Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Епіграми, Наслідування Пародії, (1970)

Отримані вами коментарі| Залишені коментарі| Інші коментарі


Отже висуваємо до Спарингів у середній ваговій категорії

Михайло Карпового
Ресурс перебування: Гоголівська академія. Статус: *Командор*,
http://www.gak.com.ua/authors/427

* * *
Я тобою хворію. Мені не позбутись хвороби.
Я виходжу надвір. Ти далека, немов горизонт.
Я дивлюся у небо. У небі летять довбодзьоби.
Нині осінь. А значить, у них міграційний сезон.

Серед вати хмарин довбодзьоби співають надривно
про загублене щастя, якого не видно ніде.
І здається мені, наче я полетів би за ними,
і здається мені, наче я довбодзьоб між людей.

Та у мене нема навіть дзьоба. Мовчу вже про крила.
Тож гукну їм услід: гулі-гулі, курли вашу мать!..
Рівномірно розмазавши сльози і соплі по рилу,
я цигарку палю. В далечінь довбодзьоби летять

Мислитель

У час, коли мислитель геніальний
велику справу робить у вбиральні,
напоготові має він перо,
аби не потонули у мовчанні,
як тонуть у воді під ним фекальні
ним витужені маси, думи про
буття, красу, людину та добро.

І думи ці, вже непідвладні часу,
як лайнер в океан, пускає в маси
(людські, а не фекальні) видавець.
І фоліант проковтуючи ласо,
ніхто із читачів не здогадався,
де розживався думами мудрець,
що їх голів торкнувся та сердець.

Усяка річ жвавесенько чи кволо
у розвитку своєму пише коло
і, руху не спиняючи свого,
сплітається із колами навколо...
Дізнався би мудрець високочолий,
де саме я почитував його, –
промовив би у захваті: ого!..
______________________________
КОМЕНТАР: Це жвавесеньке словосплетення захоплює читача бурхливістю поетично-смішного випорожнення окремої і незалежної від усілякого стандартного розуміння краси особистості! Високе авторське "Я" Михайла Карпового, сидячи (ймовірно) на поетично-смішному (горшку? - ого!), високо парить в уяві своїй над головами усіляких Мислителів і кладе, і кладе їм на голови! (очевидно, спершу поетично-смішно беручи руками?..) Окрім глибоко смішного змісту шановний автор доводить свою поетично-смішну майстерність і поетично-смішною римою, особливо промовиста - "мовчанні" - "фекальні". Чим категорично ставить питання про смішну недолугість застарілих тверджень, як то - "мовчання - золото"! І не спиняється на цьому! "Г... не тоне"? а дзуськи вам - "тонуть у воді фекальні витужені маси "!
Притаманна авторові М.Карповому і рівнонаближеність у своїх сердечних поетично-смішних почуттях, як до жінок, так і до довбодзьобів! І можливо навіть до довбодзьобів потяг сильніший. Ридаймо, нещасні! І, мариться, йому вже наче він "довбодзьоб між людей" (і втрачений для жінок? ЕПМ).
Але ж (не відаючи як із усім іншим) і цей, дивовижний, гуманізм М.Карпового - на тлі загальної сердечної деградації - вартий найвищої відзнаки?! Недаремно Михайло Карповий дослужився до рівня Командора на сторінках "Гоголівської Академії"! Поетично-смішно? Ще й як!

* * * (з Габріели Містраль)
Михайло Карповий Статус: *Командор*,
http://www.gak.com.ua/creatives/2/6672

Дай мені руку – підем у танок.
Трохи кохання дай мені свого.
Будем, неначе квітка одна ми,
квіткою станемо – більше нічого...

Пісня єдина буде летіти,
в небо на крилах ритму одного.
Будем, як колос в полі на вітрі,
колосом станемо – більше нічого...

Звешся ти Роза, я Есперанца –
звук ти забудеш імені свого.
Будем єдиним, станемо танцем,
танцем на пагорбі – більше нічого...

ORUGINAL
Dame la mano y danzaremos;
dame la mano y me amaras.
Como una sola flor seremos,
como una flor, y nada mas...

El mismo verso cantaremos,
al mismo paso bailaras.
Como una espiga ondularemos,
como una espiga, y nada mas...

Te llamas Rosa y yo Esperanza;
pero tu nombre olvidaras,
porque seremos una danza
en la colina y nada mas...

КОМЕНТАР: Аби не виникло якихось підозр у завищенні авторських достоїнств, приводимо і зразок майстерного поетично-смішного перекладу Михайлом Карповим вірша Габріели Містраль. Відразу кидається вміла і доречна смішному зміна природних наголосів у „танОк”, у „свОго”, і максимально відповідне оригіналу римування. А ще прекрасна робота із милозвучністю „Будем, неначе”, „Будем, як колос”! і звичайно вважатимемо, що в оригіналі і "amaras" і "olvidaras" значать тільки оце саме „свОго”.
Отже автором осягнуто і поетично-смішне у перекладі. Словом, просимо належно оцінити вас перфектну фігуру української словесності Командора!

А тепер на черзі урочисте представлення іншого кандидата:
Володимир Вакуленко-К.,
Ресурс перебування: Гоголівська академія
http://www.gak.com.ua/creatives/2/8273

Смерть старого нотатника

Під тісними піснями падають двері на п'яні обличчя
Вимкнений змерз калорифер, б'ються вітри неприродні.
Сірий папір на землі бите вікно не скаліче,
Сотні неписаних скарг льоду, але вже без водню -

Так сурогати води, все ж бо хімічний замінник!
На дзигарях мінус два - стрілки відлічують іній.
В обдертій шухляді роки, сивий зістарений збірник,
Сіркою пахне новий, ватра зігріє всіх нині

Ступлять бомжі на поріг, богу комп'ютерних оргій
Щиру молитву складуть (Власне - голодному шлунку!)...
Вчора згорів холодильник, нащо морози у морги?
Вмер мій нотатник, затих. Вдавився отрутою з трунку.
17.о2.2оо8

КОМЕНТАР: Так, Володимир Вакуленко не такий яскравий, як Командор Карповий, але ж танго танцює не зі стулом, а з пляшкою, що таки зрозуміліше. Чесне, неприховане захоплення сурогатом робить йому честь, як і збірник, що пахне сіркою. Хто ще таким може похвалитись?
Друкується наш кандидат і в альманахах, і власні книжечки має. Якісь нагороди навіть отримував. Серйозний автор. Та й потуга яка - які рими "оргій"- "морги", "шлунку" - "трунку", "обличчя"- "скаліче" - прямі і щирі, непересічні! Хоча зміст і нелегко простому, тверезому читачеві, як це мені, второпати - про що ж у творінні таки сказано? А стільки випити, аби порозумітися конечно - фізично не здатна. Отож приходять в голову жахливі видіння - український козак-характерник Володимир К.Вакуленко у тозі Нерона дихає сурогатним перегаром на чергового секретаря-референта і той, як і попередні, миттєво здихає... "Вмер мій нотатник, затих. Вдавився отрутою з трунку..." Прикольно? Може й ні, але зрозуміла природа запахів!

Володимир Вакуленко-К.,
Ресурс перебування: Гоголівська академія
http://www.gak.com.ua/creatives/2/8235

Впав на сплячий режим мій ЖЖ: поглинається справжнє потроху
І занедбане місто зализує рани несправжніх районів.
Обростають думки новим хаєром в подушках моху -
Не встигаєш зростати на повну в сумбурі лабастих законів.

А ми ніби ті тролі - чужi запозичивши межі
На скелетах драконів літали в готичні казки...
Розкривається сайт для інкогніто в чистій мережі.
В мене сплячий режим, я зникаю в дитячі роки.
13.о2.2оо8

КОМЕНТАР: Краса неймовірна, милуєшся довершеною поетичною смішністю кожного рядка, очевидно, що автор таки добрий знавець і життя і поезії, вміє відділити справжнє від несправжнього. І на відміну від того ж командора Гак-поезії Михайла Карпового, не боїться бути щирим! „В мене сплячий режим, я зникаю в дитячі роки...” – по справжньому проймає. І хочете вірте, хочете – ні, а у ВКВ - всі вірші такі, одним словом – достойний кандидат на перемогу!

Особливо вдячна долі за знайомство із автором Валентином Бендюгом! Тільки він на рівних і здатен боротися із Командором Гак-поезії Михайлом Карповим, і просто відомим автором Володимиром К.Вакуленком.

Валентин Бендюг
http://maysterni.com/publication.php?id=18700
Хоку про нерозумну
Не в позі щастя
Ставай хоч раком
Усе то буде лиш фізкультура.

Проскурівський мотив
http://maysterni.com/publication.php?id=18284

Я сумую,
Коли відлітають лелеки,
Бо так довго чекати до літа.
Я радію,
Коли виїжджають хасиди, -
Слава Богу – не буде погромів.

Лелека – хасида , символ хасидів

За селом прокричали лелеки
http://maysterni.com/publication.php?id=18134

Летіли лелеки з Африки, -
Несли в Україну грип.
Летіли лелеки і кашляли,
Я кричав їм у слід, аж охрип:
- Не летіть ви сюди, чорнОгузи, -
Хай вас негри усіх поїдять!
Вистачить з нас і Чорнобиля…
Отче наш… вашу мать, вашу мать…

Азія
Кричав верблюд в пустелі голій;
Пісок, колючку, перекотиполе
Несла квітнева люта буря;
Ішов бабай старий, похмурий, -
Вів ішака і той кричав
Своє пронизливе і-а--а...
- Аллах акбар, - бабай сказав
І щез, немов міраж, в пісках...
Зник караван, а я лишився:
Пісок сік очі, на зубах тріщав...
Своєму Богу я молився...
Кричав верблюд, ішак кричав.
________________________________
КОМЕНТАР: Ні, ні, в жодному випадку не можна вважати, що якщо формально вірші поетично-смішні, то вони зовсім несерйозні!
Автор, можна сказати, вкладає всю душу у глибинне зболене звучання слова! „Ішов бабай старий, похмурий,// Вів ішака і той кричав //Своє пронизливе і-а--а...” – це досвід!а майстерність! а метафоричність! Га?! Ось воно непересічне звучання: „і-а—а...”, „і-а—а...”, „і-а—а...” лине сторінками сайту, заворожуючи тих, хто, пропливаючи мимо, не залив воском вуха - „і-а—а...”, „і-а—а...”, „і-а—а...” в пустелі голій” , „Пісок сік очі, на зубах тріщав...” (до Азії).
А виявляється „Своєму Богу я молився...”
І ось, поруч, ця молитва знаходить своє відлуння:” Отче наш… вашу мать, вашу мать…” (До Лелек).
А Лелека, то – хасида , символ хасидів – робить подальші правовірно поетично-смішні одкровення автор перед лицем Господнім – „Слава Богу – не буде погромів” (До „Проскурівський мотив”).
Очікуємо ще на послання до Корінфян! Очікуємо! Так тримати Валентине, саме так - богорівно і з материнським словом!
Одкровення – стиль Валентина Бендюга, будь-яка тема надихає знаного літератора, всюди шукає він Бога і знаходить, і в’яже, і єднає лінії долі („Кричав верблюд, ішак кричав”...).
Такої потужності у голосі ні в Капового, ні в у Вакуленка не відчуєш – діти, їм обом років, як одному Бендюгу – отже, саме В.Бендюг, і тільки він повинен бути переможцем! Га?!
Гадаю, що час вивершить мої сподівання!
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   27