Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.22
17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
2026.03.22
15:33
Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.
Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С
2026.03.22
13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
2026.03.22
12:50
Цукор-рафінад корисний тим, що його важче переплутати з сіллю.
Ідеальний жіночий стан – коли 90х60х90, ідеальний чоловічий стан – коли 3 по 100.
Краще нехай шкварчить олія на пательні, ніж шкварчить жінка з пательнею.
Струнким жінкам так би пасув
2026.03.22
12:18
Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
2026.03.22
11:29
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
2026.03.22
10:09
Я сонцю вклоняюсь нині,
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
2026.03.22
08:59
березня 1923 року народився легендарний французький актор-мім єврейського походження і великий громадянин.
Кажуть, це він подарував Майклу Джексону його знамениту «місячну ходу».
А ще існує історія, що ніби сам Чарлі Чаплін запросив його за свій столи
2026.03.22
05:55
Хоч ще приморозки зрана
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
2026.03.22
05:50
Глянь о сюди – Китайський Кіт Соняшний
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
2026.03.22
01:23
Йшов Час – невблаганний як сама Галактика (а може ще більш невблаганніший). Асистент Морока Анатолій продовжував працювати на кафедрі фітопатології – у його свідомості ця кафедра була єдиним можливим світом буття. Думки в нього роїлися навколо жуків-скрип
2026.03.21
22:05
І
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
2026.03.21
16:58
Підтримуючи аналітичну практику "пиріжкарень", напишу про "сирітський" вірш на своїй сторінці. На ній і забезпечу свій допис відповідними гіперпосиланнями, технологія створення яких відома нашим штатним співробітникам.
Природно, що видалити її зможу
2026.03.21
13:12
Продираюсь крізь сон, мов крізь ліс несходимий і вічний,
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
2026.03.21
09:24
Загасли зірки за холодним вікном,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
2026.03.21
08:31
Про щастя: арії, пісні,
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.25
2026.02.11
2025.12.24
2025.11.29
2025.08.19
2025.08.04
2025.06.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Інша поезія
Обри
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Обри
– ОБРИ ЙДУТЬ!
Хто се шепоче слова прокляття, накликає переляк
на усміхнене царство земної гармонії,
хто се?!
Копошиться в гнилизні тліючих торішніх трав
сум’яття, народжене з болю і заздрості людської,
маленьке, мізерне, підленьке сум’яття
розростається як гриб-боровик
у небачені розміри лиха, нашестя, біди непоправної,
зливи стріл отруйних, зойків люті оскаженілої,
облич перекошених відчуттям поживи близької…
Люди, людоньки, сха-ме-ніть-ся! – чи ж ви не звірі
у нетрях непролазних свого голодного єства,
офіри шукаючі…
Не чують!.. Лють оглушила їх нутро
бажанням крові, запах її такий манливо-привабливий,
такий зворушливо хмільний,
що покриває всі доводи розуму правди всебожої –
ХТО МЕЧ ДЛЯ ВІЙНИ ПІДНЕСЕ, ВІД МЕЧА І ЗАГИНЕ!!
Обри йдуть!.. Множаться їхні лави, затуляють собою
Сонце ласкаве, снують тенета Смерті…
Піднімайтеся всі, хто покликаний до Життя –
Вишень гряде на марицях, бути бою великому!
Ми в задзеркальному просторі, наче в «Хроніках Нарнії»,
приймаємо нерівний бій запалом серця палаючого –
і хай поможуть нам дерева столітні, ріки
з розкутими берегами, поля волошкові
та скелі непорушні… Птахи, плазуни
та істоти – земні і небесні…
…Ми – діти прадавньої терри-матері Ойкумени,
земля наша обітованна,
крівцею дідів, як згірклим медом, зрошена –
НАЛЕЖИТЬ НАМ І НІКОЛИ ІНШИМ…
Чуєте голоси відлунь жальників смерекових,
з веремії бою одержимого
до потомків зголошені:
«… А де впала кров наша, там є земля наша,
і це вороги знають, і на нас стараються,
і старання їхні м а р н і будуть,
як вони були і в старі часи
отців наших»*…
*За дощечками літопомної "Велес-книги".
(Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів: Сполом,2017)
Хто се шепоче слова прокляття, накликає переляк
на усміхнене царство земної гармонії,
хто се?!
Копошиться в гнилизні тліючих торішніх трав
сум’яття, народжене з болю і заздрості людської,
маленьке, мізерне, підленьке сум’яття
розростається як гриб-боровик
у небачені розміри лиха, нашестя, біди непоправної,
зливи стріл отруйних, зойків люті оскаженілої,
облич перекошених відчуттям поживи близької…
Люди, людоньки, сха-ме-ніть-ся! – чи ж ви не звірі
у нетрях непролазних свого голодного єства,
офіри шукаючі…
Не чують!.. Лють оглушила їх нутро
бажанням крові, запах її такий манливо-привабливий,
такий зворушливо хмільний,
що покриває всі доводи розуму правди всебожої –
ХТО МЕЧ ДЛЯ ВІЙНИ ПІДНЕСЕ, ВІД МЕЧА І ЗАГИНЕ!!
Обри йдуть!.. Множаться їхні лави, затуляють собою
Сонце ласкаве, снують тенета Смерті…
Піднімайтеся всі, хто покликаний до Життя –
Вишень гряде на марицях, бути бою великому!
Ми в задзеркальному просторі, наче в «Хроніках Нарнії»,
приймаємо нерівний бій запалом серця палаючого –
і хай поможуть нам дерева столітні, ріки
з розкутими берегами, поля волошкові
та скелі непорушні… Птахи, плазуни
та істоти – земні і небесні…
…Ми – діти прадавньої терри-матері Ойкумени,
земля наша обітованна,
крівцею дідів, як згірклим медом, зрошена –
НАЛЕЖИТЬ НАМ І НІКОЛИ ІНШИМ…
Чуєте голоси відлунь жальників смерекових,
з веремії бою одержимого
до потомків зголошені:
«… А де впала кров наша, там є земля наша,
і це вороги знають, і на нас стараються,
і старання їхні м а р н і будуть,
як вони були і в старі часи
отців наших»*…
*За дощечками літопомної "Велес-книги".
(Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів: Сполом,2017)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
