ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Чіпко (1989) /
Проза
Якого кольору кохання?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Якого кольору кохання?
− Білого.
Весільна підв’язка цноти колола очі.
За вікном просмерджена очікуваним, але всененастанним дивом та попелом з цигарок Бога київська зима.
Вадим сам не знав, що хотів почути. Але продовжував шукати.
− Довбаний романтик, − все частіше чув і дивувся: ну хіба не про такого мріють всі жінки?
Соціальні мережі скидають пиху і показують душу в статусах і репостах. Ну і, звісно, у відвертих фото. А вулиця що? На ній неможливо вразити дівчину.
Студентом Вадим підробляв у магазині жіночої білизни менеджером, але більше уподібнювався продавцю-консультанту. Звісно, чоловік краще знається на жіночій звабі. Клієнтки його поради обожнювали і поверталися знову й знову. Та от студенські часи минули і він фронтенд’ер на фрілансі. Не вистачало тих днів.
− Черного, канешна
Ненаситна прима, вродлива й самодостатня, з фото вабила його. Саме та, яка потрібно після третього келиха віскі.
− Де ти зараз?
− Дома.
− Адреса?
− Какой шустрый, обажди…
− Я не приїду, подарунок тобі надішлю. Вийдеш – забереш.
− Ну ладно…
Заболотного, 13.
Смс-звіт про доставку бельгійських троянд і за три хвилини бібікнув месінджер:
− 29 квартира.
Ще за годину:
− Ей, ти куда прапал? Может встретимся сегодня или завтра, я паблагодарю…
Може, як проспиться.
Дешевлять жінки через нестачу дрібничкової уваги. Але в душу не пускають такі чорні. А біля − скільки заманеться. Володарювати − їхнє щастя.
А Вадим хижак - сам хоче панувати.
Ні.
− Рожевого, − Маринка розсміялася у слухавку.
Уявивши дрібні троянди-стікери на її Барбі-грудях, не зміг опанувати блискавичне бажання. Коли за півгодини попустило, зрозумів: вередлива і вразлива. Важко з такою в битовусі.
− Не знаю… Не думала
Коричневого, може.
Коричневі не люблять пестощів і неба, колись читав. Розрахункова Яга.
Втомився. Він же не проти тривалого, серйозного і навіть сім’ї, а не мимовільних зустрічей. Але все не ті.
Постріл перед наступним, квітневим побаченням: „Сірого!” − понурі і холодні в шалі. Невже обов’язок? Однак пішов перевірити припущення − нудна таки.
− Синій, − глина в руках гончара. Загадкова й депресивна. Проблемна, хоч і фантазерка.. Ох, не обов’язок чоловіка виводити жінку з депресії.
Червоні − кар’єристки, хоч і стосунки з нею гойдалки: розгойдує завжди сама, і ніколи не знаєш, коли викине після чергового сонечка.
Тоді якого?
Повітря − законсервована пробірка. Коли б уже розплющило.
Приїхав до друга в Луцьк на хрестини. Розчавило − забіг до „Соломона” Старого міста.
− Прозорого, − ледь чутно дівчина в кафе й відвела очі від смартфона. − Чого питаєте?
− А чому прозорого? – замислився зрадів.
− Чим захочеш, тим і розфарбуєш. Має значення?
− А ви заміжня?
− Ні… сама.
− А де навчаєтеся?
− Ну прямо допит, − розсміялася. − Односторонній. Відучилася, а ви?
− Джаз любите?
− Люблю.
− Друг виступатиме увечері, підемо?
Похитала головою:
− Барселона грає з Баварією нині, чоловіче.
Вадим роззявив рота: Вона.
Весільна підв’язка цноти колола очі.
За вікном просмерджена очікуваним, але всененастанним дивом та попелом з цигарок Бога київська зима.
Вадим сам не знав, що хотів почути. Але продовжував шукати.
− Довбаний романтик, − все частіше чув і дивувся: ну хіба не про такого мріють всі жінки?
Соціальні мережі скидають пиху і показують душу в статусах і репостах. Ну і, звісно, у відвертих фото. А вулиця що? На ній неможливо вразити дівчину.
Студентом Вадим підробляв у магазині жіночої білизни менеджером, але більше уподібнювався продавцю-консультанту. Звісно, чоловік краще знається на жіночій звабі. Клієнтки його поради обожнювали і поверталися знову й знову. Та от студенські часи минули і він фронтенд’ер на фрілансі. Не вистачало тих днів.
− Черного, канешна
Ненаситна прима, вродлива й самодостатня, з фото вабила його. Саме та, яка потрібно після третього келиха віскі.
− Де ти зараз?
− Дома.
− Адреса?
− Какой шустрый, обажди…
− Я не приїду, подарунок тобі надішлю. Вийдеш – забереш.
− Ну ладно…
Заболотного, 13.
Смс-звіт про доставку бельгійських троянд і за три хвилини бібікнув месінджер:
− 29 квартира.
Ще за годину:
− Ей, ти куда прапал? Может встретимся сегодня или завтра, я паблагодарю…
Може, як проспиться.
Дешевлять жінки через нестачу дрібничкової уваги. Але в душу не пускають такі чорні. А біля − скільки заманеться. Володарювати − їхнє щастя.
А Вадим хижак - сам хоче панувати.
Ні.
− Рожевого, − Маринка розсміялася у слухавку.
Уявивши дрібні троянди-стікери на її Барбі-грудях, не зміг опанувати блискавичне бажання. Коли за півгодини попустило, зрозумів: вередлива і вразлива. Важко з такою в битовусі.
− Не знаю… Не думала
Коричневого, може.
Коричневі не люблять пестощів і неба, колись читав. Розрахункова Яга.
Втомився. Він же не проти тривалого, серйозного і навіть сім’ї, а не мимовільних зустрічей. Але все не ті.
Постріл перед наступним, квітневим побаченням: „Сірого!” − понурі і холодні в шалі. Невже обов’язок? Однак пішов перевірити припущення − нудна таки.
− Синій, − глина в руках гончара. Загадкова й депресивна. Проблемна, хоч і фантазерка.. Ох, не обов’язок чоловіка виводити жінку з депресії.
Червоні − кар’єристки, хоч і стосунки з нею гойдалки: розгойдує завжди сама, і ніколи не знаєш, коли викине після чергового сонечка.
Тоді якого?
Повітря − законсервована пробірка. Коли б уже розплющило.
Приїхав до друга в Луцьк на хрестини. Розчавило − забіг до „Соломона” Старого міста.
− Прозорого, − ледь чутно дівчина в кафе й відвела очі від смартфона. − Чого питаєте?
− А чому прозорого? – замислився зрадів.
− Чим захочеш, тим і розфарбуєш. Має значення?
− А ви заміжня?
− Ні… сама.
− А де навчаєтеся?
− Ну прямо допит, − розсміялася. − Односторонній. Відучилася, а ви?
− Джаз любите?
− Люблю.
− Друг виступатиме увечері, підемо?
Похитала головою:
− Барселона грає з Баварією нині, чоловіче.
Вадим роззявив рота: Вона.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію