Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.14
15:11
Кажуть, без кохання жити неможливо...
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер.
Кажуть, що кохання - вища нагорода...
А у мене інші нагороди є!
Маю гостре слово та кричущу ноту -
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер.
Кажуть, що кохання - вища нагорода...
А у мене інші нагороди є!
Маю гостре слово та кричущу ноту -
2026.05.14
14:22
Четвертий закон Менделя
Ми не вивчали в школі.
Мендель дала декому пенделя,
Натякнувши, що цей король голий.
Датчанин Ганс Крістіан Андерсен
І шведка Астрід Лінґрен
Перетнулися в Такера Карлсона,-
Ми не вивчали в школі.
Мендель дала декому пенделя,
Натякнувши, що цей король голий.
Датчанин Ганс Крістіан Андерсен
І шведка Астрід Лінґрен
Перетнулися в Такера Карлсона,-
2026.05.14
12:40
Суботнім днем я вийду в місто чуле,
Де заблукала в хащах пустота,
Де воскресає втрачене минуле
Й сідають пилом на асфальт літа.
Побачу, що ніхто не поспішає
І вулиці безлюдні в самоті.
Як проблиски дощу чи водограю,
Де заблукала в хащах пустота,
Де воскресає втрачене минуле
Й сідають пилом на асфальт літа.
Побачу, що ніхто не поспішає
І вулиці безлюдні в самоті.
Як проблиски дощу чи водограю,
2026.05.14
12:28
я хочу слів нових
михайль семенко
я хочу слів нових
щоб ці слова
не як полова
щоб як трава
Мабуть, вже понад років десять я уважно стежу за неочікуваними, інколи навіть на межі фолу, маршрутами музи Андрія Мироховича. Недаремно у його вірші, який
2026.05.14
11:52
РУСАЛКА НА ЙМЕННЯ «ЛЮБАВА»
Над Десною тумани, як сиве старе полотно,
Де вода забирає у пам’яті сонячні кроки.
Він – державна печатка, він – мудрість, він – горде вино,
А вона… тільки трави і погляд дівочий глибокий.
Над Десною розлилася ніч, гус
2026.05.14
09:55
мені би невагомого чогось
як флейти сякухаті
померти на цій кухні
на цій хаті
оскільки більш
нічого не зійшлось
закинути ще
у пакет сміттєвий
як флейти сякухаті
померти на цій кухні
на цій хаті
оскільки більш
нічого не зійшлось
закинути ще
у пакет сміттєвий
2026.05.14
08:11
Алебастровий дзбан над безоднею лине
У руці мозолистій безнадійної драми.
Чи зустрінеться в полі Чигирин з Чигирином
У прадавній задумі, над полину дарами?
В фрагментарному відблиску вічної зброї
Знов палають на сонці теракотові стегна
Від нащадкі
У руці мозолистій безнадійної драми.
Чи зустрінеться в полі Чигирин з Чигирином
У прадавній задумі, над полину дарами?
В фрагментарному відблиску вічної зброї
Знов палають на сонці теракотові стегна
Від нащадкі
2026.05.14
07:38
Римуються з укриттям
Буття і життя доладно.
І твій поетичний тям
Збирає трійне зверцадло.
Так мислиться уночі
В підземній міцній споруді
З барсеткою на плечі,
Буття і життя доладно.
І твій поетичний тям
Збирає трійне зверцадло.
Так мислиться уночі
В підземній міцній споруді
З барсеткою на плечі,
2026.05.14
07:25
Знов день промайнув, не лишивши світлини
на обрії неба в рожевім суцвітті.
А я ж не хотіла в гіркому полину
лишати сльоту на холоднім граніті.
Переболить, та, мабуть, не сьогодні —
ще рана глибока слізьми кровоточить,
і падає вечір у чорну безодню
на обрії неба в рожевім суцвітті.
А я ж не хотіла в гіркому полину
лишати сльоту на холоднім граніті.
Переболить, та, мабуть, не сьогодні —
ще рана глибока слізьми кровоточить,
і падає вечір у чорну безодню
2026.05.14
06:54
Безжурний світ
Дитячих літ
Був щедрим на утіхи
І їхній слід,
На північ й схід, -
Не стерта часом віха.
Тих давніх днів
Звучить мотив
Дитячих літ
Був щедрим на утіхи
І їхній слід,
На північ й схід, -
Не стерта часом віха.
Тих давніх днів
Звучить мотив
2026.05.13
19:36
Всесвіт, як пазли, вкладає долі
у величезну картину часу.
Бачиш, на тім, нині міннім, полі
сіяно-орано люду маса:
крик породіллі і свист нагайки,
лязкіт мечів і чаїний клекіт,
маками квітне земля-китайка
кров'ю просочена вглиб... Далеко
у величезну картину часу.
Бачиш, на тім, нині міннім, полі
сіяно-орано люду маса:
крик породіллі і свист нагайки,
лязкіт мечів і чаїний клекіт,
маками квітне земля-китайка
кров'ю просочена вглиб... Далеко
2026.05.13
16:06
Зростили і відправили до школи
Учитись як не гратися у гру
Нічо, якщо би прививали успіхи
Або казали, що утнув утнув
І йшов я спозаранку
Бога їхнього під ліктем потримать
Зубаті усмішки, книжки понять
Учитись як не гратися у гру
Нічо, якщо би прививали успіхи
Або казали, що утнув утнув
І йшов я спозаранку
Бога їхнього під ліктем потримать
Зубаті усмішки, книжки понять
2026.05.13
15:20
ТІНІ НОВГОРОДСЬКОГО ЛЬОДУ: АННА ТА ІЛЛЯ
Ще до того, як золоті бані Києва віддзеркалили велич Ярослава, у його молодечому неспокійному житті була північна завірюха і княжна на ім’я Анна. Вона була його першою фортецею, його тихим притулком у Новгороді,
2026.05.13
14:30
вертаючись до персони літгероя нашого покинутого · із лотреамонівського району спального · у мареннях ілюзійних або часом діалектичних · не пропускаючи простяцькі на позір ситуації · утім ситуації нетривіальні радше сюрні мусили бавити · оце якраз сезон ·
2026.05.13
10:56
Хай упаде триклятий телефон
І розіб'ється об асфальт нещадний,
Немов старий, забутий патефон,
Який заграє музику прощання.
Нехай минуще розіб'ється вщент,
Відкривши шлях новому, молодому.
Так зміниться стійкий, тривалий бренд,
І розіб'ється об асфальт нещадний,
Немов старий, забутий патефон,
Який заграє музику прощання.
Нехай минуще розіб'ється вщент,
Відкривши шлях новому, молодому.
Так зміниться стійкий, тривалий бренд,
2026.05.13
09:11
Квітка вишні крізь промінчик,
Dream by day*, де сяє драхма,
Ялівець, комар ,камінчик,
У кущах ожини -Яхве -
Сподіваюсь то не Сирин*
У обряді піднебесся -
Архетипи зрозумілі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Dream by day*, де сяє драхма,
Ялівець, комар ,камінчик,
У кущах ожини -Яхве -
Сподіваюсь то не Сирин*
У обряді піднебесся -
Архетипи зрозумілі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Критика | Аналітика
Дай золотитись у твоїй любові
Це – вже друга корона сонетів в українській літературі саме на вічну тему після корони “Світло кохання” автора цих рядків. Є ще "Королівський вінок сонетів" Юрія Назаренка звучання громадянського та філософська корона сонетів Лілії Ніколаєнко "Вінець для Музи".
Кожен автор – неповторний, дав своє і досить доброякісне зерно у розвиток цього ще нового жанру у нашому красному письменстві.
Юрій Назаренко – зачинатель, першопроходець. Його твір – довершений художньо, але не в усьому канонічний. Мені пощастило зробити свою корону за всіма правилами цього жанру, тобто дати взірець класичний.
Ідуть в руслі класичному, що дуже приємно, і обидві мої учениці – Лілія Ніколаєнко і Тетяна Левицька. Це шлях нелегкий, це праця для вічності, але хто хоче в ній залишити свій відбиток, мусить вибрати цю дорогу.
Вражає зростання динамічності творення усіх чотирьох корон в бік зменшення терміну написання. Юрій Назаренко творив свою корону 15 років, автор цих рядків – близько двох років, Лілія Ніколаєнко – рік, Тетяна Левицька в чорновому варіанті завершила свій твір за фантастично короткий термін – 2 місяці! Якщо додати період редагування і переробки, буде приблизно півроку. Але все одно – вдвічі менше за свою попередницю.
Та головне, звісно, не в швидкості, а в якості, добротності, довершеності письма. І жоден згаданий твір у цьому архіскладному жанрі не є чимось посереднім чи поверховим.
Тетяна Левицька особливо активно працює в літературі останнє десятиліття-півтора, і зробила значний поступ уперед у творчості. Видала дві книги за порівняно невеликий відлік часу. Узявшись за жанр сонета, вона майже не писала одинарних сонетів, а одразу почала з вінка, який переріс у корону. Маючи від природи поетичний дар, і не просто поетичний, а пісенно-поетичний, ще й з гумористичним відгалуженням, вона природно увійшла в русло українського слова, як зрілий і досвідчений майстер.
У жанрі корони сонетів архіважливим є те, щоб складність форми поетичної була помітна якомога менше, а більше читач звертав увагу на зміст написаного, проймався його глибиною і неповторною образністю. Корона Тетяни Левицької рясніє цими яскравими розсипами з першого її рядка: "Розбилося зими холодне скло" – здається, все лежить на поверхні, кожна деталь, а спробуй знайди таку доступну і прозору метафору!
Корона сонетів – це 225 сонетів, сплетених воєдино із 15 вінків сонетів. Пишеться спершу сонет-матриця або магістрал магістралів, з якого виростає вся корона. Спочатку на його основі і з його рядків плететься магістральний вінок – 15 сонетів, ніби генерал із 14 офіцерами. Потім із кожного сонета магістрального вінка плететься чотирнадцять простих сонетів-солдатів. І в сумі їх 225, хоч насправді 211, бо 14 сонетів, які є офіцерами-магістралами – двічі повторюються у короні – ставляться переважно у кінці кожного вінка, а потім ще раз подибуємо той самий їхній текст у магістральному вінку.
Потрібно підібрати два варіанти по 240 однакових рим у катренах і два варіанти по 160, або три варіанти по 120 рим у терцетах. Кожен сонет пишеться за схемою: теза (перших 8 рядків) – антитеза (наступні 3 рядки) – синтез (останні 3 рядки). Ось така вища математика поезії, про яку у сфері одинарного сонета писав іще Іван Франко.
Слово Тетяни Левицької – проникливе, глибоке і животрепетне, хвилююче. Одразу відчуваєш тонку і раниму душу ліричної героїні, закоханої не лише в свого лицаря, а й в навколишнє середовище, природу, яку безжально нищать сучасні нувориші. Характер викладу поезії – сповідальний, авторка часто згадує Бога, причому сповідається не тільки перед ним, а й перед читачем, і робить це неповторно-образно, пам’ятаючи класичні слова Ліни Костенко: "Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі".
Їй небайдужа і війна, котра восьмий рік рве Україну, приносячи горе в дедалі більшу кількість родин:
Не всі горять глибинні манускрипти.
Повстануть скоро пращури з могил!
Щоб українську гідність захистити,
Відваги вдосталь і звитяжних крил!
Нам – небо мирне, ворогу – граніти,
Не перетворять соняхи на пил.
Не буде під ногами світ жахтіти,
Згорить війна у череві горнил!
Не буде коси рвати сива мати –
Хто сіє горе – сам і смерть пожне.
Горітимуть у пеклі супостати…
Або оця сповідальність любовна, висловлена афористично, яку хочеться цитувати:
Мені без тебе у печалі жити,
І рахувати смутку дні нудні.
В душі, немов земля зійшла з орбіти,
Жахлива тінь мурени на стіні.
Кому б дощем савану напоїти,
Пустельні диво-квіти запашні?
Аби не порпались думок терміти,
Залоскотавши тишу в глибині.
Та блисне ранок у віконну раму,
І вирушить зажура у турне,
І розішле проміння телеграми,
Негоди люті вітер задмухне.
Вбираю я двовірші в епіграми,
Плету думок рожеве макраме.
До речі, саме в цьому сонеті форма "теза-антитеза-синтез" витримана ідеально. А скільки образних знахідок!
"Впади, коханий, сонцем на чоло – Мені без тебе у печалі жити" – як просто, а як глибоко сказано, а вінцем любовної образності є теж афористичні рядки: "Дай золотитись у твоїй любові".
Можна цитувати і цитувати. Тетяна Левицька тяжіє до цікавої неповторної лексики, раз по раз трапляються і приємно дивують зноски із цікавими словами поліського діалекту Житомирщини, звідки вона родом, і не тільки: хвижа (завірюха), маруни (ромашки), легуміна (випічка), троюдити (ятрити), охиза (хуртовина), шелюга (верба), оркан (буря), свічадо (церковний підсвічник), капричіо (музика) – авторка тяжіє до вишуканої української мови. Читаєш – і збагачуєшся, і радієш.
Додає інтриги і напруги певний фаталізм почуття ліричної героїні, що кохання межує зі смертю. І згадуються рядки пісні відомої естрадної співачки Катерини Бужинської, що "любов – подруга смерті, а можливо, сестра". Проблеми вірності і зради, що вічно хвилюють душі закоханих, йдуть через усю корону і подаються щоразу по-різному, але завше перемагають гуманістичні ідеали – віра у прекрасне і взаємне почуття.
Перед читачем отже – новий, непересічний твір зрілої письменниці, з великим життєвим досвідом і водночас довірливою дитинністю поглядів, властивій істинному художнику слова, в якому неповторно-образно розкрито вічну тему кохання. В якомусь доброму розумінні Тетяна Левицька – послідовниця поетів-романтиків, таких як Альфред де Мюссе, П’єр Ронсар, Михайло Старицький. До речі, цитати з класиків, підібрані до кожного вінка, свідчать про непересічну ерудицію авторки. Тетяна Левицька уміє працювати над собою, ніколи не лінується виправляти і вдосконалювати свої рядки. Хочеться побажати їй нових творчих вершин, бо ще її літературні Говерли чи Еверести, я певен, попереду.
Ярослав Чорногуз
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дай золотитись у твоїй любові
(ПЕРЕДМОВА ДО КОРОНИ СОНЕТІВ ТЕТЯНИ ЛЕВИЦЬКОЇ "СВІТОЧ ДУШІ")
Це – вже друга корона сонетів в українській літературі саме на вічну тему після корони “Світло кохання” автора цих рядків. Є ще "Королівський вінок сонетів" Юрія Назаренка звучання громадянського та філософська корона сонетів Лілії Ніколаєнко "Вінець для Музи".
Кожен автор – неповторний, дав своє і досить доброякісне зерно у розвиток цього ще нового жанру у нашому красному письменстві.
Юрій Назаренко – зачинатель, першопроходець. Його твір – довершений художньо, але не в усьому канонічний. Мені пощастило зробити свою корону за всіма правилами цього жанру, тобто дати взірець класичний.
Ідуть в руслі класичному, що дуже приємно, і обидві мої учениці – Лілія Ніколаєнко і Тетяна Левицька. Це шлях нелегкий, це праця для вічності, але хто хоче в ній залишити свій відбиток, мусить вибрати цю дорогу.
Вражає зростання динамічності творення усіх чотирьох корон в бік зменшення терміну написання. Юрій Назаренко творив свою корону 15 років, автор цих рядків – близько двох років, Лілія Ніколаєнко – рік, Тетяна Левицька в чорновому варіанті завершила свій твір за фантастично короткий термін – 2 місяці! Якщо додати період редагування і переробки, буде приблизно півроку. Але все одно – вдвічі менше за свою попередницю.
Та головне, звісно, не в швидкості, а в якості, добротності, довершеності письма. І жоден згаданий твір у цьому архіскладному жанрі не є чимось посереднім чи поверховим.
Тетяна Левицька особливо активно працює в літературі останнє десятиліття-півтора, і зробила значний поступ уперед у творчості. Видала дві книги за порівняно невеликий відлік часу. Узявшись за жанр сонета, вона майже не писала одинарних сонетів, а одразу почала з вінка, який переріс у корону. Маючи від природи поетичний дар, і не просто поетичний, а пісенно-поетичний, ще й з гумористичним відгалуженням, вона природно увійшла в русло українського слова, як зрілий і досвідчений майстер.
У жанрі корони сонетів архіважливим є те, щоб складність форми поетичної була помітна якомога менше, а більше читач звертав увагу на зміст написаного, проймався його глибиною і неповторною образністю. Корона Тетяни Левицької рясніє цими яскравими розсипами з першого її рядка: "Розбилося зими холодне скло" – здається, все лежить на поверхні, кожна деталь, а спробуй знайди таку доступну і прозору метафору!
Корона сонетів – це 225 сонетів, сплетених воєдино із 15 вінків сонетів. Пишеться спершу сонет-матриця або магістрал магістралів, з якого виростає вся корона. Спочатку на його основі і з його рядків плететься магістральний вінок – 15 сонетів, ніби генерал із 14 офіцерами. Потім із кожного сонета магістрального вінка плететься чотирнадцять простих сонетів-солдатів. І в сумі їх 225, хоч насправді 211, бо 14 сонетів, які є офіцерами-магістралами – двічі повторюються у короні – ставляться переважно у кінці кожного вінка, а потім ще раз подибуємо той самий їхній текст у магістральному вінку.
Потрібно підібрати два варіанти по 240 однакових рим у катренах і два варіанти по 160, або три варіанти по 120 рим у терцетах. Кожен сонет пишеться за схемою: теза (перших 8 рядків) – антитеза (наступні 3 рядки) – синтез (останні 3 рядки). Ось така вища математика поезії, про яку у сфері одинарного сонета писав іще Іван Франко.
Слово Тетяни Левицької – проникливе, глибоке і животрепетне, хвилююче. Одразу відчуваєш тонку і раниму душу ліричної героїні, закоханої не лише в свого лицаря, а й в навколишнє середовище, природу, яку безжально нищать сучасні нувориші. Характер викладу поезії – сповідальний, авторка часто згадує Бога, причому сповідається не тільки перед ним, а й перед читачем, і робить це неповторно-образно, пам’ятаючи класичні слова Ліни Костенко: "Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі".
Їй небайдужа і війна, котра восьмий рік рве Україну, приносячи горе в дедалі більшу кількість родин:
Не всі горять глибинні манускрипти.
Повстануть скоро пращури з могил!
Щоб українську гідність захистити,
Відваги вдосталь і звитяжних крил!
Нам – небо мирне, ворогу – граніти,
Не перетворять соняхи на пил.
Не буде під ногами світ жахтіти,
Згорить війна у череві горнил!
Не буде коси рвати сива мати –
Хто сіє горе – сам і смерть пожне.
Горітимуть у пеклі супостати…
Або оця сповідальність любовна, висловлена афористично, яку хочеться цитувати:
Мені без тебе у печалі жити,
І рахувати смутку дні нудні.
В душі, немов земля зійшла з орбіти,
Жахлива тінь мурени на стіні.
Кому б дощем савану напоїти,
Пустельні диво-квіти запашні?
Аби не порпались думок терміти,
Залоскотавши тишу в глибині.
Та блисне ранок у віконну раму,
І вирушить зажура у турне,
І розішле проміння телеграми,
Негоди люті вітер задмухне.
Вбираю я двовірші в епіграми,
Плету думок рожеве макраме.
До речі, саме в цьому сонеті форма "теза-антитеза-синтез" витримана ідеально. А скільки образних знахідок!
"Впади, коханий, сонцем на чоло – Мені без тебе у печалі жити" – як просто, а як глибоко сказано, а вінцем любовної образності є теж афористичні рядки: "Дай золотитись у твоїй любові".
Можна цитувати і цитувати. Тетяна Левицька тяжіє до цікавої неповторної лексики, раз по раз трапляються і приємно дивують зноски із цікавими словами поліського діалекту Житомирщини, звідки вона родом, і не тільки: хвижа (завірюха), маруни (ромашки), легуміна (випічка), троюдити (ятрити), охиза (хуртовина), шелюга (верба), оркан (буря), свічадо (церковний підсвічник), капричіо (музика) – авторка тяжіє до вишуканої української мови. Читаєш – і збагачуєшся, і радієш.
Додає інтриги і напруги певний фаталізм почуття ліричної героїні, що кохання межує зі смертю. І згадуються рядки пісні відомої естрадної співачки Катерини Бужинської, що "любов – подруга смерті, а можливо, сестра". Проблеми вірності і зради, що вічно хвилюють душі закоханих, йдуть через усю корону і подаються щоразу по-різному, але завше перемагають гуманістичні ідеали – віра у прекрасне і взаємне почуття.
Перед читачем отже – новий, непересічний твір зрілої письменниці, з великим життєвим досвідом і водночас довірливою дитинністю поглядів, властивій істинному художнику слова, в якому неповторно-образно розкрито вічну тему кохання. В якомусь доброму розумінні Тетяна Левицька – послідовниця поетів-романтиків, таких як Альфред де Мюссе, П’єр Ронсар, Михайло Старицький. До речі, цитати з класиків, підібрані до кожного вінка, свідчать про непересічну ерудицію авторки. Тетяна Левицька уміє працювати над собою, ніколи не лінується виправляти і вдосконалювати свої рядки. Хочеться побажати їй нових творчих вершин, бо ще її літературні Говерли чи Еверести, я певен, попереду.
Ярослав Чорногуз
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
