Коротший прокладала шлях
Стежинка по хлiбних полях,
Й дорогу полишивши криву
Без остраху у житню ниву
Наташа спрямувала хiд,
Красуня не чекала бiд.
Дарма, бо де ростуть волошки
Ходить не можна навiть трошки
Анi красi, нi юнаку,
Щоб не зустрiнути в'юнку
Зеленокосую русалку
Про це в нас знає кожен змалку.
Пильнують мавки колоски,
Як сiльця стелють волоски,
А як впiймають когось, схочуть
До смертi миттю залоскочуть.
Тут в житi шепiт, певний рух
Вловив тонкий жiночий слух,
Завмерло серце на хвилинку,
Коли почуло мову дзвiнку.
Кого не звеселить свята
Жiночих логiк простота?
В красивiй головi багато
Думок не роїться завзято:
- Невже то правда, що цей лан
Є для русалок вiрний стан?
Не пропущу слушну нагоду
Щоб оцiнить русалчу вроду.
О! Знову чую щирий смiх
Так схожий на солодкий грiх.
Витiвку не вчиню погану
Як краєм ока я погляну
На їх фасон, на їх наряд
На втаємничений обряд?
Як вкрадки бiлочка з горiшком
Наташа прокралася тишком
До мiсця, звiдки линув звук
До верху повний смiху й мук.