ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2022.05.16 18:21
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2022-05-15 08:05:46 ] - відповісти Неймовірна поема, дорогий Ярославе! Сильно написав! Шедеврально, зворушливо, емоційно, молодець! Отправить Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2022-05-15 18:14:21 ] - відповісти Серде

Микола Дудар
2022.05.16 14:00
добрим вже ніяк в минуле!
Є підсказка сьогодення:
Подивись на мої скули -
Лютий визначив рождення…

Слався воїн-побратиме!
У душі свої окопи…
І почнем з прицілу рими

Дума Козак
2022.05.16 12:26
Будь там, де раді тобі щиро,
живи для люблячих тебе
і Богу не забудь офіру
за все, що маєш дотепер.

Мовчи допоки не спитають,
закайся радить далебі
аби не опинитись скраю

Іван Потьомкін
2022.05.16 10:23
Біла голубка з червоними ніжками –
Польща здалека.
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,

Олена Побийголод
2022.05.16 10:01
Із Володимира Висоцького

Хлопчик Вова, років сім, відкрити думав кран,
й тут його пойняв зненацька подив:
в раковині шастав неабиякий тарган,
вусами довжезними поводив.

Вова сперш злякався і ледь-ледь не заволав,

Віктор Кучерук
2022.05.16 05:35
Відчини скоріш віконце
І уважно подивись,
Як уже яскраве сонце
Освітляє синю вись.
Ще послухай, як привітно
Соловейка ллється спів
Там, де пахне білоцвіття
Вітром збуджених садів.

Ярослав Чорногуз
2022.05.15 22:50
Бездара пише й пише про війну.
Ракету геній випустив одну.
І корабель великий графомана --
Як та "Москва"* - ураз пішов "ко дну"!

15 травня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

Микола Дудар
2022.05.15 19:18
Нескорені міста - передова…
Безсилий ворог топчеться на місці.
Цвітуть каштани у моєму місті,
А у вікні - заплакана вдова…
Тече сльоза струмком поперед сліз
Ой важко як, бодай і не скорили…
І відомо, нескоро до могили,
Так і потуг замало на узвіз…

Шон Маклех
2022.05.15 17:15
Годинник, що вимірює епохи
Замість циферблату має лише порожнечу
А замість стрілок галактики:
До нього причеплено тягарець –
Чи то не тягарець, а тягар
Чи то Долі нашої попелястої
Чи то Всесвіту сього незбагненного
Гомеостатичного.

Ігор Деркач
2022.05.15 16:30
Ми розминулись, як були зелені
у цій перипетії житія,
а нині не отьмарять теревені
ані твоє, ані моє ім’я.

Обоє обережні та учені,
отак би і жили – і ти, і я
у цій взаємодії потаємній,

Нічия Муза
2022.05.15 16:20
Паде роса на молоді отави,
а у гаю зозуля закує
і стрепенеться серденько моє –
немає у минуле переправи.

А ти ще є, і я ще ніби є,
і десь цвітуть мої волошки, мальви...
і дивиться із відти світ ласкавий

Микола Дудар
2022.05.15 13:31
Заночуємо у Небі…
Боже, дякую безмірно!
Я - Душа і Правди - Лебідь,
Ми ж служили Тобі вірно?!

Заночуємо у Полі…
Боже, вишивка між нами:
Я - Листок і Древо - Долі,

Тетяна Левицька
2022.05.15 08:03
Не важливо, коли доля зводить мости,
Хоч на мить блисне промінь багряний.
Я для тебе лілеєю буду цвісти,
У обіймах любові, коханий.

Хай війна не зриває пахучих лілей,
Нищить ніжність в серпанках рожевих!
Захлинається музикою соловей,

Ярослав Чорногуз
2022.05.14 21:53
Я все думаю нощно і денно,
В Боже небо дивлюсь голубе --
Україно моя ти стражденна,
Ну за що розпинають тебе?!

Ну за що знов тобі — стільки горя? -
Очі виплакав я у журбі.
То — сусід бездуховний і хворий

Сергій Губерначук
2022.05.14 16:09
Любити слід,
але любити – слід,
який лишається
рубцем червоно-синім після нього –
ненормально!

Отримувати ці рубці щоразу легше,
але любити легше вже не буде.

Ольга Олеандра
2022.05.14 11:42
То плине час, спливає у безодні.
Вже місяці тихенько пропливли,
мов тії течії глибоководні,
народжені з придонної імли.
Кудись пливуть. Куди? Чи є пристанок
у тих миттєвостей буденно-манівних?
Ніч пропливла, пливе за нею ранок –
плескочуть хвилі, с
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Емі Троян
2022.05.10

Анастасія Коноваленко
2022.04.25

Ліс Броварський Ліс Броварський
2022.03.20

Євген Федчук
2020.02.03

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Поеми

 Курличуть весни - перший вінок



Хай вам щастить, гінці пернаті,
Весни провісники крилаті –
І одуди, і солов’ї,
І горлиці, чиє співання
І трелі, щебет, воркування
Життя вернули у гаї."
(П’єр де Ронсар, переклад Ф. Скляра)



Корона сонетів

ПЕРШИЙ ВІНОК

КУРЛИЧУТЬ ВЕСНИ


І (I)

Розбилося зими холодне скло
Об пектораль сусального світила.
А нещодавно хвижею* мело,
Сніг фарбував околиці білилом,

Ховаючи минуле під манто.
А чи іржу провини відбілило?
На вістрі поміж лихом і добром
Тягнути самотужки хрест несила.

Не судить Бог – всевидящий король –
Небитих різкою, самодостатніх.
Ще фіглярі не відіграли роль,

Сумління топлять у душі брунатній.
Для кожного – своя важка юдоль,
Відлига із дахів збирає краплі.
______________

Хвижа* – завірюха, метелиця


ІІ (l)

Відлига із дахів збирає краплі,
Наповнює артерію ріки.
В лугівці миють ноги жовті чаплі,
Визбирують оманливі зірки.

А де ж мої копиці сіножатні,
На видноколі чисті рушники?
Невже злетіти птахою не здатна?
Мій поїзд рушив у сипкі піски?

Хоч безліч суму перелито в пісню,
Перевеслом веселиці, живлом,
За соломинку ще тримаюсь міцно.

Не залякає грім! Бучний огром
Осяйно, віртуозно, блискавично
Шпак розганяє зоряним крилом!


ІІІ (l)

Шпак розганяє зоряним крилом
Свинцево-грізний оболок на сході.
У вишині сапфіровій жовтком
Гаряче сонце над землею сходить.

Наповнюють заплавну оболонь
Бурхливих паводків нестримні води.
Курличуть весни янгольський псалом,
Не сіють і не жнуть, а Богу годять. 

Хто я для тебе, світе? Дріб роси,
Що зникне в споришах у дні бувалі?
Чи жало невідв’язної оси?

Хотіла бути скрипкою Вівальді,
Та мукою в моїй душі – списи,
Хмар дощових незграбні дирижаблі.


ІV (l)

Хмар дощових незграбні дирижаблі
Вітрила здують, щезнуть в міражах.
Хоча пригоди відчайдушних ваблять –
Життя і смерть на ветхих терезах.

Тих заповітів кам’яні скрижалі
Не умістити в стомлених очах.
Хоча кульбаба прагне в сині далі –
Пухнаста кулька лусне в небесах.
 
І я злітаю горлицею, Боже,
В свою обитель тиху, думи – сонм,
До забуття, мурахової дрожі,

Залишивши пустий аеродром.
Вертаюся туди, де дух тривожить.
І чути переспіви за селом.


V (l)

І чути переспіви за селом,
Меліси, радіоли шепіт в лузі.
Лаванди гіацинтовий нейлон
Встеляється за горизонт в окрузі.

Крилате царство загуло гуртом,
Ропухи у ставищі голопузі
Вчинили кумканням армагедон.
Перисте небо закриває шлюзи.

Чіпляються за льолю будяки –
Я травами гаїв, дібров пропахла.
Мугикаю простенькі пісеньки,

Гадаю долю на ромашці бляклій.
Природа витинає залюбки
Чудесної мелодії спектаклі.


VІ (l)

Чудесної мелодії спектаклі
Вже демонструють жайворонки скрізь.
Пашать рум’янцем пурпурових маків
Парчеві сцени польових куліс.

Така оздоба, що аж слів забракло,
Степ в грузлу землю по коліна вріс.
Тримають небосхил дуби-Геракли.
За ким занудьгував сосновий ліс?

Невже сумує й досі ще за мною?
Те зубожіння в весни забрело.
Малює всесвіт образ супокою,

Немовби фрески – Мікеланджело́*.
Милуюся красою неземною,
Нарцисово довкола зацвіло.
______________

Мікела́нджело* – художник, авторський наголос


VІІ (l)

Нарцисово довкола зацвіло.
Моя садиба – в сукнях з крепдешину.
Ллє з неба світоч золотистий ром
На білорунну вишню безупинно.

У високості бурю пронесло,
Маніжить вітер молоду малину.
Ще сутінь не сховалася в кубло,
Тож я шукаю в травах пуповину.

Під деревом життя, в пахкі меди,
Мій батько закопав... знайду наосліп.
Туди ведуть минулого сліди.

Лелію ніжність, дрібку солі поспіль –
Від радості близенько до біди.
Метелик жваво пурхає в коноплі.


VІІІ (l)

Метелик жваво пурхає в коноплі,
Як я колись – босоніж по стерні,
Коли ще мама виноградні брості
Зривала необізнаній мені.

Були по пояс буряки, картоплі,
Брудні підошви, нігті в бур’яні.
Куди поділись юності пантофлі*? 
Могильним крижем – крук у давнині.

Червоний бедрик на рум’яній щічці:
"Ти бозна-звідки, казна-звідкіля"?
Грибочки білі у дубовій діжці,

Погноєм пахне зорана земля.
У спогадах купаюсь, ніби в річці.
Чому ж пече жаливи печія?
______________

Пантофлі* – туфлі


ІX (l)

Чому ж пече жаливи печія?
Обценьками стискає серце скрута?
На іншого (ще й досі нічия)
Чекає в темній хащі квітка-рута.

Забув Господь моє просте ім’я,
Кую у ланцюги гірку покуту.
На самоті – обійстя, степ і я,
Пригадуєм рапсодію забуту.

Минула злива, буревій, гроза,
Сховали стріли блискавки сердиті.
Не зсунеш стрілку безвісті назад,

На жаль, життя на біс не повторити.
Та в тонкошкірих зрадницька сльоза
Ячить у грудях в ці прекрасні миті.


X (l)

Ячить у грудях в ці прекрасні миті,
І тьохкає всередині пташам,
Хоча батькам уже не подзвонити –
Порожню хату кинула душа.

До о́бразів, черницями у скиті,
Вертаюся, в кишені без гроша,
На вицвілий поріг давно немитий,
Така, як є – напитися з ковша.

Хто не ходив по битім склі босоніж –
Не відчуває щастя. Чом же я
Ще радістю не окропила скроні?

Не втратила святе, сад засіяв.
Тримаємо надії у долоні,
Коли стрімка несе нас течія.


XІ (l)

Коли стрімка несе нас течія,
Неподалік потоки водоспаду.
Тримайся! Хто ж каштаном не буяв,
У чорториї зопалу не падав?

І вибратися вже не міг ніяк
З багна олжі, приховуючи правду.
Клубочиться спокуслива Змія
Іуди в кожному, тож бійся зради!

Усім по черзі ліпить смерть мішень,
Та краще гріб, ніж душу загубити.
Злість, заздрість, чвари викинь із кишень,

Твори добро, палай метеоритом.
Напровесні новий клекоче день,
І божевільно хочеться любити.


ХІІ (l)

І божевільно хочеться любити,
У коси заплітати білоцвіт,
Іти у віхолу по лезу бритви,
Щоб відшукати зоряний болід.

Струмком у Верховині дзюркотіти,
Казковий пізнавати дивосвіт,
Вбирати соком пуп’янка на вітах
Прадавній звук березових трембіт.

Втішати в повний місяць ніжно, щемно
У плетеній колисці немовля.
Вклонятися святим, Христу щоденно,

Що кров пролив, перстом благословляв.
Воскресло, тріумфально, незбагненно
Перелісками дихає рілля.


ХІІІ (l)

Перелісками дихає рілля,
І я переродилася, змінилась.
Щоб розпочати суще із нуля,
Перо наснаги швидко заточила.

Колись давно любила "журавля" –
Не вистачило на роман чорнила.
Пів неба, серця, море відійняв,
Та я б його з гвинтівки застрелила.

Шкодує? Ні! Не знаю, може, й так,
В розбитих ночвах – мрії оковиті.
Шугає в хмаровинні мій літак,

Відносить всі негоди пережиті.
У горах жебонить прудкий рівчак,
Птахи кружляють вальси у блакиті.


ХІV (l)

Птахи кружляють вальси у блакиті,
Синиця у долонях говірка.
Впаду серпом в отави соковиті,
І "сонечком" нап’юся молока.

Хоч говорити з небом сумовитим
Не кожен вміє, ноша нелегка,
Ультрамарином хочеться укритись.
І тягнеться за ковдрою рука.

Рожеві одягаю окуляри –
Тендітний зір окропом обпекло.
Пишу каліграфічні мемуари,
 
Сідає вечір. Місяць-НЛО
Вже сіє яснозоряні стожари.
Розбилося зими холодне скло.


Магістрал (І)

Розбилося зими холодне скло,
Відлига із дахів збирає краплі.
Шпак розганяє зоряним крилом
Хмар дощових незграбні дирижаблі.

І чути переспіви за селом,
Чудесної мелодії спектаклі.
Нарцисово довкола зацвіло,
Метелик жваво пурхає в коноплі.

Чому ж пече жаливи печія,
Ячить у грудях в ці прекрасні миті?
Коли стрімка несе нас течія

І божевільно хочеться любити?
Перелісками дихає рілля,
Птахи кружляють вальси у блакиті.





















Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-10-13 10:49:41
Переглядів сторінки твору 592
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.391 / 6  (5.277 / 5.89)
* Рейтинг "Майстерень" 5.389 / 6  (5.339 / 5.96)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.750
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.05.16 21:51
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Вовк (М.К./М.К.) [ 2021-10-13 17:59:50 ]
Захопливо...магічно...і трагічно!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2021-10-13 21:04:13 ]
Сердечно дякую, дорога Ірочко!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2021-10-14 18:39:43 ]
Розбилося зими холодне скло,
Відлига із дахів збирає краплі.
Шпак розганяє зоряним крилом
Хмар дощових незграбні дирижаблі.

Ось у цих рядках, яка розкішна образність, чудо! Вітаю дорога Таню!))))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2021-10-14 19:03:32 ]
Дякую, дорогий Ярославе! Дуже приємно, що тобі подобається!)))