Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Дмитро Заєць (1984)
Народився та живу в Києві. 34 роки. Випускник Києво-Могилянської академії (2007 р., магістр історії). Автор збірки віршів українською та російською мовами "Поезії" (2012).


Інфо
* Народний рейтинг 3.721 / 5.5
* Рейтинг "Майстерень": 0 / 0
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.752
Переглядів сторінки автора: 151
Дата реєстрації: 2019-08-06 20:52:24
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2019.08.06 21:57
Автор у цю хвилину відсутній

Найновіший твір
Блукання
Загублені у хаосі буття,
Розкидані кривавими шматками,-
Вони, нещасні, тягнуться кудись,
У темряві, мабуть, когось шукають...
Отак і ми, і темрява свята.
І навіть Небо втомлено зітхає,
Ця сонна втома душу обіймає,
Не хочу я бажати і палати,
Я хочу тиші, темряви святої !..
У Бозі я мов немовля щасливе.
Я бачу: в дивнім лоні Всесвіт виростає,
У ньому я росту, і він росте в мені,
І щастя більшого за це немає!
... Та раптом прокидаюсь... засинаю?
Народжуюсь? Вмираю? – я не знаю,
І знову бачу тіні, сонячні уламки...
Ми – очі Бога, очі бачать тіні,
Але очей, очей вони не бачать,
Тому й душа, знекровлена, так плаче,
І знову я – в кривавім лабіринті,
Оточений кривавими шматками...
... Над небом світанкова флейта грає,
Самотня зірка щось мені шепоче,
Чарівні звуки одне одного шукають...
Зустрів когось і обійняти хочу,
А він, наляканий, не дивлячись, тікає.
Я простягаю руки в порожнечу,
Цілую землю, що від мене вислизає,
Гукаю, та ніхто мене не чує,
Тягнусь до Неба, що від мене відвернулось...
... І раптом бачу: очі немовляти
Дивуються моєму божевіллю,
І знову в серці – тиха, ніжна радість.
Чому? Навіщо? – я боюсь питати.
Спитаю – і прокинусь в лабіринті.