Повна назва найвищої мистецької нагороди - "Національна премія України ім.Т.Г.Шевченка"

І що?

Це до того, варто виправити у всіх посиланнях назву премії, аби було зрозуміло, що ми не плутаємося у таких дрібницях.
Якщо це не принципово для Вас, залишайте у тому ж вигляді: "національна премія ім.Т.Г.Шевченка".

Зрозуміло. Тарасе, невеликий відхід від офіціозу і строгого формалізму, як на мене, в нашому "Самвидав"-світі потрібний - це як зручні одежі, в які, знявши костюм, перевдягаєшся вдома. Я вважаю, що наш "Самвидав" - це на 90 відсотків такий домашній світ. Також дуже важливо, долучити до розмови тих авторів, які не сприймають офіціозу, але життя, а отже і глибинне дихання Поезії, відчувають-знають суперово. Як це не дивно, але на мій погляд, "чиста філологічна наука" нині максимально на що здатна, так це тільки на каталізування, прискорення розвитку тих, "хто може, але ще не дуже вміє" - і я кажу в основному про авторів без філологічної освіти, в першу чергу, про співпрацю їхнього досвіду, їхнього потужного "я" з огромом мови.

Фішбейнівський модернізм чи неокласицизм?
(Стосовно широкого кола рецензій)
Додам, що не Поети на полі Поезії взагалі пояснити нічого не можуть. Потрібно бути Майстром утіленого поетичного бачення, аби тягнути за собою інших, впливати на розвиток мистецтва – сіяти, збирати, і знову сіяти. І Мойсей Фішбейн є саме таким сіячем і збирачем творчих урожаїв. На яких нивах він творить – такий і стиль, такий і художній напрямок. Деякі оглядачі бачать поезію Фішбейна модерністичною. Але “Біблію” абсолютно не можливо назвати модерністичним твором -
“Щоб зрозуміти мої поезії, треба лише одну книгу читати – Біблію” – М.Ф.
– і де тут Фішбейнівський модернізм? Хіба що неусвідомлений самим автором? :) Але у випадку поета Мойсея Фішбейна таке неусвідомлення - річ фантастична.

Авторів, що опираються на підвалини давньогрецьких, римських засад - міфології, історії, дійства – відносять до напрямку класицизму, коли ці зв’язки вибудовуються на сьогоднішньому, сучасному рівні дещо еклектичного індивідуального розвою свободи, без особливих звертань, закликів, втручання до суспільного життя – це вже, напевно, “неокласицизм”. Тобто, новітній класицизм, як подальше світоглядне продовження традиційного класицизму. Чому ж тоді до автора, який фундаментально пов’язаний із “Торою” і користується усім, даним звідти, вживати модерністичні парадигми? Та ще й на грунті святості української мови. Святість – це ж бо, напевно, витоки, корені, грунт нашої мови, а не модерністичні підміни понятть.
“Я не можу бачити, як із цієї мови знущаються, бо для мене це наче катування живої чи, радше, ледь живої людини” – М.Ф.

Але традиційна українська культура, за винятком порівняно юних її урбанізованих складових, – це таки щось фундаментальне?
Цікаво, що поверхневе сприйняття поезії Фішбейна наштовхується ніби то на використання модерністичних елементів, символізм, жест, позу. заперечення традиційного бачення. Але це тільки поверхневе сприйняття глибокої течії - насправді ледь не кожний вірш майстра побудований у багатьох вимірах, як то кажуть в малярстві - на передньому плані багато чистого і осяйного ефіру. Тобто Фішбейн в'яже дійством дальні плани, в'яже через дуже точне використання у вірші абсолютно характерних речам, які описуються (через які описуються), глибинних властивостей другого, третього порядку. Таким чином вибудовується фішбейнівська стереоскопія, до речі, дуже характерна й іншому великому майстру Йосифу Бродському. У Ігора Павлюка, Тараса Федюка, Віктора Неборака (інших претендентів знаю не достатньо) такої глибини, такої в'язі-зчеплення через глибинні властивості життя не спостерігаю.

   У віршах Т.Федюка, В.Неборака, І.Павлюка, як на мене, більше неусвідомленого, інтуїтивного. Але нічим не оправдано буде стверджувати, що акцент на інтуїтивному - це гірше, аніж на "усвідомленому".

   Утім, як і у кожного з поетів, у творчості Мойсея Фішбейна можна спробувати відшукати місця, які напружують, або тим, чи іншим чином впадають у критично налаштовані очі відсутністю подальшого чуттєвого розширення у "прекрасно". У першому випадку, може йти мова, наприклад, про вірш "1953", де є лайливі слова, зовсім , як на мене, не обов'язкові для точної передачі колористики епохи. Тут, якщо вже матюкатися, то мав би стояти суцільний "історичний" матюк, так? :(
    Щодо розширень у напрямку “прекрасно”, то ніби (наголошую на цьому "ніби") актуальним видається побажання поету Мойсею Фішбейну втриматись на досягнутому рівні глибини і зрозумілості - не переходити до навчительства і проповідування, як то часто трапляється у значних професіоналів своєї справи. Поки цього навчительства у явній формі ще не має, і тому, і не тільки тому, Фішбейнівські поезії можна читати не зупиняючись. Але у прихованій формі, в тому чи іншому ступені, ця річ у дорослих, в т.ч і поетів, існує завжди – перша ознака, коли акцент, в основному, з м’якого і не явного “я”, переходить на таке ж “ви”.

ЦЕ ШОК! Не маю нічого проти поета Тараса Федюка, але щодо поезії Лапського - іншого Лауреата національної премії ім. Т.Г.Шевченка, скажу, інакше, аніж за дуже грубі гроші таке рішення прийняти було не можливо. Хіба що гарант зі своєї колекції кому по вишитій сорочці роздав, кому мерседеса. Так чи інакше волохата рука Лубківського на шиї найвищого літературного процесу відчулася і сліди не поетичних його пальців залишаться там назавжди!
З чим нас усіх і вітаємо. :(

ОДА ЛУБКІВСЬКОМУ

"Камитет па Национальнай премии Украины
имени Тараса Шевченка принял решение
а присуждении Национальнай премии Украины
имени Тараса Шевченка 2007 года
ряду деятелей культуры и искусства.
Евстахию ЛАПСКОМУ (гражданину Республики Польша), паэту, за книги стихов "Себе: розшукую", "Обабіч стіни".

Цитати з творів Лапського:

Завія раптом прогула,
Дорогу до порога замела;
Тепер я не хлопчак, а чорна глиба
Відколота від рідної землі –
Збагнулось звідкіля журба в мені
Й чого об ятір так шарахалася риба.
..............................................................

Скажімо, тату, киш а киш тривозі,
Злигався з музою Ваш син
в дорозі
І ямбами ступає по землі!
.............................................................

... вимріяно і римою
й без рими, вирвавшись з обіймів:
з нігтів більшовизму!
............................................................
http://nslowo.free.ngo.pl/podija/lapskyj_sered_nominantiw.htm

Остап Лапський
231,
Києву з Варшави

З нагоди кандидування:
на лауреата?!

Світу шмат я обходив,
бував то там, то там,
смутило-тішило мене то те:
то те?!

Впереміжку являлись
щастя і біда,
але до рідного гнізда:
любов не пропадала?!

Внутрішньою заметіллю
стежку до висот
в мені: не занесло?!

Не замете й завія зовня:
у ходьбі настояну
духовність?!

Den des Ukrainers geistigen Wert?!
8 лютого, В-ва 2004

Я хочу від імені, думаю більшості українських поетів, попросити пробачення у шановного Мойсея Фішбейна за таку явну несправедливість по відношенню до його творчості, за політичний популізм наших комітетчиків, за приниження Мистецтва поезії заради невідомих нам доречностей і домовленостей. Думаю, що після такого рішення Комітету загалом дехто із його членів мав би гучно гримнути комітетськими дверима. З Лубківським все зрозуміло, а ось чи "Книга поезій" Є.Лапського є вибором МАТІОС, БРЮХОВЕЦЬКОГО, ГЕРАСИМ'ЮКА, ДРАЧА, ЖУЛИНСЬКОГО, МОВЧАНА, РИМАРУКА, СЛАБОШПИЦЬКОГО?

Втім, дещо можна взнати і безпосередньо у самих учасників дійства, наприклад у пані Марії Матіос (matios@i.com.ua , у пана В. Яворівського -- хоча він і не член Комітету (nspu@i.kiev.ua , тел.: 253-45-86), і, звичайно, ж у пана Президента (http://www.president.gov.ua/content/304.html) :)

І нині вважаю, що кращої поетичної книжки (сучасних поетів), аніж "Ранній рай", в Україні в 2006-2007 році не опубліковано.

Я хочу від імені, думаю більшості українських поетів, попросити пробачення у шановного Мойсея Фішбейна...
Пане Ляшкевичу! Ви днями питалися у мене про те чи вважаю я себе поетом... Цікаво (з врахуванням процитованого контексту, ким вважаєте себе ви?

Ні, Валентине, не вважаю ще себе поетом. Кандидатом - так.
Я думаю, що в нинішніх умовах поет - це та людина, яка створила свій концептуальний поетичний світ - або засобом великої книжки поезій, або іншим чином, але донесла до можливих читачів хоча би 300-400 дуже якісних творів.

Справді достойних поетичних книжок за останні роки мало бачив. "Ранній рай", приємна знахідка для кожного автора, чи то початківця, чи то майстра художнього слова.

Шановні колеги, на сторонні теми прошу писати на відповідних сторінках. Цілий ряд таких коментарів було перенесено на сторінку "UBI VITA, IBI POESIS"
http://maysterni.com/publication.php?id=51

http://ua.glavred.info/print.php?news=/archive/2008/03/04/124155-11.html

Любомир Гузар нагородив грамотою Мойсея Фішбейна
04.03.08 // 12:41

Глава Української греко-католицької церкви, Верховний архиєпископ
Києво-Галицький кардинал Любомир Гузар нагородив грамотою відомого
українського поета Мойсея Фішбейна.

Цієї високої нагороди Мойсея Фішбейна вдостоєно «за ревність для Божої
слави, за великий особистий внесок в інформування громадськості про жертовну
діяльність митрополита Андрея Шептицького та духовенства Української
греко-католицької церкви для врятування євреїв під час Голокосту, за
сприяння добросусідству між українським та єврейським народами, за значний
доробок на ниві поетичного слова».

www.glavred.info
© 2002-2005.

Нарешті!

Тетяна ХОРУНЖА

02/69 2008 "Форум націй"
Газета Конгресу національних громад України

Два роки тому довелося мені писати листа-протесту з приводу не обрання членом-кореспондентом Академії наук України Станіслава Кульчицького. Того, чиє ім'я знають в усьому світі історики, що займаються перед- і повоєнною історією України, чиє ім'я відоме і читачам нашої газети. Академія фактично поставила «у провину» вченому вільну думку, об'єктивність, чесність і незаанґажованість. Його не обрали вчетверте.

Сьогодні мова про людину, якій також вчетверте не присуджено звання лауреата Шевченківської премії. Це єврейський український поет Мойсей Фішбейн. Людина, яка всією своєю долею і творчістю довела велику повагу і любов до України, чиє поетичне слово і українська мова слугують високим взірцем, чия творчість високо шанована не лише вузьким в Україні колом гуманітарної інтеліґенції, а й широким загалом українців. Чого ж не вистачило Мойсеєві Фішбейну, аби отримати почесне звання лауреата? Вступаючи на посаду голови Шевченківського Комітету поет Роман Лубківський говорив в інтерв'ю газеті «Урядовий кур'єр», що премія «Це – найвищий іспит на талант, творчий подвиг
і патріотичну готовність служити ідеалам Шевченка, найдорожчим із яких був, а для нас є – державна незалежність України». Ну? Невже це не про нього?

Можна було б сказати «і чорт із вами». Нині, коли в Україні під нагородний зорепад не потрапляє лише (краще російською) «растяпистый и необоротистый», знівельовано практично всі почесні звання і нагороди. Той, кого не влаштовує присвоєння звання Героя України Романові Шухевичу, нехай згадає «плеяду» сучасних «патріотів», удостоєних цього звання за невідомо які і невідомо
перед ким заслуги. Як казала колись Ахматова – премія державна? Ось держава і нагороджує, кого вона хоче. Але то була радянська держава, а тепер це та Україна, яку ми обрали на референдумі про незалежність і вибороли в часи Помаранчевої революції. І нам не байдуже, чому, як зауважив колись Юрій Андрухович, вона «успадкувала всі офіціозні риси від тієї ще, радянських часів Шевченківської премії, оскільки й надалі лишається типологічно в тому ж розряді, що і колишня Ленінська премія Радянського Союзу, тобто зберігає в собі всі ознаки одержавлення літературного і мистецького процесу».

До чого я веду? Сьогодні претензії до Комітету з Шевченківської премії – це сублімація претензій до держави Україна. До її імітаційної сутності, неспроможності захистити демократичні прагнення й культурні інтереси українців. Українців не лише в суто етнічному сенсі, а всіх тих, котрі усвідомлюють себе громадянами саме України, а не просто жителями цієї тимчасово незалежної території.

Мойсей Фішбейн – єврей. Він достойний син свого народу, але й інтегральна частина народу України, його культури, історії його трагедій, він також і слава України. Так чого ж вчетверте не вистачило йому, або, може, чим завинив? Чи не національністю?