Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Петро Скоропис (1980)

Інфо
* Народний рейтинг 4.773 / 5.4
* Рейтинг "Майстерень": 4.254 / 5.25
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.776
Переглядів сторінки автора: 74694
Дата реєстрації: 2011-03-01 12:51:48
Звідки: Волинь
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2020.12.05 02:13
Автор у цю хвилину відсутній

Найновіший твір
З Іосіфа Бродського. Лист до генерала Z
Генерале! Ці карти – лайно. Я пас.
Північ зовсім не тут, а в Полярнім Крузі.
І Екватор ширший за ваш лампас.
І фронт, генерале, під хвіст папузі.
Чинник відстані з рації ваш наказ
в бугі-вугі спотворює у потузі.

Генерале! Це повний уже бардак.
Бездоріжжя не дасть підвести резерви
і змінити білизну: рушник – наждак;
це, ви знаєте, діє мені на нерви.
І ніколи допіру, гадаю, так
не паскудили ще олтаря Мінерви.

Генерале! Ми глибоко так в багні,
що червовий король наперед святкує,
і зозуля німує вже. Упаси,
втім, учути нас, що вона там кукує.
Я гадаю, казати пора "мерсі",
що противник не атакує.

Наші дула висять прямовисно вниз,
ядра розм’якли. Одні горністи,
сурми свої розчохливши, із
рвійністю тою, що й онаністи,
дрючать їх так, що на дотик рук,
ті добувають звук.

Офіцери бродять, попри статут,
в галіфе і кітелях різномастих.
Рядові в кущах, де сухіший ґрунт,
безсоромно дають собі ради наспіх,
і шаріє, як спущений на ніч стяг,
наш сержант-холостяк.
-----------------------------

Генерале! Я бився завжди допір,
які шанси малі не були спочатку.
Не потребую і жадних зір,
крім годящої вам на шапку.
А тепер я, як в казці тій, сам примір,
в стіну голівкою вбитий, цв’яшку.

Генерале! Шкода, та життя мина.
Намість лишатися при остачах,
нам належить спити до дна
чашу свою в самосійних хащах,
ба, не така його довжина,
аби гірше відкласти у довгий ящик.

Генерале! Лиш душам треба тіла.
Душу не точить червак злорадства,
і сюди нас, думаю, звела
не стратегія навіть, а спрага братства;
краще стрявати в чужі діла,
чим порадіти своїм гараздам.

Генерале! У мене тепер – мандраж.
Не второпаю: стид це, чи просто ступор?
Чи нестача дам? Або просто – блаж?
Не рятують цілителі, коли кухар,
я узагальнюю – без образ,
– не добирає, де сіль, де цукор.

Генерале! Боюсь, ми зайшли у кут.
Він тупий, і ми у нім залишенці.
Списи наші іржаві. Їх вістря тут
не означають, що є мішені.
І не сіпнеться тінь наша далі нас
у рокований час.
--------------------------------

Генерале! Смерти я не боюсь.
Гляньте в досьє, погортайте папки.
Кулі мене оминають. Плюс
я не боюсь ворогів і ставки.
Хай мені ліплять бубновий туз
межи лопаток – прошу відставки!

Я не бажаю вмирати за
двох або трьох королів мажорних,
навіч яких би і не пізнав
(річ не у шорах, а радше в шторах).
Доля ж пожити за них мене
двічі хай омине.

Генерале! Верне мене. Мені
бридне хрестовий похід од видив,
ніби укляклих в моїм вікні:
гір і лісів, річкових розливів.
Кепсько, щойно світи земні
вивчені тим, хто осліп і знидів.

Генерале! Не думаю, що ряди
ваші лишаючи, цим ослаблю.
Не убачаю у цім біди:
я не соліст, та чужий ансамблю.
От і виймаю мундштук з дуди,
нищу мундир і ламаю шаблю.
-----------------------------

Птахів не видно, та чути свист.
Снайпер, що тексти які тантричні,
чи то наказ, чи дружини лист,
всівшись на гілку, читає двічі;
і на гармату маляр наш весь
звів з нудьги олівець.

Генерале! Це час поцінує вас,
ваші Канни, флеші, каре, когорти.
Академії жде гуртовий екстаз;
ваші баталії та натюрморти
ширити будуть світогляд мас,
розріз зіниці, просвіт аорти.

Генерале! Я маю сказати – ви
ніби крилатий той лев на вході
біля під’їзду. Такі, як вид,
нині не здибуються в природі.
Ні, не те, щоб ви неживі,
биті або, – вас нема в колоді.

Генерале! Віддайте мене під суд!
Сутнє і правте своїм правилом:
сума страждання дає абсурд;
хай же абсурд володіє тілом!
Хай і воно бовваніє тут
чимось чорним на чімось білім.

Генерале, скажу вам іще одне:
Генерале! Місія рими слову
"умира" – єднала вас і мене;
нині сам Бог від зерна полову
в ній відділив, і тепер вона
виконана сповна.
-------------------------

На пустирі, де іще мигтять
два ліхтарі і гниють вагони,
наполовину з рамен шмаття
скинувши блазня, рвучи погони,
я ціпенію, як відбиття
камери Лейц або віч Горгони.

Ніч. Я віддався б цілком одній
жінці божественній – за увагу.
Те, що коїться у мені,
нижче небес, але вище даху.
Те, що хвилює мене в цей час,
не ображає вас.
------------------------------

Генерале! Власне, слова мої
звернені на посполиті, спільні
нам порожнечі, чиї краї
ген в широченній, глухій пустині,
тої, що в картах, де ми її
вгледіти мали, нема в помині.

Генерале! Щойно свого звання
чулі ви, значить, пустелі та ще
личить оаза, вона ж – мана
для верхівця; верхівець цей наче
я; я пришпорив оце коня;
кінь, генерале, туди не скаче.

Генерале! Я бився, як жоден лев,
я ж полотно і плямую стягу.
Генерале, й хатка картярська – з мрев.
Я пишу вам рапорт, бовтаю флягу.
Щоб пережити великий блеф,
клапоть паперу дає наснагу.


----------------------------