Онде дім, який Джеків розніс фугас.
Онде мур, де зіжмаканий ціпне бакс,
ані Гансу ні шансу: однак хана.
Це – Іваном викладена стіна.

Це стіна, до якої доклавсь Іван.
Діловито, як доказ уподобань
будівничих, сіріє її бетон:
немаркий і пасткам у тон.

Це стіна, де: а) млоїть вас; б) ляка
дріт(напругою з’їженіш їжака!),
а на штопці бабусиній узнаки
струмом випалені дірки.

За стіною тріпоче місцевий стяг.
Надиха вільних мулярів до звитяг
чорно-маково-жовтого тла цвіток –
ревні Циркуль і Молоток.

Чатові її зірко, як птиці з гнізд,
озирають в біноклі: Захід і Схід
видно, як на долоні, та не впада
їм у вічі ані жида.

Визначаються біля стіни місця
ідеалам і опціям гаманця,
чи, по Марксу – підмін у меню ціна,
і її вимага стіна.

Підійди до стіни, як нема іти
куди инде і никнуть твої світи,
де тумани-омани і майбуття
упослідять, і сенс життя.

Підійди до цієї, миру-війни
b-версії в стадії кам’яній:
із бетону відлита її скрижаль –
ані тріщин, ні задзеркаль.

Тут удень вередує нудьга. Вночі
докучають прожектори, хоч кричи.
А вві сні, переверзіям в унісон,
крик діймає: і це не сон.

Сни сирі неї окіл: не водяні
барви малев – кривавить і уві сні
той блокнот, де нотоване олівцем
заперечується свинцем.

Тільки час, що мете по собі сліди,
за злочинний переступ туди-сюди
уникає покар її прохача:
куля в маятник не влуча.

І стіна ціпенітиме до відлунь,
заки люд, у поробі, мов на тіпун,
і тісніш, як десертні ложки, зляга,
і самітно їсть пирога.

Підійди сюди, ікла її огледь:
годі римській до неї, й – анітелень
за китайської кутні, гнилі суціль
для сусідського м’яса-гриль.

На пісенні рулади і птах мастак.
А оман і облуд опостінь тим пак
в світі доста на пелени для зіниць:
тож іди до стіни – дивись.


--------------

J. Brodsky

to Peter Vierek

THE BERLIN WALL TUNE

This is the house destroyed by Jack.
This is the spot where the rumpled buck
stops, and where Hans gets killed.
This is the wall that Ivan built.

This is the wall that Ivan built.
Yet trying to quell his sense of guilt,
he built it with modest gray concrete,
and the booby traps look discret.

Under this wall that (a) bores, (b) scares,
barbed-wire meshes lie flat like skiens
of your granny's darning (her chair still rocks!).
But the voltage's too high for socks.

Beyond this wall throbs a local flag
against whose yellow, red, and black
Compass and Hammer proclaim the true
Masonic dream's breakthrough.

The border quards patiently in their nest
Through binoculars scan the West
and the East; and they like both views
devoid, as it were, of Jews.

Those who are seen here, thought of, felt,
are kept on a leash by the sens of Geld
or by a stronger Marxist urge.
The wall let them merge.

Come to this wall if you hate your place
and face a sample of cosmic space
where no life forms can exist at all
and objects may anly fall.

Come to this scornful of peace and war,
petrified version of either/or
meandering through these bleak parts which act
like your mirror, cracked.

Dull is the here by day. In the night
searchlights illuminate the blight
making sure that if someone screams,
it's not due to bad dreams.

For dreams here aren't bad: just wet with blood
of one of your like who's left his pad
to ramble at will; and in his head
dreams are replaced with lead.

Given that, it's only time
who has guts enough to commit the crime
of passing this place back and forth on foot:
at pendulums they don't shoot.

That's why this site will see many moons
while couples lie in their beds like spoons,
while the rich are wondering what they wish
and single girls eat quiche.

Come to this wall that beats other walls:
Roman,Chines, whose worn-down, falls
molars envy stell fangs that flash,
scrubbed of thy neighbor's flesh.

A bird may twitter a better song.
But should you consider abortion wrong
or that the quacks ask too high a fee,
come to this wall, and see.


1980