Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Дитяча поема. I
про Вітьку Корабльова
й дружка його одвічного
Ваню Диховичного.
Що не так із п’ятим «А»? -
Як зірвавсь зі швори весь!
Віра Павлівна сама
з ним не може впоратись.
Долітали аж до стелі,
як ракети «Фау-2»,
то натоптані портфелі,
то образливі слова.
Хтось, досвідчений в дуелях,
двері партою підпер,
й герць наступний на портфелях
далі гіршив інтер’єр...
Коли це не жартома -
буде ого-го іще!
Що ж таке із п’ятим «А»,
з чого все побоїще?
Висновок чиєїсь мами
був готовий нашвидку:
«Це - від програшу “Динамо”
в першім колі “Спартаку”!»
«Ні, - згадав був тато Ірки, -
свари - завжди про одне:
хто до верхнього одвірка
без розбігу дострибне...»
І тоді, в бурхливий час
диспуту завзятого,
командирували в клас
піонервожатого.
Вчув здаля вожатий Юра,
як буянить дітвора:
«Головне - література!»,
і - болільницьке «ура!»
Та перечив дехто першим,
і розносилось з вікна:
«У добу космічних звершень -
важить техніка одна!»
Був вожатий - не дурний,
мовив: «Й хай розноситься!
Це - не розбрат голосний,
це - різноголосиця».
Перший голос був не зичний,
не ревів, мов зграя труб, -
був це Ваня Диховичний,
всім відомий книголюб.
Голос другий - винятково
наполегливий й палкий, -
тільки Віті Корабльову
міг належати такий!
Загалом, підстав нема
для тривоги, геть її:
не зчинилось з п’ятим «А»
жодної трагедії.
* * *
Ваня був оратор вдалий:
так цікаво повідав,
що, заслухавшись, бувало,
клас перерву пропускав!
Й хай плели єхиди гірші,
що пухкий він, наче сніг;
а зате - напам’ять вірші
довго він читати міг:
хоч про «шашки наголо»,
хоч про бій вітрильників...
От півкласу і було
Ваніних прихильників.
Але й Вітька теж у масі
певний мав авторитет:
він зробив у третім класі
гідро-пневмо-пістолет.
Перевірку за рікою
він для хлопців влаштував -
пістолет стріляв водою
й більш ста метрів струмінь дав!
І в усіх дворах навкруг
втішно всім завсідникам,
що у них дворовий друг
ходить винахідником.
Зав’яжи йому всі очі
та завдання розтлумач -
то й на дотик він робочий
зложить радіоприймач.
Змайстрував електропраску
аж на сорок кіньских сил
та приладив автозмазку
в холодильник марки «ЗІЛ»;
місяць щось конструював
із дротів та чобота -
й школі враз подарував
справдішнього робота!
Та настройку Вітька здвинув,
й робот став ловити ґав:
він пізніше на хвилину
дзвоник на урок давав;
а іще - кружляв навколо
й уривався раптом в клас...
Діда вітькиного в школу
викликали вже не раз.
Дід сказав: «Вітька́ мого
вплив псує спадковості;
втихомирити його -
на загальній совісті!»
(Дід і сам, усім на подив,
надто запальний бував;
щось весь час він винаходив
й «ра́ціо-налі́-зува́в»).
От і знадобились збори, -
рішення якесь знайти;
та, до речі, ще й докори
щодо Вані розгребти:
на історії Іван -
у званні блискучого,
в математиці - профан,
в ролі відстаючого;
він - знавець літератури,
приклад з нього брав весь клас;
на уроках фізкультури -
він «захворював» ураз.
Де колись якесь змагання,
зразу перший - Корабльов;
ну, а Диховичний Ваня -
у болільниках ізнов...
Вітька ж - не читав книжок,
бо вважав причудами,
й кожний в нього був рядок
з помилками грубими;
насмішив і педагога,
Віру Павлівну саму:
Біломор-канал у нього
раптом впав у Колиму!
Плутав дати історичні
і культур взаємовплив;
а зате він блискавично
чи́сла множив та ділив.
* * *
...Збори йшли - аж вився пил,
кожен ладен битися;
розділилися навпіл, -
так зручніш сваритися.
У дівчат - свої підходи,
в справі цій - звичайно мир:
хто у класі верховодив,
той і був у них кумир.
Та теперь - проблема, згодься:
два рівнісінькі кути,
два великих полководця;
під чиї знамена йти?
Супротивникам на страх
готувались подвиги,
й розійшлись по таборах
навіть ліпші подруги.
З цього боку: «Фізкультура!
Техніки пріоритет!»
А відтіль: «Література!»
Ці: «Атлет!» А ті: «Поет!»
«Ванька - млявий, Вітька - жвавий,
й навіть робота зліпив!»
«Космонавт Титов на вправи -
з томом Пушкіна ходив!»
Й так би й бились до сих пір
повними портфелями,
й жований літав папір
справжніми шрапнелями...
Та, почувши про Титова,
всі по партах розійшлись, -
після Ваніного слова
запал дівся весь кудись.
І тоді згадали, нащо
був цей спір до хрипоти:
не призначити, хто́ кращий,
а двом хлопцям помогти.
Й рішення знайшлось під сміх,
вже без спору жодного:
підопічним кожен з них
став один у одного.
* * *
Вітька й Ваня сторопіли,
вчувши про такий підхід;
втім, що́ збори ухвалили -
те й виконувати слід.
«Значить, так: бігцем за місто!» -
Вітька перший в шефи встиг.
Ваня, хоч і змок геть-чисто,
та до фінішу добіг.
І даремно реготав
Корабльов над Ванею:
вдома Ваня Віті дав
книжку про Іспанію.
І змагались два лукавця
не без грішної мети:
кожний іншого старався
до знемоги довести.
Ваня трохи що не плаче:
кожний день - то вплав, то вскач,
то візьми ріши задачу,
то сідай паяй приймач...
Але й Вітьку він припер
шимпанзе й горилами,
й вірші той завчав тепер
сторінками цілими!
І під час взаємних звітів
раптом Вітька проказав:
«Знаєш, Ване, я помітив:
залюбки читати став!»
Й Ваня посміхнувся щиро:
«Силу я набув таку,
що тепер рази чотири
підтягнусь на турнику!
Добре, що мене привчив
ти до акробатики...
А на днях - мене хвалив
вчитель математики!»
І збагнули враз обоє:
«Стали друзі ми?» - «Авжеж!..»
Та такі, що і водою
їх тепер не розіллєш.
...Кажуть, приклад - одиничний;
та у школах знов і знов
буде й Ваня Диховичний,
буде й Вітька Корабльов.
І не встежиш за всіма, -
стільки їх з’являється...
Ось що вийшло з п’ятим «А»!
Як це вам вбачається?
(2020)
*** ОРИГІНАЛ ***
Вступительное слово
про Витьку Кораблёва
и друга закадычного -
Ваню Дыховичного.
Что случилось с пятым «А»?
Как вам это нравится:
Вера Павловна сама
С ним не может справиться!
От стены к доске летели,
Как снаряды «Фау-2»,
То тяжелые портфели,
То обидные слова.
Бой кипел, и в тайных целях
Кто-то партой дверь припёр.
Но и драка на портфелях
Не решила этот спор.
Раз такая кутерьма -
Ожидай не то еще!
Что ж случилось с пятым «А»,
Почему побоище?
Догадалась чья-то мама -
Мамы вечно начеку:
«Это проигрыш “Динамо”
В первом круге “Спартаку”».
«Нет, - сказал отец Олега, -
Спорят там, наверняка,
Кто допрыгнет без разбега
До дверного косяка».
И послали в поздний час -
В половине пятого -
Разбираться в этот класс
Пионервожатого.
Пионервожатый Юра
Крик услышал со двора:
«Всех главней - литература!»
А в ответ неслось: «Ура!»
Но сейчас же крикнул кто-то
Из раскрытого окна:
«В век космических полётов
Только техника нужна!»
И решил вожатый вмиг:
«Сам был в пятом классе я -
Всё понятно, - там у них
Просто разногласия».
Первый голос был обычный -
И не резок, и не груб, -
Это Ваня Дыховичный,
Всем известный книголюб.
Ну а голоса второго
Трудно было не узнать -
Только Витьке Кораблёву
Мог такой принадлежать!
Ну, теперь для пап и мам
Всё яснее ясного:
Не случилось в пятом «А»
Ничего ужасного.
* * *
Ваня - необыкновенный,
Ну такой рассказчик был! -
Что подчас на перемены
Целый класс не выходил.
Языки болтали злые,
Что он слишком толстый, - пусть!
Но зато стихи любые
Ваня шпарил наизусть:
Про Мадрид и про Алтай,
Про отважных конников...
И пол-класса, почитай,
Ваниных сторонников.
Ну, и Витька тоже в массе
Заимел авторитет:
Сделал Витька в третьем классе
Гидро-пневмо-пистолет.
Испытанье за рекою
Он устроил для ребят -
Пистолет стрелял водою
Метров на́ сто пятьдесят!
И по всем дворам вокруг
Всем дружкам-приятелям
Было лестно, что их друг
Стал изобретателем.
Если Витьке оба глаза
Толстым шарфом завязать,
Он на ощупь может сразу
Два транзистора собрать.
Сконструировал подъёмник
В сорок лошадиных сил
И вмонтировал приёмник
В холодильник марки «ЗИЛ».
Месяц что-то мастерил
Из кастрюль и провода, -
И однажды подарил
Витька школе - робота!
Что-то Витька в нем напутал:
Всем законам вопреки
Робот раньше на минуту
На урок давал звонки;
Он еще скользил по полу
И врывался к Витьке в класс...
Деда Витькиного в школу
Вызывали много раз.
«С Витькой мне не совладать,
У него наследственность, -
На него должна влиять
Школьная общественность;
Не кончал я академий -
Вы решайте», - дед сказал...
Кстати, дед и сам всё время
Что-то там изобретал.
...И устроили собранье:
Стали думать и гадать,
Как на Витьку и на Ваню
Целым классом повлиять...
У историка ходил
Ваня в званье лучшего,
В математике он был -
В роли отстающего.
Он - знаток литературы,
Тут четверки - ни одной;
На уроках физкультуры -
Притворялся, что больной.
А на всех соревнованьях:
«Кораблев - вот это да!»
Ну а Дыховичный Ваня
Был... болельщиком всегда.
Витька книжек не читал,
Знал стихи отрывками;
Запинался, и писал
С грубыми ошибками.
А однажды на уроке
Сказанул такое он!..
Будто - во Владивостоке
Протекает Волго-Дон.
Путал даты он несносно, -
Сам учитель хохотал.
Но зато молниеносно
Он делил и умножал.
* * *
...Шло собранье - шум и гам,
Каждый хорохорится.
Разделились пополам -
Так удобней ссориться.
И девчонки там и тут
Разделились поровну -
И поддерживают ту
И другую сторону.
Раньше в девичьем народе
Наступал быстрее мир -
Тот, кто в классе верховодил,
Тот и был у них кумир.
А сейчас - два флага вьётся,
Два пути - куда свернуть?
Два великих полководца,
Два вождя - к кому примкнуть?
В общем - страсти накалились,
Всё решилось впопыхах, -
И подруги очутились
Во враждебных лагерях.
Эти хором: «Физкультура!»
Но не сбить им тех никак -
Те кричат: «Литература!»
Эти снова: «Техника!»
«Ванька слаб, а Витька - ловкий,
Сам он робота собрал!» -
«А Титов на тренировки
Пушкина с собою брал!»
Им бы так не удалось
Спор решить неделями -
Всё собрание дралось
Полными портфелями.
Но, услышав про Титова,
Все по партам разошлись, -
После Ваниного слова
Страсти сразу улеглись.
И когда утихла ссора,
Каждый начал понимать,
Что собрались не для спора -
А обоим помогать.
И придумало, как быть,
Бурное собрание:
Их друг к другу прикрепить -
В целях воспитания.
* * *
Витька с Ванею - в чем дело,
Не могли никак понять, -
Но... собранье так хотело -
Значит, надо выполнять.
«Значит, так - бегом до Химок!» -
Витька Ване приказал.
Ваня зубы сжал, весь вымок,
Но до дому добежал.
И напрасно хохотал
Кораблев над Ванею:
Дома Ваня Витьке дал
Книгу про Испанию.
Было много ссор и шума -
Ни присесть, ни полежать, -
Ведь вначале каждый думал,
Как другого измотать.
Ваня просто чуть не плачет:
То присядь, то подтянись,
То возьми реши задачу,
То приемником займись!..
Но и Витьку он добил
Рыбами и птицами, -
Тот теперь стихи учил
Целыми страницами!..
Как-то Витька Ваню встретил
И решил ему сказать:
«Знаешь, Ванька, я заметил -
Интересно мне читать!»
И ответил Ваня сразу:
«Щупай мышцы на руке!
Я теперь четыре раза
Подтянусь на турнике!
Хорошо, что приобщил
Ты меня к атлетике.
А вчера я получил
“пять” по арифметике!»
И захохотали оба,
И решили меж собой,
Что они друзья до гроба,
В общем - не разлить водой!
...Может, случай не типичный,
Но во множестве дворов
Есть и Ваня Дыховичный,
Есть и Витька Кораблёв.
И таких примеров - тьма, -
Можно в школе справиться...
Вот что было в пятом «А»!
Как вам это нравится?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
