Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.13
21:46
Уже не літо, а зима.
Фатальне листя облітає.
Так неминучості тюрма
В кайданах болісно тримає.
Зима гряде, немов тиран,
Змітаючи усе навколо.
Я прикладатиму до ран
Фатальне листя облітає.
Так неминучості тюрма
В кайданах болісно тримає.
Зима гряде, немов тиран,
Змітаючи усе навколо.
Я прикладатиму до ран
2025.11.13
19:42
Вже двісті літ минуло з тих часів,
Як москалів у поміч запросив
Богдан. Наївно, мабуть сподівавсь,
Що цар московський справді поміч дасть.
Та, де ступила лапа москаля,
Там, він вважа, що вже його земля.
Тож помочі від них було на гріш
Та вже г
Як москалів у поміч запросив
Богдан. Наївно, мабуть сподівавсь,
Що цар московський справді поміч дасть.
Та, де ступила лапа москаля,
Там, він вважа, що вже його земля.
Тож помочі від них було на гріш
Та вже г
2025.11.13
19:19
люди говорять а не зна ніхто
чому тебе я покохав ото
мовби старатель злотоносний пісок
ґо танцюймо добрий час зійшов
ей
багато хто живе в полоні мрій
ретельно бруд ховаючи у рукаві
чому тебе я покохав ото
мовби старатель злотоносний пісок
ґо танцюймо добрий час зійшов
ей
багато хто живе в полоні мрій
ретельно бруд ховаючи у рукаві
2025.11.13
19:13
Вогнем оманливих ідей
Там харчувалися потвори,
Страждання множачи і горе –
Вже, мабуть, каявсь Прометей!
«Хто був ”ніким“ – той став ”усім!“» –
Юрба вигукувала гасло.
І ті ”ніякі“ кров’ю рясно
Там харчувалися потвори,
Страждання множачи і горе –
Вже, мабуть, каявсь Прометей!
«Хто був ”ніким“ – той став ”усім!“» –
Юрба вигукувала гасло.
І ті ”ніякі“ кров’ю рясно
2025.11.13
18:52
Вирви досаду з того саду,
Що ти плекав і боронив.
У дальню путь візьми відраду,
Щоб золотавий помах нив,
Черешень квіт, гомін бджолиний
До тебе піснею прилинув.
Аби і в найщаслившім краї,
Коли, буває, розпач крає,
Що ти плекав і боронив.
У дальню путь візьми відраду,
Щоб золотавий помах нив,
Черешень квіт, гомін бджолиний
До тебе піснею прилинув.
Аби і в найщаслившім краї,
Коли, буває, розпач крає,
2025.11.13
13:07
Живи Україно
віка і віка,
Отця де і Сина
керує рука.
Бо воля як криця
танок де і спів –
слів Божих криниця
віка і віка,
Отця де і Сина
керує рука.
Бо воля як криця
танок де і спів –
слів Божих криниця
2025.11.13
08:59
Якби ж ми стрілися раніше,
коли ще весни молоді
в гаю нашіптували вірші,
а я ходила по воді.
Якби Ви зорі дарували,
метеликів у животі,
та кутали в шовкові шалі
коли ще весни молоді
в гаю нашіптували вірші,
а я ходила по воді.
Якби Ви зорі дарували,
метеликів у животі,
та кутали в шовкові шалі
2025.11.12
21:52
Перший сніг
розділяє життя
на "до" і "після".
Перший сніг бомбрдує
думки і слова.
Перший сніг розтанув,
як невидимий рукопис,
як зникомі письмена.
розділяє життя
на "до" і "після".
Перший сніг бомбрдує
думки і слова.
Перший сніг розтанув,
як невидимий рукопис,
як зникомі письмена.
2025.11.12
20:09
Ти без довгих прощань застрибнула в останній вагон,
Ти вже бачиш себе у світах на дорозі широкій.
А мені зостається хіба що порожній перон,
Де за спокоєм звичним чатує незвичний неспокій.
Ти вже бачиш себе у світах на дорозі широкій.
А мені зостається хіба що порожній перон,
Де за спокоєм звичним чатує незвичний неспокій.
2025.11.12
18:20
Все карр та карр - пісні старої тітоньки.
Коли садили верби ще діди,
Питалися у неї: птахо, звідки ти
Перенесла гніздо своє сюди?
І що облюбувала, чорнопера, тут?
Околиці затишшя чи сади?
Гукала дощ і випасала череду,
Коли садили верби ще діди,
Питалися у неї: птахо, звідки ти
Перенесла гніздо своє сюди?
І що облюбувала, чорнопера, тут?
Околиці затишшя чи сади?
Гукала дощ і випасала череду,
2025.11.12
10:31
Підійди сюди тихенько
Роздивись, не пожалкуєш
Тут і білі, і опеньки
Не спіши, ще поцілуєш…
Хтось садив, а ми збираєм
Ось би встрітить слід провидця
Ти диви, природа дбає
Берем ще і ще — згодиться
Роздивись, не пожалкуєш
Тут і білі, і опеньки
Не спіши, ще поцілуєш…
Хтось садив, а ми збираєм
Ось би встрітить слід провидця
Ти диви, природа дбає
Берем ще і ще — згодиться
2025.11.12
08:53
Пам'яті сестри
Людмили
Сил нема спинити,
Хоч я так хотів, -
Метушливі миті
Найкоротших днів.
Квапляться аж надто
Людмили
Сил нема спинити,
Хоч я так хотів, -
Метушливі миті
Найкоротших днів.
Квапляться аж надто
2025.11.11
23:09
Накуй зозуленько роки ті
де все цвіте у оксамиті,
де почуття несамовиті,
де Сонце гріє, ще в зеніті,
і сяє золотом в блакиті.
Щасливі люди тої миті,
бо наслідки гріха відмиті,
ех, відати б, що люди ми ті.
де все цвіте у оксамиті,
де почуття несамовиті,
де Сонце гріє, ще в зеніті,
і сяє золотом в блакиті.
Щасливі люди тої миті,
бо наслідки гріха відмиті,
ех, відати б, що люди ми ті.
2025.11.11
22:06
Осінь - час збирати каміння,
важке, мов голова Чингісхана.
Осінь - час підбивати підсумки,
але рахівницю
засипало листям.
Терези зламалися і заіржавіли.
Осінь - час збирати ідоли
на дикому зарослому полі.
важке, мов голова Чингісхана.
Осінь - час підбивати підсумки,
але рахівницю
засипало листям.
Терези зламалися і заіржавіли.
Осінь - час збирати ідоли
на дикому зарослому полі.
2025.11.11
19:39
Цей нестямний час
Видиш як округ тебе міняють маски
Цей нестямний час
І робиш те чому нема ще назви
Щодо любові твоєї
Хоч у негоду хоч би у розмай
Цей нестямний час(4x)
Видиш як округ тебе міняють маски
Цей нестямний час
І робиш те чому нема ще назви
Щодо любові твоєї
Хоч у негоду хоч би у розмай
Цей нестямний час(4x)
2025.11.11
19:33
Бабине літо пішло по-англійськи —
не набулися достатньо із ним.
Листя опале танком одаліски
губить красу в арабесках чудних.
Вже листопад скинув тоги багряні,
красень бульвар на очах облисів.
День статуеткою із порцеляни
брякнувся ниць. А ти дуже х
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...не набулися достатньо із ним.
Листя опале танком одаліски
губить красу в арабесках чудних.
Вже листопад скинув тоги багряні,
красень бульвар на очах облисів.
День статуеткою із порцеляни
брякнувся ниць. А ти дуже х
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.08.19
2025.06.25
2025.04.24
2025.04.14
2025.04.06
2025.03.09
2025.02.28
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Інша поезія
Обри
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Обри
– ОБРИ ЙДУТЬ!
Хто се шепоче слова прокляття, накликає переляк
на усміхнене царство земної гармонії,
хто се?!
Копошиться в гнилизні тліючих торішніх трав
сум’яття, народжене з болю і заздрості людської,
маленьке, мізерне, підленьке сум’яття
розростається як гриб-боровик
у небачені розміри лиха, нашестя, біди непоправної,
зливи стріл отруйних, зойків люті оскаженілої,
облич перекошених відчуттям поживи близької…
Люди, людоньки, сха-ме-ніть-ся! – чи ж ви не звірі
у нетрях непролазних свого голодного єства,
офіри шукаючі…
Не чують!.. Лють оглушила їх нутро
бажанням крові, запах її такий манливо-привабливий,
такий зворушливо хмільний,
що покриває всі доводи розуму правди всебожої –
ХТО МЕЧ ДЛЯ ВІЙНИ ПІДНЕСЕ, ВІД МЕЧА І ЗАГИНЕ!!
Обри йдуть!.. Множаться їхні лави, затуляють собою
Сонце ласкаве, снують тенета Смерті…
Піднімайтеся всі, хто покликаний до Життя –
Вишень гряде на марицях, бути бою великому!
Ми в задзеркальному просторі, наче в «Хроніках Нарнії»,
приймаємо нерівний бій запалом серця палаючого –
і хай поможуть нам дерева столітні, ріки
з розкутими берегами, поля волошкові
та скелі непорушні… Птахи, плазуни
та істоти – земні і небесні…
…Ми – діти прадавньої терри-матері Ойкумени,
земля наша обітованна,
крівцею дідів, як згірклим медом, зрошена –
НАЛЕЖИТЬ НАМ І НІКОЛИ ІНШИМ…
Чуєте голоси відлунь жальників смерекових,
з веремії бою одержимого
до потомків зголошені:
«… А де впала кров наша, там є земля наша,
і це вороги знають, і на нас стараються,
і старання їхні м а р н і будуть,
як вони були і в старі часи
отців наших»*…
*За дощечками літопомної "Велес-книги".
(Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів: Сполом,2017)
Хто се шепоче слова прокляття, накликає переляк
на усміхнене царство земної гармонії,
хто се?!
Копошиться в гнилизні тліючих торішніх трав
сум’яття, народжене з болю і заздрості людської,
маленьке, мізерне, підленьке сум’яття
розростається як гриб-боровик
у небачені розміри лиха, нашестя, біди непоправної,
зливи стріл отруйних, зойків люті оскаженілої,
облич перекошених відчуттям поживи близької…
Люди, людоньки, сха-ме-ніть-ся! – чи ж ви не звірі
у нетрях непролазних свого голодного єства,
офіри шукаючі…
Не чують!.. Лють оглушила їх нутро
бажанням крові, запах її такий манливо-привабливий,
такий зворушливо хмільний,
що покриває всі доводи розуму правди всебожої –
ХТО МЕЧ ДЛЯ ВІЙНИ ПІДНЕСЕ, ВІД МЕЧА І ЗАГИНЕ!!
Обри йдуть!.. Множаться їхні лави, затуляють собою
Сонце ласкаве, снують тенета Смерті…
Піднімайтеся всі, хто покликаний до Життя –
Вишень гряде на марицях, бути бою великому!
Ми в задзеркальному просторі, наче в «Хроніках Нарнії»,
приймаємо нерівний бій запалом серця палаючого –
і хай поможуть нам дерева столітні, ріки
з розкутими берегами, поля волошкові
та скелі непорушні… Птахи, плазуни
та істоти – земні і небесні…
…Ми – діти прадавньої терри-матері Ойкумени,
земля наша обітованна,
крівцею дідів, як згірклим медом, зрошена –
НАЛЕЖИТЬ НАМ І НІКОЛИ ІНШИМ…
Чуєте голоси відлунь жальників смерекових,
з веремії бою одержимого
до потомків зголошені:
«… А де впала кров наша, там є земля наша,
і це вороги знають, і на нас стараються,
і старання їхні м а р н і будуть,
як вони були і в старі часи
отців наших»*…
*За дощечками літопомної "Велес-книги".
(Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів: Сполом,2017)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
