Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Петро Скоропис (1980)

Інфо
* Народний рейтинг 4.721 / 5.38
* Рейтинг "Майстерень": 4.272 / 5.25
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.780
Переглядів сторінки автора: 46968
Дата реєстрації: 2011-03-01 12:51:48
Звідки: Волинь
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2018.08.16 02:58
Автор у цю хвилину відсутній

Найновіший твір
З Іосіфа Бродського. Посвітач
Сатир, лишивши бронзовий струмок,
стискає канделябр на шість свічок,
як річ, належну одному йому.
Але, як непомильний каже опис,
він сам йому належить. Позаяк,
належність обоюдна річ, бідак
не виняток у описі. Тому
в його мошонці зеленіє окис.

Метка уява виокремить яв.
Було таке: долав і він уплав
потік, в чиєму дзеркалі давно
шістьма гілками шумували зела.
Обняв був стовбур. Стовбур коренивсь
в землі. На гладі вод сліди кудись
одніс потік. Просвічувало дно.
І відкись щебетала Філомела.

Тривай тоді усе це зайвий миг,
сатир і самоту пізнати б міг,
і непотрібність ручаям, землі;
та тої миті попустився жалю.
Темніло. Із кутів, жалям у лад,
"Не вмер" – не угавав дует свічад.
Посвітач опинився на столі:
осяяти довершеність ансамблю.

Є стан речей, є стани речовин.
Сатиру в бронзі копії світлин
не шкодять. І позаду Рубікон,
і отвердів увесь, до геніталій.
Тим і бере мистецтво, вочевидь,
умить, що навіть потемки яснить,
оскільки головний його закон,
достоту, в незалежності деталей.

Палімо ж свічі. Годі балачок,
шкода чи ні сатирові свічок.
І ким хто володає – годі кпин,
хоча гримаси і зловісні, врешті.
Не я тебе, красуне, обійму.
І докір слізний твій – казна кому;
оскільки заливає стеарин
не спогади за річ, а суто речі.


---------------------------------