Сни забутого плоду
білий сад виколисує.
Безшелесна природа
ошелешена тишею.

Безголосі кантати:
струни - нервів канатики.
А мені б - заспівати.
А мені б - не заплакати...

12.2016

Заманю... Заміню
на ману - цю вину:
що було й не було -
насниться.

...Світе, дій! -
Із надій
дав одну:
в далину
стежка смутку.
Туман.
Темниця.

Із весни - в зимні сни.
Клямка - клац.
Гнотик - трісь.
Тиша й морок -
в душі насподі.

...Ти десь є.
Ти - досьє.
Компромат.
Компроміс.
А кохання моє -
не злодій.

22.11.2016

Нехай ще ця осінь побуде -
Дарма, що давно безприданниця.

...На гойдалці - вітер-приблуда:
Розгойдується - хмар торкається.
Хапає дерева за віти,
Хизується владою, силою...

Це ж треба так, осене, вміти:
В обносках - лишатись красивою.

03.11.2016

Дні вдалеч – один за одним.
Невже поспішати конче?
Тебе називають жовтнем:
Чоло в поцілунках сонця.

До тебе гукає літо
(останню межу – не стерти):
Палають палкі привіти
В розкиданих скрізь конвертах.

Немає – адрес, печаток…
Лиш мить відкриття – знаменням…
Ще пишеш красу крилату
Умоченим в обрій пензлем.

І щедро – не для забави –
Відтінки, близькі тривозі,
Вплітаєш у теплі барви:
Бо так захотіла осінь.

31.10.2016

Все на статки - копійка і цент:
Тут парча заяскріє, там - люрекс.
Літо граючись дбало про все,
Шелестіли зелені купюри.

...Осінь - інша. Сльоза і сльота.
І загублена стежка до раю.
Розпустила багатство за так:
Мідяки на узбіччі збирає.

16.10.2016

Лісу сни високочолі
поміж кронами пливуть...
Маслюки біленькі льолі
поскидали у траву, -
чепурненькі, на галяву
збіглись до старого пня.
Соловей співає славу
повноті нового дня.
Липи плескають в долоні,
а дуби, статечно: ш-шааа...
Сонце снам цілує скроні...
Лісу світиться душа...

30.08.2016

Понеділок (повно ж діл!)
витирає піт:
впрігся в тиждень, мовби віл.
А за ним услід
вже вівторок вируша -
брату пособить.
Задивилася душа
у небес блакить...
Добігає середа,
сердиться: "Мерщій!
Як застрягнемо - біда..."
А четвер їй: "Стій!
Вам не впоратись утрьох.
Добре, що є я.
Нумо, піднатужмо крок!"
Аж тріщить шлея...

П'ятниця зімкнула брови:
"Теж мені турбота!
Що не встигнемо, доробить
все як слід субота".

А неділі нема діла:
що - на тому возі.
Знов зітхає понеділок:
"Без кінця в дорозі..."

24.03.2016

Небес блакитним перламутром
глибокий погляд заяснів...
Чи ця зима не любить хутра?
Не беручка до ковзанів?

Контрасту легітне контральто...
Відлуння нотки золоті...
І шпацирує по асфальту
зима в осінньому пальті.

11.12.2015

Селам аж дивно, їй-право.
Звістку смакують міста:
та ж ілюзорна оправа,
тільки... картина - не та!

Злочин!? Сенсація року!?
Котяться слухів громи:
в грудні - у серці Європи -
викрадення... зими.

11.12.2015

Марудна мряка - вже не гість:
від обрію до неба.
Збанкрутувала осінь -
скрізь
убогість і занепад.

Замістя мештики брудні.
Благенький плащик площі.
Опале листя - не в ціні.
Не в тренді - гілля мощі.

Дощі стоптали гобелен,
що барвився красою.
І зажурився в парку клен -
хитає головою...

18.11.2015

- Як мені колір цей - личить?
(Мутно у дзеркалі плеса).

Ранить довірливу тишу
слова луна тонколеза:

- Подруго, я ще вродлива?
Де мій коханий блукає?...

...Осінь, туманами сива,
коси вербі розплітає.

11.2015

То у захваті, то...
знов у тузі.
Те хитання
між двох ілюзій.
Те впадання
із крайності в крайність.

Прісно й мілко
думкам життєдайним.
Кам'яніють
слова життєствердні.

Ти, кохання моє,
безсмертне?
Недо_сни,
переваги,
вагання...
Парасолька де?!
Балансування
поміж небом
і крахом_до_щенту.

Не спіткнутись
І - строго по центру.

10.2015

Вже вітер-костюмер
явив свою личину.
А в тебе ще тріумф.
А ти - і досі та:
мереживна хода
під шурхіт криноліну...
беззахисне зап'ястя
і маска золота...

Холодний блиск очей
і посмішка незмінна:
в оваціях дощу
купаєшся на біс.
Ще приймеш дар Небес:
не успіх, а - успіння.
А поки що ти - Прима.
Продовжуй бенефіс.

01.10.2015

Ніяк не скину фартушка -
доволі справ є.
Рука обов'язку важка -
не відпускає.

Зібрати миті золоті...
Полити квіти...
Весна майнула, мовби тінь, -
ми з нею квити.

Квиток у давнє - поверну
(без місця й дати).
Надій мелодію чудну
не пригадати.

Чого ж, обірвана струно,
зовеш і досі?
Зненацька гляну за вікно:
а там - вже осінь.

03.09.2015

Неба миро.
Саду птахоспіви.
Дня жаринка
у кадилі часу.
Післясмак причастя.
І - о диво! -
післясон
Горіхового Спаса.

Прощення -
росинкою на віях.
Коло каяття.
Псалом прощання.
Літа п(р)оминальна літургія.
Летаргія.
Серця завмирання...

01.09.2015

Замрії прив'яла квітка.
Долина розлуки. Доля.
Покликати... Леле, звідки?
Згадати... Хіба що погляд.

Журби шкарубка долоня.
Надій золоте насіння.
До_світнє моє безсоння.
Осоння моє осіннє.

08.2015

Часу отерплі жовна:
Доки - по ранах, рунах?
Пісне моя бездомна,
Мріє моя безумна...

Феб із очима Фавна...
Леза доріжка срібна.
Плахо моя без_славна,
Прощо моя безслівна...

2015

Задухи пелена. Безсилий порух слова.
За розчахом дверей: вологе і густе
Вростає в небеса безвітря вечорове.
Завмер, здається, час. І світ притих і жде...

Ось-ось хитне порив незримою габою
Й народиться рядок: ще півхвилини... мить...
Та вже давно, на жаль, написано не мною:
"Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить..."*

08.2015

...Заскорублі спогади, обітниці.
Зимний чай, канапа, канапе...
Втомлений очікуванням вічності,
спить Пігмаліон, в кулак сопе.

Побуту діра... Проблем галактики...
Сутінки. Віконце. Інтернет.
Сива Галатея у халатику...
Стосик зацерованих шкарпет.

2015

Нестримна спрага літа...
Летючі міражі...
Пустеля неба.
Хмари - мов ковчеги.
Юрмляться нетерпляче
за обрієм
дощі -
погримують
і ждуть своєї черги.

Але ночам у млості
вже сняться холоди,
і ватра днів
поволі догорає.
І щедрий сад
останні
вигойдує плоди,
нічого
не чекаючи навзаєм.

26.07.2015

Мережила маревом ночі сумні...
Гіркої біди наковталась, як трунку...
Тепер, з далини, розпізнав би в мені
Русяву і юну свою сміхотунку?

В оселю, із клунками туги й сльоти,
Прибилася гостею осінь неждана.
І добре: ніколи не знатимеш ти,
Як сивіє стрімко чужа Несміяна.

07.2015

Скарбів розмаїття одвічне -
Природи прикметні принади.
Рубінові грона порічок...
Господа Господнього саду.

Тут вишні і яблуні - кралі.
Дарма, невисока і боса
Стоїть абрикоса: у косах -
Тугі бурштинові коралі.

07.2015

1. Зірка Зарваниці

Світу тихшають громи…
Місце благодаті.
Тут, незрима,
між людьми
ходить Божа Матір.

Піднебесся.
«…дай нам десь…»
Літо. Літургія.
Тисячі палких сердець
слухає Марія.

Чол торкається перстом.
Осіняє лиця.
…сяє сонечком
престол
Зірки Зарваниці.

2. Зарваницькій Божій Матері

Царице Пресвята,
Богородице,
Твій печальний погляд
сповнений ніжності,
на Твоїх мовчазних устах –
таїна Слова.

Щедра на ласки,
одною рукою
обіймаєш небо
в особі маленького Ісуса,
другою –
благословляєш землю:
нас,
грішних паломників,
спраглих
Божої любові.

Уклін Тобі!

3. Джерело

Позавимірні світи
в зашпорах до споду:
мов у небеса ввійти
у цілющу воду.

Сяйво віри над чолом…
Прощавай, недуго!
Хто святився джерелом,
народився вдруге.

…На долівку кам’яну –
крапельки блакитні.
Так і з доленьки струсну
незлади і злидні.

05.07.2015

Плювався чадом
пристрастей вулкан,
жадання магма
обпікала душу...

...Жива! -
після такого землетрусу,
після стількох
поранень і страждань!

Завулок давніх мрій -
куди він щез?
Лиш тло руїн
безкрає і безчасе.

...А білий попіл
сиплеться з небес
на місто,
де жило
кохання наше.

2015

То роз_долля весіль,
то оплакувань
вимір холодний...

Ти - зачаєний біль,
незачатий
мій гріх первородний.

Мрій невтішна сівба
і рутини ланцюг -
на зап'ястях.

Ти - за небом журба,
з перед_раю
не вкрадене щастя.

2013

Ой, ладо... Ой, люлі... Ой, леле...
Пройдисвіти, прусти, прокрусти...
Моя невесела оселе:
"шуткую", шаткую капусту.

Усе перемнеться, втрамбується...
(Сльозою б - не пересолити).
Дарма прислухається вулиця -
нема коли й поголосити.

За веснами - заполоч, потолоч...
Під вікнами - привиди й тіні...
Віддушина... відгомін... поголос...
І плакання - на волосині.

2013

- Мій лірнику... ратнику... зраднику... -
увись лебеджу, лебедію...
В Божественному палісаднику
раюю, ридаю, ра_дію.

Довірила долі
надію,
а доля
змахнула крильми...

Десь там, поза пам'яттю - ми -
квітневі... серпневі... осінні...
Хотіла співати псалми.
А з горла - глухе голосіння.

2013

Шарадами, шорами, шАрами -
незвідане... Піки і крайності.

Ще сходять у тиші примарами
непрощені дивності, давності.
Романами, ранами, рунами,
магноліями,
магнезіями...

Душа захлинається лунами -
голосить у світ
поезіями.

2013

На пні, край стежки,
(раптом дощик знову?)
розклала осінь
парасольки глив.

Опеньки
дубу видерлись на стовбур, -
аж капелюха
більшенький згубив.

На те й природа:
листяно і грибно.
На те й узлісся:
купка маслюків.

...А серцю
так задивлено, аж дивно.
Така в душі луна -
не треба й слів.

02.10.2013

- Здорові будьте, берести, ялини...
Сумна осико, і тобі - чолом!

Дуб наступив на ниточку стежини,-
Ген за рікою - вузликом - село.
У світ краси мандрівка недаремна:
Опеньок усміхнувся з-під листка.

А ліс мовчить... Проникливо і щемно
Вдивляється у душу грибника.

26.09.2013.