Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Анна Чіпко (1989)



Художня проза
  1. Якого кольору кохання?
    − Білого.
       Весільна підв’язка цноти колола очі.
       За вікном просмерджена очікуваним, але всененастанним дивом та попелом з цигарок Бога київська зима.
       Вадим сам не знав, що хотів почути. Але продовжував шукати.
       − Довбаний романтик, − все частіше чув і дивувся: ну хіба не про такого мріють всі жінки?
       Соціальні мережі скидають пиху і показують душу в статусах і репостах. Ну і, звісно, у відвертих фото. А вулиця що? На ній неможливо вразити дівчину.
       Студентом Вадим підробляв у магазині жіночої білизни менеджером, але більше уподібнювався продавцю-консультанту. Звісно, чоловік краще знається на жіночій звабі. Клієнтки його поради обожнювали і поверталися знову й знову. Та от студенські часи минули і він фронтенд’ер на фрілансі. Не вистачало тих днів.
       − Черного, канешна
       Ненаситна прима, вродлива й самодостатня, з фото вабила його. Саме та, яка потрібно після третього келиха віскі.
       − Де ти зараз?
       − Дома.
       − Адреса?
       − Какой шустрый, обажди…
       − Я не приїду, подарунок тобі надішлю. Вийдеш – забереш.
       − Ну ладно…
       Заболотного, 13.
       Смс-звіт про доставку бельгійських троянд і за три хвилини бібікнув месінджер:
       − 29 квартира.
       Ще за годину:
       − Ей, ти куда прапал? Может встретимся сегодня или завтра, я паблагодарю…
       Може, як проспиться.
       Дешевлять жінки через нестачу дрібничкової уваги. Але в душу не пускають такі чорні. А біля − скільки заманеться. Володарювати − їхнє щастя.
       А Вадим хижак - сам хоче панувати.
       Ні.
       − Рожевого, − Маринка розсміялася у слухавку.
       Уявивши дрібні троянди-стікери на її Барбі-грудях, не зміг опанувати блискавичне бажання. Коли за півгодини попустило, зрозумів: вередлива і вразлива. Важко з такою в битовусі.
       − Не знаю… Не думала
       Коричневого, може.
       Коричневі не люблять пестощів і неба, колись читав. Розрахункова Яга.
       Втомився. Він же не проти тривалого, серйозного і навіть сім’ї, а не мимовільних зустрічей. Але все не ті.
       Постріл перед наступним, квітневим побаченням: „Сірого!” − понурі і холодні в шалі. Невже обов’язок? Однак пішов перевірити припущення − нудна таки.
       − Синій, − глина в руках гончара. Загадкова й депресивна. Проблемна, хоч і фантазерка.. Ох, не обов’язок чоловіка виводити жінку з депресії.
       Червоні − кар’єристки, хоч і стосунки з нею гойдалки: розгойдує завжди сама, і ніколи не знаєш, коли викине після чергового сонечка.
       Тоді якого?
       Повітря − законсервована пробірка. Коли б уже розплющило.
       Приїхав до друга в Луцьк на хрестини. Розчавило − забіг до „Соломона” Старого міста.
       − Прозорого, − ледь чутно дівчина в кафе й відвела очі від смартфона. − Чого питаєте?
       − А чому прозорого? – замислився зрадів.
       − Чим захочеш, тим і розфарбуєш. Має значення?
       − А ви заміжня?
       − Ні… сама.
       − А де навчаєтеся?
       − Ну прямо допит, − розсміялася. − Односторонній. Відучилася, а ви?
       − Джаз любите?
       − Люблю.
       − Друг виступатиме увечері, підемо?
       Похитала головою:
       − Барселона грає з Баварією нині, чоловіче.
       Вадим роззявив рота: Вона.


    Коментарі (2)
    Народний рейтинг 5.25 | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -