Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Петро Скоропис (1980)

Інфо
* Народний рейтинг 4.757 / 5.38
* Рейтинг "Майстерень": 4.304 / 5.25
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.787
Переглядів сторінки автора: 38014
Дата реєстрації: 2011-03-01 12:51:48
Звідки: Волинь
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2017.09.19 15:37
Автор у цю хвилину відсутній

Найновіший твір
З Іосіфа Бродського. Горіння
Зимний вечір. Пахка
смола дрівець, огняна –
жіноча мов голова
на вітрі ясного дня.

Як золотиться кіс
пасмо в ряснім огні!
Шкода – не дібрати рис
лиця. І гаразд, як ні.

Нíяко й кочерзі,
зась пасемце ділить:
може майнути взір,
і разом все спопелить.

Я вгадую пломінь руж.
Вияснюється огнем
чи шаріє "не руш"
і схоплюється "мене!"

Мені стає гарячé.
Я чую крізь хруст кості
непогамовне «іще!»
і несамовите «пусти!»

Палай, пали мене, тни,
пломеню, мов блатні,
мов безумні кравці,
півня пусти і цій

зимі! Я пізнаю
патли твої. Твою
завивку. Насамкінець,
щипців і пасом герць!

Ти та, яка і була
завше. Не до полегш
роздягненій догола,
жбурячи жмут одеж.

Тільки тобі, огню
подібній, що догорів,
поталою талану
яріти до звіздарів!

Іскряна, нутряна
пороба заграв – пітьмі,
одінь пістряве рвання,
ми разом і геть самі!

Онде – твій жар і шал!
Не одрікайся! Їх –
був один, спокушав
обвуглинами країв.

Темні краї тамті,
але викажуть суть,
жоден, як ти тоді,
не умів захлиснуть,

духом зібратись, враз
метнутись вперейми, врешт.
Назорею б та страсть,
воістину би воскрес!

Палай, пломеній, гріши,
закушуй губу собі,
як менада, сочи
краплі крівці з губи.

Вий, трепечи, тряси
плоті плечем худим.
Той, хто вгорі єси,
най ковтає твій дим!

Так рвуться, тріщать шовки,
бо оголюють стан.
То приллє до щоки,
то палахнуть уста

і дрож – жада потрясінь.
Так, горілиць до зір,
хіть, чим зійти на пси,
визвіздиться в позір.

Ти та, яка і була.
Од талану, житла
після тебе – зола
паленого дотла,

холод, світанок, сніг,
мерзлих різок танок.
Й опіком, – що не зміг
втримати – рій думок.

1981