Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Петро Скоропис (1980)

Інфо
* Народний рейтинг 4.778 / 5.4
* Рейтинг "Майстерень": 4.258 / 5.25
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Переглядів сторінки автора: 64589
Дата реєстрації: 2011-03-01 12:51:48
Звідки: Волинь
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2020.02.19 11:30
Автор у цю хвилину відсутній

Найновіший твір
З Іосіфа Бродського. Вірші про зимову кампанію 1980-го року.
I
Швидкість кулі з падінням температури
сильно залежить від рис мішені,
від стремління зігрітись в мускулатурі
торсу, родимки на яремній вені.
Брили лежать, як обози війська.
Тінь втискається в суглинок мимоволі.
Звисока осипається нетривка побілка.
І літак розчиняється, ніби цята молі.
І пружиною споротого матрацу
підкидає розрив. Сповнюючи ущерть вирву,
начебто збігла пінка, кров сочиться не зразу
в ґрунт, а береться у тверду кірку.

II
Північ, пастух і ратай, жахає стадом
Аравію, ширячи псячий холод.
Ясна морозна днина стоїть над Чучмекистаном.
Панцирований слон закидає хобот –
пріч подалі чорної миші
міни в снігу – відригнути горлу
глевтяка із утроби кивком, рішивши,
як Магомет, посувати гору.
Сніг заліг на вершинах; небесні комірники їм
покривають нестачі, собі не в збиток.
Непоступна, гора відступає спіхом
свою нерухомість тілам убитих.

III
О, начувані піснею слов'янина
вечори Азії. Видубіла, сира і
не потравна людська свинина
на долівці у караван-сараї.
Тліє кізяк, ціпнуть холодні ноги;
пахне шматтям, вільгим духом лазні.
Сни одинакові, теж вологі.
Більше патронів, чим ради у споминанні,
і гіркий ротам від "ура" осадок.
Слава тим, хто, долівіч зі учину,
йшли в абортарії в шістдесятих,
від ганьби рятуючи батьківщину!

IV
В чім напучання дзижчання трутня?
В чім – гвинтокрилого апарата?
Життя – річ, не в примір марудна,
чим огороди, горожі ради
чи які карткові ансамблі.
Все нестійке, на поталу дулу:
сім'ї, звивин сусіки, саклі.
Над розвалинами аулу
ніч. Йдучи під себе мазутом,
стигне залізо. Місяць-нетяга,
чим у чоботі вже роззутім,
тоне у хмарі, мов у чалмі Аллаха.

V
Святні, висотні настоянки на озоні.
Привізна буцім, звалена як попало
безгомінь. Набухла, мовби опара,
пустота. Розродися зорі
життям, лунали б аплодисменти
маестро-артилеристу, акордам фуги.
Убивство – безхитрісна форма смерти,
тавтологія, арія від попуги,
справа рук, либонь, та брови дугою
проти мухи житечної у прицілах
молоді, що знайома з кров’ю
тільки з чуток та ламання цілок.


VI
Натягни укривало, вирий углиб матраца
ямку, заляж і слухай "уу" сирени.
Наступне обледеніння – обледеніння рабства
наповзає на глобус. Його морени
підминають держави, розумування, блузки.
Бубнячи, викочуючи орбіти,
ми й уособлюємо будучини молюски,
бо ніхто нас не чує, наче ми трилобіти.
Протяги з коридору, зі свердловин, із вікон.
Поверни вимикач, скрутись у калачик.
У хребта в шані вічність. В примір повікам.
Ранком звестися зась з карачок.

VII
В стратосфері, кинута всіма, сучка
лає, слинить ілюмінатор.
"Шарик! Шарик! Прийом. Я – Жучка".
Шарик внизу, і на нім екватор.
Як ошийник. Згірки, поля з ярами
повторяють падкі до білила скули.
Стид їх усотався прапорами.
І сполотнілі несучки-кури
у півпідвалі, після побудки
відкладають білі, як цнота, яйця.
Що коли і чорніє, то тільки букви.
Як сліди уцілілого дивом зайця.

---------------