Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Ганна Осадко (1978)

Отримані коментарі | Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор Ганна Осадко, [ 2007-11-30 23:57:40 ],
на сторінці поезії     "Лист до друга"   Осадко Ганна

Дмитро, Юра, Валентине - дякую за відгуки.
Юр, думаю, після заміни "ящіра" на "ящура" ти ще менше захочеш відвідати Тернопіль:)))Та й хіба воно депресивне? Ні, тобі здалося:))) Чайок п"ю, діти у школі - майже сімейна ідилія. От що горілку не за призначенням - то ж воно минуще, вилікуюся - буде за призначенням:)А що дихаємо - то таки так!
Коментатор Ганна Осадко, [ 2008-02-27 19:44:31 ],
на сторінці твору     "***"  

...Якось китайському мудрецю Чжуан Цзи наснилося, що він був прекрасним метеликом...Прокинувся Чжуан Цзи і замислився – хто ж він тепер? Чжуан Цзи, якому снилося, що він – яскравий метелик, чи метелик, якому приснилося, що він – Джуан Цзи?
Нікусю, він – чудовий!!! Усмішка без кота – особливо! Ну і бабка золота... Люблю такі насичені, яскраві вірші.
Дякую!
Коментатор Ганна Осадко, [ 2008-04-12 10:38:30 ],
на сторінці твору     "***"  

Вау.....І тихе заціпеніння.
Гарно, Ніко.
Коментатор Ганна Осадко, [ 2008-06-02 15:56:03 ],
на сторінці твору     "***"  

Ух…Із чого б розпочати? Розпочну з класиків. Здається, Віктор Гюґо казав, що поезія – не у формі думок, а у самих думках. Мудро, доволі мудро, та…це не стосується вірша «Печера» Ніки Новікової. Бо, як на мене, у цьому тексті рівною мірою заслуговують уваги як форма, так і зміст. Видих і видих з-поміж лещат тиші…Стрункий ритм тиші – наче биття серця - «Я ходила світом, я хотіла літа Та ховалось літо У меди і жито, А натомість вітер Полюбив до чорта. Не тому, що горда.
Бо не знала літер» - тук-тук-тук… Аж раптом тишу розриває глибокий вдих – змінюється віршований розмір, змінюється розмір речей, печера свідомості наповнюється водою, де, наче хвилі первинні, хвилі океану – напливають оті численні «було…було…було». Від цього віє уже навіть старозаповітним – «І був вечір, і був ранок – день перший». Зміст глибшає, авторка, наче на човнику, везе своїх читачів повз острівці-станції: «і було, нас вело на узбіччя, збивало з дороги, і було, нас заносило травами, наче піском». Мені імпонує густина твору, створена на напівнатяках – бо ж відомо, той, хто називає образ, знищує його, адже слово явлене, слово голе є мертвим словом. Значно більшого таланту треба, аби на основі плетениці образів створити настрій, змусити читача до-вигадувати, до-мальовувати, розгадувати обриси тіней на стінах «Печери». Жовті вагони непомітно відкривають двері – і от ми з вами на наступній станції, на наступному острівці - «і було, що на пляжах напіватлантидного типу
нас соромились мушлі, а ми червоніли за них. нас соромили мушлі, та мушель соромитись – гріх… ми любили. корінням у вирій тягнулися липи..». І як мушля складається з двох половинок, і як коріння липи переплітається, так і тіла чоловіче й жіноче сплелися воєдино, сплелися, аж як… «і тоді нас розрубував кат-ненависник на двоє в тому місці, де ще споконвіку зростались серця. я ставала у чергу за щастям. у ряд "ні-не-ця". ти здавався на смак кам'яним…» Тепло обривається, примара пляжу, привиди моря зникають, розчиняються, як мана – і на язиці присмак каменя, і озираєшся – а довкола – стіни печери, і начебто нічого не було, не було, не було…….. «і тоді не було. і тоді не було нас-з-тобою. …і тоді ми чекали покою. а може – кінця». І – як короткий видих, видих жалю, видих болю, надсадний, судомний видих – рефреном - «Я ходила світом У лахміттях літер.
І боліло тіло На слова розбите, І світилось біло. А слідами - вітер. Він умів терпіти. Я училась жити».
Тут хочу зауважити наскрізний образ «літер», якими починався вірш, і якими й закінчується. У період «першої тиші» незнання літер сприймається як щастя, талан, за який ліричну героїню покохав вітер – гадаю, то є саме той період «простої святості», відсікання усього зайвого, чистоти душі. Вдих….Видих…Літери, як лахміття…Літери, як кайдання….Літери, як ДОСВІД….Тиша…..

Коментатор Ганна Осадко, [ 2008-06-02 16:56:35 ],
на сторінці поезії     "Він говорив"   Нова Ванда

Кажуть, що найкраща пам’ять – то пам’ять закоханої жінки. Адже лише вона ніколи не забуде жодної деталі, жодного нюансу …Навіть не сутнісного, навіть не суттєвого, нехай і напів вигаданого, на чверть вимріяного, такого, знаєте, ілюзорно-пророчого…Погляд. Дотик. Голос. Саме про голос – цей вірш…І саме тому він такий близький мені…Так, мене можуть звинуватити у суб’єктивності – мовляв, чого варті Ваші, Ганно, особисті враження, чи то спогади, чи ще там що? Але ж чи не найвищою мірою вартісності Поезії є саме здатність зачепити у читача найтонші струни душі, коли читаєш так наче про себе? І саме такою є творчість Ванди.
Гаразд, а тепер залишимо суб’єктивність, та приступимо до об’єктивного аналізу твору. Речення першої строфи коротке, як вистріл – констатація факту – «він говорив». Хто він? Про що Він говорив? А хіба ж це має якесь значення? Хіба ж це суттєво, коли Жінка – мовчазна Жінка – засліплена сяйвом псевдо ореолу - « І блискучий, наче німб, Чи то коштовний королівський обруч, Висів пихатий місяць понад ним». Закохана, вона наділяє чоловіка нелюдськими можливостями, він постає перед нами (власне, перед Нею) таким собі напівбогом – «А він звивав з любові білий дим,
І, як фіґляр, ним огортав зап'ястя, І майоріло небо, ніби стяг…». Містична картина! Простежте – якщо перша строфа повністю «над реальна» - вона виблискує, вона вабить, вона звивається змією – то початок другої змушує здригнутися….Адже Він – із напівбога – перетворюється на фіґляра, штукаря, і всі оті містичні штуки виявляються декораціями…Та це нічого не змінює за великим рахунком….ГОЛОС…. «Він говорив – а ти ковтала щастя, щоб животіння виспіло в життя. І пахло фіміамом забуття…».
….Кінцівка – обірвана, непевна, так наче фраза, обірвана на півслові, із безліччю варіантів…. «Стояла ти і мучилась думками, які щодуху мчали, як хорти -
Чи ті слова – як філософський камінь - Чи потече з них струмінь золотий,
Чи з них зростуть небачені світи…»….
Авве, Голос Коханого Чоловіка….
Коментатор Ганна Осадко, [ 2008-06-03 17:11:46 ],
на сторінці поезії     "Джем любові"   Осадко Ганна

:) Олександре, я не лише "тільки в Большом не бувала", а й за великим рахунком - глобально, так би мовити:) - "на море не бывала чаек не видела" - але! - усе попереду, милий Олександре, я це відчуваю! А моя близнюча інтуїція мені ще жодного разу не зраджувала. Тому - хутенько піднімайся з багнюки, скупайся в річечці бистроводній (топитися строго заборонено!), а тоді усміхнися і повір мені - життя прекрасне!!!
Коментатор Ганна Осадко, [ 2008-06-04 01:11:27 ],
на сторінці твору     "***"  

Дякую, Ніко-Чарівнице!!!
Направду чарівна ніч...
Я розчулена....
Цілую.
Я.
Коментатор Ганна Осадко, [ 2008-06-27 10:32:26 ],
на сторінці твору     "***"  

Ой, Олександре-Олександре... Нічого ж ви не тяяяямите...
Хіба ж можна порівнювати виноградне вино з яблучним?
Тим паче, коли ті яблука – з Едемського саду?
І ціна ТОГО яблука - повірте мені - була знааааачно вищою від найдорожчого винограду…
Коментатор Ганна Осадко, [ 2008-08-21 00:03:14 ],
на сторінці твору     "***"  

Моє шанування. Сподобалося. Вітаю!
Коментатор Ганна Осадко, [ 2008-08-27 17:02:54 ],
на сторінці твору     "***"  

Як же я тебе розумію, дівчино! Мачі - вони такіііі:)))
Копати - як ти доцільно зауважила у сазі про копання картоплі треба там, де і закопала. З"їсти...хммм...щоб то таке з"їсти ретроградно-амнезійне, абись і забути, і не згадувати? Буду думати. Придумаю - розкажу.
Коментатор Ганна Осадко, [ 2008-09-08 13:04:02 ],
на сторінці твору     "***"  

О, Максе, приємно, що не забуваєш! Ганна ще й не прочитала вірш, а ти вже відчув - тааак, її серце проникливої читачки і зрозуміє, і оцінить:)
Дяка, Нік. За все - дяка.
Коментатор Ганна Осадко, [ 2008-09-24 22:53:04 ],
на сторінці поезії     "Ганна-Галатея"   Осадко Ганна

Юрко, це ти з ким розмовляєш? Із собою?
Коментатор Ганна Осадко, [ 2008-09-24 22:54:09 ],
на сторінці поезії     "Ганна-Галатея"   Осадко Ганна

Юрко, це ти з ким розмовляєш? Із собою?
Коментатор Ганна Осадко, [ 2008-10-10 16:17:21 ],
на сторінці твору     "***"  


Нині Герда померла – така макоцвітна була!
Недотепа наївна, дурисвітка, дівка причинна!
Нє шоб в хату палаючу, нє шоб спинивши коня…
Так неначе оте «розлюбив» - то реальна причина
Щоб вмирати….їй-доле, шалена! Я ж вільний мужчина,
Ну, набридли ті шмарклі, ота романтична дурня,

Ті троянди, ота маячня про любов, про жалі,
Про зростання корінням, про душу і тіло єдині…
Відчепися нарешті, дай спокій нормальній людині,
Я ж любив тебе щиро…хвилини чотири на спині,
І чотири іще не на спині…і три на столі…

Ти така простодушна…подушна…і солодко-тіла
Тої ночі була (нині зимна – вар’ятство одне!)
Дієслово «люблю» - а попереду часточка «не»,
То ж хіба через це припиняти блаженство земне?!
Ну, хотів я тебе, але ти мене більше хотіла,

От і честь і хвала! І чудово, і файно, зер гуд
(королева також непогана кобітка до речі…
Наче точені з криги і руки, і ноги, і плечі,
І досвідчена в ліжку – а ти…істерична малеча…
От і маєш…фініта комедія, Гітлєр капут.

Натушкуєм капусти…тебе пом»янемо – амінь…
З королевою матір»ю буду добра наживати,
Бараболю посадим, а ще огірки, і салати
(Унікальна чувіха – поглянь-но, метнулася з хати:
Загорілася стайня…хрипить перепуджений кінь…

Увійшла, зупинила – реально! без сліз і надриву,
Потім їсти варила, і пісню співала грайливо…
Бо у ній поєдналися киця із силою лева…
Нині Герда загнулась.
Най вічно жиє Королева!
Коментатор Ганна Осадко, [ 2008-10-14 11:27:38 ],
на сторінці поезії     "Джаз трансформаторних станцій"   Рожко Сергій

Гармонійний текст - важкий із першого прочитання, та нагромадження урбаністичної лексики абсолютно виправдане...Таке собі змалювання асфальтного едему. Осінь, і дощ, і протяг...
Добре, Серже.
Коментатор Ганна Осадко, [ 2008-11-01 14:05:48 ],
на сторінці поезії     "на"   Осадко Ганна

Дякую, Володю, тільки от з ангєлом чістой красоти дозволь не погодитися. Не можу я від нього відмовитися, ти щооо? Така суперська цитація! Чи не єдиний вірш, який мій чоловік знає напам"ять: я вспомніл чудноє мгновєньє і далі за текстом:)))) Це надто дорогі для мене рядки, аби я пожертвувала ними навіть задля тебе:) Тому най то буде така собі інтертекстуальність, гуд?
Коментатор Ганна Осадко, [ 2008-11-12 15:08:20 ],
на сторінці твору     "***"  

Блакитній Кішці личить Блакитна Троянда!
Дякую за відповідь.
Коментатор Ганна Осадко, [ 2008-11-20 10:06:22 ],
на сторінці твору     "***"  

Сподобалося, Поете. Поєднання простоти і глибини. Яскрава картинка вималювалася, вельми яскрава. А дари об долівку гепнули таки зовсім реально - я аж здригнулася, чесне слово. Дякую.
Коментатор Ганна Осадко, [ 2008-11-20 10:15:19 ],
на сторінці твору     "***"  

листопад – це проекція наших бажань на холодній стіні...свята правда... а потім - титри, а потім плівка порвалася, а потім - сніг...
Коментатор Ганна Осадко, [ 2008-11-25 09:39:31 ],
на сторінці твору     "***"  

Несподівано терпке, сподівано солодке калинове вино... Спасибі, Поете. Будьмо!
1   2   3   4   5