Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ігор Зіньчук (2008)



Художня проза
  1. Культура, як духовний та суспільний феномен
    Культура це – надзвичайно багатогранний суспільний та духовний феномен, який тісно пов’язаний з діяльністю людини в суспільстві. На мою думку, культура в широкому розумінні цього поняття виникла тому, що людина постійно прагне самопізнання, пошуку сенсу власного життя на землі, розвитку особистого світогляду, інтелектуальних та фізичних здібностей, свого індивідуального духовного світу. Кожна людина здійснює певний внесок у розвиток культури в процесі життя і опановує культуру, яку створили її попередники. За духовними та матеріальними цінностями певної епохи можна робити висновки про рівень культури цієї епохи, оскільки результати трудової діяльності особистості мають вагоме культурне значення. Культура є, по суті, наслідком діяльності людини. Феномен культури має суспільну та духовну складові частини, які взаємно доповнюють одна одну і, з моєї точки зору не можуть існувати окремо, адже від рівня духовності індивідуальної особистості залежить подальший розвиток сучасного суспільства в цілому.
    Переважання матеріальних цінностей і благ над духовними в сучасному світі призведе до неминучого занепаду та «самознищення» людства. Культурна реальність людей охоплює своєрідний спосіб їхнього буття, ціннісні орієнтири, всю сукупність суспільної діяльності, яка є організована в певний лад і дуже часто має повторюваний характер. Вона характеризує весь спектр практичної та духовної діяльності, те, як люди сприймають світ, своє ставлення до нього і своє місце в ньому. Саме через культуру людина найповнішою мірою виявляє і реалізує власний розвиток та потенціал у світі.
    Феномен культури, як суспільної практики має достатньо активний вплив на діяльність людини. Особистість не лише створює матеріальну і духовну культуру, але й опановує здобуті знання, таким чином відбувається засвоєння культури.
    Чим більше духовних та матеріальних культурних цінностей створено, тим більше зусиль докладає індивід для їх передачі наступним поколінням нащадків. Тому виникає потреба більшої діяльності з метою успадкування та творчого відтворення таких здобутків. Шляхом збереження та передачі духовних і матеріальних цінностей нащадкам реалізується закон засвоєння культури. В суспільстві сформувалися різні способи передачі культурних цінностей. Такими способами передачі є виховання, навчання, освіта, мова, дотримання звичаїв та традицій власного народу, вивчення кращих зразків української та світової літературно-мистецької спадщини. В межах певної соціальної спільноти людей ці форми утворюють достатньо складну ієрархічну систему, яка вбирає в себе і відтворює духовні цінності, погляди, ідеї принципи, зразки поведінки і діяльності, мислення та почуття, риси національного характеру. З плином історії суспільства відбувається не лише опанування набутим досвідом, але й подальший розвиток, вдосконалення культури, створюються нові культурні цінності, змінюються традиційні форми передачі і засвоєння культури. Загалом можна виділити два аспекти діяльності, які спрямовані на збереження духовної складової культури – професійну та непрофесійну.
    На мою думку, засвоюючи досягнення культури, людина краще пізнає себе і визначає власне місце у суспільстві та світі, вона бачить мету та сенс свого життя. Хоча для кожного з нас поняття сенсу та мети життя на землі сповнені абсолютно різного змісту. Ступінь розвитку духовної культури визначається ступенем сутнісних цінностей людини, багатогранністю форм її самореалізації, духовного потенціалу та індивідуального самоствердження. Підвищення ефективності та дієвості процесу формування духовної культури особистості передбачає створення умов, які є необхідними для самореалізації, постійного вдосконалення і збагачення духовності людини, адже основний зміст цінностей такої культури полягає в їх самовираженні та відтворенні.
    Розвиток духовної складової культури без утвердження її цінностей не є можливим, оскільки тільки утвердження зазначених цінностей на особистісному рівні, дає змогу реалізувати неповторний, дуже своєрідний потенціал духовного розвитку індивіда. Значення такого розвитку постійно зростає.
    Вважаю, що основою індивідуального стилю духовної самореалізації є виявлення і всебічна реалізація творчого потенціалу особистості, її національна самобутність та ідентичність, характерні національні ментальні і світоглядні риси та моменти особистісного сприйняття навколишнього світу та суспільства. При цьому дуже важливо, щоб таке індивідуальне світосприйняття і духовні цінності культури гармонійно поєднувалось із розширенням індивідуального кругозору і підвищувалося до рівня загальнолюдської свідомості.
    Одним із найважливіших факторів, пов’язаних із індивідуальним духовним самоутвердженням особистості є повнота емоційного сприйняття світу, адже без нього є неможливими успіхи особистості у сфері духовного життя, формування некорисливого ставлення до світу і різних народів, що живуть на Землі. Адже, чим глибше індивідуальна особистість співпереживає та співчуває, тим більше вона здатна не тільки до засвоєння, але й до опанування, творення такої культури, соціально важливої активності в царині суспільних відносин.
    Ефективність процесу утвердження духовної культури, реалізації потенціалу особистості та суспільства визначають, як правило, не зовнішні обставини, а внутрішня активна життєва позиція, діяльність людини, праця її душі, власні почуття та переживання окремої індивідуальної особистості.
    Культуру потрібно плекати, тому що саме вона є невичерпним джерелом стійкості і добра для кожного народу, фактором національної гідності, який втілює історичний досвід народу, його творчий потенціал є підґрунтям духовного розвитку наступних поколінь, а прогрес суспільства супроводжується також культурним прогресом. Основне призначення духовної складової культури є, на мою думку, пробудження національної та громадянської свідомості особистості зокрема та суспільства загалом.
    Духовна складова феномену культури охоплює результати духовної діяльності людини, які існують, як правило, в ідеальній формі. А саме: поняття, уявлення, вірування, почуття і переживання, які доступні свідомості та розумінню людини. Зазначена складова створює особливий світ цінностей, формує та задовольняє інтелектуальні і емоційні прагнення та потреби людини. Через закріплення в різноманітних організаційних формах, символах ця сфера є, до певної міри, самостійною від особистості, яка її створила. В духовній культурі можна виділити дуже своєрідні аспекти творчості. Духовно – практичне осмислення та освоєння реальності відбувається у філософії, мистецтві, різних науках.
    Практичне освоєння суспільної складової феномену культури здійснюється в політиці, праві, моралі. Універсальні духовні функції виконує релігія. Можливо, у майбутньому стануться зміни в духовній культурі людства через розвиток екологічної свідомості чи космосу.
    Предмети матеріальної та духовної культури люди використовують по різному. Проте в матеріальні культурі існує духовне начало. Адже перед тим, як створити певний предмет, в людини виникає задум, ідея його створення. Отже суспільна і духовна складова культури завжди перебувають в гармонійній єдності.

    11.06.2013


    Прокоментувати
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

  2. З глибин мого серця
    ВІД АВТОРА

    Шановні читачі!
    Відверто кажучи, я довго вагався: чи варто взагалі публікувати збірку «З глибин мого серця», вступну статтю до якої Ви зараз читаєте, бо не вважаю, свою скромну творчу працю чимось незвичним чи оригінальним… Написання моїх віршів виникає абсолютно спонтанно, під впливом певних оптимістичних чи негативних подій або емоцій, які трапляються у моєму житті. Це просто сплеск почуттів, які сповнюють моє серце і душу в момент створення рядка. В поезії я – початківець, а написання рецензій та відгуків на твори сучасної української та світової літератури – просто улюблена справа, якою займаюся у вільну хвилинку заради власного задоволення.
    Звичайно, моя творчість не відбулася б без повсякчасної підтримки найрідніших людей, адже саме їхня любов і кохання дарують світлі, мрійливі миттєвості натхнення і творчого піднесення. На цих сторінках Ви знайдете вірші присвячені єдиній і неповторній володарці мого серця, чиє кохання допомагає стійко триматися на хвилях бурхливого життєвого моря, рядки присвячені моїй матусі, братові, маленькому племінникові і світлій пам’яті бабусі Євгенії, яка самовіддано допомагала мені впродовж всього життя, але, нажаль, зовсім нещодавно відійшла у Вічність.
    Пропоную Вашій увазі низку неупереджених, а іноді дискусійних рецензій та відгуків на твори видатних письменників сучасної української та світової літератури. Ви зможете відкрити для себе дивовижний та захоплюючий, сповнений драматизму світ романів Ліни Костенко, Марії Матіос, Лесі Романчук, Ніни Фіалко, Люко Дашвар, Сімони Вілар, Філіпа Ванденберга та інших майстрів художнього слова, зможете зрозуміти моє бачення певних романів і зробити власні висновки!
    Щиро дякую людям, які співпрацювали зі мною і сприяли моїй творчій реалізації в царині літератури: п.Юрієві Микитенку, головному редактору журналу іноземної літератури «Всесвіт»,п. Дмитрові Дроздовському, редактору відділу літературної критики журналу «Всесвіт» п. Олександру Апалькову, головному редактору міжнародного –літературного журналу і видавництва «Склянка часу», п. Лесі Романчук, письменниці, авторці роману «Лицарі любові і надії», п. Валентині Січкоріз, працівниці видавництва «Навчальна книга Богдан», п. Лілії Стасюк, редактору незалежного літературного альманаху «Lira», п. Миколі Жарких, засновникові літературного сайту «Мислене древо», викладачам – наставникам у середній та вищій школі .
    Якщо цікаво, то більше інформації можна прочитати в Інтернеті:
    Блог в Інтерет –виданні «Хайвей» http://h.ua/profile/304340/ http://h.ua/profile/298780/
    Блог в Інтерет –виданні «Поетичні майстерні» http://maysterni.com/user.php?id=5637
    Сторінка на сайті «Мислене древо»
    http://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Sci/LiteraryStudies.html
    ЗАПРОШУЮ ДО ДИСКУСІЇ ТА БУДУ ВДЯЧНИЙ ЗА ВАШІ ВІДГУКИ!
    З повагою, автор
    16.05.2013


    Прокоментувати
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

  3. Стереотипи на тернистому шляху до зірок
    Як відомо з наукової літератури, термін Стереотип походить (від грецьк. "stereotype": stereos - твердий, міцний і typos - форма, зразок, відбиток) - тверда, часто спрощена, стандартна думка про соціальні групи чи про окремих індивідів як представників цих груп. З цього визначення випливає, що стереотипи є суспільно зумовленими ідеями, які формуються у свідомості людини під впливом певних обставин. Дуже часто люди потрапляють у ситуації, на розвиток яких вони самі не здатні вливати, зокрема, це стосується людей з обмеженими фізичними можливостями, яких сьогодні вважають "неповноцінними і непрацездатними", незважаючи на декларативні голослівні твердження про рівність прав і свобод всіх громадян демократичного суспільства" не залежно від їхнього фізичного стану та творчих здібностей. Так відбувається внаслідок байдужості пересічних громадян до проблем неповносправних людей, небажання зрозуміти їхні прагнення, адже сьогодні в Україні панує негласний закон -"кожен сам за себе". Саме тому, неповно(справні)?, як правило, покладаються на власні сили та підтримку рідних людей.
    Однак, з точки зору власного життєвого досвіду, намагаюся утвердити думку про те, що люди з особливими потребами не прагнуть викликати жалісливе ставлення до себе з боку оточуючих, а лише потребують створення цивілізованих умов, в яких живуть такі люди за кордоном. Насамперед, мова йде про пристосування громадського транспорту, та інфраструктури до їхніх потреб. Нажаль, зараз в нашій державі посадовці лише говорять про такі проблеми і справа обмежується декларативними відписками.
    Існує ще один, так би мовити, психологічний аспект ставлення до вмінь неповносправної людини. Саме через надмірну стереотипність мислення "звичайних "людей, в колі львівської наукової еліти побутує цілком хибна думка про те, що люди з обмеженими можливостями не здатні займатися науковою діяльністю і продовжити навчання в аспірантурі "зважаючи на особливий фізичний стан студента", навіть, якщо студент успішно захистив диплом філолога з відзнакою без жодних натяків на поблажливе ставлення до себе. Натомість, провідні науковці з відвертим цинізмом радять, удосконалювати творчі здібності самотужки тільки тому, що так діяли деякі видатні діячі. які стикалися з подібними проблемами. Наведений приклад свідчить, що свідомість людини повністю підвладна стереотипам стосовно людей з особливими потебами, які формувались і беруть початок у відверто ганебному радянському вихованні та ставленні до життя певних відомих науковців.
    Зважаючи на те, що кожній людині притаманне високе духовне начало, яке, тією чи іншою мірою, спонукає нас замислитись про місію, долю та її призначення на землі, моральні цінності повинні ставитись вище за меркантильні ідеали та прагнення, однак людина сучасного суспільства надто егоїстична у своєму розумінні суті вищих цінностей, заради яких ми приходимо у цей світ, і, проживши ціле життя, надто пізно усвідомлюємо його справжню сутність, яка полягає у прагненні справедливості стосовно всіх людей незалежно від їх фізичних можливостей, обмеження яких виникли через безвідповідальність "служителів Гіпократа”, які, нажаль, не несуть жодної відповідальності за свої вчинки ні перед Творцем , ні перед власним сумлінням, ні, тим паче, перед своїми по суті ні в чому невинними пацієнтами, яким сКАЛІЧИЛИ життя. Ось яким тернистим буває шлях до зірок довжиною в життя...
    9.07.2010


    Прокоментувати
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

  4. «Пристосованість» української столиці до потреб людини з неповносправністю."

    Вирішив висвітлити цю актуальну та складну проблему, спираючись на власний досвід та враження від нещодавньої поїздки у Київ.
    Відверто кажучи «пристосованість» транспортної інфраструктури до потреб людей – візочників дається взнаки вже з початку подорожі, адже незважаючи на те, що на Львівському залізничному вокзалі, теоретично, створено всі необхідні умови для пересування інвалідів і всі сходи обладнані пандусами, практично користуватися ними просто нереально. Через неправильний кут нахилу пандуси є непридатними, можна сказати, навіть небезпечними для пересування, і лише завдяки підтримці та зусиллям брата мені вдавалося подолати архітектурні бар»єри.
    Аналогічна ситуація виникла під час посадки в поїзд, адже жодний інвалідний візок не вміщається за габаритами в двері вагону, на шляху до яких слід подолати, як мінімум, три сходинки. Оптимісти можуть зауважити, що мовляв, існує можливість замовити спеціальний вагон з підйомником для перевезення людей з особливими потребами. Така можливість дійсно існує, але практичне її втілення вимагає значних затрат часу та виснажливої б»юрократичної паперової волокіти , адже навіть, якщо зробити все необхідне, то замовленого заздалегідь спеціального вагона доводиться чекати кілька місяців!!, що, погодьтеся, не дуже зручно.
    А подорож в Київському метрополітені взагалі потребує крім фізичних зусиль людини, яка супроводжує інваліда, ще й значних емоційних та вольових зусиль самої людини з особливими потребами, тому що деякі працівники метрополітену забезпечуючи безпеку візочника більше хвилюються за власну премію аніж за відчуття пасажира. Звичайно, можна погодитись, що працівник столичного метрополітену, надаючи цілком окремий ескалатор для інваліда, прагне зробити для людини краще, але уявіть мої відчуття, коли Вельмишановна пані на касі з відвертим цинізмом криком кричить в телефон до працівниці станції призначення: «Галя, в мене інвалід на участку!!!!», пропускає на ескалатор і затримує весь натовп людей, але при цьому вимагає від мами жетон і не пропускає «третього, а лише інваліда з супроводжуючим». Потім надають двох працівників метрополітену для супроводу, які бояться візка, як вогню, бо не мають навичок техніки правильного підйому сходами. При цьому на сходах при виході з метрополітену, де є велика їх кількість вже, навіть близько, немає жодного запопадливого службовця і брат покладається лише на власні сили. Крім цього навіть ті незручні та небезпечні пандуси, які таки є, завалені продуктами та крамом продавців стихійних ринків. Почувши, цілком ввічливе запитання: «скажіть, як можна проїхати пандусом»?, шановна пані продавець спочатку подивилася на мене так, ніби я хочу, щоб вона полетіла на Марс ))), а вже потім після зауважень численних перехожих почала прибирати ящики з таким виглядом, ніби робить мені велику послугу.
    Вищевикладене ще раз доводить, що незважаючи на те, що в Україні діє «Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 № 875-ХІІ, згідно ст. 28 якого, «Підприємства та організації, що здійснюють транспортне обслуговування населення, зобов'язані забезпечити спеціальне обладнання транспортних засобів, вокзалів, аеропортів та інших об'єктів, яке б дало змогу інвалідам безперешкодно користуватися їх послугами.У тих випадках, коли діючі транспортні засоби не можуть бути пристосовані для використання інвалідами, органи місцевого самоврядування створюють інші можливості для їх пересування.
    При проектуванні і створенні нових засобів пересування, реконструкції і будівництві аеропортів, залізничних вокзалів і автовокзалів, морських і річкових портів обов'язково передбачається можливість їх використання інвалідами.», всі практичні заходи, щодо реалізації норм цього закону залишаються лише солодкими обіцянками, які не мають нічого спільного з жорстокими сучасними реаліями нашого сьогодення, в якому розмови про людиноцентризм є просто черговими «байками дідуся Панаса»))).
    4.08.2010












    Прокоментувати
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -