Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
Курличуть весни - перший вінок
КУРЛИЧУТЬ ВЕСНИ
І (I)
Розбилося зими холодне скло
Об пектораль сусального світила.
А нещодавно хвижею* мело,
Сніг фарбував околиці білилом,
Ховаючи минуле під манто.
А чи іржу провини відбілило?
На вістрі поміж лихом і добром
Тягнути самотужки хрест несила.
Не судить Бог – всевидящий король –
Небитих різкою, самодостатніх.
Ще фіглярі не відіграли роль,
Сумління топлять у душі брунатній.
Для кожного – своя важка юдоль,
Відлига із дахів збирає краплі.
______________
Хвижа* – завірюха, метелиця
ІІ (l)
Відлига із дахів збирає краплі,
Наповнює артерію ріки.
В лугівці миють ноги жовті чаплі,
Визбирують оманливі зірки.
А де ж мої копиці сіножатні,
На видноколі чисті рушники?
Невже злетіти птахою не здатна?
Мій поїзд рушив у сипкі піски?
Хоч безліч суму перелито в пісню,
Перевеслом веселиці, живлом,
За соломинку ще тримаюсь міцно.
Не залякає грім! Бучний огром
Осяйно, віртуозно, блискавично
Шпак розганяє зоряним крилом!
ІІІ (l)
Шпак розганяє зоряним крилом
Свинцево-грізний оболок на сході.
У вишині сапфіровій жовтком
Гаряче сонце над землею сходить.
Наповнюють заплавну оболонь
Бурхливих паводків нестримні води.
Курличуть весни янгольський псалом,
Не сіють і не жнуть, а Богу годять.
Хто я для тебе, світе? Дріб роси,
Що зникне в споришах у дні бувалі?
Чи жало невідв’язної оси?
Хотіла бути скрипкою Вівальді,
Та мукою в моїй душі – списи,
Хмар дощових незграбні дирижаблі.
ІV (l)
Хмар дощових незграбні дирижаблі
Вітрила здують, щезнуть в міражах.
Хоча пригоди відчайдушних ваблять –
Життя і смерть на ветхих терезах.
Тих заповітів кам’яні скрижалі
Не умістити в стомлених очах.
Хоча кульбаба прагне в сині далі –
Пухнаста кулька лусне в небесах.
І я злітаю горлицею, Боже,
В свою обитель тиху, думи – сонм,
До забуття, мурахової дрожі,
Залишивши пустий аеродром.
Вертаюся туди, де дух тривожить.
І чути переспіви за селом.
V (l)
І чути переспіви за селом,
Меліси, радіоли шепіт в лузі.
Лаванди гіацинтовий нейлон
Встеляється за горизонт в окрузі.
Крилате царство загуло гуртом,
Ропухи у ставищі голопузі
Вчинили кумканням армагедон.
Перисте небо закриває шлюзи.
Чіпляються за льолю будяки –
Я травами гаїв, дібров пропахла.
Мугикаю простенькі пісеньки,
Гадаю долю на ромашці бляклій.
Природа витинає залюбки
Чудесної мелодії спектаклі.
VІ (l)
Чудесної мелодії спектаклі
Вже демонструють жайворонки скрізь.
Пашать рум’янцем пурпурових маків
Парчеві сцени польових куліс.
Така оздоба, що аж слів забракло,
Степ в грузлу землю по коліна вріс.
Тримають небосхил дуби-Геракли.
За ким занудьгував сосновий ліс?
Невже сумує й досі ще за мною?
Те зубожіння в весни забрело.
Малює всесвіт образ супокою,
Немовби фрески – Мікеланджело́*.
Милуюся красою неземною,
Нарцисово довкола зацвіло.
______________
Мікела́нджело* – художник, авторський наголос
VІІ (l)
Нарцисово довкола зацвіло.
Моя садиба – в сукнях з крепдешину.
Ллє з неба світоч золотистий ром
На білорунну вишню безупинно.
У високості бурю пронесло,
Маніжить вітер молоду малину.
Ще сутінь не сховалася в кубло,
Тож я шукаю в травах пуповину.
Під деревом життя, в пахкі меди,
Мій батько закопав... знайду наосліп.
Туди ведуть минулого сліди.
Лелію ніжність, дрібку солі поспіль –
Від радості близенько до біди.
Метелик жваво пурхає в коноплі.
VІІІ (l)
Метелик жваво пурхає в коноплі,
Як я колись – босоніж по стерні,
Коли ще мама виноградні брості
Зривала необізнаній мені.
Були по пояс буряки, картоплі,
Брудні підошви, нігті в бур’яні.
Куди поділись юності пантофлі*?
Могильним крижем – крук у давнині.
Червоний бедрик на рум’яній щічці:
"Ти бозна-звідки, казна-звідкіля"?
Грибочки білі у дубовій діжці,
Погноєм пахне зорана земля.
У спогадах купаюсь, ніби в річці.
Чому ж пече жаливи печія?
______________
Пантофлі* – туфлі
ІX (l)
Чому ж пече жаливи печія?
Обценьками стискає серце скрута?
На іншого (ще й досі нічия)
Чекає в темній хащі квітка-рута.
Забув Господь моє просте ім’я,
Кую у ланцюги гірку покуту.
На самоті – обійстя, степ і я,
Пригадуєм рапсодію забуту.
Минула злива, буревій, гроза,
Сховали стріли блискавки сердиті.
Не зсунеш стрілку безвісті назад,
На жаль, життя на біс не повторити.
Та в тонкошкірих зрадницька сльоза
Ячить у грудях в ці прекрасні миті.
X (l)
Ячить у грудях в ці прекрасні миті,
І тьохкає всередині пташам,
Хоча батькам уже не подзвонити –
Порожню хату кинула душа.
До о́бразів, черницями у скиті,
Вертаюся, в кишені без гроша,
На вицвілий поріг давно немитий,
Така, як є – напитися з ковша.
Хто не ходив по битім склі босоніж –
Не відчуває щастя. Чом же я
Ще радістю не окропила скроні?
Не втратила святе, сад засіяв.
Тримаємо надії у долоні,
Коли стрімка несе нас течія.
XІ (l)
Коли стрімка несе нас течія,
Неподалік потоки водоспаду.
Тримайся! Хто ж каштаном не буяв,
У чорториї зопалу не падав?
І вибратися вже не міг ніяк
З багна олжі, приховуючи правду.
Клубочиться спокуслива Змія
Іуди в кожному, тож бійся зради!
Усім по черзі ліпить смерть мішень,
Та краще гріб, ніж душу загубити.
Злість, заздрість, чвари викинь із кишень,
Твори добро, палай метеоритом.
Напровесні новий клекоче день,
І божевільно хочеться любити.
ХІІ (l)
І божевільно хочеться любити,
У коси заплітати білоцвіт,
Іти у віхолу по лезу бритви,
Щоб відшукати зоряний болід.
Струмком у Верховині дзюркотіти,
Казковий пізнавати дивосвіт,
Вбирати соком пуп’янка на вітах
Прадавній звук березових трембіт.
Втішати в повний місяць ніжно, щемно
У плетеній колисці немовля.
Вклонятися святим, Христу щоденно,
Що кров пролив, перстом благословляв.
Воскресло, тріумфально, незбагненно
Перелісками дихає рілля.
ХІІІ (l)
Перелісками дихає рілля,
І я переродилася, змінилась.
Щоб розпочати суще із нуля,
Перо наснаги швидко заточила.
Колись давно любила "журавля" –
Не вистачило на роман чорнила.
Пів неба, серця, море відійняв,
Та я б його з гвинтівки застрелила.
Шкодує? Ні! Не знаю, може, й так,
В розбитих ночвах – мрії оковиті.
Шугає в хмаровинні мій літак,
Відносить всі негоди пережиті.
У горах жебонить прудкий рівчак,
Птахи кружляють вальси у блакиті.
ХІV (l)
Птахи кружляють вальси у блакиті,
Синиця у долонях говірка.
Впаду серпом в отави соковиті,
І "сонечком" нап’юся молока.
Хоч говорити з небом сумовитим
Не кожен вміє, ноша нелегка,
Ультрамарином хочеться укритись.
І тягнеться за ковдрою рука.
Рожеві одягаю окуляри –
Тендітний зір окропом обпекло.
Пишу каліграфічні мемуари,
Сідає вечір. Місяць-НЛО
Вже сіє яснозоряні стожари.
Розбилося зими холодне скло.
Магістрал (І)
Розбилося зими холодне скло,
Відлига із дахів збирає краплі.
Шпак розганяє зоряним крилом
Хмар дощових незграбні дирижаблі.
І чути переспіви за селом,
Чудесної мелодії спектаклі.
Нарцисово довкола зацвіло,
Метелик жваво пурхає в коноплі.
Чому ж пече жаливи печія,
Ячить у грудях в ці прекрасні миті?
Коли стрімка несе нас течія
І божевільно хочеться любити?
Перелісками дихає рілля,
Птахи кружляють вальси у блакиті.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Курличуть весни - перший вінок
Хай вам щастить, гінці пернаті,
Весни провісники крилаті –
І одуди, і солов’ї,
І горлиці, чиє співання
І трелі, щебет, воркування
Життя вернули у гаї."
(П’єр де Ронсар, переклад Ф. Скляра)
Корона сонетів
ПЕРШИЙ ВІНОК
КУРЛИЧУТЬ ВЕСНИ
І (I)
Розбилося зими холодне скло
Об пектораль сусального світила.
А нещодавно хвижею* мело,
Сніг фарбував околиці білилом,
Ховаючи минуле під манто.
А чи іржу провини відбілило?
На вістрі поміж лихом і добром
Тягнути самотужки хрест несила.
Не судить Бог – всевидящий король –
Небитих різкою, самодостатніх.
Ще фіглярі не відіграли роль,
Сумління топлять у душі брунатній.
Для кожного – своя важка юдоль,
Відлига із дахів збирає краплі.
______________
Хвижа* – завірюха, метелиця
ІІ (l)
Відлига із дахів збирає краплі,
Наповнює артерію ріки.
В лугівці миють ноги жовті чаплі,
Визбирують оманливі зірки.
А де ж мої копиці сіножатні,
На видноколі чисті рушники?
Невже злетіти птахою не здатна?
Мій поїзд рушив у сипкі піски?
Хоч безліч суму перелито в пісню,
Перевеслом веселиці, живлом,
За соломинку ще тримаюсь міцно.
Не залякає грім! Бучний огром
Осяйно, віртуозно, блискавично
Шпак розганяє зоряним крилом!
ІІІ (l)
Шпак розганяє зоряним крилом
Свинцево-грізний оболок на сході.
У вишині сапфіровій жовтком
Гаряче сонце над землею сходить.
Наповнюють заплавну оболонь
Бурхливих паводків нестримні води.
Курличуть весни янгольський псалом,
Не сіють і не жнуть, а Богу годять.
Хто я для тебе, світе? Дріб роси,
Що зникне в споришах у дні бувалі?
Чи жало невідв’язної оси?
Хотіла бути скрипкою Вівальді,
Та мукою в моїй душі – списи,
Хмар дощових незграбні дирижаблі.
ІV (l)
Хмар дощових незграбні дирижаблі
Вітрила здують, щезнуть в міражах.
Хоча пригоди відчайдушних ваблять –
Життя і смерть на ветхих терезах.
Тих заповітів кам’яні скрижалі
Не умістити в стомлених очах.
Хоча кульбаба прагне в сині далі –
Пухнаста кулька лусне в небесах.
І я злітаю горлицею, Боже,
В свою обитель тиху, думи – сонм,
До забуття, мурахової дрожі,
Залишивши пустий аеродром.
Вертаюся туди, де дух тривожить.
І чути переспіви за селом.
V (l)
І чути переспіви за селом,
Меліси, радіоли шепіт в лузі.
Лаванди гіацинтовий нейлон
Встеляється за горизонт в окрузі.
Крилате царство загуло гуртом,
Ропухи у ставищі голопузі
Вчинили кумканням армагедон.
Перисте небо закриває шлюзи.
Чіпляються за льолю будяки –
Я травами гаїв, дібров пропахла.
Мугикаю простенькі пісеньки,
Гадаю долю на ромашці бляклій.
Природа витинає залюбки
Чудесної мелодії спектаклі.
VІ (l)
Чудесної мелодії спектаклі
Вже демонструють жайворонки скрізь.
Пашать рум’янцем пурпурових маків
Парчеві сцени польових куліс.
Така оздоба, що аж слів забракло,
Степ в грузлу землю по коліна вріс.
Тримають небосхил дуби-Геракли.
За ким занудьгував сосновий ліс?
Невже сумує й досі ще за мною?
Те зубожіння в весни забрело.
Малює всесвіт образ супокою,
Немовби фрески – Мікеланджело́*.
Милуюся красою неземною,
Нарцисово довкола зацвіло.
______________
Мікела́нджело* – художник, авторський наголос
VІІ (l)
Нарцисово довкола зацвіло.
Моя садиба – в сукнях з крепдешину.
Ллє з неба світоч золотистий ром
На білорунну вишню безупинно.
У високості бурю пронесло,
Маніжить вітер молоду малину.
Ще сутінь не сховалася в кубло,
Тож я шукаю в травах пуповину.
Під деревом життя, в пахкі меди,
Мій батько закопав... знайду наосліп.
Туди ведуть минулого сліди.
Лелію ніжність, дрібку солі поспіль –
Від радості близенько до біди.
Метелик жваво пурхає в коноплі.
VІІІ (l)
Метелик жваво пурхає в коноплі,
Як я колись – босоніж по стерні,
Коли ще мама виноградні брості
Зривала необізнаній мені.
Були по пояс буряки, картоплі,
Брудні підошви, нігті в бур’яні.
Куди поділись юності пантофлі*?
Могильним крижем – крук у давнині.
Червоний бедрик на рум’яній щічці:
"Ти бозна-звідки, казна-звідкіля"?
Грибочки білі у дубовій діжці,
Погноєм пахне зорана земля.
У спогадах купаюсь, ніби в річці.
Чому ж пече жаливи печія?
______________
Пантофлі* – туфлі
ІX (l)
Чому ж пече жаливи печія?
Обценьками стискає серце скрута?
На іншого (ще й досі нічия)
Чекає в темній хащі квітка-рута.
Забув Господь моє просте ім’я,
Кую у ланцюги гірку покуту.
На самоті – обійстя, степ і я,
Пригадуєм рапсодію забуту.
Минула злива, буревій, гроза,
Сховали стріли блискавки сердиті.
Не зсунеш стрілку безвісті назад,
На жаль, життя на біс не повторити.
Та в тонкошкірих зрадницька сльоза
Ячить у грудях в ці прекрасні миті.
X (l)
Ячить у грудях в ці прекрасні миті,
І тьохкає всередині пташам,
Хоча батькам уже не подзвонити –
Порожню хату кинула душа.
До о́бразів, черницями у скиті,
Вертаюся, в кишені без гроша,
На вицвілий поріг давно немитий,
Така, як є – напитися з ковша.
Хто не ходив по битім склі босоніж –
Не відчуває щастя. Чом же я
Ще радістю не окропила скроні?
Не втратила святе, сад засіяв.
Тримаємо надії у долоні,
Коли стрімка несе нас течія.
XІ (l)
Коли стрімка несе нас течія,
Неподалік потоки водоспаду.
Тримайся! Хто ж каштаном не буяв,
У чорториї зопалу не падав?
І вибратися вже не міг ніяк
З багна олжі, приховуючи правду.
Клубочиться спокуслива Змія
Іуди в кожному, тож бійся зради!
Усім по черзі ліпить смерть мішень,
Та краще гріб, ніж душу загубити.
Злість, заздрість, чвари викинь із кишень,
Твори добро, палай метеоритом.
Напровесні новий клекоче день,
І божевільно хочеться любити.
ХІІ (l)
І божевільно хочеться любити,
У коси заплітати білоцвіт,
Іти у віхолу по лезу бритви,
Щоб відшукати зоряний болід.
Струмком у Верховині дзюркотіти,
Казковий пізнавати дивосвіт,
Вбирати соком пуп’янка на вітах
Прадавній звук березових трембіт.
Втішати в повний місяць ніжно, щемно
У плетеній колисці немовля.
Вклонятися святим, Христу щоденно,
Що кров пролив, перстом благословляв.
Воскресло, тріумфально, незбагненно
Перелісками дихає рілля.
ХІІІ (l)
Перелісками дихає рілля,
І я переродилася, змінилась.
Щоб розпочати суще із нуля,
Перо наснаги швидко заточила.
Колись давно любила "журавля" –
Не вистачило на роман чорнила.
Пів неба, серця, море відійняв,
Та я б його з гвинтівки застрелила.
Шкодує? Ні! Не знаю, може, й так,
В розбитих ночвах – мрії оковиті.
Шугає в хмаровинні мій літак,
Відносить всі негоди пережиті.
У горах жебонить прудкий рівчак,
Птахи кружляють вальси у блакиті.
ХІV (l)
Птахи кружляють вальси у блакиті,
Синиця у долонях говірка.
Впаду серпом в отави соковиті,
І "сонечком" нап’юся молока.
Хоч говорити з небом сумовитим
Не кожен вміє, ноша нелегка,
Ультрамарином хочеться укритись.
І тягнеться за ковдрою рука.
Рожеві одягаю окуляри –
Тендітний зір окропом обпекло.
Пишу каліграфічні мемуари,
Сідає вечір. Місяць-НЛО
Вже сіє яснозоряні стожари.
Розбилося зими холодне скло.
Магістрал (І)
Розбилося зими холодне скло,
Відлига із дахів збирає краплі.
Шпак розганяє зоряним крилом
Хмар дощових незграбні дирижаблі.
І чути переспіви за селом,
Чудесної мелодії спектаклі.
Нарцисово довкола зацвіло,
Метелик жваво пурхає в коноплі.
Чому ж пече жаливи печія,
Ячить у грудях в ці прекрасні миті?
Коли стрімка несе нас течія
І божевільно хочеться любити?
Перелісками дихає рілля,
Птахи кружляють вальси у блакиті.
| Найвища оцінка | В Горова Леся | 7 | Любитель поезії / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Ярослав Чорногуз | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"БЕЗСОННЯ ( другий вінок) корона сонетів —" Світоч душі""
• Перейти на сторінку •
"Дай золотитись у твоїй любові"
• Перейти на сторінку •
"Дай золотитись у твоїй любові"
Про публікацію
