Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ірина Вовк (1973)
Народилася в Ялті, на побережжі Криму. Виросла і творчо змужніла у Львові. Люблю театр, музику, природу, світ літератури, історії та культури.




Інша поезія ⁄ Переглянути все відразу

  •   Авжеж...
    ...Авжеж, тривалий строк
    від наскельного мамонта -- до Джоконди...
  •   Опальна жінка з дитиною... (акровірш)
    О-пальна жінка з дитиною любить вашого сина, мамо!
    К-олосочки пригнулись доземно приглушені градом.
  •   Плаче дощ... (пам'яті письменників, які відійшли)
    Плаче дощ, не по-весняному, гірко –
    ховають моїх давніх знайомих,
  •   На тему Ієроніма Босха "САД ЗЕМНИХ НАСОЛОД"
    Ми –первородні люди, АДАМ і ЄВА, на благо сотворені Богом,
    посеред Саду райського з дивовижними створіннями поруч,
  •   Замовлянка "На добраніч" (дитяче)
    …Коли падають зорі, утішся, моє голуб’ятко –
    бо це значить, що в світі спалахує вічне кохання,
  •   "Співай, соловейко..."
    Соловейко, співай свою пісню над кущем розквітлої троянди –
    Троянда дика розчулиться і заховає шипи під листям,
  •   "Душа запрагла свята…"
    Душа запрагла свята… Дихає морозом
    ніч у середмісті Львова.
  •   Весільна: випікання короваю
    Окраєць щастя, скибочку-цілушку,
    Що милостиво потрапляє в руки,
  •   "Празькі мотиви"
    Годинник на ратуші Праги б’є дванадцяту.
    Середньовічна Ма́ла Стра́на та Карлів Міст поруч неї
  •   Акростих із квіткою орхідеї
    З-надою
    Л-еліяно
  •   "...бо війна - війною..."
    … вбраний в криваве світанок
    просить хвилинку спокою… Тужне голосіння матері
  •   Скіфіє...
    Скіфіє, скули твої суворі пропахлися степом
    на роздоріжжях перекотиполя,
  •   Ойкумена Світанкова...
    Над Ойкуменою сходить рум’яне Сонце –
    це новий день ще ненароджених нас із вами,
  •   Кримські мотиви
    Розквітає небаченим соняхом
    країна мого дитинства –
  •   А коли прийде Купайло...
    ... а коли ж Купайло прийде у вінку з іван-зілля духмяного
    і покличе до шлюбу перед очі кирниць живодайних
  •   В ніч під Духів-день...
    Заблукаю у лісі-трилісі в ніч під Духів-день,
    що вже мені втрачати – я і так, вся зіткана
  •   Метаморфози з крилами
    ... Я метелик з оксамитовими крильцями!
    Піднімаюся навшпиньки, на подушечки пальців,
  •   ...Був собі Вуж-Домовик і Вужиха-Домаха
    Ця землянисто-смарагдова змійка
    з короною, окресленою на голові,
  •   Духові Криниці. Тризна
    Урочище пречистих Озер срібнодзвонних
    та Духових Криниць, з зір утканих,
  •   Обри
    – ОБРИ ЙДУТЬ!
    Хто се шепоче слова прокляття, накликає переляк
  •   Початок
    …ой, мой-мой потічку, ти втомився голосити з надтуги
    за оскверненим раєм на землі,
  •   Чи вірите ви у Любов...
    … Чи вірите ви у Любов, у золоті дощі чулого серця,
    що приходять укупі з гримавою силою весняного пробудження?..

  • Інша поезія

    1. Авжеж...
      ...Авжеж, тривалий строк
      від наскельного мамонта -- до Джоконди...
      І все це -- людська п'ятірня,
      що спершу навчилась тримати палицю,
      а потім винайшла... атомну бомбу...

      Авжеж, тривалий строк
      від знаку "моя печера" -- до символу "наша Земля"...

      Чи, може, ще й досі
      в кремлівських застінках
      марять кам'яним ренесансом?

      ...Тільки мамонта в скелі
      вже не буде кому
      вибивати...

      24.01.24



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    2. Опальна жінка з дитиною... (акровірш)
      О-пальна жінка з дитиною любить вашого сина, мамо!
      К-олосочки пригнулись доземно приглушені градом.
      С-овина темно́та самотньо пугукає в шиби…
      А-а-а… Злоті Устонька в снах поринають у гори
      Н-а райдужних хмаринках, де я́нголи ладять у згоді
      І виводять на гусельках бабцину ще колискову.

      Д-о порога нам лячно – русалки вінці походили.
      М-олоду – не обвіяну зерням – покрили в намітку.
      И-рій тужно курличе на стріхи ключем журавлиним.
      Т-аті бранку ведуть у ясир, у турецьку неволю…
      Р-аю втрачений… Ирію, де твої луки пригожі?
      І ласкава рідня, що вимолює божу премилість…
      В-ідлітають ключі… А чи чуєте, мамо, співають! Гой-й…
      Н-евольничі співи, ви озвіться про долі жіночі
      І все сповна про любощі… втечі… і все про опалу…







      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Плаче дощ... (пам'яті письменників, які відійшли)
      Плаче дощ, не по-весняному, гірко –
      ховають моїх давніх знайомих,
      любих моєму серцю довгожителів,
      чарівників Слова, заклинателів вітрів-буревіїв.
      Гей, Свароже Великий, відкрий свої луки зелені,
      освіти Душам правим, відлетним
      шлях до Вічного Світла.
      Сьогодні я вичаровую з ледь розкритих бруньок
      дивоцвіти любові,
      вимальовую райські пейзажі,
      озвучую спів пташок на верхів’ях могутніх крон,
      добуваю із серця
      вогонь пломенистий,
      якому назва «НЕЗАБУТТЯ»…

      Сьогодні я – заклинателька змій, нашіптую
      тексти, народжені там,
      у глибинах свідомості
      про сутність людського життя.
      Ви, мої добрі сивочолі чародії,
      що топтали ряст у старезному лісі
      і добували із пахучих смол
      живицю Слова, натхненницю Духа –
      не промине Ваша бутність
      із вітром ненаситним, прощальним,
      із датами,
      викарбуваними на каменях,
      із поверненнями Ваших тіл попеліючих
      у землю-матінку…

      Не проминає бо сила любові,
      вінок з яскравої зелені розквітатиме
      щоразу,
      коли пам’ять світла, немеркнуча
      торкатиме Ваших імен…

      У весняних дощах
      живодайні краплини безсмертя –
      на могилах мужів-чародіїв
      засіється свіжа трава…

      19 квітня 2021






      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. На тему Ієроніма Босха "САД ЗЕМНИХ НАСОЛОД"
      Ми –первородні люди, АДАМ і ЄВА, на благо сотворені Богом,
      посеред Саду райського з дивовижними створіннями поруч,
      живимось озону земного ефірними кульками,
      що розквітають віялами павичів солодоустих,
      плодимо Дерево Роду людського на гіллях вічнозелених…
      Раси людства у божім Саду – білі, чорні і жовті,
      з мушель велетенських риб на сушу спроваджені –
      групи етносів давніх і нових, з планет паралельних прибулі,
      з космічних сталевих квіток розливають нектари…

      …Множиться, наче зерня з оголених тіл проростає Гріх Первородний,
      копошиться в Саду тих земних насолод Океан велелюдний,
      де ж це, де в океані спокус благодатний куток віднайдеться,
      що надію на вічну у часі тривалість життя закарбує?…

      Глум розпусти, жадібність, лукавство, цинізм, себелюбність –
      це ХИМЕРИ, ЩО МНОЖАТЬСЯ, Сад насолод пожирають –
      мушлі чорних перлин, розкотіться по Всесвіту грізно,
      наче дивне намисто, що Бог загубив ненароком,
      коли Єву, від щастя в раменах Адама, зімлілу
      він побачив Всевидящим Оком в оточенні Змія…




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Замовлянка "На добраніч" (дитяче)
      …Коли падають зорі, утішся, моє голуб’ятко –
      бо це значить, що в світі спалахує вічне кохання,
      бо ті зорі в серденьках закоханих, наче свічі
      в глибокій криниці, мерехтять-мерехтять чудодійно –
      і серденька проймаються жаром... А той жар
      все росте – виростає, і роздмухує полум’я в грудях –
      ой пече воно груди нестерпно, виливається в пісню
      тужливу, а ту пісню підслухає вітер – і по небу
      нічному розносить, аби чули ті зорі, що виснуть
      і готуються в парі упасти, що чекає їх світла година –
      на землі двох людей поєднати. Так рождається
      пісня Кохання, нерозлучна із лебедем в морі,
      нерозлучна із голубом сизим, а де голуб – там небо і зорі...
      Так рождаються хмарки летючі, випинаються
      гори могучі, ліси несходимі смарагдові тіні кидають
      довкола – і стиха-тихенько відтак помаленьку
      починається любощів мова: листка із листочком,
      дзвіночка з дзвіночком, травинки, пташинки, та ще й
      комашинки – усе на землі промовляє, німого ж нічого
      немає... А там, де Любов свою ніжну розмову провадить
      у всьому лиш Злагода-Ладонька ладить: цілує у вічка,
      у щічки тепленькі, у личка м’якенькі, і пестить,
      і надить – в вікно заглядає Зоря Вечорова... Зорить
      колискова, усі голоси переймає. Гойдає на хвилях,
      на місячних срібних приливах – і в сон поринає…

      ́(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. "Співай, соловейко..."
      Соловейко, співай свою пісню над кущем розквітлої троянди –
      Троянда дика розчулиться і заховає шипи під листям,
      Щоб не зранити твоє закохане солов’їне серце,
      Щоб не вбити його, коли спів досягне апогею…
      Співай!..
      …Співай, ще у тебе є час кохати – ще колючки не прагнуть крові…
      Ще сни кольорові витають у просторі, наче діти-ельфи…
      Так буває із тими, хто чув дивні співи Орфея і звуки старої кіфари –
      Земля і небо, дерева і скелі, люди і звірі – ввесь Всесвіт співає довкола…
      А ти – перший голос у цьому хорі гармонії Часу…
      Співай!..
      …Що там Аїд з Персефоною в ущелині між світами…
      …І Харон в мертвих водах Стіксу – чар співу й каміння зворушить…
      Мелодія в море пірнає в найглибші безвічні глибини…
      Пронизує морок осяяним німбом кохання…
      Співай!..
      Співай, соловейку… Дарма, що Орфеєве чудо з богами не в згоді…
      І серце співця, окривавлене терням, болітиме люто…
      Дар любові величний – як іскра у Храмі Мистецтва…
      Ледь на неї дихни – дуже полум’я в гору здійметься…
      Ти ж, маленька жертовная пташко, несеш тую іскру
      В позачасся Театр, де все суще у ньому – а к т о р и…
      Де наповнена чара офірна… талантом по вінця,
      Наче п’яне вино, з солов’їної крові розлите…
      Хто ту чару пригубить – почує чар-звуки кіфари
      І Орфеєвий голос в ту ж мить дивним співом озветься…

      …Розцвіте пишним цвітом троянда… червінню…червінню…
      І розкаже камінню про пісню натхнення…

      ...СПІВАЙ!..

      27.03.2018



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    7. "Душа запрагла свята…"
      Душа запрагла свята… Дихає морозом
      ніч у середмісті Львова.
      Біг сторіч у Колісниці Часу. Подих свіч
      у мерехтінні вікон. Гама кольорова
      людських життів і доль. Старим обо́зом
      зникає в сутінках печаль тяжких утрат…

      …І, наче Немовля в підніжжі Божих Врат,
      чекає Рік Новий на крок у бутність –
      звістити світові свою присутність,
      обвіяти своїм благим теплом
      оголені дерева і дахи промерзлих хат,
      старі людські обличчя і дати їм ковток
      живий води… Мерщій ходім,
      мерщій біжім сюди,
      де Дух Різдва малює дарчі скрині –
      ми всі щасливі будемо віднині,
      бо тріпотить на Дереві Листок
      нових іще несходжених призначень,
      листок нових освідчень і освячень –
      блаженний Лист на вітрі тріпотить, -
      а Колісниця Часу знай летить
      по кригах зламаних і стужах безталанних –
      Зима, мов пава, в хаті загостить
      між пампухів, малих дітей, соломи –
      і тане тінь виснажливої втоми,
      і вже малює Новорічна мить
      те Немовля у променях осанни
      і в утворі Божественної Брами
      двох срібних о́ленів у пущах первозданних!

      …Сп’янілий Дух Різдва...

      …Так спрагло дзвони б’ють…



      Зі збірки, що вкладається "Туга за Єдинорогом". - Львів,2017.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Весільна: випікання короваю
      Окраєць щастя, скибочку-цілушку,
      Що милостиво потрапляє в руки,
      Відкину гордо – я ж бо не служебка!..
      Собі ж залишу солі повну жменю -
      Нехай погіркне те солодке щастя,
      Нехай печуть, та не черствіють рани –
      Бо в істинного щастя присмак терну,
      Зате тоді воно вже не окраєць,
      Не скибочка, а пишна паляниця –
      Її я вистраждала, нею причащуся:
      Я не зарібниця, я в Долі – Господиня!
      «…А у тії печі
      золотії плечі,
      а срібнії крила,
      щоб нам коровай гнітила»…

      (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом.2013)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    9. "Празькі мотиви"
      Годинник на ратуші Праги б’є дванадцяту.
      Середньовічна Ма́ла Стра́на та Карлів Міст поруч неї
      оживлені, як мурашник.
      Голівки вертепу життя кивають чо́лами на кожен удар – ми є… ми є...
      Ми теж є… Ми – з Дерева Роду листя розвинуте,
      чашею цілющого травня переповнене…
      Прапра́внуки Адама та Єви – житимем, як і жили…

      - Смерте, Смерте, а йди-но собі на куп’я-болота,
      де кури не піють, де люди не ходять, де наш глас не заходить…
      Тут тобі не ходити, білого тіла не в’ялити,
      з косою не чатувати, буйноцвіття не вкорочати,
      лицарів духа у часі розвою не зупиняти…

      … бо будемо гнати–и–и… громадою божою
      із вселенської світлої хати…

      Собор Святого Віта ударить: «ars lónga»… привітаймо життя!
      Собор Святого Юра підхопить і вознесе: привітаймо-о-о!
      Людину, Богом сотворену, і працю рук її розкрилену
      в середчассі минулому, теперішньому та майбутньому
      пелюстками-листками барвінку вічнозеленого увінчаймо-о-о…

      Нам – бути.
      Червонорутне зілля уже розквітло для нас.
      Поза простір і час – нам бути!
      Не минути ні краплі з лавини образ.
      Попри простір і час – нам бути!
      Не минути ні риски з довершених нас – не минути…

      Обертається колом Земля… Але ми – залишаємось.
      Лише в часі, як маски з вертепу життя… обертаємось!..

      Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Акростих із квіткою орхідеї
      З-надою
      Л-еліяно
      А-роматом
      Т-ендітних
      О-рхідей
      У-поваю
      С-миренно
      Ти – моє
      А-нгелятко!





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    11. "...бо війна - війною..."
      … вбраний в криваве світанок
      просить хвилинку спокою… Тужне голосіння матері
      за сином, що не повернувся, розриває груди
      отерплому з жалю Небу…

      «Мамо-о, не плач»!

      - Безневинно убитих в Садах Едемських чи бачило Ти?
      -Бачило!
      - Як їм там?
      - При столі, переповненім їжею ситною і медами хмільними,
      на ложах м’яких серед трав шовковистих
      вони спочивають.

      …Дзвони всіх церков, злиті у надголосний передзвін,
      б’ють на сполох: вставайте, люде, Небо на землю паде!

      Батьки, сини, брати, вбрані яко вої, припадають
      до палких жіночих уст, пошерхлих маминих рук,
      пухких дитячих тілець - покидають оселі…

      Війна… Ідуть мовчки, їдуть незнаними шляхами,
      повзуть глибокими ярами – навсе́біч рідна земля…
      Аж раптом –«градом» ошукана тиша і вперше, і вдруге, і вкотре…
      Соловій-розбійник у верхів’ях дерев свистить-не вщухає…

      …Вбраний в криваве світанок – на землі тільки залишки тіл…

      …Повертайтесь живими! – молять безмовно
      палкі жіночі уста…

      …Повертайтесь живими! – пригортають
      уявні постаті синів материнські руки…

      …Таточку-у, де ти? – дитячі слізні благання…

      …Німа стіна болю зависає над комином хати –
      і пісня ураз народившись, розгойдує простір:

      «… бо війна війною, гайта-вйо, вісьта-вйо,
      в ній є Божа сила, гайта-вйо, вісьта-вйо»…

      Соловій-розбійник верхів’я дерев нахиляє.
      Йому, ненаситному, крові людської замало –
      від шаленого свисту, мо’, і всесвіт пустелею стане…

      …чей, і ранок криваво народжений,
      рясно сльозами зрошений, уже й не настане!

      Лячно і порожньо… Морок регоче, оскаливши зуби,
      затягнувшись цигаркою, брутально лається:
      «…мать… всьо майо…»! «… Всьо-о-о майо-о-о»…

      Тільки що це… Роздираючи Смерті кістляві груди,
      множиться земля вояками – батьками, синами, братами –
      за невинно убитих – два на помсту постане…

      … пісня має бути доспівана…

      … «… гайта-вйо, вісьта-вйо»…

      2014 рік

      (Зі збірки,що вкладається "Туга за Єдинорогом",2017)
      (З двотомника "Сонцетони".Тон Перший - Поетичний. - Львів:Сполом,2016)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Скіфіє...
      Скіфіє, скули твої суворі пропахлися степом
      на роздоріжжях перекотиполя,
      твій меч переламано, лук твій уховано прахом,
      а ти стоїш, наче горда наречена,
      серед мужів норовистих,
      все така ж недоступна...
      Хто ти? – Жона, відданиця, чи блудлива
      коханка...
      Що принесла в офіру ти скіфам, своїм нареченим?
      Твоя шлюбна сорочка – шолом і кольчуга,
      а у лоні – дитя,
      що народиться теж
      у кольчузі –
      і не матиме стриму, ні віддиху,
      кінні згубивши підкови,
      налітаючи з лютим оскалом
      на шатра сарматів –
      ревучи по-звіриному, свистом дерева пригнувши,
      відвороту не знаючи,
      кривду, як стяг, перейнявши...

      Ти, царице хмільних полинів, розімлілих під сонцем,
      гіркоту своїх сліз у чарівне вино заваривши,
      із привідцею-князем різдвяного пива відпивши,
      навернула його на дорогу, порослу євшаном,
      аби вмів тебе муж, наче матір свою, шанувати,
      о величная Вершнице, Дика Лошице Гнідая,
      що нікому з достойних не далася себе загнуздати,
      одягнувши собі на чоло лишень обруч мідяний
      та із Місячним Серпиком в серпні навік заручившись,
      Заповіт своїм кревним на грудах землі начертала,
      у туманах курних, наче пара легка, розчинившись,
      у дарунок нащадкам на щастя пославши підкову...

      „ – Тримайтеся, браття наші,
      плем’я за плем’я, рід за рід,
      і бийтеся на землі нашій,
      що належить нам і ніколи іншим...
      Се ж бо ви є р у с и н и, сини богів наших!

      Співи наші і танці, ігрища і видовища
      на славу їх!

      Се ж бо сідаємо на землю
      і беремо пучку землі до рани своєї,
      і товчем до неї,
      аби по смерті міг стати
      перед Матір свою, М а т и р е с л а в у,
      і щоб сказала:
      „Не маю винити того, хто є повен землі,
      і не можу його відділити од неї,
      хай у ній і пребуде!”*

      *Тут цитується дощечка "Велес-книги", літопису язичеський жреців 6 ст. до н.е. - 9 ст. н.е.

      (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001).



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    1. Ойкумена Світанкова...
      Над Ойкуменою сходить рум’яне Сонце –
      це новий день ще ненароджених нас із вами,
      проте ми тут присутні… Рожевими бульбашками озону
      в омитому первозданним дощем райському саду,
      чи в безкрайому зеленобарвному степу,
      де малі однороги з променем сонячним грають,
      припадаючи в травах густих до джерел непочатих –
      ми, невпізнані Часом,
      розливаємо бризками світло на довколишній світ,
      що і є Поезією, чи швидше Її нектаром,
      і дивуємося, чому ніхто не питається: ХТО МИ
      І ЗВІДКИ ПРИБУЛИ…

      Ми тут свої, нас знає кожне пташа на розквітлому
      Дереві Роду, гордовиті леви вітають нас, людей,
      своїм звичним: «…ми з вами одної крові…»,
      вужі неотруйні сповзають з плодів соковитих
      і немає в тім кривди гріха чи наміру спокуси…
      Ми, надлегкі і вродливі,
      невпізнані кульки озону – наче зародки
      самих себе прилетіли до щасливої Ойкумени збагнути,
      як сталося людству УТРАТИТИ МОВУ СВОБОДИ,
      як же мож’ без свободи вдихати це свіже повітря,
      як же мож’ без свободи спивати із квітів нектари
      чудодійної рідної мови, що Праматір колись передала,
      нахиливши перса до скрипучої Сина колиски…

      Хто знайде зачарований ключ до старої півстертої руни,
      Хто між скель пересохлих маленьке джерельце помітить,
      Той листком проросте на НЕВ’ЯНУЧІМ ДЕРЕВІ РОДУ…
      31 січня 2016 р.

      (Зі збірки "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Кримські мотиви
      Розквітає небаченим соняхом
      країна мого дитинства –
      грають ліри і арфи з-над лиману
      мелодію зімлілого степу,
      мовою милозвучною шепочуть
      моє ім’я з акцентом
      мешканки забутого Неаполя Скіфського
      чи, може, Пантікапею… однако –
      за давністю часу пам’ять
      розмила координати
      хвилями теплого моря…

      Проте мені так тривожно і затишно
      саме тут наслухать колискову,
      ще задовго до мене проспівану…
      Афродіта, мов діва, всміхається,
      народжена з мушлі…

      …Амфори повняться золотим зерном,
      дзбани пивом, на сонці настоянім –
      ах, яка розкіш співати гімн життю,
      адже, люди як фенікси,
      з попелу в тіло вертають…

      …Чорніє море, на гребінь здіймаючи хвилі…
      Крилаті грифóни на піхвах меча
      звіщають наближення бою,
      вже чути як сфінкси-коханці лоскочуть Тавриду
      шаленими ритмами кінських копит…

      Хто там порушує заповітну ідилію сновидіння? –
      Чи не таври-пірати чигають на здобич...
      Закони честі списані
      полинами гіркими та ще ковилою
      у письмена запорошені –
      меч вождя, у двобою пощерблений… і жіночі прикраси,
      з легковійних наложниць у яму покладені –
      безмовна візитка курганних скарбів…


      …Не стріляйте у сонячного зайчика,
      що з’яснів дитинно у звогнілих степах –
      він і досі світиться як Всевидяще Око
      на незітертім золоті скіфської пекторалі…

      (Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. А коли прийде Купайло...
      ... а коли ж Купайло прийде у вінку з іван-зілля духмяного
      і покличе до шлюбу перед очі кирниць живодайних
      Іванка та й Ладу,
      закликатимуть отці наші, сивостарці, отроків до Красних Гір,
      аби силу юну біля Духових дерев семи дубам показали,
      та й коників легкокрилих вороних в тридороги сідлали –
      вже ж бо час настає з Диво-Ладом прощатися,
      та й, творячи люби, од Живки-богині під рідні стяги ставати,
      у ріках безбережних молочних молоде тіло омивати,
      сорочину, радомилими руками в обереги розшиту, убирати –
      та й ворога із землі руської-праотцевої без віддиху гнати…

      …Того часу маємо бути далеко по Непрі буйголовому,
      о Смерті-Дівиці Моренці-Красавиці не мислячи, –
      і життя наше на полі серед жита пашнистого
      ще й овса ядренистого
      єсть красне…

      … А тії юнаші проводили до січі суворої…
      …Прощайся, народе мій, з Ладом…

      * Непр - архаїчне: давня назва річки Дніпро (Дніпр).

      (Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. В ніч під Духів-день...
      Заблукаю у лісі-трилісі в ніч під Духів-день,
      що вже мені втрачати – я і так, вся зіткана
      з павутиння м’яких оксамитових барв
      літечка красного, убрана
      в багатозвуччя пташок на вікових деревах –
      здорові були-и-и, дуби, діди велемудрі,
      як ся маєте?!
      Чи вже пригледіли місцину для нічних
      летів-забав духів зеленотілих, веселунів вигадливих –
      для людини зайшлої дивовижних потворних примар–
      перелесників звабних лісу божого, дому Семиярового…
      Сім сонць-побратимів живуть у ньому,
      Сім Ярил, Сім Велесичів – заспіваймо хвалу
      світлу юному, войську ратньому,
      Духу братньому, незрадливому…

      …Посідають опівночі всі, хто промовить
      з віт спадаючі шерехом-шелестом
      заповітні слова єднання – і палитимуть
      вогнище, жар невгасимий,
      із жертовного тіла Красних Дерев –
      і радитимуть раду,
      як то боронити святі дуби від чужинців…
      …Коли помітять мене біля вогнища –
      лише глянуть цікавим поглядом і запитають звичне:
      З ЧИМ ПРИЙШЛА?
      Відповім: - Із МИРОМ…

      …Підійду до багаття, промовлю півподихом
      ті завітні слова єднання – жаром-птахою
      серце займеться… ласкою-вивільгою
      озоветься… терен-ружею
      розів’ється… вербовою смутою
      та липовим солодом заколише…

      …А на ранок
      на рожевій жарівні Неба,
      що звістить світу про Духів-день,
      засвітиться людям як знак
      миру і згоди великої, незламної
      семицвітно тліюча Золота Головня*…

      *головня – архаїчне: тліючий або обвуглений шмат старої деревини, який, за повір'ям, в ніч під Духів день перетворюється на золото.

      (Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Метаморфози з крилами
      ... Я метелик з оксамитовими крильцями!
      Піднімаюся навшпиньки, на подушечки пальців,
      як от балерина на пуантах --
      і, розкинувши руки, л е ч у - у - у ...
      ... Ау - у - у, світоньку ясний, всебожий!
      Ау - у - у, людоньки красні, богом сотворені!
      Ау - у - у, вітре попутній, богом післаний!
      Я люблю - у - у вас , п р и й м і т е мене !

      ... Хто ти, цятко дрібненька, легенька, солоденька,
      вітерцем підхоплена,
      німфами облещена,
      змійками оздоблена?..
      Я -- це я, п і з н а й т е мене !

      ... На тобі всі барви життя -- ти н а ш а !
      На устах твоїх краплі єлею - пиття -- ти н а ш а !
      А шиття твоє магічними знаками розписане -- ти н а ш а !
      ... А я волосся -- н а л ь о т у - у - у -- розплету - у - у,
      крилечка - вієчка розпущу, і буду ще к р а щ а !
      ... А чи ти ц а р і в н а, а чи к о р о л і в н а ?!
      -- Я не п р о п а щ а...

      ... Та нехай собі ношенька - вітвиста дороженька,
      чим в и щ а, то в а ж ч а...
      А я взую ноженьки -- на с е м и д о р о ж е н ь к и --
      я не пропаща!..

      (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів: Каменяр,2008)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. ...Був собі Вуж-Домовик і Вужиха-Домаха
      Ця землянисто-смарагдова змійка
      з короною, окресленою на голові,
      що завилася клубочком у припічку
      трипільської хати– не така вже й дивовижа…

      Хоч і не з казки Гофмана, вона оселилася
      поміж мирних людей-орачів наче Домаха,
      оберігати їх тихе житло –
      зась чужинцю… нога твоя не переступить
      заповітної межі, бо Змія-Цариця
      обів’є стрімголов
      землянисто-смарагдовим окриком-смерчем
      і налякає до смерті…
      Непідкупне досконале створіння –
      призвичаєне до запаху молока
      і людського духу – невпізнаний вартовий
      дитячих невинних утіх…

      …Цур Вам, пек – лиходії,
      непрохані злидні убогі,
      зайди вікові на дідівських порогах
      пращурних осель землі моєї,
      обжитої кровію і потом,
      і вогнем святих дерев обкуреної…
      Цур Вам, Пек!.. Домця поруч і Домин муж
      при порозі… і численні Домцині діти,
      з коронами, окресленими на голові –
      святе сімейство божої благодаті
      в старій українській хаті –
      із лелеками, козами, овечками та коровами,
      із теплим кухлем свіжого молока…

      Прокукуріч мені, Півню Червоний,
      третє тисячоліття до… і третє тисячоліття після…
      Я народжусь із колоскової пісні-туги
      Рожаниць довгокосих
      у весільнім танку нареченої –
      Діжі Коровайної
      і променя Світла Прийдешності,
      аби словом торкнутися лагідним
      тих порогів обжитих,
      освячених…

      …і вустами – розквітлими мальвами –
      миром світ цей пестити
      і славити…

      (Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Духові Криниці. Тризна
      Урочище пречистих Озер срібнодзвонних
      та Духових Криниць, з зір утканих,
      назовуть у майбутнім Долиною Храмів –
      така метаморфоза Часу мене не дивує…

      Душі пращурів наших тут світять нам зорями
      з Ірію… Зорі-очі Духових Криниць променяться
      холодним потоком сліз кришталевих, уста
      отверзенні промовляють молитву прощення
      і покони любові –
      мелодійні передзвони дзвіночків фіалкових
      і конвалій трепетливо-ніжних дарують
      на втіху прийдешнім
      дотик Волі безмежної
      і блаженне відчуття спокою –

      Дим солодкий на жальниках Ойкумени!..
      Тричі зозуля прокує
      ТРИЗНУ ПАМ’ЯТІ.

      Прийдіте, хто залишився,
      на поклик батьків: поклонітеся, «…ку-ку-у»…
      Омийте тіло своє у плакучих водах Урочища
      Духових Криниць і пречистих Озер… «Ку-ку-у»…
      Сльози очищення
      потечуть між берегів-оберегів
      до Мармореї в гості – «ку-ку-у»…

      Чи знаєте ви про Сади Мармореї запашні, пишноквітні –
      в них Душі пращурів наших блукають
      Єдинорогами, гляньте –
      Їхні образи досконалі
      свідчать про божу присутність –
      дим солодкий на жальниках Ойкумени!..
      ДИМ СОЛОДКИЙ…

      Возрадуйтесь, хто залишився –
      заспівайте піснь переможну,
      на жалійках веснянку заграйте,
      благовонні дими воскуріть,
      хоровод ритуальний почніте -
      Долина Храмів оживе,
      розсрібляться озерні дзвони…

      Долину Храмів поети прийдешні колись
      наречуть Д о л и н о ю Є д и н о р о г і в.

      …Тричі зозуля прокує, (а горличка прогуркоче)
      Тризну
      Пам’яті…

      (Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Обри
      – ОБРИ ЙДУТЬ!
      Хто се шепоче слова прокляття, накликає переляк
      на усміхнене царство земної гармонії,
      хто се?!
      Копошиться в гнилизні тліючих торішніх трав
      сум’яття, народжене з болю і заздрості людської,
      маленьке, мізерне, підленьке сум’яття
      розростається як гриб-боровик
      у небачені розміри лиха, нашестя, біди непоправної,
      зливи стріл отруйних, зойків люті оскаженілої,
      облич перекошених відчуттям поживи близької…
      Люди, людоньки, сха-ме-ніть-ся! – чи ж ви не звірі
      у нетрях непролазних свого голодного єства,
      офіри шукаючі…
      Не чують!.. Лють оглушила їх нутро
      бажанням крові, запах її такий манливо-привабливий,
      такий зворушливо хмільний,
      що покриває всі доводи розуму правди всебожої –
      ХТО МЕЧ ДЛЯ ВІЙНИ ПІДНЕСЕ, ВІД МЕЧА І ЗАГИНЕ!!

      Обри йдуть!.. Множаться їхні лави, затуляють собою
      Сонце ласкаве, снують тенета Смерті…
      Піднімайтеся всі, хто покликаний до Життя –
      Вишень гряде на марицях, бути бою великому!
      Ми в задзеркальному просторі, наче в «Хроніках Нарнії»,
      приймаємо нерівний бій запалом серця палаючого –
      і хай поможуть нам дерева столітні, ріки
      з розкутими берегами, поля волошкові
      та скелі непорушні… Птахи, плазуни
      та істоти – земні і небесні…

      …Ми – діти прадавньої терри-матері Ойкумени,
      земля наша обітованна,
      крівцею дідів, як згірклим медом, зрошена –
      НАЛЕЖИТЬ НАМ І НІКОЛИ ІНШИМ…

      Чуєте голоси відлунь жальників смерекових,
      з веремії бою одержимого
      до потомків зголошені:
      «… А де впала кров наша, там є земля наша,
      і це вороги знають, і на нас стараються,
      і старання їхні м а р н і будуть,
      як вони були і в старі часи
      отців наших»*…

      *За дощечками літопомної "Велес-книги".

      (Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів: Сполом,2017)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Початок
      …ой, мой-мой потічку, ти втомився голосити з надтуги
      за оскверненим раєм на землі,
      а сміятися так і не навчився…
      - Ти, Євина донько, чом тішишся?
      Чи тебе торкнулися крила херувимів,
      що чорноти світу не помічаєш?..
      Чи тобі заговорено, а чи нашептàно…

      - Ані заговорено, ані нашептано,
      а лиш золотим пір’ячком жар-птиці Матиреслави
      м’яку ложницю устелено,
      та піснеспіви звитяги зголошено, -
      то я й радію…

      - Ти, о плоде плодів пізнання, хіба не знаєш
      закону землі обітованної –
      допоки звитяга в дорозі
      радіти завчасно не варто…
      Бо Діва-Обида прокинеться!..

      - …а й що з того, що прокинеться – вона ж і не спала,
      тільки біле тіло синів адамових –
      по дорогах Ойкумени розвіяла,
      євшан-зіллям убрала…

      - Ти, Євина паросте, що з євшан-зілля постала –
      промов слово завітне євітру –
      хай він степом-пристепом промчиться…
      Імена всіх полеглих прикличе,
      проти темряви Ночі обстане…

      - Ой, вітречку-братіку, сколихни
      води сиві озерця старого,
      чей, в глибинах ховає від світу
      біле тіло тремкого латаття,
      що лякливе і чисте, мов ланя –
      бо ж воно яскравіє надміру
      у тенетах темнóти марнóї..

      - … що йому, воно спить… і не бачить…
      а побачить… ще дужче збіліє –
      бо в латаття є сила всебожа,
      Сонцю, Світлу і Дню на потіху…

      … Сонце-яр глупу ніч переможе –
      дух яріє – світає…
      світає…
      …світе, я…
      донька Євина, чую –
      там, на обрах займається р а н о к!..

      … Я… як і сотні тисяч дітей
      первозданної землі
      Ойкумени…

      2016 р.

      (Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Чи вірите ви у Любов...
      … Чи вірите ви у Любов, у золоті дощі чулого серця,
      що приходять укупі з гримавою силою весняного пробудження?..
      Тоді запитайте Данаю, котра породила Персея в глибокій темниці,
      куди не сягав ані допитливий промінчик сонця,
      ані погляд всевладних царських очей…
      …І все ж Персей народився, аби наповнити чашу кохання
      особливим смаком непокори, відваги і сили,
      а ще… віри у ласкаві обійми примхливої Долі,
      бо Доля, як знаюча жінка, дарувала йому Андромеду…

      …Ах, відкажете ви, ці старі перечитані міфи – Амур і Псіхея,
      Еврідіка, жадана Орфеєм… і обраниця Іо…
      У світі людей все не так романтично, бо вони не герої безсмертні,
      що відпили на вічне життя солодкавий амброзій…
      У житті, повнім підступів грізних, нещадних,
      несподіваних втрат і розлук, і зневір, і ворóння, і втечі… –
      чи знайдеться хоч іскорка тліюча палу у серці,
      що в смутних закамарках душевних жар дива розбудить…

      О… я прагну цього нескінченного дивоцвітіння –
      це шаленство хмільного залюблення в квітні і травні,
      ці червневі червінню палаючі заходи сонця,
      цю медово просвітлену зрілу жовтінь вересневу…

      Сновидіння чигаючі, упирі, що висмоктують втіху,
      я прощаю вам нотки жалю… сіризни і утоми,
      я прощаю вам звикле каміння німої знемоги –
      це лиш мить неповернення в зблідле дощаве минуле…

      … Ми в пробудженні світу людьми знов і знов назовемся,
      так, неначе в любовнім жару, ми як і бóги, безсмертні!..

      (Зі збірки "Непроминальність або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --