Дитяча поема. III
Друзі торкнули кувалду важку,
рашпіля смугу бугристу...
Й раптом помітили в дальнім кутку
чорну велику каністру.
Зразу згадали про дідів наказ,
категоричну умову...
Видно, каністра і містить якраз
дідову фарбу казкову!
Ні, не утриматись тут все одно, -
надто принаджують тайни!
Що заборонено - саме воно
найцікавіше звичайно...
Віко каністри відкрилось помалу;
крапнули трохи на пасмугу скла, -
фарба на хвильку блакитною стала,
жовтим й червоним на землю стекла!
Вгледівши цю небувалу красу,
хлопці застигли; й потому
дружно домовились, щоб завчасу
не прохопитись нікому.
Звідки взялося це диво із див,
Вітька повідав не зразу;
Ваня присягся, і Вітька відкрив
дідову давню образу.
...Дідові - відгук прислали якось:
«Витвір цей ваш - нецікавий!»
Десь у інстанціях вирішив хтось:
все це - дитячі забави.
Задум назвали шкідливим й нечинним:
вся ця алхімія - для неотес!
Синє повинно лишатися синім,
жовте - жовтеньким, й не треба чудес!..
Радили люди: отам чи отам
спробуй звернутися чемно...
Тільки тут дід вже затявся і сам:
«Видно, трудивсь я даремно...»
Що він сказав би, почувши хлоп’ят?
Ваня все вирішив хутко:
«Ми пофарбуємо наш апарат
дідовим творчим здобутком!
Й лист у газети напишем мигцем, -
щирої правди заради!
До “Піонерської правди” пошлем,
й до “Комсомольської правди”!
Як, мовляв, так, - геніального діда
гнобить недбалий якийсь бюрократ!
Дід виняткову продукцію видав, -
он, подивіться на наш апарат!..»
Ваня сказав: «Достобіса балак!
Надто у тебе все лунко...
Краще - візьми умости на верстак
креслення та розрахунки».
Й ось вже захоплено наші творці
риси наносять на ватман...
Потім утіляться креслення ці
в перший міжзоряний флагман!
Люди, відзначте собі цей момент:
в цьому старому сараю
розпочинається експеримент -
й стежка у далеч безкраю!
* * *
Ну а допоки, примітливий змалку -
Вітька Івану сказав: «Не зівай!..»
І з будівництва - бетономішалку
хлопці насилу вкотили в сарай.
Не уявіть, що вони - крадії
чи бешкетують без діла:
як будівництво скінчилось - її
муляри так і лишили.
Звалене там будівельне сміття,
цегла, потрощена дрібно...
Й нате: бетономішалка ота
хлопцям для чогось потрібна.
Ваня сказав: «Її взявши відтіль,
добру зробили ми справу,
бо заважав пожильцям цей утиль
й нашому домоуправу!»
Лозунг на школі ви, певне, читали:
«Металобрухт, піонере, збирай!»
Й Вітька із Ванею тиждень тягали
труби від водопроводу - в сарай.
Вітька їм місце знаходив ураз,
й Ваня - завжди наготові;
й майже два тижні носив цілий клас
їм сірники побутові.
Вітька голівки у них віддирав,
й склав їх до скриньки ретельно;
він її черепом декорував
з написом: «Дуже смертельно!»
Бачили всі, тільки жоден не знав,
що там затіяли хлопці:
щось розробляють, - чи то пароплав,
чи паровоз у розробці...
Боб-голубар із сусіднього двору
(Вітька у контрах з ним часто бував)
сів на паркані, цікавістю хворий,
лускав насіння та спостерігав.
Тільки - не видно, хоч стеж, хоч не стеж,
й маявся він безпорадно:
чи не ганятимуть голубів теж?
Дуже було б це досадно!
В Борьки вся слава - що в їхніх домах
голубарів більш немає;
а відбери це у нього - і крах,
авторитет полиняє.
От і послав він Володьку Сайка
з братом та Жиліну Свєтку:
чи не задумано голубника, -
мали розвідати метко.
Ввечері, тільки-но темрява згусла,
трійця паркан подолала... В цю мить
Жиліна Свєтка (ще та боягузка)
скрикнула раптом: «Ой, щось там горить!»
Ні, не завмерли вони, - навпаки,
порозлітались, як пір’я;
Борьчині вірні так звані дружки -
не оправдали довір’я...
(Звісно, тривога фальшива була,
марно злякались знестями, -
просто це фарба на пасмузі скла
грала всіма кольорами.)
Борька тоді спохмурніло сказав:
«Щось підозріле там креслять!
Скажем дорослим: підпалять, мовляв,
дім вісімнадцять дріб десять!»
Батько Бориса байкам не повірив;
він в поліклініці фельдшером був, -
температуру у Борьки поміряв
й потім на тиждень у хаті замкнув...
В хлопців тимчасом - проблема з вікном,
вихід шукають зі скрути:
як на усіх кораблях загалом,
круглим воно має бути!
Ваня уже пів-Москви обійшов,
вулиці ближні та дальні...
Й раптом - вікно на вокзалі знайшов, -
у чоловічій вбиральні!
Взяти його неможливо... Однак
Ваня - таки комбінатор:
вранці в сараї вже ліг на верстак
шуканий ілюмінатор.
Всі перебірки в бетономішалку
впаяні міцно, старанно, навік;
втягнуто вже аварійну мигалку
й крісла-шезлонги в командний відсік.
В отвір, куди заливали, було,
суміш щебінки з цементом, -
кругле вікно саме враз підійшло,
стало воно елементом.
Східці стрем’янки до люків ведуть,
й зроблена приладна дошка:
дев’ять будильників разом гудуть
й фосфором світяться трошки.
Вже перевірений кожний ланцюг,
кожна дрібниця істотна;
й навіть замки від віконних фрамуг
вкручені в люки добротно.
Труби насподі - це сопла ракетні,
паливо - із сірникових голів;
іспити вже відбулися макетні, -
Вітька півста сірників попалив...
Правда, нараз ледь не луснув весь план,
ще не досягши орбіти:
Вітька зібравсь зореліт-космоплан
сірою фарбою крити!
«Це - щоб не видно ракету було,
захід безпеки так званий:
раптом зустрінуться нам, як на зло,
інопланетні буяни...»
Й ставсь у конструкторських лавах скандал,
сварка страшного масштабу, -
Ваня пішов у атаку учвал,
в січу - за дідову фарбу:
«Що про нас скажуть оті венеряни,
тільки-но ступимо ми з корабля?
“Сірість, мабуть, - у вас всюди, земляни;
певне, сіренька така - вся Земля...”
А от якщо застосуємо ми
винахід діда яскравий -
поголос піде про це між людьми,
й дід твій отримає слави!»
Вітьку цей довід відразу скорив,
й зайві подальші промови!
Діда свого він, звичайно, любив, -
дід був і справді чудовий.
Ну, то - за справу!.. І ось - результат,
в захваті Вітька та Ваня:
наче веселка, блищить апарат,
наче від сонця вітання!..
Навіть рішили найважче питання, -
як їм для старту відсунути дах:
кран будівельний надибав десь Ваня
і до сараю на тижні притяг.
Й ще в них одна з недокінчених справ:
Ваня якось - на припоні
звідкись щенятко привів, і сказав:
«Буде у нас у загоні!
Щоб не попасти в польоті у скрут,
протистояти сюрпризам -
вивчити треба, як житиме тут
справжній живий організм!»
Та організм все крутився чогось, -
шустрий такий «номер третій»,
що йому м’ясо давати прийшлось,
щоб залишавсь у ракеті.
І отепер, перед самим відльотом,
мало в програмі не викликав зрив:
місію виконав він, але потім
вийти з ракети ніяк не хотів.
Ваня і кликав свого протеже,
і спокушав ковбасою...
Вітька був майже готовий уже
взяти щеня із собою.
Ваня не згоден: «Хоч песик цей нам
стреси космічні знімає,
ризикувати собачим життям
зовсім в нас права немає!»
Так що - вручили на час двірнику
пса - неофіта орбіти,
перепросивши його нашвидку...
Завтра уранці - летіти!
(2021)
Прокоментувати
Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
Самооцінка: 6
Executed in 0.221 seconds