---

_{Публікації на тему:}

---

• Віктор Кулле. "О переводах Иосифа Бродского"

---

Проблема перекладу поетичного тексту, можливість чи неможливість його перекладності взагалі – занадто складна і об'ємна, щоб її можна було висвітлити у невеличкому спічі скромного Шико. А тому звузимо тему перекладності поезії до, на перший погляд, епатажної тези – для перекладу поезії поет не потрібен. Скажу більше – перекладач не повинен бути поетом. Він мусить бути професіоналом-філологом мови на яку перекладає і, як мінімум, хорошим знавцем мови з якої перекладає. Відразу зауважу – ми говоримо про переклад, який максимально відповідає оригіналу. Всілякі "переспіви", "за мотивами" і т.д. нас в даному випадку не цікавлять – різниця між оригіналом і перекладом дорівнює в них величині амбіційності, самозамилування та совісті того, хто створює похідний текст.
Почнемо з того, що будь-який поетичний твір - продукт суб'єктивного сприйняття автором внутрішнього і навколишнього світу. Суб'єктивність є тим мірилом, яка вирізняє одного поета від іншого, створює унікальний погляд автора на речі і явища, коли ми говоримо про "свіжі метафори" та "небанальні порівняння". А тепер уявімо ситуацію, коли, наприклад, два поети – англомовний "N" та україномовний "Н" разом потрапляють в якусь типову життєву ситуацію і під впливом неї пишуть два поетичних твори – англійською та українською. Умова задачі така, що "N" через перекладача розповідає "Н" про що саме він написав англійською, а той українською творить вірш-переклад. Повірте, матимемо два РІЗНИХ тексти. При тому, що поети пліч-о-пліч пережили ті самі хмари, той самий дощ, ту ж температуру повітря – все до найменших дрібниць. Зважте, що ми ще опускаємо при цьому лексичну відмінність англійської та української мов, коли інформаційну насиченість віршованого рядка в англійській майже неможливо адекватно перекласти рядком українською – дається взнаки переважаюча одно- та двоскладовість інглішу. А ще якщо приплюсувати до вірша-перекладу "поетичні відсебеньки" україномовного творця? Матимемо, майже, як в анекдоті: "Фу, які жахливі, виявляється, ці The Beatles. Фальшивлять, гаркавлять!" - "А ти чув?" - "Ні, мені Рабинович наспівав".
Інша ситуація, коли за справу береться професіонал-мовник. Як аксіому приймемо те, що він достатньо знає і любить поезію, читав і читає вірші хороших поетів (поети, на жаль, інших поетів читають рідко), володіє абсолютним лінгвістичним слухом і не пише віршів (розуміючи, що його потуги у віршуванні до класики явно не дотягують). Текст-оригінал він сприйматиме максимально глибоко, розуміючи метафоричну варіантність, звукопис, можливість-неможливість адекватності перекладу деяких слів чи понять, традиційність або нетрадиційність рим (якщо вони є) і т.д.
Особисто, шукатиму саме такий переклад іншомовних поетів.
Існують ще переклади поетів-майстрів – Заболоцького, Пастернака, Рильського, Тичини та ін., але вони можуть бути цікавими хіба що у контексті їх власної творчості.
Чи можуть поети займатися перекладами інших поетів? Не більше, як вправами. Чи розкладанням пасьянсів марудними вечорами.
Знову ж таки, Шико нічого нового не сказав)
Кілька цитат наостанок: "Поезія – те, що гине у перекладі" (Роберт Фрост). Л.Чуковська - цитує А.Ахматову у "Записках про Анну Ахматову" - про Пастернака: "Он погибает дома... Своих стихов он уже не пишет, потому что переводит чужие - ведь ничто так не уничтожает собственные стихи, как переводы чужих. Вот Лозинский начал переводить и перестал писать..."