Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Майстерень Адміністрація

Отримані вами коментарі| Залишені коментарі| Інші коментарі


Як гадалося, так і сталося - Мирослав Откович висунутий на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2007 року

23.Откович Мирослав (автор проекту реставрації), Откович Тарас (автор статтей). Альбом-каталог Іконостас церкви Воздвиження Чесного Хреста з монастиря Скит Манявський” (2005). Представлено Національним заповідником Софія Київська”.

Наразі дуже часто у нас все вирішують гроші. А також "свій, до свого, по своє". На Західній Україні ця низько мистецька клановість надзвичайно помітна.
Саме на пункті 23 буде помітний увесь рівень мистецтвознавчого невігластва і клановості (якщо "діяча", відомого попередніми іконними скандалами, нагородять) комітету з призначень премії. Скандал із "Іконостасом церкви Воздвиження Чесного Хреста з монастиря Скит Манявський” - більш відомим як "Богородчанський іконостас" - тягнеться вже декілька років разом зі скандалом навколо незаконних діянь у львівському Національному музеї часів ющенківського-єханурового уряду, і ці скандали, як ніщо інше, свідчать про стан нашої сучасної культури.
Що стосується іконостасу, йдеться про речі досить явні - для прикладу, уявіть собі, що римський Колізей під керівництвом Отковича Мирослава і автора статей – молодшого Отковича – Тараса (так, саме Отковичів!) і силами студентів, і з новітніх матеріалів - таки добудовано до “первісного“ вигляду, і разом із цим створені всі умови для швидкої руйнації зробленої таким чином "реконструкції". :(
І тут жодних перебільшень, бо з Отковичів такі ж архітектори, як і реставратори іконостасів, і працювали в них дійсно працівники не високої кваліфікації - студенти і юні випускники профільного училища. І просування цього проекту відбувалося зі всіма мислимими порушеннями. Чи відомо про це Роману Лубківському, голові Комітету? Звичайно, йому все про всіх відомо. Чи відомо про гріховні викрутаси довкола Іконостасу Церковним діячам? Відомо. Оточенню Ющенка - теж відомо. Під патронатом Ющенка його міністри культури - спочатку колишня співачка Білозір, затим "музейник" Ліховий - знімають з посади директора Тетяну Лупій, котра знаходилася у декретній відпустці (суцільне порушення норм і законів!) і ставилася строго науково до піар-проекту Отковичів. Без обману, і шантажу, а потім вже різних щедрих обіцянок матері 5-місячної дитини тут не обійшлося. І звісно, своїх обіцянок наші "оранжеві" не виконали. Утім влада, і різні наші діячі здавна роблять ставку на нашу українську терплячість, що ж, напевно вони праві - і це чергово зійде їм з рук - і за гроші платників податків. :(

Доброго дня, пане Володимире!
Моя пропозиція полагатиме у наступному: знайти максимум текстів претендентів на високу нагороду і розмістити на сторінках сайту. По-друге, прописати на пошукових сайтах ключові слова, що стосуються проведення подібного рейтингу: прізвища, назви книг тощо. По-третє, розмістити критику на висунуті тексти з числа тієї, що вже була офіційно надрукована на сторінках українських часописів. По-четверте, офіційно звернутися до Шевченківського комітету і висловити свою зацікавленість виступити волонтерами важливої державної справи. По-п'яте, активізувати увагу читачів та авторів сайту довкола визначення рейтингів претендентів.
Повірте, що вся згадана робота сприятиме популяризації сучасної української культури, яка, як на моє переконання, вимагає справжньої підтримки.
Одна справа друкувати тексти свої та колег. Інша - майстрів слова та претендентів на високу повагу: долучаючись до високого, матимемо уміння ставитися критично і до своєї творчості.
Як на моє переконання, нас почують і прислухатимуться.
То як?


Доброго вечора.
Чимала кількість Ваших риторичних запитань породжує ще одне запитання: а користі від усієї нашої роботи на цьому сайті? Хіба це не просвітництво подавати тексти класиків та сучасників на ньому, друкувати на шпальтах часописів? Крім того, подавати тексти тільки окремих пиьсменників, забуваючи про інших? До того, розміщувати критичні статті з різних часописів на підтвердження правдивості висунення окремих претендентів?
Повірте, що не все підпадає під той стереотип, що мовчанням краще перечекати наші часи. Не повірю, що більшість з поетів, які активно друкуються на Ваших сторінках, займаються тм заради власної втіхи! А, може, задля постмодерністської гри?
Сподіваюсь, що наша дорога Ліна Василівна роками раніше все-таки мала активну позицію, тому частіше виступала і вумало цікавого у житті, що справді могло її зацікавити.
Отже, я залишаюся при своєму. Як тільки ми засвідчимо прагнення долучитися до публічної дискусії, і вона буде справжньою, професійною, вона зможе створити резонанс.
А Шевченківського комітету я б не лякався: не такий він і страшний.
Стосовно інших речей, з Вами не погоджуюсь: я ще довіряю більшості членів журі, з якими знайомий особисто.
Зрештою, якщо Вам не цікаво тим займатись, то не треба.
Взагалі-то хотілося б почути слово пана Ляшкевича. Його коментарі для мене, як і для Вас, авторитетні.
Дякую.

Доброго вечора і Вам:)))

Щодо "користі" - гадаю, що не заради користі люди тут друкуються... Трохи бракує спілкування, живої полеміки, дискусії, врешті - сторонньої думки. Адже у переважної більшості авторів (не беремо до уваги класиків) паперових публікацій майже немає (або немає зовсім), а читачі, погодьтеся, - це як повітря, без якого починається кисневий голод:))

Далі... Доба просвітництва залишилась у минулому. Хто цікавиться літературою - той усю інформацію може знайти дуже легко. Ось я, наприклад, тепер знаю - що інформацію з приводу комітету шевченківської премії може компетентно надати Тарас Кремінь, а при нагоді - навіть познайомити, якщо вони такі всі земні та реальні:))) І тоді я особисто зможу засвідчити наші "прагнення".

Ось це речення я щось не дуже зрозуміла:
"Не повірю, що більшість з поетів, які активно друкуються на Ваших сторінках, займаються тм заради власної втіхи! А, може, задля постмодерністської гри?"
Щодо "моїх сторінок" - то це не зовсім вірно:) Усі сторінки даного сайту - це власність пана Володимира Ляшкевича. Здається, на узурпатора його сайту не схожа, і переділу його власності я не чинила (чи не так, пане Володимире???:)))

ОЙ.... до чого ж прекрасна полеміка!!! Така трохи патетична... Може це памфлет нам який написати, чи що?..

Пане Ляшкевичу, тепер - слово за вами:))








Шановні колеги! Здається мені, що всі ви маєте цікавий досвід, і у ваших словах багато раціонального. Єдине, з чим не хочу погоджуватися - що сторінки сайту належать мені особисто:( Ваша творчість належить тільки вам, а сторінки, без написаного вами-нами-усіма не являють собою жодної цінності. :) Тому, я, швидше, один із оберігачів процесів становлення. Більш обережна позиція Тетяни Мельник-Добрушиної - ідеальна для зваженого розвитку подій, активна креативна Тараса Кременя - як мотор до них.
Проте, я не вважаю, що ми когось повинні зараз перепитувати. Абсолютно достатньо буде згодом надіслати нашу аналітику, якщо така назбирається.

1.Найголовніше – публікувати поезію авторів і, для об’єктивності, саме ту, яка номінується, так? І серйозну за баченням, а не за обсягами цитування, чи посилання на авторитетів, критику, якщо така існує. А не існує – створимо.
2.Отож редакція сьогодні відкриє критично-аналітичні сторінки – за прізвищами авторів, а ви шановні колеги, подавайте туди коментарями і твори, і аналітику на авторів-претендентів – я буду переносити при потребі вірші на відповідні авторські сторінки. А Тетяна Мельник-Добрушина трохи підрізатиме нам крила, аби ми задалеко не відлітали :)
Коментатор Мірко Трасун, [ 2007-01-04 14:20:47 ],
на сторінці твору     "Селянська (Вовк) Віра - 2007-2008"   Адміністрація Майстерень

Чув, що Віра Вовк належить до Нью-Йоркської поетичної школи, даю поезію в прозі з її номінованої книги.

Дзвін Святого Лаврентія
Я – Лавро, круглий сирота, кажуть: кмітливий хлопець, що вміє за одним махом дзвонити всіма дзвонами, які розливають по окружних оселях, полях і нивах свої потужні голоси. Такого дзвонаря, як я, світ ще не бачив, міркує старенький отець Григір, який піклується мною ще змалечку. Я сплю між дзвонами, наче в голубнику, він не має сили мене звідтам стягнути за голі ноги до хати, хіба що взимку.
І ось я стаю з шапкою в руках перед отцем:
– Піду в світ виливати дзвони, – кажу.
І йду.
"Нема ради на покликання", – думає отець Григір і благословить мою путь.
Довідуюся між подорожніми купцями, де, в якому краю й місті виливають дзвони, й рушаю туди, щоб стати челядником. Мене, хлопчиська з очима як жива ртуть, зараз запрягають у роботу. Суворий майстер каже шукати відповідної глини для личини, з якої має народитися новий дзвін, потім стояти при сплавленні металю в розжареному котлі, де мозок може розтопитися, далі вже до зготовлення форми, яку має виповнити горюча рідина.
Помітивши мій мистецький хист, майстер доручає мені різьбити емблеми й написи на дзвонах, у чому я з кожним роком стаю зручніший і вимогливіший до себе. Між майстром і мною зростає мовчазне, сердечне спілкування. Часом мені здається, що він відгадує мої думки і що вміє читати мої найтаємніші бажання.
І ось я вже на вершині дзвонарного мистецтва, обізнаний з усіма його таємницями.
Нараз приходить від столиці замовлення для Собору Святого Лаврентія: вилити головний дзвін з іменем патрона. Майстер вибирає для цього серед усіх своїх учнів мене, Лавра, вже хоч би через подібність імен: Лавро і Лаврентій.
З невимовним захватом беруся до діла від самої підготовки до завершення величавого дзвона. Бракує тільки серцевини: молота, що має бути виплавлений із чистого золота.
Майстер кличе мене до себе і мовить суворим, урочистим голосом:
- Лавре, довгими роками ти вірно був відданий своєму покликанню. Докажи тепер, що ти суцільно гідний піти за його голосом. Серцевина дзвона Святого Лаврентія має бути виплавлена з твоєї плоті: хай твої ребра, твій череп б'ють об стіни цього величавого дзвона Господню славу. Знай, що тобі буде боліти кожний його звук, але одночасно будеш сповнений найвищої ласки, що її може здобути людина.
Мені набігають сльози на очі. Крізь вікно вдирається гострий вітер і з розгону жбурляє мені в лице пригорщу яблуневого цвіту з гамором дітей надворі.
Я ще не нажився на білому світі простим людським щастям.
Це одна, неймовірно важка хвилина вибору.
Потім я хилю голову, приклякаю й цілую жилясту руку майстра.
І ось святочним вечором несеться по світі голос дзвона Святого Лаврентія; всі заворожені його надзвичайним голосом: страшним і прекрасним.
1   2   3   4   5   6   7   ...   96