Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.13
23:50
Сього дивного і вітряного року-приблуди я вирішив відвідати зачаровані Маркізькі острови (не відпочити, ні, бути, мислити, творити – ця місцина саме для цього, особливо Нуку-Хіва). Я ціную нетутешні Маркізи за прозору атмосферу споглядання, неземний спокі
2026.08.13
22:52
Уже весна, радіти б треба,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
2026.08.13
18:59
тобі поезія та пафос
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
2026.08.13
18:16
Не даруй лілові
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
2026.08.13
15:42
Нашу тягу до свободи нічим не зламати,
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
2026.08.13
13:19
Яскраве сонячне проміння.
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
2026.08.13
09:38
Зрада під покровом ночі: Смерть полководця Ахілла
Поки римляни святкували перемогу над спрагою, у таборі єгиптян, що розкинувся в західній частині міста, зріла зовсім інша отрута – отрута амбіцій та зради. У наметі полководця Ахілла панувала задуха. С
2026.08.13
06:31
В серпні, наче квіточка,
Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26
Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26
2026.08.12
22:40
Надія була висока, як зірка,
і гаряча, як вогонь.
Падала довго, а впавши,
лишила по собі пляму згарища.
Згодом ця пляма ще більше почорніла
і поглибилася.
А потім наповнилася водою.
і гаряча, як вогонь.
Падала довго, а впавши,
лишила по собі пляму згарища.
Згодом ця пляма ще більше почорніла
і поглибилася.
А потім наповнилася водою.
2026.08.12
20:25
ось папір
на нім лежать рядки
обіцяють щось
чи спонукають
ось вікно
за ним висять зірки
час піднятись
ще долити чаю
на нім лежать рядки
обіцяють щось
чи спонукають
ось вікно
за ним висять зірки
час піднятись
ще долити чаю
2026.08.12
13:14
Він вичікував слушну нагоду,
Щоб до неї колись підійти,
Подолавши непевність, погорду,
Перешкоди до тої мети.
Він чекав дорогу нагороду,
А одержав плоди пустоти.
Слушний час забарився, спізнився.
Щоб до неї колись підійти,
Подолавши непевність, погорду,
Перешкоди до тої мети.
Він чекав дорогу нагороду,
А одержав плоди пустоти.
Слушний час забарився, спізнився.
2026.08.12
12:05
Серед листків обвислих,
У горах вод сухих,
У ручаях ребристих ,
Між клоунів німих
І коників з підскоком,
Яких несе в імлу
Крізь попелище світле,
У невідому гру,
У горах вод сухих,
У ручаях ребристих ,
Між клоунів німих
І коників з підскоком,
Яких несе в імлу
Крізь попелище світле,
У невідому гру,
2026.08.12
10:15
Рада у таборі єгиптян: Гірка вода Брухейона
Тим часом на іншому кінці Александрії, у розкішному наметі з єгипетського льону та леопардових шкур, полководець Ахілл проводив військову раду. Навколо низького столу з бронзовою картою міста стояли його най
2026.08.12
09:09
Живав мужичок
Старенький пеньок
Собі у Монреалі
Дружина, дитина
І дім, і машина
І донька-тінейджер
У блузці тонкій
Любила погуляти
Старенький пеньок
Собі у Монреалі
Дружина, дитина
І дім, і машина
І донька-тінейджер
У блузці тонкій
Любила погуляти
2026.08.12
07:10
Серпень маком обсипає
Обрядові короваї,
І медами він частує
Споконвіку нас не всує,
Бо до захисту готова
Наша нація бідова
В час, коли ведуть нестерпно
Москалі себе у серпні.
Обрядові короваї,
І медами він частує
Споконвіку нас не всує,
Бо до захисту готова
Наша нація бідова
В час, коли ведуть нестерпно
Москалі себе у серпні.
2026.08.11
22:41
Ось і добіг зимопис крапки.
А далі що? Нова глава.
Уже зібрались біля кладки
від сну розбуркані слова,
щоб перейти до березоля,
в дзвінкі узятись голоси,
здійнятись піснею над полем
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А далі що? Нова глава.
Уже зібрались біля кладки
від сну розбуркані слова,
щоб перейти до березоля,
в дзвінкі узятись голоси,
здійнятись піснею над полем
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Інша поезія
Обри
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Обри
– ОБРИ ЙДУТЬ!
Хто се шепоче слова прокляття, накликає переляк
на усміхнене царство земної гармонії,
хто се?!
Копошиться в гнилизні тліючих торішніх трав
сум’яття, народжене з болю і заздрості людської,
маленьке, мізерне, підленьке сум’яття
розростається як гриб-боровик
у небачені розміри лиха, нашестя, біди непоправної,
зливи стріл отруйних, зойків люті оскаженілої,
облич перекошених відчуттям поживи близької…
Люди, людоньки, сха-ме-ніть-ся! – чи ж ви не звірі
у нетрях непролазних свого голодного єства,
офіри шукаючі…
Не чують!.. Лють оглушила їх нутро
бажанням крові, запах її такий манливо-привабливий,
такий зворушливо хмільний,
що покриває всі доводи розуму правди всебожої –
ХТО МЕЧ ДЛЯ ВІЙНИ ПІДНЕСЕ, ВІД МЕЧА І ЗАГИНЕ!!
Обри йдуть!.. Множаться їхні лави, затуляють собою
Сонце ласкаве, снують тенета Смерті…
Піднімайтеся всі, хто покликаний до Життя –
Вишень гряде на марицях, бути бою великому!
Ми в задзеркальному просторі, наче в «Хроніках Нарнії»,
приймаємо нерівний бій запалом серця палаючого –
і хай поможуть нам дерева столітні, ріки
з розкутими берегами, поля волошкові
та скелі непорушні… Птахи, плазуни
та істоти – земні і небесні…
…Ми – діти прадавньої терри-матері Ойкумени,
земля наша обітованна,
крівцею дідів, як згірклим медом, зрошена –
НАЛЕЖИТЬ НАМ І НІКОЛИ ІНШИМ…
Чуєте голоси відлунь жальників смерекових,
з веремії бою одержимого
до потомків зголошені:
«… А де впала кров наша, там є земля наша,
і це вороги знають, і на нас стараються,
і старання їхні м а р н і будуть,
як вони були і в старі часи
отців наших»*…
*За дощечками літопомної "Велес-книги".
(Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів: Сполом,2017)
Хто се шепоче слова прокляття, накликає переляк
на усміхнене царство земної гармонії,
хто се?!
Копошиться в гнилизні тліючих торішніх трав
сум’яття, народжене з болю і заздрості людської,
маленьке, мізерне, підленьке сум’яття
розростається як гриб-боровик
у небачені розміри лиха, нашестя, біди непоправної,
зливи стріл отруйних, зойків люті оскаженілої,
облич перекошених відчуттям поживи близької…
Люди, людоньки, сха-ме-ніть-ся! – чи ж ви не звірі
у нетрях непролазних свого голодного єства,
офіри шукаючі…
Не чують!.. Лють оглушила їх нутро
бажанням крові, запах її такий манливо-привабливий,
такий зворушливо хмільний,
що покриває всі доводи розуму правди всебожої –
ХТО МЕЧ ДЛЯ ВІЙНИ ПІДНЕСЕ, ВІД МЕЧА І ЗАГИНЕ!!
Обри йдуть!.. Множаться їхні лави, затуляють собою
Сонце ласкаве, снують тенета Смерті…
Піднімайтеся всі, хто покликаний до Життя –
Вишень гряде на марицях, бути бою великому!
Ми в задзеркальному просторі, наче в «Хроніках Нарнії»,
приймаємо нерівний бій запалом серця палаючого –
і хай поможуть нам дерева столітні, ріки
з розкутими берегами, поля волошкові
та скелі непорушні… Птахи, плазуни
та істоти – земні і небесні…
…Ми – діти прадавньої терри-матері Ойкумени,
земля наша обітованна,
крівцею дідів, як згірклим медом, зрошена –
НАЛЕЖИТЬ НАМ І НІКОЛИ ІНШИМ…
Чуєте голоси відлунь жальників смерекових,
з веремії бою одержимого
до потомків зголошені:
«… А де впала кров наша, там є земля наша,
і це вороги знають, і на нас стараються,
і старання їхні м а р н і будуть,
як вони були і в старі часи
отців наших»*…
*За дощечками літопомної "Велес-книги".
(Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів: Сполом,2017)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
