І
Над забуття здобуття, що як води в долонях -
мало зібрали долоні маленькі, тому дорогі
всі ті бентежні краплинки, що й без долоньок твої,
зміни вбирають, як танець вбирає кружляння.

Лінія руху, як продихи дотику губ, лине далі
і трансформуєшся нею під чарами життєлиття.
Тіла ж одежі, лиш якір у шафі на дні, і колодязь все глибший


ІІ
А зорі у цім кружлянні - мої і твої, лети,
я знаю, що ти зумієш, без ляку і чорноти,
нехай і була усім ти, та все навкруги не ти.
Нечулість, облуди, стіни, марно́ти, гріхи, хрести,
і понад незриме - вище, аніж молитов слова,
мелодію вихру, виру, весняний розлив несе,
і з кро́ві римується доля, пульсує: "жива", "жива",
жнива ці зігріє Сонце, що спопелить не все
над блисками вод кохання,
в глибинах смаку glacé...

Пиши лише рядки магічних слів,
аж доки не потане туга днів -
пиши себе собі собою, - не жінкам,
бо їм це - як безодні фіміам,
бо все - співмірності, і хто б хотів
знести донизу з високості храм,
складаючи, так чи інакше, крам.

Для офшорного цукорку
жерти головне ікорку
і аби йому годили
олухи-гельмінтофіли...

Вони лиш вітряні барвисті кульки -
зігріті спраглим чоловічим сонцем,
злітають високо і звуться щастям.
Та мить одна і вихолола кулька -
стрибай, лети, тягнися чи стелися,
лише б вона реалій не торкнулась,
не вибухнула, викинувши все! -
таке колись надихано-прекрасне…

2ОІ3

Мамо,
«Пе-еМ» горить,
о котри́й вже день горить,
затуманилося все.

Мамо,
як печально це,
ще нечитані темнішають вірші́.

Мамо,
о не мовчи,
не буває в болю край?
І чи правда, що вірші́ писала й ти?
Я боюсь, так боюсь,
моя душа палає…

«І буде ночі час,
як очі - чорні дні…» -
рядки такі не раз
приходили мені.
О мамо не мовчи,
була ти на «Пе-еМ»?
Як рятувалася,
і ладила з вогнем?

            •
[Де вірші́ неземні,
я в рядків пелені -
Моє серце в огні,
і в тузі льодяній,
о мій друже,
мій брате,
мій милий поете,
я лечу за тобою,
махнувши на все те.

Хай говорять і пишуть
усе, що захочуть,
я лечу і палаю,
щаслива напрочуд...]
            •

Мамо,
«Пе-еМ» горить,
о котри́й вже день горить,
і у сажі геть усе.

Мамо,
так печально це -
як улюблені втрачаються вірші́.

Мамо,
о не мовчи,
не існує в болю край?
І чи правда, що вірші писала й ти?
Я боюсь, так боюсь,
моя душа горить,
злітає, як листок, -
рядками у примарний листопад...

Що чоловіче вам, зрештою, речення -
раціо досвіду, зважене судження,
дотик до подиху духу латентного,
вічне питання бажання відчутного,
тембру мелодія, ждана прелюдія,
муки за вами нового Овідія?..
Чи, як завжди́, тільки словосполучення
для перекручення "Цезаре-Фідія"... (
:)

І в заду́мі, що в ній мене вабити мало б далі,
ясно так промайне: торкався і всюди колеться,
що не ближньою є, а ближчою по вертикалі,
хоч горизонтально, в цілому, ще та околиця.

І росте третій розмір з роками, як все позаду,
і язик без кісток, і наскрізь тотемна - і все те
буде личити лиш для місцевого літ-параду,
хоч ні толку з того, ні ладу, та прошу: - Здрастуйте!

І вдивлятимуся - в жертовні її всеспалення
тостів, настрою, втечі кави, в зіниці профі ...
Спокусили мене ці очі? чи віддзеркалення,
де один мій, невже все той же, самотній профіль.

2012

Жінка - хоча і вінець безпорадності
(зветься жіночою це таємницею) -
гонором і темпераменту глицею
звана із дріб’язку правити складнощі.
І хай типові всі риси характеру,
і у майбутнє не складно вдивлятися -
щастя тому, хто перестрахуватися
смугою зміг для спасенного чартеру.

Його веде змагання із богами,
Її - бажання упокорити його,
Він – цінить затишок і хіть_нестями,
Вона – круїзи і потрохи усього.
.................................................
Вкладаючи бажання у бажання,
Які повинен здійснювати він,
Вона, насправді, - вічне запитання, -
Без нього, без Володаря причин
(Ах відповідь, печаль його сивин...)

Кожна із Них – це вершина приємності,
Інше усе - чоловічі скаредності.
І, взагалі, не вдавай надто мудрого,
Доки питання не знімеш посудного.
І без дурниць, наче в іншому знаєшся -
тільки одне – як у Ній ти кохаєшся.
А не узрів Її царської сутності -
Все, ти навіки у лоні осудності…

В найважливі́шому ми не справлялися?
Але нівроку жилося - до шлюбощів,
муки із жінкою більше, не радощів,
досить було би і щиро кохатися,
і з тим Призначенням - сам лиш і маєшся,
ну ж бо яка у цім Поміч од ближньої?!
"Дай,.. забезпеч,.. начаруй..." - аж до нижньої…
Марно такого ребра ми позбулися!

Новорічний спіч Шико про 5 хвилин,
Він без пафосних словес і похвали.
Він про те, що разом гідно
Нам провести всім потрібно
Ці останні в цьому році п'ять хвилин:

П'ять хвилин, п'ять хвилин!
Тільки Вій розліпить очі
П'ять хвилин, п'ять хвилин!
Тільки глянути захоче.
Тільки він, сучий син,
У екран пихато влізе
Ти на ці п'ять хвилин
Просто вимкни телевізор
Хай потвора забоїться
Мирний спротив українця!

- Ви не читали останній переклад мій? - Ні.
- Ви взагалі не читаєте? - Трохи читаю)
Проти перекладу віршів нічого не маю,
Тільки з російської - щось некомфортно мені.

- То Ви вважаєте, те що роблю я дарма?
- Більше скажу, я давно переконаний в тому)
Перекладати ночами "салому" в "солому"
В нашій двомовній країні резону нема.

- Що ж тепер варто робити? - А жити собі
І шаленіти від Бродського в оригіналі
Тема перекладу на новорічному балі
Трохи не в тему, мені так здається) - Maybe)

- Знову ми, Чорі, лиш бранці словесної гри)
Маску поправлю, насуну на очі перуку.
Он вже Ляшкевич веде якусь пані за руку,
Тож раз, два, три,
............раз, два, три,
......................раз, два, три
.............................раз, два, три.

В старі часи, коли безчестя уникали,
і розросталися чутки в лихі скандали,
писака борзий згадувати імена,
чиїсь обігруючи простодушні фрази,
міг, може, раз, чи два - до довбні, колуна,
якими норов "чужописця" виправляли.

Можливо жорстко, та повазі цим навчали.

Аристократи ж бо "дуелили" образи,
що виникали навіть з натяку насмішки...
То ж, ясно, що було й безчестя зовсім трішки.
Не те, що нині, де публічно в "унітази"
будь-ким будь-що переробляється на "біс", та
за кимсь все вторять до безчестя звиклі маси,
що "унітаз" над кожним - учта пародиста... (

2011

і вставати рано, і спина затерпла.
ніч комарів цькує на стареньку лампу.
ну на холєру, скажіть, воно мені треба -
еманація сапієнса в писучу мавпу?
все ж було нормально, заснув, як люди
під ток-шоу-футболи з вимкненим звуком,
а мене серед ночі щось раптом будить
та як гаркне над вухом - записуй, суко!
ну й сидів записував, а що мав робити -
в організмі надлишок словесних дріжджів,
а тепер от скриплю, наче віз розбитий,
мну в кишені цидулку з рядками віршів
та й думаю:
і встати мав рано, і спина затерпла,
і скільки зробити сьогодні мав би
ну на холєру, скажіть, воно мені треба -
еманація сапієнса в писучу мавпу?