Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Тетяна Левицька



Критика
  1. Дай золотитись у твоїй любові

    Це – вже друга корона сонетів в українській літературі саме на вічну тему після корони “Світло кохання” автора цих рядків. Є ще "Королівський вінок сонетів" Юрія Назаренка звучання громадянського та філософська корона сонетів Лілії Ніколаєнко "Вінець для Музи".
    Кожен автор – неповторний, дав своє і досить доброякісне зерно у розвиток цього ще нового жанру у нашому красному письменстві.
    Юрій Назаренко – зачинатель, першопроходець. Його твір – довершений художньо, але не в усьому канонічний. Мені пощастило зробити свою корону за всіма правилами цього жанру, тобто дати взірець класичний.
    Ідуть в руслі класичному, що дуже приємно, і обидві мої учениці – Лілія Ніколаєнко і Тетяна Левицька. Це шлях нелегкий, це праця для вічності, але хто хоче в ній залишити свій відбиток, мусить вибрати цю дорогу.
    Вражає зростання динамічності творення усіх чотирьох корон в бік зменшення терміну написання. Юрій Назаренко творив свою корону 15 років, автор цих рядків – близько двох років, Лілія Ніколаєнко – рік, Тетяна Левицька в чорновому варіанті завершила свій твір за фантастично короткий термін – 2 місяці! Якщо додати період редагування і переробки, буде приблизно півроку. Але все одно – вдвічі менше за свою попередницю.
    Та головне, звісно, не в швидкості, а в якості, добротності, довершеності письма. І жоден згаданий твір у цьому архіскладному жанрі не є чимось посереднім чи поверховим.
    Тетяна Левицька особливо активно працює в літературі останнє десятиліття-півтора, і зробила значний поступ уперед у творчості. Видала дві книги за порівняно невеликий відлік часу. Узявшись за жанр сонета, вона майже не писала одинарних сонетів, а одразу почала з вінка, який переріс у корону. Маючи від природи поетичний дар, і не просто поетичний, а пісенно-поетичний, ще й з гумористичним відгалуженням, вона природно увійшла в русло українського слова, як зрілий і досвідчений майстер.
    У жанрі корони сонетів архіважливим є те, щоб складність форми поетичної була помітна якомога менше, а більше читач звертав увагу на зміст написаного, проймався його глибиною і неповторною образністю. Корона Тетяни Левицької рясніє цими яскравими розсипами з першого її рядка: "Розбилося зими холодне скло" – здається, все лежить на поверхні, кожна деталь, а спробуй знайди таку доступну і прозору метафору!
    Корона сонетів – це 225 сонетів, сплетених воєдино із 15 вінків сонетів. Пишеться спершу сонет-матриця або магістрал магістралів, з якого виростає вся корона. Спочатку на його основі і з його рядків плететься магістральний вінок – 15 сонетів, ніби генерал із 14 офіцерами. Потім із кожного сонета магістрального вінка плететься чотирнадцять простих сонетів-солдатів. І в сумі їх 225, хоч насправді 211, бо 14 сонетів, які є офіцерами-магістралами – двічі повторюються у короні – ставляться переважно у кінці кожного вінка, а потім ще раз подибуємо той самий їхній текст у магістральному вінку.
    Потрібно підібрати два варіанти по 240 однакових рим у катренах і два варіанти по 160, або три варіанти по 120 рим у терцетах. Кожен сонет пишеться за схемою: теза (перших 8 рядків) – антитеза (наступні 3 рядки) – синтез (останні 3 рядки). Ось така вища математика поезії, про яку у сфері одинарного сонета писав іще Іван Франко.
    Слово Тетяни Левицької – проникливе, глибоке і животрепетне, хвилююче. Одразу відчуваєш тонку і раниму душу ліричної героїні, закоханої не лише в свого лицаря, а й в навколишнє середовище, природу, яку безжально нищать сучасні нувориші. Характер викладу поезії – сповідальний, авторка часто згадує Бога, причому сповідається не тільки перед ним, а й перед читачем, і робить це неповторно-образно, пам’ятаючи класичні слова Ліни Костенко: "Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі".
    Їй небайдужа і війна, котра восьмий рік рве Україну, приносячи горе в дедалі більшу кількість родин:

    Не всі горять глибинні манускрипти.
    Повстануть скоро пращури з могил!
    Щоб українську гідність захистити,
    Відваги вдосталь і звитяжних крил!

    Нам – небо мирне, ворогу – граніти,
    Не перетворять соняхи на пил.
    Не буде під ногами світ жахтіти,
    Згорить війна у череві горнил!

    Не буде коси рвати сива мати –
    Хто сіє горе – сам і смерть пожне.
    Горітимуть у пеклі супостати…

    Або оця сповідальність любовна, висловлена афористично, яку хочеться цитувати:

    Мені без тебе у печалі жити,
    І рахувати смутку дні нудні.
    В душі, немов земля зійшла з орбіти,
    Жахлива тінь мурени на стіні.

    Кому б дощем савану напоїти,
    Пустельні диво-квіти запашні?
    Аби не порпались думок терміти,
    Залоскотавши тишу в глибині.

    Та блисне ранок у віконну раму,
    І вирушить зажура у турне,
    І розішле проміння телеграми,

    Негоди люті вітер задмухне.
    Вбираю я двовірші в епіграми,
    Плету думок рожеве макраме.

    До речі, саме в цьому сонеті форма "теза-антитеза-синтез" витримана ідеально. А скільки образних знахідок!
    "Впади, коханий, сонцем на чоло – Мені без тебе у печалі жити" – як просто, а як глибоко сказано, а вінцем любовної образності є теж афористичні рядки: "Дай золотитись у твоїй любові".
    Можна цитувати і цитувати. Тетяна Левицька тяжіє до цікавої неповторної лексики, раз по раз трапляються і приємно дивують зноски із цікавими словами поліського діалекту Житомирщини, звідки вона родом, і не тільки: хвижа (завірюха), маруни (ромашки), легуміна (випічка), троюдити (ятрити), охиза (хуртовина), шелюга (верба), оркан (буря), свічадо (церковний підсвічник), капричіо (музика) – авторка тяжіє до вишуканої української мови. Читаєш – і збагачуєшся, і радієш.
    Додає інтриги і напруги певний фаталізм почуття ліричної героїні, що кохання межує зі смертю. І згадуються рядки пісні відомої естрадної співачки Катерини Бужинської, що "любов – подруга смерті, а можливо, сестра". Проблеми вірності і зради, що вічно хвилюють душі закоханих, йдуть через усю корону і подаються щоразу по-різному, але завше перемагають гуманістичні ідеали – віра у прекрасне і взаємне почуття.
    Перед читачем отже – новий, непересічний твір зрілої письменниці, з великим життєвим досвідом і водночас довірливою дитинністю поглядів, властивій істинному художнику слова, в якому неповторно-образно розкрито вічну тему кохання. В якомусь доброму розумінні Тетяна Левицька – послідовниця поетів-романтиків, таких як Альфред де Мюссе, П’єр Ронсар, Михайло Старицький. До речі, цитати з класиків, підібрані до кожного вінка, свідчать про непересічну ерудицію авторки. Тетяна Левицька уміє працювати над собою, ніколи не лінується виправляти і вдосконалювати свої рядки. Хочеться побажати їй нових творчих вершин, бо ще її літературні Говерли чи Еверести, я певен, попереду.

    Ярослав Чорногуз





    Коментарі (3)
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

  2. Рецензія на публікації Ярослава Чорногуза та Олександра Сушка
    Люди не хочуть втручатися, щоб не наживати собі зайвих ворогів. Я втручаюся, бо завше була причетною до протистояння Чорногуза та Сушка, мирила безліч разів, виступала в ролі кота Леопольда. Обидва гарні поети, кожен йде своєю дорогою. Ярослав Чорногуз - романтичний лірик, щирий, зворушливий, який оспівує красу землі. Його ЛГ - це всесвіт! Хоча може і написати пародію і гумористичний вірш. Цикл про Уманський парк Софіївка ввійде в історію і ми з вами станемо свідками того. Про його корону сонетів "Світло кохання" - найкращі відгуки літературних критиків. Олександра Сушка у цьому році прийняли до НСПУ і не за красиві очі. У нього чудова проза, сатира, вірші на життєву та військову тематику. У кожного свої заслуги на літературній ниві, чому ж не порозумітися? У чому річ? Я не думаю, що лише у незначних помилках Чорногуза, бо і у самого Сушка помилок достатньо. А у чому ж тоді та собака зарита? - ніхто й не здогадується? І я також не знаю. Ярослав Чорногуз заблокував Олександра Сушка тому, що не хотів витрачати сили, час, нерви, енергію на вічні війни та конфрактацію з другом. Живе собі людина, займається творчістю і сам хоче полоти свої рясні квітники, які посадив з турботою та любов'ю. А тут добрий друг приходить і каже, що ти, дурнику, посадив троянду під плотом і поливаєш не тим? Треба було гноєм здобрити і взагалі твоя троянда дика, не сортова. Коли сам не вмієш то найми садівника, або я тобі пораджу і починає повчати, як доглядати чужу квітку. Кому це сподобається? Може другу потрібно більше дбати про свою власну садибу, полоти свої бур'яни і менше звертати увагу на сусідську клумбу? Але ж справжній друг на то і друг, щоб допомагати другу. Та мова, мабуть, уже йде не про дружбу, а про ворожнечу. Прикро, коли друзі стають ворогами із-за поезії, яка повинна надихати, творити добро, сіяти любов і очищати душі від іржі і фальші.
    Відрізати гангренну ногу можна, але спочатку потрібно запитати хворого, чи згоден він з тим жити!


    Коментарі (3)
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

  3. З Новим роком!
    Дорогі друзі, вітаю з Новим роком! Хочеться всім побажати миру, щастя, добра, добробуту, міцного здоров'я, успіхів, невичерпного натхнення! Дякую, що Ви у мене є! Дякую редакції Поетичних Майстерень, за підтримку і можливість публікувати свої вірші! Дай Боже сайту й надалі процвітати! Обіймаю, всіх люблю!


    Коментарі (2)
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

  4. Ми самі створюємо клімат на ПМ.
    Всім доброго дня! Ми самі створюємо клімат на ПМ. Кожен з нас прийшов сюди не для того, щоб похизуватися своєю творчісттю. Комусь потрібно було вдосконалюватись, іншим спробувати себе у редактурі, почути, чого варті твої вірші, оцінити інших, бо все пізнається в порівнянні.
    Ярослав Чорногуз і Майя Залізняк для мене не віртуальні друзі. Я знаю їх особисто, брали участь у спільних заходах і спілкувалися. Це люди щирі, доброзичливі, гарні, талановиті, і всі зауваги, які вони робили іншим були конструктивними, слушними. Таких майстрів ми повинні підтримувати і цінувати, а не травити, принижувати всіляко ганебним словом. Взагалі ми повинні відноситись один до одного з повагою та теплом. Ярослав Чорногуз, Світлана Майя Залізняк, Любов Бенедишин не тільки гарні поети, які уже здобули визнання, але й професійні редактори. Зараз звинувачують Майю у тому, що вона конфліктна, але ж усі конфлікти були спрямовані на те, щоб поліпшити якість творів, вказати на недоліки. Ярослава взагалі довели до депресивного стану. Любов Бенедишина перестала спілкуватися з нами, мабуть, теж людині не комфортно. Гарні майстри полишають сайт. Ці автори взяли на себе функцію вдосконалювання, а зараз склалася така ситуація, що вони повинні ще й оправдовуватись. Ні, це вони потребують захисту, та підтримки, бо коли майстри нас покинуть, то буде гірше всім.
    Це люди не байдужі, вболівають за літературу та борються з графоманством, сіростю в поезії. Я вдячна і не хочу, щоб вони покидали ПМ. Давайте з Нового року поважати один одного!
    Хочу усіх привітати зі святами! Миру, здоров"я, натхнення, розради!
    Дякую, Володимиру Ляшкевичу, за підтримку та сайт!


    Коментарі (60)
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -