Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Петро Скоропис (1980)

Інфо
* Народний рейтинг 4.778 / 5.4
* Рейтинг "Майстерень": 4.258 / 5.25
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Переглядів сторінки автора: 65800
Дата реєстрації: 2011-03-01 12:51:48
Звідки: Волинь
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2020.03.30 14:23
Автор у цю хвилину відсутній

Найновіший твір
З Іосіфа Бродського.
І
У дорозі по Азії, ночуючи(був би дах)
в сінях, лазнях, лабазах – у теремах і хатах,
чиї кіпчені шиби оку на кшталт узди,
укривайся кожухом і норови завжди
кут найти головою, аби кут у нічній
млі сокирі обтяжив і вдар по ній,
обважнілій від усячини випитого, і акурат
саме тебе забити. Вписуй коло в квадрат.

ІІ
Бійся широких скул, купно з місячною, рябих
шкірою щік; приязнись не до карих, а голубих
віч – особливо у разі, коли передує ніч,
хащі. Взагалі – має значення розріз віч,
бо напослідок важить, що поглядом чоловік,
у віщось – хай скрижаніле – але проник,
а там і лід трісне, ба – і купелі крижані
не настільки в’язкі, як меди брехні.

ІІІ
Завжди обирай той дім, де у дворі висять
пелюшки. Лигайся із людом, якому за п’ятдесят.
Чоловік у літах доволі долі пізнав, дастьбі,
щоб із абищиць твоєї приписувати собі,
і з жінками – те саме. Тримай грошву в комірці
шуби; а у благенькім строї ліпше у гаманці
в холоші нижче коліна: у взуванці їм каюк.
В Азії чоботи – перш річ для злодюг.

IV
У горах іди поволечки; треба повзти – повзи.
Величні навіч оддалеки, скидаючись на низи
дольні впритул, ці поверхні випростані сторчма,
і, мовби горизонтальна, виляста тропа сама
є втіленням вертикалі. Лежма в горах – стоїш,
стоячи – возлягаєш, певнячися, що лиш
в падінні ти незалежний. Так подолують страх,
запаморочення над прірвою й щирий захват в горах.

V
Німуй на “Агов, друзяко!” Вдай, що упав з гори.
Врозумівши говір, сам не заговори.
У гурті не виділяйся – в профіль, в анфас; лиця
зайве не умивай. І коли у пся
горло ріжуть пилою, не морщся. Палиш – гаси
недопалок свій плювком. Зодягай, носи
сіре, під цвіт землі; і спідніх вряди-годи
колір когось відраює в ній тебе погребти.

VI
Спиняючись у пустелі, насамперед викладай
стрілу, аби рвійно кинувшись, мав уяву бодай,
куди його далі рухатись. Демони відусіль
в пустелі тебе терзатимуть. Деякі голоси
змусять іти блукати: крок вбік – і тобі кранти.
Привиди, духи, демони – вдома в пустелі. Ти
впевнишся сам, що тіні й сліду рінь її не трима
довго, й душа витати муситиме сама.

VII
Ніхто ніколи нікого позавіч не понука.
Дивлячись у широку спину провідника,
думай, що бачиш будучину, але іди
на якмога обачній відстані. Час ходи
сутньо і є тривалістю – візії сього дня
в завтра, тобто – в майбутнє. Кроками навмання
частити почни у разі гонитви, де наздогін
вбивця біжить, грабіжник, минуле і т.ін.

VIII
В кислій ядусі лахів, в запахах кізяків
цінуй незворушність речі зору оддалеки
і обзаведися абрисом, недосяжним для
бінокля, чиїхось згадок, жандарма або рубля.
Чихаючи у пилюці, чавкаючи в багні,
майже нема різниці, чим ти виявишся у нім?
Де у чім навіть ліпше, що добродій з ножем
про тебе не встигне подумати, як про чуже.

IX
Ріки Азії довші инших деінде у
світі, багаті аллювієм, тобто – мутні; тому,
коли з них черпаєш, у пальцях мул,
і, попивши із них, непереливки будь-кому.
Не вір відображенню. Перепливай на ту
сторону на саморучно скрученому плоту.
Знай, що з крутого берега відблиск багать
ковза рікою вниз і накликає тать.

X
Пишучи з цих місцин, не описуй в листі
усього, що зустрів. Вражінь – і поготів.
Розпиши за погоду, настрій тощо – твій лист
може і не дійти. І, мимоволі, хіть
водіння пера папером видасться узнаки
у глибині розриву з тим, з ким в кої віки
ані лягти, ні всістись, з ким, – у письмі мастак,
ти уже не побачишся. Так, або позаяк.

XI
Коли пусте плоскогір’я і версти лишень висот
бездонного неба Азії, синяви, де пілот
або янгол збовтав крохмаль в киселі;
коли ти ціпенієш на думці – як ми самі малі,
затям: просторіні, котрим немовбито й ніпочім
самітник, по правді, кревно нужденні у помічнім
погляді збоку, в критерії пустоти.
І ради цьому давати здатен хіба-що ти.



----------------------------