Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Володимир Маслов (1966)

Інфо
* Народний рейтинг 4.791 / 5.44
* Рейтинг "Майстерень": 4.694 / 5.42
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.742
Переглядів сторінки автора: 22081
Дата реєстрації: 2013-08-02 12:57:13
Веб сторінка: https://m.facebook.com/vladimir.maslov.50?ref=bookmarks
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2018.11.18 09:06
Автор у цю хвилину відсутній

Найновіший твір
Пилат
Суд завершено. Звершилося...
Кривава біля підніжжя хреста трава.
У прокураторі клекоче гнів німий
і думка думку розриває.

"Нікчемна потолоч, мені набридли ви,
ваше бажання, ваша віра,
яскраві убори ваших первосвященників,
ваші месії, що б'ють себе в груди,
сонця пал під цим клятим небом,
безладні слова, шаленство барв,
і я сам і мій пан, Цісар,
що поставив мене суддею над таким народом.

"Розіпни!" – вони всі вуха прокричали.
Доки, не змучившись, Його не видав їм.

Сердега божевільний! Адже тільки мріяв,
тільки мріяв про драбину в небо.
Тільки мріяв, але поряд з ними, мабуть, краще.
Уже сіріє там вверху гора Череповище --
чи мріє ще сердега на хресті?

Щось казав мені про істину,
потім мовчазно кровоточив, світився.
З іронією питаю: що є істина?
Відповідає: "Я".

Ех, та хто мені ця людина?!

А потолоч шуміла наче море,
мені набридли, набридли вони, і це все.
Одним месією пак більше чи то менше,
душі Пилата важче з тим не буде
і легше, певно, богом битій цій землі.
Мені набридло. Видав його. Кінець.

"Та все ж! чи зійшла на кого Його кров?!"

Сутеніє, вечір, ніч зіходить,
а прокуратор спокою не знаходить.

"Розіпни!" – вони всі вуха прокричали
і боронитись було нічим,
і списників не вистачало,
чи – чи, може, порожнім було серце?
За чим шкодую я, мудре серце – порожнє,
птаство жалю мого, геть із серця, киш!

Розіпни!" – вони всі вуха прокричали.
Та що мені до того? Розпинайте.
Ти, потолоч брудна з кривавими руками,
тож розіпни-но, розіпни Месію!
Бо чи живий, чи мертвий, одне залишиться прокляття,
і Богу не змінити цього світу.
Та що мені до того? Розпинайте!
Забирайте! – Забрали. Помер на хресті.
Хто знає, може, був таки царем!"

Тихо тепер. Та послухай! Тепер бо стукає ніч,
у сінях Пилатових первосвященники.
"Пане, ми із Вами в одному не згодні,
те, як Ви написали – Цар – нас обурило,
пане, адже він це казав про себе,
Ви не так приладнали Ґолґоту!"

Поглянь, який дивний рудий вогонь в його очах!
Ось очеретина обернулась на камінь: така тверда.

(Там угорі мовчить хрест.)
Коли починає говорити, Пилат росте:
"Нічим уже не зараджу вашому Месії,
та я вирізав чотири літери на Його хресті,
ці чотири літери – моє добре ім'я,
моєї трощі останній кістяк,
моя неймовірна віра, горда моя упертість,
воля мимоволі.

Ці чотири літери моє добре ім'я.
На царстві мертвих! ці чотири літери залишаться!
Якщо під ними довелося б мені поховати це місто,
Рим, Цісаря, себе:
ці чотири літери – моє добре ім'я.

Первосвященники, гебреї, вам кажу відверто,
слухайте: що я написав, те написав!!"

Всередині тиша, та назовні в псалмі починається ніч,
і в ночі тій псаломній здіймається хрест


Pilatus

János evang. XIX. 22

A pörnek vége. Elvégeztetett... 
Véres a kereszt tövében a fű.
A helytartóban forr a néma düh 
S egy gondolat tépi a másikat.
"Rongy csőcselék, én unlak titeket, 
Unom a vágyatok, a hitetek,
A papjaitok ragyogó ruháját, 
A mellükverő messiásokat,
A nap hevét ez átkos ég alatt, 
A zagyva szókat, buja színeket, 
És magamat és uramat, a császárt, 
Ki bíróvá tett ilyen nép felett.
"Feszítsd meg!" üvöltötték a fülembe. 
Amíg unottan odalöktem nékik.
Szegény bolond! Pedig csak álmodott, 
Csak álmodott egy létráról az égig. 
Csak álmodott, de ezeknél tán szebben. 
Már szürkül fenn a Koponyák hegye -
Vajjon álmodik-e még a kereszten?
Valamit szólt nekem az igazságról, 
Azután némán vérzett, ragyogott. 
Gúnnyal kérdém: az igazság micsoda? 
Felelé: "én vagyok".
Eh, hát kicsoda nékem ez az ember?!
A csőcselék morajlott mint a tenger, 
Én untam, untam amazokat, ezt is. 
Egy messiással több vagy kevesebb, 
Pilatus lelke nem lesz nehezebb
És könnyebb tán ez istenverte föld, 
Untam a dolgot. Odalöktem. Vége.
"De jaj! vajjon kire szállott a vére?!"
Az alkony megy, az est, az éj leszáll, 
De a helytartó nyugtot nem talál.
"Feszítsd meg!" üvöltötték a fülembe 
És nekem nem volt elég fegyverem, 
Nem volt elég lándzsásom odakünn, 
Vagy - vagy üres volt talán a szívem?
Eh mit bánom én, a bölcs szív üres, 
Bús madarak, el a szívről, hess!
"Feszítsd meg!" üvöltötték a fülembe. 
Mi közöm hozzá? feszítsétek hát,
Te véres kezű, szennyes csőcselék, 
Feszítsd, feszítsd meg hát a Messiást! 
Él-e, meghal-e, egy marad az átok, 
Isten se váltja meg ezt a világot.
Mi közöm hozzá? Feszítsétek hát! 
Vigyétek! - Vitték. A kereszten holt. 
Ki tudja, talán mégis király volt!"
Csend most. De hallga! most az éj kopog, 
Pilatus pitvarában a papok.
"Uram, mi véled egyet így nem értünk,
Ahogyan írtad, botránkozás nékünk,
Rexnek, Uram, csak ő mondta magát, 
Nem készítetted jól a Golgothát!"
Ni, milyen furcsa rőt láng a szemén! 
Ím kővé vált a nádszál: oly kemény.
(Odafenn csendbe hallgat a kereszt.) 
Pilatus nő, ahogy beszélni kezd:
"A Messiástok megmenteni késtem, 
De négy betűt a keresztjébe véstem, 
E négy betű az én becsületem, 
Hajótöröttségem utolsó roncsa,
Hitetlen hitem, büszke makacsságom, 
Egy akarat az akaratlanságon.
E négy betű az én becsületem. 
Hadesre! ez a négy betű marad! 
Ha alá kéne temetnem e várost, 
Rómát, az Imperatort, magamat: 
E négy betű az én becsületem!!
Papok, zsidók, hozzátok szólok nyiltan, 
Halljátok: amit megírtam, megírtam."
Benn csönd, de künn az éj zsoltárba kezd 
S áll a zsoltáros éjben a kereszt