ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:38
З давніх часів наші предки
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:35
Рівнодення день,
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:34
А небо знає
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:33
Пізної ночі ми з’єдналися знов
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:31
У двох світів Інь та Янь,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:30
Високо на горі наш гетьман вельможний
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:28
Заселені місця племенами
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:27
Жили на світі різні племена,
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:25
Сьогодні день святої Трійці
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:24
Stop telling people
more than need to know

Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you

Stop explaining yourself

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:22
Диво - видіння було уві сні, як віщі ночі:
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:22
One day, someone will
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.

Your smile, your eyes,
the way you laugh,

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:20
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:19
У кожної відьми десь заховано серце.
А хто знайде його — підкорить відьму собі.

Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.

Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:18
Душа вічна, можливо,
вона приходила на землю один раз.

Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх

Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:16
Я слухаю та дивлюся на тебе щодня
Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:14
«А що таке було кріпосне право?
Кріпосне право - це патріотизм,
закріплений на папері.
Людина була пов'язана зі своєю землею-матінкою
не лише почуттям обов'язку, а й документально.
Кріпосне право - це мудрість народу,
це чотириста років нашо

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:10
Життя - гра. Все залежить від тебе, твої ідеї, твої думки.
Потрібно тільки підняти свою дупу з дивана
і йти вперед, нехай повільно, але до вершини.

Якщо ти кажеш: "Знаєш, вчора я зустрів себе і подумав,
що я справжня дупа", - це серйозний приві

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:09
Музика надихає увесь світ,
дарує душі крили, сприяє польоту, уяві;
музика додає життя і веселощі всьому існуючому…
Її можна назвати втіленням всього прекрасного
і всього піднесеного.

Не уявляю собі життя без музики.
Музика для мене не просто

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:08
Ліс - живий, він все відчуває,
все розуміє.

Життя схоже на ліс;
іноді ми губимося і не знаємо,
що робити,
але якщо ми будемо ділитися своїми переживаннями
і досвідом, подорож стане не такою вже поганою

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:07
Поки любов жива вона черпає сили в самій собі,
а часом і в тому що здавалося б повинно її вбивати:
в забаганках, в суворості, в холодності, в рівнощі.
На противагу любові, дружба вимагає догляду:
їй потрібні турботи, довіра та поблажливість,
інак

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:06
Небесні зірки не танцюють, але світять.
Земні зірки не світять, але запалюють.

Ніч уже розстелила на небі
темне покривало з яскравими іскринками зірок...

Якщо у тебе є мрії, добивайся їх і разом з ними лети,
не бійся впасти, бо хто не пробує н

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:05
У космосі немає нічого, крім вищого,
свідомого, нескінченного та щасливого життя.
Решта, по малості, непомітно.
Скрізь існують планети
і скрізь вони готові до сприйняття життя

Загальний вигляд Всесвіту завжди однаковий.
Якщо одні сонця згасают

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:04
There is not love without hope,
no hope without love,
and neither love nor hope without faith
Faith is what gets you started.
Hope is what keeps you going.
Love is what brings you to the end.
When our whole life is one faith, hope,
love, prayer

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:03
Україна – це вічність, не тільки сьогоднішня,
але передусім майбутня й минула.
Батьківщина - мати, умій за неї постояти.
Батьківщина починається з сім'ї.
Батьківщину, як і батьків, на чужині не знайдеш.

Люблять батьківщину не за те,
що вона вел

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:01
Цієї темряви бездонного космосу не вистачить,
щоб погасити полум'я однієї свічки

Страх - твій найкращий друг і твій найлютіший ворог.
Він як вогонь. Якщо ти контролюєш вогонь,
ти можеш готувати на ньому.
Якщо ти втрачаєш над ним контроль,
ві

Наталія Кравченко
2024.03.29 14:00
Розквітала країна Марія
Раптом вороги напали
І ми сховалися в найглибші підвали.
Днями і ночами ми не спали…
Все мріяли про майбутнє країни Марії.
Сидячи в темряві
Людські очі багато бачили,
Відчували біль та горе,

Наталія Кравченко
2024.03.29 13:58
Новий рік - це коли батько намагається переконати своїх дітей у тому,
що він Дід Мороз,
а свою дружину - що він не Дід Мороз.
Юність - це коли ти вже не віриш,
що на Новий рік до тебе прийде Дід Мороз,
але ще сподіваєшся, що прийде Снігурка.
Суч

Наталія Кравченко
2024.03.29 13:57
i think that gravity sets into everything,
including careers,
but pendulums do swing
and mountains do become valleys after a while...
 if you keep on walking.

mountains are like a girl's mood swings
and boy that's a sweet sour kinda mysterio

Наталія Кравченко
2024.03.29 13:56
Though my soul may set in darkness,
 it will rise in perfect light:
I have loved the stars too fondly,
to be fearful of the night

And when the night is cloudy
There is still a light that shines on me
Shine on until tomorrow, let it be…

Наталія Кравченко
2024.03.29 13:55
The number one reason most people don't get
what they want is that
they don't know what they want.
Rich people are totally clear
that they want wealth.

The fastest way to make
money is to solve a problem.

Наталія Кравченко
2024.03.29 13:54
There is a battle of two wolves inside us.
one is evil.
It is anger, jealousy, greed,
resentment, lies, inferiority and ego.
The other is good. It is joy, peace, love,
hope humility, kindness, empathy and truth.
The wolf that wins is the one you f

Наталія Кравченко
2024.03.29 13:53
I don’t know how many roles
I can ask my dad to play in my life,
but so far, father, best friend, role model,
 mentor and grandfather to
my children are working out quite well

I've reprised roles in the theater,
which is somehow more accepted,

Наталія Кравченко
2024.03.29 13:52
Крізь кожне серце,
крізь кожні мережі
Проб'ється моє свавілля.
Мене - бачиш кучері безпутні ці? -
Земною не зробиш сіллю.

З неслухняної дочки свавільна жінка.

Наталія Кравченко
2024.03.29 13:51
Нашим девізом має бути не
«Прощайте один одному»,
але швидше за: «Зрозумійте одне одного».

Життя навчило мене багато прощати,
але ще більше шукати прощення.

«Прощаючи тих, хто мене критикує,

Наталія Кравченко
2024.03.29 13:49
Ліс – прекрасний прояв сили природи
і самий яскравий приклад її досконалості.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Василь Марківський
2024.03.26

Вадим Водичка
2024.03.26

Лава Вулкана
2024.03.20

Надія Богодар
2024.03.18

перо Христя Чорне
2024.03.15

Володимир Назарук Одеса
2024.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Іван Потьомкін - [ 2024.03.25 13:24 ]
    ГАМАН

    Сходиться люд на площу Суз.
    Невдовзі мотуз накинуть на шию,
    І я зависну на шибениці тій,
    Що сам звелів поставить спішно...
    Як усе перекрутилось за ніч!..
    Ще ж увечері оповідав я в дружнім колі,
    Що сталося зо мною після розмови з Ахашверошем.
    «Як належну честь віддати чоловіку?»-цар запитав.
    Кому ж, як не мені, подумалось, та честь належить?
    І щиросердо порадив я володарю півсвіту:
    «Зодягнути в царські шати, посадовить на царського коня
    І хай котрийсь там із сатрапів, тримаючи повіддя, кричатиме:
    «Так честь належну віддає наш цар!»
    Дружина й гості, видно, вже знали правду,
    Та я не міг спинитись: лють переповняла
    При спогаді однім: Мордехай сидів на тім на коні…
    Юдей, що так і не вклонивсь мені, Гаману,
    Без чиїх порад цареві аж ніяк не обійтись.
    А я тримав повіддя й кричав, як Ахашверош звелів.
    За сором слід відплатить подвійно:
    На Мордехая вже шибеницю зводять,
    А непокірне й гордовите його плем’я
    Зо дня на день чека погибель:
    Царська печать уже скріпила мій указ.
    «Не чини цього!»- дружина й гості.-
    Якщо з юдейського насіння Мордехай,
    Перед яким сьогодні зачав ти падать,
    То не здолать тобі його нізащо!»
    Не послухав, хоч зненависть і пиха
    Уже попідруки вели мене до лиха.
    Та ще якого!.. Відки ж було знати,
    Що й Естер-цариця – теж з-поміж юдеїв?!
    Вчинила в себе учту цареві та мені...
    Учту, що зашморгом от-от скінчиться.
    А, може, й для десятьох моїх синів.

    P.S.
    Ставши правою рукою Ахашвероша, Мордехай розіслав в усі кінці царства новий указ, щоб юдеї розправлялись зі своїми напасниками. Відтоді й досьогодні 14 адара (за місячним календарем) вони справляють свято Пурим, назване так, бо, перш ніж здійснити свій зловісний замір, Гаман кидав жереб-пур. Того дня неодмінною стравою є коржики – «Вуха Гамана». Мабуть, для того, щоб він на тому, а новочасні юдофоби на цьому світі прислухались до голосу Історії.











    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  2. Шон Маклех - [ 2024.03.25 01:48 ]
    Нетутешній
    В Едемі знов зацвіли проліски,
    Наче безхмарне посліпле Небо
    Знову тикало тремтячими пальцями
    В землю м’яку і омріяну.
    Час міряють вітряні годинники:
    Вітряки стали хвилинниками,
    Календариками і хронометрами:
    Прийди, Капелло, квітневої ночі –
    Серце Брахми – засяй на небосхилі
    Жадань і мрій.
    Коли Місяць був погризений мишею До
    Я збирав сухий очерет торішній
    Для хати одвічної самоти,
    Яку мурував з людьми вересу,
    (Наче не чернець я, а вільний муляр)
    Для стріхи, де ховалися птахи,
    Замовкаючи в передчутті сутінок –
    В передчутті тьми вороних коней.
    Я нетутешній –
    Стою на всіх вітрах березня
    Крижаніючи на землі зелених троянд,
    Відчував біль, коли дерева плакали,
    Згадуючи числа, якими міряли Всесвіт,
    А потім малювали його на глині
    Фарбами кольорів крові і ночі,
    Слухали, як проростає зерно
    І очікували повернення жайвора
    На пустку заквітчану,
    На гостинну камінну пустелю,
    Так, мандрівниче, так…




    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  3. Іван Потьомкін - [ 2024.03.18 13:10 ]
    ***
    Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
    Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:

    «Допоки злочинці радітимуть?
    Базікають, промовляють чванливо злочинці.
    Народ, Господе, гноблять,
    Глумляться над спадком Твоїм.
    Вдову й гера вбивають, мордують сиріт
    Та ще й кажуть:
    «Не побачить Господь,
    Недопетра Бог Яакова».
    Наберіться глузду зарозумілі!
    Порозумнішайте дурні!
    Невже Той, хто дав вухо,- не почує?
    Хто створив око,- не побачить?
    Той, хто карає народи, чи ж і вас не скарає?»
    І чекаю миті, коли це станеться, і незламна моя Україна Продиктує ганебній Росії свій вирок.


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  4. Тамара Швець - [ 2024.03.15 22:19 ]
    Автор...
    Автор - кожна людина, свою життеву книгу пише.
    Важлива справа – керувати собою, діями, настроєм та вчинками.
    Тепло, любов, усмішку дарувати – гармонія, позитив.
    Оточуючих поважати, підтримувати в добрих справах.
    Радіти успіхам інших - головне для мирного, щасливого життя! 15.03.24


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  5. Артур Сіренко - [ 2024.03.15 11:48 ]
    Плямистий журавель
    Плямистий сон –
    Фарбований вохрою:
    Там хижка на березі Ерідану
    З очеретяною стріхою:
    Трохи сопілок і трохи човнів,
    Трохи солі – в торбині, де схований світ
    Моїх вигадок.
    А вода все так само прозора –
    Що вчора, що завтра,
    І береги журавлині
    Так само карбують тінь
    Німого апостола березня.
    Трохи крижинок – як все тимчасових,
    Можна почати цю гру –
    На три чверті драбини,
    Що спрямована в Небо –
    Теж тимчасове (направду),
    Тільки Фатум
    (Про нього мені прокричав журавель –
    Отой, нетутешній, плямистий,
    І нагадали шнурівки – на берцах)
    Карбує щось вічне – нетлінне.
    Одвічне. І псалмозоряне.
    Під флорином Місяця
    На лобі овечого пагорба
    Гортаю свій сон – наче літопис,
    Наче світ, що тікає від нас в невідоме,
    Від нас – вершників синяви.
    На гілці старої верби
    Побачив якось соловейка,
    Що віршує шотландською.
    І щось знає про піктів.



    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (3)


  6. Сергій Губерначук - [ 2024.03.13 19:51 ]
    Розкрию очі…
    Розкрию очі –
    і здивую ніч
    небаченням своїм…
    Закрию очі
    і згадаю день,
    бо ніч…

    13 червня 1989 р., Київ





    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 117"


  7. Володимир Каразуб - [ 2024.03.11 09:37 ]
    Прошу тебе, зупинися...
    ...Якщо ти поглянеш на понурені голови квітів та їх зігнуті стебла,
    Якщо пильно вдивлятимешся в перший сніг
    Запримітиш, як вони відбиваються у тобі тисненням своєї жури...
    Як замерзають краплі осінньої музики,
    Як ламаються тонкі пагони, що впивалися соками,
    Як чиєсь життя вписується в орбіту молодого стовбура,
    Хто окрім тебе всотає цей день словотвором,
    Коли невловимий порух її очей, що знаходить опору
    В спогляданні речей оглядається
    На безкінечне існування землі,
    Що не знаходить свого берега вічності
    Та благально промовляє:
    «Прошу тебе, зупинися...»
    Ми вже знаємо, як пришивають
    Ґудзики щастя зіниці коханої,
    Як кулі прошивають серце воїна;
    Ми слухаємо краплі дощу, звуки літер,
    Як поезія тріщить і розходиться по швах
    Скидаючи всесвіт квантової фізики,
    Як закохана дама скидає свою білизну
    Кутаючись у дотики ночі, а ти пізнаєш її знайомі контури.
    Коли раптом вона зникає.
    Облізають спогади. Плутаються літери.
    Шорпу етбе пинузяси,
    Та навіть тоді ти боятимешся відмовитися від літер,
    Від цієї точки без якої звалишся у глухий хаос.
    І тому вона відтворює свій голос. Знову і знову промовляючи:
    «Прошу тебе, зупинися...»

    22.11.2023


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  8. Іван Потьомкін - [ 2024.03.07 08:22 ]
    ***
    Не мертвими приходять в сни мої рідні.
    «Якже рясно родять яблуні твої, –
    Кажуть щоразу мати. –
    А яблука – так найсмачніші».
    Сестра Онила дорікає:
    »Щось ти запишався, брате,
    Минаєш наші Грищенці.
    «А ти вже, мабуть, героїня...»
    «Ні, другий орден маю.
    Онукам віддала на забавку.
    Не перед телятами ж
    Удосвіта в них хизуватись».
    ...І тільки баба Ганна не заходять в сни.
    Може, тому, що їм віддав останній поцілунок.
    Грудку землі сухої кинув на труну.


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  9. Сергій Губерначук - [ 2024.03.04 19:49 ]
    Освідчення
    Не вибачай,
    що я тобі не продзвонив,
    і нічого не сказав;
    того́ що це не я…
    не тебе
    не люблю.

    /глибокий вдих/
    Не все.

    10 березня 1999 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 176"


  10. Артур Сіренко - [ 2024.03.02 23:11 ]
    Моє повернення
    У долину анемон білих
    Повернусь я весняним вітром,
    Холодним як вічна Істина.
    У долину очитку квітучого
    Повернусь диким каменем,
    Важким, наче мої спогади.
    У долину весняних вишень
    Повернусь сірим птахом –
    Легким, наче дотик квітня.
    Муза в хітоні дірявому
    Нашіптує щось потаємне –
    Приховане від ока буденності
    Під золою злою торішніх пожеж.
    А жебрак ренесансу Спіноза
    Грає на скрипці світла місячного
    За склом прозорого міста,
    Де одягають в гіматій Гекату
    Сажотруси срібних годинників
    Журби хвилин закіптюжених,
    Які наче старі монети
    Збирають коти-нумізмати
    Чорні, як мертве Сонце
    Старої бабці-галактики
    Загубленої за видноколом.
    Я повернусь.
    Назбиравши для вас світла.
    Пристібуючи його кванти фібулами
    До вовняних пеплосів
    Імен-блукальців.



    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  11. Артур Сіренко - [ 2024.02.24 11:55 ]
    Глибина ріки
    Що ховається в глибині троянди
    У сокровенній серцевині пелюсток?
    Ніщо.
    Порожнеча, з якої виникло все.
    І в якій все тоне і розчиняється,
    Запитую в цієї пишної квітки:
    Ти пам’ятаєш про що я снив?
    Пам’ятаєш мої блукання
    Країною папороті берегів Ерідану
    Та водоспадів синіх Гондвани –
    Велетенської країни дощів?
    Мовчання наодинці з трояндою –
    Квіткою, якої немає в дзеркалі,
    За межею нетривкого срібла буття:
    Спалюю всі імена непевні
    Квітів і людей клану Можливо
    На жаркому вогні автодафе,
    Збагачую себе досвідом небуття,
    Відчуваю
    Яка нескінченність – там, за порогом,
    Називаю предмети й рослини
    Новими словами-смарагдами,
    Тим часом, коли птах синьокрилий,
    Що прилетів з Едему запашних спогадів,
    Що співав про храм, що збудують завтра
    Огортає літеру «алеф»
    Крильми.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.05) | "Майстерень" 5.5 (5.31)
    Коментарі: (3)


  12. Володимир Каразуб - [ 2024.02.15 11:02 ]
    В кімнаті

    В кімнаті її легко можна було перечепитися
    Поглядом за пейзаж, який повертав до весни.
    Сонячні промені
    Заливали спальню, як, мабуть, заливаються ними
    Каюти кораблів на картинах мареністів.
    Саме тут, розкриваєш кімнату перших сторінок роману Пруста,
    А закриваєш щоденник Флобера зітхаючи його жалем,
    Що ніколи не живеш з тими кого любиш.

    Ми жили на краю світу в хащах яв, а з нами живі предмети:
    Повітря повнилося нотами партитур, кімнатою ходили класики,
    Пили каву не відмовляючись від віскі, що стало моїм трофеєм,
    І я розмовляв з різноманітними філософами
    На кухні відриваючись від гарячих, спашілих ліпот твого тіла.

    Ми володіли усім і напоювали одне одного
    Десертним вином любові та втіхи,
    Переливаючись у клепсидрі радості.
    Все чого у нас не було — це часу, —
    Часу, що лежав тінню і гучно клацав кісточками пальців,
    Бив по клавішах піаніно у наших головах
    Намагаючись пустити тріщину небом
    В якому щодень ніжилися наші сонливі погляди.
    І невдовзі ця тріщина появилася у них
    Прогнавши натхненну юність.

    Тепер, риючись в старій горішній скрині
    Мені трапився записник. Я вичитую:
    «Людина — це краєвид з вікна кімнати».
    І я геть не розумію, що хотів сказати доки
    Не відправляюся подумки до нашого вікна.
    Тепер, куди не поглянеш в цій кімнаті все не те
    Чим було раніше.
    Я дивлюсь на картину і бачу зимовий ранок твого пробудження,
    Бокали наче армія моїх слів, що готові до нападу,
    І навіть тиша має колір лакованої кришки фортепіано.
    Предмети всотала тебе, а ти їх, що й скляний столик
    Поблизу розкладного ліжка скрипить дерев’яною рейкою
    І шумить телевізійним шоу віддзеркалюючи вечерю.
    Один за одним кімнату покинули класики, ноти лежали тягарем
    За який ми постійно перечіплялися, а філософи
    Закутавшись у простирадла сиділи біля дерев на вулиці і читали книги.

    Але тепер, — тепер, — це вже не ти. Хтось дописав тобі свої слова,
    Домалював свій пейзаж, і нашою кімнатою
    Ходить привиддя минулого, що зиркає у вікно на краєвид,
    Який незмінно присутній і завжди залишається осторонь кімнати.

    03.01.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  13. Артур Сіренко - [ 2024.02.14 17:11 ]
    Пейзаж намальований мушлею
    Берег позбавлений відчаю,
    Сліди на піску буття
    Моря – синього звіра,
    Що мислить молитвами,
    І горить, і горить, і горить
    Заграва вохряним співом
    Наче останній лист
    Королеви шотландської Мері
    Писаний журавлиним пером
    заперечення
    Небуття, що спадає попелом
    Життя – кульгавої попелюшки,
    Що збирає горіхи в жменю
    На горищі дому алхіміка Ґодо*.
    Берег, що чув тільки дельфінів крик:
    Хтось написав на скелі,
    Точніше нашкрябав, видряпав
    Зламаним лезом ножа:
    «Königsluft».
    Мушля створила пейзаж**,
    Човен створив надію,
    Пандора її сховала***
    Наче якусь коштовність –
    У скрині. На дні.
    Наче скриня то море –
    Ніби теж там живуть почвари
    І лупають зіницями темними
    У душі китів-потопельників,
    У душі шкіперів п’яних,
    У душі зелених русалок
    Тихо.

    Примітки:
    Текст написаний на острові капітана Тристана на 248 день моєї навколосвітньої подорожі. Не слід плутати капітана Тристана з лицарем Тристаном. Це зовсім різні люди з різним темпераментом.
    * - Ґодо справді алхімік – він такого начудив….
    ** - насправді я знаю одного художника на ймення Христофор, що досі малює пейзажі мушлею. Але сама мушля по собі є пейзажем – шматочком спіралі вічності. Тому він малює пейзаж пейзажами.
    *** - Пандора нечемна. У Греції нечемні жінки теж траплялися і трапляються.


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (2)


  14. Тамара Швець - [ 2024.02.12 21:40 ]
    Озирнемося навколо...
    Озирнемося навколо, світ чудовий!
    Сонця промінчики, хмари на Небесах, Матінка Земля!
    З горами, полями та лісами, різноманіття рослин та плодів!
    Водні простори океанів, морів, озер та річок – рибний світ!
    Спів птахів, звуки тварин, шелест трав…
    Унікальна кожна людина, створена Творцем!
    Усмішки на обличчях дорослих та дітей, надихають!
    Рухаємось, бачимо, відчуваємо, дихаємо, можемо говорити,
    Працювати, зайнятися улюбленою справою, дружити, любити,
    Всевишній подарував все, не вимагаючи нічого натомість.
    Швець Тамара Василівна, м.Дніпро,Україна



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  15. Микола Дудар - [ 2024.02.09 13:01 ]
    ***

    Нехай горить усе до тла -
    Лиш поверни мене додому.

    І доберуться до поверхні -
    Котрим було це необхідно…

    Без молитов буденність з’їсть
    І сліду зовсім не залишить…

    Коли свій вибір оминув -
    Знай шлях тобою вибран хибний…

    Між війнами існує срок
    На відстані руки, якої…

    На згарищі любові не чекають…

    Самотність - розкіш
    А не кара…

    Поезія - животворящий Дух Живого.

    Пройшовши кілька раз підряд -
    Розподіли можливість іншим…
    2024.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  16. Козак Дума - [ 2024.02.09 07:57 ]
    Найкращий сховок
    Надійніше нічого не сховати
    за те, що кинеш просто на виду…


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  17. Артур Сіренко - [ 2024.02.02 17:29 ]
    Народ човнів
    Поема про людей без обличчь –
    Її пишуть на сторінках кам’яних книг
    Знаками, що нагадують сліди черепах
    На піску річки, назва якої табу
    Для людей-пічкурів, для народу човнів* –
    Тесаних з кривого замшілого дерева**,
    Що не цвіло ніколи білими квітами,
    Навіть весною світу сього зеленого,
    Світу здивованого і очманілого,
    Що дивився очима синіми в дивне майбутнє,
    Світу такого босоногого і необачного часу,
    Коли гори були молодими й веселими,
    Коли плямисті рисі непролазних хащів
    Тільки ростили собі вуса-антени,
    Якими слухали голоси галактик***,
    Що шепотіли про Вічність моторошну,
    Яку малював на глеках народ човнів:
    Креслив на глині вохрою, золою чорною,
    Білою крейдою – знаки кручені оленячі:
    Опалені обіцяним вогнем світанку –
    Вогнем, що відкриває очі і ворохобить душі,
    А на глині лишає воронячий знак,
    Люди народу човнів майстрували весла
    І місили липку незайману глину
    Над тою ж важкою водою, над площиною
    На якій жили і ловили в глибинах здобич,
    Над якою лунав кожного недоброго вечора
    Сірої чаплі крик.

    Примітки:
    * - в Ірландії в старі часи народ човнів називали Fear a Bhàta, але в різних країнах теж жили люди, яких називали Народ човнів.
    ** - колись учні теслі показали Чжуан-цзи старе криве замшіле дерево і сказали, що воно вже нікуди не годиться, нічого з нього не змайструєш, на що Чжуан-цзи відповів, що під цим деревом можна сидіти і мандрувати нескінченністю.
    *** - у старі часи не тільки коти і рисі вміли слухати голоси галактик, але і люди народу човнів. Потім, коли прийшов час довгих залізних мечів цей дар людьми було втрачено. У час Великого Неспокою орачі навмисно заводили в хижах котів, щоб слухати в самотині голоси галактик, які переказували їм коти довгими безнадійними вечорами.



    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (2)


  18. Володимир Каразуб - [ 2024.02.01 10:09 ]
    І сходить Сонце
    ...до слова, я пам’ятаю те чорне поле на тобі,
    Пам’ятаю
    Блакитні, жовті, червоні та сині квіти,
    Що росли на ньому,
    І тепер, вони поволі проростають в мені дійсністю минулого.
    Окрім того,
    Згадуючи те плаття в якому ти шаленіла
    Вигойдучи стегнами танець літнього ранку
    Я почувався загубленим і обезсиленим,
    Аби придумати метафору.
    Сонячне сплетіння наливалось малиновим соком,
    Як твоя талія дразнила палахкотінням нічної мулети.
    І тоді я помирав у тобі і проростав квітами
    Які ти так любила носити на тому чорному ніжному полі
    В якому зможе загубитися і найвеличніший поет
    Роздивляючись, як сходить Сонце.

    21.01.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  19. Артур Сіренко - [ 2024.01.30 10:18 ]
    Станіслав: промені світла
    Станіславе, ти човен, що пливе рікою буття,
    Ти келих, що тримає в долонях Сонце,
    Ти подих ночі, що дарує натхнення мойрам,
    Ти крапля дощу життєдайного,
    Що тамує спрагу тополь,
    Що стримлять шпичаками в Небо**,
    Ти юнак, шо носить на пальцях перстені
    Моїх недолугих спогадів,
    Ти брат кленової осені,
    Що здобуває місячне сяйво
    Як нагороду сну надвечір’я,
    Ти прядиво брам ренесансу,
    Ти вишня достиглих бажань,
    Що під склепінням блискавок
    Червоніють як вогнище масок,
    Що крокують від свята до свята
    Наче художники,
    Що розфарбовують червень – час квітів,
    Ти камінь, що принесли вільні муляри
    У підмурок башти алхіміків***,
    Ти доктор Браун,
    Що відшукав філософський камінь
    Серед снігу, на якому лишили сліди
    Коні журби****.
    Ти синява хусток синиць,
    Що дзьобають дні як зерна,
    Ти кам’яна книга прозорих вікон.

    Примітки:
    * - «Станіслав – це місто готичних ілюзій…» (Альбрехт Дунклерманн)
    ** - пірамідальні тополі – це гострі голки, що роблять Небу боляче. Їх можна було б не садити серед міста і в передмісті, але цей біль нагадує Небу про наше існування. Так що без них насправді не можна…
    *** - у Станіславі жив колись один алхімік – Фредерік Зухер (Friedrich Sucher) (1655 – 1734) родом із Трансильванії, про нього колись розкажу окремо, тут недоречно.
    **** - у XVIII столітті у Станіславі «конями журби» (konie rozpaczają або הסוסים מתאבלים) називали срібні годинники.




    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (4)


  20. Шон Маклех - [ 2024.01.27 22:08 ]
    Вихор
    А ви любите літати
    Там, де кружляє вихор?
    Той самий – вихор радості,
    Трохи лускатий – як риба,
    Яку зловив Одіссей
    Для німфи Каліпсо,
    Трохи злодійський – як сонети Нептуна
    Проспівані в день солоний –
    День віскі.
    Збудував собі крипту –
    Для квітневої повені –
    Весняної як відпочинок.
    Світ шкутильгає,
    А я за ним дибаю,
    Наспівую, щось мугикаю
    Про овечок глиняних
    Та про журавлів троянських
    Про яких можна лише пошепки –
    Навіть мені – сивому,
    Навіть мені – флорентійцю північному,
    Що на дворику італійському
    Споглядає забаву паяців фарбованих
    І шукає очима зимове небо –
    Там, вгорі. Там, між баштами –
    Між Torri Petrarca.
    У соляній шахті
    Слухаю серце світу – стукає,
    Пишу про імена забуті,
    Про тіні вершників
    Над Понтом Евксинським.



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  21. Артур Сіренко - [ 2024.01.27 15:31 ]
    Розхвильовані
    У старій лютеранській книзі
    Надибав слова про хвилі
    І черевики весняного подорожнього,
    Що ненароком прийшов у Гамбург,
    Коли крізь загублений капелюх
    Проросли прочани-підсніжники
    (Далебі).
    Якщо залишається дещо,
    Якщо повз нас
    Стрибають фіолетові зайці –
    Посіпаки весни,
    То співати любовних пісень
    Доречно
    Не тільки їжаку-баламуту
    І не тільки пугачу – монаху сонному,
    Але й вам шестигранним
    (Сонечко).
    Бавився в кубики,
    Грався з квадратиками
    І голочками ялиновими
    (Доречно).
    Окрайцем хліба
    Нагодую невдаху березня,
    Присвічу йому шлях
    Недопалком каганця лойового:
    Схоже
    Я теж пильную в закутку
    Хижаків моєї свідомості
    І задуманих мамонтів.
    Бронзові почуття
    Подаровані на іменини Сонця.



    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  22. Артур Сіренко - [ 2024.01.26 16:54 ]
    Слідами блідого Сонця
    У моїх снах закохані змії
    Танцюють повітряні танці,
    На березі, що не знав тягаря
    Жодної дерев’яної хатки:
    Тільки кораблетрощі – у спогадах.
    Споглядаю гілку модрини
    Коли літо ще не довершилось,
    Не сконало в вересневих агоніях,
    Не стало готичним минулим:
    Космос насичений ароматом хвої,
    Речі, які зависають у просторі,
    Дерево, що розділило століття
    На дрібні кавалки подій,
    На шматочки пародій творіння:
    Метелик літає в безоднях Галактики,
    Коли я слухаю вітер –
    Хаотичну пісню «реальності»:
    Зелені ножі трави боліт –
    Гострих країв можна торкнутися –
    Завтра. Коли Сонце стане блідою дівою.
    Я зрозумів нарешті,
    Чому я прийшов на берег
    Озера-моря диких як вишні сарматів,
    Свавільних, як Місяць оповні –
    Савонароли отари зірок:
    Слухати пісню очеретяного цвіркуна –
    П’єро прибережних дюн,
    Сеньйора республіки літа:
    Його Флоренції мальв і шипшини.
    Що лишається нам від снів?
    Що лишається світу від спогадів?
    Що, крім паперових клаптиків –
    Папірусів літописів сьогодення?
    Наших снів – таких знедолених,
    Таких безхатьок і волоцюг,
    Синіх як Небо….

    P. S. На картині – П’єро ді Лоренцо – він теж бур сеньйором республіки квітів і літа, як той цвіркун – музика невдаха… Він теж став безхатьком – як наші сни.


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  23. Ірина Вовк - [ 2024.01.24 11:26 ]
    Авжеж...
    ...Авжеж, тривалий строк
    від наскельного мамонта -- до Джоконди...
    І все це -- людська п'ятірня,
    що спершу навчилась тримати палицю,
    а потім винайшла... атомну бомбу...

    Авжеж, тривалий строк
    від знаку "моя печера" -- до символу "наша Земля"...

    Чи, може, ще й досі
    в кремлівських застінках
    марять кам'яним ренесансом?

    ...Тільки мамонта в скелі
    вже не буде кому
    вибивати...

    24.01.24


    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (2)


  24. Артур Сіренко - [ 2024.01.20 14:07 ]
    Човни
    У морі легенд вогняних
    Пливуть човни кам’яні –
    Човни, які тесані завтра –
    З базальту сірих ілюзій,
    Що придумані птахом
    На ймення дивне неясить:
    Після вівторка стоптаних черевиків
    Після дощу музики, що схожа на осінь
    Після коріння, що вростає в пейзаж,
    В якому жодного жайвора
    Схожого на Сократа – хоч трохи,
    Хоча б натяком, хоча б мрією.
    Жодного. Навіть уявного.
    Пливу на човні кам’яному
    До берега чебрецевого,
    Де храми, палаци й халупи будують із диму
    Густого, як провесінь, як темінь чорнозему.
    Гондольєром вусатим кота
    Посадив на корму
    Кам’яного човна,
    Що змайстрований завтра.
    Нехай заспіває
    Пісню сумну про Венецію слів і мишей.
    Хвостатих як ніч назавжди.
    Тягар лускокрилих апокрифів
    Тягне в Небо – чашу Гекати
    Кольору попелу
    Майстровану з глини – як все.
    Як першолюди, що знали як ми –
    Необачно – тільки легенди.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.05) | "Майстерень" 5.5 (5.31)
    Коментарі: (2)


  25. Володимир Каразуб - [ 2024.01.17 10:19 ]
    Гіперреальність
    Мало обраних, кажуть вони,
    Але все частіше погоджуються з більшістю.
    Погляди бігають вулицями, перемикають канали
    Звертаючи у закапелки самотності,
    А небо, — небо стискається до екрану,
    До рекламних біг-бордів, яких не помічаєш, —
    Так швидко вони стали частиною ландшафту,
    Який навпроти дивану твоїх міркувань виглядає заставкою порожнечі.
    Слова стали фальшивими, нереальними, вигадкою манірностей
    Пошкоджених душ, що дихають рожевим неоном
    Вигинаючи на грудях мерехтливу ЛЮБОВ,
    Мов вивіску над ігровим автоматом.
    «Випадковості поетичні», кажуть вони, тримаючись за дерево
    Та поливаючи клумбу. Безсоромно люрять посилаючись на Джойса,
    Та відправляються у власні мандри, що приведуть сюди ж,
    Але трохи далі, через дорогу, навпроти.
    Небо буде високої роздільної здатності
    І вулиця розмальована палкими кольорами
    Вимощена з телефонних пікселів;
    І вибігаючи з під’їзду у спортивних легінсах —
    Вона посміхнеться тобі,
    І кожен її рух спікатиме стоп-кадр полум’яного обіднього сонця,
    І повітря лущитиметься, покриватиметься кракелюрами
    Вирізняючи її об’ємну модель,
    Що наставить тобі фруктову м’якоть вуст налиту чуттєвою наснагою,
    А в очах палатиме Ітака, до якої ти вже ніколи не повернешся.

    30.12.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  26. Наталія Кравченко - [ 2024.01.11 12:43 ]
    Шлях до перемоги
    Тої страшної ночі всі біжали у підвали та з ними біжала дивна жінка у військовій формі зі своїм маленьким сином, тому що чули гучні удари та вибухи. Ця дивна жінка носила на лівій руці ультрафіолетове тату «магічний компас» та ультрафіолетове тату «магічний компас» було ретельно приховано від злих очей під військовим одягом, завжди носячи цей одяг, тому вона не хотіла щоб хтось бачив, що вона має тату «магічний компас». Раптом щось майже вдарило цю жінку, пролетівши кілька сантиметрів від удару, вибух був настільки потужним, що це щось розділило підвал на дві частини. Так дивна жінка втратила зв‘язок з сином і з усіма іншими людьми. Тож дивна жінка знаходилась під завалами. Виявляється, цим «чимось» була ракета і куля.
    Вона прокинулась від сильного болю та коли вона підвелася, то спочатку побачила, що поряд з нею нікого немає, навіть її маленького сина, почавши шукати його, оглядаючи зруйноване приміщення та це було даремно, бо в приміщенні нікого не було, крім неї самої. При оглядинах приміщення вона побачила сходи, коли вона спустилася по сходах вниз, то побачила кімнату і швидко відкрила двері, щось її тягнула туди, всередині кімнати побачила незліченну кількість книг. Потім їй захотілося взяти книгу і прочитати її, а коли взяла до рук книгу, відкривши її була зачарована від прочитаного та й ще українською мовою. Вона вирішила зберегти таємницю про те, що прочитала та де знаходилась кімната українських книг, та трохи згодом вона покинула приміщення. Наслідуючий день вона вирішила повернутися до кімнати, але не спустившись по сходах, вона побачила якусь дивну кімнату і підійшовши до неї відкрила двері, побачивши розбиті стіни та побачила людей у військовій формі, які гучно сміялися у дворі розбитого будинку, а біля розбитої стіни стояв один із них та підійшовши ближче до неї, при цьому націливши на неї зброю, їй наказали лягати обличчям до підлоги, але вона почала тікати. Раптом її побачили всі інші військові та почали її наздоганяти, наздогнавши її відразу вдарили по голові, прострелили ногу та її потягнули до вцілілої темної кімнати. Дивна жінка почала прокидатися від жахливих криків чоловіків, дітей та жінок. Вона побачила маленьку темну кімнату, яка була ще чорніше ночі, перед нею сидів злий кат та почав допитувати всю інформацію про наших воїнів в присутності полонених. Спочатку вона не могла нічого відповісти від шоку, бо побачила катованих братів у жахливому стані, які терпіли біль і мовчали, бо куди вони мали подітися. У когось рука, або нога, або дві руки, або дві ноги та інша частина тіла були пошкоджені, їх тіла гнили повністю. Всі поранені були прижаті до стін. Дивна жінка та побратима не просто в темній кімнаті перебували, а в кімнаті було сиро та на стінах цвіла цвіль. Та на допиті їй погрожували за мовчання та казали: “ми – раби” та дивна жінка вперто не давала відповіді та кричала: “ми - не раби...” та згодом її залишили в спокої, а замість цього вони загнали кудись декілька полонених. Всі полонені та дивна жінка продовжували чути жахливі крики своїх побратимів, бо жахливий кричущий звук звучав відлунням в темній кімнаті лунало так гучно, що аж закладало вуха. В таємній кімнаті людей спалювали живцем, маленьких дівчат, маленьких хлопчиків та молодих жінок насилували, а воєнних чоловік та жінок вбивали або вішали, або відрубували голови полоненим. Також злі кати надягали кайдани на руки та ноги полоненого та вішали на стіну, як картинку, щоб не змогли втекти. Інколи проводили допити, але відразу вбивали, щоб ніхто не зміг знайти слідів. Якщо кати бачили тату з символом “тризуба” відразу вирізали, швидко шукали нове тату, щоб знову вирізати з тіла. Якщо чули, що полонені розмовляють українською, заставляли розмовляти російською мовою та ставили російські канали про рідну Батьківщину, якщо хтось намагався відмовитись відрізали язика полоненому, так вороги стирали все з пам’яті полонених. Трохи згодом приносили понівечені тіла убитих людей та дивна жінка була здивована і при цьому вона задавала сама собі питання: чому її допитували, але не лишали життя? Чому вороги такі жорсткі злочини вчиняють з полоненими? Що надихає ворогів так робити?
    Також дивна жінка була здивована тим, що заганяли полонених у таємне місце більшу кількість людей, а повертали тіла убитих людей меншу кількість. Мертві тіла людей, які не повертались, вороги використовували на війні, як снаряд, тобто мертві тіла прив’язували до снаряду та кидали на тилові території велику кількість снарядів. Та при цьому, щоб українські бійці не здогадалися, вони перевдягалися в українську військову форму та йшли на фронт вбивати людей, видаючи себе за українця.
    Настільки була чорна кімната, де перебували вона і полонені, що аж ніхто не міг розрізнити ранок від ночі. Через деякий час хтось із полонених промовив: “вони з нами поводяться гірше, ніж з рабами...ми не повинні втрачати надії…ми не повинні дозволяти так жорстоко поводитися з нами”.
    Раптом зайшли у кімнату, і почувши, ці вислови в присутності всіх полонених повісили і відрубали голову полоненому, та щоб зовсім замести сліди прив’язали його до снаряду, ходячи по колу та показуючи всім полоненим, що зробили і промовили: “ще раз ми почуємо, такий вислів від когось, начувайтеся лихої долі, тобто ми будемо поводитися з вами ще жорсткіше, ви на це заслуговуєте, бо ви зрадили свою рідну Батьківщину”. Поглянувши на неї вороги викрикнули: “всім мовчати”, і знову дивну жінку забрали на допит у іншу кімнату, при цьому вона подумки подумала: “Начувайтеся лиха” та на допитах нічого в них не виходило випитати в неї. Вороги злилися, але повертали її до побратимів. Перебуваючи у темній кімнаті, вони всі разом жили неначе у пеклі з дияволом, що мучили всіх і її як могли. Зв’язували їй руки й ноги мотузкою та ця мотузка впивалася в шкіру до крові, коли вона намагалася боронитися. Дивну жінку потай жаліли, але нічого не могли вдіяти - боялися, а надодачу вони були в гіршому становищі, ніж вона. Тим часом деякі вороги не могли зрозуміти, що з ними відбувається. На їх тілах з’являлися рани та кровоточили і кровотечу не можна було зупинити. Деякі втрачали свідомість і не прокидалися. У деяких боліла сильно голова, аж голова починала тріскатися від такої сильної болі. Деякі вороги переходять на бік України, а деякі вороги втікають з фонту від такого кровавого бою і не хочуть більше сюди повертатися. Та при всій цій картині у цій темряві її тату інколи сильно сяє. Полонені хоч трохи бачили один одного стан та при цьому не могли зрозуміти, звідки світло у темряві світить, для них її тату було світло вогню та коли настала 12:00 година ночі, і засвітивши «магічний компас» і її перемістивши на фронт та відразу вона перетворилася на бойового лікаря. Всі були здивовані та водночас обурені, тим що ніхто нічого не міг зробити, а якась дивна жінка витягує бійців з – під обстрілів. Вона витягує тих, хто не міг іти, контужених, або були тяжко поранені, які зовсім не могли рухатися, лежачи в окопі або під завалами будинку. Якщо не було можливості витягнути поранених, вона залишалась лікувати на місці під обстрілами. Вона вважала, що мусить допомогти своїм побратимам, якщо ніхто не хоче допомагати, то кому допомагати, як не їй та все одно вона думала, що хтось захоче допомогти, при цьому знаючи, що вони перестануть обурюватися на неї. Та коли наставала година тиші, вона рішуче продовжувала витягувати поранених із важких та небезпечних місць при цьому вже була надана хоч якась перша медична допомога, щоб дотягнути пораненого до більш безпечного місця. Також витягувала бійців з будівель, які опинилися на межі обвалу, а коли була можливість витягнути поранених з окопів або обвалених будинків, то швидко надавала першу допомогу цілющими травами, щоб доставити пораненого до лікарні з безпечного місця. Вона бачила, що хлопці тягають на собі поранених, тож і вона так вчиняла. Деякі хлопці і так витягували своїх побратимів, але коли побачили дивну жінку, то і їм їй захотілося допомогти. Раптом інші бійці приєдналися до хлопців та вони згуртувалися разом, бо згадали: “гуртом і батька легше бити”, тому від побаченого, хлопці вирішили допомогти бійцям та бойовому лікарю. Її думки впливали на людей, навіть, якщо злилися на її дії, і її це тішило. Ось так дивна жінка рятує життя бійцям і ставить на ноги поранених незважаючи ні на що, і ні на кого. Вона щаслива, що має великі можливості допомогти людині, хоча і дуже стомлена, бо працює днями і ночами. Приходячи і сидячи в темному підвалі, для того, щоб хоч одну хвилинку відпочити та вже о 12:00 годин ночі, засвітивши «магічний компас» і її перемістивши у приміщення та відразу вона перетворилася на волонтера, де всі допомагали військовим та людям. Всі були здивовані її діями та питали дивну жінку, як це їй вдається?
    Бо вона допомагає визволити полонених і їх повертають додому. Вона допомагає з розшуком дітей та полонених людей, які вимушено живуть в країні агресора і їх також повертають додому. Таким чином вона організовує та проводить оперативно – розшукові заходи різних організацій, підключаючи власні зв’язки з ООН та міжнародного комітету Червоного хреста та на її прохання реагують і при цьому роблять все можливе, щоб повернути людей. Але повертали не всіх полонених і цивільних людей з дітьми, або просто дітей, бо вороги на півдорозі могли передумати повернути або повертали кого захочуть, навіть якщо давали згоду на обмін. Та все одно з Божою поміччю повертають всі додому. До речі через деякий час пролунало ім’я жінки: Владислава, різко повернулася на звук і бачила свого сина, підійшовши до сина, відразу її син вимовив цитату: «Взірець терпіння, з яким переносять страждання» і в цю мить вона згадала зачарований вислів та показала місце, де знаходилась незліченна кількість книжок. Розповіла, як вороги поводяться з побратимами та які жорстокі тортури на їх чекають у полоні, їй було важко про все це розповідати, бо все це несправедливо. Її питали звідки в неї така інформація, а вона відповіла: “бачила все на власні очі”. При продовженні розповіді, раптово всі почали радіти, бо всі військові повернулися додому та всі почали будувати майбутню країну.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  27. Шон Маклех - [ 2024.01.10 10:05 ]
    Бачити
    Бачити – це значить хотіти,
    Жадати: споглядати шматочок вічності
    На межі руїн замку часу
    І вихору на схилах пагорбу поглядів.
    Бачити – значить відчувати плин
    Журавля мрій над морем буття,
    Ластівки споглядань над містом плачу:
    Апокриф – ні, не читати, лише відчувати,
    Наче ящірка, що біжить в затінку лавру,
    Який тільки мріє цвісти надіями (слів).
    Хотіти – це хвалити гонорового Одіссея,
    Що відшукав Ітаку подихів та олив:
    Ось, тільки куди віднести мені дар
    Навісного Сонця плачу порад,
    Гонорового, наче золота монета,
    Яку відшукав сліпець прощань
    Між сторінками манускрипту чаклуна-папи:
    Обраний дивак Герберт і прозаїк зітхань.
    Назавжди. Просторіка подяк
    Зорезнавець фортуни, що цвяхував маренням
    Два Сонця ілюзій якось у понеділок:
    Краватка дивака Караваджо:
    Яскравими фарбами
    Малювати на полотні сірості –
    Такої ж як сьогодення буденності.
    З томиком Петрарки під подушкою
    Мріяти про Флоренцію – ненароком.




    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  28. Тетяна Левицька - [ 2024.01.02 14:27 ]
    Корпоратив
    — На підприємстві сабантуй
    пошти шо кожної суботи,
    тож схаменися, не ревнуй
    до кожного стовпа навпроти!
    Ну, танцювала з Босом я,
    подумаєш, біда велика?
    Він мій начальник, не сім'я,
    не репетуй, давай без крику!
    А те, шо обіймав мене
    чуть нижче пояса, то п'яний,
    на ранок навіть не збагне
    з ким фліртував, повір, коханий.
    Що до бухгалтера, то він
    у нас якийсь дивакуватий.
    За груди мацав навздогін,
    бо звик гантелі рахувати.
    І охоронець не моргав, то в нього
    сіпаються очі.
    Від тебе, любий, голова,
    у мене пухне серед ночі!

    02.01.2023р.


    Рейтинги: Народний -- (6.06) | "Майстерень" -- (6.16)
    Коментарі: (4)


  29. Артур Сіренко - [ 2024.01.02 12:02 ]
    Місто осінніх ілюзій
    Місто рудою хвостатою кішкою
    Відловлює галасливі трамваї –
    Втікачів зі світу духмяних яблук
    Дощавої мачухи осені (жовтень Петрарки).
    Місто, де щастя міняють на жмутки трави,
    На жменю жолудів – стиглих, як небо,
    Місто простягнутих рук,
    Де сойки кричать про смородину радості плоті,
    День, коли осінь назавжди
    У гості в чайний будиночок,
    У хатку під вишнями, нехай і торішніми,
    Нехай замороженими, але на гостину –
    Відчути на смак гіркоту ренесансу – над річкою,
    Що мені дарувала камінь – округлий, холодний,
    Що потім втопили в бездоннім колодязі
    Сліпі музиканти – гравці на кото.
    Перехожі під чорними парасольками
    Дивляться вниз, під ноги – в асфальт,
    Мислять лускатими рибами,
    Що пливуть проти течії часу,
    Кожен годинник – плямиста форель,
    (Все так однозначно, що хочеться бути),
    Щось перекинулось, круки вдягли окуляри:
    Жадають побачити ратушу декларацій,
    Де цвіркуни – стрибуни і вусаті пророки,
    Сірі як комин, як попіл каштанів,
    Як очі осіннього ангела алегорій,
    Проспівають хвалу чи то гімн
    (А може пеан чи елегію)
    Невідомому.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.05) | "Майстерень" 5.5 (5.31)
    Коментарі: (2)


  30. Юлія Щербатюк - [ 2024.01.01 04:32 ]
    Небесна феєрія (хайку)
    Сяйво місяця
    тихо лине у вікно
    у повнолуння.

    Зоряні вогні
    розкидані по небу
    тануть на очах.

    Казкове небо
    міріади сузір'їв
    немає ліку.

    Ховає вміло
    небесну феєрію
    Темрява ночі.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (1)


  31. Іван Потьомкін - [ 2023.12.31 19:10 ]
    ПОБІЖНІ РОЗДУМИ

    *Для спогадів ми в цьому світі живемо.
    *Нема для мене мов чужих,
    Бо кожна – промінчик в непізнане.
    *Кажуть, минула пора книг,
    А я начебто й не чую:
    Тону у сховищі своїм
    І в тім, що люди викинули.
    *Стежу за польотом голубів,
    Падаю штопором з горобцями,
    Вдивляюсь в неба голубінь,
    Аби дізнатись, що поза нами.
    *Без листя і без плоду
    Непросто упізнать дерев породу,
    Отак і в чоловікові незмога розгадати,
    Який насправді він і на що здатний.
    *Не вирубать і не спалить моє коріння,
    Ніде не буть забродою дає мені Вкраїна.


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  32. Іван Потьомкін - [ 2023.12.29 12:35 ]
    Біду на себе сам накликав


    Сліпий, не в змозі владать ногами і руками,
    В хатині напівзогнилій доживав свій вік
    Нахум іш-Ґамзо, прозваний так,
    Бо щоб там не сталось, завжди одповідав:
    «Це теж на краще!»
    «Учителю,- кажуть якось учні,- хата от-от рухне.
    Дозвольте Вас винести, аби не сталось лиха».
    «Ні, любі! Поки я тут, все буде гаразд.
    Винесіть поки що речі, а мене - за ними».
    Тільки-но зробили так, як хижа завалилась.
    «Завіщо Вам, Божому догіднику,такі муки?»
    «Я сам у Господа їх попросив…»
    …Віз замолоду Нахум дарунки тестю.
    І ось перестріча його незграбний чоловік.
    «Дай щось попоїсти,- просить бідолаха.-
    Ані ріски в роті не було вже кілька днів…»
    Замість дістати хутко щось зі своєї торби,
    Сказав голодному Нахум: «Зажди!»
    І став розв’язувать поволі котрийсь там із мішків.
    Не зуздривсь, як, не дочекавшись, бідолаха впав.
    Припав до нього Нахум, а той уже не дише.
    «Тільки тепер,- продовжив учитель,- збагнув,
    Що допоміг йому померти...
    В розпачі здійняв я вгору руки й заволав:
    «Очі мої, що бачили печаль, нехай осліпнуть!
    Руки , що не квапились подать,
    Хай немічними стануть!
    Ноги, на яких стояв, стоять не годні!»
    Мовчали учні. А тоді котрийсь наваживсь:
    «Горе нам бачити таким Вас, учителю».
    «Ні,- одповіда каліка.- Прикро було б мені,
    Якби я правду вам не повідав, поки ще живий».


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  33. Іван Потьомкін - [ 2023.12.26 08:05 ]
    З голосу Езопа
    Жили собі в дружбі хазяям на втіху
    Півень та віслюк. Не відали лиха.
    Та якось сорока принесла їм звістку:
    «Лев з’явивсь неждано у сусіднім лісі
    І товстих шукає, щоб було що їсти».
    «Не жить мені, півнику!- віслюк заревів.-
    З’їсть мене найпершого проклятущий звір».
    «Не журися, друже! Я злечу на дах.
    Як побачу лева, тобі знак подам».
    Тільки сів на бовдур одчайдуха-півень,
    Як з лісу вже чути лев’яче ревіння.
    «Ку-ку-рі-ку!»- долинає з даху.
    Віслюк з переляку преться у курятник.
    «Ку-ку-рі-ку!- лине вже зі сміхом.-
    Вилізай з криївки! Лев верта до лісу!»
    Не відав ні півень, ні віслюк тим паче,
    Що від «кукуріку» звір назад поскаче.
    Цим би і скінчилась вся оця пригода,
    Якби не запало віслюкові в голову,
    Що як лев тікає, значить він безсилий,
    І за страх є змога йому відомстити.
    Зопалу зірвався...Вже от-от укусить...
    Тут лев обернувся, посміхнувсь у вуса:
    «Одхекайся трохи, знахідко неждана,
    Та обідом царським мені нині станеш!»

    P.S.
    Де надмірна певність, там чекай біди.


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  34. Артур Сіренко - [ 2023.12.25 18:29 ]
    Олень і троянда
    У порожнечі липкій міжзоряній
    Марево синіх ялинових мрій
    Схоже на заморожені айстри.
    Зелений олень і прозора троянда
    І серце схоже на жмуток трави.
    Плутана стежка в інферно задимлене,
    Бита дорога в холодне чистилище:
    Кіпріда стала пастушкою босоногою –
    Йдемо так довго дорогою битою,
    Вівці танцюють танго – під хмарами,
    А Сонце – мій брат чи то побратим,
    Говорить про вічність:
    Цитатами. З мітів недобрих.
    Квітку незнану назву Левкотоя,
    Припильную світанок кентавра
    Над джерелом, що назву Бористен.
    Хоч насправді то Лета. Біля витоків.
    Країна Загірна видається Гранадою,
    Хоч зовсім не схоже:
    Навіть мигдаль не цвіте. Ніколи.
    Не дозріває інжир, божевільний гідальго
    Навіть не мріє про подорож.
    З мороку плащ мені шиє печаль,
    Радить сховатись від крапель
    Дощу, що накликав олень,
    Дощу, що зволожив троянду,
    Яку досі ніхто не бачив.
    Ніхто. Навіть вісник мовчання
    У своєму прихистку-пустищі,
    Де повітря важкою ковдрою
    Огортає самотність.
    Помираючий вечір!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.05) | "Майстерень" 5.5 (5.31)
    Коментарі: (1)


  35. Козак Дума - [ 2023.12.24 10:17 ]
    Оптимізація мотивації

    «Роби, як я сказав», те гасло недолуге,
    змінити варто на: «Роби, як я!»


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (5)


  36. Козак Дума - [ 2023.12.22 09:05 ]
    До снаги не всякому
    У кожного є мізки в голові,
    але не всякий уживати їх у змозі…


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  37. Олена Малєєва - [ 2023.12.20 19:49 ]
    Не паровозь
    Не паравозь.
    І не біжи поперед батька.
    Чому кажуть в пекло? А раптом він в раю?
    Він був хороша людина.
    А на що здатен ти?
    Посадив уже ті два дерева.
    І сину уже сімнадцять.
    Хіба мають значення всі будинки,
    Будови і добудови...
    Має значення. Має сенс лише одне:
    Хто ти? Ким ти став за цей час? Куди ідеш?
    Кого за собою ведеш? Кого прикриваєш?
    Кого ненавидиш і кого кохаєш?
    Що ще? Мабуть нічого.
    Ти обеззброєний. Йдеш і думаєш.
    Що пекла ніде деінде нема.
    Поглянь навкруги.
    Одне пекло отам. А інше - ти.
    Не біжи. Не втечеш.
    Тут нікуди бігти.
    За межу тебе не пустять шалені пси.
    Насолоджуйся.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.34)
    Прокоментувати:


  38. Козак Дума - [ 2023.12.19 13:15 ]
    Тримаймо баланс

    Не варто присягатися тоді,
    коли простої щирості з лихвою.


    Рейтинги: Народний 5 (5.44) | "Майстерень" 5 (5.45)
    Коментарі: (7)


  39. Іван Потьомкін - [ 2023.12.19 09:42 ]
    З голосу Езопа
    У густому лісі, на дубі крислатім,
    Знайшли собі хату
    Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
    Орлиця вподобала собі верховіття,
    Кішка полюбила над усе на світі
    Просторе дупло. А свиня кирпата
    Внизу оселилась: жолудів багато.
    Жили тихо й мирно. Кожен сам по собі.
    Діточок ростили, не знаючи злоби.
    Та, мабуть, набридла ідилія кішці,
    Тож несе орлиці несусвітні вісті:
    «Ви там, бач, літаєте попід хмаровинням,
    А свиня тим часом підрива коріння.
    Не мине і тижня, як дуб упаде...
    Де будемо жити? Зима ж бо іде...»
    А назавтра кішка шепоче свині:
    «Можете не вірить, кумасю, мені.
    Чула, як орлиця дітворі казала:
    «Скоро з поросяток буде стільки сала!»
    ...Не літа за здобиччю орлиця з гнізда.
    Стереже потомство свиня молода.
    Хтозна чим скінчилася б ота тарапата,
    Та в капкан раз кішка уночі потрапила.
    Свиня полонянку пішла визволяти.
    А орлиця стала мишей добувати...
    ...Зізналася кішка свині та орлиці,
    Що вона складала всі ті небилиці.

    P.S.
    Шкода, як мудрість настає лише тоді,
    Коли опинишся в біді.


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (2)


  40. Галина Шибко - [ 2023.12.17 13:22 ]
    Хоку про природу №1
    Небо змарніло
    Сіро-темні кольори
    Вечір крадеться

    ***

    Безсоння вітру
    Прогулянка шалена
    Гнуться дерева

    ***

    Місяць округлий
    Цілує неба руки
    Ніжності коло


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  41. Козак Дума - [ 2023.12.15 15:20 ]
    Запорука спокою
    Я супокій отримаю тоді,
    лише коли ти, люба, будеш поряд.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.44) | "Майстерень" 5.25 (5.45)
    Прокоментувати:


  42. Артур Сіренко - [ 2023.12.14 14:32 ]
    Королівство самотніх постатей
    Стукає в дерев’яні двері
    Епоха полум’яних птахів
    (Відчиніть!)
    Епоха, що замість мантії
    Огорне тебе мереживом снігу,
    Перетворить притулок на капище
    Твоїх уривчастих журавлиних снів,
    Твої сірі очі – на свічада просвітлень,
    А твої пасма думок незачесаних
    На завірюху спіральних галактик.
    Срібна мотузка-змія –
    Це дорога, якою твої коні нестямні
    Женуть навіжено
    У царство чистих озер,
    Де вітер пише крилами чайок
    Сонети журби очерету.
    А ті, що лишились на березі
    (Рибалки поранених слів)
    Біліють самотніми постатями
    Серед сухих чорнокорих дерев,
    Які втомилась рубати
    Щербата сокира варварів.
    Ми рушаєм на Південь:
    У країну квітучого лавру,
    Що цвіте, коли сходить Сонце,
    Де на скелях малюють човни,
    Темну арфу ховають в печері,
    Вірші декламують пошепки,
    А море вважають могилою
    Мрій.


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  43. Артур Сіренко - [ 2023.12.11 17:53 ]
    Оповісник
    Медон-оповісник
    Такий же пастух як і всі
    Жителі приблуди-острова
    (Приблуди в легенду)
    Збудував мені сховок,
    Мені – рибалці мрій-втікачів,
    Що схожі на пстругів прудких –
    Схожі. Направду.
    Називають мене Триптолемом
    Всі хто йдуть по дорозі в гори
    Снів нездари сови.
    А я лишень під час тесмофорій
    Дарував усім колосків жменю
    Пшениці перестиглої солодкавої
    І славив байдуже Сонце –
    Прабатька кружляння одвічного.
    Лишень.
    Слухав пісні Демодока –
    Такі ж темні і запізнілі
    Як світанок на цьому острові,
    Як дика троянда –
    Квітка собак і людей весла
    (Повертайтесь. Хоч інколи.)
    Падає сніг
    На море кольору мандрів.
    На журбу кольору попелу.
    На птаха кольору ночі.
    Падає.




    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  44. Юрій Лазірко - [ 2023.12.11 05:11 ]
    ранок ще не день
    ранок
    ще не день
    що ранимий ритмами
    потоками свідомості

    не опалений
    болем відстані
    сталеним поглядом
    не омитий
    несталий
    непристальний

    не свідок Єгови
    а його освітлення

    не пищить
    піщиною бурі у склянці
    у плині подій розпливається

    до весни
    ще сім дюймів снігу
    а дюймовочка
    залишається доживати дні
    з кротом

    ще восени
    її рятівницю підстеріг волохатий кіт
    коли намотував собі на вус
    мишині страхи
    і пташині висоти

    його шлунок
    нашестя барабанного дробу
    йому байдуже
    що засихатиме на мордочці
    молоко
    чи кров
    кожна подушечка на лапах
    пестить крадькувату обережність
    і приховує пронизливу кіхтлявість

    він жадібно
    роздирав
    і поглинав
    крилату мрію
    похрускуючи ніжністю кісток
    обезголовлюючи казку

    небо не дивилося
    псом
    не дивувалося
    а набивало щоки
    хмарами
    і видувало їх
    мов мильні бульбашки
    які лускали дощовими краплями

    кап-кап
    ще б пак

    принцу буде байдуже
    що не зустріне
    саме таку половинку
    а може четвертинку
    чи якось так

    кап-кап
    ще б пак

    хай
    залишиться
    сотворінням
    видуманим
    виплеканим
    виплаканим
    у крихтах світла
    у маячні життя

    кап-кап
    ще б пак

    котик ситий
    дихайте миші
    для вас
    казочка триває

    кап-кап
    ще б пак

    землянка крота
    не палац на Криті

    кап-кап
    ще б пак

    ранок
    ще не день

    4 Лютого, 2020


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (3)


  45. Іван Потьомкін - [ 2023.12.10 13:06 ]
    Моше-рабейну (Мойсей – наш учитель)

    «Хай би й до неба велич його сягала,
    І голова аж хмар торкалась,
    Помре і він також.
    І всі питатимуть: «А де ж він?»
    Не думав про це Моше,
    Та сказано було якраз про нього.
    Бо ж тільки він сходив на небо,
    І хмари були в нього під ногами.
    З Господом стояв лице в лице.
    І з Його рук узяв скрижалі...
    Та ось не хтось там з ангелів,
    A сам Всевишній сказав:
    «Наблизивсь ти, Моше, до смерті.
    Дай Єгошуа бен Нуну від твоєї слави,
    А далі – на вершину Нево зійди
    І там свій вік земний скінчиш».
    «Але ж це не та земля, куди я вів юдеїв...
    Ти ж знаєш, скільки труда й скорботи
    Пішло на те, аби переконать їх,
    Що Ти - єдиний.
    Аби жили, як Ти велиш.. .
    В поневіряннях і горі бачив я братів своїх,
    А зараз у щасті хочу бачить потойбіч Йордану...
    Хоча б одну-єдину мить...»
    «На старості ти, мабуть, призабув,
    Що сказано було, коли Мені ти не повірив.
    Пригадуєш, як замість раз,
    Tи в скелю посохом ударив тричі?
    За зневіру Я відплатив тобі:
    У Край Обіцяний із ними ти не ввійдеш».
    «Гадав я. що за сорок літ поневірянь в пустелі
    Ти вже простив мені той гріх...»
    «Таке не забувають і тим паче не прощають».
    «Якщо не велено живим мені туди ступить,
    Дозволь хоч мертвим буть серед юдеїв ...
    Нехай хоч кості мої в той край перенесуть,
    Як-от несуть вони Йосефа кості...»
    «І тут по-твоєму не вийде:
    Йосеф в Єгипті сказав, що він – юдей.
    А ти у Мідіяні приховав свою породу».
    «Якщо не хочеш присуд Свій змінить,
    То залічи мені той час,
    Коли Ти відкривсь в купині неопалимій.
    Коли сорок днів і ночей
    Стояв перед Тобою на горі я,-
    І Ангелові смерті не віддай мене на глум!»
    «Трудами своїми ти заслужив,
    Аби Я Сам опікувавсь тобою».
    «І наостанок: дозволь з народом попрощатись.
    Стільки разів я заступавсь за нього.
    Люблю братів своїх, бо ж і я – лише один із них...»
    І став Моше біля підніжжя Нево, юдеї - довкола нього.
    «Брати і сестри!- звернувся проводир.- Простіть мене...
    Сварився з вами ...Гнівався на вас...
    Та знайте, що то все з любові...»
    «Прощаємо!- в степу, перед Йорданом, розлунилось.-
    Горе тобі, бен Амраму.
    Наче кінь, мчав ти поперед нас,
    І ось кістки твої залишаться отут, в пустелі...
    Прости ж і нас, рабейну!»
    Суворим поглядом Всевишній квапив,
    І проспівав Моше останню свою пісню,
    Як наказав йому Господь.
    Неначе дощ, лилась та пісня, мов роса,
    Що в спеку все поникле оживляє...
    І стала пісня та Всевишньому за свідка,
    Коли Ізраїль доводилось судить.
    А далі вийшов Моше на гору,
    Оглянув увесь край, куди юдеї ввійдуть,
    І спочив там ста двадцяти літ, які дано було прожить .


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (3)


  46. Артур Сіренко - [ 2023.12.06 16:34 ]
    Прогулянка у тьмі
    Ніч бавиться моїм серцем
    Як чужинка дорійського племені
    Склерос
    Бавиться глобусом Птолемея.
    Дивиться! Дивіться!
    Це видовище буде тривати!
    Адже ми в Римі
    Напередодні років Аттіли
    Шепочемо на готському діалекті
    Цитати з вульгати:
    «Коли думки мої болючі…»
    Вдягаюсь у чорне –
    Відчуваю себе відступником:
    Прокидаюсь босоніж:
    Хоча б тому, що так ходить Істина
    По саду яблуневої паморозі
    Να χαίρεστε κύριοι!
    У вкритому пилом дзеркалі
    Бачу когось схожого на себе
    Чи то на якогось єретика,
    Що радіє життєдайності холоду:
    Якщо вода стає попелястою
    Наче гризун міста плащів і площ
    На яких виглядають вдову.
    Майстер-штукар
    Носить у скриньці кельми і циркулі,
    А на вулицю втрачених мрій
    Визирають пусткою двері:
    Хто зірвав вас з петель?
    Чи може це зовсім не Рим?
    Теж вічне, але не місто?
    Сюди ніхто не прийде.
    На прогулянку.



    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  47. Юлія Щербатюк - [ 2023.12.06 13:22 ]
    Сніговий полон ( хайку)
    Несподівано
    У кінці листопада
    Настала зима.

    * * *
    Сильна віхола
    Заполонила місто
    Снігу багато.

    * * *
    Зимова пора
    Огорнула холодом
    Природа у сні.

    * * *
    Усі дерева
    Одягли білі шапки
    Красиві стоять.

    * * *
    Ожеледиця
    Лягла долу на землю
    Льодова кірка.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  48. Козак Дума - [ 2023.12.04 15:28 ]
    Не гарантія

    Наявність мозку, навіть у людини,
    іще не є ознакою ума!.


    Рейтинги: Народний 5 (5.44) | "Майстерень" 5 (5.45)
    Прокоментувати:


  49. Борис Костиря - [ 2023.12.03 16:39 ]
    Маски
    Шкода, що це медичні маски,
    а не театр но і кабукі,
    по вінця налитий трагізмом.
    Маска дозволяє приховати
    справжню сутність людини.
    Можна зробити маски
    постійними атрибутами життя.
    Від цього нічого не змінилося б.
    Люди і так їх постійно одягають.
    Під кригою маски ховається
    протоплазма емоцій.
    Перекошена стражданням маска
    приросла до обличчя,
    вона застигла
    у вічній непорушності
    людського горя і неможливості
    знайти відповідь
    на вічні питання буття.
    Маска відображає вічний крик
    у глибині самотнього лісу,
    вона відтворює вічний жах
    перед відкритою реальністю,
    вона являє провидіння,
    сховане за сімома замками
    у потаємних підвалах.

    22 квітня 2020



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  50. Артур Сіренко - [ 2023.12.02 13:47 ]
    Безбарвний димар
    Безбарвні сліпі телефони
    Наче кавалки віконного скла
    Хати, де жив синій кудлатий пес –
    Замість людей-димарів,
    Замість круків-нездар,
    Що плутають гілку ясена
    (На якій так зручно старіти,
    На якій так зручно бути самотнім)
    З хатою-пусткою, п о р о ж н е ч е ю,
    Де вікна вибили ще вовкулаки
    За часів сумного Трояна –
    Князя ілюзій та мрій сорочиних,
    Батька синів зими Бористена.
    Де вікна зірвали з петель
    Ще печеніги-зайди: заброди трави.
    Телефони як зайці – скачуть у сни,
    Вистрибують з темних шаф –
    Лабіринтів залізних комах:
    Все безбарвно – навіть зимовий сад,
    Де Афродита з Конфуцієм
    Садила колись черлені бегонії
    В торф. Добутий з болота венедів:
    Було де ховати мечі і перстені:
    Треба. Ті – непомітні треби жадали,
    Офіри – меду й вина. І вохри.
    Якої в нас вдосталь.
    Над димарем безбарвним
    Апостоли снігу.



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.05) | "Майстерень" 5.25 (5.31)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   108