Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Анна Віталія Палій (1965)

Отримані коментарі | Залишені коментарі| Інші коментарі


Літературна критика допустима навіть і щодо сусідки за останніми публікаціями), Володимире.
Тонше, то тонше. Але нині час такий, що треба правильно, щоби не було протилежних думок. Бо щонайменше одна сторона сильно помиляється. А все треба називати своїми іменами задля світлого розуму. А правильно не так, як говорять одні чи інші, а так, як виглядає зверху. Треба вміти подивитися з точки зору загального цілого.) Ілюстрація: недавно одній переселенці (за програмою працевлаштування)запропонували роботу на місцевій птахофабриці. Оглянула. Все знайоме, праця така ж, як і там. Вже погоджувалися. В кінці запитала ще за зарплату. Півтора тисячі. - Як півтора тисячі, чого так мало? - запитує. Відповідають, - у нас такі зарплати. - Я за таку саму роботу вісім тисяч отримувала. А за півтора працювати не буду.
Звідси висновок: на Донбасі що, кури несуть не золоті, може, хоча би срібні яйця?
Вугілля - державне. Платня - за роботу. Чому одні з шостої ранку до десятої вечора - у важкій фізичній праці, і їм не вистачає. Вони що, менше втомлюються?
Пряму мову пані з Донбасу можна писати і українською. Бо метою тексту була не натуральність, а переданий зміст. Залежно від тексту, іноді важлива і натуральність.
У тексті старалася не образити кого-небудь, а показати, що є набутки світу, а є і набутки духу. І як би воно зовні не виглядало, все ж другі - важливіші.
Коментатор Анна Віталія Палій, [ 2016-04-12 11:00:08 ],
на сторінці твору     "***"  

Все це наше графоманство -
Без натхнення, як протест.
Та, якби без ошуканства, -
Було б щастя, а не хрест?

Все гидотне не зникає -
Крутії крадуть, і край.
Добрі - згорблено блукають,
Злим і гордим - наче рай.

Нам усім, звичайно, карма.
Переждем, як час пияк,
Що не хоче пить не марно,
Та не кине ще ніяк.

Цей перероблений вірш далекий від досконалості. Пить не - зійшлося три приголосних, і взагалі, на м`який знак дієслово краще не закінчувати. У першій строфі - іменникові рими (краще іменник з іншою частиною мови римувати). Пить - пияк слова майже повторюються. Є дієслівна рима, а це не бажано, хоча допускається. І все ж я попробувала звести до рим і ритміки. А можна було навпаки, вірш зробити білим. Якщо настрій жартівливий, то закінчення має бути таким же. А якщо серйозний, то висновок мусить бути сильним. Пройдіться по Вашому доброму вірші, який потребує ще добрих правок, а їх в ПМ цінують.
Коментатор Анна Віталія Палій, [ 2016-06-29 07:21:44 ],
на сторінці поезії     "Евтерпа"   Палій Анна Віталія


Ваш коментар болить запитанням, Галино. Справді, наша мова і сила та висота праведності вірувань наших предків прийшли до нас, за історичними мірками, приблизно в один і той самий час. Потужний розвиток культури нашої цивілізації почався саме з територій, які завжди належали Україні, і які й нині їй належать (у дуже урізаному вигляді) в часі пізнього палеоліту, пізнього кам яного віку. А потужна духовність проявила себе в аріанстві. Брахмани - праведники і святі цього періоду, у нашому народі існували і після прийняття християнства (стаття Михайла Хавлюка "Рахманський великдень). Ці праведники уже на той час мали рівень християнських старців, святих (може, не всі, але харизматичні дари волхвів, сивіл і козаків передалися саме від них). Їх провідна лінія була дуже сильною, і це, через релігію, впливало і на народ. Одначе прадавні українці жили у своєму часі, стикалися з іншими народами, виносили свою культуру і привносили іншу. Важлива не форма, в яку одягалася та наша давня релігія, а суть, яку вона несла. А несла вона дуже високу суть, саме тому Русь легко прийняла християнство, глибинне християнство. Те, що нам розказують про те, що народ плакав за бовваном Перуна чи Велеса, який плив Дніпром, то це правда, але це - зовнішні форми. Будь-хто, глибоко віруючий, так би зробив. Важливо ставлення до добра і зла. На той час людям були потрібні такі форми для викладення постулатів віри, нині - інші, важлива суть. Повернення до старої віри - необгрунтована ретроспекція. В народі кажуть - згадала баба, як дівкою була, і заміж захотіла. Важливо те, які плоди принесе віра. А духовні плоди народу нікуди не діваються, вони передаються поколіннями. Цей високий потенціал нині у нас є. Не на обряди треба звертати увагу, а на глибоку внутрішню суть. До речі, наш тризуб - символ, який визначає ставлення до духовних вірувань. Те, що у нього вкладено - і сьогодні актуально не тільки для українців, а і для людства загалом.
Коментатор Анна Віталія Палій, [ 2017-11-27 17:31:36 ],
на сторінці твору     "Парадокси любови. Час"   Палій Анна Віталія

Сергію, серед церковників іноді можна почути, що той чи інший духовний постулат є правильним, бо його затвердили на такому-то чи такому-то соборі як канон. А якби не затвердили, то правильним він не був би. Але ж його істинність залежить не від рішення людей, а від діючих законів світобудови. Так само і в літературі правильно не так, як на даний момент прийнято людьми, а як визначено законами живої мови. В українській мові одвічно було кому, чому? - любові, і кого, чого - любови. Так і нині в діаспорі. На сьогодні у нас інакше тому, що ще користуємося радянськими мовними засадами, де не дозволялося українській мові бути розвиненішою за російську (не тільки у цьому, є й інші приклади). Але мова - жива, вона відродиться. Як організм людини звільняється від хвороби. Ми всі, передусім письменники, відповідальні за збереження вікових наробок народу. Як тільки кінцево звільнимося, так все почне відроджуватися, мова насамперед.
1   ...   4   5   6   7   8   9