Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Юля Костюк (1999)



Художня проза
  1. Чому я не подобаюсь собі на фото?
    Одного суботнього вечора я бродила просторами інтернету в пошуках чогось цікавого. Переглянувши вже 666 відео на Ютубі я вирішила зайти Вконтакте. Перше, що вибило мені в новинах – це десятки однотипних селфі. Біля дзеркала, умивальника, холодильника, з квітами, котом, іграшкою ( в найгіршому випадку – з качиними губами або висунутим язиком). Не знайшовши серед цієї навали жодного фото, зробленого на основну камеру, я задумалась над питанням: Чому ми не подобаємося собі на фото, зроблених на основну камеру?
    Напевне, чимало дівчат(та і хлопців також) стикалися з ситуацією, коли в дзеркалі бачили неземної краси людину, але варто всього зробити фото, як перед вами постає дещо з непропорційними рисами обличчя і розкуйовдженим волоссям. Проте, якщо в цей же момент зробити селфі, то картина цілком змінюється. Чому так відбувається? Тут може бути три варіанти:
    1) у вас занижена самооцінка;
    2) ви просто не фотогенічні і в житті виглядаєте краще, ніж на фотографіях;
    3) і найбільш поширений варіант - ви просто не звикли до себе такого. Взагалі, обличчя людини асиметричне. ЛІва половина не відповідає правій.(якби вони були однакові, ми б виглядали як Шрек на популярному мемчику). Обличчя, до якого ми звикли, тобто, зображення у дзеркалі є перевернутим. Коли ми робимо фото на фронтальну камеру, цей ефект зберігається, в той час коли на звичайних фото такий ефект відсутній (хіба, якщо ви не фотографуєтеся в дзеркалі з качиними губками). Нам здається, що ми виглядаємо жахливо, бо бачимо картинку, яка абсолютно не відповідає тому, до чого ми звикли. Висновок доволі простий - ви не виглядаєте на фото як тюлень (хоча вам так і здається), ви просто не звикли до такого свого вигляду. Отже, коли наступного разу, після чергової фотосесії, вам захочеться повидаляти всі фото і впасти в депресію, просто запитайте думки друзів і довіртесь їй .
    Галич, 2017р.


    Коментарі (1)
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

  2. "Здобувайте знання теоретичне й практичне". Чи не розчаруємо ми Франка?
    Для початку розберемося в тому, для чого саме нам необхідно «здобувати знання теоретичне і практичне…» . Адже кожне вагоме звершення, кожна грандіозна праця починається саме зі встановлення цілей і усвідомлення всієї необхідності завдання. Не знаю як для вас, а особисто для мене, коли мова йде про знання, одразу перед очима постають нудні уроки, нецікаві підручники і засвоєння матеріалу, який, будемо відверті, в майбутньому точно не знадобиться. Хоча, насправді, це далеко не так. Самі того не підозрюючи, більшу частину корисних знань ми здобуваємо у звичайному повсякденному житті. Так-так, навіть тоді, коли повертаємося зі школи додому, або поїдаємо чергову булочку в їдальні. Ні, я не хочу сказати, що переглядаючи комікси ми зрозуміємо теорію Всесвіту, або відкриємо у собі приховані здібності суперфізика. А з іншого боку, чому б ні!? Ньютон також, гуляючи в парку, навіть подумати не міг, що одне банальне, хоч і дуже гарне яблуко повністю переверне його уявлення про силу земного тяжіння. Тоді чому з нами не може статися щось подібне? Може, і, більше того, обов’язково станеться, але тільки у випадку, якщо сильно цього захотіти. Але не потрібно забувати і про те, що одного бажання катастрофічно мало для досягнення великих цілей. Коли ми чогось прагнемо, нам вигідно на когось покладатися. Хтось просить допомоги в мами, брата чи подруги, а хтось – в Бога, Ктулху чи керівника підозрілої секти. І тут є цілком логічне пояснення. Чомусь людям не притаманна така корисна якість, як віра в себе. Їм набагато легше повірити у існування надприродних сил, які допомогли їм у досягненні поставленої мети, у банальний збіг обставин, але аж ніяк не в себе. А даремно. Ви щиро думаєте, що якщо пожертвуєте якихось 500 грн в церкву Пресвятого Голуба, або помолитеся Богу – це допоможе вам написати контрольну на 12 балів чи поступити до омріяного вузу? Спішу вас розчарувати, ніяким чином подібні дії вам не допоможуть. Проте, напевне у кожного в житті траплявся випадок, коли саме після щирої молитви ваше прохання здійснювалось. Чому так відбувається? Попросивши в Бога, Ктулху чи будь-кого іншого допомоги у вирішенні важливого для вас питання, ви починаєте щиро вірити у те, що воно дійсно збудеться, і твір за допомогою вищих сил таки напишеться на 12, або «карти стануть» так, що ви пройдете на бюджет до омріяного вузу. А ось тут вже в гру вступає давно відомий людству «ефект плацебо». Ми так щиро віримо у те, що наші мрії дійсно збудуться, що починаємо робити все можливе для їхнього досягнення. Здавалось би, невже, все так просто? Ні, людська природа, насправді, є до жаху складною, саме тому ми можемо повірити в існування Макаронного монстра, через якого отримали відмінно на іспиті, але вперто проігнорувати той факт, що сиділи за підручниками до півночі, готуючись. Натомість, потрібно почати співпрацювати зі своїм розумом, зрозуміти його і навчитися використовувати всі його приховані можливості. Як писав Мартін Лютер Кінг: « Всередині нас криються потенційні творчі можливості, й ми повинні працювати щосили, щоб розкрити цей потенціал». Давайте дивитися правді в очі – кожна людина є талановитою. Тоді чому ж хтось досягає успіху і таки розкриває в собі цей потенціал, а хтось так і залишається середньостатистичним працівником? Це відбувається тому, що людині притаманна ще одна неприємна, але до біса поширена риса, яка заважає ставати успішними в житті – це лінь. Всі ми лінимося, і це цілком нормальна захисна реакція нашого організму. Але варто тільки задуматися над тим, як багато ми б змогли досягти, якби ніколи не відчували ліні і одразу ж з’являється просто нереальний приплив мотивації, яка наштовхує нас на нові звершення, дає сили творити щось нове, слідувати своїм цілям і тому подібне. От ми плавно дійшли і до позитивних якостей нашого організму, які, на відміну від попередніх, всіляко сприяють новим починанням і навчанню. В чому ж полягає природа мотивації? Якщо логічно розібратися, чітко визначеного поняття, як такого не існує. Хтось черпає мотивацію в історіях успіху відомих людей, а комусь достатньо прочитати звичайну рекламу в газеті, яка навіть не має жодного відношення до науки/творчості. Мотивація – це, безперечно, добре, але необхідно виробити в собі силу волі. Змотивована людина буде натхненно працювати тиждень, від сили – місяць. А от людина з силою волі, почавши, вже просто не дозволить собі зупинитися і, безумовно, досягне набагато більших результатів. Я вважаю, що люди досі відкладають навчання на задній план тільки тому, що до кінця не усвідомили всю його користь і необхідність. Розумні люди створюють успішні компанії, заробляють шалені гроші, досліджують способи лікування онкологій, керують країнами. Ми дивимося на Марка Цукерберга, Макса Кідрука або Любка Дереша з шаленим захопленням і заздрістю. Бажаємо опинитися на їхньому місці і свято віримо, що все це їм дісталось просто так. Ні, вони працювали на це, навчалися в школах, опрацьовували море літератури, шукали потрібну інформацію і розвивали свої вміння практично, ставили цілі, розставляли пріоритети, переживали злети і падіння як і кожна людина. Вони нам здаються якимись незвичайними, певною мірою навіть далекими, але це не так. Кожен з нас може досягти успіху, створити власний винахід або написати книгу, яка стане бестселером. Та для цього потрібно усвідомити, що все в наших руках, і нічого не дійтається просто так, відкинути свою лінь і почати наполегливо навчатися, щоб уже на нас дивились поглядом захоплення і заздрості.
    Львів, 2016 р.


    Коментарі (5)
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

  3. Збіг чи доля?
    - Аню, ну скільки можна тебе кликати? Зараз все охолоне. – почувся із кухні невдоволений крик.
    - Ну зараз, мам, ще 5 хвилин і йду, - відповіла дівчина, продовжуючи зосередженно клацати по клавіатурі, неначе від цього залежало її життя, - главу тільки допишу, останню… Сподіваюсь, що останню.
    - Люба моя, якщо ти зараз не підеш на кухню, то наступну вечерю я приготую із твого папуги, - у голосі матері вчувалося явне роздратування, яке характерне всім матерям, чиї діти вже декілька годин сидять голодними.
    - О, тільки Адольфа не чіпай будь ласка, бо ще одну «Боротьбу» забракує цензура. Вже йду, - Анна встала із плюшевого медведя, який останнім часом заміняв їй пуф і попленталась на кухню, насвистуючи набридливу мелодію собі під носа.
    - Ти чого така весела? – матір вже була готова вичитувати лекцію «У всьому винен комп’ютер», але хороший настрій доньки пом’якшив її сердечко.
    - Мамо, мамоооо, я дописалаааа, дописала, ти чуєш? – дівчина почала танцювати навколо столу якісь не зрозумілі танці, схожі на ритуальні жертвоприношення з нотками епілепсії.
    - Воу, заспокойся і поясни нормально. Що ти дописала і чому зараз пародіюєш лангуста?
    - Фанфик свій дописала. Про найкращого в світі чоловіка із карими очима та ідеальними манерами.
    - Ти б шукала його краще, а не описувала. Їж давай.
    Наступного ранку Анна ніжилась в ліжечку навіть не підозрюючи, що сьогодні саме той день, коли її життя перевернеться із ніг на голову. Звичайна п’ятниця, канікули в університеті. Ну хіба можна придумати ідеальніший час для того, щоб офіційно розслабитись і нічого не робити? А, стоп. Вона згадала, що купила абонемент в спортзал і для того, щоб Юля з котиком не почали кидати в неї тапками, дівчині доведеться протриматися хоча б тиждень. Ну що ж, дівчат і тварин розчаровувати не можна, вибору не залишається, доведеться вставати. З неохотою Аня таки встала з ліжка, точніше, сповзла з нього і відправилася у ванну.
    «Бути чи не бути? Зробити макіяж чи піти поїсти?» - саме перед таким стратегічно важливим вибором постала дівчина, тримаючи в одній руці туш, а в іншій – виделку. Із мішками під очима, але задоволена правильним вибором, вона вийшла з дому, увімкнувши улюблену музику в навушниках.
    Погода була чудовою, дощ лив, неначе хотів змити з себе цю мерзотність(людей), а вітер, схоже, вирішив взяти участь в забігу на довгі дистанції. «Добре, що не фарбувалась», - подумала Аня, стоячи на черговому світлофорі. Настрій був підозріло хорошим. І що б це могло означати? Майже біля залу її погляд зупинився на юнаку, який був як дві краплі води схожим на героя її фанфику. Високий, із скулами, якими ковбаску нарізати можна, ідеальною осанкою і одягнений в чорне довге пальто. Задивившись, дівчина мало не врізалась в скляні двері залу. Вона затрималась перед ними, вагаючись: «А може підійти і познайомитись? Тим більше, геніальна пікап-фраза вже готова. Хочааа, це ж з ним потім на побачення доведеться йти і я зал пропущу. А коли в нас народяться діти, я розжирію, стану негарною і він мене кине, сказавши, що я сама до нього на вулиці причепилась, він навіть не хотів знайомитись. Стоп. Аню, ало, ти чого? Розслабся. Але, ідея правильна, нехай перший знайомиться». З такими думками дівчина відчинила двері і зайшла досередини.
    Присідаючи вже в черговий раз, Аня розуміла, що хлопець не виходить з її голови. Вона вже навіть почала картати себе за те, що не підійшла до нього, коли мала таку можливість, але тут, її роздуми перервав юнак кавказької зовнішності, який поставив свою руку їй на плече і промовив: «Спартсмєнка, ти там хочеш фундук наприсідати?» Мдааааааа, схоже, не вона одна тут пікап-мастєр. Ну що ж, доведеться використати свої вміння відшивати всяких там. Не промовивши ні слова на такий уїдливий «комплімент», дівчина гордою походкою відправилася до іншого тренажера, оглянувши горе-залицяльника презирливим поглядом.
    Закінчивши займатись, Аня прийняла душ, переодягнулась і вийшла із тренажерки, її незмінними супутниками були думки про чорноволосого інтелігента. Коли дівчина зайшла до кімнати, першою ж справою вирішила почитати відгуки до свого фанфика, про який зовсім забула через чарівного незнайомця. Гортаючи слова захоплення, її погляд зупинився на дуже знайомій фізіономії на аватарці. Невже? Тремтячими руками Анна розгорнула фотографію повністю і завмерла. Як? Як таке може бути? Стоп. «А може, я сплю?», - подумала дівчина і для достовірності вщипнула себе за руку. Ця ідея виявилася не надто хорошою, бо вона аж підстрибнула від болю. Видно, здивування зняло обмеження із сили. На фото був саме той юнак, якого Аня бачила сьогодні біля спортзалу – чорнявий, з ідеально підібраним одягом і такою звабливою позою. Коли здивування почало потроху відступати, а по тілу знову почала з нормальною швидкістю текти кров, її голову відвідала цілком логічна думка: «ВІН ЧИТАВ МІЙ ФАНФИК?????????». І це була остання логічна думка на найближчі 15 хвилин. Стоп. Коли Аня опанувала себе, вона вирішила прочитати, що ж саме написав цей прекрасний незнайомець під її творінням. «Чудово! Я в захопленні! А в головному герої з кожним наступним рядком все сильніше впізнаю себе. У вас талант, Анно», - прочитавши цей коментар дівчина викрикнула: «Звісно впізнаєш себе. Я те саме сьогодні думала!». Різного роду думки, неначе тарганчики-параноїки металися в її голові. Із цього трансу Аню вивела ритмічна музика, яка, неначе сотні маленьких єнотиків, пронизала її тіло. Це було нагадування про заняття в автошколі. Дівчина подумала прогуляти його цього разу, адже в такому стані водити автомобіль їй буде важко, але маленький єврей в середині голови нагадав їй, що заняття оплачено, а значить, пропускати його не можна. Ну що ж, і тут вибору не залишається. Доведеться іти.
    Всю дорогу Анна не випускала із голови цю ситуацію. Аналізувала, фантазувала і знову аналізувала її ще раз і ще раз. Невже це справді могло статись? Вона зустрілась очима із інструктором і неголосно привіталась. Чоловічок відповів їй легким кивком і запросив одразу ж приступити до практики. Дівчина сіла за кермо і запитала: «Куди поїдемо?» Інструктор задумався, оглянув заповненість бензобаку, потім перевів погляд на Аню і, нарешті, відповів: «В місто. Найкращих перешкод, ніж наші дороги і пішоходи не придумаєш» Дівчину дуже здивувала ця фраза, адже це було всього-лиш її друге заняття і проводити його в центрі людної столиці було дещо небезпечно, проте, вона була задоволена довірою інструктора, тому швидко завела машину і, навіть, на деякий час викинула із голови думки про галантного любителя фанфиків. Щоправда, зовсім ненадовго.
    Вона їхала по Васильківській і зацікавлена розглядала зустрічні машини. Цікаво, чи багато в них людей, які потенційно можуть виявитися її знайомими? Роздуми перервав глухий удар і голосний крик інструктора, який цензура забороняє передавати прямою мовою. Невже вона збила людину? І що тепер буде? На тремтячих ногах дівчина обійшла машину і просто не повірила своїм очам. Це вже не можна назвати простим збігом обставин. Доля, не інакше. Аня від несподіванки, а може, від істерики, почала голосно сміятися, чим викликала здивування не тільки інструктора, а і чорнявого високого юнака який, на щастя, не постраждав. Дівчина допомогла хлопцю піднятися і почала розповідати йому все, починаючи від спортивного залу і закінчуючи фанфиком. Він згадав про історію раніше невідомої йому авторки, в якій так влучно описували всі його риси і від несподіванки почав сміятися разом із дівчиною. Вони весело реготали, тримаючись за руки, і не могли повірити в цей жарт долі, а інструктор, не розуміючи, що відбувається, але в душі радіючи, що машина залишилась цілою, сам сів за кермо і поїхав у найближчий паб відходити від шоку.


    Коментарі (3)
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

  4. Що було б, якби Шерлок жив у Галичі?
    - Місіс Хадсон, принесіть мені чашечку чаю, будь ласка. Схоже, на мене чекає нова захоплива справа, - вигукує детектив, сидячи за столом.
    - Я не покоївка, Шерлоку, - промовляє місіс Хадсон, входячи у кімнату із підносом, - Любий, ти чув, що сталося біля пам'ятника королю Данилу?
    Шерлок задумливо протер очі, встав із крісла і вирішив пройтись по кімнаті, щоб хоч трохи розімнути свою спину. Так, йому досі не виходила із голови ситуація, що відбулась із групою підлітків у центрі міста. Але, це ж зовсім не його справа. Він не повинен за це братись. Ні, він не буде. Чи... може таки буде?
    - Що вам відомо про це? - промовив задуманим голосом Ватсон, який саме зайшов у кімнату, і застав Шерлока із обхопленою руками головою.
    - Любий, сусідка сказала, що це було надзвичайно криваве дійство. Вона, саме йшла до Приват банку, щоб переслати гроші на карту дочки, яка навчається у Тернополі. До речі, дуже мила дівчинка. Гарно готує, розумничка, навчається на економічному факультеті, висока, струн...
    - Ближче до справи, місіс Хадсон, - перервав її монолог Шерлок.
    - Ой, так, вибачте. Коли вона підійшла до банку, то одразу звернула увагу на скупчення людей біля пам'ятника. Там завжди гуляють люди із собачками, фотографуються дівчата і бігають матусі із дітьми. Але, цього разу їх було підозріло багато. Подумки вона почала перебирати дні у голові. Стоп, сьогодні ж не вівторок, базару немає, чому їх так багато? Невже щось сталося? Звичайно, вона б могла просто поповнити рахунок дочці і піти додому, не звертаючи уваги на такі деталі. Проте, у неї була та риса характеру, яка притаманна всім сусідкам Шерлока (і не тільки), яким більше 50 років - надмірна цікавість. Коли вона підійшла ближче, то побачила групу підлітків, які захоплено розглядали місто і фотографували все довкола. Невже туристи? - подумала вона. Щоб якось підтвердити свої спостереження, вона штовхнула ліктем жіночку, яка стояла поруч і так само зацікавлено розглядала приїжджих. Галицькі люди наділені магічною силою - заводити розмову із будь-якими людьми, не залежно від віку, статі і віросповідання. Тому діалог налагодився швидко. "Пані, хто вони є? Базару нема, а людей багато. Певне туристи які, нє?" - нарешті наважилась вона запитати. Жіночка, коли почула питання, яке цікавить і її саму, увімкнула режим довідника і почала розказувати все, що знає про цю ситуацію, та і не тільки, - "Слухайте, то вони приїхали із самого Львова, щоб подивитись на наше місто. Бо, кажуть, тут мають новий серіал знімати. Оглядають територію, прикидаються із місцями і , напевне, навіть обирають акторів. Ну, то я так думаю. Видите, навіть хустку нову взяла, бо якщо вони запримітять мене, почнуть знімати, то що, я у старій хустці буду? Нє, так буде недобре." Розмова між ними тривала ще довго. Говорили про страшенно високі ціни на моркву, про молодь, яка по мосту лазить, зачепили навіть приналежність їхніх батьків до певної секти, не обійшлося і без згадки про Петра Олексійовича, але про самих туристів більше не було сказано ні слова. Це все, що я знаю, Шерлоку.
    - Дякую, місіс Хадсон. А про саме зникнення цих людей вам нічого не відомо?, - Шерлок помітно напружився. Йому зовсім не сподобалось, що місіс Хадсон забрала 5 хвилин його дорогоцінного часу, але нічого нового він так і не дізнався. Проте, він занадто поважав цю жінку, щоб сказати їй в обличчя своє бачення цієї ситуації.
    - Ні, любий, на жаль, ні. Хоча, я сьогодні іще не виходила на вулицю. А із відвідинами лавочки під під'їздом рівень моїх знань помітно збільшується, тому, до кінця дня, я володітиму цілим багажем інформації, якою із радістю поділюсь із тобою, - вона вже уявляла, як розкриє цю справу, її визнають відомою і більше ніколи не сприйматимуть за покоївку.
    - Знаєш, Ватсоне, я вирішив. Ми таки візьмемось за цю справу. Збирайся, - схоже, Шерлок був налаштований рішуче, бо, не встиг Ватсон вимовити і слова, як той вже збігав сходами, паралельно зав'язуючи шарф.
    Погода надворі була сонячною, але прохолодною. Вітер колихав дерева, а люди все щільніше закутувались у свої пуховики. Людяй біля пам'ятника Данилу Галицькому вже майже не було. Тільки де не де бігали діти із собачками і стрічки, прив'язані до пам'ятника, літали через сильний вітер.
    Коли вони підходили до пам'ятника, то зупинилися біля магазинчика із непримітною вивіскою.
    - Давай зайдемо і розпитаємо у продавця, переважно, вони дуже спостережливі. - Ватсону не вкладалося у голові, кому могли знадобитися невинні туристи?
    - Як ти думаєш, цей випадок пов'язаний із нещодавнім терактом?
    - Я думаю, що ні. Занадто малі масштаби, як на терористів. Та і повідомлення про викуп досі не було. Потрібно зрозуміти для чого йому це все. Ватсон був занепокоєний, у той момент, коли Шерлок вже точно знав, що вони знаходяться за крок до вирішення цієї справи. Біля пам'ятника стояв чоловік, схожий на колишнього президента, імовірно 45-років, із сивою бородою та обпаленим волоссям, у одній руці він тримав стаканчик із кавою, а у іншій газету. Зморшки на його обличчі видавали, що дітей у нього немає, а жінка вже давно перестала бути цікавою.
    - Ватсоне, схоже, це найлегша справа за всю мою практику, - промовив Шерлок.
    Лікар не зрозумів такого оптимізму свого друга, адже, поки що навіть зачіпок ніяких немає.
    - Просто іди за мною, друже. Зараз, головне його не злякати., - детектив випромінював впевненість.
    - Шерлоку, може ти мені нарешті поясниш, що тут відбувається? Куди ти йдеш? І чому це найлегше справа? Шерлоку, стій, Шерлоку.
    Але детектив уже біг за чоловіком у чорному пальті, навіть не намагаючись не привертати до себе уваги. Чоловік побачив, що за ним слідкують і почав бігти вдвічі швидше, коли він перетнув міст, то повернув у вуличку праворуч, яка веде до спортивного майданчика. Шерлок розкусив план і скоротив дорогу, перестрибнувши через паркан.
    -Ура, нарешті ми у лігві злочинця. Залишилось дочекатися його самого. Той не забарився і Шерлок із легкістю скрутив його.
    - А тепер зізнавайся, покидьку, для чого ти викрав дітей?, - Ватсон готовий був вдарити його просто зараз.
    -Детективе, зайдіть, будь ласка, зі мною., - злочинець не здавався наляканим.
    Коли вони увійшли до помешкання, Шерлок був враженим. За столом сиділи діти, поїдаючи печиво і обговорюючи черговий фільм.
    - Але... Для чого тобі це?, - детектив не зміг стримати здивування.
    - Розумієте, просто до Галича так рідко приїжджають туристи. Ось я і вирішив зробити щось таке, що б привернуло їхню увагу. І у мене вийшло, детективе, вийшло! Про Галич пишуть в газетах, про нас розповідають по телевізору і все це завдяки мені. Завдяки мені, розумієте?
    Кримінальну справу закрили, оскільки діти не постраждали, та і подорож їм сподобалась. До Галича справді почало приїжджати більше туристі, а Шерлок тепер кожного разу вітається із чоловіком, який так переживає за долю свого міста.
    Івано-Франківськ, 2017


    Прокоментувати
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -