Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Олександр Комаров



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   переклад Пушкіна
    я вас любив моє кохання може
    в душі моїй загасло не зовсІм
  •   На схили Грузії лягла нічна імла...
    На схили Грузії лягла нічна імла;
    Шумить Арагва перед мною.
  •   Роберт Л. Стівенсон. Вересовий ель
    Той смак питва старого
    Утрачений давно,
  •   Полтава. О.С. Пушкін. Посвята
    Тобі – та слово ліри темне
    Чи вуха милого сягне?
  •   Ліловий негр
    (переклад з О.Вертинського)
  •   Василина Иванина "Объяснительная записка"
    Дорогому NN с искренними извинениями.
  •   Иванина Василина
    Тот сон и тревожит, и мучит,
    виденьем нахлынул: давно
  •   Светлана Луцкова.
    Нет, не тревожилась, вошла…
    Само случилось:
  •   Василина Иванина. "Будни. Сентиментально-ироническое".
    Ты, говоришь, в силок словился?
    А ведь признайся – ты влюбился,
  •   Иванина Василина. ...ничего не говори...
    Нашли на Цюрих частые дожди,
    Июль уходит, отцветают липы,
  •   Верховинка Василина Иванина. О счастье.
    Уже темнеет. И студеный ветер
    Вконец угомонился и утих.
  •   Верховинка Василина Иванина. И вновь обещают дожди…
    Пересижу я дождь в кофейне этой,
    в печаль молчанья сердце уводя.
  •   Василина Верховинка. Встреча на Сретенье
    Судьба ли это, случай – я не знаю.
    Уже февральский Уж сметает лед.
  •   Василина Верховинка. Твой подарок в начале весны
    ...Ты не забыл? Ты помнишь, за костелом
    где голубиный шум срывался в соло,
  •   на мотив ліричної героїні Т. П.
    До тебе стільки днів… У холодні дощі
    Я спєцовку надів, я не мерзнув в плащі
  •   на мотив Н.Т.
    Мрії ночі дивні очі
    Зустрічав я мало днів
  •   За мотивами Л.Л.
    Лівійський виноград рабині міднолиці
    І цівкою солодкою шербет
  •   LXVIII
    Хто б ти не був читач, тобi
    В веселий час, чи в жалобi,
  •   LXVII
    Четвертий тиждень жовтня збiг
    Євген з Оленою пирiг
  •   LXVI
    Як без зiрок слов'янськi ночi
    Вуста без усмiшки дiвочi
  •   LXV
    Вертає молодiсть своє
    Моя Наташа щастя п'є,
  •   LXIV
    Взiрець кохання, зайву кому
    Я ставлю тут не через втому.
  •   LXIII
    Холоднi днi, одна другої
    В душi, для щиростi чужої
  •   LXII
    У глибинi душевних хмар
    Таїти злоби дикий пар
  •   LXI
    За три недiлi жовтий килим
    Тлiв без шуршання. Листям згнилим
  •   LX
    Наташа дужче мружить очi
    В них мрiї просяться жiночi,
  •   LIX
    В один з холодних вечорiв
    В просторiй вчительськiй горiв
  •   LVIII
    Услались золотом сади
    Минуло лiто назавжди,
  •   LVII
    Надходить нiч, не хмурий зовнi,
    Згадав Микола вправи мовнi
  •   LVI
    Коротка нiч. Мов стиглий плiд
    З-за горизонту сонця схiд
  •   LV
    Чи почуття зняло потуги,
    Чи вiдняли увагу други
  •   LIV
    Зтьмянiлi букви стислих речень
    Про змiст, не вiльний заперечень
  •   -16-
    Багато раз потоки зла
    Вкруг сонця замкнутим дозором
  •   -15-
    Блукали пам'яттю вчорашнi
    Надiї, сповненi добра,
  •   -14-
    Ще пахолк мчав тобi наказ,
    А грубих хлопiв сповiстили:
  •   -13-
    Проснувся вiн. Де свiтло дня?
    А Оля де? Де добра фея?
  •   -12-
    Мовчить юнак, не має слiв,
    Щоб подив звуком передати,
  •   -11-
    Пора пору зміняла швидко,
    Минула осінь дощова,
  •   -10-
    З тих пiр вiдчув Кас'ян вiдразу
    До безтурботностi вiдразу.
  •   -9-
    В один з липневих днiв до двору
    До управителiв по план
  •   -8-
    Вiдтодi хащi i поляни
    На шите золотом шатро
  •   -7-
    От з вежi високо, з вiкна
    Її невiльниця сумна
  •   -6-
    Один багатий орендар
    Красуню доньку мав, Ревеку
  •   -5-
    Нi дня прихильно не минало
    Для винуватих хлопських спин,
  •   -4-
    Якби людина мала крила,
    Насильно подолала страх,
  •   -3-
    Теребить в пальцях перев'язь
    Так щiльно вкритий орденами
  •   -2-
    На луки, вкритi шовком трав,
    В болото, часто по колiно
  •   -1-
    Вiд сходу сонця, до заходу
    Солоний пiт ллє на поля
  •   6 червня
    Не в силi час назад вернути
    Як дрiбну кару за вину
  •   LIII
    Забуло серце вiсть прихильну
    Задачу розв'язати тильну -
  •   LII
    Весiлля змовкло. За два днi
    Шалаш порожнiй всiй рiднi
  •   LI
    З яким пригнiченим докором
    Образа i холодний сором
  •   L
    Така вона, така несхожа,
    Природi флiрту неворожа
  •   XLIX
    Шампанський, пострiлом вiдкритий,
    В криштальнi келихи розлитий,
  •   XLVIII
    Прийшла, прийшла її недiля
    Продовжить змрiяне весiлля
  •   XLVII
    В вiдпустку здалеку, з Росiї
    До нареченої Надiї
  •   XLVI
    Вiн не ховав своїх думок,
    Пiд небом грудня, без зiрок
  •   XLV
    Читач, повiр, як хмари суму
    Зачеплять краєм свiтлу думу
  •   XLIV
    Микола без краплини туги
    Чекав в той час як його други
  •   XLIII
    Забави темними ночами
    Здадуться млявими книжками
  •   XLII
    Рахує календар листками
    Порожнi днi пустої драми.
  •   XLI
    Приємно грiючись ходою
    Багатошумною юрбою
  •   LX
    Крутись, крутись, лiхтар осiннiй,
    Промiнням тусклим перший iнiй
  •   XXXVIII
    Iсторiї моїй фiнал
    Прискорив значно вiртуал
  •   XXXVII
    В той час робочому народу
    Вручав по графiку нагоду
  •   XXXV -XXXVI
    Палiтра в осенi багата:
    Там темний штрих, там бiла вата,
  •   XXXIII
    Iдеалiсти, хай вони
    На себе глянуть з сторони,
  •   XXXII
    Минуло лiто - влада року,
    Лишило борозду широку,
  •   XXXI
    Була любов Миколи щира,
    Надiя влiзла так, пронира
  •   XXIX-ХХХ
    Вуста Наташинi - корали,
    До болю стиснутi мовчали,
  •   ХХІХ
    В грязi весняної природи,
    В мiсцях, де всюди талi води
  •   XXVIII
    Холодне свiтло вiд зiрок
    Проникло крiзь нiчний морок,
  •   XXVII
    Краса життя - то лiтнiй ранок
    Ступив на дерев'яний ганок,
  •   XXVI
    На сходi сонця щедрий лан
    Колоссям розiтнув туман,
  •   XXV
    Прийшли нiчнi години лiтнi
    В сни обернулася привiтнi,
  •   XXIV
    В очах Наталi переляк
    На пару з подивом закляк,
  •   ХХІІІ
    Розняла колоски й на змiну
    Їм iншу стрiнула картину.
  •   XXII
    Коротший прокладала шлях
    Стежинка по хлiбних полях,
  •   ХХІ
    - Ну як, мальована пастушка,
    Уже вдягнула капелюшка,
  •   XIX-XX
    ХIХ
    Пройдешнiх днiв сумнi закони
  •   XVIII
    Ах злотко, злотко, сенс життя
    Тебе, як рiдненьке дитя
  •   ХVII
    Чому? Скажiть скорiше люди
    За сотнi лiт, як в нас так в сюди
  •   XVI
    Я рiзних начитався книг,
    Правдивих, чесних, скiльки встиг,
  •   XV
    ХV
    Слова хоч з соромом та хирi
  •   XIV
    XIV
    Так довго вiн її чекав
  •   XII
    Не зрадить усмiшка весела,
    Наташин чоловiк всi села,
  •   XI
    XI
  •   IX
    IX
  •   IV
    - Наташа! Не знала ти нiколи:
    Тобою я марю ще з школи,
  •   І
    I
  •   1000 речень про сумний мотив
    Сiдай, красуня, бiля мене,
    Я буду стан твiй обiймать,

  • Огляди

    1. переклад Пушкіна
      я вас любив моє кохання може
      в душі моїй загасло не зовсІм
      та вас воно хай більше не тривожить
      не хочу вас засмучувать нічим
      я вас любив безмовно безнадійно
      то з острахом то в ревнощах хворів
      я вас любив так ніжно і постійно
      як дай вам бог щоб інший так любив

      6-го вересня 2012



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. На схили Грузії лягла нічна імла...
      На схили Грузії лягла нічна імла;
      Шумить Арагва перед мною.
      Так сумно й легко водночас; журба незла;
      Журба наповнена тобою,
      Тобою, все тобою… Сумніву пітьму
      Ніщо не мучить, не тривожить,
      І серце знов горить і любить - все тому
      Що не любити все не може.

      06.09.2012



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Роберт Л. Стівенсон. Вересовий ель
      Той смак питва старого
      Утрачений давно,
      Він був солодше меду
      Міцнішим за вино.
      Цвіт вересу варили
      Пили, затим у сні
      В своїх підземних житлах
      Лежали ночі й дні.

      Прийшов король шотландський,
      З ворожих ситий сліз,
      Здолав низеньких піктів,
      Погнав як диких кіз.
      Де верес цвів червоним
      І кожен тішив зір,
      Маленькими тілами
      Покриті схили гір.

      Вирує літо світом
      І верес знов зацвів,
      Про таїнство напою
      Ніхто не розповів.
      В ущелинах вузеньких,
      В могилах у траві
      Знавці того напою
      Лежали неживі.

      По прерії червоній
      Король скакав в сідлі,
      Кроншнепи розлітались,
      Роїлися джмелі.
      Лице сердито хмурив
      Безжалісний вожак,
      По вересу ходити
      Й не знати його смак

      Нарешті вірні слуги
      В норі між кажанів
      Знайшли двох хмелеварів
      Хто вижити зумів.
      Останні хто лишився
      Із карликів-родин -
      Змарнілий сивий батько
      І ще безвусий син.

      Король сидів високо
      У бойовім сідлі,
      А карлики смагляві
      Стояли на землі.
      - За таїнство напою -
      Король промовив сам,
      - Життя вам подарую
      Нікчемним хробакам.

      До батька син тулився,
      Глядів, то вверх, то вниз,
      І пух його волосся
      Куйовдив легкий бриз.
      Тут старець обізвався
      - Могутній мій король,
      Сказати наодинці
      Слова тобі дозволь.

      Життя старі цінують
      Їм совість чисто крам
      Секрет питва старого
      Я з радістю продам.
      Здавався тонкий голос
      Цвірчанням горобця -
      Лиш син мене тривожить
      Страшусь його лиця.

      Ціну життя не знають
      Хто зветься молодим
      І торгувати совість
      Ніяко перед ним.
      Схопи його королю
      І кинь в безодню вод.
      Я видам таємницю
      Яку беріг народ.

      Зв’язали батогами
      Від шиї і до п’ят,
      І кинули у море
      Дитя людей-малят.
      В ревучому прибої
      Маленький хлопчик зник,
      А над водою довго
      Лунав старечий крик.

      - Повірите, чужинці,
      Від сина ждав біди,
      Не покладусь на стійкість
      Тих хто без бороди.
      Тортур сам не страшуся,
      Тепер зі мною вмре
      Моя священна тайна,
      Мій елевий секрет.

      26.03.2012



      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    4. Полтава. О.С. Пушкін. Посвята
      Тобі – та слово ліри темне
      Чи вуха милого сягне?
      Душею скромною напевне
      Чи зрозумієш ти мене?
      Або посвята ця поета,
      Як і колись його любов,
      З рядками давнього сонета
      Мине твою увагу знов?

      Так упізнай, принаймні, звуки
      Бувало, дорогі тобі -
      І думай, що в часи розлуки,
      В мінливій радості й журбі
      Твій світлий сум, твоя гординя,
      Слова, ніколи не чужі,
      Єдиний скарб, одна святиня
      Одна любов моїй душі



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    5. Ліловий негр
      (переклад з О.Вертинського)

      Де Ви тепер?
      Хто Вам цілує пальці?
      Куди пішов Ваш китайчатко Лі ?
      Здається, Ви тоді любили португальця,
      Чи подались з малайцем на Балі?
      Останній раз я бачив Вас так близько.
      В сплетіння вулиць Вас помчав авто.
      Приснилось, що тепер в притонах Сан-Франциско
      Ліловий негр Вам подає манто.




      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    6. Василина Иванина "Объяснительная записка"
      Дорогому NN с искренними извинениями.

      А в Альпах снег. И ночью завируха,
      но утром можно снова на лыжню
      - Маршрут не прост, - сама себя браню, -
      Напрасна, верно, эта показуха…
      Махнула в горы. Смех и грех. С другим.
      В Каком-то-баден-кирх пью пиво с ним.
      Измена разве? Терапия духа!..

      19 січня 2011 р.

      "Василина Іванина. Пояснювальна записка."

      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Иванина Василина
      Тот сон и тревожит, и мучит,
      виденьем нахлынул: давно
      меж капель дождя солнце-лучик
      Я цепляла сильным крылом.
      Просто песен тогда летала я
      и парила так в небесах!..
      Но случайная встреча, малая
      поселила нечаянный страх.
      До земного житья приспособила,
      в суете бегут день за днем.
      …Ну а крылья… Их жизнь не скоробила,
      Но сложила пустым багажом.

      24 листопада 2010 р.

      "Василина Іванина"

      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Светлана Луцкова.
      Нет, не тревожилась, вошла…
      Само случилось:
      Иль потерялась, иль нашла,
      Или влюбилась?
      Желанье неба и земли -
      В бокал огнями!
      Мгновенья пестрые вдали -
      Как мотыльками.
      И дрожь прожилок голубых,
      Губами имя,
      Как жизнь в нас сложиться, в двоих,
      Невыносимый?
      Кто знает, может чувство то
      Заменит танец.
      Куда Вы гоните авто,
      Мой чужестранец?
      За столько весен и широт
      И все – напрасно?
      Так приступ боли сердце жжет
      По сердцу красным…
      И неуклюже в кулаке
      Зажал навечно…
      У Вас слезинка на щеке,
      Мой бессердечный.
      Не окольцована венцом
      Душа ни нимбом -
      Цветком сирени, иль птенцом
      Иль белой нимфой?
      Во мне жизнь просится гореть,
      И чувств не прячет,
      А Вы не можете прозреть
      О, мой незрячий.
      Иль поиграть пришлось богам:
      Первопричина?
      Зачем опять сдаюсь я Вам
      О, мужичина?


      9 листопада 2010 р.

      "Світлана Луцкова"

      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Василина Иванина. "Будни. Сентиментально-ироническое".
      Ты, говоришь, в силок словился?
      А ведь признайся – ты влюбился,
      И мысль, и сон, и сердца речи
      Все обо мне, сам ищешь встречи,
      Цветы, записки… даже слышком,
      Ах ты, мой ветреный мальчишка,
      Жизнь временами непростая:
      Ты полюбил – а я страдаю…

      10 серпня 2010

      "Василина Іванина. "Будні" ----- Сентиментально-іронічне"

      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Иванина Василина. ...ничего не говори...
      Нашли на Цюрих частые дожди,
      Июль уходит, отцветают липы,
      Так терпко-нежным запахом налиты,
      Так как родные…
      В Цюрихе – дожди.
      Но всей душой ты ищешь теплоты –
      Глянь на поляне хлопцы утром косят,
      А ты венок цветов вплетаешь в косы –
      В холодном Цюрихе ты ищешь теплоты.
      В молчание уткнулся телефон,
      Невыносимый зной спалил Карпаты,
      Живую влагу в тишине ждала ты,
      Но в сне увязнул строгий телефон…
      Он равнодушен – зной или дожди,
      Приходит неминуемо погода…
      Утеху кто скажи тебе находит?
      В Карпатах зной, а в Цюрихе дожди.

      Чего тут ждать? Напрасны все слова.
      Меняла номер – обошла и долю.
      А может обманула. Приневолю
      Молчаньем сердце. Не нужны слова.

      5 серпня 2010 р.

      "Василина Іванина не говори нічого"

      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Верховинка Василина Иванина. О счастье.
      Уже темнеет. И студеный ветер
      Вконец угомонился и утих.
      Весна капризна. Но за нею - лето,
      и я, твоею нежностью согрета,
      плыву сквозь дым акаций золотых.
      И волнами душистыми щекочет
      медовый май.
      И утопая в них -
      взлетаешь высоко. И очи в очи
      и сердце в сердце. И в объятья ночи
      плыву сквозь дым акаций золотых…

      "Верховинка Василина Іванина. Про щастя."

      Коментарі (28)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    12. Верховинка Василина Иванина. И вновь обещают дожди…
      Пересижу я дождь в кофейне этой,
      в печаль молчанья сердце уводя.
      Мечтаний давних и надежд приветы
      озвуться мне в мелодии дождя.
      Вся суета, рутины накопленье
      и бесконечных будней полоса
      исчезнут словно предрасудков тени -
      на свете ведь бывают чудеса!
      На холод одиночество так падко,
      меня охватит трепетным крылом
      уютно как одной! И кофе сладкий
      и музыка дождя – души загадка…
      судьба ведь не всегда карала злом.
      Уткну лицо горячее в ладони:
      бесценные минуты забытья.
      Но шепчут капли, шепчут монотонно:
      как этот дождь, проходит жизнь твоя.

      "Верховинка Василина Іванина. І знову обіцяють дощі..."

      Коментарі (40)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    13. Василина Верховинка. Встреча на Сретенье
      Судьба ли это, случай – я не знаю.
      Уже февральский Уж сметает лед.
      Стою, молчу – спросить и не пытаюсь.
      Туман лежит над шумом темных вод.
      Ничто не остановишь в мире, милый
      в коловороте дел, забот и дней,
      бывает в жизни не хватает силы,
      чтоб сохранить все дорогое в ней.
      Слова обманны тают, вместе с ними
      на Уже растает ледовый плед.
      Ты не гляди в былое, мой любимый,
      еще любовь рыдает нам вослед.

      5 жовтня 2009



      Коментарі (39)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    14. Василина Верховинка. Твой подарок в начале весны
      ...Ты не забыл? Ты помнишь, за костелом
      где голубиный шум срывался в соло,
      где запад багровел огнем зарниц
      блажной мороз дразнил румянец лиц
      над Бугом, на заснеженных ветрах
      душа ячала, кликала как птах -
      там горьких веток ивы нежный пух
      согрел мне мглу холодных завирюх

      23.09.2009

      "Василина Верховинка. Твій дарунок напровесні."

      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    15. на мотив ліричної героїні Т. П.
      До тебе стільки днів… У холодні дощі
      Я спєцовку надів, я не мерзнув в плащі
      Ти принцеса принцес за твоє почуття
      Був готовий на все, без вагань й вороття
      І черговий обман забував знов і знов
      І червоний туман і примарну любов.


      Все минуло як сон і недавно й давно
      Без шпаків і ворон твоє щастя видно
      Ти сьогодні черства ти сьогодні сама
      В побілілих вустах, в очах злість і зима
      Як холодний вогонь дивне щастя оте
      Ще гарячих долонь на кільце золоте.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. на мотив Н.Т.
      Мрії ночі дивні очі
      Зустрічав я мало днів
      Знов побачити так хочу
      Хор весняних променів
      Б"ється сяйвом із під брів
      Разом серце й душу точить.

      Вас мені не зустрічати
      Не всміхатися як треба
      Серцю волю не давати
      Упірнувши в милий щебіт
      Розламавши долі грати.



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 3.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    17. За мотивами Л.Л.
      Лівійський виноград рабині міднолиці
      І цівкою солодкою шербет
      Без умислу на плечі в ноги жриці
      Уяви позирк подих тет-а тет
      Рисунок гіменеєвих тенет
      Короткої туніки половини
      Іспанський ритм нахабних кастаньєт
      Нарешті курс нової бригантини
      Атол де крик де зграєю пінгвіни.



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    18. LXVIII
      Хто б ти не був читач, тобi
      В веселий час, чи в жалобi,
      А той в байдужостi хвилину
      Домислить другу половину
      Сумного твору залишу.
      Всмiхатись чесному грошу
      Мене вже вкотре зве нагода,
      Гадай вже сам чи варта згода
      Подiбну цiну заплатить
      За щирiсть в полум'яну мить?
      Як хоч роби, Миколу цiлим
      З вiйни верни солдатом вмiлим,
      З коханням бiльшим нiж ранiш,
      А хоч вiд хмурих скель черствiш
      Всели до нього серце в груди,
      Вiддай в таємнi пересуди
      Наташi з Юрою розрив,
      А нi, не спонукай до див
      Дружину вiрну чоловiку,
      Нехай як годиться, опiку
      На мiсце нiжностi вкладе,
      Багаття згасить молоде.
      В сукнi тонкiй добротне тiло,
      То тут, то там з пристрастю вмiло,
      А то i вигiдно приткне,
      З лiтами звикне, про сумне
      Чи радiсне згадати, боже,
      Як не старається не зможе.




      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. LXVII
      Четвертий тиждень жовтня збiг
      Євген з Оленою пирiг
      Гостям розкраяли весiльний,
      Мiж них Iван носився хмiльний.
      Наташу вiн колись кохав,
      Якщо цим словом хтось назвав
      Завидну хiть, сп'янiння сите
      Й бажання, заздрiстю навите.
      Нiхто не бачив, в час доби,
      Як згусли кольори журби
      Вже мiсяць вiльний вiд спокою
      З далекоглядною метою
      Двигун попортив, просто так
      Душевний хлопець й справ мастак.
      За управлiння стиль не косний
      Червоний орден граф колгоспний
      Пiд дату Жовтня примiряв,
      Бомонд районний з ним гуляв.
      Прощай розбiжностi, провали,
      Забутi коми, iнтервали,
      Яких я часто мiж подiй
      Наставив в повiстi своїй.
      I повторявся я багато,
      Менi б всмiхатись винувато
      Пред тим, хто держить цей листок
      За сором мовних помилок,
      А я в них (не бiжу вiд правди)
      Привабливiсть вбачаю завжди.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. LXVI
      Як без зiрок слов'янськi ночi
      Вуста без усмiшки дiвочi
      Душi завжди не чарiвнi,
      Як гiлки яблунь навеснi
      Без бiлих хвиль рясного цвiту,
      Як поцiлунок без привiту,
      Так без щасливого кiнця
      Знайдуть роман усi серця,
      Хто дочитав до цих сторiнок.
      Ганебний чи достойний вчинок
      Здiйснив достойний голова
      Судити вам, та вже глава
      Остання в творi без Миколи:
      Закон i влада побороли
      Супротив долi назавжди
      I мiй герой змiцнив ряди
      Полкiв пiвденних, при загравi
      Там швидко вчились ратнiй справi.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    21. LXV
      Вертає молодiсть своє
      Моя Наташа щастя п'є,
      Колишню грубiсть i гостроти
      Цi чоловiковi турботи
      Прибили мов волога пил,
      Та як не тягся б Юра з жил
      В дружини погляд обережний,
      Покiрний, деколи бентежний,
      Вiдкритий, вiрний як дамаск.
      Зарання повниться вiд ласк
      Очей зористих свiтлий танець
      I сором'язливий рум'янець
      Й волосся хвиля дорога,
      Вона готова... як слуга
      Думки змирити протилежнi,
      У неї рухи всi належнi
      I навiть серця стук, як смiх
      Звучить повiльно чи вiд втiх
      Лунає барабанним боєм
      Немов загiн парадним строєм
      Карбує чiтко кожен крок,
      Несучи лавровий вiнок.
      Нащо рядки багатослiвнi,
      Удари серця завжди рiвнi,
      Йому байдужа воля фраз
      Шаленний гул спинити враз,
      Щоб ще сильнiшим звитись валом
      I в мить проткнуте гострим жалом
      Затрiпотiть, як прапорець
      Воно не хоче, цих фортець
      Одним бажанням не здолати.
      Тi, хто зламає долi грати
      Знайдуть спорiдненiсть душi,
      Тих i в простому шалашi
      Не скривдять долi перепади,
      Немає в свiтi тої влади,
      Щоб катом назвала любов,
      Нещасний, хто її знайшов,
      Щасливий, хто її не знає,
      Як Юра плаче i страждає.
      Свого майбутнього блакить
      Вiд хмар грозових захистить
      У нього впертостi з надлишком,
      Та все ж не будучи опришком
      Вiн мстить криваво не умiв,
      Уяву власну скiльки днiв,
      Як не напружував, натомiсть
      Достойним намiром свiдомiсть
      Занурить поступово в тьму
      Все не виходило йому.
      Нерiдко внутрiшня тривога
      Стає молитвою до бога,
      Схиляє в час журби до слiв,
      Яких уголос не схотiв
      Сангвiнiк мовити недавно,
      Нiщо не вiчне й незабавно
      Дивитись як наш Юра схуд
      I ближче культових споруд
      Ходити став частiше днями.
      Аж тут нагодився з гостями,
      Переобтяжений в чинах,
      Татусь, колгоспний падишах,
      У перших реченнях до цього
      Я вже розказував про нього.
      У господарствi лад, в сiм'ї,
      Що в залiзничнiй колiї
      Надiйнiсть, мiцнiсть бачить око,
      Та випадково щось глибоко
      Кровинка, рiдний син зiтхнув,
      Пiзнiше ще раз, знов почув
      Грудей недавно твердих стони,
      Терпець урвався, вiн закони
      Всiх церемонiй знехтував,
      Як хитрий єзуїт спитав
      Гнiтючих настроїв причину.
      I довго-довго батько сину
      Вчував, розмитому плачем,
      Затим надимленим сичем
      Ще довше виразно мовчав,
      Нарештi впевнено сказав:
      - У кого вдача й нерв залiзнi,
      Той хай присвячує Вiтчизнi
      Пориви вiрних почуттiв,
      Мiж скель i кам'яних полiв,
      Де небо й вночi не холоне
      До бляклих кольорiв червоне
      Там з тiла власного додасть,
      Любов свою назве - напасть,
      Коли здолають серце муки,
      Таємна помста, ось поруки
      I захист синовiй сiм'ї,
      На цiй землi ми хазяї.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    22. LXIV
      Взiрець кохання, зайву кому
      Я ставлю тут не через втому.
      Як вiд жаги життя петлю
      Я нею твердо вiддiлю
      Юркових коливань два краї.
      Ледь не здурiлий в чумнiй зграї,
      Природньо бридких мiркувань,
      Вiн iнший свiт своїх бажань
      Вiдкрив для серця поступово,
      Тепер щомитi нiжне слово
      Наташi шепче залюбки.
      Любов прихована роки
      Несеться дужою рiкою,
      Так пiсля довгого застою
      Скресає крига на водi
      I не обмежена в трудi
      За течiєю зносить всюди
      Мов скалки мостовi споруди.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. LXIII
      Холоднi днi, одна другої
      В душi, для щиростi чужої
      Про помсту стулились думки,
      Страшнi, жорстокi мов струмки
      Текли вони по жилах Юри.
      Як голос хмурої бандури
      У нього погляд, в час розваг,
      Як острiвний архiпелаг,
      Забутий в гулi океану
      Самотнiй вiн, кiнець роману
      Ганебним вчинком сплюндрувать
      Пiдбурить Юру слабка стать.
      Були секунди, як з похмiлля,
      Уйнявши ревнощiв свавiлля,
      Вiн близький був i вже хотiв
      Дiлить з дружиною сумнiв.
      Вона, як генiй тiла гарний
      Розтне сумнiв, як сон безбарвний,
      А то здавалося давно
      Й не з ним було, а з кимсь в кiно.
      Але, угледiвши щасливу,
      В Наталі усмiшку, пориву
      Давав вiдразу заднiй хiд,
      Гординя вражена вiдвiд
      Шукала мов митець натхнення.
      - О нi, - шептав. - Мого прощення
      Їй не знайти в моїх словах,
      Не пройме жаль мене, нi страх.
      Любовi не було, нiзвiдки
      Й тепер їй взятися, я в свiдки
      Образу праведну вiзьму,
      Я вiдомщу їй i ...йому.
      Клянуся в тiм, моя дружина
      Передi мною на колiна,
      Як зв'ялий восени листок
      Впаде пропаща в певний строк.
      Її сльоза, її благання
      Звiльнять мiй розум вiд страждання,
      Вiд дальнiх мук. За грамом грам
      Я стану пити той бальзам
      З виразним настроєм зневаги,
      З парадним видом переваги.




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. LXII
      У глибинi душевних хмар
      Таїти злоби дикий пар
      Не довелося хмурiй вдачi,
      Вершину впертої невдачi
      Сюрприз близ дому вiнчував:
      Вiн був не п'яний i не спав,
      Та не повiрив вперше зору,
      За стiнку вiт бузку прозору
      Дружини чесний iдеал
      Сховався вiд вiтрових жал.
      А поруч з нею без тривоги
      Ну чим не символ перемоги,
      Аж певно не подруги тiнь.
      Для дальших непорозумiнь
      В душi вiдсутнi виправдання,
      Вiн присягнув би, що остання,
      Почута фраза ним "Люблю!"
      I не йому, не королю,
      Путiвнику слова царицi
      Промовленi. В такому вiцi
      За щастям винести обман
      Не завжди зможе сильний стан.
      Тож вiд обурення, вiд драми,
      Предмети сiрi кольорами
      В очах зiрвались, страшний тиск
      Нi рев, нi крик, а тонкий писк
      Iз свистом вiтру порiднiлий
      Зiрвався з грудей, помутнiлий
      Вiд болю розум застогнав.
      Не бачив Юрiй, де пропав
      Наталi образ, порожнеча
      I почуттiв найкращих втеча,
      Як цих принижень результат
      У серцi лютому в стократ
      Страх-обережнiсть перевершить,
      А знавiснiлий розум звершить
      Таких концертів збiрний сорт,
      Що заздрить стане навiть чорт.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    25. LXI
      За три недiлi жовтий килим
      Тлiв без шуршання. Листям згнилим
      В гаях, в дiбровах, звiдусiль
      В повiтря пнеться пiзня цвiль.
      Ще не снували бiлi мухи,
      Гiлок не кутали в кожухи,
      Зате хутро звiр обновив.
      До шуму пущ з мовчазних нив
      Мисливцiв вдалих довгий список
      Тягнувся пострiляти лисок.
      Щоб чорний зяб голодний вовк
      Вблизу осель не довго товк
      Ловцi збираються в засаду,
      Ватага дружна, тут доладу,
      Щоб скоротити довгий шлях
      По ще не згораних полях
      Взять транспорт прохiдний, потужний
      Наш Юра визвавсь. Регiт дружний
      Колгоспний автопарк трясе,
      Поки водiй пальне несе.
      Згадали про загони вдалi,
      Трофеї. Вигадки немалi
      За правду йшли, стволи з чохлiв
      Нервово рвала юнь зелена,
      Та нiжно - все ж не веретена.
      Живих, веселих звукiв хор
      Не раз облаяний мотор
      Перебивав своїм гарчанням,
      Та остаточним сподiванням
      На рiвний оберт двигуна,
      На тон протяжний мов струна
      В суботнiй вечiр не здiйснитись,
      Даремнi спроби, бiльше злитись
      Не в силi й Юра, за всiма
      Вiн йде похнюплений, дарма
      Його втiшають, не дрiбниця
      Пекельний сором - хижа птиця
      Натуру впевнену клює,
      Досада гнiву додає.
      Хороший настрiй з всiх в Миколи,
      Вiн не гуде, як в травнi бджоли,
      Не зводить серце вiд рубцiв,
      Бо вiн вiдсутнiй мiж ловцiв.
      Причину годi вiдшукати,
      Сердитий Юра бiля хати
      Не бачить рiдну жiнку, дiм
      Порожнiй теж, лиш вiтер в нiм.
      Самотньо вперся в теплу грубу,
      Та за годину чорну шубу
      Вкотила з двору панi нiч.
      Лишатись з нею вiч-на-вiч
      Бажання Юра не знаходить,
      До школи дзвонить, де ще ходить
      Дружина люба в пiзнiй час
      I Юра мокрий вiд образ,
      Що пiвдоби снують невпинно
      На шлях iде, але йде чинно.
      Не бавить осiнь календар,
      Не грiє вулицi лiхтар,
      Не залишає слiд брукiвка,
      Повiтря гладке - чисто плiвка.
      Але i в нiм чудесний лик
      Перед яким муж славний звик
      Любов, як владу проявляти
      Не вiдбивався, в рiднi шати,
      Вже вiдчуваючи бiду,
      Вiддавши розум свiй труду,
      Складнi розгадувать загадки
      Вертався Юра без оглядки.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    26. LX
      Наташа дужче мружить очi
      В них мрiї просяться жiночi,
      В них джерелом уява б'є,
      Їх погляд душу видає
      I серця щем. І першi сльози,
      Як то квiтневим небом грози,
      Тепла жаданого гiнцi
      От-от проллються на лицi.
      Надiї сповнена тривога
      Розраду кличе, вiд порога
      Назустрiч їй кохання йде,
      Рятунку серце не знайде
      I переповнене любовi
      До серця сни шле загадковi.
      Затихнув дощ, та ще видна,
      Вогнем освiтлена з вiкна
      Журба дерев, порожня школа,
      Холодних вулиць тиша гола.
      До свiтла з них крiзь чисте скло
      Маленький зiр велике зло
      Мiж двi душi щасливi вносить,
      Так довго терпить, не голосить,
      У пам'ять впустить, аж на дно,
      Як в грунт засiяне зерно,
      Несе повз мутнi водориї,
      Недавні свiдки, та нiмиї,
      Знайшли в собi єдиний дар
      Вiдбити мiсяця муар.




      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    27. LIX
      В один з холодних вечорiв
      В просторiй вчительськiй горiв
      Веселий вогник, дощ стiною
      Завадив шлях мойму герою
      Продовжить далi. Щiльний дах
      Виднiвся поряд, в двух ступнях.
      Перечекать негоду в школi
      Доцiльним видалось Миколi.
      В пiтьмi повiльно час спливав,
      А натиск зливи не вщухав.
      В одноманiтностi хвилини
      Здадуться довшi за години,
      Щоби прискорить їхнiй бiг
      Ступив Микола за порiг.
      Пiшов знайомим коридором,
      Не переймаючись докором,
      Поспiлкуватися хотiв
      Iз кимсь ним знаних вчителiв,
      Чи вкотре знову своє вмiння
      Демонструвало провидiння.
      Пiднявсь на другий поверх, там,
      Тугого свiтла вузький злам,
      Пролiг по стелi коридорнiй,
      Один вiн в порожнечi чорнiй
      Йшов з непричинених дверей
      I погляд привертав очей.
      I чує Коля тишу в тишi
      I бачить риси наймилiшi,
      Хвилястих кучерiв руно
      Й зелених очей чисте дно.
      Наташа зошити гортає,
      Забутi коми проставляє,
      Школярськi править помилки,
      На полi ставить галочки.
      Ковзне розсiяно диктантом,
      Червонi губки стулить бантом,
      Примружить вiї i зiтхне
      Мов щось згадалося сумне.
      Знайома сцена, повторяюсь,
      В чому признатись не вагаюсь
      I почуттiв не притаю -
      Люблю Наташу я свою.
      Ось зошит кинула розкритий,
      Листок, словами щiльно вкритий,
      Дiстала чи не з гаманця,
      Вп'ялася зором, до кiнця
      Рядки в листку пробiгла тому
      I знов читає по-новому.
      Як неба чистого блакить,
      Так чистi, вiльнi в цюю мить
      Душi смiливi сподiвання,
      Умовнiсть змушує в вигнання
      Збиратись скоро котрий раз
      Чiткий курсив простеньких фраз.


      Зрони уваги крапельку, без смiху
      Пожежу серця словом пригаси,
      Благаю погляд твiй, як слабку втiху
      Взамiн полону зверхньої краси.

      Я винуватий сам, але без болю
      Тобi прощаю свiй невчасний гнiв,
      Ми молодi, скажи навiщо волю
      Так жартом злить? Мiй розум закипiв

      Ревнива хвиля серце зупинила,
      Не знаєш ти, який у неї шквал,
      Коли тебе якась крутила сила
      Мiж друзiв наших, наче мiж дзеркал?

      Нащо до їхнiх грудей тислася вiдкрито?
      За що менi нi знаку на лицi?
      Хто здатен так любить, щоб муки цi
      Перетерпiть пристойно несердито?

      Не чуєш ти серцевого биття,
      Тебе смiшить його шаленна мова,
      Хто ж я тобi, розвага тимчасова,
      Знаряддя помст за кривду почуття?

      На самотi з невiданням глибоким,
      Страшуся низки щойних помилок.
      Прошу, озвись! Не дай зробити крок
      Шляхом необоротностi жорстоким.

      Бо наодинцi з мною погляд твiй
      Палкий, твої дихання i постава
      В моїх обiймах, про вiдсутнiсть права
      Ти не шепочеш в згодi мовчазнiй.

      Твоїм чарiвним зором скутий,
      Солодкий стан твiй з рук не вiдпущу,
      Твiй голос, навiть в снi почутий,
      Менi теплiший лiтнього дощу.

      Якщо зв'язку мiж нами нi на йоту,
      Прощальним поцiлунком ощаслив,
      Як в пам'ять про тебе одну щедроту
      Нехай замiнить щиростi порив.



      Так краявся, щоправда в прозi,
      Перебуваючи в облозi,
      Останнiх iскор сподiвань
      Микола, я ж нехитку грань
      Мiж прози й рими в вечiр темний
      Переступив, якщо вiд'ємний
      Вбачає хтось у цьому змiст,
      Так заперечу, новелiст
      З героя вийшов би невдалий,
      Тож як не шкода, шмат немалий
      Зiзнань занадто вже палких
      Я вiддiлю вiд речень цих.
      Але моя Наташа рада,
      Для неї граматична вада
      I непомiтна ... й взагалi
      Сонети скiфської землi
      В цю мить вона змiнять готова
      На кiлька лiтер, на пiвслова,
      З листа промовлених рядком
      При допомозi вчених ком.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. LVIII
      Услались золотом сади
      Минуло лiто назавжди,
      Останнє лiто мого твору,
      В свiдомiсть осiнь входить з двору,
      Не з тим теплом, не чарiвна
      Ночами темними вона
      Загляне з реготом в вiкно,
      З чолом, як виблякле рядно.
      На дива злого з казки схожа,
      Сирi вiтри, її сторожа
      Виттям далекої вiйни
      Миколi обривають сни.
      В змiїнiм шипi Коля чує
      Слабенький клопiт, полiрує
      Гiлками яблунька шибки,
      Кора вся стерлася, бруньки
      Не вкриють ближнiх вiт весною,
      Переплетiнням сухостою
      В скло б'ється вперте деревце,
      Клеврети осенi в кiльце
      Обiймуть стовбур, розхитають,
      Вiдпустять, свистом налякають,
      Грозять зламати, а воно
      На зло їм стукає в вiкно,
      Щоб серцю через мовнi грати
      Свою тривогу передати.




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    29. LVII
      Надходить нiч, не хмурий зовнi,
      Згадав Микола вправи мовнi
      I пробудив писацький хист,
      Дiстав паперу чистий лист,
      Набрав чорнила в авторучку
      I вивiв гостру мов колючку
      I стiльки ж тверду букву "ел".
      Останнiм подихом джерел,
      Що пересохнуть мають скоро
      Сплелися в речення прозоро
      Страждання юного життя,
      Чи вiн звiльнивши почуття
      Вiд виру внутрiшнього гнiту,
      Зiбравсь повiдать всьому свiту
      Про нероздiлену любов?
      Уже смiюсь, оце б то дров
      Вiн наламав своїм сюжетом,
      На жаль, заплаканим сонетом,
      Читач, тобi не втiшу слух,
      Хоча лише пiд ранок вщух
      Пера нового скрип, вiн в змозi
      Був написати тiльки в прозi.
      Перечитав, в конверт вложив,
      Поштову марку налiпив,
      Кому..., чию адресу пише
      Продовжу розповiдь пiзнiше.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    30. LVI
      Коротка нiч. Мов стиглий плiд
      З-за горизонту сонця схiд
      Шле новий ранок Українi,
      Хто скаже, де бувають синi
      Небеснi дена вже в ту мить,
      Коли зоря ще мерехтить?
      Яка краса червоний ранок,
      У трав пахучих, полонянок,
      Як смiх срiблястої роси
      Свої озвуться голоси.
      Куди чистiше люстр плаксивих
      Поверхня озера, мiнливих
      Клубкiв туману густина
      I неозора далина.
      До чого тут природа краю?
      Пейзаж, та все ж я помiчаю:
      Микола став другий лицем,
      Гординя знищена тихцем
      Не спелинає бiллю груди,
      Невже бажань незбутих руди
      Це є i муки i любов?
      Невже вони спокiйну кров
      То гнiвом труять, то обманом,
      То ясний розум хитрим планом
      В хвилину злу скаламутнуть
      I нерозумний жарт утнуть.
      Та варто збутися сонливих
      Сполучень, зайве хворобливих
      I перестане повсякчас
      Уявна зрада кривдить нас.
      Як не затулить свiтлий обрiй
      Натурi мiцнiй i хоробрiй
      Образа смiшна з сторони,
      Гаряче полум'я вiйни
      Душевних протирiч не в'ється,
      Та чи ж тодi любов'ю зветься
      Любов нам долею дана?
      Чи сила в нiй тодi видна,
      Щоб долi виклик кинуть чесний?
      I ще, момент є iнтересний.
      В яких краях, якi жiнки
      На млоснi потиски руки,
      На губ слюнявих дотик слизький,
      На осоружний шепiт низький,
      На звислi складки пiдборiдь,
      На черепiв блискучу мiдь
      За розрахунки тимчасовi,
      Чи подарунки випадковi,
      Покiрнi долi, в напiвтьмi
      Змiняти визвуться самi
      Душi вiдкритої ревiння?
      Я предбачу, поколiння
      Нових Марiй i Катерин
      Куди практичнiше, полин
      Їх зауважень не сприймаю,
      Давно вже власну думку маю.
      Сиджу все рiдше допiзна
      Й паперу гладка бiлизна
      Вже менш чорнiє вдалим складом,
      Роки шикуються парадом,
      Роки пройшли свiй бiлий цвiт,
      Менi вже скоро тридцять лiт.
      Не затрiскоче, не заб'ється
      Плачем безмовним не озветься
      Сердечний м'яз наоднинi,
      Навiщо молодiсть менi
      Була дана? З сумним зiтханням,
      Не задаюся цим питанням.
      За бiль i свято перемог,
      Як повелiв новiтнiй бог
      Народ нещасний я не лаю,
      А запашнi картини раю
      Хвалити бридко, я не друг
      Порозфарбованих папуг.
      Я ось над чим мiркую вголос:
      До жнив зерном наллється колос,
      Тодi ж словами рукопис,
      Чи нiж цензурних бiсектрис
      Знайде в моєму творi ваду,
      Щоб найдостойнiшу громаду
      Звiльнить вiд працi чистий труд
      Вiддать в словесний пересуд?
      Нагальний гнiв передбачаю:
      - Цензура зникла з цього краю.
      Погоджусь, я ж то не дивак.
      Що полiтична щезла, так.
      Економiчна, оборонна
      (Потрiбна i не завжди чорна).
      Їх замiнила, знайте ви
      Цензура товстої грошви.
      Цей аргумент, потрiбно зважить,
      Всi iншi разом переважить.
      Я борг свiй зразу заплачу
      Лiричний вiдступ скорочу.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. LV
      Чи почуття зняло потуги,
      Чи вiдняли увагу други
      Та поступово чадний бiль
      Виходив з тiла... наче хмiль.
      Микола робить вкотре спробу
      Невилiковную хворобу
      Рецептом новим подолать.
      В мiсця з вiдтисками проклять
      Приїхав в надвечiрню пору,
      Блукав стежками без розбору,
      Цiкавiсть наче забавляв
      I акуратно спiвставляв
      Вiдомi з опису прикмети
      Й зблизька розгледенi предмети.
      Ось два дуби, мiж ними клен
      Вже не росте з давнiх-давен,
      Не затинає неба зводи
      Проект заморської свободи.
      Там далi певно дивний сад
      Був свiдком в лiтнiй зорепад
      Розваг з вiдтiнками покори
      Допоки фруктовi простори
      Тривожив легковажний писк.
      Напевно, що немалий зиск
      Бур'яну соте поколiння
      Ще має, бо його корiння
      З дiвочих слiз дощ оросив.
      Хоч час пеньки дерев згноїв,
      Та ще барвiнковий орнамент
      Фонтану трiснутий фундамент
      Не надто щiльно обплiтав.
      Це ж тут ранiше напував
      Вуста дiвочi струмiнь пружний,
      Це ж тут струмок води потужний
      Злiтав у спеку, щоб згори
      Розбитись в мокрий пил для гри
      Iз ароматом тiл жiночих.
      I вже не в стислих снах пророчих
      Траву зiм'яла пара нiг,
      Уяву топче їхнiй бiг.
      Двi сотнi лiт як не минали
      Мов зерна перлiв, мов кристали
      Предмети милi старини
      Сiяють знову, та вони
      Не затиняють лик чудесний,
      Якщо i привид, то тiлесний.
      Розлад панує в почуттях,
      Минуле й дiйсне на паях
      Тривожать спiльно серце Колi
      Чи дух Ревеки, може Олi
      Блукає образом одним
      З лицем прекрасним, та сумним.
      Сумним, сумним, як в жовтнi квiти,
      Що з першим холодом склянiти
      По ранках стали пiд вiкном,
      Уже пройнятi довгим сном.
      Хвилину, двi не бiльш довкiлля
      Ясного розуму зусилля
      Сприймало в мрiйливих тонах.
      За горизонт мов швидкий птах
      Ефiрна фея вiдлетiла,
      Її душа, як сукня бiла
      Зорею пiзньою зiйшла,
      Де народилась, де цвiла
      Туди верталася промiнням
      Чи рiдко, згаданим видiнням.
      Широка аура її,
      Як в травнi першi солов'ї
      Нового накладу натхнення
      В застигле серцю сьогодення
      Внесла, чи то похмурий рiй
      Вчорашнiх складок блiдих мрiй
      Назавжди, розумом гаряче
      Бажання знищило юначе.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    32. LIV
      Зтьмянiлi букви стислих речень
      Про змiст, не вiльний заперечень
      Вiдлунь глухої боротьби,
      Смiливих мрiй, розлук, журби,
      Коротке щастя й бiди скорi
      Миколi донесли, в мiнорi
      Якiсь хвилини вiн, як я,
      Та врештi розповiдь моя
      Скiнчитись мала би щасливо,
      Якби герой собi на диво
      З листкiв пожовклих хоч рядок
      За натяк взяв чи за урок.
      Чому б iсторiя не вчила
      В любовi надто цьомна сила,
      Щоб розуму здалась вона
      Їй силу дав ту Cатана.
      Як починалася запекла
      Вiйна добра з загоном пекла
      I бог наборами чеснот
      Озброїв люд, щоб заколот
      Бiсiвський подолати зразу
      Та швидко винищить заразу,
      Тодi за всю пiдступнiсть зла
      Любов сильнiшою була.
      Куди не вткнув би дiдько роги
      Нiде не бачив перемоги.
      Любов будила доброту,
      Любов зганяла пiдлоту,
      Погорду, жадiбнiсть потворну
      I марнославства заздрiсть чорну.
      На тiй i цiй з земних пiвкуль
      Перетворити в круглий нуль
      Душi невинної страждання
      Любов готова, та в змагання
      Лукавий правила змiнив,
      Любов просту вдесятерив
      Й тим пристрасть вигадав новiтню,
      Палку, слiпу, пiзнiше хiтню.
      Земним коханням весь цей сплав
      Проклятий бiсисько назвав,
      Ще й знахабнiлий вiд удачi
      То скалки льоду, то гарячi
      Ревнивi мрiї сам по дну
      Подружнiх вуз, як похiдну
      Кохань, знедолених в природi
      Понатикав по власнiй модi.
      Для сну нерадiсний сюжет
      Мiж раєм й пеклом паритет
      Любов тримає наодинцi,
      Комусь гiркi її гостинцi,
      Комусь пiснi, комусь смачнi,
      Хоча й недешевi в цiнi.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    33. -16-
      Багато раз потоки зла
      Вкруг сонця замкнутим дозором
      Земля ганебно пронесла,
      Багато раз трубили хором
      Знавцi земного почуття
      На кшалт чи бути чи не бути.
      Хоч взад немає вороття
      Касян усе ж не змiг забути
      За дев'яносто дев'ять лiт
      Любовi першi поцiлунки
      I їх ростки i дивний цвiт.
      Не раз вони душевнi струнки
      Уберегли вiд всяких бiд,
      Коли у нерчинськiй копальнi
      Окремi iстини в загальнi
      Вузли сплелися, їхнiй плiд
      Грiв серце й душу в мерзлiй глинi.
      Вiн повернувсь через роки,
      Нiщо не вручив Українi,
      Та довгими були ковтки
      Води з колодязя. А Оля?
      Змiнивсь, змiнився милий край,
      Де був колись зелений гай
      Уже шматки сухого поля.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    34. -15-
      Блукали пам'яттю вчорашнi
      Надiї, сповненi добра,
      Змiняли їх подiї страшнi,
      Години згаянi. Стара
      Несправедлива випадковiсть
      I непорушнi сили зла
      Хилити стали юну совiсть
      До їх грiховного кубла.
      Тваринний жах прийнять нагально
      Життєвих радощiв потiк,
      Як всiх нещасть зворотнiй бiк
      Волав настирливо, благально.
      Та в резонанс того крику,
      У мить незримого пiзнання
      Струснув Касян те налипання,
      Побачив стежечку вузьку
      До нездiйсненого бажання
      I Олю в бiлому вiнку,
      Живцем вiддату на заклання.
      Сказав юнак: "Моя вина,
      Я випив чадного вина,
      Не розiрвавши пут неволi,
      Та знаю твердо, милiй Олi
      Вже в радiсть радощi мої
      Були б, хоча й позбутi смiху.
      Та за одну сльозу її
      Не залишу їй жодну втiху".
      За покалiчену любов,
      За неблаганну мить розлуки
      Касян, знетямлений вiд муки
      Доротi серце проколов.
      Пожбурив канделябр на килим,
      З порогу скочив у сiдло
      Вiд гнiву рухом оп'янiлим
      Направив коника в село.
      Примчав в хвилини диким чвалом
      I ще не вiрячи очам,
      Горбату карлу пополам,
      Правдивим пройнятий запалом,
      Ледь не зрубив залiзняком -
      Цьому завадили гайдуки,
      За ним пiдкралися тайком
      I заломили грубо руки.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    35. -14-
      Ще пахолк мчав тобi наказ,
      А грубих хлопiв сповiстили:
      "Хто в працi в полi не ув'яз,
      Не надривав у лiсi жили,
      Хай поспiшає на майдан,
      Порозважатись на весiллi,
      Яким великодушний пан
      Серця вiнчує скороспiлi
      Красунi першої навкруг
      I найщасливiшого з слуг,
      Чиї поступки завжди вiрнi
      I безсумнiвнi i помiрнi".
      З пiснями дiву одягли
      У плаття перлами розшите,
      В каретi в церкву повезли.
      Похмiлля споглянувши сите
      Двiрська команда вся гуртом
      Поспiшно рушила за нею,
      Щоб за годину вже свинею
      Їству вiддатись за столом.
      Ти вже був тут, а наречену
      Щасливу всю (гадаю так)
      За ручку лагiдну крiпак,
      Топiру вийшовший на сцену,
      До вiвтаря жадливо вiв.
      Схизматський пiп ваш до вiнчання
      Уже зготовився зарання,
      Без зайвих клопотiв i слiв
      Звершив, надiюсь, механiчно
      Цей втаємничений обряд.
      Пред богом i людьми навiчно
      Вона дружина, та навряд
      У цю хвилину та й довiку
      На її зблiдлому чолi
      Пройдуться щастя патрулi...
      Вона вiддана за калiку.
      Без краплi сорому, без знань,
      Огидний дотику i зору,
      Зiгнутий хворiстю горбань
      Їй чоловiк, пiд цю потвору
      Невдячну дiвку кинуть варт,
      Щоб пам'ятала аж до скону
      Про панську ласку i про жарт,
      Зiгратий з нею по закону.
      Сопуть їй певно колисанку
      Вологi нiздрi - два свищi,
      Та вже розбудять цього ранку
      Безкровнi губи - два хрящi,
      До кровi рватимуть осанку
      Кошлатi пальцi, як хрущi,
      Ще роз'ятрять на шиї ранку
      Зчорнiлi зуби мов клiщi,
      Й бацильним гноєм наостанку
      Протруять слизистi прищi.
      З доби в добу такiй тортурi,
      Лиш в небi спалахне зоря
      Пiддата хiттю злидаря,
      Хай вiдповiсть на власнiй шкурi,
      Чи вкрита срiбним сяйвом нiч
      Так славна, щоб змiнить покої
      На бридких дотикiв сувої
      I мрiй дiвочих паралiч?
      Та я вже звiдси чую, долi
      Вона своїй прокляття шле
      Хоча стерпiть тiлеснi болi
      У неї серце не мале,
      Та певно бiльш за форми голi,
      Якi створiння ковчить зле
      Нещасний розум й душу Олi
      Стражданням щастя розiтле,
      Которе ти в її уявi
      Спiзнаєш сам за свiй обман.
      Солодкий був в тебе роман
      Ось тiльки наслiдки трухлявi.
      Все ж ти розумний, не рiвня
      Тобi крiпачка неписьменна,
      Безмовно гарний, за чверть дня
      Тебе кохає жiнка вчена.
      Рятую я тебе, повiр,
      Так будь же вдячним за мiй вчинок
      Звiльнися серцем, мiй кумир!
      ...I в почуттях не знай зупинок.
      Розкрию я для спiльних втiх
      Багатства щедрого намету,
      Удвох, не таючись вiд всiх,
      Ми сядем в золоту карету,
      Європи свiтлої красу
      До твого зору донесу.
      Музичний Вiдень i Варшаву
      Старого Рима древню славу,
      Парижа вiчного церкви
      Чи в Петербурзi бал недiльний,
      Що хочеш бачити? Назви,
      Не бiйся помсти, ти вже вiльний.
      Твiй пан продав тебе менi
      По ним встановленiй цiнi".



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    36. -13-
      Проснувся вiн. Де свiтло дня?
      А Оля де? Де добра фея?
      Де галаслива метушня?
      Чом тихо все? Ось Доротея
      Долонi стисла в кулаки
      I не смiється вже, регоче,
      В нiй проступило щось сороче,
      Недавнiй ролi навпаки.
      "Будися, любчику, невдаха,
      Одкинь минулеє смiття,
      Хоч по тобi сумує плаха,
      Та ти отримаєш життя.
      З ночей Венецiї в болота
      Щодня ми мчали без пригод,
      Нарештi в'їхали в ворота
      Щасливий нас вiтав народ.
      Всi цi селяни, то худоба
      I неотесанi й бруднi,
      Та я про iнше, схилив лоба
      Вiд втоми пан, та голоснi
      Подiї сталися вже в спальнi:
      На килим рухнула одна
      Крiпачка досвiдом бiдна
      Й говорить речення благальнi.
      Про милiсть просить неспроста,
      Второпать важко наодинцi,
      Що за страхи волають в жiнцi, Та лиш калиновi вуста,
      Зiзнанням щирим привiдкритi,
      Припали пану до ступнiв,
      Слюною сюзерен скипiв,
      Себе не тямлячи, налитi
      Вiд лютi кольором свинцю
      В його на шкiрi дрiбнi спори, Напевно близькому кiнцю
      Крiпацький розум Терпсiхори
      Вiддався подумки в ту мить,
      Коли хотiв вас пан згноїть,
      В темницю кинути за грати,
      Живцем у землю закопати,
      В болотi чорному втопить,
      Мiж коней голими порвати,
      Чи щоб уйнять надмiрну прить
      До смертi власно зашмагати.
      Такий-то нелюд пан i звiр,
      Грiхом насичена утроба,
      У нього поклик i хвороба -
      Розпусти тiла повний двiр.
      Менi байдужа та рабиня,
      Але не ти, щоб врятувать
      Твоє життя немале вмiння
      Приклала я i слабку стать
      Тепер тiлесно не карати
      Вельзувла вмовила сама.
      Навiщо злитися дарма?
      Принаймнi краще розiграти
      На ранок тайно для обох
      Веселу п'єсу на три дiї,
      Що часто нам в днi золотiї
      Комедiантки без панчох
      На площах Генуї та Риму
      Через одну спiвали в риму.
      Уйняв пан розплеснутий гнiв:
      "Вогню не треба i палiв".
      Другу чоло вдягає маску,
      Вiд злостi губи не тремтять,
      А очi сотнею багать
      Прихильнiсть видають i ласку



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    37. -12-
      Мовчить юнак, не має слiв,
      Щоб подив звуком передати,
      А панi в чарочку сама
      Йому горiлки крадькома
      Повiльно стала наливати.
      I просить випити, на дно
      У келих ллє собi вино,
      Та ще не п'є, її велiння
      Слузi набратися терпiння.
      Що в тих карафках за зiлля
      Кас'ян не може зрозумiти,
      Здалось, предмети довкiлля,
      Хитнулись, стали червонiти.
      Немов Венери молока
      Вiдпив вина шипучу пiнку,
      Не бачить панi, бачить жiнку,
      Знадливу жiнку, звисока.
      Вона смiється, вся хiтлива,
      Руками груди пiдвела,
      Її волосся - iскор злива,
      В її очах нi краплi зла,
      У рухах певна i смiлива,
      Подiбна водам джерела.
      У неї пахне чиста шкiра,
      Як перед грозами полин,
      А голоском спiває лiра
      Чи знаменитий клавiсин.
      Вуста палають мов багаття,
      Дихання часте мов вулкан,
      Сповзає долу легке плаття
      I оголяє щедрий стан.
      Краси i форми без помарки,
      Одна з одною заграють,
      То поять, то зненацька п'ють
      Струєю серце наче з чарки.
      Нема опори, на диван
      Упав юнак, скотивсь на килим,
      Подобом сну хмiльний туман
      Йому постав обличчям милим.
      Нестало сили у плечах,
      В легенях кисню надто мало,
      Багряна куля у очах,
      Зiрвалась, враз усе пропало.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    38. -11-
      Пора пору зміняла швидко,
      Минула осінь дощова,
      Зима без снігу, стало видко
      Як гай листочки розкрива.
      Весна натхненно виступала -
      Несли по небу журавлі
      Пісні на бистрому крилі.
      Теплом погода забавляла,
      Цвіли черемха i бузок.
      Прощайте, тижнi холоднечі!
      Зоря в небеснiй порожнечi
      Запалить вогники сердець -
      Готова Ольга вже до втечi
      З коханим-любим під вінець.

      Минули термiни чекання,
      Пташок дзвінких весняний спiв
      Розвiяв залишки вагання.
      Юнак засмучений повiв
      Сховати коней від пригоди,
      На день у темному яру,
      Бо, видно, втрутились у гру
      Дрiбнi стороннi перешкоди.

      А ополудні козачок
      З наказом – до палацу спiшно
      З’явитися – прибіг. Невтiшно
      Тремтiв дитячий голосок:
      "Скачiть, Касяне, мчаться коні -
      Владики критий екіпаж.
      Нiхто не ждав, носились соннi
      Двiрськi, селяни. Пильний страж
      Собак спустив, і канделябри
      Всю нiч горiли нагорі.
      У пана очi, наче зябри,
      І погляд хижо так горів".

      Ліпити здогадки похмурi
      З почутих слiв нема часу!
      Касян скакав – своєї шкури
      Не шкода - невеликий сум -
      він навіть не розтулить рота…
      Лежить тривога на лиці -
      За Ольгу страшно. Вже в кінці
      Шляху - узорчасті ворота,
      Алея далi, чистий плац.
      При входi в мармурний палац,
      Де глiд рясний в теплi буяє,
      Його Дорота зустрiчає.
      О що за диво - бо рука,
      Її рука до вуст Касяна
      Як цвiт городнього бур'яна -
      Приємна з виду, та гірка.
      Сама простягнена - чи сп'яну
      Велична панi? Говiрка,
      Щебече фрази нехолоднi,
      Дзвінкі i гострі, мов стрiла.
      Чом добра до слуги сьогоднi?
      За стан схопила й повела
      Його до зали. Нi людини,
      В палацi світло, як в раю.
      Скульптур жiночих голi спини,
      Пузатi вази, інший крам -
      Премудрi тюркськi серпантини
      І сяйво сонця по краям
      Картинних рам - єдинi свiдки
      Палких жіночих хвилювань.
      А на низькiм столі наїдки,
      Мiцнi наливки i шампань -
      Із цими ласими дарами
      Мiж ананасових хвостiв
      Присісти тягнуть руки дами.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    39. -10-
      З тих пiр вiдчув Кас'ян вiдразу
      До безтурботностi вiдразу.
      Позбувсь мiцних обiймiв сну,
      Мiцної випивки вiдраду,
      Зiр напрягнувши мов струну,
      Блукав посеред дня по саду
      В надiї марнiй мiж дерев
      Рухливий стан зустрiти знову,
      Iскристий смiх почути, мову
      Прихильнiсть рiдку королев.
      Вiн догадавсь чиє купання
      Так необачно обiрвав
      I чим закiнчитись остання
      З навитих юнiстю забав
      Могла для нього, тiльки свiтом
      Пройшовсь засвітла страшний чорт,
      Постукав з реготом копитом,
      А найпiдступнiша з когорт
      Бiсiвських слуг - слiпа упертiсть
      Зронила крихiтне зерно.
      Якби не вдавана вiдвертiсть
      Лягти на плiдний грунт воно
      Ростком живучим не зумiло,
      А так безпечнiсть, як вапно
      Всi плями сумнiву набiло
      Затерла чисто. Крiзь вiкно
      Дiвоча усмiшка привiтна
      Здаля встрiчає юнака,
      Два рази в тиждень мов зблизька,
      Чужому зору непомiтна.

      Прийшла пора гарячих жнив,
      Хлiбного колосу налив
      Розсiяв в хазяїв увагу,
      Щоб вдовольнити гiрку спрагу,
      Кас'ян убравшись мов паяц,
      Хвилину вичекав пригожу,
      Знадвору обiйшов сторожу,
      Проникнув вкрадливо в палац.
      I затаївся, бо терпiнню
      Довiрив потайки свiй шанс
      Пройти по слизькому камiнню
      Вдержать над прiрвою баланс.
      Та стало вгодно провидiнню
      Штовхнуть омрiяний романс
      Йому назустрiч майже зразу,
      Та так, що мимовiльний жах
      З рук нiжних вирвав тонку вазу,
      Кас'ян як тут, та на словах
      Непросто виразити речi,
      Якi смiливо сам собi
      Сказав. На щастя, порожнечi,
      Провали лексики грубi
      Вiдвертий погляд надто вдало
      По симпатичностi душi
      Заповнить глибше за вiршi,
      Ним серце серце напувало.

      Любов! Любов? Полiський край,
      Ранiше знав лиш по частинах
      Це почуття. Хiба в хвилинах
      Надiя змiнює вiдчай?

      Коротшав день, але повiльно.
      Для двох палаючих сердець
      Пiд сонцем стрiтись недоцiльно
      I все ж дивись, Кас'ян не жрець
      Кохає Олю не спонтанно,
      Її любов'ю дорожить
      Шепоче вкотре "Мила, панно!
      Не станем господа гнiвить,
      Добуду конi я i грошi
      I паспорти для нас хорошi.
      В краї, де зрiє виноград
      Помчим негайно, буду рад
      Вдалi вiд рабства працювати,
      З тобою в щастi будем там,
      Нас не спинити злим панам
      I ними посланi солдати
      Нас не спiймають, панським псам
      Я кинув кiстку, нижнi грати
      Для духу твердого шаткi,
      Гляди, ми в щастя на порозi,
      Дарунки долi так близькi,
      Ми обвiнчаємось в дорозi...
      Люблю тебе, засвiдчиь бог,
      Життя своє в замет льодовий
      В червоний жар, в страшний острог
      За тебе кинути готовий".

      Даремно рiзали слова
      Небес несходженiсть далечу,
      Всерйоз чарiвна голова
      Боялась й мрiяти про втечу.
      Ставали губи крижанi,
      Лице спотворила покiрнiсть,
      Вуста тремтять постiйне "Нi,
      Ми збережем душевну вiрнiсть,
      Як разом, так i в сторонi,
      Мiй милий, ти, твоя настирнiсть
      Накличе кару i бiду,
      Ми не уникнемо суду,
      Пан дожене, всi одностайнi,
      Найкращi конi в нього в стайнi.
      Помститься рiдним вiн, батькам,
      Здамось на милостi панам,
      За вiрнiсть кривди нам не вчинять
      Прощення вимолим в ногах,
      Мiй милий! Правда ж нас не спинять
      Нi панський гнiв, нi мiй же страх?"
      Так повелось: iз вуст коханих
      Сильнiша вiра за знання,
      Кас'ян вiдчув, що навмання
      Запалом вичавить поганих
      Холопських звичок поколiнь
      Iз серця милого, як з свого
      Не скоро вдасться, що ж нiчого,
      Достатньо часу є i вмiнь.
      В книжках Руссо набрався сили,
      Руссо! Руссо! Чого навчили
      Твої думки, твої рядки?
      Втiм Оля теж, як всi жiнки
      Щоразу опиратись рада,
      Все менш i менш, як тiльки знов
      Звучала в серцi серенада,
      Що зробиш, ось така любов.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    40. -9-
      В один з липневих днiв до двору
      До управителiв по план
      Юнак з приємним ликом зору
      Нагальним чином з ранку зван.
      То був лiсник, його робота
      Для пана вельми до душi,
      Коли тому була охота
      Iз товариством по глушi
      Первiсних нетрищ поблукати,
      Свиней, оленiв чи лисиць
      Для забаганки пострiляти
      Iз iнкрустованих рушниць.
      Вiн молодий, та вже статечнi
      Набутi досвiду дiди
      Вважають, що думки завжди
      У нього слушнi i доречнi.
      Та що дiди, бувало пан,
      Як друга обiймав за плечi,
      Забувши про вельможний сан,
      В мiцний мороз вiд холоднечi
      Бiля трiскучого вогню
      Сам наливав iз фляги старку,
      За руки тиснув мов рiвню,
      Коли кружляли дружню чарку.
      Кас'ян, таке у нього ймення
      Занадто здiбним був до вчення
      (Хоч пан цього не цiнував
      Йому це трохи попускав).
      Тому привiз в палац на схвалу
      План-схему мiсць, де доладу
      Сосну садити молоду
      Й на дрова вивезти упалу.
      А управитель, пан Вiнцент,
      Роздертий клопотами вщент
      Десь забарився, його слiду
      Нiхто не бачив до обiду.
      Кас'ян залишив кабiнет
      (Спекотний полудень у липнi)
      Минув будiвлi однотипнi,
      Сумний наспiвував куплет.
      Так вийшов на пологi схили,
      Де щирець лиже гладь води,
      А вiтру скромного труди
      Тонкий очерет не схилили.
      Бадьорий бiг прозорих хвиль
      Приносив свiжу прохолоду,
      Та прикладав дрiбних зусиль,
      Щоб скаламутить чисту воду.
      Враз в гармонiйний нашепт вслиз
      Стороннiй плюскiт домiшався
      Русалки хитрої каприз
      В нiм юнаковi видавався.
      Пройшов ще кiлька крокiв, й там
      За вiттям верб, зiгнутих в плачi
      Позбутий дива недостачi
      Новий вiдкрився вид очам.
      Поверхню озера ласкаво
      Куйовдить грацiя сумна,
      То бризки знiме величаво
      Долонi помахом вона,
      То без спiху з волосся пiну
      Струєю вижме в лоно вод,
      То срiбних рибок хоровод,
      Що залоскоче по колiну
      Беззвучно тiнню розжене
      Вдихне глибоко i впiрне.
      Глядить Кас'ян, не наглядиться
      Багатство вроди в нiй iскриться,
      Яких народiв буйна кров
      Перемiшалась в пружнiм тiлi?
      Чи то з'єдналася любов
      Природи щедрої в всiй силi
      З дарами чистих почуттiв?
      Чи муку ласк великий генiй
      Берiг на протязi вiкiв,
      Щоб вiдновить не в формi вченiй?
      Талант творця в багряний бант,
      Губiв, смачних для поцiлунку
      У очi, вiрностi гарант,
      На щоки, коси, в шию струнку,
      В немов облитi молоком
      Пiвкулi грудей, руху вiльнi,
      На волоски, як просо щiльнi,
      Порослi по лубку струмком,
      На сонця, схованi в колiна,
      В рожеве полум'я соскiв,
      Троянд згорнутих пелюсткiв
      Розливсь, як повiнь повноцiнна.
      Пройшов по плечах, по спинi
      I по ступнях, що в щирцi днiли,
      Зайняв i пальцi чепурнi,
      Тай зубки снiжисто бiлiли.
      Стидом у вiдповiдь стиду
      Натура не озветься тайно,
      Кас'ян з-за верби, на виду
      Русалки цьої став негайно.
      Перш нiж переляк смужку брiв
      Зiгнув трикутником зубастим,
      Перш нiж густо зачервонiв
      На щоках сором й вдаром частим
      Кров серця скронi досягла,
      До слуху дiвчини сягла
      Iз вуст юначих стисла фраза:
      "Як звать тебе?" Та ось образа
      За недостойну поведiнку
      Переросла у справжню лють,
      Вiдчай здмухнула, як пiр'їнку,
      Гнiвним обуренням снують
      В зелених очах iскор зливи,
      У рухах впевненiсть i лет
      Iнстинкту дикого пориви
      Крiзь гострий, тонкий очерет
      Несуть, несуть розкiшну вроду,
      Як пташку, злякану у снi,
      Вона ввiйшла стрiлою в воду
      I за хвилину вдалинi
      Її чарiвна голова
      Пливла мiж хвиль на острова.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    41. -8-
      Вiдтодi хащi i поляни
      На шите золотом шатро
      Зеленi свитки i жупани,
      А далi снiжисте хутро
      Вже кiлька раз мiняли звично.
      Струмочок часу помiлiв,
      Новi красунi хаотично
      Скорiш унєсєннє чим гнiв
      В покої панськi закликали.
      Та от в одну з недiль святих
      Душi позбавленi васали
      Собi в старання зайвий штрих
      Приплюсували - на стежинцi
      Гарненьке личко встерегли,
      Умкнули тайно, як ординцi
      В палац в мотузках привезли.
      Там тиждень вже хрещена власнiсть
      Вiд страху вiльна i вiд слiз
      Не вносить в панське серце яснiсть,
      Вiд подарункiв навiдрiз
      Увагу очей вiдвернула,
      Покiрна наче, як нiма
      До долi вдячностi катма,
      Порад прислужниць як не чула.
      Натхнення тратить попусту
      В те лiто пановi несила
      Красуню розумом густу
      До нього доля прихилила.
      Хвилястi пасма чорних кiс
      Зухвалi риси шиї й рота,
      Лукавi очi, гордий нiс
      I пiдборiддя. Так, Дорота
      Умiла бiсикiв пустить,
      Зайнять цiкавим спiлкуванням,
      Або природним даруванням
      Уйняти смiх чи звеселить
      Позбутi юностi клiтини.
      Набувшись вволю у селi,
      Пан краєвиди з сажi й глини,
      Хлiви i клунi i хатини
      I їхнi стрiхи прогнилi,
      Курну дорогу й вислi тини,
      Гаї, дiброви, паруслi,
      Кущi, болотистi рiвнини,
      Жiнок в немалому числi
      На дива дальньої землi,
      Але в компанiї Дороти
      В один iз ранкiв розмiняв.
      А щоб маєток не захляв,
      То всi господарськi турботи,
      Палац, належних в ньому дiв,
      На плечi й розум вацпанiв
      Облишив, сповнених довiр'я
      Й покинув квапливо подвiр'я.
      Пташок у клiтцi золотiй
      Змiя обходом не лякає,
      Уночi сон, а вдень спокiй
      Здоров'ям тiло наливає.
      А управителiв сiм'я
      Дозорцi, спритнi економи,
      Тi день i нiч не знають втоми,
      Бо частка в кожного своя
      В льохах, в засiках i в коморах.
      Та все ж про мiру кожен з слуг
      Про чiльне мiсце на просторах
      I недоторканiсть подруг
      Здоров'ям сам вiдповiдає,
      Зате щiльнiше до горба
      Крiпацька свитка прилiпає,
      Такий закон, така доба.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    42. -7-
      От з вежi високо, з вiкна
      Її невiльниця сумна
      На небо дивиться журливо
      Ще покладаючись на диво.
      Молитву шепче, повнi слiз
      У неї очi фiалковi,
      Чумацький Шлях й Великий Вiз
      Безмовнi свiдки нелюбовi
      Крiзь тьму байдуже мерехтять
      Небесна гнiв i кара сплять,
      Закон iмперiї у штилi,
      Всi пiдкорились грубшiй силi.
      Стрiй смолоскипiв вартових
      Тривожив морок непроглядний
      Iз скрипом схiдцiв гвинтових
      Час ритуальний, час обрядний
      Для оргiй, звичних в цiй тюрмi
      Безповоротно наближався,
      Вже переможно посмiхався
      Оскалом бридким в напiвтьмi,
      Хижо жадаючи ясир,
      Гарячекровний звiр-упир.
      Душi вiдразу подолала,
      Ревека розумом речей,
      Жалем заплаканих очей
      Крихтину милостi благала.
      Допiру вражений впритул
      Її безопорним стражданням,
      Вiн серця чорного розгул
      Спинив, вложив своїм мовчанням
      Зерно надiї в душу їй,
      Нещасна дiвчина зрадiла,
      Подяки іскра з мокрих вiй
      Обтятi шовком форми тiла
      Тремтливо вирвала з тiнi
      Й обличчя риси чарiвнi.
      Портрети в залi милосердя
      Зронили крихiтні драже,
      Вони набачилась уже,
      Як троль потворний спересердя
      Зриває долу легку шаль,
      Безчестя крики, наче сталь
      Шматують серце мармурове,
      Знайоме все, лице лиш нове.
      Звiльнившись раптом, до дверей
      Бiжить нещасна полонянка,
      Злорадний смiх рябих грудей
      Її жахає, знов осанка
      Бридка жiночому єству
      Удавом шлях перетинає,
      Вiд страху пташку, ледь живу,
      Хитка надiя полишає.
      У шовку вузький перерiз,
      Ще вужча доля у рабинi,
      Огида ласк i ночi слiз
      Ревецi судженi вiднинi.
      Вiд втоми пружнiсть губить м'яз,
      Його ледь-ледь живити в змозi
      Лиш органiчна з всiх вiдраз,
      З надвору чути, на порозi
      Гарчать твариннi голоси,
      Назад безумна, бiля входу
      Без ланцюгiв голоднi пси
      Вартують примарну свободу.
      Крiзь скло розбите на балкон
      В порiзах вилiзла Ревека,
      Її молитва - страшний стон,
      Внизу смертельна небезпека,
      Позаду озвiрiлий глум,
      Нестерпний бiль i вiчний сум.
      Над головою зорi неба
      Життя початок, скiльки треба,
      Щоб крок зробити i навзнак
      У пащi кинутись собак?
      Хвилини, бiльше не тривожив
      Ту нiчку хряцанням щелеп
      Iстот накормлених вертеп,
      Червоним кольором зволожив
      Траву, яскравi квiти клумб,
      Пiдвiв орнамент бiлих тумб
      Рознiс тонкi кiстки по саду,
      Загрiб якусь пiд балюстраду,
      А ранок викинув росу
      На чорну дiвчачу косу.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    43. -6-
      Один багатий орендар
      Красуню доньку мав, Ревеку
      Неповторимiсть її чар
      Була помiтна ще здалеку.
      Плеяду недосяжних зiр
      Розумнi очi притиняли,
      А iншi риси не ховали
      Природи щедрий перебiр.
      Струнка й висока мов тополя,
      У рухах пух iз тих же вiт
      Добра i нiжностей роздолля
      I милосердя дивний цвiт
      Сплелись в характерi ще змалку,
      Її рука знiмала бiль,
      Неначе з пальця дрiбну скалку
      З сердець виймала злобну цiль.
      Вслухались в звуки її слова,
      Як в спiв весняний солов'я
      Мiщан обачливих сiм'я,
      Пихата шляхта загонова,
      Торговий люд, чини, панки
      I навiть фурiї-жiнки.
      Плюгавий власник винокурень
      Вiд чиншу розум розгубив,
      Задумав перспективний дурень
      Старої немочi налив
      Любов'ю жiнки лiкувати,
      Цiль незатiйливої гри:
      Подружню ласку в вечори
      В дружини сльозливо благати.
      Спочатку вдiв перебирав,
      В доречну вслухавшись пораду,
      Пiзнiш в дружини забажав,
      Здолавши скромностi заваду,
      Ревеку, квiтку чарiвну.
      Нагоду вибравши слушну,
      Явився перед нею вочу
      I просьбу, нiби парубочу
      Статечним складом проказав
      Наразi певний в результатi,
      Бо батько в сумiжнiй палатi
      Вже попередньо згоду дав.

      -Вiддавши молодiсть в образу,
      Не знайдеш щастя в бур'янi.

      Красуня так сказала зразу
      I додала смiливо:
      -Нi!.
      Смертельно скривджений коханець
      Про помсту думку день i нiч
      Мовби про втечу спритний бранець
      Носив, нарештi з хилих плiч
      Звалилась напасть повсякчасна,
      Донiс кудись комусь як слiд
      Через дозорця злобний дiд,
      Де пташка водиться прекрасна.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    44. -5-
      Нi дня прихильно не минало
      Для винуватих хлопських спин,
      В його фiльварку зовсiм мало
      Лозових лишилось купин.
      Бувало сам лупив з натхненням
      Волав до слуг:
      "Київ! Київ!"
      I одночасно смачно їв
      Пирiг, намазаний варенням.
      I не сягав крiпацький стон
      До цього звиклих перепонок,
      Вiн ночi першої закон
      Установив для бiдних жонок.
      Брав кожну там, де захотiв,
      Де в око падала нещасна,
      Потреба в нього повсякчасна
      До бiлих личок й чорних брiв.
      А цих красунь, ту вiдшукали
      В хатинi, де вона й зросла,
      Другу в плачi подарували
      Пани з подiльського села.
      Котрусь пахолки вкрали в мiстi,
      Обмiнив Марту на собак,
      Лиш донесла нашептом вiстi
      Чи за знекруглений п'ятак
      Лакузна челядь, чи за страх
      Про квiт краси в чужих дворах.
      Убогу думку непокори
      Вiдвертим глумом видаляв,
      У найвiддаленiшi спори
      Тлю безнадiйностi вселяв.
      Сталось, одна з нещасних бранок,
      Щоби уйняти бiль душi
      В тьму потайбiчної тишi
      Пiшла сама встрiчати ранок.
      Для помсти кат сiм'ю обрав,
      Страшною видалась розплата,
      Нагаєм в слiд її погнав
      В науку всiм малого брата.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25
      Самооцінка: 4

    45. -4-
      Якби людина мала крила,
      Насильно подолала страх,
      Впритул до шибки пiдлетiла,
      Заклякла б з подивом в очах.
      В бажання тiл переродився б
      Грайливих паночок наряд,
      А їх затiйливий обряд
      У теплi ночi довго снився б.
      Як шейх арабський, як султан
      Маєтку власник польський пан
      Напiвдрiмає напiвлежа,
      А вся його розкiшна вежа
      Данина модi схiдних тем,
      З її вiдвертими дарами -
      Достойний власника гарем.
      Лиш дивно зрiти за сniнами
      Рел'єфи тої сторони,
      Де банi церкв несуть хрести,
      А мiсяць, знак в алаха вiри
      Тут небом править лиш без мiри.
      В скульптурах знадливих рабинь
      Вершина древнього ваяння,
      Найосоружнiшу з гординь
      Краплина свiтлого бажання
      Пролита з статуй навпростець
      Розтле за лiченi хвилини,
      Заллє бездушностi щiлини
      У найчерствiшому з сердець.
      А скiльки вроди й зваби в станi
      Полячки-дiви з полотна,
      Кому всмiхалась так вона,
      Солодкогуба ясна панi?
      Прикраси з тисячi гирлянд,
      Решiтки з золотим вiдливом,
      I ложе з пелюсткiв троянд
      Магiчним пройнятi мотивом.
      Тут все нагадує про Схiд,
      Все тонким повниться устоєм,
      Овальних стрiлок плавний хiд
      Переривають плавним боєм
      Сну непiдвладнi дзигарi,
      Як час вiдмiряний старi.
      В той мент тишу тiєї вежi
      Порушать кроки тих же дам,
      На них спокусливi одежi,
      Властивi їхнiм голосам
      Надмiрнiсть, зверхнiсть десь пропали,
      Пропав пiдробний iнтерес,
      Серед вершкiв мистецтва зали
      Вони шедеври всiх чудес.
      Недавньо строга варшав'янка
      Припала пану до колiн,
      В напiблаженствi пестить вiн
      Її волосся, а осанка
      Позбута й латки прикриття
      Хiтливi будить почуття.
      Цiлунком бридким в слiд намиста
      Солодколюбцевi вуста
      Уп'ються з силою хлиста
      Й тьмянiє нiжна шкiра чиста.
      Покiрний рiй ефiрних краль
      Впускає з плеч прозору шаль,
      Полонить смiхом, вихилянням,
      Чарує зiр усiм старанням
      Окремо кожна й разом всi,
      Як кольори веселки рiзнi,
      Розлитi сонцем по росi,
      Одежi скинули наскрiзнi.
      Турчанка, надто молода,
      Литвинка солом'янокоса,
      Спiвачка Таврiї розкоса,
      Угорка, тиха як вода.
      Не хтить пан погляду вiдняти
      Вiд руху талiй, струнких нiг,
      Та ледве-ледве тiльки змiг
      Тих тiл вдихнути аромати
      А вже крутилась голова,
      Пройшла по серцю рiвна хорда,
      Так пiснi довгої слова
      Пiд жвавi звуки клавiкорда
      Тягнуть i стискують живi
      Потоки швидкої кровi.
      Ось панi Марта, бiла, бiла
      Легка мов ельф пiвнiчних саг
      Та не цурається розваг,
      Пригожа вся для цього дiла.
      Вельможний млiє мандарин,
      До Марти притиснувся боком
      I ллє iз келиха венгржин
      На груди наче ненароком.
      В туж мить, пiддавшись виру мрiй
      З соскiв вологу п'є вустами
      Наперекiр натурi злiй
      Томляться добрими парами
      Душi червивої кутки
      I розриває на шматки
      Природним покликом у панi
      Фаланги опору останнi.
      А плоть поступлива зблизька
      Така насичена i душна,
      То вся витка, то непорушна,
      Широка десь, а десь вузька.
      Повiтря свiжого легенi
      Благають, просять невпопад
      I всi несуться дружно в сад
      Мiж трави i кущi зеленi.
      Далеке свiтло вiд зiрок
      Соромить їх та далi, далi
      Юрба позбавлена моралi
      Ступнями зрихлює пiсок.
      Нагрiтi за день, несхололi
      Озернi води сколихне,
      Там смiх, там гра, там жiнки голi,
      I щастя водиться земне.
      Нiхто з дiвчат не розумiє
      Чому бiжить i не тускнiє
      Сльозинка густа, як смола
      На їх оголенi тiла.
      Це доля зайвий раз киває,
      Що в мавок цих пристойна роль
      Вони крiпачки! Й право має
      На них їх пан, вiн їм король.
      Вiн душ хрещених рабовласник,
      Розумний довудця вельмож,
      Жару свободи вогнегасник,
      Тонкий знавець жiночих лож.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 4.83 | Рейтинг "Майстерень": 4.75
      Самооцінка: 4

    46. -3-
      Теребить в пальцях перев'язь
      Так щiльно вкритий орденами
      Слуга царю - росiйський князь,
      З бездарним доктором словами
      Перекидається, навпiл
      Одпивши з чарочки горiлки,
      Маслини рве з живої гiлки,
      Багатий власник бiдних сiл.
      Мов два круки високi ксьондзи
      Один у другого пеньонзи
      Тягнуть посередництвом карт,
      В очах жадоба, пил, азарт...
      А в тiм, зрiвняє до пiвночi
      Їх шанс продукт, йому охочi
      Всi здатись, чорт вiзьми давно,
      Нектар пiвденних лоз - вино.
      Кому до спiху, той в коляску
      Пiд руку кралечку веде,
      Мiняє серце молоде
      На свiжий вiтру шум i тряску
      I зору близький небосхил
      З перин i подушок настил.
      Для iнших шовковi постелi
      Готовi вже заздалегiдь,
      Як мiж незайманих угiдь
      У бiлопростиннiй юделi.
      Перестарiлий кавалер
      Загонить служку, мов би лиску
      У нею ж стелену колиску
      Дарма, що честi офiцер,
      Без сорому підкине гроша
      I не отримає вiдкоша.
      З крильця не чути звуки струн,
      Бiднiють поверхи вогнями,
      Лiхтар орнаментний чавун
      Освiтить тiльки бiля брами.
      Навкруг палацу десять псiв
      Обходом вiльним пильно стежать,
      Нечастi крики сторожiв
      Свободу їхню не обмежать.
      Украдки зблиснуло вiкно,
      Уступи щiльнi в кругу башнi
      Мов зуби ящера так страшнi
      З надвору стало знов видно.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25
      Самооцінка: 4

    47. -2-
      На луки, вкритi шовком трав,
      В болото, часто по колiно
      Наказ на панщину зiгнав
      Селян косити панське сiно.
      Глядить ватага молода
      Худоби тисячнi стада,
      Щоб завжди мали вигляд ситий,
      Настил м'який, корм соковитий.
      З останнiм сполохом зорi
      Тривожать в лiсi тишу сталу
      Падiнням стовбури старi,
      Знов користь принесе немалу
      Продажа жовтої сосни,
      Окремо стосiв граба й ясна,
      Дощок з осин, деревини,
      В якiй потреба повсякчасна.
      Зерно, мед, льон, шкури i сало
      В мiстах Європи ждуть купцi
      За все готовi вщерть i вдало
      Наповнить панськi гаманцi.
      А в вечiр, зримий iз далека
      Суцвiттям тисячi вогнiв
      Палац сяйне - мiсцева Мекка
      I град музичних голосiв
      На десять верст зруйнує спокiй,
      В довольствi, в ситостi глибокiй.
      Порядком зiр собi розваж -
      Шикуються в єдину ланку
      За екiпажем екiпаж,
      Берлин, каруцу, натачанку
      Вiдводять слуги на стоянку
      I розпаковують багаж.
      Чинам i титулам повага,
      У влади свiй авторитет,
      Як офiцеру еполет
      По вiку кожному розвага.
      Там молодь збуджена в танку
      Любов'ю грається попарно,
      Панок у талiю струнку
      Впиває погляд свiй безкарно.
      А кожна дiва - дiамант
      Вбраний в прикраси з дiамантiв
      I найчванливiший iз франтiв
      Близ неї лиш сп'янiлий франт.
      Усю пихатiсть вклав в осанку
      Австрiйських вiйськ високий чин,
      Помiж прославлених картин
      За руку захiдну слов'янку
      По залу водить, в попадях
      Розкаже байку про походи,
      А погляд скосить в витвiр моди,
      В глибокий вирiз на грудях.
      Й в пiтьмi вдалося б вiдшукати
      Мов бубон лисину суддi -
      Блищить, як перед боєм лати,
      З ним двi голiвоньки рудi
      Не вiдмовляються в трудi
      Її легенько поласкати.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5
      Самооцінка: 4

    1. -1-
      Вiд сходу сонця, до заходу
      Солоний пiт ллє на поля
      Лице безправного народу,
      Селянин, чорний як рiлля.
      З усiх чеснот йому терпiння
      Вже вiд народження дане,
      А з насолод всього одне -
      Дружини тепле лоскотiння.
      Крiпак чекає кращих днiв
      Вiн рiдко суперечить долi,
      Хай бог боронить, щоб вiн смiв
      Вiдведенiй перечить ролi,
      Чи кормчим став нестерпний гнiв
      На шляху виходу з неволi.
      ...........................
      ...........................
      В природи щедрi акварелi
      Життя не все в грубих мазках
      По iншу сторону веселi
      Лунають смiшки по садках.
      Де тракт доглянутий на змiну
      Глибоким колiям дорiг
      Гладеньким настилом пролiг,
      Приємну зоровi картину
      Ранкове сонце оголить.
      Багряним кольором горить
      В його промiннi дах покатий
      Палацу, витвору майстрiв,
      А ясен з грабом й дуб крислатий
      Його ховають вiд вiтрiв.
      Виразнiй дальнiх небосхилiв
      Застиглi мури цеглянi,
      В них в'януть квiти кам'янi -
      Каскад мистецтв заморських стилiв.
      ............................
      ............................
      Холодний мармур лiг на сходи
      Парадний вхiд - просторий зал,
      З порога сяють слуги моди -
      Поверхнi дорогих дзеркал.
      На стiнах килими ворсистi,
      Усюди срiбло i кришталь,
      Блищить як перли у намистi
      Лякає око хижа сталь
      Зловiсних цiвок пiстолетiв,
      Козацьких шабель, палашiв,
      Султанська зброя й їх пашiв -
      Кривий та гострий ятаган
      Жорстокий свiдок вбивчих ран.
      На кровi жертв набрався сили,
      У болi тiл плекав оскал
      Племен турецьких меч-кинджал
      Копав українцям могили.
      Все є у пана вдосталь, все
      Найстарший економ несе
      З обличчям зовнi шанобливим
      Й поклоном зайве дратiвливим
      Дрiбно написаний доклад,
      Вiдповiдає стисло, влад
      Про всi доходи в господарствi,
      Як самодержцю в владнiм царствi.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    2. 6 червня
      Не в силi час назад вернути
      Як дрiбну кару за вину
      У залiк вiчної спокути
      Я повiсть розкажу сумну.
      Нащадкам з вiльними руками,
      Хто перед поглядом панiв
      Не звiдав страху, не скипiв
      Й затим не бряцав кайданами.
      Страшною розповiдь моя
      Для духу нiжного здається
      Забутих звичаїв змія
      Нiмим прокльоном завжди б'ється.
      Хто з нещасливих, скiльки всiх
      Оплатить цiну за мiй грiх?

      Закрила хмара чистi схили
      Прозорих весняних небес,
      Дощi як скло повiтря мили
      В країнi вiльнiй вiд чудес.
      Та от назустрiч дню новому
      Вiд сонця свiжi промiнцi,
      Як звiстки доброї гiнцi
      Долають довгий шлях додому.
      Духмяний запах густих трав
      Надходить щiльною стiною
      Озвуться зойками забав
      Цiєю теплою порою
      Зелений килим лук, поля
      Гаї, болота, вся земля.

      В лiсах несходженi стежинки
      Орда незлiчена тварин
      Цiлодобово без зупинки
      Торує в зарослях ожин.
      Кидають контури шулiки
      На лоно нив рухливу тiнь,
      А в безтурботну далечiнь
      Несуть спокiйнi води рiки.
      Химерний ромб гадючих зграй
      Повзе мiж голого камiння
      Земля болiт, суцiльний рай
      Для тiла нижчого створiння,
      Та з їх рядiв збере врожай
      Лелек дзьобатих поколiння.



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. LIII
      Забуло серце вiсть прихильну
      Задачу розв'язати тильну -
      Дорожчу цiну треба дать,
      Щоб з серця власного прогнать
      Красу жiночу, ситну вроду,
      Яка i в спеку i в негоду
      В душi одна, в очах одна
      Завжди вона i все вона.
      В горiлки вартiсть невелика
      Любов з уяви чоловiка
      Вона не витравить тихцем,
      Та й я з нестертим олiвцем
      Уже лишився б без роботи,
      Ну нi, дружок, твої турботи
      Тобi так просто не звести
      До склянки, слiз i самоти.
      Гнiтючiсть духу в гнiтi тiла,
      Щоб думка вбогiстю не скнiла
      Микола заходiв комплект
      Намiтив зразу. Вiв конспект
      Чи то щоденник вчинкiв власних,
      В обiйми хвиль озер прекрасних
      В росистi ранки й вечори
      Ввiрявся з шумом, кольори
      Нудьги, журби в їх пiнi бiлiй
      Змивав, сприяв витiвцi вмiлiй
      Сусiдських, славних хлопчакiв,
      Коли тих крейдою плюсiв
      Вставляли пальцi нетримтячi
      Мiж iмена свої й дiвчачi.
      Робота - другий доктор-час
      Страждання зменшує запас
      I мiж людей, в людському вирi
      Гiркого шкодування гирi
      Вiдчутно втрачують вагу.
      Як пристрасть вiрного слугу
      Закличе в розум божевiлля
      Вiд бунтiвливого свавiлля
      Пiднятих вiдчаєм iдей
      Йому як древнiй Прометей
      Рядок чужих трудiв рятунок
      Приносив мов живильний трунок.
      Бадьорив тiло жвавий склад:
      "Любов - зелений виноград,
      Його ти не зiрвав навмисне,
      Хоч вiн над головою висне
      Родзинки кислi, смакоти
      З їх соком не вiдчуєш ти".
      Йому б на мiсце iдеала
      Промiнчик iншого кристала
      Крiзь призму часу пропустить,
      Забуть минуле, захистить
      Майбутнє новим силуетом
      I перед звабливим портретом
      Радiти сонцю в тьмi ночей,
      Що сяє з люблячих очей.
      Кого манила врода жiнки,
      Той розум свiй на мудрi вчинки
      Навряд коли застосував.
      В тi днi мiй Коля прочитав
      Постiйний в пошуках розради
      Десяткiв з два книжок, розсади
      Думок достойних авторiв
      I мiж обгорнутих томiв
      Листки паперу пожовтiлi
      Мiсцями порванi, в чорнилi
      Дiстав, здивований проте.
      Столiття лаврами пусте
      Дихнуло згiрклим ароматом,
      Там лист, вiдiсланий солдатом,
      У рiк п'ятнадцятий, з вiйни,
      Банкнота царської казни,
      Вiд влади зниклої остаток,
      З червоним кольором печаток
      Чотири польськi паспорти
      Й газетних вирiзок пласти,
      Докупи збитi, неприм'ятi,
      Пасочком щiльно перетятi.
      Все переглянув, все вiдклав,
      До рук останнiй стосик взяв
      Нерiвних почерком записок,
      Вiн довго iз дужок i рисок
      Збирав склади, з складiв слова,
      Яснiла в Колi голова
      Вiд слiв старої таємницi,
      Яка мiж книжок на полицi
      Була невидна всiй рiднi,
      Хоч пролежала довгi днi.
      Кiнцем минулого столiття,
      Ним датувалось розмаїття
      Росiйських, польських й наших слiв,
      Спочатку сам я не хотiв
      В подiбну вiрить випадковiсть,
      Пiзнiше напiвстерту повiсть
      Реальним втомлений життям
      Читав з заразним почуттям
      Любовi до краси i вроди:
      Частинку власної свободи
      У нiй прапрадiд приховав.
      Про кров насичених забав,
      Про лють, зневагу, страшнi стони,
      Про грiх, кайдани, перепони
      З свого життя, чи з вуст чужих
      На склонi лiт, пiзнавши лих,
      Вiн написав. Не знаю, й нинi
      Їх страшно прочитать дитинi.
      Та в літо це мiй органiзм
      Бажає скритий романтизм
      На волю випустити з тiла
      I я, тиняючись без дiла
      Пiд сонцем й тінню, як в раю
      На суд ваш скромно вiддаю
      Переказ стислий документа,
      Маловiдомого фрагмента
      З iсторiй нашої землi
      Яких не знали ми малi.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    4. LII
      Весiлля змовкло. За два днi
      Шалаш порожнiй всiй рiднi
      Прийшлось на дрова розбивати,
      А через сiм батькiвськi хати
      Подружжя лишить молоде,
      Так скоро Вiктору гряде
      Наказ суворий в полк прибути.
      В години радостi чи скрути
      З ним жiнка разом з дня вiнця -
      Закон найвищого творця.
      Iлюзiй сплющенi кристали
      В короткi часом iнтервали
      В горнi роздутих ними ж мук
      Iскрою сиплють, дикий звук,
      Подiбний грому на просторi
      Серця, для чар згубних прозорi
      Тривожить, нiжнi почуття
      Плюндрує в них без вороття.
      Яким задушливим суцвiттям,
      Яким барвистим розмаїттям
      Полонить тiло винний дух!
      Примарний жаль i бiль ущух:
      Микола скошував увагу
      На закорковану ватагу
      Пляшок пузатих, вiн хотiв,
      Щоб хор розбуджених чортiв
      Його i слухав й щохвилинно
      Iз ним обурювавсь невпинно.
      Зрадiлi бiси з всiх пляшок
      Зливали спритно в келишок
      Напої хмiльнi, їх потуги
      Занадто ревнi для навкруги
      Дали зворотнiй результат -
      Ряди наклейок зайвих втрат
      Зазнали швидко i свiдому
      Переборовши п'яну втому
      Микола скляний арсенал
      Прибрав рiшуче й тим похвал
      Достойний всяких. Згодьтесь друзi,
      Собi у зло, на смiх окрузi
      Любов нещасну в чашi вин
      Топити довго без причин.
      Для тих хто змалку по закону
      Наклав на голову корону
      Як ядра смачної лiщини,
      Так з створок зчеплених перлини
      Ударом легким молотка
      Дiстати праця неважка.
      Хто тяг молюска з глибини
      Не скаже справжньої цiни
      У цьому вкладеного змiсту,
      Коли красунi серця чисту
      Холодну, як сiчневий снiг
      Складе перлину бiля нiг.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25
      Самооцінка: 5

    5. LI
      З яким пригнiченим докором
      Образа i холодний сором
      По серцю Колi розiйшлись,
      Чи так спотворював колись
      Вуста Отелло смiх злорадний,
      Коли вiд гнiву простiр чадний
      По кровi в душу проникав?
      А вiн обманутий чекав.
      Чекав, притворно збайдужiлий,
      Вiд болю погляд спорожнiлий
      Нi жаль, нi краплi спiвчуття
      Не мiг знайти в виру життя.
      I ще, мiсцевi вiртуози
      Веселу пiсню про мiмози,
      Оранжерейний примiтив,
      Змiнили на сумний мотив.

      З тоненьких щеп охайний сад
      Ростив я впевнений в словах
      Легенд фамiльних i балад
      Про мрiї чистi на гiлках.
      У яблунь - присмак доброти,
      Талант i хист у чорних слив,
      А у черешнi красоти
      Й кохання першого налив.

      Як темний снiг зiйде струмком
      Торкне тепло дерев тайком,
      Пiд спiви птахiв голоснi
      Цвiтуть в них мрiї навеснi
      В моїм саду, в моїм саду,
      В моїм саду...
      Черешенька.

      Пiвденний вiтер з шумом гроз
      Мою увагу розчинив
      За садом в спеку i в мороз
      Глядiть я другу доручив.
      Мiй вiрний друг узяв ключi,
      В долонях мрiю погойдав,
      У душнiй тьмi якось вночi
      Черешню нiжну поламав.
      Смiються роси, як живi,
      Намистом котяться в травi,
      Плоди всiх мрiй в моїм саду
      Пiд сонцем стигнуть на виду
      В моїм саду, в моїм саду,
      В моїм саду...
      Черешенька.

      Iз року в рiк я кожний раз
      Як жовтий лист заб'ється в скло
      Вiд кривди вiльний i образ
      Берусь за звичне ремесло.
      Рву з гiлок золотi труди,
      Даремно мрiї не звелись,
      А не забуду про плоди
      Черешнi ранньої колись.
      Холоднi фарби восени
      Милiш зеленої весни
      Черешнi ягоди смачнi
      Стають солодкими лиш в снi
      В моїм саду, в моїм саду,
      В моїм саду...
      Черешенька.

      Таланти видали немалi
      Свати любовi, щоб прив'ялi
      Слова акордом оживить.
      Хоч текст тягучий ще бринить
      Окремим складом вкруг естради,
      Романси, вальси i балади
      Микола шле пiд три чорти,
      Пояснень вчинку вiднайти
      В чужому розумi не сила,
      А власний ревнощiв вiтрила
      Назустрiч новим помилкам,
      Як жертву чорним павукам
      Женуть, жене сама любов,
      Образа з гнiвом труять кров,
      Свiт криє сiтчаста полуда,
      Руки виразна амплiтуда
      Червоним сполохом щоку
      Наташi в ягоду гiрку
      Пофарбувала твердим рухом.
      Нiхто, на щастя, хмiльним слухом
      Вловити ляпас не зумiв,
      Один Iван пiдйомом брiв
      Секундне видав здивування,
      Та дружки старшої зiтхання
      Перетворилось в зойк легкий
      В зойк швидкоплинний, нетривкий



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25
      Самооцінка: 5

    6. L
      Така вона, така несхожа,
      Природi флiрту неворожа
      Жiнкам як жiнка не рiвня
      Гостей серйозних за чверть дня
      Зачарувала, пiдкорила,
      Зерно пiдозри заронила:
      Русява ця чи та руда,
      Хто тут насправдi молода?
      (Крик моди завжди вирiшальний
      Волосся колiр натуральний
      Й корисний, Надi в днi весни
      Велiв покрити шаром хни).
      В буяннi молодостi вiльна
      Наталi усмiшка прицiльна
      Частiше серце стигле б'є,
      Ланцюг другий жартом кує
      Новому бранцю рухiв плавних
      Назавтра в мрiях-снах уявних.
      Вiн зве на вальс - готова в мить,
      На поцiлунок - теж бiжить
      I як закохана подруга
      Платочок стеле в центрi круга.
      Пустує капосне дитя
      Їй незнайомi почуття
      Фантазiй, ревнощами зшитих,
      Iскрою заздростi розвитих,
      Безсильством збiльшених стократ.
      На вчений вистачить трактат
      Безумних вчинкiв тої гами -
      I враз отруйними плодами
      Стає любовi пiзнiй цвiт.
      Нам тяжко вiрити, що свiт
      Пiдступна зрада навiщає
      Коли кохання не чекає.
      I гнiв, i шквал ревнивих мрiй
      Коханiй вибачить своїй
      Душа Миколина готова,
      За погляд швидкий, за два слова.
      Крiзь рать танцюючу гостей
      Вiн рятiвливих жде вiстей
      З вуст присоромлених почути,
      Пристойнiсть з чемнiстю - два спрути
      Зухвало держать за рукав,
      Ще й слово, що зарання дав.
      Наспiв заморський струн гiтари
      Затих повiльно, iншi пари
      Призве створити баянiст,
      В собi знаходить Коля хист
      До танцю явно невгамовний,
      I вступ полишивши розмовний,
      (Забудьте правило нове)
      На центр Наташу вперше зве.
      Вона i хоче i не хоче,
      Все ж ручку нiжну неохоче
      Вручає гордо, як для слуг,
      Та раптом знов новiтнiй друг
      Пред яснi очi став з бажанням,
      Йому з вiдвертим жалкуванням
      Вiдмову шле, як в п'янiм снi
      Тремтячi пальцi чепурнi
      З долонь Миколи вириває,
      Обох нагнiвано штовхає
      I мовить голосом ясним:
      - Я не танцюю бiльш нi з ким!
      Герой вiдмови не боїться,
      Його дражнить ревнива птиця,
      Вiн вiдступив на зайвий крок,
      А той надалi у танок
      Насильно тягне, з вмiлим охом,
      Як чорт розсиплеться горохом,
      Зiв'ється в смужку, мов каблук
      В пiдлогу виб'є дзвiнкий звук.
      Сваритись довше iз собою
      Не в силах, з шумною юрбою
      Змiшатись в парi поспiшить
      Наташа вкотре через мить.
      Безумну викинуть витiвку
      Блаженство чарiвну голiвку
      Наводить вправно, тiльки жарт
      Той легковажний часто варт
      Пiдступних зрад, нехай цариця,
      Зiгрiта ревно, веселиться
      В обiймах хтивих всiм на зло
      Їй не втямки, що принесло
      Хвилинних слабкостей бажання
      В безжально страчене кохання.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    7. XLIX
      Шампанський, пострiлом вiдкритий,
      В криштальнi келихи розлитий,
      Не довго грiли у руках,
      Гарячi страви на столах
      В мисках холонуть не встигали,
      Горiлку також пiдливали.
      I за годину дужий хор,
      Змiнивши шепiт на мажор,
      (Хто перебрав потрiбну мiрку)
      Кричав вiршом
      - Горiлку гiрку
      Не вип'ю бiльше до тих пiр
      Аж поки сам на власний зiр
      Не гляну, як мiцнi цiлунки
      Скрiпляють молодi стосунки.
      Веселi, збудженi украй,
      Вже гостi просять коровай.
      Дружки, така у них робота -
      Дiлити так, щоб звана рота
      Колючий стримала язик,
      "Пiдошву" ж лишить для музик.
      Ошатнi дами стиглi драми
      Старались виразить вiршами,
      В порадах юних хазяйок
      На натяк зайвих помилок
      Звертав увагу тесть не п'яний,
      По черзi з Йваном жарт круп'яний
      В багатомудрi речi дiв
      Вставляв смiливо. Сам схотiв
      Iван належно привiтати
      Cвоїх сусiдiв, мов карати
      Брильянтiв зважував слова,
      Їх назбирав десяткiв з два:
      - Агресор неба! Лялька сонця!
      Свiтлiшим ясного червонця
      Хай стане кожен день життя,
      Хай вашу силу почуття
      Нiкчемна сварка обминає,
      Достаток дiм не полишає.
      Мiж тим в дворi пiд спiв гiтар
      Талант до танцiв - божий дар
      Ряд гостей скупо проявляли.
      Чи днi весни їх повтомляли
      Чи мало чарок в цiй юрмi
      Хтось випив, думайте самi.
      За три години скутi танцi
      Лишають гостi, щоб гулянцi
      Повторно стравами й питвом
      Вiддать належне за столом.
      Горiлка вже давно не гiрка
      Спливає час i перша зiрка
      Промiнням тьмяним по струнi
      Будити награнi пiснi
      Музик настирно зазиває,
      Танок двi дружки починає.
      Допомагає старший друг,
      Весiлля все в широкий круг
      Пiд ритм невтомних iнструментiв
      Зiбрать без зайвих комплiментiв.
      Кидають миску, в дружнiй стан
      Бiжать всi гостi, там орган
      Перетворяв в давно їм звичну
      Мелодью силу електричну.
      Прожектор - ворог самоти
      Старався марно вiднайти
      Байдужу талiю до руху,
      Чи з недостатком такту й слуху.
      Не густо в рiднiй мовi слiв,
      Щоб милi ножки милих дiв
      В стихiї танцю описати.
      Колiн сусiдських жвавi п'яти
      Торкались в польцi, як свiчки
      Ламались тонкi каблучки
      I рiвним нiжкам кривуватi,
      Пориву спiльному вiддатi,
      В умiннi душу спокусить
      Не поступалися й на мить.
      Природи голос безпринципно
      Тримать осанку однотипно
      Жiнкам у вальсi не давав,
      Минулi днi легких забав
      Згадать могла постарша вiком,
      Часи, як з юним чоловiком
      Любовi першi пелюстки
      Зривала в молодi роки.
      На жаль наш Юрiй до обiду
      Вже був далеко, вiн сусiду
      Дав обiцянку, зранку в Львiв
      Його вiдвезти, де служив
      Син старший, тезка, бiля стяга
      Там вдень приймалася присяга.
      Немалий подив старший клас
      Зумiв би звiдати в той час,
      Зустрiвши вчительку, ним знану,
      Як до розваг неполум'яну.
      Пристойним шепотом наряд
      Її вiтав жiночий ряд,
      Мовчав, занадто красномовно,
      Усяк, хто пару полюбовно
      У танцi пригорнуть не смiв,
      Щоб жар природнiх почуттiв
      Не обернувсь докором з спини,
      Не визвав запитань дружини.
      Глядiв прихильно щедрий бог
      На те, як юний педагог
      Таланти вродженi i риси
      Достойнi модної актриси,
      Блаженством сповнена ущент,
      Взяла за вiрний iнструмент
      В серцях непевних сiять смуту,
      Пристойно деким призабуту.
      То стрiне поглядом, то вбiк
      Лукавий вогник з-пiд повiк
      Скользить, то скриє шию волос,
      То струн душi торкнеться голос,
      То стан вiднiме, то прильне
      I губи бантиком зiгне.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    8. XLVIII
      Прийшла, прийшла її недiля
      Продовжить змрiяне весiлля
      Початий з парт шкiльний роман.
      Сьогоднi долю, серце й стан
      Гнучкий, прекрасний, аж довiку
      Вручить не другу, чоловiку
      По власнiй волi i людей
      Щасливим поглядом очей
      I рухом губ Надiя має.
      Що серце нiжне витворяє
      В хвилину вступу на рушник
      Вiдбив її дiвочий лик.
      У залi, повному народу,
      Де пара пiдписами згоду
      Скрiпляла твердо, на життя,
      На двох єдине почуття.
      Пiсля завершення обряду
      Пiд мову схвальну, мову раду,
      На руки взявши молоду,
      Герой торжеств свою ходу
      Не сповiльнив, не зм'як в чеканнi,
      Вiн на єдиному диханнi,
      Як чемпiон йшов по призи
      В шалаш пiд свiтлi образи.
      Красуня, жiнкою названа,
      В шаленствi бубна i баяна
      За п'ять принесена хвилин
      (Для романтизму тут причин
      Ночами лiтнiми шукати
      Не варто, просто шлях до хати
      Вiд ЗАГСу недалеким був,
      Про що сказать ледь не забув).



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    9. XLVII
      В вiдпустку здалеку, з Росiї
      До нареченої Надiї
      У мiсяць травень дорогий
      Пiлот примчався молодий,
      Городний Вiктор. На погони
      Життя цивiльного закони
      Вiн пiсля школи помiняв,
      Вже третiй рiк служив, лiтав.
      За кiлька мiсяцiв мав дiрку
      Крутить в погонах й третю зiрку
      Вгвинтить збирався в синiй кант
      Майбутнiй старший лейтенант.
      А тут узгоджене питання -
      З'єднати долю без вагання
      Готовий бравий офiцер
      З красою славною тепер.
      Уже наряд весiльний зшитий,
      Шалаш брезентами накритий,
      Квiтками вбраний коровай
      I решта в нормi все вважай.
      Iз класу зразу запросили
      Наташу, Йвана, попросили
      Миколу другом старшим буть,
      Вiдповiдальностi чуть-чуть
      На себе взяти. Не годиться,
      Щоб дружбу в'їдлива гiрчиця
      Образи в роки молодi
      До сивини у бородi
      Вогнем пiдозри випiкала -
      Вiдмови фраза не звучала.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    10. XLVI
      Вiн не ховав своїх думок,
      Пiд небом грудня, без зiрок
      Ледь видну розрiзняв стежину,
      Промерзлу обминав ожину
      Мiж сосен спритно у пiтьмi.
      Дерева в снiжному ярмi
      Давно сни рахували новi
      Як i поля в хрусткiй половi.
      У тих, насичених тонах,
      Метою вiдiгнавши страх
      Поспiшно другий, скритий нiччю
      Довiрив вкрадливо обличчю
      Стан почуттiв глибин душi.
      Збирався я в свої вiршi
      Вписати трепетну картину
      Як бiси в щiльну хуртовину,
      Що в полi знялася раптом
      Спокусу путали з добром.
      Про завiрюху, вправну шлюху
      В червневу, втомливу задуху
      Згадати зайвий раз не лiнь,
      Та впертiй тязi поколiнь
      До блиску сталi в кругу ночi,
      Сутичок лютих очi в очi
      До тайни вигуку
      - Тримай!
      До стону, гнiву через край
      Пiд тупцювання обережне
      Я нинi не вiддам належне.
      Ні, українцi - не iспанцi
      Не тi пiснi в нас, не тi танцi
      Серця нiжнiшi, в головах
      Образу в дiях чи словах
      Готовi берегти до скону.
      На вузьку ниву, як iкону
      Молитись мусили здавна.
      I в злиднях, що в парах вина
      Роздувши вiдчаю пожежу
      Брат брата убивав за межу.
      За жiнку, за її любов
      Пролити не горiлку, кров
      Не часто, згодьтесь були здатнi
      Сини Украйни - люди хатнi.
      Чи втратить розповiдь, чи нi
      Гадати зайвий раз менi
      Вiдверто лiньки в лiтню пору.
      Шляхетним ж вчинком без докору
      Ускладнить фабулу просту
      Собi не ставлю за мету.
      Хай топчуть стежечку вертляву
      Ослаблi тiнi, та уяву
      Тривожить страшно уночi
      I вас, достойнi читачi
      Бадьорить вимислом не стану
      В сторiнки не впишу обману.
      Пiд сонцем й неба покриттям
      Нема прожитим почуттям
      Назад зворотнього вертання,
      Надiї крапелька остання
      Стальну розкручує спiраль,
      Щоб охопить примарну даль.
      Та ця спiраль в суцiльне коло
      Стягає мрiї надто кволо.

      Як задушливої чуми
      Старалась збутися зими
      Природа марно, тiльки в квiтнi
      Нагрiли промiнцi привiтнi
      Повiтря вулиць, талий снiг
      Струмками дзюркотливо збiг,
      З полiв, де деiнде мiсцями
      Лишались почорнiлi плями.
      Вiдцвiв барвiнок, сон-трава,
      Конвалiй череда жива
      Росу дзвiночками збирала,
      Себе черемха вихваляла,
      Пахуча надто, аж п'янка,
      А вкрадки липла до бузка.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25
      Самооцінка: 4

    11. XLV
      Читач, повiр, як хмари суму
      Зачеплять краєм свiтлу думу
      Скорись, сприйми життя урок.
      Коротший нiж гадаєш строк
      Мине для серця непомiтно
      I долi усмiшка привiтно
      Тобi освiтить новий шлях
      Майбутнє не завжди в нулях.
      Прозрiння замiняє вiру
      Бездарнiсть посереднiсть сiру
      Байдужiсть голоси надiй
      Мiняє без стрiмких подiй.
      Переросте скорбота в звичку
      Культурний плід міняє дичку,
      Самотнiсть в вiдчай й навпаки
      Переукладують роки.
      Лише любов свою природу
      Шанує вiд початку роду,
      З всiх почуттiв землi вона
      Цвiте єдиний раз одна.
      Благання марнi - iнша тяга,
      Вже не кохання, вже розвага.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    12. XLIV
      Микола без краплини туги
      Чекав в той час як його други
      Пiд дзявкiт стомлених собак
      Топтали болотистий Мак.
      За цiлий день свою рушницю
      Не піднімав він на лисицю,
      I пальці правої руки
      Даремно зводили курки.
      Аж тут, де сосни юнi, хилi
      Ріденько поросли на схилi
      Тiнь бачить, чує
      - Чап! Чап! Чап!
      Пiд тиском обережних лап
      Озвався сніг приємним рипом,
      Удача полохливим типом
      Герою збiглої доби
      Руденьку в лiнiю стрiльби
      В насмішку досвіду наслала,
      Чи жваво так в орлянку грала?
      Микола цiлиться, курок
      Звiльняє плавно, тихий "цок"
      Злякав його, звiринiй втечi
      Спiзнiлим пострiлом картечi
      Вже перешкодить не зумiв.
      Не вилив на рушницю гнiв,
      Призвавши за злобу осічку,
      Розчарування,хибну звичку
      Забув як крики в тьмянiм снi
      Промовив:
      - Будуть iншi днi.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    13. XLIII
      Забави темними ночами
      Здадуться млявими книжками
      Чоловiкам iз тих племен
      В яких живе мисливський ген.
      Дружини ласку нiжну зрання,
      Тепло постелi без вагання
      Хто не мiняв у злий мороз
      На нетрi, хащi зрослих лоз,
      На кригу, не мiцну в болотах,
      На хлюпання води в чоботях,
      Хай пропускає цi рядки
      Йому мисливцi диваки.
      Збиратись почали о п'ятiй,
      По стежцi, слiдом не прим'ятiй,
      Як плями в мiсячнiй тiнi
      Крались в сосновiй гущинi.
      Для радостi немає слова
      Вночi була якраз понова,
      Й приємно тiшить очi снiг
      Чiтким вiдбитком лап i нiг.
      Нарештi вийшли, зупинились
      В нерiвнi гурти роздiлились
      Гiнцi лишились, номери
      Минають правий край гори.
      Ще мiсяць дужч за сонце свiтить,
      А кожен стежечку вже мiтить
      Куди надiючись на зiр,
      На нюх свiй гострий вийде звiр.
      Гонцiв досвiдчених ватага
      Хрипить, гелгоче мов розвага
      Для них кружляти довго так,
      Криком бадьорячи собак.
      Лiс розiрвали першi стрiли
      Та видно збилися прицiли
      У незатiйливих стрiльцiв,
      Бо снiг нiчуть не зчервонiв.
      Азарт мiцнiший за досаду,
      Стволи другi стають в засаду,
      А тi женуть болота край,
      Посадку й березовий гай.
      Знов тупiт, гавкiт, лемент, ворох,
      Пальба, горить даремно порох,
      Що значить мешканцi осель
      Завзяттям з'єднанi в картель.
      Трiщали дружно палiсадник,
      Дiброва, заячий розсадник
      I все даремно, неспроста
      В цей день не стрелили й хвоста.
      Тут можна довго, може й варто
      Розповiдати наче жартом
      Про полювання, жаль байки
      Прийдеться скоротить таки.
      Iтак, полудень, на полянi
      Обiд, багаття, трохи п'янi
      Стрiляють хлопцi по пляшках.
      Нi, це пiзнiше. На свiй страх
      Схмелiлий лiсiвник i ситий
      Веде в розплiдник всiм закритий
      I там пiд каркання ворон
      Органiзовують загон
      На цю недiлю вже останнiй,
      В вечiрнiй темрявi, не раннiй.
      Мiж двох смолових жирних крон
      Загальний не змiнивши фон
      Притримував рушницю Юра.
      Йому потрiбна лис'я шкура,
      Щоб внести в дiм, в своє шатро
      До нiг Наталчиних хутро,
      Не зраджуючи звичку славну,
      Пiдтвердить роль свою заглавну.
      Гон чує, зводжує стволи
      При паузi
      - Цахли! Цахли!
      Невидним шепотить собакам
      I вже по контурним ознакам
      Мiшень знаходить для свинцю
      (Аж хвиля поту по лицю).
      Трикутне вухо чуйним слухом,
      Гостренький нiс тоненьким нюхом
      Не вчули як i вiрний зiр
      Мисливця, тiльки клятий звiр
      Присiв, сховавши ржаву спину
      За вiтром звалену ялину.
      Чекав Юрась, щоб хитра тiнь
      Iз густих вибiгла сплетiнь,
      Торкнув плечем трухляву гiлку,
      Як лiсоруб зубасту пилку.
      Пiдступно трiснув мерзлий сук
      I той, ледь чутний в лiсi звук
      По звiру хижим вдарив струмом.
      Спостерiгав герой наш з сумом -
      Хвiст пiднятий стовпом, як дим
      Бiг мiж дерев в'юнком рудим.
      Лайнувся спересердя Юра
      Та ще змiцнiшала зажура,
      Як хвацько блиснули вогнi
      За сотню метрiв в низинi.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    14. XLII
      Рахує календар листками
      Порожнi днi пустої драми.
      Картинки втомлених дворiв
      В одноманiтнiсть кольорiв
      Зануренi в три ночi груднем,
      Снiг розгребли перед полуднем.
      Оленка й Женя до рідні
      В післяобідній часині
      Давно вже звані, завітали.
      Наталі примітивні кали,
      Набір фломастерів, альбом
      Подарували разом з «цьом».
      На зло натурi зранку хмурiй
      Приходу їх радiє Юрiй,
      Лицем ніяк не зчервонів,
      Перлини вишуканих слів
      Про свято, квiти, кримськi вина
      Не впiзнає його дружина.
      Для тiсного єднання кiл
      Запрошує гостей за стiл.
      Оленку поряд садить спритно
      Колiно гладить непомiтно
      I як в кiно гусарський хват
      Бере масандрівський мускат.
      Не буду втомлювать уяву
      Про смак вина, гарячу страву,
      Ще скажуть слава i бiда
      В Украйни випивка й їда.
      А танцi? Обiйдемся схоже
      Юрасю їх хотiлось може,
      Та Женя ясненько сказав:
      - Занадто пiзно. Для забав,
      Як не зайде ще зiрка рання
      В нас завтра буде полювання.
      Потиснув руку i на тiм
      З Оленкою покинув дiм.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    15. XLI
      Приємно грiючись ходою
      Багатошумною юрбою
      Несеться в школу дiтвора
      Забав нових їм шле пора
      Коли дощiв слизьких сльозинки
      Перетворились у снiжинки.
      Земля змерзається в грудки,
      Та лиш радiють малюки,
      Морозу, котрий щепле вуха,
      Як сироту лиха свекруха.
      Стихає шум й скрипiння парт,
      Згасає вранiшнiй азарт
      I пiсля дружного вiтання
      Завислу паузу мовчання
      Наташин голос перервав:
      - Той славно твора написав
      Хто зрозумiв всi iнтереси
      Для кожного з героїв п'єси,
      Вiдмiтив, як з селянських мас
      Гуртується єдиний клас,
      Характер ж чоловiка й жiнки
      Привiв до спiльної оцiнки.
      - А автор, автор мислив?
      Знайшовся позаду дивак.
      Мотиви сказаних ним речень
      Поклали грунт для суперечень
      I хор незрiлих голосiв
      Поставив дружно пiд сумнiв
      Роками вкритi постулати
      (А їх не варто забувати).
      Наташа знiчена, той шум
      Торкнув здається власних дум.
      Питання учнi задавали,
      Самi ж на них вiдповiдали,
      А їхня вчителька одна
      Шукала поглядом вiкна.
      Звеселять серце педагогу
      Предметну влаштувавши, строгу
      Наївну сварку школярi,
      Вiджилi догми i старi
      Руйнуючи самим бажанням,
      Та їх достойним намаганням.
      Зрадiть наставниця причин
      Сьогоднi не знайшла мiж тим.
      Не жарт - в словесну перепалку
      Втягнулись учнi, котрим змалку
      Читання - ягода гiрка,
      I бiографiя Франка
      Його життя, його кохання
      I непочатi намагання
      Предмета сперечань творця
      Хвилюють молодi серця.
      З-за парти мовить томно дiва:
      -Дружина, як вона красива
      Так має право на любов,
      Свою не вiддаючи знов,
      А лиш вселяючи надiю,
      Її я добре розумiю.
      Байдужi крикам "Згода!", "Нi!"
      Змовкають вуста чарiвнi.
      А з переду, натхненно, сильно
      Вiдповiдає неприхильно
      Своїй сусiдцi по ряду
      Твердіший голос доладу:
      - Отруту висмоктать змiїну
      За краще нiж таку дружину,
      Як та пройдоха або ти
      У час невдалий вiднайти.
      Наташу гнiв скоряє зразу,
      Вiдверту фразу за образу
      Сприймає закипiла лють
      I очi злiсть жовтаву ллють.
      - Та як ти смiв вслух проказати?
      Кого насмiлився повчати?
      Дитина, старша школярiв
      Ледь-ледь, а в вирi почуттiв
      Не помiчає свого слова
      I вже заплакати готова.
      Хапає ручку i журнал
      I ставить учню нижнiй бал.
      Не встигла рух свiй оцiнити,
      Здивованi мовчали дiти,
      Як зблизька голосний дзвiнок
      На щастя обiрвав урок.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5
      Самооцінка: 5

    16. LX
      Крутись, крутись, лiхтар осiннiй,
      Промiнням тусклим перший iнiй
      На гiлках яблунь освiти,
      В солодку пору дрiмоти
      Перемiщай моїх героїв.
      Як вдало правило засвоїв
      Про пiдмет, розтановку ком,
      Школяр, що iнодi тайком
      Прогулював уроки мови
      Наташа судить, супить брови,
      Коли торкаються полiв
      Стержнi червоних олiвцiв.
      Останнiй зошит прогортала,
      Рука спочинку вимагала,
      Схиляє плечi, гнучкий стан,
      Лягає на м'який диван.
      Лице затисла мiж долонi,
      Розсиплись завитки по скронi,
      Вiд свiтла чи переживань,
      Та не вiд втомливих навчань
      Яскравше снiв моїх iскриться
      Блищить Наташина зiниця,
      Двi краплi помiж густих вiй
      Стiкають по щоцi пружнiй.
      Колiнця вкупi, п'ятка в п'ятку
      Вдаряють жваво, межу шатку
      Руйнує пара струнких нiг
      Їх досвiд стримати не змiг.
      Ах, ножки, ножки, свiжу рану
      Топтать, не колючки бур'яну,
      Так звично, так солодко вам,
      Як примiрять заморський крам.
      Який нещасний не змiняє
      Вщемлену гордiсть як засяє
      Веселка сонячних колiн
      На дотик їх, на їм уклiн.
      Таких от нiжок струнких пара,
      Як найвитонченiша кара
      Тривожить часто мої сни
      З приходом теплої весни.
      Та досить зваби, справжню цiну
      Я знаю круглому колiну.
      Згубивши розум, не одну
      Сплатив жорстоку данину.
      За помилки, за опiр долi
      Я вже покараний доволi,
      З тим примирившись, дав зарок
      В полон до нiжок нi на крок.
      До бiса слово, слухи, сором,
      Лиш бiсикiв запустять хором
      Очей травневi кольори,
      В запасi в них є номери
      Достатнi, щоб забути зразу
      Бiль, осуд, смiх, хибну образу.
      Вдихаю легко, серце знов
      По плотi розганяє кров,
      Розтанув слiд минулих мук,
      Я не позбувсь твоїх порук,
      Ступаю на поверхню слизьку,
      Хмiльну хвилину чую близьку
      I нагорода непроста -
      В злорадствi скривленi вуста.
      Нехай минуле в нас не спiльне,
      Майбутнє теж, та завжди вiльне
      Для тебе мiсце близ мене,
      Так термiн мiй i промине.
      Забувсь я, винуватi нiжки
      Моїй душi надiйнi вiжки.
      Перлина по щоцi в пiтьму
      Скотилась, знаю я чому:
      Переживання нi до чого
      Настiльна лампа свiтить строго
      Од того i сльоза бiжить,
      Вагання не родилась мить.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.17 | Рейтинг "Майстерень": 5
      Самооцінка: 5

    17. XXXVIII
      Iсторiї моїй фiнал
      Прискорив значно вiртуал
      Сей славний, я свою повагу
      Йому змiняю на увагу.
      Що звище долею дано
      Не обминув вiн вже давно,
      Без розрахунку без любовi,
      Впiймавсь на сказаному словi,
      Пiдкинув тему для роззяв,
      Одразу за дружину взяв
      На танцях стрiнуту дiваху.
      Пред ней не вiдаючи страху
      Тепер неспiшно пив пивце,
      Доречно ставлячи слiвце
      Слушне всяк раз в розмовi дружнiй
      Жiночим вушкам осоружнiй.
      На слух жiнок iм'я Iван
      I торс могутнiй мов таран
      Впливали надто неполярно
      I натякали популярно.
      Сягнув за обрiй жовтий круг
      Як зупинив Миколу друг.
      - Куди ти йдеш? Не так ще пiзно,
      Я не тримаю тебе слiзно,
      Та часто вже нечасто ми
      Збираємсь з старими друзьми,
      Щоб випить разом кухоль пива,
      А завтра свято, є щаслива
      Нагода довше погулять,
      "Ячмiнний колос" покружлять.
      Скрiзь заслужив Йван схвальнiсть крупну
      Та вже в хвилиночку наступну
      З лиця Миколи зайва тiнь
      Вагання зникла й розумiнь
      Вiн не знайшов на лицях друзiв,
      Тягучу паузу конфузiв
      Некрихким голосом, як сталь
      Порушив коротко:
      - На жаль.
      Не довго в пам'ятi образу
      Зберiг приятель, котрий зразу
      Сердито кинув кiлька слiв
      Тому, хто з ним не захотiв
      Ще просидiти три години
      Й пiшов, не мовивши причини.
      Клубами знявся сизий дим,
      Сирiли стiни знов вiд "прим",
      Нiкого бiльш не турбувала
      Прихiд чийсь чи вiдсутнiсть стала.
      - Уперше, - розсудив Iван,
      Залишив ти наш дружнiй стан
      В розпалi сперечань вiдвертих
      Та спогадiв достатньо стертих.
      Я помилитись не боюсь,
      Oсоба, на її не злюсь,
      Другої половини роду
      Людського, у тебе свободу
      Умкне, як в мене забрал.,
      Я рад, твоя пора прийшла,
      Щоб розбудити тему вiчну,
      Зустрiть красу непересiчну.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5
      Самооцінка: 4

    18. XXXVII
      В той час робочому народу
      Вручав по графiку нагоду
      Попити пива нижнiй чин,
      Серед достойнiших причин
      Була найбiльш обов'язкова,
      Коли околична столова
      Мов шхуна од пiратських юрм
      Пiзнала вiдчайдушний штурм.
      Сортiв не звiдали багато
      Хто жив на заробiтню плату,
      Дiлили в пляшках й бочкове
      Смачне, мiцне, хто як назве.
      Ковбаску рiжуть, чистять рибку,
      Сири кладуть на чорну скибку,
      А тi, кого пройняв вже хмiль
      На край бокала сиплють сiль.
      В кругу гуляє дружня чарка
      I забавляє п'яна сварка.
      Вiдпивши з кухлiв двi третини,
      Не випадали iз картини
      Герой прочитаних рядкiв
      I друг його школярських днiв.
      Лице вiдкрите, смiх вiдвертий,
      Розумний, сильний, трохи впертий
      Ще в школi вчителiв вражав,
      Талантiв безлiч всяких мав.
      Бiлявий, з синiми очами,
      Вiн мiг весняними ночами
      Складати тексти серенад
      Зiграти сцени клоунад,
      В хокей зимою вигравати,
      З Шекспiра прочитать цитати,
      В умi мiг вичислить квадрат
      I в п'ять ходiв поставить мат.
      А там де ми даремно тужим
      Вiн завжди залишавсь байдужим.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    19. XXXV -XXXVI
      Палiтра в осенi багата:
      Там темний штрих, там бiла вата,
      Не скрию, споглядать менi
      Приємно фарби чарiвнi,
      Що в них вмираюча природа,
      Як у шовках жiноча врода.
      Дерева голi, без краси
      Стають в вечiрнiї часи
      Екраном спогадiв минулих,
      Забутих мрiй, чи-то заснулих.
      Школярка з ранцем на плечах
      З нескритим жалем у очах,
      В руках тримаючи гербарiй,
      З вiкна у школi нашiй старiй
      Проводить в вирiй журавлiв.
      Я з ними полетiть хотiв,
      Щоб теплота її обличчя
      Не обiйшла мене узбiччям.
      Я говорив:
      - Не допущу
      Нитки холодного дощу
      Торкатись рис отак зухвало,
      Вона не чула, все мовчало.
      Подiй прийдешнiх серпантин
      Не звiяв з пам'ятi картин:
      Вiкно, клас, школа, морось свiжа,
      Лист палий, в небi срiбна дiжа,
      Ледь чутний журавлиний ключ
      Моїй натурi не гнiтюч.

      XXXVI

      Та як там Коля i Наташа,
      Чи почуттiв не всохла чаша,
      В одноманiтностi розваг
      Й стандартному наборi благ?
      Не знає мiй Ромео новий
      Нi сну, нi втоми, в день святковий
      Читає книжки, креслить схеми,
      В журналах "Радiо" проблеми
      Стосовно "цифри" i "ВЧ"
      На вус мотає i сiче.
      Держава в нас героїв любить,
      Вона їх балує i губить
      Коли вперед i супротив
      Iдуть начальства й деректив.
      Не схож Микола на нiкчему
      Вiн не вживається в систему,
      Душа повiрить, розум нi
      Де хлам лежить й мiсця бруднi
      Там механiзм не скласти точний
      Й годинник не iде пiсочний.
      Не видумляючи наказ,
      Не вiдчуваючи образ,
      Занурившись в роботу вперту,
      Змiнивши вивiску обдерту,
      З робочим в парi iнженер
      Мiняють проводи тепер.
      Там усмiхнулись, там зрадiли,
      Там допоможуть упiвсили,
      А дехто не промовив слiв,
      Та злiсть стихiйну затаїв.
      Директор не останнiй малий
      В партiйних iграх не вiдсталий
      Почину дав пряму ходу,
      Щоб все складалось доладу.
      Актив озвався без вагання,
      Прийшли герої соцзмагання,
      Профком, вiдважний комсомол
      Рiшуче втрутились в помол.
      Ось результат вам - до зарплати
      Десятку-премiю додати.
      Отримав Коля за труди
      Подяку чистої води.
      Ну як? Отримав нагороду
      За час, за працю, за свободу?
      Не смiйся, тим це невтямки,
      Хто зрозумiв все навпаки.
      В секунду притворить годину
      За це затiяв вiн рутину,
      Щоб образ той, що з мрiй зiткав
      З очей чи серця не зникав,
      Та не слiпив i вечорами
      Не навiвав порожнi драми.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5
      Самооцінка: 4

    20. XXXIII
      Iдеалiсти, хай вони
      На себе глянуть з сторони,
      Рожевi скинуть окуляри
      На землю спустяться з пiд хмари.
      Наш свiт давно родився злим,
      Честь, совiсть - просто рiдкий дим.
      Республiка чи королiвство
      Обман, крадiжка, пiдкуп, вбивство
      Знаряддя влади на шляху
      Насильства, злоби i страху.
      Микола вiрить є дорога
      До щастя не така нiчога.
      Не кров'ю, потом вкрита вщерть,
      Удача перша там чим смерть.
      Чужими скроплене сльозами
      Бiдою вкриється з роками
      Украдене в когось життя,
      А вже не буде вороття.
      В жорстокий вiк здобувши славу
      Лиш той пiзнав її поправу
      Хто не згубив при цьому честь,
      Хто не пiддавсь на сiм нашесть.
      Та з глубини, менi на диво,
      Якраз шепоче хтось смiливо:
      - Не потiшайся ти над ним
      Не скоро i не днем одним
      В наш край нагряне другий звичай
      I вiтер змiн до нас закличе
      Порядок, право i закон,
      Бездарностi розвiє фон.
      В серцях горiтиме надiя,
      Любов'ю стане ностальгiя,
      Не золотий, стальний ланцюг
      Скує докупи всiх злодюг,
      А мудрiсть з розумом по праву
      Проникне в владу i в державу.




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    21. XXXII
      Минуло лiто - влада року,
      Лишило борозду широку,
      Принаймнi в двох людських серцях,
      Та не вказало новий шлях.
      Йому на змiну була скора
      Природи чарiвна комора,
      Так осiнь називають в нас,
      В її казковий раннiй час.
      Вони встрiчались тiльки двiччi
      В старому парку, на узбiччi,
      Помiж старезних ясенiв,
      Розлогих лип, дубiв-князiв.
      Одне одному давши руку,
      Стежками чистими, без звуку,
      Торкнувшися плечем плеча
      Немов iз хлопчиком дiвча,
      Ходили сповненi любовi,
      Здається в мить на все готовi.
      Вiн цiлував щоку, висок,
      Вслухався в нотний голосок,
      Сягав до дна дражливих очей,
      Вдивлявся в бровах в колiр ночей,
      Вдихав волосся аромат,
      Вiд форм грудей впадав в захват.
      Так не могло тривати вiчно,
      Любов - процес, його хронiчно
      Живити iнтересом слiд,
      Щоб всiх зусиль достойний плiд
      Спiвпав з жiночим сподiванням,
      Не обернувсь розчаруванням.
      Микола так це розумiв
      I результат своїх трудiв
      Не виставляв на дошку шани,
      Йому ввiрватись в владнi клани
      Не усмiхалось по цiнi
      Обману, кривди та брехнi.
      Вiн стрiмко не взлiтав в посадах,
      Не засiдав в мiсцевих Радах,
      Трудом збирався досягти
      Тих благ реальних й висоти
      Куди бажає всяка мати
      Дочку свою усю вiддати.
      Наташа любить жартома
      Руками гладить обома
      I повторяє часто Колi:
      - Давай не йти супроти долi,
      Чи варта щастя зайва грань,
      З минулим пройдешнiх змагань?
      Я чоловiковi не мила,
      Але йому це я простила,
      Не скрию, почуття новi
      Ти сколихнув в моїй кровi,
      Не сподiвалась я нiколи
      На ласку, на любов ще з школи.
      Чому ранiше ти мовчав?
      Нащо тепер все розказав?
      Все утряслось - осталась звичка,
      Усохлась нiжностей криничка,
      Та остались потоки благ,
      Моя свекруха, то завмаг,
      А свекр? Їх родичi, в них сила,
      Багатство, влада, руки й крила.
      Микола сам це розумiв,
      Не вiдсахнувсь вiд її слiв,
      Руками обiйняв волосся,
      Що водоспадом розлилося,
      Торкнув, зiгрiв, поцiлував,
      Словами так вiдповiдав:
      Душа! Пролинуть довгi роки,
      Ти не шкодуй про свої кроки,
      Наташа! Доля ти моя,
      Дiм-чаша - ось твоя сiм'я.
      Та ще ранiш чим ти гадаєш,
      Зi мною щастя ти пiзнаєш.
      Я не зупинюсь до той пори,
      Як потаємних мрiй дари
      Не стануть явним результатом,
      Я ще наб'ю кишенi златом.
      В поту, не в радiсних вогнях
      Мiй чесним буде довгий шлях,
      Одна достойна нагорода -
      Любов твоя i твоя врода,
      Вiнчати стануть на краю
      Зухвалiсть впертую мою.
      Наташi радiсно сьогоднi,
      Бо почуття її природнi
      Веслують з мрiєю в ряду
      Бiльш порiвняння не знайду.
      Так що ж не так, чому навкруги,
      Тьми чорної танцюють слуги?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    22. XXXI
      Була любов Миколи щира,
      Надiя влiзла так, пронира
      Повiрив всiм її словам,
      Думок сумнiвних нi на грам.
      Серпнева нiч суха, пригожа,
      На ту, що в пам'ятi так схожа
      На небi наганяла хмар,
      Вони сховали срiбний шар.
      Смiлiшав вiтер, в спину, в спину,
      Штовхав по вулицi людину.
      В тiй сторонi, де угорi
      Свiтили тускло лiхтарi
      Вiн оглянувсь, як зараз бачу
      В його очах веселу вдачу,
      Лиця вiдкритого овал
      Таїть терпiння рiдкий шквал.
      Гроза! Гроза! Цiлує небо
      В дощi давно у всiх потреба,
      Впади на землю, ливень злий,
      Обман, помилку, хитрiсть змий.
      Закутi спекою в облогу,
      Дерева, трави ждуть вологу,
      Їм вторить стук людських сердець,
      Засушним дням настав кiнець.
      Гне вiтер стовбур горобини,
      З хмар впали перших двi краплини,
      Над головою дужий грiм
      Радiє жартам сам своїм.
      Затихло все, дощу поява,
      Була не бiльше чим вистава,
      Лише вiд блискавок-корон
      Рознiсся в просторi озон.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25
      Самооцінка: 4

    23. XXIX-ХХХ
      Вуста Наташинi - корали,
      До болю стиснутi мовчали,
      Проте вогонь її очей
      Зрiвнявся з зорями ночей.
      Не хоче йти, стоять не смiє,
      Так страшно - тiло кам'янiє,
      Заб'ється серце, стихне знов,
      Порiдшає загусла кров,
      Дихання рiвне як молитва
      Невидна в нiм емоцiй битва,
      Постiйна тiльки без кiнця
      Вродлива чистота лиця.
      - Скажи чи можна в пору пiзню
      Провести жiнку вже замiжню?
      Я не ображусь якщо нi
      Я проведу тебе у снi.
      Тебе не зупиняю далi
      Рахуюсь з почуттям моралi.
      - Микола! Зараз зупинись,
      Серця обманутi колись
      Пристойностей скидають маски
      Вони не можуть жить без ласки.
      Кохаєш мене? Так цiлуй,
      В своїх обiймах швидше скуй,
      Я хочу, дуже хочу чути
      Потоки нiжних слiв, не рути.
      Яка б гордлива не була
      Вразлива жiнка без тепла.

      ХХХ

      Пiвночних сил хитрющi чари
      Ще не розводили базари
      А хати нової порiг
      Наташиних торкнувся нiг.
      Немов заповненi журбою
      Закрились дверi за спиною,
      Пробив годинник на стiнi
      Мотиви звичнi i сумнi.
      Наташа не зверне увагу
      На чоловiкову розвагу.
      Нехай п'янiє в пiзнiй час
      Серед жiночих зваб-прикрас
      Пройдешнiх днiв герой романа,
      Вже не болить ночами рана.
      Солодко спить її король,
      Красунi сам вiдвiв вiн роль
      Достойну, ситу, чуть зрадливу,
      Почесну, зрештою щасливу.
      Йому байдуже, що не та
      Його для неї теплота.
      Доповнить звичку, знайде збоку,
      Не ласку, а любов глибоку,
      Але, щоб долi власнiй в лад
      Верталась кожний раз назад.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    24. ХХІХ
      В грязi весняної природи,
      В мiсцях, де всюди талi води
      Й брудного снiгу дрiбний плач
      Будую вiдступ свiй, читач.
      Тому, хто прогортав сторiнки
      I осудив непевнi вчинки,
      Я не нав'язую мораль
      I не змагаюсь за медаль.
      Мої герої, їхнi мрiї
      Переживання, мова, дiї,
      Знайомi, близькi, з ними рiс
      Я разом. Поле, луки, лiс,
      Пiщану стежку близ узлiсся
      I казки милого Полiсся
      Намалювать на полотнi
      З лiт юних хочеться менi.
      Та фарби дорогi, вiднинi
      Їх не змiшаю на картинi.
      Я букви в речення складу,
      Ряди метафор вiднайду,
      Двох зрад, двох помст й кохання силу,
      Вручу паперу i чорнилу.
      В перiод рiдкий самоти
      Серцям вразливим донести
      Пейзаж, портрети й сцени року
      Того, що в лiнiю широку
      Склав кулi дев'яти планет,
      Означив зрушень силует.
      Без думки скрасить персонажi
      Чи обвалять в вапнi чи сажi
      Скажу, вибагливий читач,
      Вiдсутнiсть вимислу пробач.
      Герої повiстi не князi,
      Не дами в томному екстазi,
      В шуканні незвiданих втiх,
      В вбраннi моднiшому вiд всiх.
      Не спадкоємцi мiльйонерiв,
      В грiху стурбованих партнерiв,
      З ордою вишуканих слуг
      Моїй iстор'ї вертять круг.
      Не хвалять ще мої герої
      Чужинськi звички i настрої,
      У темрявi банкетних зал
      Заморський рiдко чуть вокал.
      Ще невiдомi замкiв вина
      І мова наша в них, первинна.
      Афiнськi iмена божкiв
      Я сам вставляти не схотiв
      В розкутi й стислi дiалоги,
      Вiки пройдешнi вiд тривоги
      Позбавив зразу,й древнiй хлам
      Чужих народiв й нинi там.
      Злий й добрий образ послiдовно
      Списав коли роботи повно
      Було у кожного в дворi,
      В городi, в полi, о порi
      Розгулу буйної природи,
      Й в мить вiдпочинку, як колоди
      Чотирьохметровi з сосни
      Вантажив з ними восени.
      А потiм житнiй хлiб i сало
      Нарiзав з часничком i вдало
      Прозору пив, на смак не тонку
      Екологiчну самогонку.
      Як часто пару шаровар
      Горiлку й вишивання дар
      Вважають промислом народу,
      Що сотнi рокiв про свободу
      Чув вiд вельможних королiв,
      Царiв, панiв, секретарiв.
      I не втiкти вiд цих означень,
      Гiркої правди звинувачень -
      Народ з енеєвих часiв
      Змiнити побут не зумiв.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    25. XXVIII
      Холодне свiтло вiд зiрок
      Проникло крiзь нiчний морок,
      Наташi товариство склало,
      Саму додому проводжало.
      Чи може долi добрий знак
      Чи зла усмiшка, сталось так,
      Що там де виросла тополя
      Їй вийшов на дорогу Коля.
      Не вiр, розмiщення планет
      Так не впливає на сюжет,
      Вони зустрiлись, чесне слово,
      На цей раз зовсiм випадково.
      Затихнув шум її ходи
      Вона сказала
      - Йди сюди!
      Чекаєш? Я ж попереджала,
      Даремно не тягни з пiдвала
      Пройдешнiй бiль своїх бажань
      Фантазiй марних й сподiвань.
      - Наш спiльний друг ще тиждень тому
      Звав в гостi, йду тепер додому
      Повiр, що на тебе облав
      Всерйоз нiколи не складав.
      Хоча тебе i не забуду
      Насильно милим я не буду.
      Кохання є, або нема
      Втiкати вiд його дарма
      Так само як i здобувати,
      То лише сили марнувати.
      Тобi замiну не знайду,
      Комусь дорiг не перейду,
      В чужих стражданнях своє щастя
      Збудувать менi не вдасться.
      Людського жалю не прошу
      Собi ж надiю залишу.
      Не плачеш вночi, долi рада
      То й для мене життя принада.
      Микола так вiдповiдав,
      Вiн не розiгрував вистав,
      Помiтна стриманiсть в розмовi
      Таїла почуття готовi
      Зiрватись дружно, як вулкан.
      Боявсь наткнутись на обман,
      Байдужiсть, черствiсть, перемогу
      Вони жiночих душ залогу,
      В погордi скрiпленi родством,
      Складають разом з торжеством.
      Вiдкритий погляд в нiжнi очi
      Хвилює серденька дiвочi.
      Так iнодi в часи забав
      Цьому я докази шукав



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5
      Самооцінка: 4

    26. XXVII
      Краса життя - то лiтнiй ранок
      Ступив на дерев'яний ганок,
      Вiн вiкон контури рiзнi
      Означив чiтко на стiнi.
      Неспiшно Юра сiв до столу
      Малого огiрки посолу,
      Картоплю з салом молоду,
      Малину зiрвану в саду
      I з свiжим маслом ячну кашу
      Хвалив, а з ними i Наташу.
      Нарештi вiльний вiд турбот,
      Вишневий випивши компот,
      Коханий покiнчив з снiданком.
      Прихильний до дружини ранком
      На себе в дзеркало глянув,
      Всмiхнувся щиро, одягнув
      Сорочку в липовi листочки
      Поцьомав швидко милу в щочки.
      Вернутись обiцяв в обiд
      За мить його розтанув слiд.
      Не гнiвить неба дужий вiтер,
      З цукрових хмар не ткає лiтер
      Слiдкує котрий час згори:
      До мами, тата, до сестри
      Наташа вгостi йде, без справи,
      Зате якi музичнi вправи
      Об брук її б'ють каблуки
      Здалеку видно що смаки
      Й талант чужа дружина має
      Та тiльки не того кохає,
      Коли кохає, бо вона
      Останнi днi чомусь сумна.
      Та годi, не допустить Юра,
      Щоб жiнка залишилась хмура.
      Знайомих, друзiв, рiдних всiх
      Уже вiтає щирий смiх.
      В її душi царює спокiй
      А гордiсть в радостi глибокiй
      Не вiдтиняє згубних чар,
      Тривог недавнiх згаснув жар.
      Частує мати старшу дочку
      Волосся гладить, гладить щочку
      Напевно знає - докорять
      Причин не має доньцi зять.
      Прийшлося б довго рахувати
      Хороших хлопцiв, що вiд хати
      Наташу ще не так давно
      Водили в школу чи в кiно.
      Хоч Юра - не втiкти вiд правди,
      Повагу проявляв не завжди
      I серед iнших всiх забав
      Наташу часто забував
      Та мати дочку вперто вчила,
      Щоб щастя та не упустила.
      Найбiльший викликав захват
      Посадою, зв'язками сват,
      Це ж треба так, в усiй окрузi
      У нього лиш повага й друзi,
      Що важливiше за любов
      Достойну вибраних промов.
      Любов в нас стерплюється з часом
      Хоч би й родився ловеласом.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5
      Самооцінка: 3

    27. XXVI
      На сходi сонця щедрий лан
      Колоссям розiтнув туман,
      В їх гущинi глядить Наталка -
      В обiймах свекра дiва палка.
      Ii бiлява голова,
      Зеленi очi як трава
      Враз стали одночасно сiрi,
      Вiд жаху плями йдуть по шкiрi -
      Це не студентка, це сама
      Наташа, скута обома
      Руками, в землю вперлась, слаба
      А до лиця, як бридка жаба
      Притиснувся холодний рот.
      Тут стався новий поворот
      I мiцно, зовсiм вже не грубо
      Чиїсь вуста цiлують любо,
      Її в вуста, минув озноб
      Лиця торкнувся теплий лоб.
      Живим вогнем всмiхнулись очi,
      I чуть в тишi слова пророчi
      - Де ти там я, запам'ятай,
      Де ти там я з тобою, знай.
      Наташа слухає Миколу
      Вони удвох йдуть знову в школу
      Тримае вiн її портфель
      Його втiшае її трель.
      Цвiте бузок i черемшина
      Вона школярка, не дружина
      На нiй бiленький фартушок
      Останнiй в них шкiльний дзвiнок.
      Озвалось вороняччя хором,
      Видiння змiнилось мiнором
      I однокласник вже другий
      Танцює з нею вальс шкiльний.
      Докупи збилися аж троє,
      Один оставсь, пропали двоє,
      Назустрiч їй ступає крок
      На руки почепив замок.
      Оскал не стримав, похiтливi
      Вуста уп'яв в вуста красивi.
      Свекр перемогу святкував,
      Без сорому її ласкав.
      Вона кохана i жадана
      В його вчепилася вся п'яна,
      Довольством повниться без мiр
      Багатство й сила тiшать зiр.
      Вони вертаються в це лiто
      В молочне, недостигле жито...
      Вривається жiночий стон
      В дорослий i щасливий сон.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5
      Самооцінка: 3

    28. XXV
      Прийшли нiчнi години лiтнi
      В сни обернулася привiтнi,
      Вже ситий чоловiк заснув,
      Зiтхань дружини вiн не чув.
      Хоч нiч надворi, та не спиться
      Наташа вийшла. Наче птиця
      Влiтає в груди дикий сум,
      Не йде нiяк з журливих дум.
      Сумує поряд як хазяйка
      Живе створiння - вiрна лайка.
      А дгорi мiсяць лиходiй
      Слав знаки жiнцi молодiй,
      На щось хотiв отримать згоду
      Так падкий на слов'янську вроду.
      Вернулась в хату, прилягла,
      Минулих помислiв сягла.
      I вже згубила сподiванку
      Ще подрiмати до свiтанку.
      Роса як впала на траву
      Тодi чи в снi, чи наяву
      Себе побачила знов в полi
      В картинi радiснiй доволi.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25
      Самооцінка: 3

    29. XXIV
      В очах Наталi переляк
      На пару з подивом закляк,
      Не сподiвалася виставу
      Застати тут таку цiкаву.
      Тремтливим порухом руки
      Зiрвала житнi колоски,
      Не оглядаючись за спину,
      Побiгла хутко на стежину.
      Вiд пережитих почуттiв
      Зрадливо стан її тремтiв,
      То за цiкавiсть звична плата.
      Вже вдома скинула халата,
      Вiдбились в люстрi на стiнi
      Жiночi контури яснi.
      - Яка красива в мене жiнка!
      З-за спини влилась мова дзвiнка,
      - Дай поцiлую, обнiму,
      Ти нинi збуджена? Чому?
      На сонцi перегрiлась може?
      На тебе трохи це не схоже.
      Давай на кухню швидш крокуй,
      Менi вечеряти зготуй.
      Метал закрався раптом в голос
      Здригнулись в жiнки плечi й волос.
      Наступної секунди злим
      Став рiдний чоловiк, чужим.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    30. ХХІІІ
      Розняла колоски й на змiну
      Їм iншу стрiнула картину.
      Веселий, дужий чоловiк
      Доступних, молоденьких вiк
      Дiвочих доторкав губами,
      Рум'янi щоки грiв щоками.
      Червону вишню на вуста
      Вiн прикладав їй неспроста.
      Зубiв мiцних уявний скрегiт
      Будив в очах щасливих регiт.
      На юнiм, як зоря лицi
      Мов в найчистiшiм озерцi
      Вiдбились ласки його, мова
      I обiцяночка чудова.
      Пручатись дiвка не змогла:
      Вона ж розумною була.
      Красуням влада, сила, грошi
      Милiше за слова хорошi.
      Навiщо кiлька днiв тому
      Студентка хлопцю одному
      В любовi клялася спроквола?
      Тепер лежала трохи... гола.
      Не кожен сильний, що там трус
      Уникнуть зможе цих спокус,
      А вже як дiвчина красива
      Вони впадуть як в спеку злива.
      Здiйсненими здадуться їй
      Бажання потаємних мрiй.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    31. XXII
      Коротший прокладала шлях
      Стежинка по хлiбних полях,
      Й дорогу полишивши криву
      Без остраху у житню ниву
      Наташа спрямувала хiд,
      Красуня не чекала бiд.
      Дарма, бо де ростуть волошки
      Ходить не можна навiть трошки
      Анi красi, нi юнаку,
      Щоб не зустрiнути в'юнку
      Зеленокосую русалку
      Про це в нас знає кожен змалку.
      Пильнують мавки колоски,
      Як сiльця стелють волоски,
      А як впiймають когось, схочуть
      До смертi миттю залоскочуть.
      Тут в житi шепiт, певний рух
      Вловив тонкий жiночий слух,
      Завмерло серце на хвилинку,
      Коли почуло мову дзвiнку.
      Кого не звеселить свята
      Жiночих логiк простота?
      В красивiй головi багато
      Думок не роїться завзято:
      - Невже то правда, що цей лан
      Є для русалок вiрний стан?
      Не пропущу слушну нагоду
      Щоб оцiнить русалчу вроду.
      О! Знову чую щирий смiх
      Так схожий на солодкий грiх.
      Витiвку не вчиню погану
      Як краєм ока я погляну
      На їх фасон, на їх наряд
      На втаємничений обряд?
      Як вкрадки бiлочка з горiшком
      Наташа прокралася тишком
      До мiсця, звiдки линув звук
      До верху повний смiху й мук.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    32. ХХІ
      - Ну як, мальована пастушка,
      Уже вдягнула капелюшка,
      Наташi мовила сестра
      - Додому нам вертать пора,
      Бо скоро нiчка в нашi хати
      Прийде, щоб нас заколисати.
      Оленка звали так її
      Молодша дочка у сiм'ї,
      Розумна і лицем пригожа
      З Наташою не в всьому схожа,
      По iншому сприймала свiт,
      Бо в вiсiмнадцять юних лiт
      На бiлу, на прекрасну ручку
      Не одягнула ще обручку.
      - Ти йди, я тебе дожену
      Через хвилиночку одну.
      Хоч сонце вже торкнулось краю
      Прозорих вод перлини краю,
      Там де розгладив воду штиль
      Знялося хлюпом кiлька хвиль.
      Струнка i пишна одночасно
      Наташа вiльним рухом класно
      Так плавно в озеро ввiйшла.
      Немов з русалками росла.
      Взмахнула раз, другий руками,
      Мажорно всплеснула ногами,
      Вперед, назад, i ще вiраж
      I вийшла на порожнiй пляж.
      Струснула косами зi спини
      Вологи цяточки-краплини.
      За день напечений пiсок
      Наташин бiльш прискорив крок,
      Затим стрибнула в листя м'яти
      Й сестру побiгла доганяти.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    33. XIX-XX
      ХIХ
      Пройдешнiх днiв сумнi закони
      Свої наклали заборони
      На стиль, вже до якого звик,
      Змiнили звичний друзям лик.
      Пiд час задумливий не в мiру
      Вiн притаїв натуру щиру,
      Знайомих i колег вiтав,
      А посмiхатись забував.

      ХХ
      В той рiк якраз жахлива спека
      В наш край десь з пiвдня, iз далека
      Прийшла, щоб натворити бiд,
      В лiсах, в полях оставить слiд,
      Криваву вибрати данину
      Осиротить чиюсь родину.
      Чотири ночi фарбував
      Червоним кольором заграв
      Злий мiсяць неба край на сходi
      Старi казали - буть негодi.
      То ж так, пилюка, спека, пiт,
      Секундний вiтерця полiт
      А ввечiр комарiв пiвсвiту
      Зiбрались прислужити лiту.
      На пляж рятунку йшли шукать.
      Разом прекрасна й сильна стать
      Там пiдставляли сонцю спини,
      Не прагнучи погоди змiни.
      Наташi, всiй її красi
      Приятелi кивали всi.
      Скажу, нема де правди дiти
      Було на що там поглядiти.
      Жiноча сила - двi ноги
      Як апетитнi пироги,
      Широкi в стегнах, але в мiру,
      Пружнi, без жодних складок жиру,
      Стрункi i рiвнi, тiльки згин
      Знайдеш один бiля колiн.
      Пупок мовчить - спiвають груди,
      А їхнi форми, амплiтуди
      Волосся хвиля облягла
      I руки - рiвно два крила.
      I плечi й шия однаково
      Прямi, прянi, яке ще слово
      Знайти, щоб описати їх,
      Або очей знущальний смiх.
      То тi, прегарнi зваби тiла,
      Й помiж засмаглих шкiра бiла
      Згортали в серцi вільну кров,
      Чи так i родиться любов?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5
      Самооцінка: 3

    34. XVIII
      Ах злотко, злотко, сенс життя
      Тебе, як рiдненьке дитя
      До серця нiжно пригортали,
      В найпотаємнiшi пiдвали
      Тебе ховали, щоб скринькам
      I найсекретнiшим замкам
      Твою довiрить охорону,
      Перед тобою щит закону
      Ламався мов весною лiд,
      Знаходиш завжди ти прохiд
      Де справедливiсть i звитягу
      Приймають гiрше за бродягу.
      Та й на базарi, що в судi
      Вклоняються твоїй ходi.
      З покон вiкiв завжди черпало
      З людських страждань ти силу вдало,
      Так колiр кровi, поту й слiз
      В тебе отруйним сяйвом врiс.
      Та як не дивно з цього лише
      Тобi всмiхаються милiше,
      I серед тисячi вiдлунь
      Байдужих голосiв красунь
      Ти чуло зовсiм небагато,
      Нiмить їх видом своїм злато.
      Якщо до свого щастя ти
      Не зможеш ключик вiднайти
      Дзвiнку монету спробуй, мову
      Вона здолає гонорову.
      Укритий плiсенню купець
      Лише дiстане гаманець
      Не знайдеш в свiтi чесну дiву
      Щоби нескошеную ниву
      Була не рада в ту ю ж мить
      Йому на лiжку всю вручить.
      Якщо дiвча ще вiком юне
      Раптом на золотко не клюне,
      То скоро буде мати шанс
      Щасливий вибiр, свiй романс
      Полаять за малу зарплату
      Вiдсутнiсть меблiв, скромну хату,
      Кричати стане - подивись,
      Як друзi нашi розжились
      Який кришталь, яка машина,
      За тебе йшла - моя провина.
      Та нашi феї не дурнi
      Багатству не говорять нi
      Мам мудрих слухають поради
      Тi знають всi кохання вади.
      Любов чи грошi? Вам виднiш
      Хто переможе з них скорiш.
      Та слава богу, що недревнi
      Iсторiй винятки приємнi
      Не загубились в лонi лiт,
      То тут, то там хвилюють свiт.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    35. ХVII
      Чому? Скажiть скорiше люди
      За сотнi лiт, як в нас так в сюди
      В прямiй залежностi вiд врод
      Кохання бiльших перешкод
      Знавало, чим було мiцнiше?
      Та не про це шепчу тихiше,
      Завада є, її вiки
      Долать могли неслабаки.
      Для цього будували храми
      Складали музику i драми,
      Усе життя ростили сад,
      Рядочок до рядочка в лад
      Тулили, творячи сонети,
      Складали мрiйливi сюжети,
      В безумствi, цiлу нiч без сну
      Шукали формулу складну,
      Тиранам лютим в чорну днину
      Писали сонячну картину.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5
      Самооцінка: 3

    36. XVI
      Я рiзних начитався книг,
      Правдивих, чесних, скiльки встиг,
      Старавсь все добре перейняти,
      З героiв їхнiх приклад брати,
      Хоч трохи в мудрих авторiв
      Набратись розуму хотiв.
      Люблю пiдручники технiчнi
      Думки їх думцi моїй звичнi,
      Цiную роль довiдникiв
      I працю тих, хто так зумiв
      Практичнiсть формул, схеми цiлi
      До нас донести зрозумiлi.
      Вони не визвуть запитань,
      Лише бажання бiльших знань.
      А от iсторiя складнiше,
      Її хто хоче, той i пише.
      Поем класичних сторiнки
      Для мене вiчнi загадки:
      Юнак i дiвчина, хорошi
      Чому в сильнiшому за грошi
      Без розрахунку почуттi
      Бувають часто в самотi?
      Казали нам: колись закони
      В суспiльствi несли заборони
      Для щиро люблячих сердець
      На шлюб щасливий, на вiнець.
      Про касти, їх жорстокi ролi
      Ми чули ще малими в школi,
      Великий Пушкiн i Шекспiр
      Про це писали, та з тих пiр
      Все стало бiльш демократично,
      Шкода, що менше романтично.
      Та часто й нинi, як колись
      Серця, що долею звелись
      Знов залишаються роздiльно?
      Признатись варто - недоцiльно
      З прожитих рокiв висоти
      Простеньку вiдповiдь знайти.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 4.5 | Рейтинг "Майстерень": 4.5
      Самооцінка: 3

    37. XV
      ХV
      Слова хоч з соромом та хирi
      Втонули у душевнiм вирi.
      Вiн лiнiю плечей обняв,
      Її вiдмову не сприйняв.
      - Мовчи, обличко полум'яне,
      Бо нас i ранок тут застане,
      Якби то правда вся була,
      То ти б сьогоднi не прийшла.
      - Не треба, далі так не можна,
      Тобi говорю, я серйозна,
      Поки ще не замкнувся круг
      Зупинимся, мiй милий ... друг!
      Мовчить. I тiльки вiд долонь
      Пашiє почуттiв вогонь.
      - Прийшла, подумала, дай гляну,
      Чи довго ждатимеш кохану
      Та тебе шкода стало в мить,
      I нiч сьогоднiшня п'янить,
      Та нам не буть так скоро разом,
      Вважай мої слова наказом
      Ти мене трошки проведи,
      А потiм сам вiд мене йди.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    38. XIV
      XIV
      Так довго вiн її чекав
      Далекий був вiд iнших справ
      Вдивлявся в обрис кожнiй тiнi
      Серед життя був сам в пустинi.
      Фiгура струнка ступить крок
      У серце знов кровi приток
      Кипить, що вулканiчна лава,
      А придивився, знов постава
      Не та. Чекає вiн дарма
      Наташа нинi не сама.
      I вже не раз вертав додому
      Стає, знов жде ходу знайому.
      Тривогу й бiль шаленних мук
      Розвiяв в лiтнiй тишi звук
      Жiночий голос чувся Колi
      Вiд нього клени пишночолi
      Проснулись, вишнi здали крик
      Ще й мiсяць до землi приник.
      Видiння це, чи диво може,
      Що скажуть нашi люди? Боже!?
      Не вiрю сам своiм очам
      Як не вона, то хто ж це там?
      Глянувши в сторону, несмiла,
      По тротуару крок ступила,
      А шуму стiльки в тiй ходi,
      Що промiнь сонця по водi
      Здається бiльший здiйме галас.
      Чия краса колись так кралась?
      - Наташа, зiрка! Ти прийшла
      В мене надiя вже пройшла
      Тебе побачить, в порожнечу
      Вiд мрiй своїх здiйснити втечу
      Менi не стане стiльки сил
      Чом не дано людинi крил?
      - Прийшла. Скажу тобi, даремно
      Не виглядай як стане темно.
      Я бiльше не прийду, на жаль
      Замiжня жiнка я, вуаль
      Цнотливостi пристала пилка
      Вчорашня зустрiч - то помилка.
      Ми будем друзi на всi днi
      Не треба бiльшого менi.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 4.75 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    39. XII
      Не зрадить усмiшка весела,
      Наташин чоловiк всi села,
      Об'їздив, ступицi шукав
      Вiн не любив ловити гав.
      Механiк, працював завгаром
      Та не журивсь, що нинi даром
      В колгоспi кожному ставав,
      Бо мав попутно безлiч справ.
      Поршнi збирав, накладки, шини,
      Вiн знав всi гвинтики машини,
      З любов'ю йшов крутить кардан,
      Гальма, насоси, барабан.
      Широкий лоб, широкi щоки,
      Його молодили на роки,
      Частенько звичок не мiняв
      Постiйно друзям повторяв:
      - Як смачно їсти й м'яко спати,
      То бог здоров'я мусить дати.
      Крiм пива, риби, своїх слiв
      Любив по свiту всяких дiв,
      Чорняву, бiлу, кучеряву
      Любив як грошi, бiльш за славу.
      Мiж друзiв визнаний добряк,
      Завжди червоний, як буряк.
      В обiд з'явився сам до хати
      Поцьомав жiнку, лiг поспати.
      Сiм'я, робота, все без змiн
      Хоча скажу - я сам як вiн.
      Проснувся Юра, звичнi речi,
      Обличчя вмив, розправив плечi
      Перекусить до столу сiв,
      Погано спав, бо легкий гнiв,
      Чи хмарка-тiнь роздратування
      Не приховали хвилювання.
      Нарештi, сколихнувши чуб,
      Зронив слова з надутих губ:
      - Костюм i туфлi за годину
      Подай менi, моя дружино!
      Вечiрню сукню вдiнь сама,
      Й не сперечайся ти дарма
      Разом пiдем до агронома,
      Бо вiн збирае в себе вдома
      На сорок перших своiх лiт
      Весь керiвний мiсцевий свiт.
      Всi нашi будуть там з жiнками
      I я мiж iншими чинами
      Не самий гiрший, ти затям:
      Ми прихваснем твоїм вбранням.

      XIII


      Щасливим добре бути влiтку
      (Це раджу взяти на замiтку)
      Так в пору цю, менi повiр,
      Природа краю тiшить зiр.
      Теплом пройде в душi й по тiлу,
      I можна цiлувати милу
      Всю нiч сховавшись за бузком,
      I тьмi радiючи тайком.
      А спробуй так зробити взимку,
      Коли мороз чаклує й стрiмко
      З цiлунком ляже на вуста
      Срiбляста паморозь густа.
      Коли весна проникне всюди
      I їй зрадiють звiрi й люди
      Один ту пору не сприйму
      Не розумiю сам чому.
      Про осiнь золоту з червоним,
      Про поле з лiсом трохи сонним,
      Як в вирiй вiдлiтає птах
      Хiба розкажеш в трьох рядках.
      Полiська осiнь! На цю тему
      Я повiсть напишу окрему.
      А зараз повертатись слiд
      На мiсце, де тривав похiд
      Одної пари молодої
      В святковiм повнiстю настрої
      На справжнiй гомiнкий бенкет,
      А не дешевенький фуршет.
      Роїлись гостi, наче диня
      Мiж них крутилась господиня.
      Варене, смажене, чуть-чуть
      Сирого також подадуть.
      Господар розливав горiлку,
      З гостей, хто ложку, а хто вилку
      I чарку кожен в руки брав
      Здоров'я, успiхiв бажав.
      Гуляють, п'ють, жартують люди,
      Жiнки здiймають вище груди
      I млосним поглядом привiт
      Чоловiкам пристойних лiт
      Уперто шлють, щоб серед зали
      Вони їх в танцi закружляли
      До Юри, наче жартома
      Притислась всiм єством кума.
      Лукавий погляд iз пiд брiв
      Грайливим тоном шепотiв.
      Вiн пригортав її рукою
      Червоних губ торкавсь щокою.
      Сусiд в повiльному танку
      Наташи талiю струнку
      Стискав долонями, не грубив,
      Смiливо й щиро приголубив.
      Вона пручатись не змогла,
      Бо їй хотiлося тепла.
      Так кожна жiнка забажає
      Як чоловiк чужу ласкає.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    40. XI
      XI

      Микола! Пiдкорися долi,
      Посадою зростай поволi,
      Кохання на землi нема,
      Забудь. Душа твоя нiма
      Зустрiне струнку i високу
      Дiвчину, з вродою нiвроку.
      Її краса i почуття
      Заполонять на все життя
      Тобi i тiло й твою душу,
      Iще проллється дощ у сушу.
      Поглянь навкруг, живуть так всi,
      Бо щастя в щастi, не в красi.
      Зламаєш долю, справжнє горе
      Заставить слiз пролити море.
      Невзгоди клятi день i нiч
      Тобi не стануть злазить з плiч.
      Могутнi люди й тi сердито
      Змагались з долею, вiдкрито
      Невдачам направлять хвости
      Могли вони, але не ти.
      Робота є i є зарплата
      В тебе дорога й так багата,
      Життєвих сил дарма не трать,
      Бо проти тебе цiла рать.
      Ну добре, через довгi роки,
      По щабелях кар'єри кроки,
      Ступивши, свого досягнеш,
      Начальством станеш ще, вiзьмеш
      Брильянт до рук, бог допоможе
      З Наташой разом будеш, може.
      А зараз плани цi покинь,
      Сходи на танцi, вiдпочинь.
      Нащо до стiнки прихилився.
      Паяльник випав, загубився.
      Очами не читаєш схем,
      Живи простiше, без проблем.
      Змирився, молодець! Усюди
      Тебе завжди похвалять люди.
      Рука опори не знайшла,
      Звалила книжку iз стола.
      Пiдняв. З обкладинки, з портрета,
      Всмiхавсь йому поет поета,
      В губах погорду затаїв,
      Очами твердив вiн, без слiв:
      - Ти бережи своє кохання,
      Хай буде гiрка мить пiзнання,
      Воно буває раз в життi,
      Не кидай його в самотi.
      Живи ж так, щоб в останню днину,
      За кожну прожиту хвилину
      В прекраснiм свiтi, на землi
      Тебе не краяли жалi.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    41. IX
      IX

      На крiслi, в першому ряду
      Перед начальством на виду,
      Як м'ячик круглий i пузатий
      Колгоспний голова пихатий
      Хустинкою втирає пiт,
      З ним чолов'яга тих же лiт,
      Локомотив нової ери,
      Старанно гортає папери.
      То сел багатих голова,
      Вiн гордий, бо його слова,
      Статтi, цитати i портрети
      Друкують обласнi газети.
      Йому розноси тi страшнi
      Немов горох глухiй стiнi.
      В його думках одна лиш тема:
      - Спекотно в залi, ось проблема.
      Ячмiнь ряснiє i овес,
      Бур'ян i жук з картоплi щез
      Корови ситi в пасовищi,
      За жито стебла льону вищi,
      Вже в небi кукурудзи край,
      Хорошi види на врожай.
      Тому начальство не володар
      В селi хто бог, в сiм'ї господар.
      Скорiш скiнчись ця чортiвня,
      I так вже згаяли пiвдня.
      В четвер минулий у конторi
      Студентки двi з'явились скорi,
      Вродливi, жвавi, молодi,
      Смачнi в любовному трудi.
      Ах, зараз випити б по пиву,
      З студентками пройтись на ниву.
      Пересмикаючи гортань
      Знов витирає пiт вусань.
      Нарештi стало все до ладу,
      Закiнчив шеф рознос-нараду.
      Залишив першим людський вир
      Наташин свекр, як командир.

      X

      Працюючи з робочим в згодi,
      Був iнженером на заводi
      Микола мiй, роботу вiн
      Свою вже знав з усiх сторiн,
      Ключi носив з собою, схеми,
      Крутив гайки i чистив клеми.
      Велику силу має фах,
      Коли майстернiсть є в руках.
      Якщо вам треба грошi, владу,
      Добитись жiнку чи посаду,
      То не цурайтеся знання,
      Учитись треба ще зрання.
      Нехай мiняються режими,
      Удача вперто буде з тими,
      Хто знає, вмiє навiть в снi
      Машини запустить складнi
      Знайти несправностi причину
      Чи вмiє лiкувать людину.
      Той серед тисячi осiб
      Завжди собi заробить хлiб.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    42. IV
      - Наташа! Не знала ти нiколи:
      Тобою я марю ще з школи,
      Вiзьму без зайвого виття
      Своє у свiдки все життя.
      Багато раз в короткi ночi
      Вуста всмiхалися дiвочi
      Перед лицем моїм сумним,
      Iскрились виразом ясним.
      I вуха нiжнi й очей зорi,
      Як парус вiтер в синiм морi
      Впiймавши кiлька палких слiв,
      Хотiли, щоб я захотiв.
      Iз ними зустрiчать свiтанки,
      I зiгрiвать в росистi ранки.
      Без сумнiву, нiхто не знав,
      Як часто й довго я шукав,
      Серед жiночих силуетiв
      I риси й контури з портретiв
      Твоїх ще з школи, та дарма,
      Подiбних профiлiв нема.
      Слова без хмурого докору
      Такi лунали в пiзню пору,
      Щоб фраз Наташиних кiнець
      Звести рiшуче нанiвець
      I сумнiвiв найменших тiнi
      Розвiяти в нiчнiй пустинi.
      А промовляв їх чоловiк
      Чия упертiсть й юний вiк
      Наташi був якраз пiд пару
      I погляд, не позбутий жару,
      I руки, що впiймали стан,
      Казали щиро, про обман,
      Про намiр злого розрахунку,
      Присутнiсть лихих думок клунку,
      Не свiдчив жоден його рух
      I вся навкруга в гострий слух
      Запала вiд такої сцени,
      Смiялись лиш цукровi клени.

      V
      Свiтало. Сполохи зорi
      Злилися з небом угорi,
      I ось Наташа i Микола
      Глядять як темноту довкола
      Карає променiв крило
      Пропав морок, все ожило.
      - Прощай, кохана! В вечiр знову
      Прийду почути твою мову,
      Твоїм диханням щоб дихнуть,

      Менi без цього не заснуть.
      Наташа скромно промовчала,
      Щоки торкнулася й помчала.
      Пiшов Микола сам не свiй,
      Враз довгий розпачу сувiй
      Й недобре щось заполонило
      Йому i душу i все тiло.
      Непевним здався шлях життя
      I страшним нинiшнє буття.
      - Навiщо це, наскiльки долю
      Змiнити можна, скiльки болю,
      Незгоди буде кожен рiк?
      А я почав свiй тiльки лiк.
      Вона замiжня i багата
      Машина є, є власна хата
      I всякому потiшить зiр
      Достатку повний, гарний двiр.
      Вона сказала, правда, в шлюбi
      До неї почуття не любi.
      Не знаю можна на яку
      Коханку помiнять, таку
      Наташу милу i чарiвну,
      Не згоджусь ввiки й на царiвну.
      Ах, зрада, молодiсть моя
      Тобi признаюсь зараз я
      Лиш закликають цi незгоди
      Скорiш здолати перешкоди.
      Прийду додому i засну
      Забуду й цю красу одну.

      VI

      Затихли кроки в перевулку,
      Повiз фургон свiженьку булку,
      Цистерна повна молока
      Промчала гулко, знать така
      На фермi праця i в пекарнi
      Нiчнi години там не марнi.
      I аж тодi з зелених вiт
      З'явився двадцяти двох лiт
      Веселий парубок й високий.
      Паркан проскочив й рiв широкий,
      Неясно мовив кiлька слiв,
      I думку вслух таку провiв:
      - Це ж треба так, Оленку милу
      Я лиш облишив через силу
      I щоб було все як в кiно
      Заглянув з дерева в вiкно.
      Обняв з темряви її очi
      I вже збиравсь сховатись в ночi,
      Та тут озвався хвiртки скрип

      Ну я до стовбура прилип.
      Дивлюся, горда, величава
      Її сестра йде наче пава
      Iскряться очi недарма,
      Пiд кленом стала не сама,
      Наталчин бувший однокласник
      Тримає стан її як власник.

      Менi б озватись з висоти
      Поки не пiзно, щоб пiти.
      Прогавив я слушну нагоду,
      Знайшов на голову пригоду.
      Якщо не сон це, не обман,
      То бачив я шкiльний роман,
      Який колись не закiнчився,
      Чи надто пiзно народився.
      А як тепер вчинить менi?
      Сказать Оленцi? Мабуть нi.
      Чи натякнути чоловiку?
      Щоб совiсть мучила довiку?
      Залишу все як нинi є
      Йому - його, менi - моє.
      Найкращий вихiд, то мовчати,
      Щоб не прийшлося жалкувати,
      Пройде короткий вiрю строк
      Вони забудуть про свiй крок,
      Все промине саме собою
      Вже восени, або зимою.
      Хоча слова були - краса,
      Беру у свiдки небеса,
      Та пiзно вже, я хочу спати
      I повертаюся до хати.

      VII

      Як осiнь, золота пора,
      Так променiв ранкових гра
      Вселяється у серце й душу,
      Появi їх радiти мушу.
      Прогнавши легкi, лiтнi сни,
      Миколу пiдняли вони,
      Зiгнав усю вчорашню втому
      Зарядкою вiн вранцi, з дому
      Пiд струмiнь чистої води
      Вiн поспiшає, вже лади
      У нього з настроєм, скорботу
      Як наш Гагарiн до польоту
      Самим натхненням розiгнав
      Чого i нам усiм бажав.

      VIII

      Був понедiлок день наступний,
      Пiдбити результат сукупний
      За два квартали владний люд
      В райцентр з'їжджав з усiх-усюд.
      Голiв колгоспiв близ УАЗу
      Не змiг би розрiзнити зразу
      Хiба чужинець чи слiпий.
      На покарання не скупий
      Йде секретар, це вiн на збори
      Зiбрав начальства дружнi хори.
      Ступають чуйно, хто портфель
      Хто папку держить, з чистих стель
      Звисає привид дисциплiни
      Вiн хмурить навiть бiлi стiни.
      Тодi послабив важкий гнiт
      Того, хто прочитав свiй звiт.
      Дiсталась кожному вiд пана
      Подяка скромна чи догана.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    43. І
      I

      Як небо червня зорi ясно,
      Так вишнi листя вишень рясно
      Заслали смачнi, п'ятий день
      Соромних не спiвав пiсень
      Вiдкритiй хвiртцi вiтер млявий,
      Лиш цокiт туфель величавий
      Змiшався з смiхом вдалинi
      Й розтанув в теплiй тишинi.
      Щербатий мiсяць нiч без втоми
      Зловiсним кольором соломи
      Сердито з пiвдня блискотiв.
      Даремно лив потворний гнiв
      Господар тьми, гiлки кленовi
      Нiмих проклять шаленiй мовi
      Байдужi, щiльнi мов стiна.
      Пiд їхнiм захистом сповна
      Любовних поглядiв свободi
      Як величезнiй насолодi
      Два серця юних вiддались
      Про що всi мрiяли колись.
      Простих бажань природа мила
      Ось так i думку заселила
      Почуту повiсть передать,
      А щоб не вносити сум'ять
      В натури нiжнi, двi частини
      Втаю вiд всiх, та все ж третини
      Гадаю стане молодим.
      Тож краще зошиту худим
      Зайнять увагу шанобливу,
      Хай кожен той, хто без вiдриву
      Прогорне зшитi сторiнки
      Чужi осмислить помилки
      Й нiколи не назве взаємним
      Старання з досвiдом вiд'ємним.

      II

      Iтак, де схрестив гiлки клен
      Трави духмяний гобелен
      Ступнiв двi пари притоптали.
      Прив'ялi квiти, як фiали
      Вбирали срiблясту росу,
      Вертали втомлену красу,
      I вже з тонкими промiнцями
      Перемовлялися словами.
      А постать звабна i струнка
      Чи ждала довгого дзвiнка
      В обiйми лагiднi схилилась,
      Лоскучим дотиком накрилась
      I затремтiла, тiльки страх
      Не вiдбивавсь в її очах.
      Та й холод теж тут нi при чому,
      То хвиля ласк солодку втому
      Збудила в грудях i в спинi,
      Заслiн з шовкової сукнi
      Не заважав за стан тримати,
      Як шию плечi цiлувати,
      Тому, хто до її лиця,
      Лицем припавши, без кiнця
      Чарiвним словом, полум'яним
      П'янив її, вона коханим
      Його б назвала без жалю
      В цю мить. Наслухавшись
      -Люблю,
      Жiнки, школярки, як коханки
      Готовi зустрiчать свiтанки
      В морози, в спеку, в снiгопад
      З своїм героєм, нiжний склад
      Зрадливу полонить й невинну,
      А часто i чужу дружину.

      III
      Доклавши чималенько сил
      Вона вняла любовний пил,
      Розняла руки, три хвилини
      Лиш серця чувся стук дiвчини.
      Красивою вона була
      Разючий погляд як стрiла,
      Снував чи з сiрих, чи з зелених
      Очей, iскрою доповнених.
      В'юнок волосся - чистий шовк
      На сонцi зовсiм не пожовк,
      Постава й руки мов в римлянки,
      Вуста й усмiшка полiсянки,
      Грайливi груди й до снаги
      Рiвненькi смачнi двi ноги,
      Духмяна й нiжна в неї шкiра,
      А голосом спiває лiра.
      Було їй рокiв двадцять п'ять,
      Серйозним почуттям пiд стать
      Цей вiк, пiдвладний розрахунку,
      Для тих, хто пив грiшного трунку,
      А хто почав свiй тiльки вiк
      Тверезо мислити не звик.
      Красуню звали ту Наташа
      Iм'я знайоме, мова наша.
      Пославши промiнь з довгих вiй,
      Вона сказала
      - Зрозумiй,
      Твої слова - далекий гомiн,
      Рокiв шкiльних лиш будять спомин.
      Вони приємнi так менi,
      Як мрiї у далекiм снi,
      Та може завтра наодинцi,
      Ти їх прокажеш iншiй жiнцi,
      Не повторяй їх в цiй тишi:
      Життя то проза, не вiршi.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    44. 1000 речень про сумний мотив
      Сiдай, красуня, бiля мене,
      Я буду стан твiй обiймать,
      Твiй слух словами цiлувать,
      Я ж знаю слово надто вчене.
      Крiзь щем сердечного биття,
      Воно як крапля почуття
      Твоїй увазi буде тепле,
      Твого зiтхання сум розщепле.
      Моїй любовi довгий вiрш
      I неозначений й нетребний,
      Для друзiв славних вiн ще гiрш
      За тон нав'язливий й молебний.
      Ще ранок не задув свiчу,
      Ще чуть прозорий гомiн ночi
      По свiту ходять сни пророчi
      Я ними тебе збагачу.
      Твою звабливiсть, твою вроду
      В зiрчисту сукню одягну,
      Пiд смiх iсторiю сумну,
      Ще розкажу до сонця сходу.
      Не хочу сам, щоб пiснi звук
      Пролився чарiвним шербетом,
      За незакiнченим сюжетом
      Ти не шукай душевних мук.
      Я не продам минулi болi
      Вони для мене оберiг,
      Вантаж розплат за спроби кволi
      Нещасних мрiй на серце лiг.
      Та певна будь, природа-мово,
      Тебе ця доля обмине,
      Менi твiй смiх, для тебе - слово,
      Сiдай краса бiля мене.



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 4.63 | Рейтинг "Майстерень": 4.5
      Самооцінка: 4