
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Дитяча поема. II
про Вітьку Корабльова
й дружка його одвічного
Ваню Диховичного.
Хто спіймав десь-інколи
в табелі «погано»,
має не канікули,
а гірку оману:
погуляти вийти - зась,
на каток - тим паче,
а сиди й хоч лоб розквась
об якусь задачу.
Й дуже прикро та завидно,
бо з вікна прекрасно видно,
як ватага дітвори
радо ковзає з гори.
Стукне сніжка у вікно -
і затворник знає:
це дружок його давно
на дворі чекає.
Та у майці - не втекти,
й не для снігу - капці,
і до того ж - стерегти
доручили бабці...
Й знов ученості заручник
утикається в підручник:
там в басейнах А та Б
пішохід кудись гребе;
а потому уві сні
кляті водовози
в ті басейни навісні
наливають сльози.
...Ну, а хто - не лоботряс,
вчив уроки вчасно, -
той зимовий вільний час
проведе прекрасно!
Ось і Ваня Диховичний,
хоч учивсь не феєрично, -
вчення не занапастив,
чверть закінчив без «хвостів».
Та і Вітька Корабльов
притягнув потиху
добрий в табелі улов,
дідові на втіху.
Й мали хлопчаки-спілчани
найзахоплюючі плани:
спорудити з часом... Ет!
Цить, це поки що - секрет.
У дворі стояв сарай,
зручний та просторий,
та чомусь - секретний вкрай,
завше на запорі.
Дід проводив там колись
просто дні та ночі,
й заклопотаний якийсь
повертавсь на спочив;
не палив і не обідав,
кривсь від рідних та сусідів,
й знали всі, з яки́х причин:
щось там винаходив він.
Для онука дід - взірець!
Чули Вітька й Ваня:
він - відомий фахівець
тканей фарбування.
Дід, щоправда, років п’ять
кривдився неначе,
та продукт його занять
в шпарку Вітька бачив:
ніби чаклуни-араби,
дід в цеберко, повне фарби,
непомітне щось натряс...
Й колір - інший став ураз!
Та образив, як не слід,
дехто діда, видно,
й відтоді закинув дід
справу винахідну.
Вітька п’ять років шукав
ключик від сараю,
дід же капосний - ричав:
«Де той ключ - не знаю!»
Й раптом, в перший день канікул,
обійшлось без грізних ікл, -
дід сказав: «Ось ключ, тримай;
фарбу тільки не чіпай!»
Це була найкраща з днин,
ліпше свят футбольних, -
без уроків й перемін,
дзвоників й контрольних!
Ключ від таїн - ось, блищить!
Здрастуйте, пригоди!
Це була велика мить
в перший день свободи.
Добрий час для Вані й Вітьки, -
час здійсняти всі намітки!
Стерли те, що дряпав дід:
«Для усіх закрито вхід!»
І зайшли... Оце так так!
Інструментів скільки!
Гвинтики, дроти, верстак, -
не барися тільки!
Крутить низку шестерень
древній мотоцикл...
Загалом, прекрасний день -
перший день канікул!
(2020)
*** ОРИГІНАЛ ***
Прочитайте снова
про Витьку Кораблёва
и друга закадычного -
Ваню Дыховичного.
У кого одни колы
Двойки догоняют,
Для того каникулы
Мало что меняют.
Погулять нельзя пойти,
На каток - тем паче, -
Можно только взаперти
Чахнуть над задачей.
И обидно и завидно,
Ведь в окно прекрасно видно,
Как ватага детворы
Кувыркается с горы.
Бац! - в окно летит снежок -
И затворник знает:
Там, внизу, его дружок
Знаком вызывает.
Но навряд ли убежит:
Он - в трусах и в тапках,
Да к тому же - сторожит
Бдительная бабка.
И несчастный неудачник
Утыкается в задачник:
Там в бассейны А и Б
Что-то льется по трубе,
А потом ему во сне
Снятся водовозы,
Что в бассейны А и Б
Наливают слёзы.
...Ну а кто был с головой,
У кого всё ясно, -
Тот каникулы зимой
Проведет прекрасно.
Вот и Ваня Дыховичный
Кончил четверть не отлично,
Не как первый ученик,
Но - без двоек был дневник.
Да и Витька, друг его,
Хоть бывал он болен,
Кончил четверть ничего, -
Даже дед доволен.
И имели мальчуганы
Интереснейшие планы:
Сделать к сроку... Или нет, -
Это всё пока секрет.
Был сарай в углу двора,
Только - вот в чем горе -
Старый дедовский сарай
Вечно на запоре.
Раньше дед в нем проводил
Просто дни и ночи
И, бывало, приходил
Чем-то озабочен.
Не курил и не обедал,
Почему - никто не ведал,
Но, конечно, каждый знал:
Что-то он изобретал.
В своем деле дед - артист,
Знали Витька с Ваней:
Он большой специалист
По окраске тканей.
Правда, деда, говорят,
Кто-то там обидел,
А почти пять лет назад
Витька в щелку видел:
Как колдун из детской сказки
Над ведром пахучей краски
Наклонился его дед...
И она меняла цвет!
Но обижен дед, видать,
Не на шутку: сразу
Бросил всё - в сарай лет пять
Не ходил ни разу.
Витька спрашивал пять лет,
Где ключи к сараю,
Но превредный Витькин дед
Отвечал: «Не знаю».
Только в первый день каникул
Дед ключи отдал - и крикнул:
«Краску тронете мою -
Я вас, дьяволы, прибью!»
Это был счастливый день -
День занятий вольных:
Ни звонков, ни перемен,
Никаких контрольных!
Ключ к загадке! Вот сейчас
Распадутся своды...
Это был великий час
В первый день свободы!
Час великих начинаний! -
Лучший час для Витьки с Ваней.
Стерли дедовский запрет
«Посторонним входа нет».
И вошли... Вот это да!
Инструментов сколько!
Рельсы, трубки, провода, -
Просто клад, и только!
Вон привязан за ремень
Старый мотоцикл...
В общем - что там! - славный день -
Первый день каникул!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)