Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.22
15:49
Так я пам’ятав:
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
2025.10.22
13:09
Голова.
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
2025.10.22
12:10
Ну як перекричать тисячоліття?
Яким гінцем переказать Орфею,
Що Еврідіка – тільки пам”ять?
Та перша ніч, ніч на подружнім ложі,
Ті сплетені тіла, ті губи-нерозрив,
Той скрик в нічному безгомінні,
Де слово – подув, а не смисл,-
Теж тільки пам”ять.
Яким гінцем переказать Орфею,
Що Еврідіка – тільки пам”ять?
Та перша ніч, ніч на подружнім ложі,
Ті сплетені тіла, ті губи-нерозрив,
Той скрик в нічному безгомінні,
Де слово – подув, а не смисл,-
Теж тільки пам”ять.
2025.10.22
09:35
Замовкло все поволі і повсюди, -
І згусла темінь оповила двір,
Немов сорочка незасмаглі груди,
Або туман глибокий шумний бір.
Посохлим листям протяги пропахлі
Тягнулися від вікон до дверей,
І десь у сінях тихнули та чахли,
Лиш прілості лишався дов
І згусла темінь оповила двір,
Немов сорочка незасмаглі груди,
Або туман глибокий шумний бір.
Посохлим листям протяги пропахлі
Тягнулися від вікон до дверей,
І десь у сінях тихнули та чахли,
Лиш прілості лишався дов
2025.10.21
22:02
Наш вигнанець поїхав в далеку дорогу,
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.
У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.
У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал
2025.10.21
21:58
Те, що в рядок упало
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?
2025.10.21
21:37
Страждає небо, згадуючи літо,
Ховаючи в імлу скорботний абрис.
Не в змозі незворотнє зрозуміти –
Не здатне зараз.
Я згоден з ним, ми з небом однодумці.
У краплях з неба потопають мрії,
У рими не шикуються по струнці –
Ховаючи в імлу скорботний абрис.
Не в змозі незворотнє зрозуміти –
Не здатне зараз.
Я згоден з ним, ми з небом однодумці.
У краплях з неба потопають мрії,
У рими не шикуються по струнці –
2025.10.21
21:01
Сценка із життя
(Гола сцена. Біля правої куліси стирчить прапорець для гольфу з прапором США.
Поряд – приміряється клюшкою до удару (у бік залу) Великий Американський Президент. Він у туфлях, костюмі, сорочці та краватці.
З лівої куліси виходить Верх
(Гола сцена. Біля правої куліси стирчить прапорець для гольфу з прапором США.
Поряд – приміряється клюшкою до удару (у бік залу) Великий Американський Президент. Він у туфлях, костюмі, сорочці та краватці.
З лівої куліси виходить Верх
2025.10.21
19:36
Не знаю чому? —
Здогадуюсь,
що любить пітьму
і райдугу,
старенький трамвай
на милицях,
смарагдовий рай
у китицях.
Здогадуюсь,
що любить пітьму
і райдугу,
старенький трамвай
на милицях,
смарагдовий рай
у китицях.
2025.10.21
11:40
Якже я зміг без Псалмів прожить
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
2025.10.21
06:46
Яскраве, шершаве і чисте,
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
2025.10.21
00:08
Підшаманив, оновив
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
2025.10.20
22:13
Іржаве листя, як іржаві ґрати.
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.
Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.
Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
2025.10.20
15:07
Вуальна осінь небо сумом прикривала,
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...
2025.10.20
11:48
У водограї бавились веселки:
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
2025.10.20
11:20
Не бачив ще, ні Риму я, ні Лондона,
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
БЕЗСОННЯ ( другий вінок) корона сонетів —" Світоч душі"
ДРУГИЙ ВІНОК
БЕЗСОННЯ
І (ІІ)
Птахи кружляють вальси у блакиті,
Та вечір гасить сонце вусібіч.
Спливають марень образи розмиті,
Скидаю втому – жовтий шалик з пліч.
Болить душа, немов колінця збиті,
Миттєво затужила… В чому ж річ?
Дим кіптяви вгорі брудним лахміттям
Простори миє, а шептуха ніч
На шабаш кличе чаклунів, русалок,
Наяд, горгон* у затишні гаї.
Здалося те, а чи насправді сталось –
Горить багаття, світ посоловів.
Містичним видивом залоскотало,
Витьохкують рулади солов’ї.
______________
Горгони* – крилаті жінки-чудовиська
ІІ (ІІ)
Витьохкують рулади солов’ї
І дзьобиками стукають у двері.
А я читаю східні рубаї
Глибинного Хайяма при торшері.
Кватирку зачинила, щоб твої
Думки не спурхнули на серця стукіт.
Нам, любий, так далеко взагалі
До зустрічі, і близько до розлуки.
Не визбираєш, як би не хотів,
З чужого столу легуміни* крихти.
У ріднім домі скнієш в самоті,
З чужим я сію борошно крізь сито.
Дитинний день займеться в наготі,
А нам з тобою всесвіт підкорити.
______________
Легуміна* – солодка випічка
ІІІ (ІІ)
А нам з тобою всесвіт підкорити,
Настоювати міцності вино,
В чужих садах саджати маргаритки,
Й безжалісно зривати все одно.
А після виправдовувати збитки
І здобувати золоте руно.
Любов так щедро роздає кредити,
А повертає болю порохно.
Та, що поробиш, чи у тому винні,
Що коровай весільний на столі?
Не відірвеш від нього четвертину.
Не розділити – цвілий, зачерствів.
На гойдалці хитають тополину
Нічне свавілля, хвижі степові.
ІV (ІІ)
Нічне свавілля, хвижі степові
До крові стерли пальці, шаленіють.
Мабуть, мої сандалі замалі,
Намуляли... знімають... чудасія...
Летить мушва на сяйво ліхтарів –
Обпалить крила заповітна мрія.
В кривому люстрі Сальвадор Далі
Світ животворить, хтось не розуміє.
Чи манівцями я пройду свій шлях
У туфлях на свою стопу пошитих?
Не кожному натхнення по зубах –
Підбори не підковами підбиті.
Змарніла, шкутильгаю, в п’ятах цвях,
Пегас не креше зорі з-під копита.
V (ІІ)
Пегас не креше зорі з-під копита,
Хандра пасе крилатого коня.
Дорвалася жагою до корита –
Галактики упитися з горня.
Накрапує негода сумовито,
Чумацький шлях у хмарах закуняв.
Мій сон за діаманти не купити,
Тож лізе у макітру чортівня.
Пливе опінія* аеропланом,
Безсоння скликало рудих шулік,
Закутало у ночі темний саван,
А місяць відпустив з душі джмелів.
Висить на вішалці старим тюрбаном –
В сузір’ї Діви зупинивсь в імлі.
______________
Опінія* – думка
VІ (ІІ)
В сузір’ї Діви зупинивсь в імлі,
Та щедро розсипає срібний щебінь.
Печальних далей сходи гвинтові
Троюдять* тишу від землі до неба.
Я підіймаюся – хиткі щаблі.
Де б не бувала, не ходила де б я,
Ніде не бачила, як у пітьмі
Частує ніч амброзією Геба.
Чимало пройдено кривих доріг,
Сліз відчаю і радощів пролито.
Та все одно врожай чи недорід –
Збирає всесвіт податкове мито.
У хмаровинні чадом дим поліг,
Туманом сивим небосхил прошито.
______________
Троюдити* – ятрити
VІІ (ІІ)
Туманом сивим небосхил прошито,
Не сплю, а плавлю мізки повсякчас.
Мені б забутися у сні, аби ж то, –
Спить безпробудно Муза і Пегас.
Здається, що давно із ними квита.
(Не збуджую фанфарами Парнас).
Лиш гадку попелом розпорошити –
Все божевільно думаю про нас.
Прокручую в уяві каруселі,
Не йдеш з моїх думок узагалі.
В альтанці нашій солов’їні трелі
Замовкли в мареві, міраж поліг.
В безлюдній неприкаяній пустелі
Пливуть у вічність білі кораблі.
VІІІ (ІІ)
Пливуть у вічність білі кораблі,
Хоча нема ніде для них причалу.
Напевно, загубили якорі –
Собі на горе, світу на поталу,
І підкорились небу повелінь,
Його мінливості та звичкам сталим.
Тож скупчують у оболок глибінь
Краплини потойбічної печалі.
Сльозини десь проллють сирим дощем,
Як я в подушку самоту щоночі.
Яке ж моє призначення? Плющем
Тебе оповивати в снах жіночих?
Вгамовувати аритмії щем?
Я пригорну до себе сині очі.
ІX (ІІ)
Я пригорну до себе сині очі,
Подеколи барвінками цвітуть.
Дай Боже, щоб ніхто їх не зурочив,
Щоб не зазнали горя каламуть.
Вони для мене – перли найдорожчі,
Глибин вулканових найвища суть.
У радості – сосною животочать,
У смутку – розливаються, мов ртуть.
Дивлюся, надивитися не можу –
В озерах Шацьких – повені жерло́*.
А чи сховаюся, Пречистий Боже,
Рудою білкою в його дупло?
В очах я втіху, сонечко знаходжу –
Блищать і випромінюють тепло.
______________
Жерло* – отвір
X (ІІ)
Блищать і випромінюють тепло,
Коли навпроти у пустій кав’ярні
Жагою кави губи обпекло –
П’ємо гірку снагу із порцеляни.
Іще не зачиняється метро,
Маестро грає на фортепіано,
І любо відзеркалює трюмо
Твоїх очей зворушливе сопрано.
У погляді моїм – самі скарби,
Кисільні ріки, береги молочні.
Що хочеш з ними, серденько, роби –
Не розминемося, мов незнайомці,
Хоч до нестями, страти залюби!
Сльоза ятрить в зеленій поволоці.
XІ (ІІ)
Сльоза ятрить в зеленій поволоці,
Ревнивість ріже серце без ножа.
Снага не тільки гострий камінь точить,
Страшніше леза – зрада і олжа.
Можливо, я у кожнім чистім кроці
Вбачаю те, що іншу проводжав.
Смітинка так в чужім помітна оці,
В своєму – ні колоди, лиш іржа.
А ти береш мою долоню в руки:
"То що ж тобі в голівоньку збрело?
Кохана, ти – моя солодка мука".
Ламаєш гострих сумнівів свердло.
Тремчу в твоїх обіймах від розпуки,
З повік блаженство літеплом стекло.
ХІІ (ІІ)
З повік блаженство літеплом стекло,
Обм’якла воском на твоїм рамені.
Огранюєш, мов скульптора стило,
Вже бісики в моїх очах зелених.
По шкірі кігтиками зашкребло,
Забилися метелики у венах.
І світиться неоновим табло:
"Тебе люблю, люблю, як вальс Шопена!"
Прощаємось в облозі сумоти,
Як холодом сирим війнуло зночі.
Ліпи мене, мій скульпторе, ліпи!
Окрім тебе, мій живописцю, хто ще,
Очистить сонцесяйне від лушпи?
Мольфар зірницю, зливу напророчив.
ХІІІ (ІІ)
Мольфар зірницю, зливу напророчив –
У небі величезні лантухи.
Душа щемить, ховає очі вовчі,
Ми кутаєм її у кожухи.
Здійнявся фен – паливода грімкоче,
Зірвав обручку з теплої руки.
Рятуй, Всевишній, нас помилуй, Отче...
Прощаємося, ніби на віки.
І знову я сама в своїй кімнаті...
Розпеченим залізом запекло.
Здійняли галас думи пелехаті.
Кричу: "Ти, щастя, де?! Алло... алло..."
На паперті я сумом розіп’ята.
Впади, коханий, сонцем на чоло.
ХІV (ІІ)
Впади, коханий, сонцем на чоло,
Сріблилась діадемою в волоссі.
Тепер від мене щастя утекло,
Настали знову будні безголосі.
Не вмію я гадати на таро,
Себе жаліти не навчилась досі,
Хоч безліч раз мене життя сікло
Дощами лютими в холодну осінь.
А ще попереду і ожеледь тверда,
І хуртовини злиднями спожиті.
А ти для мене, як свята вода,
Допоки весни золотом розшиті
І сакура розквітла молода,
Птахи кружляють вальси у блакиті.
Магістрал (ІІ)
Птахи кружляють вальси у блакиті,
Витьохкують рулади солов’ї.
А нам з тобою сутінки творити,
Нічне свавілля, хвижі степові.
Пегас не креше зорі з-під копита,
В сузір’ї Діви зупинивсь в імлі.
Туманом сивим небосхил прошито,
Пливуть у вічність білі кораблі.
Я пригорну до себе сині очі –
Блищать і випромінюють тепло.
Сльоза ятрить в зеленій поволоці,
З повік блаженство літеплом стекло.
Мольфар зірницю, зливу напророчив.
Впади, коханий, сонцем на чоло.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
БЕЗСОННЯ ( другий вінок) корона сонетів —" Світоч душі"
"Все спить, лиш я не сплю. Вода мене студена
В обійми прийняла. Ось чорний вал шумить,
Його стрічаю я, вперед простяг рамена,
I хвиля над чолом розбилась, клекотить...
Я жду, щоб мисль моя, як човен без причала,
Збудилась серед вод і в забуття запала."
( Адам Міцкевич)
ДРУГИЙ ВІНОК
БЕЗСОННЯ
І (ІІ)
Птахи кружляють вальси у блакиті,
Та вечір гасить сонце вусібіч.
Спливають марень образи розмиті,
Скидаю втому – жовтий шалик з пліч.
Болить душа, немов колінця збиті,
Миттєво затужила… В чому ж річ?
Дим кіптяви вгорі брудним лахміттям
Простори миє, а шептуха ніч
На шабаш кличе чаклунів, русалок,
Наяд, горгон* у затишні гаї.
Здалося те, а чи насправді сталось –
Горить багаття, світ посоловів.
Містичним видивом залоскотало,
Витьохкують рулади солов’ї.
______________
Горгони* – крилаті жінки-чудовиська
ІІ (ІІ)
Витьохкують рулади солов’ї
І дзьобиками стукають у двері.
А я читаю східні рубаї
Глибинного Хайяма при торшері.
Кватирку зачинила, щоб твої
Думки не спурхнули на серця стукіт.
Нам, любий, так далеко взагалі
До зустрічі, і близько до розлуки.
Не визбираєш, як би не хотів,
З чужого столу легуміни* крихти.
У ріднім домі скнієш в самоті,
З чужим я сію борошно крізь сито.
Дитинний день займеться в наготі,
А нам з тобою всесвіт підкорити.
______________
Легуміна* – солодка випічка
ІІІ (ІІ)
А нам з тобою всесвіт підкорити,
Настоювати міцності вино,
В чужих садах саджати маргаритки,
Й безжалісно зривати все одно.
А після виправдовувати збитки
І здобувати золоте руно.
Любов так щедро роздає кредити,
А повертає болю порохно.
Та, що поробиш, чи у тому винні,
Що коровай весільний на столі?
Не відірвеш від нього четвертину.
Не розділити – цвілий, зачерствів.
На гойдалці хитають тополину
Нічне свавілля, хвижі степові.
ІV (ІІ)
Нічне свавілля, хвижі степові
До крові стерли пальці, шаленіють.
Мабуть, мої сандалі замалі,
Намуляли... знімають... чудасія...
Летить мушва на сяйво ліхтарів –
Обпалить крила заповітна мрія.
В кривому люстрі Сальвадор Далі
Світ животворить, хтось не розуміє.
Чи манівцями я пройду свій шлях
У туфлях на свою стопу пошитих?
Не кожному натхнення по зубах –
Підбори не підковами підбиті.
Змарніла, шкутильгаю, в п’ятах цвях,
Пегас не креше зорі з-під копита.
V (ІІ)
Пегас не креше зорі з-під копита,
Хандра пасе крилатого коня.
Дорвалася жагою до корита –
Галактики упитися з горня.
Накрапує негода сумовито,
Чумацький шлях у хмарах закуняв.
Мій сон за діаманти не купити,
Тож лізе у макітру чортівня.
Пливе опінія* аеропланом,
Безсоння скликало рудих шулік,
Закутало у ночі темний саван,
А місяць відпустив з душі джмелів.
Висить на вішалці старим тюрбаном –
В сузір’ї Діви зупинивсь в імлі.
______________
Опінія* – думка
VІ (ІІ)
В сузір’ї Діви зупинивсь в імлі,
Та щедро розсипає срібний щебінь.
Печальних далей сходи гвинтові
Троюдять* тишу від землі до неба.
Я підіймаюся – хиткі щаблі.
Де б не бувала, не ходила де б я,
Ніде не бачила, як у пітьмі
Частує ніч амброзією Геба.
Чимало пройдено кривих доріг,
Сліз відчаю і радощів пролито.
Та все одно врожай чи недорід –
Збирає всесвіт податкове мито.
У хмаровинні чадом дим поліг,
Туманом сивим небосхил прошито.
______________
Троюдити* – ятрити
VІІ (ІІ)
Туманом сивим небосхил прошито,
Не сплю, а плавлю мізки повсякчас.
Мені б забутися у сні, аби ж то, –
Спить безпробудно Муза і Пегас.
Здається, що давно із ними квита.
(Не збуджую фанфарами Парнас).
Лиш гадку попелом розпорошити –
Все божевільно думаю про нас.
Прокручую в уяві каруселі,
Не йдеш з моїх думок узагалі.
В альтанці нашій солов’їні трелі
Замовкли в мареві, міраж поліг.
В безлюдній неприкаяній пустелі
Пливуть у вічність білі кораблі.
VІІІ (ІІ)
Пливуть у вічність білі кораблі,
Хоча нема ніде для них причалу.
Напевно, загубили якорі –
Собі на горе, світу на поталу,
І підкорились небу повелінь,
Його мінливості та звичкам сталим.
Тож скупчують у оболок глибінь
Краплини потойбічної печалі.
Сльозини десь проллють сирим дощем,
Як я в подушку самоту щоночі.
Яке ж моє призначення? Плющем
Тебе оповивати в снах жіночих?
Вгамовувати аритмії щем?
Я пригорну до себе сині очі.
ІX (ІІ)
Я пригорну до себе сині очі,
Подеколи барвінками цвітуть.
Дай Боже, щоб ніхто їх не зурочив,
Щоб не зазнали горя каламуть.
Вони для мене – перли найдорожчі,
Глибин вулканових найвища суть.
У радості – сосною животочать,
У смутку – розливаються, мов ртуть.
Дивлюся, надивитися не можу –
В озерах Шацьких – повені жерло́*.
А чи сховаюся, Пречистий Боже,
Рудою білкою в його дупло?
В очах я втіху, сонечко знаходжу –
Блищать і випромінюють тепло.
______________
Жерло* – отвір
X (ІІ)
Блищать і випромінюють тепло,
Коли навпроти у пустій кав’ярні
Жагою кави губи обпекло –
П’ємо гірку снагу із порцеляни.
Іще не зачиняється метро,
Маестро грає на фортепіано,
І любо відзеркалює трюмо
Твоїх очей зворушливе сопрано.
У погляді моїм – самі скарби,
Кисільні ріки, береги молочні.
Що хочеш з ними, серденько, роби –
Не розминемося, мов незнайомці,
Хоч до нестями, страти залюби!
Сльоза ятрить в зеленій поволоці.
XІ (ІІ)
Сльоза ятрить в зеленій поволоці,
Ревнивість ріже серце без ножа.
Снага не тільки гострий камінь точить,
Страшніше леза – зрада і олжа.
Можливо, я у кожнім чистім кроці
Вбачаю те, що іншу проводжав.
Смітинка так в чужім помітна оці,
В своєму – ні колоди, лиш іржа.
А ти береш мою долоню в руки:
"То що ж тобі в голівоньку збрело?
Кохана, ти – моя солодка мука".
Ламаєш гострих сумнівів свердло.
Тремчу в твоїх обіймах від розпуки,
З повік блаженство літеплом стекло.
ХІІ (ІІ)
З повік блаженство літеплом стекло,
Обм’якла воском на твоїм рамені.
Огранюєш, мов скульптора стило,
Вже бісики в моїх очах зелених.
По шкірі кігтиками зашкребло,
Забилися метелики у венах.
І світиться неоновим табло:
"Тебе люблю, люблю, як вальс Шопена!"
Прощаємось в облозі сумоти,
Як холодом сирим війнуло зночі.
Ліпи мене, мій скульпторе, ліпи!
Окрім тебе, мій живописцю, хто ще,
Очистить сонцесяйне від лушпи?
Мольфар зірницю, зливу напророчив.
ХІІІ (ІІ)
Мольфар зірницю, зливу напророчив –
У небі величезні лантухи.
Душа щемить, ховає очі вовчі,
Ми кутаєм її у кожухи.
Здійнявся фен – паливода грімкоче,
Зірвав обручку з теплої руки.
Рятуй, Всевишній, нас помилуй, Отче...
Прощаємося, ніби на віки.
І знову я сама в своїй кімнаті...
Розпеченим залізом запекло.
Здійняли галас думи пелехаті.
Кричу: "Ти, щастя, де?! Алло... алло..."
На паперті я сумом розіп’ята.
Впади, коханий, сонцем на чоло.
ХІV (ІІ)
Впади, коханий, сонцем на чоло,
Сріблилась діадемою в волоссі.
Тепер від мене щастя утекло,
Настали знову будні безголосі.
Не вмію я гадати на таро,
Себе жаліти не навчилась досі,
Хоч безліч раз мене життя сікло
Дощами лютими в холодну осінь.
А ще попереду і ожеледь тверда,
І хуртовини злиднями спожиті.
А ти для мене, як свята вода,
Допоки весни золотом розшиті
І сакура розквітла молода,
Птахи кружляють вальси у блакиті.
Магістрал (ІІ)
Птахи кружляють вальси у блакиті,
Витьохкують рулади солов’ї.
А нам з тобою сутінки творити,
Нічне свавілля, хвижі степові.
Пегас не креше зорі з-під копита,
В сузір’ї Діви зупинивсь в імлі.
Туманом сивим небосхил прошито,
Пливуть у вічність білі кораблі.
Я пригорну до себе сині очі –
Блищать і випромінюють тепло.
Сльоза ятрить в зеленій поволоці,
З повік блаженство літеплом стекло.
Мольфар зірницю, зливу напророчив.
Впади, коханий, сонцем на чоло.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"ЯБЛУКО СПОКУСИ - третій вінок ( корона сонетів — " СВІТОЧ ДУШІ))"
• Перейти на сторінку •
"Курличуть весни - перший вінок"
• Перейти на сторінку •
"Курличуть весни - перший вінок"
Про публікацію
