усякому разі я намагався говорити аргументовано і чесно. Передусім мова про вірші. Однак, можливо й прозаїки знайдуть щось корисне для себе. Стаття побудована за принципом „теза – антитеза” – для зручності читання.

1. ТЕЗА: Мене неправильно зрозуміли, я хотів(ла) сказати зовсім інше.

АНТИТЕЗА: Ганс Георг Гадамер якось сказав: „Кожне прочитання тексту є екзистенційною подією в житті тексту”. Якщо доступною мовою, то це означає: те, що ви хотіли написати – одне; те, що написали – інше; те, що у вас прочитали – зовсім інше. Розуміння і сприйняття художнього твору – речі надто суб’єктивні. Будь-яке прочитання твору мистецтва має право на життя. І мабуть ніхто в світі не знає напевно, щ о с а м е написано чи сказано – приладів для вимірювання суті поки що не вигадали. Тим більше, якщо мова йде про такі ефемерні категорії як настрій і емоція. Автор каже: „В мене вийшло ніжно і романтично”, читач каже: „Ні, пафосно і банально”. Хто правий? Об’єктивно – ніхто. Але якщо вам надто часто кажуть про пафос і банальність, то може й справді є така проблема?..

2. ТЕЗА: Я написав(ла) понад 400 віршів, у мене два товстих зошити, тричі в районці друкували, а ця малолітка сміє мене повчати.

АНТИТЕЗА: Про це якось незручно навіть говорити, але ж мабуть таки не кількість написаних „креативів” є мірилом їх цінності. На превеликий жаль, трапляється іноді таке, що й тисяча віршів не дають автору ніякого досвіду. Ви пишете, вас хтось друкує в газеті чи навіть видає, і це для вас, повірте, - замкнуте коло. Як це не печально, але вчимося ми на власних помилках. Ми надто любимо своє творіння, ми боїмося давати його на поталу „ворогам-читачам”, але тільки шляхом всебічного обговорення твору ми можемо набути безцінний досвід на майбутнє.

3. ТЕЗА: Я написав(ла) вірша, значить я – поет!

АНТИТЕЗА: Чи не кожен молодий автор, маючи перед собою ручку та папір, а в собі - бажання та натхнення, хоче сказати світові: "Ось я! Я прийшов! Ось я - написав! Я заново відкриваю світ!" І нема чого казати - це таки правда. Поет-початківець зазвичай не відчуває за собою величезного, колосального, приголомшливого досвіду, якого ще задовго до його народження набули попередники. Вони рухали літературу, додавали в неї нове, намагалися не повторюватися і класти ручкою на папір не стільки слова, стільки власну душу. Молодий поет ще не має на спині цієї ноші, ще не блукає в нетрях слів, ще не лякається повтору. Він просто бере слова з поверхні і щедро нанизує їх на римовані рядки. Йому ще зовсім не страшно... Страх і сумнів прийдуть дещо пізніше, коли початківець уперше замислиться над вічним запитанням митця "Чи несу я щось нове?"...Тоді він почне вслухатися в найпотаємніші, найтихіші тони своєї душі, намагатиметься говорити не так, як до нього говорили інші, сотні разів жмакатиме папірець, викидатиме його, аж поки нарешті не створить того, що можна назвати Поезією. А тоді ще довго, місяці і навіть роки, намагатиметься дотягнутися до того, зовсім випадково написаного, красивого вірша...

4. ТЕЗА: Це чудовий вірш, бо я писав(ла) його з натхненням!

АНТИТЕЗА: Таке доводиться чути надто часто. Ось яке визначення натхнення знаходимо в Вікіпедії: „Ентузіазм (захоплення, натхнення) – це позитивно забарвлена емоція, стан наснаги.” З натхненням можна пекти пиріжки і перепливати річку, плювати, даруйте, з балкона і навіть видавати зарплату. В будь-якому випадку – воно (натхнення) ніяк не проектується на результат, і в жодному разі не є обов’язковою передумовою успіху. Зважте, будь ласка, що натхнення не може бути аргументом хоча б тому, що читач матиме справу не з ним, а вже з результатом – текстом.

5. ТЕЗА: Творчість для мене – це відпочинок душі.

АНТИТЕЗА: Теж надзвичайно поширена сентенція. До того ж, як серед тих, хто пише, так і серед тих, хто читає. „Книжка для мене – це отдих, а тут якось дуже сложно написано, а я й так на роботі заморився”... і т д. За одним з визначень, мистецтво – це образне осмислення дійсності. Акцентую увагу на слові „осмислення” – „ос-мислення” – в основі лежить „мислення”, пошук смислу, навряд чи це просто стан, радше - процес. Мистецтво також – засіб пізнання оточуючого світу. Знову ж таки, процес пізнання – навряд чи відпочинок, це радше духовна праця. Одна з трьох світових релігій – буддизм – базується на вченні про „духовне пробудження”, до якого нас веде „Благородний Восьмеричний Шлях”: правильне розуміння, правильні думки, правильна мова і т д. Отже, мова йде про самовдосконалення, і мистецтво – це один із засобів самовдосконалення, самопізнання, самореалізації. Без зусиль нічого створити не можна, а коли мова йде про справжнє мистецтво – зусилля мають бути на грані можливостей.

6. ТЕЗА: Он у Васька теж рими погані, а чого мені не можна?

АНТИТЕЗА: Майже як у пісочниці, правда? Скажу одразу – вам усе можна. Творчість, як на рівні процесу, так і результату, ні в чому не обмежує творця. Справа тут радше в сприйнятті. Якщо Васько на десять віршів допустив одну погану риму і один збитий ритм в красивих, образних і художньо довершених текстах, і цього ніхто не помітив, то це геть не означає, що вам варто робити те саме в кожному своєму тексті. А тим більше – брати на озброєння. Звичайно, якщо Васько класик і таке собі дозволяє, то вам теж можна. Можна. Але ж проблема цим не обмежується. Вслід виникають питання про кількість огріхів і їх частоту. То може, ви таки вчитиметеся у Васька кращому, а не гіршому?

7. ТЕЗА: Це ніяка не хиба, це в мене просто такий стиль...

АНТИТЕЗА: Це, власне, одне з найскладніших для пояснення питань. ... Просуваєшся віршем, наче чагарником, думки нагромаджуються, насуваються одна на одну, словам тісно, знайти в такій навалі образи майже неможливо, зрештою, починає боліти голова. В чому справа? – Або я не доріс до цього вірша своїми розумовими здібностями, або таки автор „перемудрив”... Асонансні рими, скупчення приголосних, рветься ритм. – Що це? Неповторний звукопис чи проста технічна невправність? Запитання риторичне, і його під силу вирішити тільки часу. Простих і очевидних рішень немає. Щодо практичних порад, то хіба одна: додайте в стовпчик похвали, а в сусідній стовпчик – зауваження. Відповідь з’явиться, коли віднімете менше число від більшого. Тільки не переплутайте.

8. ТЕЗА: Я думаю, що мені просто заздрять.

АНТИТЕЗА: Тут також виникає безліч зустрічних питань, і найперше з них „А судді – хто?” Почувши або прочитавши про свої тексти негатив, негайно спробуйте нагуглити інформацію про автора пасквілю. Якщо особливо пощастить – натрапите на його власні „креативи”. Тоді й робіть висновки. Тільки не забудьте: найкращі критики – то „невдалі” письменники. І якщо людина не написала в своєму житті жодного вірша – це не означає, що вона апріорі не здатна сказати вам щось корисне. А щодо заздрості, то все не так уже й складно – власне, цілком можливо, що й заздрять. Безумовно, якщо є чому...

9. ТЕЗА: А мама, папа, бабуся Ніна і собачка Зіна сказали, що це хороший вірш!

АНТИТЕЗА: Знаєте, ваші рідні і близькі, ваші друзі найчастіше просто нездатні бути об’єктивними, бо вони вас люблять. І зазвичай вони, самі того не підозрюючи, віддають належне не вашому віршу, а тільки зусиллям, які ви в нього вклали. Бувають винятки, але вони, за законом жанру, тільки підтверджують правила. І якщо ви завдасте собі труду і спитаєте сторонньої думки, а тим більше якщо – професійної, повірте – „кухонні” компліменти з часом перестануть бути для вас орієнтиром.

10. ТЕЗА: Я автор, і останнє слово – за мною.

АНТИТЕЗА: Саме час згадати Барта і його „концепцію мертвого автора”. Себто – надаючи текст для читача, ви цим самим відчужуєте його (текст) від себе, ви певним чином втрачаєте своє значення. І далі вже вас судитиме читач. У ланцюгу „автор – твір – читач” ви самі бачите, хто є останньою ланкою. (Згадаймо фільм Стівена Долдрі „Години”). Отже, в житті вашого тексту ви – перша ланка, а не остання.

Можна було говорити ще, бо проблеми діалогу автора з читачем цим не обмежуються. Але мені здається, що головне (НМСД!!!) я сказав. Прошу не судити строго, бо я не літературний критик, я просто читач. Насамкінець побажаю віри в себе і самокритики – в гармонії між ними ви зустрінетеся з Мистецтвом.
Коментатор Любов Бенедишин, [ 2017-03-20 15:36:55 ],
на сторінці твору     "***"  

Я зрозуміла Ваше бажання більш не турбувати вас своїми коментарями. Що ж...
Успіхів!
Коментатор Любов Бенедишин, [ 2017-03-21 08:41:26 ],
на сторінці твору     "***"  

Дійчно, Хоч би ті зайві коми поприбирали (((

Я вже не кажу про те, що Ви, Орисю, показуєте неповагу до нас - мене й С.М.Залізняк, ігноруєте, не дослуховуєтесь до цінних і слушних порад, зауважень...
У мене виникло запитання - ЧОМУ ВИ ТАК НЕ ПОВАЖАЄТЕ ВЛАСНІ ТЕКСТИ??? Дозволяєте їм стояти перед всіма на огляді - непричесаними, невмитими (образно кажучи).

Якщо Ви вже й зважуєтесь на такий крок - видалення. То Ви мали би видалити ВСЕ - разом з цим Вашим текстом. Це моя ВАм порада. Остання.
Коментатор Любов Бенедишин, [ 2017-03-21 09:45:24 ],
на сторінці твору     "***"  

Непогано. Ще б дієслівні рими усунути... І було б зовсім гарно.)
А поки що
Підправте граматичні недоліки -

по вікнаХ

То сніг почнЕ надвОрі розкидати

сивоЙ заметіллю - нікуди не годиться, таких закінчень нема в укрмові.

І вітер підвивав її свавіллю (гарний образ!)

Успіхів!
Коментатор Любов Бенедишин, [ 2017-03-22 18:50:04 ],
на сторінці твору     "***"  

Ой, не гнівіть Бога, авторе)
Коментатор Любов Бенедишин, [ 2017-03-24 08:10:47 ],
на сторінці твору     "***"  

Задум непоганий.

Але маю великий сумнів щодо "кохати" у даному контексті. Це слово має специфічне смислове забарвлення.

Дивляться усюди вовком - блідий рядок. Можна його донасичити (Дивляться і виють вовком).

А ще бажано позбутись небажаних збігів приголосних, перевірити наголоси...

І ще.
Всі зауваження Вам Світлани Майї були слушними.
Щодо манери... Жоден редактор, не лише критик, аж ніяк не зобов'язаний стелитись подорожником, розжовувати проблемні місця і "класти до рота" автору. Колись було - повернуть автору рецензований рукопис з купою підкреслень і знаків запитання - і сиди авторе, думай, що не так - виправляй свої огріхи.

Успіхів!
Коментатор Любов Бенедишин, [ 2017-03-24 14:28:10 ],
на сторінці твору     "***"  

Потрібна стаття. Спочатку цю статтю скопіювала для себе. Потім розтиражувала і розповсюдила між членами нашого літоб'єднання районного. Читали, розбирали по пунктах на черговому засіданні. Щоправда, так і не впевнена, що всім допомогло... Всім і не допоможе, мабуть, а тільки тим, хто цього дуже-дуже захоче: позбутись баласту, який заважає рухові вперед. А щоб позбутись, його треба спершу побачити і визнати...
Ось ця стаття Осоки якраз, на мою думку, й допомагає - побачити і визнати.
Коментатор Любов Бенедишин, [ 2017-03-24 14:42:01 ],
на сторінці твору     "***"  

Бо у клопотах і днині - мабуть, краще
Бо у клопотах щоднини

Останні рядки у вірші - це запитальне речення?
То, мабуть, потрібен знак запитання.

Що Вам ще сказати... Навіть не знаю. Тут все ще таке рихле, не відшліфоване, і не лише в плані технічному. Розумієте, є речі, на які неможливо пальчиком вказати ось це не так , ось тут має бути ось так... Це як організм, де не лише грубе фізичне тіло...
Вірш трохи простакуватий, школярський трохи... Продовжую бачити в ньому цікавий задум, який все ще не втілено як слід.
І, погоджуюсь, у Вас, дійсно, є кращі заготовки.
Коментатор Любов Бенедишин, [ 2017-03-25 11:47:47 ],
на сторінці твору     "***"  

А мене найбільше вразило те, Миколо, що Ви видаляєте всі коментарі. Як вони Вам заважають, не уявляю.
Видаляти коментар - тим паче з правками, порадами - неповага до коментатора, до його уваги, до його часу врешті-решт, який він міг би спрямувати на власну творчість.
У мене під віршами - різні коментарі, і не лише хвалебні і конструктивні, - є й негативні, як Ви вже, мабуть, встигли помітити, є й з підковирками, і з всякими різними інтонаціями. Бо всі ми живі люди, у кожного своє бачення, розуміння. рівень.
Але відколи я на сайті, я практично жодного коментаря не видалила. І не видалятиму. Не можу собі дозволити таку неповагу до інших.
Буду відверта, коли видаляють мої коментарі, які здебільшого таки конструктивні, - у мене це відбиває охоту надалі коментувати такого автора. Якщо він мене начебто витирає зі свого аркуша, щоб і сліду не залишалось - то навіщо я маю тратити зусилля? А це таки зусилля, часом неабиякі.
І ще таке - це ж чудово, коли на сторінці під віршем є живе спілкування, якийсь творчий процес, розвиток! Навіщо видаляти і створювати таким чином під віршем пустелю?! Вірш від цього кращим не стане.
Подумайте над цим, Миколо.
Коментатор Любов Бенедишин, [ 2017-04-01 10:33:11 ],
на сторінці поезії     "Несподіванка"   Пугачук Лариса

Я розумію і співчуваю...
Такими текстами іноді хочеться поділитися бодай з ким, бо інакше душа репне...
Але краще таке одразу позначити - НЕ ОЦІНЮВАТИ.
Бо це далеке від поезії.
Коментатор Любов Бенедишин, [ 2017-04-01 19:53:19 ],
на сторінці поезії     "Несподіванка"   Пугачук Лариса

немає жодної заборони і жодної суперечки

Просто, напевно, поезія це щось більше, глибше, ніж заримована проза, яка викликає, як я вже казала, співчуття, бажання допомогти... Так міг бути написаний лист в МОЗ чи лист-відгук лікарям.
От я це пишу і відчуваю себе якимсь монстром, бо тема дуже=дуже делікатна, а оцінювати як поетичний твір тут нічого... Вибачте, Ларисо. Тому й написала коментар вище - щодо оцінювання.
Коментатор Любов Бенедишин, [ 2017-04-09 12:41:17 ],
на сторінці поезії     "Квітневе"   Дем'янюк Марія

легіт - леготом
зелеННю
господар дивовижі-хмар? В останніх двох рядках заплуталась у зв'язку слів
Коментатор Любов Бенедишин, [ 2017-04-10 08:54:35 ],
на сторінці твору     "***"  

Гріхи не спокуті... ???

з цим пядком не все гаразд
до іменника гріхи після не проситься інша частина мови, аніж іменник
а спокута - іменник

Або так
гріхи у спокуті
гріхи не в спокуті

залежно що Ви прагнете донести до читача

і оте скоріше... теж не дуже
проситься інакше

То хто ми тоді,
якщо не іуди. (може якось так)

Трохи недопрацювали.
А задум непоганий.
Працюйте над словом ревніше!
Коментатор Любов Бенедишин, [ 2017-04-10 08:55:01 ],
на сторінці твору     "***"  

лядком=рядком)
Коментатор Любов Бенедишин, [ 2017-04-12 17:50:23 ],
на сторінці поезії     "***"   Бенедишин Любов

Дякую, Тетяно.
Коментатор Любов Бенедишин, [ 2017-04-24 15:54:20 ],
на сторінці твору     "***"  

Погоджуюсь із пані Світланою Залізняк.
Знову ж таки задум непоганий. І я як читач почала читати в очікування дива. Але дива не сталося, на жаль.

Бо у вірші наче якась прірва між чотирма першими і двома останніми рядками.

Вона жила в очікуванні дива, –
Була вродлива.
Але його на жаль так і не стріла, –
Все чорно-біле.
..............
...............
Тепер сказати може вже сміливо,
Життя - то диво.

Отам де крапки я понаставляла, мало би бути щось таке, що привело б читача стежечкою, прокладеною автором, до коди.
А цього нема. Кода сама по собі, пришитаа аби як білими нитками. І слово "Тепер" - на якому велика відповідальність, - самотнє, нічим не підтримане.

Я як читач здвигаю плечима - чому
"Тепер сказати може вже сміливо,
Життя - то диво."?
Адже попередні рядки доводять, що все чорно-білим здається ліргероїні. ???

Словом, як казав Станіславський, - не вірю)
Коментатор Любов Бенедишин, [ 2017-04-24 16:47:36 ],
на сторінці твору     "***"  

Я розумію, про досвід. Але...

так і не стріла, –
Все чорно-біле. - це ж уже досвід, прожите життя, чи шмат життя.
і саме це й суперечить наступним рядкам
Тепер сказати може вже сміливо,
Життя - то диво.

як людина, яка прожила життя, прийшовши до висновку, що все чорно-біле - може вважати саме життя дивом?
Чорно0біле - це без барв.
А диво - це прекрасно)
Коментатор Любов Бенедишин, [ 2017-04-26 08:33:27 ],
на сторінці поезії     "Квітневі перегони"   Бенедишин Любов

Змінила. Але ритм таки порушився... (
1   ...   101   102   103   104   105   106   107   108   109   ...   114