Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Володимир Ляшкевич (1963)

Рубрики / Театральні штучки


Огляди

  1. Одіссей. П'єса для моновистави. Фрагмент.
    І
                 З огрому, тканого із хвиль,
                   вінцем човнових сухожиль,
                   летів туди, куди вело
                   його нескорене чоло,
                   куди здавалося хотів,
                   здавалося, якби не спів
                   супутників і вітровій
                   у спину, із Ітаки, свій.
                   В різноголоссі тім вина
                   учулась знову Одіссею:

    "   Мій Телемаху...
                                           з Троєю війна..."  
    *
    Вояки ж, певне, скаржились Борею:
                   - Не зводить з нас очей Танат,
                   і добре б нам плисти назад,
                   додому, досить мудрувань,
                   і відчайдушних зволікань
                   того, хто гніває богів
                   упертістю...
                                   А Він глядів
                   за обрій, де змагався час
                   із хіттю хвиль - їм свій наказ...

    "   Мій Телемаху,
                                       з Троєю війна
    закінчена. Хто переміг - забув я.
    Напевно греки: стільки мертвяків
    покинуть здатні в чужині лиш греки...
    І все-таки оця моя дорога
    додому непомірно безкінечна,
    так наче Посейдон, доки ми там
    втрачали час, обширності умножив.
    Не знаю, де в цю мить перебуваю
    переді мною що...


    ІІ
                    ...Нечистий острів,
    кущі, будови, рохкання свиней,
    геть здичавілий сад, якась цариця,
    трава та камінь...
                       Телемаху, милий,
    всі острови подібні між собою,
    коли блукаєш довго так, і мозок
    збивається вже, налічившись хвиль,
    сльозяться збиті горизонтом очі,
    й од водяного м'яса застить слух.
    Забув я, чим закінчилась війна,
    і скільки зараз літ тобі, забув я..."  **


                   Цар підійнявся з-за стола,
                   покинув сад. І з ним пішла
                   служанка - юна і струнка,
                   на диво малоговірка -
                   і з тих, що викликали вмить
                   у ньому необорну хіть.

                   В обійми кинулась сама,
                   і мов обуджена весна
                   скресала соками жаги.
                   Відтак, з’єднавши два шляхи,
                   тонкою тінню вслід плила.
                   І в глечику своїм несла
                   червоне молоде вино.

    ІІІ
                   Колись за Кіркою, давно,
                   вождя лаврентського дочка
                   під чарами отак ступала -
                   духмяна, пристрасна, гнучка...

                   Чаклунка з нею час од часу спала...

                   Любовний вузол розв'язав
                   тоді він спритно - упіймав
                   обох на ложі і без чвар
                   утамував у кожній жар.

                   І так тривало аж до пір,
                   допоки гострий Кірчин зір
                   у бранці не узрів дитя,
                   аж до щемкого відплиття
                   царівни до Лаврентії...

                   Хоча чаклунка з цим тоді
                   погодилася, та була
                   пізніше неймовірно зла...

    ІV
    - О, Телемаху, дивна та війна,
    здавалося мені, давно скінчилась.
    Та що тоді роблю вже котрий рік
    я у місцях, де вуха мулять співи
    однакові, трагічно супокійні,
    старих рабинь, і хрускотіння в хащі
    споглядачів, чи ж бо то тільки свині? -
    які повсюди, як і сморід риби.
    Як невмолимо довгі сонні дні
    і ночі, у обтяжливих видіннях.

    Кохання од щоразу інших дів,
    чаклунок і богинь чомусь не досить
    для забуття міцним цілющим сном...

                   В сумній задумі статний муж.
                   Цей острів... Острів Кірки, цю ж
                   і там рабиню обіймав?
                   І заклинань чаклунки ждав,
                   як та самотнього буття...

                   Гірким було її виття:
                   - ...Енею дасть дочку Латин, -
                   твій, Одисею, рідний син!..."


                   Зі скель відкрилась осяйна
                   стихія в хмарному намисті.

    "О, хоч давно скінчилася війна, -
    криваві небеса по ній, не чисті.

    Нечисті всі ми, всі, і сам я, сам...
    Що тут роблю, оточений богами.
    Чого жадають ще вони? - дарів?
    А що офіри ті богам? Повсюди,
    де тільки міг, отам і дарував.
    І тільки небо покривав димами.

    А гул отих провісників? - Пусте...

    Навіщо все мені, як від Ітаки
    вже котрий рік нескінченно далекий?

    VII
    Так прагнув повернутися назад
    і не зумів! Супутники не дали.

    Так, так – вони! Додому не спішили,
    бо прагнули коштовностей. Еней,
    хитрючий лис, нашелестів про місто,
    яке лежало в золоті і сріблі,

    і не далеке, - звалося Ісмар.
    Кривавої борні навколо Трої,
    було нам, нерозсудливим, замало,
    не випадало повертатися назад
    ні з чим – з печальним тягарем загиблих.

    А тут подув, здалось, погожий вітер.
    І ми повірили Енею радо.

    О, знати скільки нескінчених років
    боги його не перемінять напрям!..
    ......................................



    2001-2003


    "Повністю. Одисей. П'єса для моновистави Галині Стефановій"

    Коментарі (4)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  2. Постановка
    “Сюжет простий: вона любила гроші,
    а він їх мав, а отже…” – “Уявив!
    Мотор! Хлопушка! Похоронні ноші,
    заплакана вдова, хоральний спів…”

    “Та ні, не те - погляньте не банально,
    додайте особливий елемент.”
    -“Мотор! Хлопушка! Б’є веслом! Фатально!
    З вінками Він. Луна дивертисмент!”

    “А глибина? І де кохання драма?!
    А гра акторів? Сльози глядача?!..”
    -"Хлопушка, роздягайсь! Лягай!.. Реклама!..
    І знов реклама!.. Стогони, свіча!..”

    “Це потім! Отже він - пацан хороший,
    вона – ще та, але…” - ”Але краса!
    Її краса рятує світ, що вражий!
    Пацан осліп! Вона ж бабло стряса…”

    “Не ті рамси! Дівча лю-би-ло гроші,
    а хто не любить гроші?! Він їх мав!
    Невже не можна далі про хороше?
    Ти режисер і мабуть-що читав?!”

    “Читав! У школі! Та суцільна трясця!
    Убив дракона там один герой,
    скарбами поділився з нею... Щастя?!
    А ні - за змієм плаче! Чорт зна-що-й!”

    “О, це воно! Дракон, скарби і діва!
    І без усяких збочень! Почали!.."
    "Мотор! Хлопушка! Золото, а зліва -
    Вона, Герой і Змій - три голови…”


    2006



    Коментарі (6)
    Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

  3. ТЕЧІЯ (Мініатюрка для аматорського театру )
    1*
    “Не земною - над земнóю я люблю тебе любов’ю.
    Бачиш вітер крутить млою, обертаючи дороги –
    так і ми з тобою, мила, кружимося до знемоги,
    всупереч запевне глузду і всілякому здоров’ю.”
    2*
    “Як цікаво - вітер кружить, падають листки осінні -
    нині вітер з нею дружить, завтра стужею завіє.
    Ти мене покинеш завтра - інший мовить: “Моя мріє!”
    Він прийде - одежі білі, а на мені - звабне міні.”

    Хор:
    “Вітер квилить над полями,”
    “вітер місту вп’явся в губи,”
    “розворушує нестями,”
    “дує у біблійні труби.”
    До приреченого міста
    цар пітьми ввійшов - на лови.
    “На руїні замку відьми
    маються жагою крови.”

    (Хор рухається, поглинає 1* і 2*, залишаючи 3* і 4*
    В лапках (“) - окремими голосами, без лапок – разом)


    3*
    “Як мене усе дістало! діти, побут, а робота!
    шеф – збоченець, і мій власний, "суджений", така п’янюга!
    Всі чогось од мене прагнуть, мають, чуюсь, наче шлюха,
    ще й країна ця убога! на душі одна мерзота...”
    4*
    “Глянь-поглянь на того типа - охопив руками скроні,
    прямо врубелівський Демон - нічка –а? - в його волоссі?!
    Стрільну зараз сигаретку, може й випаде небозі
    справжня ніч, - о, посміхнувся (аж до трепету у лоні)!“

    Хор:(антистрофа, хор рухається у звор.напрямку)
    “Цар пітьми, руїни замку.
    Кровотеча сонця. Вечір.”
    “Пілігрим у білім танку
    сам себе веде за плечі.”
    “Унизу, підбивши сальдо,
    два бритоголові клони
    по зустрічній мчать.” Нормально!
    “Схвально каркають ворони.”

    5*
    “Чуєш, дав йому по рилу, ти прикинь, а він ногою
    б’є мене по лобі. Мряка. Далі кайф - лежу на пляжі,
    тепло, хвилі лижуть п’яти, соски поруч, я рукою...
    і вертаюся до тями, відчуття – турнули з вежі!”
    5*
    “Слухай, ми того, куди це? - Всі назустріч! Озвіріли!
    Фішка! Ти того, дивися, на дорогу упівока!”
    “Ох, братан, на світ глядіти вже не вистачає сили,
    після сонця, моря, пляжу, тут, немов на зоні, скука.”

    Хор:
    “Кроки, чуєте, ці кроки?!”
    “Чулий шурхіт падолиста.”
    “Заблукале караоке.”
    “Колискової врочиста.”
    “Мамо, я прийшла додому,
    бо нікому не потрібна.”
    У старому і новому
    суть однаково подібна.

    4*
    “Ти гадаєш я жалкую, що зв’язалася з тим типом?
    Анітрохи, чесне слово, співрозмовник він чудовий,
    з іншим так собі, не густо, - обійшлося млявим скрипом,
    думаю, що він блакитний - голубенької будови.”
    3*
    “Я дістала документи! І скажи, хіба не схожа
    на француженку, чи хоч би на яку-небудь полячку?
    Здибалася ще з поетом, в нього тут мистецька ложа,
    почитала йому вірші, він говорить - я дивачка.”

    Хор:(антистрофа)
    “Вечір тільки передвістя,
    попереду вирок ночі.”
    “Піп виходить із захристя,
    лики огляда жіночі.”
    “Вихор прочиняє двері,
    на порозі... “ - дух імперій.
    “Одягайтесь у шинелі!”
    “Фільм займе чимало серій.”

    2*
    “Ось фатальний мій обранець -мужній профіль, строгий погляд,
    кажуть зрідка так буває і закохуєшся зразу...
    Стану я для нього світом, будемо ми завше поряд,
    це йому уроком буде, “неземному” віршомазу.”
    5*
    "А прикид нічого, завтра щелепи у всіх одвиснуть!
    Значить так: беремо хавки і несемося додому,
    там - шампанське, дрібка травки, і нехай посміє писнуть!
    Ач, розклалась на сидінні, по-крутому, в дорогому...”

    Хор:
    “Темна нічка – діти плачуть.”
    “Татко зник на заробітках.”
    “Мамка у сусідки, мабуть
    попільничка вся в дрібничках.”
    “Грім із блискавкою вкупі
    закружляли над дахами.”
    “Тонуть ліхтарі у хлюпі,
    сублімуючись у плями.”

    1*
    “З розуму зійти не важко, важко вижити з коханням,
    як тобі живеться, мила? Де ти нині? З небажання
    твого бачитись зі мною виростає болю всесвіт,
    де горить і не згорає самота мого волання.”
    3*
    “Це дивачка із віршами, не запізно? Ви казали,
    що коли завгодно можна, ви казали... так, звичайно,
    дякую, у вас та сáма - буря? Бахівські хорали?
    Трапилося щось? Сьогодні все чомусь таке печальне.”

    Хор:(антистрофа)
    “Геть печаль - се річ стареча!”
    “Справжній кайф - на кшталт стражданню.”
    “Знову в грудях колотнеча.”
    “Два по “триста” – й “ні” зляганню!”
    Що за чорт? - струмок зі стелі!
    Кажани летять у двері.
    “Дихлофос” на секретері -
    в пам’яті - “кривава Мері”...

    6*
    “Так, життя, предивна штучка, думаєш одне, - натомість
    інше. Взяти твоє щастя, - де воно? в тобі? - це спільне,



    це між нами: поєднання, узагальнена свідомість,
    користання обопільне... йдеш в навчання добровільне?”
    1*
    “Ні, це все не так, облуда. Що між нами? - те, що в серці:
    в мене, в неї... Порожнеча - раз нема в звучанні збігу.
    Я сплавляюся до Стіксу, а вона пливе в люстерці.
    Нас єднають блискавиці, гуркотіння в небі - сміху.”

    Хор:
    “Ніч, буремна ніч, - зітхають
    вирвані зі сну будинки.”
    “Витоки із ринв гойдають
    плоть розбещеної жінки.”
    “Розгорнулись чорні крила,”
    “гамір пристрастей у грудях”.
    “Лине в кубки зваби сила -
    од склепінь - могильний протяг.”

    4*
    “Слухай, це тебе розважить! щойно врубелівський Демон,
    розпашілий од азарту, з-під дощу, з букетом лілій!
    входить - це о другій ночі! - каже: “душенько, ідемо!”
    Як ти думаєш, відверто, той берет вдягати, синій?”
    6*(замість 3* її голосом)
    “Так, звичайно, тільки синій! Романтична зустріч, погляд
    тішиться ландшафту ліній на твоїй фігурці звабній,
    ви захоплені коханням, небо - повне блиску понад
    випитим вином красуні, що віддалась ночі владній.”

    Хор:(антистрофа)
    “Це безвихідь - я пропала.
    Доля! Де ти? Клята осінь!”
    “Тихо в домі канібала -
    звична для країни сутінь.”
    “Схоже, відгриміла буря.”
    “Б’є на Ратуші годинник.”
    “Звуки, наче лине куля
    через душі неповинних.”

    3*
    “Дякую за насолоду. Я побігла, вже світає,
    мій приїде завтра - нині можеш телефонувати.
    Це, як виклики "швидкої", плоть-не-плоть - усе страждає,
    я прилину замість тої, що не хоче лікувати.”
    1*
    “Не гадав, що буде ранок, - і Вона його світанок,
    що поклала щедрість ночі, як розпущене волосся,
    на хиткого ложа плечі, на вівтар їх забаганок...
    І нічого не здалося, не наснилося – збулося.”

    Хор:
    “Що збулося, те позаду.”
    “Мла тече по підземеллю.”
    “Під собачу серенаду
    мент вертається з борделю.”

    "Над западиною міста
    зупинилась хвиля чиста."
    "Крізь ефір заструменіли
    променів безжальні стріли."

    "Зупинився час. Молитви
    потягнулися на огляд."
    "На пейзаж нічної битви
    опустився сонця погляд."

    2004

    * (1-6) персонажі казки-вистави.
    1 - літератор,
    2 - кохана літератора,
    3 - нова знайома літератора,
    4 - подруга нової знайомої,
    5 - братва,
    6 - владика тьми, д'явол.



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5