Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
БЕЗСОННЯ ( другий вінок) корона сонетів —" Світоч душі"
ДРУГИЙ ВІНОК
БЕЗСОННЯ
І (ІІ)
Птахи кружляють вальси у блакиті,
Та вечір гасить сонце вусібіч.
Спливають марень образи розмиті,
Скидаю втому – жовтий шалик з пліч.
Болить душа, немов колінця збиті,
Миттєво затужила… В чому ж річ?
Дим кіптяви вгорі брудним лахміттям
Простори миє, а шептуха ніч
На шабаш кличе чаклунів, русалок,
Наяд, горгон* у затишні гаї.
Здалося те, а чи насправді сталось –
Горить багаття, світ посоловів.
Містичним видивом залоскотало,
Витьохкують рулади солов’ї.
______________
Горгони* – крилаті жінки-чудовиська
ІІ (ІІ)
Витьохкують рулади солов’ї
І дзьобиками стукають у двері.
А я читаю східні рубаї
Глибинного Хайяма при торшері.
Кватирку зачинила, щоб твої
Думки не спурхнули на серця стукіт.
Нам, любий, так далеко взагалі
До зустрічі, і близько до розлуки.
Не визбираєш, як би не хотів,
З чужого столу легуміни* крихти.
У ріднім домі скнієш в самоті,
З чужим я сію борошно крізь сито.
Дитинний день займеться в наготі,
А нам з тобою всесвіт підкорити.
______________
Легуміна* – солодка випічка
ІІІ (ІІ)
А нам з тобою всесвіт підкорити,
Настоювати міцності вино,
В чужих садах саджати маргаритки,
Й безжалісно зривати все одно.
А після виправдовувати збитки
І здобувати золоте руно.
Любов так щедро роздає кредити,
А повертає болю порохно.
Та, що поробиш, чи у тому винні,
Що коровай весільний на столі?
Не відірвеш від нього четвертину.
Не розділити – цвілий, зачерствів.
На гойдалці хитають тополину
Нічне свавілля, хвижі степові.
ІV (ІІ)
Нічне свавілля, хвижі степові
До крові стерли пальці, шаленіють.
Мабуть, мої сандалі замалі,
Намуляли... знімають... чудасія...
Летить мушва на сяйво ліхтарів –
Обпалить крила заповітна мрія.
В кривому люстрі Сальвадор Далі
Світ животворить, хтось не розуміє.
Чи манівцями я пройду свій шлях
У туфлях на свою стопу пошитих?
Не кожному натхнення по зубах –
Підбори не підковами підбиті.
Змарніла, шкутильгаю, в п’ятах цвях,
Пегас не креше зорі з-під копита.
V (ІІ)
Пегас не креше зорі з-під копита,
Хандра пасе крилатого коня.
Дорвалася жагою до корита –
Галактики упитися з горня.
Накрапує негода сумовито,
Чумацький шлях у хмарах закуняв.
Мій сон за діаманти не купити,
Тож лізе у макітру чортівня.
Пливе опінія* аеропланом,
Безсоння скликало рудих шулік,
Закутало у ночі темний саван,
А місяць відпустив з душі джмелів.
Висить на вішалці старим тюрбаном –
В сузір’ї Діви зупинивсь в імлі.
______________
Опінія* – думка
VІ (ІІ)
В сузір’ї Діви зупинивсь в імлі,
Та щедро розсипає срібний щебінь.
Печальних далей сходи гвинтові
Троюдять* тишу від землі до неба.
Я підіймаюся – хиткі щаблі.
Де б не бувала, не ходила де б я,
Ніде не бачила, як у пітьмі
Частує ніч амброзією Геба.
Чимало пройдено кривих доріг,
Сліз відчаю і радощів пролито.
Та все одно врожай чи недорід –
Збирає всесвіт податкове мито.
У хмаровинні чадом дим поліг,
Туманом сивим небосхил прошито.
______________
Троюдити* – ятрити
VІІ (ІІ)
Туманом сивим небосхил прошито,
Не сплю, а плавлю мізки повсякчас.
Мені б забутися у сні, аби ж то, –
Спить безпробудно Муза і Пегас.
Здається, що давно із ними квита.
(Не збуджую фанфарами Парнас).
Лиш гадку попелом розпорошити –
Все божевільно думаю про нас.
Прокручую в уяві каруселі,
Не йдеш з моїх думок узагалі.
В альтанці нашій солов’їні трелі
Замовкли в мареві, міраж поліг.
В безлюдній неприкаяній пустелі
Пливуть у вічність білі кораблі.
VІІІ (ІІ)
Пливуть у вічність білі кораблі,
Хоча нема ніде для них причалу.
Напевно, загубили якорі –
Собі на горе, світу на поталу,
І підкорились небу повелінь,
Його мінливості та звичкам сталим.
Тож скупчують у оболок глибінь
Краплини потойбічної печалі.
Сльозини десь проллють сирим дощем,
Як я в подушку самоту щоночі.
Яке ж моє призначення? Плющем
Тебе оповивати в снах жіночих?
Вгамовувати аритмії щем?
Я пригорну до себе сині очі.
ІX (ІІ)
Я пригорну до себе сині очі,
Подеколи барвінками цвітуть.
Дай Боже, щоб ніхто їх не зурочив,
Щоб не зазнали горя каламуть.
Вони для мене – перли найдорожчі,
Глибин вулканових найвища суть.
У радості – сосною животочать,
У смутку – розливаються, мов ртуть.
Дивлюся, надивитися не можу –
В озерах Шацьких – повені жерло́*.
А чи сховаюся, Пречистий Боже,
Рудою білкою в його дупло?
В очах я втіху, сонечко знаходжу –
Блищать і випромінюють тепло.
______________
Жерло* – отвір
X (ІІ)
Блищать і випромінюють тепло,
Коли навпроти у пустій кав’ярні
Жагою кави губи обпекло –
П’ємо гірку снагу із порцеляни.
Іще не зачиняється метро,
Маестро грає на фортепіано,
І любо відзеркалює трюмо
Твоїх очей зворушливе сопрано.
У погляді моїм – самі скарби,
Кисільні ріки, береги молочні.
Що хочеш з ними, серденько, роби –
Не розминемося, мов незнайомці,
Хоч до нестями, страти залюби!
Сльоза ятрить в зеленій поволоці.
XІ (ІІ)
Сльоза ятрить в зеленій поволоці,
Ревнивість ріже серце без ножа.
Снага не тільки гострий камінь точить,
Страшніше леза – зрада і олжа.
Можливо, я у кожнім чистім кроці
Вбачаю те, що іншу проводжав.
Смітинка так в чужім помітна оці,
В своєму – ні колоди, лиш іржа.
А ти береш мою долоню в руки:
"То що ж тобі в голівоньку збрело?
Кохана, ти – моя солодка мука".
Ламаєш гострих сумнівів свердло.
Тремчу в твоїх обіймах від розпуки,
З повік блаженство літеплом стекло.
ХІІ (ІІ)
З повік блаженство літеплом стекло,
Обм’якла воском на твоїм рамені.
Огранюєш, мов скульптора стило,
Вже бісики в моїх очах зелених.
По шкірі кігтиками зашкребло,
Забилися метелики у венах.
І світиться неоновим табло:
"Тебе люблю, люблю, як вальс Шопена!"
Прощаємось в облозі сумоти,
Як холодом сирим війнуло зночі.
Ліпи мене, мій скульпторе, ліпи!
Окрім тебе, мій живописцю, хто ще,
Очистить сонцесяйне від лушпи?
Мольфар зірницю, зливу напророчив.
ХІІІ (ІІ)
Мольфар зірницю, зливу напророчив –
У небі величезні лантухи.
Душа щемить, ховає очі вовчі,
Ми кутаєм її у кожухи.
Здійнявся фен – паливода грімкоче,
Зірвав обручку з теплої руки.
Рятуй, Всевишній, нас помилуй, Отче...
Прощаємося, ніби на віки.
І знову я сама в своїй кімнаті...
Розпеченим залізом запекло.
Здійняли галас думи пелехаті.
Кричу: "Ти, щастя, де?! Алло... алло..."
На паперті я сумом розіп’ята.
Впади, коханий, сонцем на чоло.
ХІV (ІІ)
Впади, коханий, сонцем на чоло,
Сріблилась діадемою в волоссі.
Тепер від мене щастя утекло,
Настали знову будні безголосі.
Не вмію я гадати на таро,
Себе жаліти не навчилась досі,
Хоч безліч раз мене життя сікло
Дощами лютими в холодну осінь.
А ще попереду і ожеледь тверда,
І хуртовини злиднями спожиті.
А ти для мене, як свята вода,
Допоки весни золотом розшиті
І сакура розквітла молода,
Птахи кружляють вальси у блакиті.
Магістрал (ІІ)
Птахи кружляють вальси у блакиті,
Витьохкують рулади солов’ї.
А нам з тобою сутінки творити,
Нічне свавілля, хвижі степові.
Пегас не креше зорі з-під копита,
В сузір’ї Діви зупинивсь в імлі.
Туманом сивим небосхил прошито,
Пливуть у вічність білі кораблі.
Я пригорну до себе сині очі –
Блищать і випромінюють тепло.
Сльоза ятрить в зеленій поволоці,
З повік блаженство літеплом стекло.
Мольфар зірницю, зливу напророчив.
Впади, коханий, сонцем на чоло.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
БЕЗСОННЯ ( другий вінок) корона сонетів —" Світоч душі"
"Все спить, лиш я не сплю. Вода мене студена
В обійми прийняла. Ось чорний вал шумить,
Його стрічаю я, вперед простяг рамена,
I хвиля над чолом розбилась, клекотить...
Я жду, щоб мисль моя, як човен без причала,
Збудилась серед вод і в забуття запала."
( Адам Міцкевич)
ДРУГИЙ ВІНОК
БЕЗСОННЯ
І (ІІ)
Птахи кружляють вальси у блакиті,
Та вечір гасить сонце вусібіч.
Спливають марень образи розмиті,
Скидаю втому – жовтий шалик з пліч.
Болить душа, немов колінця збиті,
Миттєво затужила… В чому ж річ?
Дим кіптяви вгорі брудним лахміттям
Простори миє, а шептуха ніч
На шабаш кличе чаклунів, русалок,
Наяд, горгон* у затишні гаї.
Здалося те, а чи насправді сталось –
Горить багаття, світ посоловів.
Містичним видивом залоскотало,
Витьохкують рулади солов’ї.
______________
Горгони* – крилаті жінки-чудовиська
ІІ (ІІ)
Витьохкують рулади солов’ї
І дзьобиками стукають у двері.
А я читаю східні рубаї
Глибинного Хайяма при торшері.
Кватирку зачинила, щоб твої
Думки не спурхнули на серця стукіт.
Нам, любий, так далеко взагалі
До зустрічі, і близько до розлуки.
Не визбираєш, як би не хотів,
З чужого столу легуміни* крихти.
У ріднім домі скнієш в самоті,
З чужим я сію борошно крізь сито.
Дитинний день займеться в наготі,
А нам з тобою всесвіт підкорити.
______________
Легуміна* – солодка випічка
ІІІ (ІІ)
А нам з тобою всесвіт підкорити,
Настоювати міцності вино,
В чужих садах саджати маргаритки,
Й безжалісно зривати все одно.
А після виправдовувати збитки
І здобувати золоте руно.
Любов так щедро роздає кредити,
А повертає болю порохно.
Та, що поробиш, чи у тому винні,
Що коровай весільний на столі?
Не відірвеш від нього четвертину.
Не розділити – цвілий, зачерствів.
На гойдалці хитають тополину
Нічне свавілля, хвижі степові.
ІV (ІІ)
Нічне свавілля, хвижі степові
До крові стерли пальці, шаленіють.
Мабуть, мої сандалі замалі,
Намуляли... знімають... чудасія...
Летить мушва на сяйво ліхтарів –
Обпалить крила заповітна мрія.
В кривому люстрі Сальвадор Далі
Світ животворить, хтось не розуміє.
Чи манівцями я пройду свій шлях
У туфлях на свою стопу пошитих?
Не кожному натхнення по зубах –
Підбори не підковами підбиті.
Змарніла, шкутильгаю, в п’ятах цвях,
Пегас не креше зорі з-під копита.
V (ІІ)
Пегас не креше зорі з-під копита,
Хандра пасе крилатого коня.
Дорвалася жагою до корита –
Галактики упитися з горня.
Накрапує негода сумовито,
Чумацький шлях у хмарах закуняв.
Мій сон за діаманти не купити,
Тож лізе у макітру чортівня.
Пливе опінія* аеропланом,
Безсоння скликало рудих шулік,
Закутало у ночі темний саван,
А місяць відпустив з душі джмелів.
Висить на вішалці старим тюрбаном –
В сузір’ї Діви зупинивсь в імлі.
______________
Опінія* – думка
VІ (ІІ)
В сузір’ї Діви зупинивсь в імлі,
Та щедро розсипає срібний щебінь.
Печальних далей сходи гвинтові
Троюдять* тишу від землі до неба.
Я підіймаюся – хиткі щаблі.
Де б не бувала, не ходила де б я,
Ніде не бачила, як у пітьмі
Частує ніч амброзією Геба.
Чимало пройдено кривих доріг,
Сліз відчаю і радощів пролито.
Та все одно врожай чи недорід –
Збирає всесвіт податкове мито.
У хмаровинні чадом дим поліг,
Туманом сивим небосхил прошито.
______________
Троюдити* – ятрити
VІІ (ІІ)
Туманом сивим небосхил прошито,
Не сплю, а плавлю мізки повсякчас.
Мені б забутися у сні, аби ж то, –
Спить безпробудно Муза і Пегас.
Здається, що давно із ними квита.
(Не збуджую фанфарами Парнас).
Лиш гадку попелом розпорошити –
Все божевільно думаю про нас.
Прокручую в уяві каруселі,
Не йдеш з моїх думок узагалі.
В альтанці нашій солов’їні трелі
Замовкли в мареві, міраж поліг.
В безлюдній неприкаяній пустелі
Пливуть у вічність білі кораблі.
VІІІ (ІІ)
Пливуть у вічність білі кораблі,
Хоча нема ніде для них причалу.
Напевно, загубили якорі –
Собі на горе, світу на поталу,
І підкорились небу повелінь,
Його мінливості та звичкам сталим.
Тож скупчують у оболок глибінь
Краплини потойбічної печалі.
Сльозини десь проллють сирим дощем,
Як я в подушку самоту щоночі.
Яке ж моє призначення? Плющем
Тебе оповивати в снах жіночих?
Вгамовувати аритмії щем?
Я пригорну до себе сині очі.
ІX (ІІ)
Я пригорну до себе сині очі,
Подеколи барвінками цвітуть.
Дай Боже, щоб ніхто їх не зурочив,
Щоб не зазнали горя каламуть.
Вони для мене – перли найдорожчі,
Глибин вулканових найвища суть.
У радості – сосною животочать,
У смутку – розливаються, мов ртуть.
Дивлюся, надивитися не можу –
В озерах Шацьких – повені жерло́*.
А чи сховаюся, Пречистий Боже,
Рудою білкою в його дупло?
В очах я втіху, сонечко знаходжу –
Блищать і випромінюють тепло.
______________
Жерло* – отвір
X (ІІ)
Блищать і випромінюють тепло,
Коли навпроти у пустій кав’ярні
Жагою кави губи обпекло –
П’ємо гірку снагу із порцеляни.
Іще не зачиняється метро,
Маестро грає на фортепіано,
І любо відзеркалює трюмо
Твоїх очей зворушливе сопрано.
У погляді моїм – самі скарби,
Кисільні ріки, береги молочні.
Що хочеш з ними, серденько, роби –
Не розминемося, мов незнайомці,
Хоч до нестями, страти залюби!
Сльоза ятрить в зеленій поволоці.
XІ (ІІ)
Сльоза ятрить в зеленій поволоці,
Ревнивість ріже серце без ножа.
Снага не тільки гострий камінь точить,
Страшніше леза – зрада і олжа.
Можливо, я у кожнім чистім кроці
Вбачаю те, що іншу проводжав.
Смітинка так в чужім помітна оці,
В своєму – ні колоди, лиш іржа.
А ти береш мою долоню в руки:
"То що ж тобі в голівоньку збрело?
Кохана, ти – моя солодка мука".
Ламаєш гострих сумнівів свердло.
Тремчу в твоїх обіймах від розпуки,
З повік блаженство літеплом стекло.
ХІІ (ІІ)
З повік блаженство літеплом стекло,
Обм’якла воском на твоїм рамені.
Огранюєш, мов скульптора стило,
Вже бісики в моїх очах зелених.
По шкірі кігтиками зашкребло,
Забилися метелики у венах.
І світиться неоновим табло:
"Тебе люблю, люблю, як вальс Шопена!"
Прощаємось в облозі сумоти,
Як холодом сирим війнуло зночі.
Ліпи мене, мій скульпторе, ліпи!
Окрім тебе, мій живописцю, хто ще,
Очистить сонцесяйне від лушпи?
Мольфар зірницю, зливу напророчив.
ХІІІ (ІІ)
Мольфар зірницю, зливу напророчив –
У небі величезні лантухи.
Душа щемить, ховає очі вовчі,
Ми кутаєм її у кожухи.
Здійнявся фен – паливода грімкоче,
Зірвав обручку з теплої руки.
Рятуй, Всевишній, нас помилуй, Отче...
Прощаємося, ніби на віки.
І знову я сама в своїй кімнаті...
Розпеченим залізом запекло.
Здійняли галас думи пелехаті.
Кричу: "Ти, щастя, де?! Алло... алло..."
На паперті я сумом розіп’ята.
Впади, коханий, сонцем на чоло.
ХІV (ІІ)
Впади, коханий, сонцем на чоло,
Сріблилась діадемою в волоссі.
Тепер від мене щастя утекло,
Настали знову будні безголосі.
Не вмію я гадати на таро,
Себе жаліти не навчилась досі,
Хоч безліч раз мене життя сікло
Дощами лютими в холодну осінь.
А ще попереду і ожеледь тверда,
І хуртовини злиднями спожиті.
А ти для мене, як свята вода,
Допоки весни золотом розшиті
І сакура розквітла молода,
Птахи кружляють вальси у блакиті.
Магістрал (ІІ)
Птахи кружляють вальси у блакиті,
Витьохкують рулади солов’ї.
А нам з тобою сутінки творити,
Нічне свавілля, хвижі степові.
Пегас не креше зорі з-під копита,
В сузір’ї Діви зупинивсь в імлі.
Туманом сивим небосхил прошито,
Пливуть у вічність білі кораблі.
Я пригорну до себе сині очі –
Блищать і випромінюють тепло.
Сльоза ятрить в зеленій поволоці,
З повік блаженство літеплом стекло.
Мольфар зірницю, зливу напророчив.
Впади, коханий, сонцем на чоло.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"ЯБЛУКО СПОКУСИ - третій вінок ( корона сонетів — " СВІТОЧ ДУШІ))"
• Перейти на сторінку •
"Курличуть весни - перший вінок"
• Перейти на сторінку •
"Курличуть весни - перший вінок"
Про публікацію
